Бухгалтерський облік витрат продукції рослинництва в сільськогосподарських підприємствах

Зміст Вступ

1. Теоретичні основи організації АРМ бухгалтера з обліку витрат та виходу продукції рослинництва

1.1 Класифікація витрат на виробництво

1.2 Принципи обліку витрат зернових культур

1.3 Сучасний стан і перспективи розвитку управлінських інформаційних систем обліку, аналізу і аудиту

2. Аналіз умов господарювання і організації обліку витрат

2.1 Організаційно-економічна характеристика та аналіз фінансових результатів діяльності сільськогосподарських підприємств

2.2 Первинний облік витрат та виходу продукції рослинництва в СВК «Іскра»

2.3 Синтетичний та аналітичний облік витрат і виходу продукції та калькуляцiя продукції рослинництва в СВК «Іскра»

2.4 Аудит витрат на виробництво продукції рослинництва

3. Організація АРМ бухгалтера з обліку витрат та виходу продукції рослинництва в СВК «Іскра»

3.1 Підготовчі заходи впровадження АРМ бухгалтера

3.2 Організація машинної інформаційної бази з обліку витрат та виходу продукції рослинництва

3.3 Звітна інформація і розрахунки економічної ефективності впровадження автоматизованого обліку в СВК «Іскра»

Висновки і пропозиції

Список використаної літератури

рослинництво бухгалтерський облік сільськогосподарський

Вступ Виробництво зерна в Україні традиційно належить до стратегічних галузей розвитку не тільки сільського господарства, а й усього народногосподарського комплексу країни. Зернове господарство відноситься до основних пріоритетів розвитку агропродовольчого сектору економіки держави, є важливими джерелом прибутковості сільськогосподарських підприємницьких структур. Це зумовлено наявністю сприятливих ґрунтових, кліматичних умов для вирощування зернобобових культур, вигідним економічним і геополітичним розташуванням України на Європейському континенті. Протягом тривалого історичного періоду зернові культури займають більше половини орних земель, а за обсягом валових зборів зерна і його виробництва на душу населення України завжди знаходилася в числі перших 6−7 країн світу.

Програма реформування бухгалтерського обліку в Україні передбачає збереження стабільності бухгалтерського обліку і створення умов для еволюційного його розвитку без руйнування накопиченого досвіду його ведення в народному господарстві. У 2000 році сталися принципові зміни в організації і веденні бухгалтерського обліку в Україні, які випливають із вимог міжнародних стандартів.

Здійснено перехід підприємств і організацій на нову методологію бухгалтерського обліку господарських операцій, доходів, витрат і фінансових результатів та на нову систему бухгалтерського обліку. Цей перехід вимагає від бухгалтерських служб підприємств і організацій грунтовної самостійної професійної перепідготовки бухгалтерів та пристосування бухгалтерських регістрів до вимог нової системи бухгалтерського обліку.

Принципи ведення бухгалтерського (фінансового) обліку у світовій практиці регулюються національними положеннями (стандартами), які розробляють професійні організації бухгалтерів.

При цьому вони мають рекомендаційний характер та грунтуються на концептуальній основі складання та подання фінансових звітів, розробленій Комітетом з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.

В Україні основи нової системи бухгалтерського обліку закладено в Законі України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» та конкретизовано в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку. Методологічні засади рахунків бухгалтерського обліку та обліку окремих господарських операцій викладено у відповідних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку. План рахунків разом з Інструкцією про його застосування встановлюють загальний концептуальний підхід до побудови системи бухгалтерського обліку на основі міжнародних стандартів.

В п. 6 П (С)БО 16 витратами звітного періоду визнаються зменшення активів або збільшення зобов’язань (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками) тільки за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Це означає, що обов’язковою умовою визнання витрат, як і інших активів або зобов’язань, є їх достовірна оцінка.

Склад витрат у найбільш загальному вигляді визначається двома П (С)БО: 3 «Звіт про фінансові результати» і 16 «Витрати», але докладно структуру (або номенклатуру) статей та елементів витрат подано тільки у П (С)БО 16.

Загально-теоретичним питанням обліку, аудиту й аналізу виробництва продукції рослинництва були присвячені праці багатьох учених. Питання сутності витрат висвітлені в роботах: Н. Д. Врублевського, С. А. Котлярова, С. Ф. Голов, В.І. Завгороднього, В. В. Сопка, Ф. Ф. Бутинця, М. М. Коцупатія, М.З. Пізенгольца, Л. К. Сук, В. П. Ярмоленка.

На даному етапі ведення бухгалтерського обліку в сільському господарстві залишається відкритим питання автоматизації облікових процесів підприємств та удосконалення системи обліку сільськогосподарських операцій і досить актуальною в цьому аспекті виступає діяльність пов’язана з виробництвом в рослинницькій галузі.

Метою дипломної роботи є дослідження стану обліку витрат продукції рослинництва в сільськогосподарських підприємствах Ананьївського району Одеської області, аналіз особливостей здійснення обліку витрат та виходу продукції рослинництва, визначення рівня автоматизації та комп’ютеризації вказаних процесів, розробка перспектив господарювання на майбутнє в умовах застосування комп’ютерної техніки з використанням типової конфігурації на базі сільськогосподарського виробничого кооперативу «Іскра», а також визначення економічного ефекту від впровадження інформаційної комп’ютерної технології на дослідному підприємстві.

Завданнями при виконанні дипломної роботи являються:

— визначення стану обліку, організації та контролю, а також проблем автоматизації обліку витрат готової продукції та її оприбуткуванняї в сільськогосподарських підприємствах;

— характеристика природно-економічних та організаційних умов господарювання, ефективності використання агроресурсів в сільськогосподарських підприємствах району;

— аналіз первинного, синтетичного та аналітичного обліку витрат продукції рослинництва;

— постановка організаційно-економічного розв’язку задач з автоматизації обліку витрат та виробництва сільськогосподарської продукції;

— здійснення автоматизації розрахунків обліку з використанням програми «1С: Бухгалтерія» конфігурації СПС «Агрокомплекс»;

— визначення ступеня ефективності від впровадження комп’ютерної техніки в господарстві;

— розробка проекту впровадження інформаційних технологій.

Об'єктом дослідження виступають аграрні підприємства Ананьївського району та СВК «Іскра» Одеської області.

Дослідження включає період протягом 2005;2007 років.

Джерелами інформації виступають річні фінансові звіти районів та господарства, статистична звітність, місячна бухгалтерська звітність обліку витрат та виходу продукції рослинництва, та первинна документація з обліку оприбуткування та реалізації продукції.

Основними методами дослідження стали: метод порівняння для дослідження теоретичних основ; економіко-статистичні методи, метод синтезу і аналізу, метод аналітичних таблиць, розрахунковий метод для дослідження та налізу фінансового стану господарювання, графічний.

Ведучою кафедрою при написанні дипломного проекту являється кафедра економічної кібернетики. Робота складається з вступу, теоретичного розділу, характеристики господарства, практичних розрахунків, висновків та пропозицій, списку використаної літератури та додатків.

У відповідності до поставленої мети в роботі мають бути вирішені такі завдання:

— проаналізувати виробничу діяльність досліджуваного підприємства в порівнянні з середніми даними по району та передовим господарством;

— дослідити теорію питання обліку витрат та калькулювання собівартості продукції рослинництва;

— критично проаналізувати організацію первинного, аналітичного та сентитичного обліку витрат в рослинництві в СВК «Іскра» з метою його покращення та спрямування на посилення обліково-аналітичного забезпечення управління виробничим процесом у рослинництві;

— узагальнити існуючі методичні засади формування номенклатури статей витрат та уточнити їх склад відповідно до потреб управління біологічними перетвореннями в рослинництві;

— узагальнити методичні підходи до калькулювання собівартості продукцї рослинництва з метою визначення собівартості окремих видів продукції;

— дослідити існуючу методику аудиту витрат у рослинництві та запропонувати окремі її положення до використання в досліджуваному господарстві;

— провести всесторонній аналіз витрат на біологічне перетворення при виробництві продукції зернових культур з метою виявлення основних факторів, що впливають на рівень собівартості та розрахувати резерв її зниження.

Інформаційною основою дослідження стали законодавство з питань обліку виробництва та калькулювання собівартості продукції рослинництва, науові роботи вітчизняних і зарубіжних учених, матеріали науково-практичних конференцій, а також матеріли державних органів статистики, річні і оперативні звіти Ананьївського районного управління сільського господарства, облікові та звітні дані окремих господарств та дані СВК «Іскра» Ананьївського району Одеської області.

1. Теоретичні основи організації АРМ бухгалтера з обліку витрат та виходу продукції рослинництва

1.1 Класифікація витрат на біологічне перетворення в рослинництві

Враховуючи особливості сільськогосподарського виробництва і з метою забезпечення раціональної організації обліку, визначення величини витрат і здіііснення контролю за формуванням собівартості продукції, важливе значення має науково обгрунтована класифікація витрат.

Складність встановлення класифікації витрат пояснюється масштабами виробництва, різною технологією, різноманітністю самих витрат. Вони виникають в різних місцях та в різний час. Є витрати одноелементні. а є: такі, до складу яких входить декілька елементів, одні прямо відносяться на виробництво, інші - непрямим шляхом; одні залежать від обсягу одержаної продукції, інші - не залежать.

Велике значення класифікації витрат в управлінні ними і, перш за все, при здійсненні калькуляції собівартості продукції для різних потреб управління.

Класифікація витрат — науково обгрунтоване групування витрат за визначеними однорідними ознаками для цілей обліку, аналізу, контролю, планування та прийняття управлінських рішень стосовно процесу виробництва продукції.

Класифікація, в загальному понятті - це один із методів пізнання та вивчення об'єктів. її суть у розподілі досліджуваних об'єктів на класи на базі визначених загальних властивостей об'єктів та закономірних зв’язків між ними. Класифікація витрат на виробництво, як об'єкт пізнання, детально досліджена в теорії обліку і аналізу. Дану проблему розглядали Т. А. Бутинець [16, с. 670]. С. Ф. Голов [19, с. 544], Л. К. Сук, В. П. Ярмоленко. Класифікація витрат має практичне значення. Групування видів витрат за окремими ознаками є основою обліку, аналізу та калькулювання собівартості продукції. До того ж, групування витрат допомагає знаходити рішення у нестандартних ситуаціях, у нових сферах діяльності. Класифікація витрат потрібна для визначення вартості продукції та, відповідно, для ціноутворення, і визначення собівартості одиниці продукції, тобто локальних затрат [16, с. 654]. Групування витрат є важливим не тільки для розрахунку собівартості, а й для встановлення певного співвідношення між ними з метою взаємного контролю та узгодження. Таке узгодження можливе тільки за наявності економічно обгрунтованої класифікації витрат за певними групами, що також має велике значення для економічного аналізу собівартості, встановлення та оцінки чинників її формування та зниження. Одним із визначальних моментів раціональної організації обліку витрат є їх економічно обгрунтована класифікація, що, в свою чергу, залежить від правильного вибору класифікаційних ознак.

Програма реформування бухгалтерського обліку в Україні передбачає збереження стабільності бухгалтерського обліку і створення умов для еволюційного його розвитку без руйнування накопиченого досвіду його ведення в народному господарстві. У 2000 році сталися принципові зміни в організації і веденні бухгалтерського обліку в Україні, які випливають із вимог міжнародних стандартів.

Згідно з Методичними рекомендаціями з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції сільськогосподарських підприємств передбачено єдине для всіх підприємств групування витрат за економічними елементами: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація, інші операційні витрати. Проте в наукових дослідженнях зустрічаємо позицію вчених щодо даного поділу. Зокрема, В. П. Ярмоленко вважає, що таке групування не зовсім аргументоване. Тому що, навряд чи правомірно виділяти амортизацію засобів окремою групою, оскільки вона також є матеріальними витратами, як перенесення вартості основних засобів відповідно до їх зносу на новостворений продукт. Якщо врахувати, що в своїй сукупності матеріальні витрати складаються із використаних засобів праці (саме амортизації основних засобів) і предметів праці, то виділення амортизації в окрему класифікаційну групу дає можливість другу частину матеріальних витрат об'єднати в групу «Предмети праці».

За економічними елементами доцільно виділити витрати за такими групами: матеріальні витрати (включаючи амортизацію основних засобів), витрати на оплату праці з відрахуваннями, інші операційні витрати. Така класифікація дозволить більш чітко отримати інформацію про витрати, що дасть змогу ефективніше організувати їх облік і контроль.

Класифікація витрат

Рис. 1.1. Класифікація витрат.

Однак при всій своїй важливості поелементне групування витрат за економічними елементами не може задовольнити потреби підприємства у здійсненні контролю за величиною витрат по їх цільовому призначенню, тобто не дозволяє обчислювати собівартість окремих видів продукції та встановлювати обсяг витрат конкретних підрозділів підприємства. З цією метою в плануванні, обліку і калькулюванні собівартості продукції застосовують групування витрат за статтями калькуляції залежно від їх призначення та місця виникнення.

В економічній літературі є багато пропозицій щодо удосконалення складу статей витрат. [14; 26, 34; 40; 88] Проте, до цього часу, однозначно обгрунтова ного складу статей витрат немає. Витрати за статтями калькуляції — це витрати на окремі види виробів, а також витрати на основне і допоміжне виробництва.

Здійснено перехід підприємств і організацій на нову методологію бухгалтерського обліку господарських операцій, доходів, витрат і фінансових результатів та на нову систему бухгалтерського обліку. Цей перехід вимагає від бухгалтерських служб підприємств і організацій ґрунтовної самостійної професійної перепідготовки бухгалтерів та пристосування бухгалтерських регістрів до вимог нової системи бухгалтерського обліку. Принципи ведення бухгалтерського (фінансового) обліку у світовій практиці регулюються національними положеннями (стандартами), які розробляють професійні організації бухгалтерів. При цьому вони мають рекомендаційний характер та грунтуються на концептуальній основі складання та подання фінансових звітів, розробленій Комітетом з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. 52, с. 12 — 18]

Україні основи нової системи бухгалтерського обліку закладено в Законі України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» та конкретизовано в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку. Методологічні засади застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку та обліку окремих господарських операцій викладено у відповідних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку. План рахунків разом з Інструкцією про його застосування встановлюють загальний концептуальний підхід до побудови системи бухгалтерського обліку на основі міжнародних стандартів.

Згідно із Законом України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», пріоритетною є оцінка активів за їх історичною (фактичною) собівартістю, яка визначається на підставі витрат на їх виробництво або придбання.

За змістом і призначенням витрати класифікуються згідно економічних елементів і калькуляційних статей. Групування витрат згідно економічних елементів — це розподіл витрат за економічним змістом незалежно від форми використання у виробництві того чи іншого виду продукції та місця здійснення цих витрат. Ця класифікація застосовується при упорядкуванні кошторису витрат виробництва всієї продукції, що випускається. Для підприємств усіх галузей встановлена така обов’язкова номенклатура витрат виробництва продукції за економічними елементами:

* матеріальні витрати ;

витрати на оплату праці;

відрахування на соціальні потреби;

амортизація основних фондів;

відрахування в державні спеціальні фонди ;

податки, що включаються у витрати підприємства ;

інші.

Класифікація витрат за економічними елементами дає можливість знати структуру собівартості і дозволяє проводити цілеспрямовану політику покращення економіки підприємства. Але ця класифікація не дозволяє визначити важливий економічний показник — собівартість однієї одиниці продукції.

Для визначення витрат на одиницю товару використовують класифікацію за статтями витрат (калькуляційними статтями). На відміну від попередньої класифікації, калькуляція дозволяє врахувати витрати безпосередньо пов’язані з виробництвом конкретного виробу. У ці витрати входять, як матеріальні витрати, так і витрати на налагодження, обслуговування і управління виробництва цього виду виробу. Калькуляція складається за аналогічними статтями витрат, що і собівартість товарної продукції по підприємству в цілому, але в разі потреби, в окремих галузях виникає необхідність виділення окремих статей витрат. Так у консервній, плодоовочевій промисловості виділяється така стаття витрат, як «тара і тарні матеріали», що у свою чергу калькулюються на бочки, банки, ящики тощо.

Для забезпечення наскрізного розрахунку і планування в якості калькуляційних одиниць, як правило, використовуються фізичні одиниці виміру конкретних видів продукції, прийняті у виробничій програмі підприємства (штуки, тонни, метри, кВт-год. тощо.).

На промислових підприємствах розробляються планові і звітні калькуляції. Перші розробляються на плановий період по плановим витратам. Другівідображають фактичні витрати на випуск і реалізацію продукції. Порівняння планових і фактичних калькуляцій дозволяє виявити відхилення у витратах і визначити спосіб їх зниження.

В залежності від зв’язку витрат із процесом виробництва розрізняють цехову, виробничу і повну собівартість продукції.

Цехова собівартість включає суму витрат, пов’язаних із виробництвом продукції в цехах.

Виробнича собівартість включає цехову собівартість і витрати, пов’язані з управління, організацією й обслуговуванням підприємства в цілому.

Повна собівартість включає виробничу собівартість і позавиробничі витрати, пов’язані з реалізацією продукції й інші витрати, що не відносяться до виробництва продукції.

Виробництво сільськогосподарської продукції (робіт, послуг) пов’язано з певними витратами. В процесі виробництва продукції витрачається праця, використовуються засоби праці, а також предмети праці. Всі ці витрати на виробництво сільськогосподарської продукції, що виражається в грошовій формі, утворюють собівартість продукції.

Класифікація витрат виробництва здійснюється за декількома ознаками, а саме: за економічним змістом, за калькуляційними статтями, за способом включення до собівартості тощо.

Витрати, що включаються до собівартості сільськогосподарської продукції, групуються за економічним змістом за наступними елементами: матеріальні витрати (за винятком вартості зворотних відходів); витрати на оплату праці; відрахування на соціальні заходи; амортизацію основних засобів; інші витрати. [74, с.15−24]

До складу елемента «Матеріальні витрати» включаються вартість витрачених у виробництві: сировини і основних матеріалів; покупних напівфабрикатів і комплектуючих виробів; палива і енергії; будівельних матеріалів; запасних частин тари і тарних матеріалів; допоміжних та інших матеріалів.

До складу елемента «Витрати на оплату праці» включаються заробітна плата за окладами і тарифами, премії і заохочення, компенсаційні виплати, оплата відпусток та іншого невідпрацьованого часу, інші витрати на оплату праці.

До складу елемента «Відрахування на соціальні заходи» включаються: відрахування на пенсійне забезпечення; відрахування на соціальне страхування; страхові внески на випадок безробіття; відрахування на соціальне страхування від нещасного випадку; відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства; відрахування на інші соціальні заходи.

До складу елемента «Амортизація» включається сума нарахованої амортизації основних засобів, нематеріальних активів та інших необоротних матеріальних активів.

До складу елемента «Інші операційні витрати» включаються витрати операційної діяльності, які не ввійшли до складу вищенаведених елементів, зокрема витрати на відрядження працівників цехів, на послуги зв’язку, на виплату матеріальної допомоги та ін.

Виробничі витрати включаються в собівартість вироблюваної сільськогосподарської продукції (робіт, послуг) відповідно до вимог, висловлених в Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 16 «Витрати».

Перелік і склад статей калькуляцій виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) рекомендований наказом Міністерства аграрної політики України від 18.05.2001р. № 132 в Методичних рекомендаціях з планування, обліку і калькуляції собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств (даліМетодичні рекомендації) і встановлюється сільськогосподарським підприємством самостійно в наказі про облікову політику.

При калькулюванні собівартості продукції важливу роль відіграє класифікація витрат за елементами (економічним змістом) і статтями калькуляції (характером виникнення і призначенням). Елементи витрати за економічним змістом є однорідними. Витрати, які утворюють елементи собівартості, включають витрати не залежно від специфіки виробництва продукції.

За способом включення до собівартості витрати поділяються на прямі та непрямі.

Прямими називаються ті витрати, які безпосередньо можуть бути віднесені до конкретного об'єкта витрат і включені до собівартості продукції (робіт, послуг).

До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виробленої продукції або є її необхідним компонентом, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

До складу прямих витрат на оплату праці включається заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт, або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

Іншими словами, до прямих витрат на оплату праці належать: основна заробітна плата основного виробничого персоналу підприємства, нарахована робітникам та службовцям за тарифними ставками, відрядними розцінками, посадовими окладами, включаючи індексацію заробітної плати, а також витрати на оплату праці позаштатних працівників, які виконують роботи, пов’язані з виробництвом продукції; вартість продукції, що видається у вигляді натуральної оплати працівникам, зайнятим у сільськогосподарському виробництві; надбавки та доплати до тарифних ставок та окладів, у тім числі за роботу в нічний час, за суміщення професій, розширення зон обслуговування; вартість харчування, продуктів, що відповідно до чинного законодавства безкоштовно надають працівникам підприємств окремих галузей; оплата щорічних відпусток та інша додаткова оплата; одна разові винагороди за вислугу років; оплата праці позаштатних працівників за виконання робіт згідно договорами цивільно-правового характеру, включаючи договір підряду, за умови, що розрахунки з працівниками за виконану роботу проводить безпосередньо підприємство.

До складу інших прямих витрат включаються всі виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду майнових і земельних паїв, амортизація тощо.

При групуванні витрат під об'єктом обліку витрат слід розуміти продукцію, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов’язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат.

Непрямі витрати — це витрати, що не можуть бути віднесені безпосередньо до певного об'єкта економічно можливим шляхом. Такі витрати відносяться до вирощування багатьох культур, кількох груп тварин, виконання різних робіт. Для включення до собівартості ці витрати необхідно попередньо розподілити між об'єктами обліку. Тому на практиці їх часто називають тими, що розподіляються, а згідно з П (С)БО 16 «Витрати» — загально виробничими витратами.

Підводячи підсумки класифікації виробничих витрат, можна констатувати, що виробнича собівартість складається з прямих витрат (загальновиробничих витрат) без долі загальногосподарських та комерційних витрат.

Відповідно до ст. 17 Положення (стандарту) 16 «Витрати» витрати, пов’язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості сільськогосподарської продукції (робіт, послуг), діляться на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати [2, с. 4].

До адміністративних витрат належать витрати, пов’язані з обслуговуванням виробництва і управління ним в масштабі всього підприємства, а саме:

загальні та корпоративні витрати (організаційні витрати, витрати на проведення річних зборів, представницькі витрати тощо);

витрати на службові відрядження і утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу;

витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського використання (оренда, податки, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона);

винагороди за професійні послуги (юридичні, аудиторські, з оцінки майна тощо);

витрати на зв’язок (поштові, телеграфні, телекс, телефонні, факс тощо);

амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання;

витрати на врегулювання спорів у судових органах;

податки, збори та інші передбачені законодавством обов’язкові платежі (крім податків, зборів та обов’язкових платежів, що включаються до виробничої собівартості продукції, робіт, послуг);

плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків;

інші витрати загальногосподарського призначення.

Загальногосподарські витрати, пов’язані з управлінням та обслуговуванням підприємства відображаються на рахунку 92 «Адміністративні витрати». За дебетом цього рахунку відображається сума визнаних адміністративних витрат, за кредитом — списання на рахунок 79 «Фінансові результати».

Витрати на збут включають наступні витрати пов’язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг):

витрати пакувальних матеріалів для затарювання готової продукції на складах готової продукції;

витрати на ремонт тари;

оплата праці і комісійні винагороди продавцям, торговим агентам, працівникам підрозділу, що забезпечують збут;

витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг);

витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом;

витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, пов’язаних зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг (операційна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона);

витрати на транспортування, перевалку і страхування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов’язані з транспортування продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки;

витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування;

інші витрати, пов’язані зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг.

У торговельних організаціях до складу витрат на збут включаються витрати обігу, за винятком адміністративних витрат, інших операційних витрат, фінансових витрат.

Облік витрат, пов’язаних із збутом (реалізацією, продажем) продукції, товарів, робіт і послуг ведеться на рахунку 93 «Витрати на збут». За дебетом рахунку відображається сума визнаних витрат на збут, за кредитом — списання на рахунок 79 «Фінансові результати».

Інші операційні витрати — це останній вид витрат, пов’язаних з операційною діяльністю, облік і склад яких є загальним для всіх підприємств і визначений пунктом 20 П (С)БО 16 [2, с. 5].

До інших операційних витрати включають:

витрати на дослідження та розробки відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи»;

собівартість реалізованої іноземної валюти, яка для цілей бухгалтерського обліку визначається шляхом перерахунку іноземної валюти в грошову одиницю в еквіваленті, вираженому в грошовій одиниці України за курсом Національного банку України на дату продажу іноземної валюти, плюс витрати, пов’язані з продажем іноземної валюти;

собівартість реалізованих виробничих запасів, яка для цілей бухгалтерського обліку складається з їх облікової вартості та витрат, пов’язаних з їх реалізацією;

сума безнадійної дебіторської заборгованості та відрахування до резерву сумнівних боргів;

втрати від операційної курсової різниці (тобто від зміни курсу валюти за операціями, активами і зобов’язаннями, що пов’язані з операційною діяльністю підприємства);

втрати від знецінення запасів;

недостачі і витрати від псування цінностей;

визнані штрафи, пені, неустойка;

витрати на оплату матеріальної допомоги, на утримання об'єктів соціально-культурного призначення;

інші витрати операційної діяльності.

Для обліку інших витрат операційної діяльності використовують рахунок 94 «Інші витрати операційної діяльності». На рахунку 94 «Інші витрати операційної діяльності» ведеться облік витрат операційної діяльності підприємства, крім витрат, які відображаються на рахунках 90 «Собівартість реалізації». 91 «Загальновиробничі витрати». 92 «Адміністративні витрати». 93 «Витрати на збут».

Також існують і валові витрати. Валові витрати — це сума будь-яких витрат підприємства в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, що здійснюють як компенсацію вартості товарів (робіт, послуг), які купують для використання у власній господарській діяльності.

Між валовими витратами та витратами виробництва (діяльності) є певні відмінності та взаємозв'язок.

Відмінності валових витрат і витрат виробництва (діяльності) у наступному:

Валові витрати — об'єкт податкового обліку, а витрати виробництва (діяльності) — об'єкт фінансового обліку.

До валових включають будь-які витрати, пов’язані з придбання сировини, матеріалів (робіт, послуг). На витрати виробництва (діяльності) вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей не відносять, а лише списують їх витрачання. У фінансовому обліку вартість отриманої сировини, матеріалів обліковують у складі виробничих запасів.

До валових витрат включають попередню оплату постачальникам за товарно-матеріальні цінності. Грошові кошти, перераховані як попередня оплата, у фінансовому обліку витратами виробництва (діяльності) не вважають, а зараховують до складу дебіторської заборгованості.

Амортизацію основних засобів у валові витрати на включають, а відносять до витрат виробництва (діяльності) та обліковують у складі виробничої собівартості продукції виробничих накладних, адміністративних та збутових витрат.

Валові витрати обліковують, щоб визначити оподатковуваний прибуток. Витрати виробництва (діяльності) обліковують для визначення собівартості виробленої продукції (робіт, послуг) і обчислення фінансового результату діяльності підприємства.

Витрати на сплату штрафів, неустойки, пені за порушення умов господарських договорів на користь інших осіб не включають до складу валових витрат. У фінансовому обліку визнані штрафи, пені, неустойки включають до витрат виробництва (діяльності) і обліковують у складі інших витрат операційної діяльності.

Спільним в обліку і валових витрат і витрат виробництва (діяльності) є наступне:

валові витрати і витрати виробництва (діяльності) базуються на основі спільних первинних документів;

традиційні витрати виробництва (діяльності), зокрема витрати на оплату праці, на соціальні заходи, на обов’язковий аудит тощо, є одночасно й валовими витратами.

За Л.А.Ільків усі витрати підприємства поділяються на 4 групи (рис. 1.1.)

Рис. 1.2. Валові витрати

Таким чином, намагання пізнати характер та поведінку витрат примушувало шукати нові класифікаційні ознаки, які б розкривали призначення і склад окремих витрат.

Актуальність даної проблеми спонукала багатьох вчених обгрунтувати пропозиції щодо утворення і визначення економічного змісту та групування витрат виробництва. Однак, у сільськогосподарських підприємствах спостерігаються значні особливості діяльності, тому при класифікації витрат потрібно враховувати особливості у різних галузях сільського господарства.

Класифікація витрат досить важлива для обліку та повинна цілком і повністю підпорядковуватись завданням фінансового та управлінського обліку.

1.2 Принципи обліку витрат зернових Виробництво є одним із основних процесів господарської діяльності підприємства. У процесі виробництва використовують природні ресурси, сировину, матеріали, паливо, енергію, трудові ресурси, основні засоби і одержують готову продукцію, яку потім реалізують. Характерною особливістю цього процесу є формування витрат на виробництво продукції, що становлять її виробничу собівартість. До витрат виробництва відносять витрати, обумовлені технологією виробництва, перебувають у залежності від обсягу випущеної продукції і складають її речову основу.

На рахунок управлінського обліку повинна своєчасно, повно і правдиво відображатися інформація про фактичні витрати на виробництво продукції, яка використовується для обчислення фактичної собівартості окремих її видів, а також для контролю за раціональним використанням трудових, матеріальних і фінансових ресурсів скорочення витрат і зниження собівартості продукції позитивно впливає на кінцеві результати діяльності підприємства. Досягнення запланованої ефективності виробництва вимагає постійного зіставлення витрат і одержаних результатів.

Зважаючи на те, що виробничі витрати є породженням відповідних факторів виробництва, їх економічний зміст можна визначити як спожиту частку виробничих ресурсів.

Витрати — це використані у процесі виробництва різні речовини і сили природи на виготовлення нового продукту праці. В умовах товарного виробництва грошовий вираз суми витрат на виготовлення конкретного продукту називають собівартістю. Зміст термінів витрати і собівартість поєднується в понятті витрати виробництва.

Визнання витрат. Згідно з П (С)БО 16 «Витрати» витратами визнаються:

Витрати визнаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням зобов’язань.

Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов’язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

3. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені

Витрати, які неможливо прямо пов’язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, то витрати визнаються шляхом систематичного розподілу його вартості (наприклад, у вигляді амортизації) між відповідними звітними періодами.

Витрати не визнаються:

Попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг.

Погашення одержаних позик.

Інші зменшення або збільшення зобов’язань, що не відповідають ознакам, наведеним у пункті 6 цього положення (стандарту).

Витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку [2, с. 4].

Випуск готової продукції, яка призначена для реалізації, і одержання прибутку є головною метою виробничої діяльності підприємства. В процесі виробництва формуються витрати на виробництво продукції і її виробнича собівартість.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються:

прямі матеріальні витрати;

прямі витрати на оплату праці;

інші прямі витрати;

загально виробничі витрати.

Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюються підприємством.

Прямі виробничі витрати обліковуються безпосередньо на рахунку 23 «Виробництво».

Випуск продукції, яка буде реалізована, і одержання прибутку від цієї реалізації - головна мета виробничої діяльності підприємства. Характерною особливістю виробничих процесів є виникнення витрат на виробництво продукції.

Стан виробництва характеризується ефективністю, ступенем використання досягнень науково-технічного прогресу, місцем і роллю робітника у виробничому процесі. В умовах обмеженості ресурсів і досягнення планової ефективності виникає потреба постійного порівняння понесених витрат і отриманих результатів. Ця проблема посилюється під впливом інфляції, коли дані про виробничі витрати необхідно повсякденно порівнювати з майбутніми витратами, що значною мірою залежить від впливу зовнішнього середовища [36, с. 16]. Можливість усунення або передбачення впливу багатьох негативних внутрішніх і зовнішніх факторів з’являється завдяки раціонально організованому обліку витрат на виробництво.

Механізм господарювання підприємства визначається ступенем управління витратами. Головне призначення обліку витрат на виробництво полягає у контролі за виробничою діяльністю та управління витратами на її здійснення [50, с.37−42]. Основними завданнями обліку витрат на виробництво є:

інформаційне забезпечення адміністрації підприємства для прийняття управлінських рішень;

спостереження і контроль за фактичним рівнем витрат порівняно з їх нормативами і плановими розмірами з метою виявлення відхилень та формування економічної стратегії на майбутнє;

достовірний облік виходу продукції за її видами з урахуванням якості;

обчислення собівартості і виготовленої продукції для оцінки готової продукції і розрахунку фінансових результатів;

виявлення і оцінка економічних результатів виробничої діяльності структурних підрозділів;

систематизація інформації управлінського обліку виробничої діяльності для прийняття рішень, які мають довгостроковий характер (окупність виробничих програм, рентабельність продукції, ефективність капітальних вкладень тощо).

Основним нормативним документом, який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, є Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Що стосується витрат на виробництво та виходу продукції, то вони регулюються і опираються при своєму визначенні на цей закон.

Також одним із основних нормативних документів являється Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», який містить загальні положення, визнання, склад, обрахунки, їх ведення в бухгалтерській звітності. П (С)БО 16 є повним відображенням сутності витрат, дає їм повну характеристику.

Відповідно до П (С)БО 3 «Звіт про фінансові результати», витрати — це зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу. Таке визначення поняття «витрати» передає зміст витрат діяльності, які відображаються у Звіті про фінансові результати, але не виражає сутності категорії «витрати виробництва» на рівні виробничого процесу. Оскільки, відпуск сировини і матеріалів у виробництво не супроводжується ні зміною величини активів, ні зміною величини пасивів, а призводить до змін в структурі активу підприємства.

У податковому обліку використовують поняття «валові витрати», які, відповідно до ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» від 22 травня 1997 року № 283/97-ВР (зі змінами та доповненнями), являють собою суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Валові витрати визначаються за правилом першої події з метою обчислення розміру оподаткованого прибутку і на передають зміст поняття «витрати виробництва» з точки зору процесу виробництва. Адже, вартість запасів придбаних для виробництва певної продукції відображається у складі валових витрат одразу після їх оприбуткування на складі, або ж за фактом оплати, а на витрати виробництва такі видатки відносяться в міру їх списання зі складу на виробництво.

Управлінський облік законодавчо не регламентується, тому не має офіційно затвердженого поняття, яке б відтворювало зміст категорії «витрати виробництва» в управлінському аспекті. В Методичних рекомендаціях з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у сільськогосподарських підприємствах затверджених наказом Державного комітету промислової політики України від 2 лютого 2001 р. № 47 для підприємств промислової політики в п. 15 зазначається, що витрати на виробництво продукції створюють виробничу собівартість продукції (робіт, послуг) і у виробничій сфері до таких витрат належать усі витрати, пов’язані з функцією виробництва продукції.

Отже, в нормативних джерелах зустрічається поняття «витрати» і відсутнє поняття «затрати». Натомість огляд економічної літератури свідчить про відсутність єдиної точки зору щодо правомірності використання цих двох понять. На думку, В. Сопко[67, с. 406] потрібне чітке розмежування цих понять. Оскільки, затрати — це термін процесу використання речовин та сил природи у процесі конкретного виду операційної (або не операційної) діяльності та пов’язані з виготовленням чітко визначеного виду виробу, а витрати — це термін, що характеризує процес придбання ресурсів. М. Врубльовський [17, 33−34] вважає, що поняття «затрати на виробництво» і «витрати виробництва» є тотожними, оскільки в основі їх визначення лежить вартісна оцінка основних засобів, матеріальних, трудових ресурсів, спожитих у виробництві. Під «витратами виробництва» він розуміє амортизацію і вартість матеріальних і трудових ресурсів підприємства, спожитих за певний період часу в процесі основного і допоміжного виробництва. О. Каверіна відмічає, що в російських нормативних і учбових виданнях для визначення поняття «спожиті ресурси» або «гроші», які необхідно заплатити за товари і послуги у більшості випадків використовують як синоніми три поняття: «затраты», «расходы», «издержки».

В іноземних виданнях з бухгалтерського обліку, зазначається, що англійський термін «costs», який можна перекласти на українську мову як «затрати» чи «витрати», має велику кількість значень. У найбільш загальному розумінні витрати — це представлена в грошовому вираженні величина ресурсів, використаних на певні цілі. Для більш точного визначення цього терміна запропоновано вживати разом з ним додаткове слово, яке б розширювало та уточнювало зміст вихідного поняття в конкретних ситуаціях. Наприклад, «costs of production», що в перекладі з англійського означає «витрати (або затрати) виробництва».

Аналіз літературних джерел свідчить, що поняття «витрати виробництва» своїм корінням сягає творів В. Петті, в «Трактаті про податки та збори» якого викладено теорію складу витрат виробництва та сформульовано закон вартості. Особливої уваги заслуговує трудова теорія вартості К. Маркса, оскільки радянські економісти в своєму розумінні поняття «витрати виробництва» довгий час наслідували основні положення цієї теорії. К. Маркс у третьому томі «Капіталу» формулює наступні поняття:

«суспільні витрати виробництва» товару, які складаються з затрат живої (необхідної і додаткової) праці та втіленої у засобах виробництва праці на виробництво продукції;

«капіталістичні (індивідуальні) витрати виробництва», які являють собою «…еквівалент або вартість, яка заміщує в товарі капітальну вартість с + V, витрачену у вигляді елементів виробництва».

Тобто, суспільні витрати виробництва характеризують вартість виробництва товару для суспільства і дорівнюють с + V + м. А, капіталістичні витрати виробництва визначаються витратами капіталу товаровиробника і обмежуються лише часткою вартості товару, яка повертає лише те, скільки коштує товар самому капіталістові: с + V. Т. Мальтус вважав, що вартість товарів по величині дорівнює витратам на їх виробництво, які включають затрати на виробництво продукту «безпосередньої» живої праці, «нагромадженої праці» в засобах виробництва та додаткову кількість праці, яка відповідає прибуткові на авансовий капітал. Категорія «витрати виробництва» розглядалася і в працях представників неокласичної теорії вартості. Зокрема, А. Маршал виділяв поняття:

«реальні витрати для виробництва» — затрати різних видів праці, прямо чи опосередковано зайнятої у виробництві товару разом з очікуванням, необхідним для нагромадження застосованого в його виробництві капіталу;

«(грошові) витрати виробництва» — суми грошей, доводиться платити за всі зусилля і жертви для виробництва товару.

А. Маршал вважав, що «витрати виробництва для виготовлення певної кількості даного товару дорівнюватимуть цінам пропозиції відповідних кількостей факторів його виробництва».

Отже, прослідкувавши трактування категорій «витрати виробництва» від класиків до неокласиків політичної економії, можна зробити висновок пор те, що підходи до вивчення цієї категорії змінювалися разом з поступовим нівелюванням протистояння між працею та капіталом.

Радянські економісти, за часів командно-адміністративної системи господарювання, в своєму розумінні витрат виробництва довгий час наслідували положення трудової теорії вартості К. Маркса. Така ситуація склалася і в бухгалтерській сфері про, що свідчить тлумачення поняття «витрати виробництва» в роботах В. Палія, А. Маргуліса. [42, с. 48]

Питання про стандартизацію обліку сільськогосподарської діяльності було поставлено МФБ в 1994 році. У грудні 2000 року був затверджений міжнародний стандарт бухгалтерського обліку МСБО 41 «Сільське господарство», який було рекомендовано застосовувати з 01.01.2003 року. З 2004 року МСБО 41 в якості національного почав застосовуватись в Новій Зеландії. Аналогічний стандарт № 35 «Само створювані та відтворювані активи» прийняла Австралія. У розвинутих країнах поки що цей стандарт не знаходить застосування. З країн колишнього СРСР положення МСБО 41 враховані при розробці аналогічних національних стандартів: у Молдові НСБО 5 «Особливості обліку на сільськогосподарських підприємствах» та деяких Середньоазіатських республіках.

Розробкою цього стандарту в Україні займався науково-дослідний інститут при Міністерстві фінансів України із залученням науковців та викладачів по обліку в сільському господарстві. Розроблений П (С)БО 30 «Біологічні активи», затверджено Наказом Мінфіну України № 790 від 05.12.2005р. набранням чинності з 01.01.2007р. В роз’яснення застосування П (С)БО 30 розроблені та затверджені Наказом Мінфіну України № 1315 від 29.12.2006р. Методичні рекомендації з бухгалтерського обліку біологічних активів. Для застосування П (С)БО 30 Мінфіном України внесено зміни до Плану рахунків та деяких П (С)БО (Наказ № 1176 від 11.12.2006р.). Вищезазначені нормативні документи наведено в додатках до цього Посібника.

Основні зміни, що вносяться П (С)БО 30 «Біологічні активи» в організацію обліку сільськогосподарської діяльності по рослинництву наведені нижче. Це зміни до: об'єктів обліку; плану рахунків; оцінки активів.

Перш за все, П (С)БО 30 вводяться нові об'єкти обліку — «Біологічні активи», що являють собою живі організми (рослини, тварини), які вирощуються підприємством з метою отримання сільськогосподарської продукції або утримуються ним з метою отримання інших вигод. Змінюються назви існуючих об'єктів обліку: «Робоча і продуктивна худоба» — на «Довгострокові біологічні активи тваринництва»; «Багаторічні насадження» — на «Довгострокові біологічні активи рослинництва», «Тварини на вирощувані і відгодівлі» — на «Поточні біологічні активи тваринництва». Окрім того, об'єктами обліку стають «Поточні біологічні активи рослинництва» — площі певних сільськогосподарських культур, що вирощуються підприємством.

Суть цих нововведень не в механічній зміні назв об'єктів обліку, а у визнанні необхідності і появі можливості окремого відображення в обліку і звітності специфічних активів, що живуть, приростають, відтворюються, а, звідси, повинні бути окремо виділені і мати особливу оцінку. Останнє обумовлює і запровадження даним стандартам інших змін в організації обліку.

1.3 Сучасний стан і перспективи розвитку управлінських інформаційних систем обліку, аналізу і аудиту У наш час важко уявити будь-яку галузь народного господарства без сучасних інформаційних облікових систем. Сільське господарство відноситься до найбільш складних галузей з точки зору методології ведення бухгалтерського та податкового обліку. Це обумовлено тим, що сільське господарство відрізняється великою кількістю різноманітних з точки зору обліку напрямів: виробництво продукції, її переробка, реалізація, оптова торгівля товарами інших виробників, тощо. Це призводить до того, що облікова система, яка ставить на меті автоматизацію усих ціх напрямів діяльності, сама повинна бути багатофункціональною, а значить й досить складною.

Сільськогосподарські облікові системи ускладнюються ще й тому, що вони мають наперед невизначений алгоритм проведення господарських операцій. Одна й таж господарська операція, у залежності від додаткових умов та, навіть часу її проведення, повинна відображатись зовсім іншими бухгалтерськими проводками.

Тому актуальним є розробка способу завдання такого нечіткого алгоритму проведення та його практична реалізація

Огляд періодичних видань, у тому числі публікацій в Internet, дозволяє зробити такий перелік складових комп’ютерних інформаційних систем підприємства.

Система управління ресурсами підприємства. Використовують такі абревіатури: MRP (Material Rrequrements Plannang) — планування матеріальних потреб; MRPП (Material Resourses Plannang) — планування ресурсів виробництва; ERP (Enterprise Resourse Plannang) — плануваня ресурсів підприємства.

Система управління логістикою (SCM — Supply Chain Management — управління ланцюжками постачання).