Управління фінансовим станом підприємства у кризових умовах

ДИПЛОМНА РОБОТА

Управління фінансовим станом підприємства у кризових умовах

Вступ

фінанси управління криза

Актуальність теми. Кризові ситуації виникають на всіх стадіях життєвого циклу підприємства: у певні моменти воно може не давати прибуток або зазнавати збитки. Це короткострокові ситуації, але вони можуть набувати затяжного характеру і закінчуватися банкрутством підприємства. Щоб цього не сталося, необхідно вчасно зрозуміти причини, внаслідок яких підприємство опинилося в кризі, і здійснити відповідні заходи для їх усунення. Не стійка кон’юнктура ринкового середовища вимагає постійного діагностування та впровадження в менеджмент спеціальних антикризових заходів, як запоруки успішного функціонування підприємств. Тому особливої актуальності, в умовах спаду економічного зростання набув процес розробки та використання ефективних методів і форм здійснення антикризового фінансового управління підприємством.

Стан вивченості проблеми. Проблемам антикризового фінансового управління присвячені роботи таких учених, як І.О. Бланк, О. О. Терещенко, Л.О. Лігоненко, С. Я. Салига, В. А Василенко, І.П. Булєєв, М.Є. Брюховецька, М.К. Колісник, Є. Бойко та ін. Їх аналіз вказує на те, що немає єдиної думки стосовно визначення сутності категорії «антикризове фінансове управління», і це стримує впровадження в практику дієвих заходів, щодо запобігання кризовим явищам.

Метою дослідження є визначення особливостей процесу фінансового управління підприємством та особливостей впровадження механізму антикризового фінансового управління підприємством.

Для досягнення мети поставлені наступні завдання:

- Розглянути теоретичні аспекти управління фінансами підприємства в умовах кризи;

- Провести комплексний аналіз фінансового стану підприємства ПАТ «АЗОТ»;

- Розглянути шляхи удосконалення управління фінансами підприємства в умовах кризових ситуацій.

- Проаналізувати теоретичні основи охорони праці у надзвичайних ситуаціях.

Об'єкт дослідження є діяльність ПАТ «АЗОТ», виявлення можливості банкрутства, та покращення управління підприємством в умовах кризових ситуацій.

Предметом дослідження є дослідження фінансового стану в кризових умовах і комплексний аналіз фінансових показників.

Методи дослідження. Для розв’язання визначених завдань, досягнення мети використовувався комплекс взаємодоповнюючих методів дослідження: методи системного аналізу, методи причинно-наслідкового аналізу, методи порівняльного аналізу, методи прямого структурного аналізу, моделювання.

Інформаційною базою дослідження виступили праці вітчизняних та зарубіжних фахівців в галузі фінансового аналізу, матеріали спеціалізованої періодичної преси, нормативно-правові матеріали, законодавчі акти, фінансова звітність підприємства.

Практичне значення та апробація результатів дослідження полягає у всебічному досліджені підприємства ПАТ «АЗОТ», розрахунків всіх основних фінансових показників, та дослідження можливостей банкрутства досліджуваного підприємства, також запропоновано заходи по виходу з критичних ситуацій, що можуть суттєво вплинути на подальший розвиток фінансового стану підприємства, за результатами дослідження написано наукову статтю.

Структура дипломної роботи. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, девяти підрозділів, висновків до розділів, загальних висновків та пропозицій, списку використаних джерел. Робота містить — 110 сторінок тексту, 30 таблиць, 17 рисунків, 84 літературних джерел.

1. Теоретичні аспекти управління фінансами підприємства

1.1 Фінанси підприємства та джерела їх утворення

Фінанси підприємств є не тільки складовою фінансової системи, а й її основою. Фінансовий стан підприємств суттєво впливає на фінансове становище країни в цілому. Підприємства в Україні не так давно стали фінансово незалежними. Відсутність певного досвіду і кваліфікованих спеціалістів — одна з причин негараздів в усій економіці країни виробництва.

В умовах переходу України до ринкових відносин необхідна сучасна, адекватна ринковій економіці, організація фінансової діяльності кожного підприємства. Це потребує підготовки кваліфікованих спеціалістів у цій галузі, які мали б глибокі теоретичні і практичні знання, могли б узагальнити наявний досвід країн з розвинутою ринковою економікою, пристосувати його до особливостей вітчизняної економіки, тим самим сприяючи її виходу з економічної скрути.

Фінанси підприємств — це регульовані у визначеному правовому полі за допомогою спеціальних методів, прийомів та інструментарію потоки коштів через створювану на мікрорівні систему грошових фондів, які забезпечують процес підготовки виробництва, виготовлення і реалізації продукції, утворення виручки, доходу і прибутку та забезпечення виробничого і соціального розвитку. Фінансам підприємств, як і фінансам у цілому, властиві певні загальні та специфічні ознаки.

Загальною ознакою фінансів підприємств є те, що вони виражають сукупність економічних (грошових) відносин, пов’язаних із розподілом вартості валового внутрішнього продукту.

Специфічні ознаки фінансів підприємств виражають грошові відносини, що залежать від первинного розподілу вартості валового внутрішнього продукту, формування і використання грошових доходів і децентралізованих фондів.

Виходячи із загальної та специфічних ознак, можна сформулювати таке основне визначення фінансів підприємств.

Фінанси підприємств — це економічні відносини, які відображають формування, розподіл та використання грошових фондів і доходів суб'єктів господарювання у процесі відтворення.

Таким чином, фінанси підприємств безпосередньо пов’язані з рухом грошових коштів. Саме тому досить часто під поняттям «фінанси підприємств» розуміють грошові кошти та фінансові ресурси. Однак самі кошти чи фінансові ресурси не розкривають повністю сутності фінансів. Так само як і загальнодержавні фінанси, фінанси підприємств становлять собою певні грошові відносини на всіх рівнях господарювання (це також помітно з визначення фінансів підприємств). Однак не всі грошові відносини належать до фінансових. Грошові відносини перетворюються на фінансові, коли рух коштів стає відносно самостійним. Таке відбувається у процесі формування, розподілу, використання грошових доходів та фондів згідно з цільовим призначенням у формі фінансових ресурсів.

До фінансів підприємств належать такі групи фінансових відносин (рис. 1.1):

— пов'язані з формуванням статутного фонду суб'єктів господарювання;

— пов'язані з утворенням та розподілом грошових доходів: виручки, валового та чистого доходів, прибутку, грошових фондів підприємств;

— які виникають між іншими суб'єктами господарювання (з постачальниками, покупцями, будівельно-монтажними і транспортними організаціями, поштою і телеграфом, із підприємствами, організаціями і фірмами іноземних держав, тобто відносини, пов’язані з реалізацією готової продукції, придбанням матеріальних цінностей, із господарською діяльністю підприємства);

— які виникають між підприємством і банківськими установами, страховими компаніями у зв’язку з одержанням та погашенням кредитів, сплатою відсотків за кредит та інші види послуг, одержанням відсотків за розміщення та зберігання коштів, а також у зв’язку зі страховими платежами та відшкодуваннями за різними видами страхування;

Рис. 1.1. Групи відносин у сфері фінансів підприємств

— які виникають у підприємств із державою з приводу податкових та інших платежів до бюджету та цільових фондів, бюджетного фінансування, одержання субсидій;

— які виникають у підприємств у зв’язку із зовнішньоекономічною діяльністю;

— які формуються у підприємств у зв’язку з внутрішньовиробничим розподілом доходів та фондів (це відносини між філіями, цехами, відділами, пов’язаними з розподілом прибутку, оборотних коштів), а також відносини з робітниками та службовцями (це виплата заробітної плати, премій, матеріальної допомоги, дивідендів за акціями і т.д.).

В умовах ринку виникла принципово нова група фінансових відносин, а саме:

— відносини, пов’язані з банкрутством підприємства та призупиненням його поточних платежів;

— відносини, що виникають при злитті та поглинанні, а також розподілі самого підприємства.

Отже, об'єктами фінансів підприємств є: економічні відносини, пов’язані з рухом коштів, формуванням та використанням грошових фондів. Суб'єктами таких відносин можуть бути підприємства, організації, банківські установи та страхові компанії, позабюджетні фонди, інвестиційні фонди, аудиторські організації, інші суб'єкти господарювання.

Для всіх видів відносин загальним є те, що всі вони мають вартісне вираження і виникають за ініціативою самого підприємства або контрагента.

Матеріальною основою фінансів підприємств є кругообіг капіталу, який в умовах товарно-грошових відносин набирає форми грошового обігу. Сферою фінансових відносин підприємств є процеси первинного розподілу вартості суспільного продукту (c + v + m), коли вона розподіляється на вартість матеріальних витрат ©, необхідного продукту (v), додаткового продукту (m). При цьому утворюються різні фонди грошових доходів. За допомогою фінансів у суспільному виробництві відбувається рух грошових коштів, які набирають специфічної форми фінансових ресурсів, що формуються у суб'єктів господарювання та держави.

Формування грошових коштів починається в момент заснування підприємства, коли утворюється статутний фонд (капітал). У подальшому вони інвестуються для забезпечення виробничо-господарської діяльності, розширення та розвитку виробництва. Саме так підприємства дістають можливість виробляти та збувати продукцію, одержувати доходи. Кошти підприємств зберігаються в касах, а також на поточному, валютному та інших рахунках у банківських установах.

У процесі реалізації продукції, робіт, послуг на рахунки підприємств постійно надходять грошові кошти у вигляді виручки від реалізації продукції. Кошти надходять також від фінансово-інвестиційної діяльності підприємств; від акцій, облігацій та інших видів цінних паперів; від вкладення коштів на депозитні рахунки; від здавання майна в оренду.

Виручка насамперед використовується на відшкодування витрат на виробництво, просування па ринок і реалізацію продукції, крім того сюди входить частина витрат, безпосередньо не пов’язаних із виробництвом і реалізацією продукції, але необхідних для одержання прибутку. Після відшкодування витрат здійснюється відрахування до амортизаційного фонду, який за своєю економічною природою призначений для простого відтворення основних фондів. Залишкова частина — це прибуток. Прибуток насамперед направляється на виплату податків та інших відшкодувань до бюджету. Решта розподіляється на цілі накопичення і споживання.

Всі надходження підприємства не носять хаотичний характер. Вони утворюють грошові фонди підприємства.

Грошові фонди — це частина грошових коштів, які мають цільове спрямування. До грошових фондів належать: статутний фонд, фонд оплати праці, амортизаційний фонд, резервний фонд та інші.

Статутний фонд використовується підприємством для інвестування коштів в оборотні та основні фонди. Фонд оплати праці використовується для виплати основної та додаткової заробітної плати працівникам. Амортизаційний фонд — для фінансування відтворення основних і поза-оборотних активів. Резервний фонд — для покриття збитків, подолання тимчасових фінансових ускладнень.

Кошти підприємства використовуються не тільки у фондовій формі. Так, використання підприємством коштів для виконання фінансових зобов’язань перед бюджетом та позабюджетними фондами, банками, страховими організаціями здійснюється в нефондовій формі. У нефондовій формі підприємства також одержують дотації та субсидії, спонсорські внески.

Основою ринкової економіки є господарюючі суб'єкти. Вони здійснюють виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність. Для здійснення своєї діяльності підприємствам необхідно мати в своєму розпорядженні достатню кількість фінансових ресурсів. Нестача фінансових ресурсів негативно впливає на господарську діяльність підприємств, спричиняє виникнення та зростання заборгованостей перед суб'єктами господарювання, по оплаті праці та сплаті податків. При цьому зменшуються можливості фінансування подальшого розвитку підприємств, скорочуються надходження до бюджету. За цих обставин важливого значення для здійснення господарської діяльності набуває формування в достатньому обсязі фінансових ресурсів підприємств.

Фінансові ресурси підприємства — це кошти, що перебувають в розпорядженні підприємств і призначені для виконання ними певних фінансових зобов’язань [54]

Фінансові ресурси підприємств, переважаючою формою виявлення яких є фонди грошових коштів, мають такі характерні ознаки:

— фінансові ресурси як у статичному плані, так і під час руху завжди виражають відношення власності, тобто вони належать або державі, або підприємствам, або приватному сектору економіки, або населенню;

— фінансові ресурси завжди мають певне джерело створення і певне цільове призначення;

— формування й використання фінансових ресурсів завжди має свою правову сторону і регламентується законодавчими та нормативними актами.

За джерелами формування фінансові ресурси підприємств поділяються на власні та залучені кошти (рис. 1.2).

Фінансові ресурси підприємств складають такі елементи:

1. Статутний фонд.

2. Резервний фонд.

3. Амортизаційний фонд.

4. Спеціальні фонди (серед них створені у зв’язку з індексацією основних засобів) і цільове фінансування.

5. Кошти, надані підприємству в порядку внутрішньогалузевого розподілу.

6. Нерозподілений (тимчасово не використаний) прибуток у господарському обігу.

7. Кредиторська заборгованість усіх видів, включаючи заборгованість з бюджетних платежів, відрахувань на соціальне страхування, оплати праці робітникам і службовцям за виданими векселями.

8. Короткострокові та довгострокові кредити комерційних

9. Централізовані й децентралізовані кошти для фінансування капітальних вкладень"

10. Кошти від реалізації власних цінних паперів (крім акцій).

11. Інші кошти, які відображають у пасиві бухгалтерського балансу [52]

Рис. 1.2. Джерела формування фінансових ресурсів підприємств Обсяг виробництва, його ефективність зумовлюють розмір, склад та структуру фінансових ресурсів підприємства. Так, підвищення частки власних коштів позитивно впливає на фінансову діяльність підприємств. Висока частка залучених коштів ускладнює фінансову діяльність підприємства та потребує додаткових витрат на сплату відсотків за банківські кредити, дивідендів на акції, доходів на облігації, зменшує ліквідність балансу підприємства. Тому в кожному конкретному випадку необхідно детально продумати доцільність залучення додаткових фінансових ресурсів.

Під організацією фінансів підприємств розуміють форми, методи і способи формування та використання фінансових ресурсів, контроль за їхнім кругообігом задля досягнення економічних цілей підприємств.

Грошові фонди — це відокремлена частина грошових коштів, які мають цільове спрямування. До грошових фондів належать: статутний фонд, фонд оплати праці, амортизаційний фонд, резервний фонд тощо.

Основою організації фінансів підприємств усіх форм власності є наявність фінансових ресурсів у розмірах, необхідних для здійснення господарської і комерційної діяльності підприємства.

1.2 Фінансовий стан та його роль у ефективності господарської діяльності підприємства

За умов переходу економіки України до ринкових відносин, суттєвого розширення прав підприємств у галузі фінансово-економічної діяльності значно зростає роль своєчасного та якісного аналізу фінансового стану підприємств, оцінки їхньої ліквідності, платоспроможності і фінансової стійкості та пошуку шляхів підвищення і зміцнення фінансової стабільності.

Особливого значення набуває своєчасна та об'єктивна оцінка фінансового стану підприємств за виникнення різноманітних форм власності, оскільки жодний власник не повинен нехтувати потенційними можливостями збільшення прибутку (доходу) фірми, які можна виявити тільки на підставі своєчасного й об'єктивного аналізу фінансового стану підприємств.

Систематичний аналіз фінансового стану підприємства, його платоспроможності, ліквідності та фінансової стійкості необхідний ще й тому, що дохідність будь-якого підприємства, розмір його прибутку багато в чому залежать від його платоспроможності. Ураховують фінансовий стан підприємства і банки, розглядаючи режим його кредитування та диференціацію відсоткових ставок.

Фінансовий стан підприємства — це комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства, визначається сукупністю виробничо-господарських факторів і характеризується системою показників, що відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів [18, c. 99].

Фінансовий стан підприємства залежить від результатів його виробничої, комерційної та фінансово-господарської діяльності. Тому на нього впливають усі ці види діяльності підприємства. Передовсім на фінансовому стані підприємства позитивно позначаються безперебійний випуск і реалізація високоякісної продукції.

Як правило, що вищі показники обсягу виробництва і реалізації продукції, робіт, послуг і нижча їх собівартість, то вища прибутковість підприємства, що позитивно впливає на його фінансовий стан Неритмічність виробничих процесів, погіршання якості продукції, труднощі з її реалізацією призводять до зменшення надходження коштів на рахунки підприємства, в результаті чого погіршується його платоспроможність.

Існує і зворотний зв’язок, оскільки брак коштів може призвести до перебоїв у забезпеченні матеріальними ресурсами, а отже у виробничому процесі.

Фінансова діяльність підприємства має бути спрямована на забезпечення систематичного надходження й ефективного використання фінансових ресурсів, дотримання розрахункової і кредитної дисципліни, досягнення раціонального співвідношення власних і залучених коштів, фінансової стійкості з метою ефективного функціонування підприємства.

Саме цим зумовлюється необхідність і практична значущість систематичної оцінки фінансового стану підприємства, якій належить суттєва роль у забезпеченні його стабільного фінансового стану.

Отже, фінансовий стан — це одна з найважливіших характеристик діяльності кожного підприємства.

Метою оцінки фінансового стану підприємства є пошук резервів підвищення рентабельності виробництва і зміцнення комерційного розрахунку як основи стабільної роботи підприємства і виконання ним зобов’язань перед бюджетом, банком та іншими установами.

Фінансовий стан підприємства треба систематично й усебічно оцінювати з використанням різних методів, прийомів та методик аналізу. Це уможливить критичну оцінку фінансових результатів діяльності підприємства як у статиці за певний період, так і в динаміці - за ряд періодів, дасть змогу визначити «больові точки» у фінансовій діяльності та способи ефективнішого використання фінансових ресурсів, їх раціонального розміщення.

Неефективність використання фінансових ресурсів призводить до низької платоспроможності підприємства і, як наслідок, до можливих перебоїв у постачанні, виробництві та реалізації продукції; до невиконання плану прибутку, зниження рентабельності підприємства, до загрози економічних санкцій.

Основними завданнями аналізу фінансового стану є:

— дослідження рентабельності та фінансової стійкості підприємства;

— дослідження ефективності використання майна (капіталу) підприємства, забезпечення підприємства власними оборотними коштами;

— об'єктивна оцінка динаміки та стану ліквідності, платоспроможності та фінансової стійкості підприємства;

— оцінка становища суб'єкта господарювання на фінансовому ринку та кількісна оцінка його конкурентоспроможності;

— аналіз ділової активності підприємства та його становища на ринку цінних паперів;

— визначення ефективності використання фінансових ресурсів [41, c. 184].

Аналіз фінансового стану підприємства є необхідним етапом для розробки планів і прогнозів фінансового оздоровлення підприємств.

Кредитори та інвестори аналізують фінансовий стан підприємств, щоб мінімізувати свої ризики за позиками та внесками, а також для необхідного диференціювання відсоткових ставок.

У результаті фінансового аналізу менеджер одержує певну кількість основних, найбільш інформативних параметрів, які дають об'єктивну та точну картину фінансового стану підприємства.

При цьому в ході аналізу менеджер може ставити перед собою різні цілі: аналіз поточного фінансового стану або оцінку фінансової перспективи підприємства.

Аналіз фінансового стану — це частина загального аналізу господарської діяльності підприємства, який складається з двох взаємозв'язаних розділів: фінансового та управлінського аналізу.

Розподіл аналізу на фінансовий та управлінський зумовлений розподілом системи бухгалтерського обліку, яка склалася на практиці, на фінансовий та управлінський облік. Обидва види аналізу взаємозв'язані, мають спільну інформаційну базу.

Особливостями зовнішнього фінансового аналізу є:

— орієнтація аналізу на публічну, зовнішню звітність підприємства;

— множинність об'єктів-користувачів;

— різноманітність цілей і інтересів суб'єктів аналізу;

— максимальна відкритість результатів аналізу для користувачів.

Основним змістом зовнішнього фінансового аналізу, який здійснюється партнерами підприємства, контролюючими органами на основі даних публічної фінансової звітності, є:

— аналіз абсолютних показників прибутку;

— аналіз показників рентабельності;

— аналіз фінансового стану, фінансової стійкості, стабільності підприємства, його платоспроможності та ліквідності балансу;

— аналіз ефективності використання залученого капіталу;

— економічна діагностика фінансового стану підприємства.

На відміну від внутрішнього, відповідні складові зовнішнього аналізу більш формалізовані та менш деталізовані. Різниця у змісті зовнішнього і внутрішнього аналізу пов’язана з різницею інформаційного забезпечення і завдань, що їх вирішують обидва ці види аналізу.

Основним змістом внутрішнього (традиційного) аналізу фінансового стану підприємства є:

— аналіз майна (капіталу) підприємства;

— аналіз фінансової стійкості та стабільності підприємства;

— оцінка ділової активності підприємства;

— аналіз динаміки прибутку та рентабельності підприємства і факторів, що на них впливають;

— аналіз кредитоспроможності підприємства;

— оцінка використання майна та вкладеного капіталу;

— аналіз власних фінансових ресурсів;

— аналіз ліквідності та платоспроможності підприємства;

— аналіз самоокупності підприємства.

Цей аналіз здійснюється аналітиками підприємства і ґрунтується на широкій інформаційній базі, включаючи й оперативні дані.

Традиційна практика аналізу фінансового стану підприємства опрацювала певні прийоми й методи його здійснення.

Можна назвати шість основних прийомів аналізу:

— горизонтальний (часовий) аналіз — порівняння кожної позиції звітності з попереднім періодом;

— вертикальний (структурний) аналіз — визначення структури фінансових показників з оцінкою впливу різних факторів на кінцевий результат;

— трендовий аналіз — порівняння кожної позиції звітності з рядом попередніх періодів та визначення тренду, тобто основної тенденції динаміки показників, очищеної від впливу індивідуальних особливостей окремих періодів (за допомогою тренду здійснюється екстраполяція найважливіших фінансових показників на перспективний період, тобто перспективний прогнозний аналіз фінансового стану);

— аналіз відносних показників (коефіцієнтів) — розрахунок відношень між окремими позиціями звіту або позиціями різних форм звітності, визначення взаємозв'язків показників;

— порівняльний аналіз — внутрішньогосподарський аналіз зведених показників звітності за окремими показниками самого підприємства та його дочірніх підприємств (філій), а також міжгосподарський аналіз показників даної фірми порівняно з показниками конкурентів або із середньогалузевими та середніми показниками.

— факторний аналіз — визначення впливу окремих факторів (причин) на результативний показник детермінованих (розділених у часі) або стохастичних (що не мають певного порядку) прийомів дослідження. При цьому факторний аналіз може бути як прямим (власне аналіз), коли результативний показник розділяють на окремі складові, так і зворотним (синтез), коли його окремі елементи з'єднують у загальний результативний показник.

Предметом фінансового аналізу підприємства є його фінансові ресурси, їх формування та використання. Для досягнення основної мети аналізу фінансового стану підприємства — об'єктивної його оцінки та виявлення на цій основі потенційних можливостей підвищення ефективності формування й використання фінансових ресурсів — можуть застосовуватися різні методи аналізу.

Методи фінансового аналізу — це комплекс науково-методичних інструментів та принципів дослідження фінансового стану підприємства.

Перший рівень класифікації виокремлює неформалізовані та формалізовані методи аналізу.

Неформалізовані методи аналізу ґрунтуються на описуванні аналітичних процедур на логічному рівні, а не на жорстких аналітичних взаємозв'язках та залежностях. До неформалізованих належать такі методи:

— експертних оцінок і сценаріїв,

— психологічні,

— морфологічні,

— порівняльні,

— побудови системи показників,

— побудови системи аналітичних таблиць.

Ці методи характеризуються певним суб'єктивізмом, оскільки в них велике значення мають інтуїція, досвід та знання аналітика.

До формалізованих методів фінансового аналізу належать ті, в основу яких покладено жорстко формалізовані аналітичні залежності, тобто методи:

ланцюгових підстановок,

— арифметичних різниць,

— балансовий,

— виокремлення ізольованого впливу факторів,

— відсоткових чисел,

— диференційний,

— логарифмічний,

— інтегральний,

— простих і складних відсотків,

— дисконтування.

У процесі фінансового аналізу широко застосовуються і традиційні методи економічної статистики (середніх та відносних величин, групування, графічний, індексний, елементарні методи обробки рядів динаміки), а також математико-статистичні методи (кореляційний аналіз, дисперсійний аналіз, факторний аналіз, метод головних компонентів).

Використання видів, прийомів та методів аналізу для конкретних цілей вивчення фінансового стану підприємства в сукупності становить методологію та методику аналізу.

Фінансовий аналіз здійснюється за допомогою різних моделей, які дають змогу структурувати та ідентифікувати взаємозв'язки між основними показниками. Існують три основні типи моделей, які застосовуються в процесі аналізу фінансового стану підприємства: дескриптивні, предикативні та нормативні.

Дескриптивні моделі є основними. До них належать: побудова системи звітних балансів; подання фінансової звітності у різних аналітичних розрізах; вертикальний та горизонтальний аналіз звітності; система аналітичних коефіцієнтів; аналітичні записки до звітності. Дескриптивні моделі засновані на використанні інформації з бухгалтерської звітності.

Предикативні моделі - це моделі передбачувального, прогностичного характеру. Вони використовуються для прогнозування доходів та прибутків підприємства, його майбутнього фінансового стану. Найбільш поширені з них: розрахунки точки критичного обсягу продажу, побудова прогностичних фінансових звітів, моделі динамічного аналізу (жорстко детерміновані факторні та регресивні моделі).

Нормативні моделі - це моделі, які уможливлюють порівняння фактичних результатів діяльності підприємства із нормативними (розрахованими на підставі нормативу). Ці моделі використовуються, як правило, у внутрішньому фінансовому аналізі, їхня суть полягає у встановленні нормативів на кожну статтю витрат стосовно технологічних процесів, видів виробів та у розгляді і з’ясуванні причин відхилень фактичних даних від цих нормативів.

Фінансовий аналіз значною мірою базується на застосуванні жорстко детермінованих факторних моделей.

Таким чином, у ході аналізу фінансового стану підприємства можуть використовуватися найрізноманітніші прийоми, методи та моделі аналізу, їхня кількість та широта застосування залежать від конкретних цілей аналізу та визначаються його завданнями в кожному конкретному випадку.

Підбиваючи підсумок розгляду сутності оцінки фінансового стану підприємства, слід іще раз підкреслити, що необхідність та значення такої оцінки зумовлені потребою систематичного аналізу та вдосконалення роботи за ринкових відносин, переходу до самоокупності, самофінансування, потребою в поліпшенні використання фінансових ресурсів, а також пошуком у цій царині резервів зміцнення фінансової стабільності підприємства.

1.3 Особливості управління фінансами підприємства в умовах кризи

Сучасні процеси розвитку вітчизняних підприємств характеризуються несталістю, стагнацією, відсутністю дієвих механізмів управління, що зумовлює необхідність дослідження цілої низки питань, пов’язаних як з формуванням дієвого механізму управління підприємствами, так і з процесами організації та ефективного використання трудових, фінансових і матеріальних ресурсів. Шляхи подолання існуючих проблем і необхідність вирішення нагальних питань, пов’язаних з ефективним функціонуванням підприємства, зумовили посилення уваги до процесів створення та реалізації механізму фінансового управління як елемента управління підприємством та зумовили актуальність теми даного дослідження.

Фінансове управління як самостійний напрям наукових досліджень і вид управлінської діяльності сформувався внаслідок розвитку підприємництва, трансформації власності з приватної в корпоративну, розмежування власності та управління, бурхливого розвитку фінансового ринку, вдосконалення фінансових технологій, зростаючих ризиків фінансових потрясінь.

Управління в економіці - це свідоме спрямування економічних і соціальних процесів па досягнення збалансованості, пропорційності й оптимальності. Світовий досвід переконує, що в основі успіхів прогресу завжди лежать безпосередні економічні інтереси людини, дисципліна і порядок, чітка система організації та управління процесами капіталотворення, формування фондів нагромадження і споживання.

Зміст управління фінансами (фінансового менеджменту) полягає в ефективному використанні фінансового механізму для досягнення стратегічних і тактичних цілей виробництва.

Адекватною реакцією на динамічні зміни зовнішнього середовища є антикризове управління фінансами. Його використання на багатьох підприємствах дає змогу попереджувати фінансову кризу та банкрутство.

Антикризове управління фінансами — процес управління фінансово-економічними ризиками та фінансовою санацією підприємства з метою профілактики і нейтралізації фінансової кризи та забезпечення безперервної діяльності підприємства на основі використання системи специфічних методів та прийомів управління фінансами.

Діяльність з антикризового управління фінансами включає планування, реалізацію і контроль фінансових цілей, розроблення стратегій та заходів, спрямовані на попередження чи виведення підприємства з кризи.

Об'єктом антикризового управління фінансами є сукупність усіх фінансово-економічних ризиків, активи, капітал, фінансові потоки та вартість підприємства, яке перебуває у режимі антикризового управління. Суб'єкти антикризового управління фінансами — фізичні чи юридичні особи, які за рішенням уповноважених органів (власників, суду, держави) уповноважені здійснювати комплекс робіт з антикризового управління фінансами.

Основною метою антикризового фінансового управління є швидке відновлення платоспроможності та фінансової сталості підприємства, що допоможе запобігти банкрутству. Для цього на підприємстві розробляють політику антикризового управління, реалізація якої передбачає:

1) періодичне дослідження фінансового стану для завчасного виявлення ознак розвитку кризи;

2) визначення масштабів кризового стану підприємства;

3) вивчення основних чинників, що зумовили розвиток кризи;

4) формування мети та підбір основних механізмів антикризового фінансового управління підприємством за зростання ймовірності банкрутства;

5) запровадження внутрішніх механізмів фінансової стабілізації підприємства;

6) вибір ефективних форм санації;

7) фінансове забезпечення ліквідаційних процедур за умови банкрутства підприємства.

Основну роль у системі антикризового управління відіграють внутрішні механізми фінансової стабілізації, досягнення якої передбачає такі етапи: усунення неплатоспроможності; відновлення фінансової сталості; розроблення адекватної фінансової стратегії для прискорення економічного зростання. Найдієвішими з практичного погляду є:

— оптимізація асортиментного портфеля шляхом вилучення збиткової продукції;

— удосконалення організаційної структури через реорганізацію або ліквідацію нерентабельних підрозділів;

— розроблення і впровадження програми скорочення витрат;

— підвищення ефективності управління активами підприємства.

Важлива роль при розробленні антикризової програми на підприємстві відводиться заходам маркетингової політики. Окрім того, в умовах кризи надзвичайно актуальним є забезпечення швидкого обігу капіталу. Однією з найпоширеніших причин низького рівня прибутковості підприємств є превалювання засобів виробництва, що мають низьку ліквідність, тобто є нерухомими. За ринкової економіки норма прибутку більшою мірою залежить від інтенсивності продажу, ніж від рівня ціни на кінцеву продукцію підприємства., Саме тому необґрунтовано високий рівень цін може сприяти розвитку та поглибленню кризи на підприємстві.

Якщо використання внутрішніх механізмів фінансової стабілізації не дало бажаного ефекту, а результати діагностики фінансового стану підприємства вказують на відсутність можливостей подолати кризу власними силами, постає питання про його санацію або ліквідацію.

Особливістю сучасного антикризового управління підприємством є підвищена складність управлінських процесів в умовах глобальної економічної кризи, що в повній мірі торкнулась і українських промислових підприємств. Навіть у разі стабільного функціонування у «докризові» часи, зараз підприємства стовкнулися з необхідністю використовувати елементи антикризового управління з метою мінімізації можливих негативних наслідків дій макроекономічних та мікроекономічних факторів зовнішнього середовища. Особливу роль в антикризовому управлінні відіграє фінансовий менеджмент, який є поєднанням стратегічних і тактичних елементів фінансового забезпечення підприємництва, що дозволяє координувати матеріальні потоки і знаходити оптимальні грошові рішення в умовах кризи. Фінансова криза виявляється в браку грошових коштів, зростанні простроченої кредиторської заборгованості, падінні продажів, незадоволеності персоналу та інших несприятливих чинниках.

Управління організацією в умовах фінансової кризи є сукупністю методів, направлених на зменшення статей витрат, оптимізації надходження грошових коштів необхідних для погашення боргів, та на підтримку об'єму продажів і отримання відповідного прибутку. В сучасних умовах значущим є використовування нових прийомів управління, які можуть кардинально змінити існуючу систему після реорганізації. До таких прийомів відносяться: використання ноу-хау, позиціонування торгової марки, оптимізація кадрової роботи, боротьба за якість, цінова політика та ін.

До стандартних методів подолання фінансової кризи підприємства належать:

— скорочення витрат;

— збільшення надходження грошових коштів в організацію;

— проведення реструктуризації кредиторської заборгованості;

— визначення стратегії розвитку організації;

— проведення реорганізації або реструктуризації підприємства.

Скорочення витрат є необхідним кроком для усіх організацій в сучасній економічній ситуації. Методи скорочення витрат включають: контроль витрат, аналіз джерел виникнення витрат, їх класифікацію по ступеню залежності від об'ємів виробництва, проведення заходів щодо зниження витрат та оцінку отриманого ефекту. Проте оскільки необхідне швидке надходження грошових коштів в організацію, роботи у вибраних стратегічних напрямах не можуть фінансуватися тільки за рахунок внутрішньої економії. Тому виникає необхідність залучення позикових коштів зі сторони, що є тяжким завданням для виконання, оскільки сучасна фінансова криза утруднює доступ організацій до фінансових ресурсів.

Залучення грошових коштів в організацію в умовах сучасної кризи здійснюється в основному за рахунок продажу і надання в оренду активів компанії, оптимізації продажів та зміни кредитної політики для прискорення оборотності дебіторської заборгованості. Будь-які активи, що знаходяться у власності компанії: будівлі, споруди, машини, устаткування, облігації, акції, у тому числі і інших підприємств, векселі банків — можуть бути продані або використані для погашення боргу в ході проведення реструктуризації.

Більшість сучасних підприємств зводить антикризові заходи до заходів фінансового оздоровлення, тобто до проведення реструктуризації кредиторської заборгованості. Цей метод полягає в підготовці і виконанні ряду послідовних операцій між підприємством і його кредиторами, основною метою якого є отримання різного роду поступок з боку кредиторів: скорочення загальної суми заборгованості, звільнення від сплати відсотків, скорочення процентної ставки, відстрочення платежу. Хоча підприємства, що мають значну кредиторську заборгованість, не завжди можуть скористатися цим методом.

Складність сучасного антикризового управління полягає в тому, що потрібно проводити кардинальні зміни, направлені на отримання прибутку в найкоротші терміни. Тому повинна бути визначена стратегія майбутнього розвитку і проведена реорганізація (або реструктуризація) підприємства.

Реструктуризація підприємства є складним процесом розробки та впровадження проекту кардинальної зміни стану підприємства та його структури. Проект може бути реалізований у формі злиття, поглинання, розділення, горизонтальної і вертикальної інтеграції. Реструктуризація припускає розробку чітких стратегічних дій і формування нового бізнес-портфелю компанії, що може супроводжуватись зміною організаційно-правової форми. Особливості проведення даного процесу в сучасних умовах полягає в глобальності змін, що пов’язані з позиціонуванням на перманентно змінному ринку стратегічного продукту. При створенні програми реструктуризації розробляється декілька варіантів проектів, з яких керівництво вибирає найкращий з урахуванням прибутковості та ступеню ризикованості.

Процес реорганізації підприємства займає всі значущі аспекти діяльності підприємства: продукт, асортимент, чинники виробництва, систему загального менеджменту. Дані зміни можуть не займати структуру підприємства, стратегічний продукт, але вони повинні бути настільки істотними, щоб підприємство змогло вижити в умовах сучасної нестабільності ринкового середовища та стати прибутковим.

Таким чином, політика антикризового фінансового управління підприємством в умовах сучасної економічної кризи, є частиною загальної фінансової стратегії підприємства, що полягає в розробці та використанні систем фінансового оздоровлення підприємства, що забезпечують його захист від банкрутства і направлені на мінімізацію руйнівного впливу фінансової кризи на підприємство.

Таким чином, з поданого матеріалу можна зробити висновок, що наявність у достатньому розмірі фінансових ресурсів, їхнє ефективне використання визначають добрий фінансовий стан підприємства: платоспроможність, фінансову стійкість, ліквідність. У цьому зв’язку найважливішим завданням підприємств є пошук резервів збільшення власних фінансових ресурсів і найефективніше їх використання з метою підвищення ефективності роботи підприємства загалом.

Однак в сучасних умовах підприємства недостатньо забезпечені фінансовими ресурсами через відсутність та недостатність відповідних джерел їх формування. Значна кількість підприємств є збитковими, що суттєво обмежує власні джерела формування фінансових ресурсів. Залучення банківських кредитів супроводжується зростанням плати за їх використання, що призводить до збільшення операційних витрат та збитковості підприємств. Тому ми пропонуємо суб'єктам господарювання раціональніше використовувати свої фінансові ресурси, зменшити кількість кредитів і зобов’язань. А державі необхідно, особливо в даних умовах, забезпечити сталість економіки та покращити нормативну базу, що дозволить підприємствам бути захищеними і функціонувати навіть в кризових ситуаціях.

Основні отримані факти дозволяють визначити основні цілі фінансової політики і визначити основні умови функціонування управління системою фінансової безпеки підприємства.

Основними цілями фінансової безпеки є:

— високоефективний менеджмент;

— технологічна незалежності та висока конкурентоспроможності;

— високий рівень кваліфікації;

— правове забезпечення усіх сторін фінансової діяльності;

— ефективне інформаційне забезпечення;

— захист комерційної таємниці;

— мінімізація негативного впливу на екологію;

— безпека майна та капіталу, що бере участь в управлінні.

Для забезпечення максимальної економічної та фінансової безпеки держава, виступаючи гарантом фінансово-економічних відносин, має забезпечити сприятливе правове поле. Підприємство, в свою чергу, як основу фінансової безпеки, має здійснювати політику повного контролю і бюджетного планування руху коштів та інших активів.

Фінансова безпека підприємства, перш за все, розрахована на захист підприємства від фінансової кризи. Фінансова криза це фаз розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей його впливу на фінансові відносини. На Загалом криза може виражатись в таких явищах: загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність в неприбутковій зоні, брак потенціалу для успішного функціонування. Для нагляду і вчасного запобігання критичним ситуаціям на підприємстві використовується стратегічний контролінг.

Головне завдання стратегічного контролінгу — своєчасне виявлення стратегічних проблем на підприємстві. З метою швидкої ідентифікації фінансової кризи на підприємстві, виявлення причин, що її зумовлюють та розробки антикризових заходів доцільно впроваджувати систему раннього попередження. Система раннього попередження та реагування — це особлива інформаційна система, з допомогою якої керівництво підприємства отримує інформацію про потенційну загрозу діяльності, яка може насуватися як із зовнішнього, так із внутрішнього середовища. Ця система спрямована на проведення комплексу заходів для запобігання фінансовій кризі та банкрутству підприємства.

Підприємство має використовувати поняття фінансової стійкості підприємства як здатність підприємства функціонувати й розвиватися, що гарантує його платоспроможність та інвестиційну привабливість у довгостроковій перспективі в межах допустимого рівня ризику. Фінансова стійкість у значній мірі залежить від оптимальності структур капіталу, основних та оборотних коштів.

Для керівництва підприємства можна зробити такі рекомендації: здійснювати постійний контроль (моніторингу) за його фінансовим станом, проведенні поточних (оперативних) заходів щодо поліпшення його діяльності.

Загальна модель передумов нормального фінансового розвитку підприємства складається з двох невід'ємних і взаємозалежних складових: фінансової стабільності і стійкості підприємства та його економічної безпеки.

2. Комплексний аналіз фінансового стану підприємства в умовах кризи

2.1 Характеристика фінансово-господарської діяльності підприємства та постановка аналітичної роботи

Черкаське вiдкрите акцiонерне товариство «Азот» — одне з найбiльших пiдприємств в Українi з виробництва мiнеральних добрив, iонообмiнних смол, капролактаму та iншої хiмiчної продукцiї. Його будiвництво розпочалось у 1962 роцi, а 14 березня 1965 року колективом видано перший амiак.

У серпні 1962 року Постановою Ради Мiнiстрiв Української РСР № 923 затверджено проектне завдання на будiвництво заводу азотних добрив Черкаського раднаргоспу в місті Черкасах.

У вересні 1962 року закладено перший камiнь у фундамент майбутнього заводу, і того ж року розпочалося масштабне будiвництво амiачного виробництва потужнiстю 108 тисяч тонн на рiк. Тоді ж, у 1962 роцi прийнято Постанову Ради Мiнiстрiв СРСР № 171 «Про розширення виробництва iонообмiнних матерiалiв в 1962;1965 роках».

У травні 1963 року прийнято Постанову Ради Мiнiстрiв УРСР № 559 «Про об'єднання заводу азотних добрив iз заводом iонообмiнних смол, що будується», i таким чином було визначено повну остаточну назву пiдприємства — Черкаський хiмiчний комбiнат.

У грудні 1964 року введено в дiю вiддiлення з виробництва амiачної води потужнiстю 432 тисячi тонн у рiк, 14 березня 1965 року — здано в експлуатацію першу чергу виробництва аміаку потужнiстю 108 тисяч тонн щороку й отримано перший амiак.

У 1967 році введено в дiю дослiдно-промисловий цех виробництва iонообмiнних смол, а в наступному, 1968 році, — головний цех з виробництва катiонiту потужнiстю 2680 тонн на рiк і в грудні цех з виробництва карбаміду потужнiстю 360 тисяч тонн у рiк.

У травнi 1970 року введено в дiю другу чергу амiачного виробництва потужнiстю 400 тисяч тонн амiаку в рiк, згодом цех слабкої азотної кислоти потужнiстю 360 тисяч тонн у рiк, цех з виробництва амiачної селiтри потужнiстю 450 тисяч тонн у рiк.

У 1972;73 роках введено в дiю потужностi третьої черги виробництва амiаку потужнiстю 400 тисяч тонн у рiк, цех з виробництва амiачної селiтри потужнiстю 900 тисяч тонн у рiк, цех з виробництва слабкої азотної кислоти потужнiстю 720 тисяч тонн у рiк, у травнi 1973 року була отримана перша мiльйонна, з початку пуску цеху, тонна карбамiду, а у червнi того ж року — перша мiльйонна, з початку пуску цеху, тонна амiаку.

У теперішній час — це 43 виробничих структурних пiдроздiли, що розмiстилися на площi 500 га. У товариствi працює понад 6 тисяч осіб.

Правління базується на корпоративних принципах: обрано спостережну раду, виконавчу дирекцію, ревізійну комісію, щорічно проводяться загальні збори акціонерів.

В структуру входять такі підрозділи: 18 цехів основного виробництва, в тому числі виробництво капролактаму, іонообмінних смол, аміаку, карбаміду, аміачної селітри, азотної кислоти, мінеральних добрив — карбамідо-аміачної суміші (КАС).

В структуру товариства входять 26 допоміжних цехів, а також медико-санітарна частина, соціально-комунальний відділ, комбінат громадського харчування.

Організаційну структуру підприємства наведено на рис. 2.1.

Найвищим керівним органом підприємства є загальні збори акціонерів, які обирають генерального директора ПАТ. Генеральний директор призначає фінансового та виконавчого директора, в обов’язки яких входить поточне управління фінансовим та виробничим сектором підприємства.

Виконавча дирекція здійснює керівництво поточною діяльністю товариства. До компетенції Виконавчої дирекції товариства належить вирішення оперативних питань господарської діяльності, визначення штатів та структури товариства, умов праці працівників товариства, визначення порядку впровадження та прийняття в експлуатацію заходів, спрямованих на будівництво, розширення, реконструкцію, технічне переозброєння та капітальний ремонт. Роботою Виконавчої дирекції керує генеральний директор.

На виробляється 11 видiв хiмiчної продукцiї. Якiсть всiх видiв продукцiї вiдповiдає нацiональним та свiтовим стандартам якостi, що пiдтверджено отриманими нагородами, сертифiкатами якостi, iншими документами. Назва продукції:

— Аміак рідкий технічний

— Селітра аміачна марки Б

— Карбамід марки Б

— Амиак водний технічний марки, А і Б

— Карбамідо-аміачна суміш (КАС)

— Cульфат амонію

— Капролактам рідкий

— Смоли іонообмінні - катіоніти КУ-2−8

— Смоли іонообмінні - аніоніти АВ-17−8

— Кисень рідкий технічний і медичний

— Селітра аміачна у 50 кг мішках Мета діяльності Відкритого акціонерного товариства «Азот», м. Черкаси — виробництво та реалізація конкурентоспроможної високоякісної продукції: мінеральних добрив, капролактаму, іонообмінних смол тощо для задоволення потреб замовників, акціонерів, партнерів товариства та суспільства.

Керівництво товариства та спеціалісти в межах їх компетенції вважають своїм обов’язком постійно підтримувати і контролювати необхідний рівень питань якості продукції, охорони навколишнього середовища та безпеки праці.

Приватне акціонерне товариство «АЗОТ» постійно проводить роботу з підвищення якості продукції, з метою задоволення вимог та очікувань споживачів (замовників) до якості; зі створення безпечних умов праці та зниження техногенного навантаження на навколишнє середовище.

Для загального аналізу фінансового стану проаналізуємо основні показники за період з 2009 по 2012 роки, таблиця 2.1

Таблиця 2.1. Показники фінансової діяльності підприємства «АЗОТ»

Розглянемо динаміку зміни доходу від реалізацій та чистий дохід рис. 2.1

Рисунок 2.2 Динаміка доходу від реалізації та динаміка чистого доходу від реалізації товарів, тис. грн.