Допомога у написанні освітніх робіт...
Допоможемо швидко та з гарантією якості!

Япония: східний варіант капіталістичного развития

РефератДопомога в написанніДізнатися вартістьмоєї роботи

Проте глобальна експансія японської індустрії виявилося настільки прибутковою, як і очікувалося. Закордонний робоча сила була дешевої, але значно менш продуктивної за ті самі рівнях технологій. На кожного робочого, якого японські компанії наймають за свої заводи, зведені вже азіатських країнах, готової продукції виробляється у зараз усього на мільйон і 100 тисяч єн (близько 20 тис. доларів… Читати ще >

Япония: східний варіант капіталістичного развития (реферат, курсова, диплом, контрольна)

смотреть на реферати схожі на «Японія: східний варіант капіталістичного розвитку «.

План.

I. Японія, що это?

1. історична довідка. II. Японія: східний варіант строительства.

1. повоєнний розвиток економіки Японии.

2. Японія на світовому економічному просторі: б) японський експорт нафти й перспективи його розвитку, в) японський імпорт та її перспективы,.

3. становище у економіці останнім часом: а) подолання двох криз, б) економіка заощаджень, в) людський чинник японського економічного «дива», р) японський економічний патріотизм, буд) проблеми, які стоять перед японської економікою. III. Перспективи розвитку японської экономики.

Японія — держава робить у Східній Азії, що займає ланцюг островів (Хоккайдо, Хонсю, Кюсю, Сікоку та інші, лише близько 4 тисяч), омиваних Тихим океаном, Японським, Охотским і Восточно-Китайским морями. Площа Японії становить близько 372 т. км2. Офіційний мову — японський. Японія — конституційна монархія, вищий легіслатура — двопалатний парламент.

У 7−8веке у Японії встановився феодальний лад. З кінця 12века до 1867 года влада лежить у руках сегунов. У 1867−1868 відбулася незавершене буржуазна революція, і міська влада захопив буржуазно-помещечий блок. У 1894−95 вела грабительную війну проти Китаю. Феодальний режим наклав сильний відбиток в розвитку імперіалізму у Японії, який склався межі 19−20вв. Після російсько-японської війни Японія встановила в 1905 г. протекторат над Кореєю, в 1910 анексувала її. У 1914 г. вступив у 1 Першу світову війну за Антанти. У 1918 розгорнулося народний рух — «рисові бунти». У 1922 заснована КПЯ, в 1918;22 японські імперіалісти зробили інтервенцію на Радянському Далекому Сході, але зазнали поразки. 1925;го було встановлено дипломатичних відносин між Японією та СРСР. У 1931 окупувала Маньчжурію, а 1937 початку війну захоплення всього Китаю. Японія робила провокації на радянських монгольських межах, але незмінно отримувала відсіч. У 2 світової війни Японія виступала як союзник фашистської Німеччині та Італії. Вона окупувала багато азіатські країни, але з 1943 початку втрачати захоплені території. У серпні 1945 японський народ жертва атомних бомбардувань, 6 серпня американські ВПС скинули атомну бомбу на місто Хіросіма, а 9 серпня на місто Нагасакі. Ці бомбардування не викликалися військової необхідністю і переслідували передусім політичну мету. Вони призвели до величезні жертви серед мирного населення. 8.8.1945 СРСР, відповідно до прийнятими він раніше союзницькими зобов’язаннями і, прагнучи швидше закінчити 2 світову війну, оголосив з 9 серпня війну Японії. Радянська Армія розгромила Квантунську армію Японії. Уряд Японії був змушений 2.9.1945 підписати Акт про капітуляцію. Після закінчення 2 Першої світової США окупували Японію, взяли курс — на перетворення їх у свій військовий плацдарм Далекому Сході. У 1956 демократичні сили Японії обстоюють позиції ліквідацію японо-американского військового союзу, проти мілітаризації країни, за мирну, нейтральну і неприсоединившуюся Японію, в захист демократії та життєвих інтересів народа.

Правляча партія, з 1955 — Ліберально-демократична партія Японії. (4, с.1571−1572).

У 1945 г., коли закінчилася друга світова війна, економіка Японії виявилася за межею руйнації внаслідок заподіяної війною шкоди і витрати величезних коштів ведення самої войны.

Устаткування було зношеним, а раніше накопичені запаси сировини й матеріалів — «проеденными», отже економіка ледве підтримувалася на плаву з допомогою американської допомоги. У 1946 г. ВНП Японії становив лише 61% від рівня (1934;1936гг.), а обсяг промислового виробництва не перевищував 29%. Ціни росли на 10−15% на місяць. У 1945;1946гг. виникла ситуація, якщо рівень виробництва промислові товари упав стільки низько, що просто більше не могли підтримувати елементарну життя, безробіття набула масовості, розігралася сильна инфляция.

У наступну період, проте, японська економіка показала приклад дивного відродження і підйому. Середньо річні темпи економічного розвитку на період із 1945 по 1970 г. становили приблизно 10%, і з 1970 по 1991 р. вони були близько 5%.

У 1990 р. ВНП Японії досяг 2,9трлн. доларів, що відповідало 13% світового ВНП. За цим показником Японія вийшла друге у світі після США. У розрахунку одну особу ВНП Японії (29тыс. доларів) на 9% вище, ніж у США (24тыс. доларів). (1, с.85).

У Японії виготовляється на 2 мільйона більше автомобілів, ніж у США. Але себе вдома японці переважно користуються громадського транспорту. У 95% робітників і службовців вирушають працювати у своїх автомобілях, в Японії - лише 24%. Інші їздять громадським транспортом чи велосипедах.

Ще 1970;ті роки Японія відправляла до й Європу мільйони своїх автомобілів морем. Але вже у 80-ті роки японські корпорації почали будувати свої автомобільні заводи у Північній Америці і у Великобританії, а останнім часом та Франції. За автомобільними заводами у цей самий похід через океан пішли телевізійні, комп’ютерні і інші підприємства. Одночасно японські заводи стали будуватися, а Малайзії, Індонезії, на Філіппінах, Таїланд має й у Китайської Народної Республіки. Тим часом усі адміністрація і інженерний персонал становили японці, тоді, як робоча сила набиралася на місцях. Однією з умов найму часто був відмова робочих від участі у профспілках та участі в забастовках. Місця таких підприємств вибиралися досить ретельно і зазвичай, у районах із високим рівнем безработицы.

Проте глобальна експансія японської індустрії виявилося настільки прибутковою, як і очікувалося. Закордонний робоча сила була дешевої, але значно менш продуктивної за ті самі рівнях технологій. На кожного робочого, якого японські компанії наймають за свої заводи, зведені вже азіатських країнах, готової продукції виробляється у зараз усього на мільйон і 100 тисяч єн (близько 20 тис. доларів). Європейський робочий японських компаній створює на рік своєї продукції 3млн. єн. У продуктивність робочих японських заводів піднімається до 4млн. єн на рік. У себе батьківщині японський робітник у умовах дає своєї продукції 6млн. єн, забезпечуючи, в такий спосіб, вищу «додаткову вартість». У 1996 году японські заводи у Південно-Східної Азії вже, де рівень зарплати украй низький, давали лише близько чотирьох% прибутку, США — 2%, у Європі - 1,3% прибутку (переважно рахунок зменшення обсягу бюрократичних формальностей, необхідних при експортно-імпортних операціях). Японські заводи у КНР взагалі давали прибутку. Страх західних компаній перед японським «індустріальним імперіалізмом» виявився явно перебільшеним. Наступного столітті японська експансія, очевидно, зменшиться. (2., с.158−159).

У 60-х роках і роки японський експорт збільшився нас дуже швидко. У першому із зазначених десятиліть середньорічні темпи його приросту у реальному становищі становили приблизно 16%, тоді як у другому — 9%. У цьому привертає увагу те що, що ці темпи незмінне й значно перевищували відповідні показники для світової торгівлі загалом. Масштаби розширення японського експорту зі збільшенням загальносвітового імпорту (без Японії) на 1%, т. е. Еластичність японського експорту по загальносвітовому імпорту, виражалися у роки показником, рівним 2,0, а 70-ті - 1,6. в результаті питому вагу японського експорту до загальносвітовому імпорті підвищився в реальному вираженні з 2,7% 1960 р. до 7,7% в 1980 г.

Бурхливий, випереджаюче зростання японського експорту спричинився до різного роду зовнішньоторговельних протиріч. Нині приблизно 20% загального обсягу японського експорту підпадає або під ті чи інші імпортні обмеження стран-контрагентов, або під «добровільні» самообмеження японських експортерів. Для японського експорту до США відповідний показник сягає близько 40%.

Якщо розмістити торгових партнерів у порядку спаду очікуваних темпів зростання спрямовуваного у яких японського експорту, то виявиться, що лідируюче становище займуть країни Юго-Восточной Азии, що їх підуть Австралія, країни Близького Сходу, Латинської Америки і Китай.

Далі, як здається, темпи розширення японського експорту до що розвиваються перевищать відповідні показники для розвинених капіталістичних держав. Це, певне, станеться внаслідок як уповільнених темпів приросту попиту останніх, і у численних зовнішньоторговельних протиріч з-поміж них і Японією. Якщо 1980 г. на длю розвинених капіталістичних країн доводилося 47% японського експорту, але в частку — 46%, то 2000 р. вони поміняються місцями й відповідні показники становитимуть 41 і 53%.

У цьому питому вагу японській експорті країн Південно-Східної Азії вже підвищиться з 24% в 1980 г. до 30% в 2000 р., а питому вагу США цей період знизиться з 24 до 22%. Як бачимо, у завершальний рік прогнозованого періоду країни Південно-Східної Азії вже стануть Японії більш важливими експортними ринками, ніж ринок США. Близькість ринків Південно-Східної Азії, наділених великими потенціями зростання, природно, принесе Японії чималі вигоди. (3., с.33−36).

Однією з ефектів підтримки відносно високих темпів економічного зростання Японії з’явиться створення у країні великого імпортного ринку. Швидше за все, що особливо відчутно зросте ввезення готових изделий.

У 1960;1973гг. ступінь імпортної залежності Японії, обчислена в реальному вираженні, швидко підвищувалася. Головну роль цьому процесі грала нафту, а допоміжні ролі розподілялися між продовольством, рудами чорних і кольорових металів та ін товарами.

Проте після досягнутого в 1973 г. піка ступінь імпортної залежності почав знижуватися. Такий перебіг пов’язана з насамперед небувалим подорожчанням нафти і прийнятих у терміновому порядку заходами щодо її економії. З іншого боку, намітилося і згортання закупівель там сировинних матеріалів, відбивало скорочення масштабів виробництва, у металургійної та нафтохімічної промышленности.

Послаблення залежності Японії від імпорту нафти буде, мабуть, тривати й надалі. Це ж можна сказати імпорт сировинних матеріалів. Разом про те подальша лібералізація зовнішньої торгівлі, диверсифікація внутрішнього попиту, наплив трудомісткою продукції з країн, безумовно, приведуть до спільного підвищенню ступеня імпортної залежність від готових виробів. Аналогічний результат відступиться й ймовірне підвищення ввезення енергоємних полуфабрикатов.

Ступінь залежність від імпорту продовольства повинна зберегтися приблизно нинішніх рівні, оскільки відносне падіння внутрішнього попиту, з одного боку, і полегшення імпортних товарів на японський ринок — з іншого, будуть хіба що компенсувати друг друга.

У результаті ступінь сукупної імпортної залежності країни, узята в реальному вираженні, втримається до 2000 р. приблизно за 11%-ной позначці, але з застосовні супутниками цього кількісного сталості стануть рішучі якісні, структурні зрушення: зниження рівня залежність від ввезення сировинних матеріалів і енергоносіїв є й підвищення відповідного показника для готових виробів. Темпи приросту імпорту наступних буде приблизно 2 разу великими, ніж темпи, збільшення ВНП, які частка у загальному обсязі імпорту підвищиться із 23-ї% в 1980 г. до 40% в 2000 г.

Реалізація як і моделі означало б, зростання економіки Японії супроводжується розширенням внутрішнього ринку промислової продукції розвинених капіталістичних і нових индустриализирующихся країн і тим самим вносить позитивний внесок у розвиток світової экономики.

Досягнення цього пов’язано, зрозуміло, із необхідністю активної перебудови японської індустріальної структури. Шлях, яким повинна слідувати Японія, немає нічого спільного із захистом внутрішнього ринку на основі обмежень ввезення промислової власності й сільськогосподарської продукції. Цей шлях — шлях відмовитися від протекціонізму та повної інтеграції в механізм поділу праці, який охоплює в світову економіку. (3., с. 36−37).

Темпи економічного зростання Японії й справді були високими, але ці значить, що під час економічного розвитку траплялося ніяких проблем. Щоб досягти теперішнього рівня, потрібно здолати труднощі найрізноманітнішого характеру. Так було в протягом останніх 20 років Японії довелося зіштовхнутися з 2 великими проблемами: нафтовим кризою в 1973 г. і кризою «високої єни» в 1985 г.

Нафтовий криза 1973 г. була викликана злетом нафтових цін, коли через війну на Близькому і Середньому Сході ціни швидко підскочили вчетверо. Потрібно було з всієї ясністю з відповіддю питанням, зможе Японія знайти ресурси на підтримку обсягів імпорту дорогої нафти чи слід шукати можливості її участі зменшення. Оскільки Японія повністю покриває потреби у нафти з допомогою імпорту, то економіка країни опинилася у тяжелой депрессии. У той самий час з’явилися теорії з так званого «нульового зростання», автори яких вважали, зростання не возможен.

Проте японська економіка зуміла вийти з тривала 16 місяців депресії і знову стати на зростання. Вдалося це оскільки підприємці зуміли зменшити залежність економіки відстають від нафти шляхом зміни промислової структури. Так, практично зникли підприємства, займаються выплавкой алюмінію, які споживали надзвичайно багато електроенергії у процесі виробництва. Електроенергетика спиралася на нафту, а умовах її подорожчання алюмінієва промисловість Японії не має шансу на виживання. Але, виходячи з того, робити висновок у тому, що японська економіка зайшла у безвихідь, було неправдою. На зміну неконкурентоспроможним галузям прийшла й піднялася електронна індустрія. Подібною з допомогою зміни структури промисловості при зменшенні імпорту нафти зберегти здатність економіки вона зростатиме і дальше.

У 1985 р. виникла інша проблема: вдвічі збільшився курс єни по відношення до долара. І це означало пропорційний зростання зарплати, коли його вважати у доларах. Через це зростали порівняльні витрати, і японська промисловість втрачала міжнародну конкурентоспроможність, що зумовило криза «високої йены».

Але й від цього кризи знайшли вихід через 17 місяців. Труднощі, викликані зростанням курсу єни, були подолані з допомогою розширення прямых зарубежных інвестицій і підвищення продуктивність праці з урахуванням науковотехнічного прогресу. Високий курс єни немає жодного значення, якщо компанії, створені з урахуванням японських інвестицій, налагоджують виробництво зарубіжних філіях. Так само у разі зростання курсу єни конкурентоспроможність експортних товарів нічого очікувати падати, якби основі технічного прогресу підвищувати продуктивності праці. Японські компанії були дуже тямущими у пошуках шляхів пристосування до змін, викликаним зростанням курсу єни, і з кризи набагато швидше, ніж було ожидать.

Завдяки цій здібності японських компаній до адаптації, їм було запропоновано знаходити виходи з труднощів відразу, щойно вони возникали.

Ще однією причиною вмілого подолання кризових явищ — це провидіння антидепрессионной політики уряду, що у періоди погіршення загальноекономічної коньюктуры збільшив асигнування на громадські будівельні роботи, знижувало податків і ставку облікового відсотка Банку Японии.

Під час нафтової кризи 1973 г. уряд проводило рестрикционную економічну політику для стримування інфляції, однак за цьому активно вживало заходи для збільшення інвестицій у громадські будівельні роботи. У 1977/78−1978/79 фінансові роки державні витрати збільшувалися на 15%.

У період кризи «високої єни» уряд сміливо пішло в розширення вкладення громадські будівельні роботи у рамках надзвичайної економічної політики, поряд із цим скоротило податки. Банк Японії також переважають у всіх подібні ситуації значно знижував ставку облікового процента.

Інакше кажучи, у Японії подолання труднощів та підтримка господарського зростання йшло з урахуванням самостійних зусиль приватних компаній з допомогою з боку уряду і Банку Японії, проводили заходи для розширенню попиту макроекономічного (тобто. передусім — інвестиційного) характера.(1., с.85−86).

У споживання останні 20−30 років зростало значно швидше, ніж виробництво. Американці звикли майже всі купувати в кредит і створювати серйозних заощаджень. Більшість банків США накопичують капітал не було за рахунок збільшення індивідуальних заощаджень, а й за рахунок високих відсотків з кредитів і допомог. У Японії, навпаки, зростання виробництва, у останнє десятиліття обганяв зростання. Японці значну частину своїх доходів зберігають у вигляді заощаджень і майже використовують кредитів. Банківський капітал зростає у Японії основному з допомогою заощаджень населення, відсотки на вклади становить 1% на рік. Тому немає й кредити різним компаніям надаються банками під дуже скромні проценты.

Обмежена ємність внутрішнього ринку посилює експортну орієнтацію японської промисловості. Останні десятиліття експорт японських товарів щорічно перевищував імпорт на 10трлн. єн, що заподіяло японським компаніям 70- 80млрд. доларів, й у основному осідаючих банківських счетах.

У, навпаки, імпорт на роки перевищував експорт на 130- 160млрд. доларів через ненаситного апетиту американських споживачів. Майже третину сплати імпорт йшла на Японію. У японських банкірів зібралися величезні надлишки грошей. Проте надлишок капіталів може лише розвивати, а й руйнувати економіку, якщо інвестиції роблять проекти, не гарантують прибутку. Саме тому побудована на легких кредитах экономика.

Південно-Східної Азії й Південна Корея виявилася настільки неустойчивой.(2., з. 155- 156).

Серед психологів Заходу популярні тести на кмітливість, що визначають «коефіцієнт інтелекту» (IQ).

За позитивного рішення різних завдань нараховуються окуляри, і поправка на вік. IQ, рівний 100 прийнято за середній. Цифра 130 свідчить про великі здібності, 140 — на талант. IQ в кожного людини зростає зазвичай до 30 років, та був починає знижуватися. Тест на інтелект особливо рясно використовують у навіть американські психологи люблять проводити порівняльні исследования.

Близько 15 років як розв’язано американські психологи поширили свої дослідження на Японію і з великим подивом виявили, що таке середній IQ у японців виявився на 11 пунктів вище, ніж в американців, причому всіх вікових груп. Кмітливість японців була, за цими даними, вище, ніж кмітливість англійців, французів, німців, і голландців. Серед американської молоді лише 2% показали коефіцієнт інтелекту лише на рівні 130, тоді як серед японців частка настільки здатних людей досягла 10%. Вищий рівень інтелекту японців (починаючи від шестилітнього віку) став загадкою, яку різні дослідники намагаються пояснити кількома теориями.

Деякі економісти пояснюють рекордно швидке розвиток японської економіки вищий рівень інтелекту і освіченості японських робітників і инженеров.

Японське освіту, особливо початкова й середнє, справді відрізняється набагато більшої широтою і інтенсивністю, ніж її американська. Навчання дітей починається з дуже раннього віку, і обсяг знань, яке школярі повинні освоїти до вступу до університету, по крайнього заходу, у два разу перевищує обсяг знань, необхідний тієї самі цілі американським школярам. Час, затрачуване у Японії навчання у школі та поза школи, сягає 10−12 годин на добу. У країнах студенти вибирають професію, що їх приваблює, а японські - намагаються знайти компанію, в якої їм хотілося працювати. При виборі роботи японський фахівець віддасть перевагу престижну фірму вищої посади. Більшість компаній перед призначенням посаду навчають фахівців як «стажистів», орієнтуючи за свої конкретні завдання й на повну лояльність администрации.

На американських і європейських заводах впровадження нових високопродуктивних технологій і автоматизації зазвичай призводить до звільнень робочих. У Японії робочих не звільняють, а переміщають, часто на кращі місця. Тому активно сотрудничают з інженерним персоналом і найчастіше вносять рациона-лизаторские пропозиції, що б продуктивність. Завдяки позитивному відношенню робочих до технічних новинок, японські складальні заводи не зустрічають перешкод у впровадженні роботів. Нині у Японії функціонує понад половину промислових роботів, наявних у мире.

Японії дає велике економічну перевагу мінімальне число конфліктів, які потрібно розбирати до судів. Варто сказати, що у Японії з усіма конфліктами справляються лише 12тыс. адвокатов-юристов. У США мають повну зайнятості й суспільстві дуже високі доходи понад 600тыс. адвокатів. (2., з. 156−158).

Японці явно воліють дорогі, але власні товари більш дешевому імпорту. Але це «товарний» патріотизм неможливо поширити на продовольство. На кожного жителя країни припадає лише 600 м² сільгоспугідь. Дрібні японські ферми забезпечують населення Японії продовольством тільки 25%. Японія імпортує фрукти, овочі, пшеницю. Потреби в рисі, рибі й курячому м’ясі - головних компонентах японської дієти — задовольняються власним виробництвом. Імпорт рису взагалі заборонено законом, який японське уряд відмовляється скасувати, але він суперечить міжнародним торговим договорами та принципами відкритої ринкової економіки. Японія відмовляється імпортувати рис від Китаю, Індії, В'єтнаму і Таїланду, де зараз його стоїть у 4−5 раз дешевле.

Японія виробляє дуже дорогу папір, т.к. тонна целюлозного сировини стоїть у Японії дорожче тонни готової папери канадського чи індонезійського виробництва. Проте, японські видавці газет, журналів та книжок воліють купувати японську папір, компенсуючи свої можливі втрати меншим вагою паперових листов.

Японський місцевий патріотизм захищає дрібну торгівлю й у невеликих містах від конкуренції з більшими на супермаркетами. Навіть під час головних торгових точках вулицях Токіо дрібні торговці можуть вижити, завдяки системі різних заохочувальних і місцевих податкових льгот.(2., з. 159−160).

Нині у Японії потрібні невідкладні рішення наступних проблем.

1. Надмірно висока величина активного сальдо платіжного балансу. Ця обставина є джерелом економічного тертя з США.

2. Перенасиченість міст і відставання інвестицій у громадську инфраструктуру.

Японії вдалося модернізувати структуру капіталу приватному секторі й підвищити рівень індивідуального споживання, проте ці тенденції не ув’язувалися з недостатнім розвитком що залишилася давно минули соціальної інфраструктури і рішення проблем переобтяженості транспорту, нестачі парків, доріг, аеропортів, нерозвиненості каналізаційної сіті й т.п.

3. Зростання ціни землю.

Найбільше незадоволення в народу викликає та, що власний житло японцям мало доступно від надмірного подорожчання землі на міських районах і зростання цін будинки і квартири. (1., з. 87).

Темпи господарського зростання Японії 1991;1992гг. до 3% позначки. У цих умовах почали висловлюватися точки зору щодо зниження Японія потенціалу подальшого зростання. Нині інформації з уряду готується новий п’ятирічний плани економічного розвитку. Очікується, що темпи господарського зростання будуть задано лише на рівні 3,5−3,75% на рік. Частка інвестицій у устаткування 20% ВНП. Це високий і, порівняно з світовим рівнем і з минулим періодом в Японии.

Що ж до НТП, слід відзначити збереження його високих темпів в сферах виробництва та обчислювальної техніки і коштів связи.

Розглядаючи чинники, обмежують економічне зростання у Японії, в першу чергу слід боятися нестачі робочої сили в. З 1960 р. в умовах падіння народжуваності знижувався приріст чисельності населення. По які є оцінкам 90-х років становитиме 0,4% період із 2000 по 2010 г. — 0,2%, а згодом чисельність населення буде сокращаться.

Значне за величиною позитивне сальдо платіжного балансу Японії збережеться, обсяг японських іноземних інвестицій, і допомоги інших країнах зросте. У разі підтримки міжнародної конкурентоспроможності та норми заощаджень високому рівні баланс міжнародних розрахунків буде зводитися з великим перевищенням на користь Японії. Ці кошти спрямовуватися фінансування зарубіжних капіталовкладень і програм економічної помощи.

Прямі іноземні інвестиції Японії 1990 р. склали 48млрд. доларів, а до 2000 р. вони збільшаться до 170млрд. доларів. У 1990 р. з зазначеної суми 12% складали стани Азії, в 2000 р. до 20%. У 1990 р. обсяг урядової допомоги дорівнював 9,2млрд. доларів, що відповідно 0,3% ВНП, тоді як до 2000 р. ці цифри становитимуть 66млрд. доларів, або 0.9% ВНП.

У 1990 р. й у експорті й в імпорті Японії зовнішньоторговельним партнером № 1 були США. У 2000 р. цього разу місце вийдуть країни Південно-Східної Азії вже, куди припадатиме 30% японського експорту й імпорту. Японія відіграватиме значної ролі як як постачальник промислових виробів, а й імпортер промислові товари із нових індустріальних країн (НІС), держав АСЕАН, Китая.

Після 1975 р. темпи господарського зростання Японії становили приблизно 4,5% на рік. Здається, що можна прогнозувати збереження їх у тому рівні до 2000 р. так ВНП Японії з 3трлн. доларів на 1990 р. сягне 7,4трлн. доларів на 2000 р. А його частка у світовому ВНП збільшиться з 13 до 17%.(1., з. 87−88).

Список використаної литературы.

1. Хисао Канамори. Економіка Японії: сучасне ситуацію і перспективи розвитку.// Економіст, 1992, № 10.

2. А. Медведєв. Японські парадокси.// ЕКО, 1998, № 7.

3. Хисао Канамори, Дзюн Вада. Японія — світова економічна держава.

М., 1986.

4. Радянський енциклопедичний словник. М., 1985.

Показати весь текст
Заповнити форму поточною роботою