Особливості гендерного виховання дітей дошкільного віку

ЗМІСТ

ВСТУП Розділ 1. Науково-теоретичні засади гендерного виховання дітей дошкільного віку

1.1 З історії становлення гендерного виховання

1.2 Виховання дітей з урахуванням гендерних особливостей Розділ 2. Педагогічні можливості сучасного дошкільного навчального закладу щодо гендерного виховання дітей дошкільного віку

2.1 Використання сучасних педагогічних технологій у гендерному вихованні дітей дошкільного віку

2.2 Аналіз результатів експериментальної роботи ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ДОДАТКИ

ВСТУП

Проблема гендерного виховання хвилює сьогодні багатьох педагогів, психологів. Інтерес обумовлений тим, що сучасні вимоги індивідуального підходу до формування особистості не можуть ігнорувати гендерні особливості дитини, так як це біосоціокультурні характеристики. Сучасні пріоритети у вихованні хлопчиків і дівчаток полягають не в закріпленні жорстких стандартів маскулінності і фемінності, а у вивченні потенціалу партнерських взаємин між хлопчиками і дівчатками, вихованні людського в жінці і чоловікові, щирості, взаєморозуміння, взаємодоповнюваності.

Нейропсихологи, фізіологи, психологи і педагоги вважають, що формування гендерної стійкості обумовлено соціокультурними нормами і залежить в першу чергу від ставлення батьків до дитини, характеру батьківських установок і прихильності як матері до дитини, так і дитини до матері, а також від виховання його в дошкільному освітньому закладі. Однак зміст роботи з дошкільниками з урахуванням їх гендерних особливостей розроблено недостатньо.

Так, проблему гендерного виховання дітей дошкільного віку досліджували О. О. Кудрявцева, К. Д. Ушинський, С. А. Марутян, В. О. Сухомлинський, А.А. Палій, П.В. Плісенко, О. В. Прозументик, Т.А. Рєпіна, Л.Г. Тараннікова, А. Я. Коменський, С. В. Шаповалова [16, с. 26]

Нові трансформаційні процеси у світовій спільноті й у нашій державі, початок ери повноправності буття жінки та чоловіка потребують глибшого осмислення соціально-психологічних механізмів набуття дитиною гендерної ідентичності як передумови повноцінної реалізації «Я». Наукові дослідження довели, що висока фемінність у жінок та маскулінність у чоловіків у сучасному суспільстві не завжди є гарантією їхнього соціального та психологічного благополуччя. Сьогодні все більше вчених пов’язують розв’язання цього завдання з реалізацією гендерного підходу в освіті тому, що саме гендерний підхід орієнтований на формування й утвердження рівних, незалежних від статі можливостей самореалізації людини в усіх сферах життєдіяльності.

Тому сьогодні постає потреба сформувати певну суму знань студентів педагогічних вузів та вихователів дошкільних навчальних закладів про особливості гендерного виховання дітей дошкільного віку, тому що на даний час цьому приділяється мало уваги. Це і визначило тему нашого наукового дослідження: «Особливості гендерного виховання дітей дошкільного віку».

Актуальність обраної теми обумовлюється низкою об'єктивних чинників — реальні трансформації гендерних стосунків у сучасному українському суспільстві; злам традиційної системи поляризації жіночих та чоловічих соціальних ролей, їхнє зближення, переосмислення ролі та місця жінки у різних сферах суспільної діяльності; необхідність вивчення основ гендерних знань в системі освіти; як показує вивчення досвіду, у дошкільних навчальних закладах гендерне виховання відбувається стихійно, практично запроваджується жорсткий традиційний підхід у формуванні статево-рольових стереотипів, стереотипів самосприйняття та самооцінки особистості дитини лише за статевою ознакою, у змісті виховання недостатньо присутній гендерний компонент та його методичне забезпечення.

Мета дослідження — обґрунтування комплексу психолого-педагогічних умов, які забезпечують гендерний підхід у вихованні дітей дошкільного віку у дошкільному навчальному закладі.

Об'єкт дослідження — гендерне виховання дошкільників

Предмет дослідження — виховання дошкільників з урахуванням статевої диференціації.

У своєму дослідженні ми виходили з гіпотези про те, що гендерний підхід у вихованні дітей дошкільного віку є можливим за наступних умов:

— вивчення особливостей гендерних уявлень у дітей;

— цілеспрямоване використання системи адекватних методичних засобів у виховній роботі, які сприяють формуванню гендерної ідентичності у дошкільників;

— забезпечення індивідуального підходу до виявлення гендерної поведінки хлопчиками та дівчатками дошкільного віку.

У відповідності до висунутої гіпотези були сформульовані завдання дослідження:

1. Проаналізувати сучасні наукові дослідження до реалізації гендерного підходу у вихованні дітей дошкільного віку та визначитися в основних гендерних термінах.

2. Виявити особливості гендерних уявлень дітей дошкільного віку та охарактеризувати особливості їх гендерної поведінки у різних видах діяльності.

3. Обґрунтувати комплекс організаційно-педагогічних умов, що забезпечує гендерний підхід у вихованні дітей дошкільного віку, та апробувати його у виховній роботі з дітьми.

Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань та перевірки гіпотези використали такі методи:

А) теоретичні: аналіз вітчизняної та зарубіжної літератури, який сприяв виявленню, узагальненню систематизації різних аспектів досліджуваної проблеми;

Б) емпіричні: педагогічне спостереження, дослідницька бесіда, вивчення і узагальнення передового педагогічного досвіду, анкетування.

Структура роботи зумовлена логікою дослідження і складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.

База дослідження: ДНЗ № 2 «Сонечко», міста Бара.

Апробація результатів дослідження: участь у IV студентській науково-практичній конференції Барського гуманітарно-педагогічного коледжу імені Михайла Грушевського. Друк матеріалів у щорічному збірнику тез та статей Барського гуманітарно-педагогічного коледжу імені Михайла Грушевського «Студентський науковий вісник».

Розділ 1. Науково-теоретичні засади гендерного виховання дітей дошкільного віку

1.1 З історії становлення гендерного виховання

Наприкінці XX століття людство відкрило для себе новий гендерний світ. Останнім часом можна вважати швидке залучення жінок до соціального та політичного життя, з’являються держави із 40-відсотковою присутністю жінок на вищих законодавчих та адміністративних посадах.

Україна, рухаючись убік європейського співтовариства, робить перші кроки в розв’язанні гендерних проблем соціального партнерства жінок і чоловіків та гармонійної взаємодії двох біосоціальних груп в інтересах суспільства. Рівень демократичності суспільства й цивілізованості людських взаємин визначається низкою критеріїв, найсуттєвіший з них ставлення суспільства до жінок та їхніх прав. Тому порушення проблем гендерної асиметрії у сферах культури, економіки, політики, освіти, формування в Україні ефективної політики рівних можливостей для чоловіків і жінок одна з умов розбудови демократичної держави [28, c. 3].

Конституційне закріплення принципу рівноправності жінок і чоловіків свідчить, що українська держава, її соціум прагне вийти на європейський і світовий рівень у розв’язанні Гендерних проблем та регулюванні стосунків між жінками та чоловіками. А це важливий аспект розвитку людського потенціалу, подолання віковічних бар'єрів, що спричинили гендерну нерівність.

Дотримання принципу рівності статей у соціальному, економічному, політичному житті суспільства, а також такий рівень громадської свідомості, де успішно відтворюються демократичні цінності, гарантують підтримку гідності кожної людини незалежно від статі. Це показники гендерної культури. Порушення питань гендерної рівності та гендерної рівноправності, руйнування старих стереотипів про жінку як другорядну особу — характерна ознака сучасності, тенденція до гармонізації стосунків двох половин людства, основи якої було закладено й сформовано ООН і та Радою Європи [35, c. 103].

Загальна Декларація прав людини (1948) закріпила один з основних принципів життєдіяльності світового співтовариства — - принцип недопущення дискримінації - й проголосила, що всі люди народжуються вільними й рівними і що кожна людина повинна мати всі права та свобода без будь-якого обмеження за ознакою статі [15, c. 5].

У доповіді за 1995 р., присвяченій становищу жінок та проблемам тендерного розвитку людського потенціалу, на ІV Всесвітній конференції в Пекіні зазначається:

*розвиток людського потенціалу — це процес розширення можливостей усіх людей, а не лише окремих груп;

*соціальні умови, за яких жінки не мають змоги реалізувати себе, — це хронічна вада розви тку всіх сучасних суспільств;

* рух до рівноправ'я жінок і чоловіків є процесом політичного характеру. Він потребує нового типу мислення, у якому старі стереотипи поступаються місцем гуманній філософії, що визначає всіх людей, незалежно від статі, як носіїв суспільних змін. Отже, сучасне розуміння людського потенціалу, повною мірою враховує гендерний чинник, інтереси, проблеми, потенціал жінок [8, c. 38].

Гендерна наука відносно молода, тому й тлумачення самого поняття «гендер» ще й досі є проблематичним.

Перші наукові праці з гендерної проблематики з’явилися близько 20 років тому. Але, незважаючи на відносну «молодість» гендерного підходу та складність самого феномену, Початок XXI століття ознаменувався пошуком шляхів соціального партнерства жінок і чоловіків, рівномірного використання їх потенціалу в будь-якій сфері життєдіяльності, що є метою сучасного людства.

«Гендер» є одним із наймолодших термінів у психології, педагогіці, соціології, суспільствознавстві тощо. Вважається, що вперше па науковому рівні його застосувала до аналізу стосунків і діяльності чоловіків і жінок та для точного тлумачення біологічних, фізіологічних і соціально-рольових відмінностей представників різної статі американка Дж.В. Скотт, науковець і педагог.

Гендер означає «соціальні стосунки між людьми різних статей», «соціально організовані стосунки між людьми різних статей», «поділ ролей на чоловічі та жіночі».

Інколи поняття «гендер» пов’язують із поняттям фемінізм (психологічній поведінкові властивості, характерні для чоловіків і жінок), що с причиною неправильного розуміння сутності гендерної рівності.

Гендерна рівність — це не тільки рівність статей, а й рівність використання особистісного потенціалу кожної людини незалежно від статі [20, c. 17].

Більшість дослідників розрізняють поняття «стать» і «гендер» та схиляються до думки, що зі статтю пов’язані лише фізіологічні особливості будови тіла, а з гендером — психологічні, соціальні та культурні відмінності між чоловіками й жінками, їхні маскулінні та фемінні якості.

Маскулінність, фемінність — нормативні уявлення про соматичні, психічні й поведінкові властивості, притаманні чоловікам і жінкам.

На відміну від біологічної статі як сукупності природних фізіологічних ознак людини, з якими вона народжується, гендер точно характеризує соціальну стать людини. Отже, відмінність між статтю та гендером — фундаментальна, тобто вона не обмежується лише біологією та фізіологією.

Науковці вважають, що мозок людини може програмувати поведінку як за чоловічим, так і за жіночим типом. Іншими словами, кожна людина володіє водночас маскулінніми й фемінними рисами, і лише ступінь їх вираженості та особливості поєднання визначають індивідуальність особистості. змінність і маскулінність як якості особистості є дуже важливими для нормальної життєдіяльності людини. Саме вони переважно зумовлюють поведінку, спосіб життя, а також формування особистісних якостей людини [37, c. 36].

Усвідомлення людиною своєї приналежності до чоловічого або жіночого тендеру, набуття індивідом психологічних, поведінкових, соціальних та культурних властивостей — дуже складний процес, пов’язаний із засвоєнням певної тендерної ролі, стереотипу, який традиційно асоціюється із жіночою або чоловічою соціальною функцією. Гендерні функції створюють люди впродовж тривалого часу. Вони формуються під впливом суспільства.

Отже, гендерні проблеми не є лише жіночими проблемами — це проблеми всього суспільства, хоча більшість світових та українських праць, присвячених тендеру належить жінкам, тобто жінка є об'єктом та суб'єктом тендерних досліджень.

Глибше й докладніше проаналізувавши цютематику можна з’ясувати, що предметом тендерного аналізу є не тільки жіноча, а й чоловіча стать, соціальні й економічні стосунки чоловіків та жінок між собою.

Проблема гендеру в педагогічній науці нова, у колі інтересів багатьох науковців перебувають такі аспекти: опанування основ гендерної культури і технологій упровадження принципів гендерної демократії у сфері освітнього простору (В. Агеєв, Т. Булавіна, Т. Говорун [16, c. 91], О. Кікінежді [13, c. 3], Я. Кічук та ін.), набуття ознак теоретичної і практичної готовності до гендерного виховання й освіти нової генерації підростаючого покоління (Л. Булатова, В. Кравець, Р. Мойсюк [23, c. 251]).

Педагог Р. Мойсюк розкриває основні напрями сучасних наукових досліджень з проблеми становлення гендерної освіти в Україні. Науковець підтверджує, що «гендерна концепція ще недостатньо висвітлена у навчально-виховному процесі загальноосвітньої школи, де більшість педпрацівників незнайомі із суттю гендерного підходу, не володіють гендерною термінологією», вважаючи, що «школа продовжує здійснювати навчально-виховний процес у дусі стереотипізованого підходу, що відповідає традиціям патріархальної культури» [17, c. 80]. Погоджуємося з висновками автора щодо необхідності розвитку гендерної педагогіки як нової галузі педагогічної науки. Теоретичні основи цієї науки висвітлив В. Кравець.

Питання співвідношення педагогіки і гендеру як складних соціальних і наукових категорій вивчає й Л. Штильова. Вона вважає, що сучасна школа повинна сприяти розвитку індивідуальних можливостей і рис учнів, створювати умови для їхньої самореалізації, незалежно від статі та упереджень, для чого педагогічний колектив має володіти гендерною чутливістю та гендерним підходом у вихованні та навчанні. Л. Штильова перелічує низку факторів, що зумовлюють необхідність включення до педагогічної науки і практики понять «гендерна освіта» та «гендерне виховання». Серед цих факторів визначальним є традиційне розуміння термінів «статеве виховання» і «статеворольова соціалізація», що не відтворює реалій сучасності, а лише ускладнює їхнє розуміння. На часту підміну чи невизначене трактування понять «статеве», «сексуальне», «статево рольове», «гендерне» виховання звертають увагу й інші дослідники [34, c. 7].

С. Вихор вважає гендерний підхід в освіті складовою особистісно зорієнтованого навчально-виховного процесу. На думку науковця, це механізм досягнення гендерної рівності та утвердження рівних можливостей для самореалізації кожної особистості. Такий підхід передбачає: відсутність орієнтації на «особливе призначення» чоловіка чи жінки; заохочення видів діяльності, що відповідають інтересам особистості; пом’якшення гендерних стереотипів; врахування соціально-статевих відмінностей. Дослідниця розкриває особливості гендерного виховання у старшому підлітковому та ранньому юнацькому віці, що характеризується почуттям дорослості «чуттям статі», суперечністю між необхідністю наслідувати гендерні стереотипи і бажанням утвердити власні норми і цінності, виникненням потреби спілкуватися з однолітками протилежної статі, необхідністю самовизначення, вибору життєвого і професійного шляху, формуванням світогляду [12, c. 122].

Як бачимо питання гендерного виховання у загальноосвітній школі, у підлітковому та юнацькому віці, цікавить багатьох науковців. Стосовно змісту роботи з дітьми дошкільного віку з урахуванням гендерних особливостей, то проблема є не висвітленою. Найновіші дані з питань статевого виховання у дошкільному закладі представлено у посібнику Л. Олійник. Автор, базуючись на висновках вітчизняних і зарубіжних вчених та власному досвіді досліджень у галузі родинного та суспільного статевого виховання дітей, розкриває актуальні питання особистісно орієнтованої дошкільної та початкової освіти з метою формування життєвої компетентності вихованців. Л. Олійник розмежовує поняття статевого, сексуального та гендерного виховання. Статеве — ширше поняття і складається з усіх взаємовідносин між людьми різної статі. Воно забезпечує правильний статевий розвиток дітей та оволодіння нормами взаємин з представниками протилежної та власної статі, а також правильне ставлення до питань статі. Сексуальні особливості індивіда пов’язані загалом з еротичними почуттями і стосунками. Гендерне виховання, на думку науковця, полягає в оволодінні хлопчиком чи дівчинкою нормами статевої поведінки i культурою мiжстатевих стосунків. У цьому контексті важливе значення сьогодні має просвіта батьків. Тому погоджуємось з думкою Л. Олійник, що сучасному педагогу потрібні уміння «якісного консультування батьків з питань психосексуального розвитку їхніх дітей, надання родинам адекватних порад стосовно статевого виховання дошкільнят» [34, c. 5].

У зв’язку з переоцінкою багатьох норм, які раніше здавалися непорушними, відбувається переорієнтування сучасної вітчизняної педагогіки в питаннях гендерного виховання. У Коментарі до Базового компонента дошкільної освіти в Україні надається визначення статевому вихованню в дошкільному віці. Це — «вплив на психічний і фізичний розвиток хлопчика і дівчинки з метою оптимізації їхньої діяльності, пов’язаної з відносинами представників різної статі, з формуванням статеворольової позиції». Адже формування в дітей еталонів справжніх чоловіка й жінки та потреби додержуватися їх необхідно для нормальної та ефективної соціалізації особистості. Усвідомлення дитиною своєї статевої приналежності сприяє зародженню елементарних форм дитячого світогляду, який у свою чергу є важливою складовою життєвої компетентності дошкільника [14, c. 82]. Статева приналежність дитини спрямовує її активність у діяльності, пізнанні, впливає на коґнітивну, афективну й регулятивну сфери особистості, є суттєвим чинником у формуванні інтересів, ціннісних орієнтацій дошкільників.

В Базовому компоненті дошкільної освіти (нова редакція), в освітній лінії «Особистість дитини», в підрозділі соціально-комунікативна компетентність, наголошується, що дитина має бути обізнана із різними соціальними ролями людей (жінки, чоловіки, дівчатка, хлопчики, тощо); з елементарними соціальними та морально-етичними нормами міжособистісних взаємин; уміння дотримуватись їх під час спілкування. Здатна взаємодіяти з людьми, які її оточують: узгоджувати свої дії, поведінку з іншими; усвідомлювати своє місце в соціальному середовищі; позитивно сприймати себе [6, c. 12].

Під впливом дорослих — батьків та педагогів — дошкільник має засвоїти статеву роль, тобто модель поведінки, якої дотримується індивід, щоб його визнавали як чоловіка або жінку. Натомість, процес статеворольової соціалізації відбувається в умовах існуючої «безстатевої педагогіки», а також природного, історично обумовленого розмивання меж між жіночими й чоловічими соціальними ролями. Статеве виховання дошкільників здійснюється стихійно, без належної педагогічної уваги, унаслідок чого життєвий шлях особистості перекручується, а в деяких випадках набуває спотвореного характеру. Фахівці зазначають, що після шести років змінити статеворольову орієнтацію психологічними методами практично неможливо [38, c. 6].

Слід зауважити, що останніми роками гендерні аспекти дитинства привертають увагу багатьох фахівців (І.С. Кон, Т.А. Рєпіна, В. А. Крутецький, Ш. Берн, В.Є. Каган) [11, c. 145].

Однак на тлі значної кількості публікацій проблема гендерної специфіки розвитку залишається практично не вивченою. Вивчала проблему Л.І. Столярчук, знайшла менше двох сотень робіт російською мовою (від тез до дисертацій з середини XIX до кінця XX століття), в яких спеціально розглядаються питання статевого виховання як одного з напрямків виховання. І є лише декілька робіт, автори яких роблять спробу розглянути виховання хлопчиків і дівчаток у статеворольовому аспекті (Т.Ю. Абаєва, Л.Н. Тимощенко) [1, c. 212]. Зокрема, стосовно дітей дошкільного віку подібні дослідження взагалі одиничні.

Важливість цих робіт у тому, що в них знайшла відображення нова тенденція — в останні десятиліття в людинознавства все більш інтенсивно досліджуються проблеми статеворольових або гендерних відмінностей.

Ні для кого не секрет, що система освіти абсолютно безстатева: побутова «спільність» хлопчиків і дівчаток у наших дитячих садках, режим дня не враховує різні норми рухливості у хлопчиків і дівчаток. Харчування уніфіковано і по часу прийому їжі, і по її асортименту. Змістовно і за стилем система виховання фемінізованими, як педагогічними кадрами, так і має місце сімейна фемінізація (50% дітей живуть у сім'ях, де немає батьків), що особливо неприйнятно для хлопчиків. І.С. Кон наводить такі дані: у хлопчиків яскравіше проявляється любов до ризику, відсутність турботи про власну безпеку, бажання виділиться, схильність до девіантної, висока змагальність, потреба в досягненні результату, прагнення до домінування. На наш погляд, ці якості будуть в найкращій мірі використані в залученні хлопчиків до технічної творчості.

Гендерний підхід необхідний, коли мова йде про індивідуалізації освіти, але і творчість індивідуально. В даному випадку, це спроба сприяти розвитку розуміння і сприйнятливості по відношенню до себе, що в цілому може сприяти вирішенню проблем, пов’язаних з гендерною ідентифікацією і самореалізацією.

У сучасних умовах творча особистість стає затребуваною суспільством на всіх ступенях її розвитку. Кількість змін у житті, що відбуваються за невеликий відрізок часу, настійно вимагають від людини якостей, що дозволяють творчо і продуктивно підходити до будь-яких змін. Для того щоб вижити в ситуації постійних змін, щоб адекватно на них реагувати, людина повинна активізувати свій творчий потенціал.

Різні автори визначають здатність до творчості по-різному, але загальним у понятті є те, що здатність до творчості бачиться в створенні щось нового, оригінального. Критерієм творчості при цьому є не тільки якість результату, а характеристики та процеси, що активізують творчу продуктивність — саме це називається креативністю (Е.М. Фромм.) [25, c. 12]. Незважаючи на дану від природи здатність до творчої діяльності, тільки цілеспрямоване навчання дає можливість забезпечити високий рівень розвитку закладених творчих здібностей (М.Н. Скаткін). Формування цих здібностей слід розпочинати на ранніх стадіях розвитку особистості. Гендерний підхід необхідний і в навчанні, так як: всі аспекти розвитку хлопчиків і дівчаток розрізняються за швидкістю і за змістом.

Достовірно встановлено, що у хлопчиків більше розвинені математичні, візуально-просторові, інструментальні здібності.

Аналіз досвіду творчого виховання в конструюванні виявив позитивні тенденції: розроблені форми і методи організації різних видів конструювання та ігор, створюються умови для розвитку розумових і творчих здібностей. Разом з тим, далеко не у всіх дошкільних закладах здійснюється взаємодія дорослого і дитини на рівні співтворчості, сприяння в трудовій, конструктивної і пізнавальної діяльності і при цьому облік гендерного підходу. Ця діяльність є епізодичним і другорядним компонентом життя дітей в дошкільному навчальному закладі. Зустрічаються труднощі в підборі об'єктів для творчої діяльності, обмежена сфера гендерного виховання дошкільників. Достатньо повного уявлення про сутність гендерного виховання немає як у вихователів, так і у батьків. Гендерне виховання дітей дошкільного віку ще не стало провідним в освітньому процесі дошкільного навчального закладу.

Виходячи з цього, гендерний підхід у вихованні припускає приймати в розрахунок і застосовувати знання про гендерні особливості:-У визначенні змісту та методів навчання;

— У вирішенні проблем, пов’язаних з гендерними ідентифікацією і самореалізацією [21, c. 125].

Автор сучасного підручника «Дошкільна педагогіка» Т.І. Поніманська акцентує: «В опануванні проблематикою статевого виховання дошкільників педагогові доведеться долати певні коґнітивні (пізнавальні), психологічні бар'єри, виявляти такт, гнучкість і делікатність. Попри неоднозначне ставлення до цієї проблеми в науці й громадській думці, відвертатися від неї не слід, оскільки це є однією із тенденцій розвитку сучасної цивілізації» [32, c. 259].

Таким чином, аналіз останніх досліджень і публікацій показує, що на нинішньому педагогічному терені маємо таку ситуацію: науково доведено важливість дошкільного дитинства для формування психологічної статі й пов’язаних із нею особистісних новоутворень; існують авторські програми та методичні розробки зі статевого виховання дошкільників; у чинних програмах, за якими працюють дошкільні навчальні заклади України («Дитина», Базова програма «Я у Світі», «Українське дошкілля») [5, 9, 33], завдання статевого виховання дітей відсутні; сучасні педагогічні часописи та педагогічна преса освітлюють ідеї здійснення статевого виховання в дошкільних навчальних закладах у вигляді «організації предметно-розвивального середовища відповідно до статі» (О. Качіна) [12, c. 122], «ґендерного виховання» (О. Кікінежді) [13, c. 3], «організації груп роздільного навчання та виховання дітей» (Т. Фіяло) [38, c. 6] тощо; в окремих дошкільних закладах робляться спроби здійснення статевого виховання у власному розумінні його змісту, оскільки за вітчизняними традиціями статеве виховання дошкільників не передбачається здійснювати в суспільних установах, натомість, воно вважається особистою справою батьків.

Отже, не можна заперечувати, що поведінка осіб чоловічої і жіночої статі є наслідком їхньої соціалізації і виховання, відповідно з уявленнями суспільства про ролі чоловіків і жінок. Щоб зрозуміти реальну поведінку чоловіків і жінок, треба на думку І.С. Кона, знати біологічні константи й соціальні фактори, такі, як статевий розподіл праці, особливості виховання хлопців і дівчат, як це все відбивається і заломлюється у людській психіці: як відбувається усвідомлення індивідом своєї статевої належності, формування відповідної самосвідомості, рівня домагань, самооцінок тощо.

Російські вчені В. А. Петровський та О.В. Прозументік розробили функціональне трактування статі, що витікає з локусу дитинонародження. Постулюється, що «стать» в її початковому призначенні (хоча цим, жодною мірою, не вичерпується її еволюційний і соціокультурний потенціал) є особлива властивість присутності деякого сущого у родовому процесі, певний спосіб власного відтворювання «дечого» в іншому, покладання свого «інобуття» у щось. З цього визначення виходить, що відмінності між статтями визначаються специфічною роллю носіїв статі у пологовій діяльності та процесі народження дитини. Чоловік? вносить своє, жінка? своє виношує. Іншими словами, чоловік відтворює себе в тілі жінки, привносячи у неї своє сім'я. А жінка повторює себе у собі самій, не покидаючи спочатку власні межі, щоб потім розрішитися у родах. Таким чином, зачаття, виношування, народження розглядаються тут як такі, що констатують характеристики статі, статевих відмінностей [34, c. 14].

Так, з функціональної точки зору, кожен чоловік повинен прагнути першим серед інших оволодіти жінкою (бо інакше його активність біологічно даремна), що дає нам першу ознаку чоловічого взагалі? швидкість реагування на сексуальний стимул. Далі, чоловік до і після зачаття може (і навіть повинен для виконання своєї місії запліднення інших жінок) бути незалежний від жінки — першої колиски дитя; і таким чином автономія — друга істотна ознака чоловічого взагалі. Разом з цим потрібна ініціатива, якийсь поштовх до дії, щоб вступити у контакт, що породжує нове життя; і така третя визначальна ознака чоловічого — воля (свобода її). Далі необхідно здолати якийсь шлях, що відокремлює тіло чоловіка від тіла жінки, що дає ще одну, четверту, істотну ознаку: фаза досягнення (мобілізація сил для досягнення).

Наступне дійство — проникання в інше тіло, де повинно бути збережено і вирощено сім'я; і це припускає існування такої п’ятої ознаки чоловічого взагалі як готовність до проникнення в інше, що рефлектується в таких характеристиках, як завзятість дії, готовність до подолання, напористість, стійкість, наполегливість; чоловік входить у «незримі світи», «у саму суть речей». Кульмінаційний пункт — перенесення частинки себе назовні, у сферу самостійного існування, за межами плоті чоловіка; звідси і шоста ознака чоловічого — творчість (креативність, інноваційність). Завершальне дійство? вихід, вивільнення, відрив; узагальнено, йдеться про відчуження себе від іншого і, разом з тим, залишання себе в іншому, що може бути висловлено як «тенденція залишати» (про те, що «залишене», тут йдеться у двох сенсах одночасно: покидання іншого і зберігання себе в іншому)? сьома ознака чоловічого взагалі [30, c. 248].

На основі функціонального трактування статі виділяються риси, властиві жіночому взагалі: атракція, залежність, пасивність, сприйнятливість, слабкість, консервативність, тенденція залишатися (прихильність, вірність).

Основний висновок з представленого аналізу полягає в тому, що буквально всі ознаки статевих відмінностей, які визначають особливості родового процесу у біологічному сенсі цього слова, можуть розглядатися як джерело породження відповідних конструктів «чоловічого» і «жіночого» у культурі. При цьому зберігається (буквально переноситься з області природного в область культурного) початкове співвідношення «чоловічого» і «жіночого», що полягає в їх компліментарності [24, c. 45].

Дослідник О. Кікінежді зазначає, що традиційна система відмінностей статевих ролей базується на ідеї взаємодоповнюваності психологічних властивостей статей: чоловіки — сильні, безстрашні, мужні; жінки — слухняні, боязкі, орієнтовані на догляд, турботу тощо Узагальнюючи ідеї виховання хлопчиків та дівчаток, акумульовані гуманістичною педагогікою, О. Кікінежді доходить висновку, що вони базуються на засадах ґендерного паритету, оскільки наголошують на тому, що:

· Немає статево відповідних видів людської діяльності; освоєння будь-якого виду занять залежить від індивідуальних інтересів, здібностей, мотивації діяльності.

· І чоловік, і жінка відіграють однаково вагомі ролі у родині та вихованні дитини.

· Хлопчики і дівчатка, чоловіки і жінки мають однакові можливості для оволодіння трудовими вміннями та навичками, різними професіями.

· У вихованні дітей слід виходити з тези про рівні здібності, можливості статей та їхніх життєвих сценаріїв на майбутнє.

· Неприпустимо протиставляти дітей за статтю в різних сферах життєдіяльності, в іграх, навчанні, у планах на майбутнє тощо.

· Хлопчики та дівчатка мають багато подібного і небагато відмінного.

· Важливо вчити дітей протистояти стереотипам та статево типізованим очікуванням: їх прийняття може обмежити, збіднити особисте життя.

· Важливо підтримувати дружнє співіснування статей у ґендерно нейтральному вихованні. Хлопчики та дівчатка можуть бути друзями і поважати одне одного; вони мають отримати рівнозначне виховання на базі однакових статевих ролей, залучення до однакових видів діяльності [13, c. 5].

Отже, батькам та педагогам слід відмовитися від статево відповідних традиційних очікувань на користь особистісного, індивідуалізованого розвитку дитини.

1.2 Виховання дітей з урахуванням гендерних особливостей

Питання гендерного виховання стають небайдужими для дитини з того моменту, як вона починає усвідомлювати свою статеву належність, розуміти, що вона не лише дитина, а хлопчик або дівчинка. Статева ідентифікація — один з найважливіших елементів становлення особистості дитини, який впливає на все її подальше життя.

Підготовку дітей до виконання свого життєвого призначення, різних соціальних ролей — мужнього сина, турботливої доньки, доброго брата чи сестри — треба починати з раннього віку, коли починає формуватись особистість.

Метою гендерного виховання є:

— формування правильного розуміння ролі чоловіка і ролі жінки у суспільстві;

— формування моделі поведінки певної статі;

— прищеплення культури взаємовідносин статей.

З огляду на це перед педагогами дошкільного закладу стоять такі завдання з гендерного виховання дошкільників:

— виховувати у дітей стійкий інтерес і позитивне ставлення до себе як об'єкта пізнання;

— поглиблювати знання про розподіл усіх людей на чоловіків і жінок, про зміст понять «хлопчик», «дівчинка», сприяти статевій ідентифікації;

— правильно і компетентно реагувати на прояви сексуального розвитку дітей різних статей;

— підтримувати фізичне і психічне здоров’я дітей, радість світосприйняття. оптимістичне ставлення до навколишнього світу;

— створювати умови для набуття досвіду відносин з навколишнім світом у цілому і світом людей зокрема;

— ознайомлювати з основними функціями сім'ї як психологічної групи і соціального інституту;

— закладати основи виконання відповідних своїй статі соціальних ролей [37, c. 36].

В результаті аналізу психолого-педагогічних досліджень, було встановлено, що саме в період дошкільного дитинства у всіх дітей, що живуть в різних країнах світу, відбувається прийняття гендерної ролі.

Аналіз літератури показує, що в світовій психолого-педагогічній науці є багато робіт присвячених вивченню статевих особливостей дітей дошкільного віку. Одностайні вчені лише в одному — формування гендерної стійкості обумовлено соціокультурними нормами і залежить в першу чергу від ставлення батьків до дитини, характеру батьківських установок і прихильності як матері до дитини, так і дитини до матері, а також від виховання його в дошкільному освітньому закладі [26, c. 56]

За багатьма параметрами соціального та емоційного розвитку дитини вирішальну роль відіграють не тільки батьки, але і однолітки, які фіксують порушення не писаного гендерного коду і жорстоко карають його порушників. Діти не сприймають у своєму суспільстві поведінкових депривації і порушень в статево-рольової ідентифікації. Причому жіночних хлопчиків відкидають хлопчики, але охоче приймають дівчатка, і навпаки — маскулінних дівчаток відштовхують дівчатка, але приймають хлопчики.

В даний час в системі дошкільної освіти виникають серйозні проблеми з питань гендерного виховання. В першу чергу це пов’язано з тим, що в програмно-методичному забезпеченні дошкільних освітніх установ не враховуються гендерні особливості. У результаті цього зміст виховання і освіти орієнтовано на вікові та психологічні особливості дітей, а не на хлопчиків і дівчаток того чи іншого віку, які, на думку вчених розрізняються:

* у фізичному розвитку і соціальній поведінці;

* в інтелектуальних і візуально-просторових здібностях і рівні досягнень;

* в прояві агресії і багато чому іншому [27, c. 23].

Період дошкільного дитинства — це той період, в процесі якого батьки повинні зрозуміти дитину і допомогти їй розкрити ті унікальні можливості, які дані їй своєю статтю, якщо ми хочемо виховати чоловіків і жінок, а не безстатевих істот, розгубили переваги своєї статі. У найвідповідальніший період формування гендерної стійкості дівчатка і хлопчики протягом тривалого часу перебування в дошкільному освітньому закладі (8−12 годин) піддаються виключно жіночому впливу.

Спостереження показують, що в даний час звернення вихователів обмежується словом «діти», що не сприяє ідентифікації образу Я дитини з певною соціальною роллю. Тому першочерговим завданням є запровадження в життя дошкільних освітніх установ статево-орієнтованих звернень до дітей в тих ситуаціях, коли це є доречним. [21, c. 21].

Стратегія навчання, форми і методи роботи з дітьми, які застосовуються в дитячому садку, найчастіше розраховані на дівчаток. При цьому виховують і дівчаток і хлопчиків найчастіше жінки: вдома — мама чи бабуся, а в дитячому садку — жінки-вихователі. У результаті для багатьох хлопчиків гендерна стійкість формується без участі чоловіків. А жінки, на думку вчених, правильно виховувати хлопчиків не можуть, тільки з однієї простої причини: у них інший тип мозку й інший тип мислення. Крім того, педагог-жінка, природно, не розташовує дитячим досвідом переживань, з якими стикаються хлопчики дошкільного віку у спілкуванні з дорослими і дітьми. Тому при спілкуванні з хлопчиками багато вихователі керуються лише уявленнями про те, що якщо це хлопчик, то, отже, він є втіленням волі, сили, витривалості. В результаті цього зовсім не мужні, а скоріше боязливі, слабкі фізично і дуже ранимі хлопчики систематично піддаються з боку вихователів травмуючого їх впливу.

Вихователю необхідно пам’ятати, що дівчатка вкрай чутливі до інтонацій, до форми оцінки, її публічності. Для дівчаток дуже важливо, щоб ними захоплювалися в присутності інших дітей, батьків і т.п. Для хлопчиків найбільш значущим є вказівка на те, що він добився результату саме в цьому: навчився вітатися, чистити зуби, конструювати щось і т.п. Кожен придбаний навик, результат, який хлопчикові вдалося отримати, позитивно позначається на його особистісне зростання, дозволяє пишатися собою і прагнути до нових досягнень. Але саме у хлопчиків спостерігається тенденція до того, що домігшись результату в якомусь виді діяльності, вони так щасливі цим, що готові конструювати або малювати одне і те ж, що дозволяє їм утвердитися у своїх досягненнях, але вимагає правильного розуміння з боку вихователя.

Хлопчики дуже люблять дружні бійки, що не є проявом агресії і створює у дітей позитивний емоційний фон. Вихователі не завжди правильно розуміють потребу хлопчиків у цих бійках і різко переривають їх, позбавляючи дітей радості, яку вони при цьому відчувають. Очевидно, настав час для того, щоб сформувати у вихователів правильне ставлення до подібного роду занять хлопчиків і навчити їх керувати ними [19, c. 5].

Особливо помітні відмінності дівчаток і хлопчиків дошкільного віку в ігровій діяльності. Вчені відзначають різний зміст і ігрові стилі, які часто не можуть бути реалізовані дітьми в силу того, що вихователям — жінкам ближче тихі ігри дівчаток на сімейно-побутові теми. Галасливі, наповнені рухом ігри хлопчиків викликають у вихователів роздратування, так як вони вважають, що такого роду ігри є лише безглуздою біганиною і можуть призвести до травми, а, отже, їм не місце в житті групи і вони повинні бути припинені. В результаті хлопчики позбавлені істинно «чоловічих ігор», що негативно позначається на їх особистісному розвитку [25, с. 15].

При спільному вихованні хлопчиків і дівчаток дуже важливою педагогічною задачею є подолання роз'єднаності між ними і організація спільних ігор, у процесі яких діти могли б діяти спільно, але у відповідності з гендерними особливостями. Хлопчики приймають на себе чоловічі ролі, а дівчатка — жіночі. Аналогічним чином може бути побудована і театралізована діяльність. Особливої уваги з боку педагогів потребують проблеми, пов’язані з організацією предметно-просторового середовища.

Середовище є одним з основних засобів розвитку особистості дитини, джерелом її індивідуальних знань і соціального досвіду. Предметно-просторова середу не тільки забезпечує різні види активності дошкільників (фізичної, ігровий, розумової і т.п.), але і є основою його самостійної діяльності з урахуванням гендерних особливостей. Роль дорослого в даному випадку полягає в тому, щоб відкрити перед хлопчиками і дівчатками весь спектр можливостей середовища і направити їх зусилля на використання окремих елементів її з урахуванням гендерних та індивідуальних особливостей і потреб кожної дитини. Разом з тим, в психологічних особливостях виховання вкорінений дисбаланс предметного середовища в бік переважання «дівочих» матеріалів і посібників, так як вони ближче жінці-вихователю, до того ж створюють відчуття безпеки, на відміну від іграшок, які воліли б хлопчики [18, с. 5].

Тому стає очевидним, що при вихованні дитини-дошкільника в сім'ї та освітньому закладі існує багато проблем, пов’язаних з формуванням у дітей гендерної ідентичності, рішення яких стає цілком реальним, якщо підійти до них з урахуванням сучасних досягнень психології та педагогіки. На думку вчених, найбільш сприятливим віковим періодом для початку цієї роботи є четвертий рік життя [32, c. 306].

Основним джерелом інформації дитини про себе є оточуючі люди, які також допомагають їй усвідомити статеву належність. Наприкінці раннього дитинства відбувається ідентифікація дитиною себе зі статтю. Однак вона ще не знає, яким змістом наповнені слова «хлопчик» і «дівчинка» .

Дорослі свідомо або несвідомо допомагають дитині опанувати її статеву роль відповідно до загальноприйнятих стереотипів, прищеплюючи зразки статево-рольової поведінки хлопчика чи дівчинки. Хлопчикам дозволяють більше проявів агресивності, заохочують активність, ініціативність, витримку («Не плач. Ти не дівчинка. Ти — чоловік»); від дівчаток чекають ніжності, чуйності й емоційності («Не бийся, не лазь по огорожі і деревах. Ти — дівчинка!»). Орієнтація дитини на статеву роль відбувається здебільшого в сім'ї [4, с. 115].

Стереотипи чоловічої і жіночої поведінки дитина засвоює через безпосереднє спостереження за поведінкою чоловіків і жінок, а також через твори мистецтва. До 3-х років малюк зауважує зовнішні відмінності чоловіків і жінок у манері поведінки, в одязі. Часто індивідуальні особливості поведінки чи зовнішності людини він сприймає як ознаки певної статі. Після 3-х років діти розуміють, що стать не змінюється з часом, зі зміною одягу, зачіски, роду занять тощо. Дитина наслідує не лише форми поведінки дорослих своєї статі, а й шкідливі звички, які іноді починає вносити у сюжети ігор [24, c. 48].

У дошкільному віці зароджуються і розвиваються відмінності у спрямованості спілкування хлопчиків і дівчаток, доброзичливість до дітей своєї статі: хлопчик частіше обирає хлопчиків, а дівчатка — дівчаток. Розвивається усвідомлення себе як хлопчика або як дівчинки. Граючись, діти часто групуються за ознакою статі. В іграх проявляється емоційність дитини, відпрацьовуються варіанти чоловічої і жіночої ролі форм поведінки. У рольовій грі хлопчик, наслідуючи чоловіків, обирає роль шофера, космонавта, моряка; дівчинка — лікаря, вихователя, перукаря. Дівчатка швидше і легше пристосовуються до нової ситуації, ніж хлопчики.

Інтереси хлопчиків зосереджені на техніці, іграх-змаганнях, у яких можна реалізувати своє прагнення до перемоги, лідерства. Вони визнають лідерами сильних, сміливих та ініціативних однолітків. Водночас дівчатка надають перевагу міжособиcтісним стосункам з веселими, поступливими ровесницями з м’якою вдачею.

Статева належність дітей також проявляється у виборі іграшок, який відображає розрізнення дитиною специфіки чоловічої і жіночої діяльності: уже на 4-му році життя хлопчики вибирають для ігор машини, кубики, інструменти; дівчатка — ляльки, посуд. У хлопчиків спостерігається більший розвиток технічних навичок, у дівчаток — побутових [22, c. 96].

До кінця дошкільного віку діти усвідомлюють незворотність статевої належності і починають відповідно будувати свою поведінку. У них виникають своєрідні індивідуалізовані ставлення до деяких ровесників іншої статі. Наприклад, хлопчик може відчувати радість, хвилювання, побачивши дівчинку. Дорослі повинні уважно ставитись до почуттів дитини, не дозволяючи собі іронії або поблажливої зарозумілості. Водночас не слід і заохочувати дитячу закоханість, краще переключити увагу дитини на інші сфери, які можуть зацікавити її. Пізнавальний інтерес до повсякденного життя людей і міжособистісних стосунків чоловіків і жінок відображається у дитячих розмовах про любов, одруження і народження дітей.

Усвідомлення статевої належності виникає в дитини у зв’язку з її загальними пізнавальними інтересами, коли вона починає цікавитися будовою власного тіла та інших людей. Воно включається у структуру образу Я. Дитина, чуючи від дорослих: «ти — хлопчик» або «ти — дівчинка», переосмислює ці найменування у зв’язку зі своїми статевими особливостями. її безпосередньо цікавить власне тіло, статеві органи, вона ніяковіє при оголенні перед іншими людьми. У результаті виховного впливу у неї з’являється почуття ніяковості, сором’язливості [10, c. 356].

Здебільшого сучасні діти рано розрізняють ознаки тіла хлопчика і дівчинки, засвоюють ставлення дорослих до оголеного тіла. Батьки, які ніяковіють під час перевдягання у присутності дитини, передають їй своє почуття ніяковості, і навпаки — природна поведінка формує спокійне сприйняття оголеного тіла. Деяких дітей збуджує вид оголених батьків, вони проявляють спрямований інтерес до нього. Інтерес до статевих органів також може виявлятися у малюнках, де діти зображують їх.

Однак багато дітей дошкільного віку не знають про фізичні відмінності людей, не бачать їх, не сприймають відмінностей статі, дивлячись на оголену натуру, навіть коли їм пропонують уважно роздивитися її, щоб правильно зобразити. Деякі діти, вперше побачивши оголених ляльок, відразу звертають увагу на відмінності в їхньому фізичному вигляді. Одні з них спокійно сприймають це, інші, соромлячись, опускають очі. Чим старші діти, тим сильніше вони переживають почуття сорому внаслідок споглядання оголених ляльок (відвертаються, закривають очі руками, не хочуть малювати запропоновану їм натуру) [1, с. 29].

Процес статевої само ідентифікації дитини представники наукових шкіл пояснюють по-різному. У тлумаченні цієї проблеми домінують такі теорії:

а) теорія ідентифікації. її представники основними вважають психологічні механізми цього процесу, підкреслюють роль емоцій і наслідування, стверджуючи, що дитина несвідомо імітує поведінку представників своєї статі;

б) теорія статевої типізації. Ця теорія ґрунтується на концепції соціального научіння, пояснює статеву ідентифікацію дією підкріплення: батьки та інші люди заохочують маскулінну поведінку у хлопчиків; дівчатка отримують позитивне підкріплення фемінної поведінки. Спочатку дитина вчиться розрізняти диференційовані за статтю зразки поведінки, потім узагальнює цей досвід, переносить на нові ситуації, набуваючи вміння виконувати правила поведінки відповідно до своєї статі;

в) теорія самокатегоризації. Вона зосереджена на пізнавальних (когнітивних) аспектах цього процесу: дитина спочатку засвоює статеву ідентичність, визначаючи себе як хлопчика або дівчинку, а потім намагається поводитися відповідно до статевої належності [29, c. 11].

На етапі раннього дитинства відбувається первинна ідентифікація, починає вибудовуватися статева самоідентичність.

Статева самоідентичність (середньолат. indenticus - той самий) - усвідомлення своєї належності до статі.

Культура статевої поведінки є результатом впливу стереотипів у сім'ї і найближчому оточенні дитини. За грамотного впливу дорослих у дитини формуватиметься адекватне ставлення до статевих відмінностей і ролей, стосунків між чоловіком і жінкою тощо. Дитина може ставити батькам і вихователям запитання про відмінності статей, походження дітей тощо.

Така природна допитливість повинна задовольнятися дорослими, які серйозно поставляться до запитань дітей, дотримуватимуться такту, враховуватимуть вік і психологічні особливості кожної дитини. Також ці питання діти обговорюють між собою.

Вихователь повинен знати позицію батьків щодо питань статевого виховання дітей і працювати насамперед з ними з метою подолання певних упереджень щодо цього [31, c. 18].

Психологи вважають, що в сучасному суспільстві змінилися традиційні стандарти мужності (раніше чоловікові приписувалися активність, сила, впевненість, стриманість, підприємливість) та жіночності (від жінки очікували м’якості, слабкості, покірливості, залежності, пасивності, емоційності). Якщо розподіл ролей та набір чоловічих і жіночих ролей був полярним (чоловіки — це влада; жінки — це підпорядкування), то нині все більшого значення набувають взаєморозуміння, взаємозалежність та взаємодопомога. Це не означає, що в хлопчиків не варто виховувати суто чоловічих рис (емоційну стійкість, рішучість, бажання й готовність захистити слабкіших), а в дівчаток — суто жіночих (лагідність, турботливість, доброту), проте такі риси, як відповідальність, чесність, працьовитість, доброта, рішучість, сміливість, акуратність, терпимість, прагнення до мирного владнання конфліктів мають бути притаманні представникам обох статей [2, c. 76].

Таким чином, сучасні пріоритети у вихованні дівчаток і хлопчиків полягають не у фіксуванні жорстких стандартів маскулінності чи фемінності, а у вихованні дітей різної статі, однаково здатних до самоствердження та реалізації власних можливостей; у пошуку шляхів побудови партнерських взаємин між хлопчиками й дівчатками, вихованні з представників кожної статі людяності, щирості, взаєморозуміння, взамодоповнюваності.

Такий підхід до виховання дітей закладено в зміст нашої системи роботи з формування світогляду особистості. Особливо у практичну розробку теми «Дівчатка і хлопчики» [Див. додаток А]. Вона розрахована на опрацювання зі старшими дошкільнятами щодня протягом тижня.

Отже, гендерне виховання — засвоєння знань про взаємини статей, формування культури статевої поведінки.

Роль дорослого у формуванні психологічних основ статевого виховання дошкільників надзвичайно важлива. Оскільки від правильності побудови виховного процесу залежить статева самоідентифікація, засвоєння ролей чоловіка чи жінки, адекватне ставлення до статевих відмінностей. Провідне значення при цьому має сім'я і найближче оточення дитини, які виробляють стереотипи її поведінки.

Розділ 2. Педагогічні можливості сучасного дошкільного навчального закладу щодо гендерного виховання дітей дошкільного віку

2.1 Використання сучасних педагогічних технологій у гендерному вихованні дітей дошкільного віку