Визначення та види опціонів

Реферат на тему:

Визначення та види опціонів

Опціон — один із видів строкових угод, які можуть укладатися як на біржовому, так і на позабіржовому ринках. Залежно від прав, що надаються власнику (покупцю) опціону, останні поділяють на опціони PUT — «на продаж» та CALL — «на купівлю» .

Опціон PUT (на продаж) дає власнику (покупцю) опціону право на продаж через визначений час за наперед обумовленою ціною певного виду фінансового чи іншого активу. Продавець опціону PUT зобов’язаний купити такий актив у покупця опціону.

Опціон CALL (на купівлю) дає власнику право на купівлю через визначений час за наперед обумовленою ціною певного активу, який йому зобов’язаний продати продавець опціону.

Визначені у такий спосіб опціони мають назву «європейських», тобто таких, що можуть бути виконані тільки у визначений час у майбутньому. Існують також опціони американського типу, або «американські», які можуть бути виконані протягом усього періоду часу до дати закінчення терміну опціонного контракту.

Опціон на відміну від ф’ючерсної чи форвардної угоди є угодою «несиметричною». В той час коли ф’ючерсні та форвардні угоди є обов’язковими для виконання обома учасниками угоди, опціон дає власнику право виконати чи не виконати угоду, а для продавця є обов’язковим для виконання. Опціон виконується, коли ситуація на ринку сприятлива для покупця опціону і несприятлива для продавця. Продавець опціону приймає на себе ризики, пов’язані з несприятливими ціновими змінами на ринку і за це отримує від покупця винагороду — премію, яку називають ціною опціону. Ціну активу, зафіксовану в опціонному контракті, за якою буде продано цей актив, називають страйковою ціною або ціною виконання.

Як і на ринку ф’ючерсів, на ринку опціонів проводять операції дві основні категорії учасників: хеджери та спекулянти. Фінансові посередники (спекулянти), як правило, не займаються купівлею-про-дажем окремих опціонів, а реалізують опціонні стратегії, які полягають у формуванні портфеля опціонів з різноманітними характеристиками. Поширені в опціонній торгівлі терміни «довгий CALL» та «довгий PUT» означають купівлю опціонів CALL та PUT, а «короткий CALL», «короткий PUT» — продаж відповідних опціонів. Найпоширенішими опціонними стратегіями є вертикальні, горизонтальні угоди та комбінації.

Опціонні угоди укладаються як на біржовому, так і на позабіржовому ринках. Біржовий опціонний контракт — це дериватив, згідно з яким на біржовому ринку одна сторона контракту (покупець опціону) має право, але не зобов’язання, купити (у разі CALL-опціону) чи продати (у разі PUT-опціону) фіксовану кількість відповідних базових активів за стандартизованими вимогами щодо характеристик базового активу, термінів і умов виконання за ціною, зафіксованою на момент укладення угоди (ціна виконання опціону). Друга сторона контракту (продавець опціону) зобов’язується продати чи купити фіксовану кількість відповідних базових активів за ціною виконання, якщо покупець виявить бажання реалізувати своє право на ку-півлю-продаж базового активу. Покупець опціону сплачує продавцю премію у грошовій формі за дане йому право на реалізацію опціону. Опціонні угоди укладаються на тих самих біржах, що й інші строкові угоди, хоча існують також спеціальні біржі для опціонів, наприклад Чиказька біржа опціонів.

У біржовій торгівлі опціонами велику роль відіграють клірингові палати, які виконують такі функції:

• здійснюють облік всіх укладених угод;

• проводять експертизу документів, що надходять, реєструють угоди;

• після реєстрації угоди стають гарантом виконання умов угоди;

• забезпечують виконання контракту через проведення офсетної угоди з виплатою різниці між ціною продажу та ціною купівлі опціону без поставки реального активу.

На позабіржовому ринку велике значення мають брокерські контори, які виступають посередниками при укладанні опціонних угод. Крім брокерських контор в опціонних угодах можуть також брати участь фірми-індосанти, які виступають гарантами виконання сторонами своїх обов’язків. Фірми-індосанти виконують деякі функції клірингових палат і виступають четвертою стороною угоди.

Посередницькі та індосаторські функції не завжди розділені. Іноді їх виконує одна брокерська фірма або взагалі контракт укладається без посередників. Частіше це відбувається між партнерами, що мають давні фінансові зв’язки та першокласну кредитну історію.

Основні відмінності опціонів, що перебувають в обігу на біржовому ринку, від тих, які перебувають в обігу поза біржею, полягають у тому, що:

1) біржові опціони мають стандартизовані страйкові ціни та дати виконання;

2) при торгівлі опціонами на біржі, як і при торгівлі ф’ючерсами, значну роль відіграють клірингові палати;

3) витрати з проведення операцій на біржовому ринку значно менші від витрат на ведення операцій поза біржею;

4) опціони, як і інші цінні папери, що перебувають у обігу на біржі, більш ліквідні, ніж позабіржові;

5) вторинний ринок позабіржових опціонних контрактів досить обмежений.

Механізм торгівлі опціонними контрактами на біржі дуже схожий на механізм торгівлі ф’ючерсами. Це можливість укладання офсетних угод, маржинальні вимоги, участь клірингових палат, стандартизація біржових контрактів. Однак існують суттєві відмінності між опціонними і ф’ючерсними контрактами:

• в опціонних контрактах один із учасників (покупець) має право не виконати умови контракту;

• покупець опціону при укладанні контракту обов’язково сплачує продавцю винагороду — премію;

• стратегія хеджування з допомогою опціонного контракту суттєво відрізняється від хеджування ф’ючерсними контрактами.

Розглянемо відмінності в хеджуванні на прикладі. Припустимо, що, очікуючи падіння цін на актив X, учасник ринку проводить хеджування з допомогою ф’ючерсного контракту: продає ф’ючерсний контракт і бере на себе обов’язок щодо поставки базового активу X за наперед обумовленою ціною. При падінні цін на ф’ючерсному ринку хеджер отримує прибуток, ліквідуючи позицію (купуючи такий самий ф’ючерсний контракт за меншою ціною). Зате при зростанні цін на ринку він зазнає збитків, продаючи ф’ючерсний контракт за нижчою ціною і закриваючи позицію (тобто купуючи такий самий контракт) за вищою ціною.

Хеджування на ринку опціонів має інший характер. Так, очікуючи падіння цін на актив X, учасник ринку купує європейський оп-ціон PUT, згідно з яким отримує право продати актив X за наперед обумовленою страйковою ціною. Припустимо, на ринку відбулося очікуване падіння цін. Хеджер продає актив X згідно з опціоном за страйковою ціною, що вища від ринкової, і отримує прибуток. Якщо ціни на ринку зросли, він не використовує опціон, а продає актив X безпосередньо на ринку і знову отримує прибуток.

Отже, при хеджуванні з допомогою ф’ючерсного контракту хеджер при русі цін в один бік отримує прибуток, а в протилежний бік — зазнає збитків. При хеджуванні опціонами він має змогу отримати прибуток як при зростанні, так і при падінні цін на ринку.

Традиційно базовими активами опціонних контрактів виступають фінансові або інші активи: акції, облігації, товари, індекси, валюта, ф’ючерсні контракти тощо. При цьому, якщо купівля чи продаж опціону здійснюється за відсутності позиції за відповідним активом, вважають, що відкрита «гола позиція». І, відповідно, якщо здійснюється купівля чи продаж опціону за наявності позиції по відповідному активу, вважають, що відкрита «покрита позиція» .

Останнім часом з’явились особливі види опціонів, в основі яких — кілька фінансових активів, або портфелі активів. Наприклад, у так званих альтернативних опціонах базовими виступають два активи. Для виконання опціону вибирається той актив, який забезпечує більший прибуток. Припустимо, що інвестор придбав альтернативний оп-ціон CALL, який дає йому право придбати через визначений час актив X за страйковою ціною 50 гр. од. або актив Y за ціною 60 гр. од. На дату виконання опціону ринкова ціна активу X становить 55 гр. од., активу Y — 70 гр. од. Інвестор вибирає для купівлі актив У, оскільки це більш вигідно. Дійсно, страйкова ціна активу У на 10 гр. од. менша від ринкової, страйкова ціна X — на 5 гр. од. менша за ринкову.

Ще одним з особливих видів опціонів є опціон, базовим активом якого виступає різниця в ринкових цінах двох активів на дату закінчення опціону. Наприклад, існує два портфелі цінних паперів — І і II. Інвестор купує опціон, страйковою ціною якого є різниця в ринкових цінах двох портфелів Ц1 — Ц2 на дату виконання опціону. Якщо на дату виконання ринкова вартість портфеля І більша від ринкової вартості портфеля II, продавець опціону сплачує власнику опціону суму, що дорівнює різниці ринкових цін портфелів (Ц1 — Ц2). Якщо ціна портфеля І менша від ринкової ціни портфеля II, інвестор не використовує даний опціон.

Приклад 1. Інвестор має намір купити на ринку через 3 міс. 110 акцій корпорації ABC. Очікуючи підвищення цін на ринку акцій, він вирішує придбати опціон CALL на купівлю 100 акцій ABC із терміном виконання 3 міс. і страйковою ціною 50 гр. од. за акцію. При купівлі опціону інвестор сплачує премію у розмірі 2 гр. од. за акцію.

Якщо через 3 міс. ціна акцій ABC на ринку становитиме 55 гр. од., інвестор виконає опціон і придбає акції за страйковою ціною 50 гр. од. Вигода інвестора становитиме: 100 (55 — 50 — 2) = 300 гр. од. Це не прибуток, а кошти, заощаджені інвестором при купівлі акцій за ціною, що менша від ринкової.

Якщо ринкова ціна акцій ABC на дату виконання опціону становитиме 45 гр. од., інвестор не скористається опціоном, а купить акції безпосередньо на ринку. Його втрати від цієї операції будуть визначатись розміром сплаченої премії: 100 • 2 = 200 гр. од.

Таке використання опціону для страхування від можливого підвищення цін є прикладом хеджування з допомогою опціону. Інвестор для зменшення ризику при майбутньому інвестуванні коштів в акції ABC використовує опціон. Його основною метою при проведенні цієї операції є придбання акцій. Наведемо приклад використання опціону PUT для проведення спекулятивної операції.

Приклад 2. Фінансовий посередник, очікуючи падіння цін на ринку, купує опціон PUT, який дає йому право через 3 міс. продати 100 акцій корпорації ABC за ціною 50 гр. од. за кожну. Продавець опціону отримує від нього премію в розмірі 2 гр. од. за акцію (100 • 2 = 200 гр. од.) і зобов’язується купити через 3 міс. акції ABC за обумовленою в опціоні страйковою ціною 50гр. од.

Якщо через 3 міс. ціна акцій ABC на ринку становитиме 45 гр. од., власник опціону купить 100 акцій на ринку і продасть їх, виконавши опціон за ціною 50 гр. од. Вигода від проведеної операції становитиме: 100 (50 — 45 — 2) = 300 гр. од. Ця сума буде прибутком фінансового посередника від проведеної спекулятивної операції. Основною метою в цьому випадку є не володіння акціями, а купівля-продаж акцій для отримання прибутку. Якщо очікування посередника не справдяться і ціна акцій на ринку буде вищою за страйкову, опціон не буде виконано. Збитки власника опціону визначаться розміром сплаченої премії - 200 гр. од.

Опціони на індекси. Для подібних опціонів використовуються відомі фондові індекси, які характеризують певний портфель цінних паперів. Такі опціони використовують для страхування дивер-сифікованого портфеля цінних паперів від ризику зміни (падіння чи зростання) його ринкової вартості. На фондовому ринку США найбільш поширені опціони на індекси S&P100, S&P500 та NYSE індекс.

Виконання опціонів на індекси передбачає взаєморозрахунок грошовими коштами. Це означає, що при виконанні опціону продавець не поставляє актив, як у інших опціонах, а сплачує певну суму грошових коштів власнику опціону. Сума, що сплачується власнику опціону в разі його виконання, дорівнює певному числу, помноженому на різницю значень фондових індексів. Таке число називають множником (мультиплікатором), і воно дорівнює 100 для опціонів, що перебувають у обігу на фондовому ринку СІЛА. Значення індексу, обумовлене в контракті, називають страйковим індексом. Ціна індексу, або страйкова ціна, дорівнює значенню індексу, помноженому на 100. Власнику опціону PUT сплачується різниця між страйковим індексом і значенням індексу на дату виконання опціону, помножена на 100. Власнику опціону CALL сплачується різниця між значенням індексу на дату виконання опціону та страйковим індексом, помножена на 100.

Приклад 3. Інвестор придбав опціон CALL на S&P100 індекс зі страйковим індексом 400. На дату виконання опціону значення індексу становить 410. Інвестор має право купити індекс за ціною 400 • 100 = 40 000 дол. тоді, коли ринкова ціна індексу дорівнює 41 000 дол. Власник опціону виконує контракт. Продавець опціону сплачує йому різницю між страйковою та ринковою ціною індексу, тобто суму, що дорівнює: 41 000 — 40 000 = 1000 дол.

Опціони на ф’ючерсні контракти. Такі опціони є переважно опціонами американського типу. Базовими активами в них виступають ф’ючерси на валюту, облігації, золото, нафту тощо. Страйковою ціною є ціна ф’ючерсного контракту, зафіксована при продажу опціону.

Опціон CALL на ф’ючерс дає право його власнику в будь-який момент до дати закінчення терміну опціону відкрити довгу позицію за цим ф’ючерсним контрактом, отримавши при цьому від продавця опціону суму, що дорівнює різниці між поточною ф’ючерсною та страйковою ціною. Продавець опціону зобов’язаний не тільки сплатити різницю, а й зайняти коротку позицію по тому самому ф’ючерсному контракту.

Опціон PUT дає власнику право на відкриття короткої позиції за ф’ючерсним контрактом та отримання від продавця суми, що дорівнює різниці між страйковою та поточною ф’ючерсною ціною.

Приклад 4. Інвестор придбав американський опціон PUT на ф’ючерсний контракт на поставку 100 унцій золота за страйковою ціною 380 дол. за унцію. Коли ф’ючерсна ціна золота знизилась до 370 дол. за унцію, інвестор виконав опціон. При цьому він отримав від продавця опціону виграш у сумі 100 (380 — 370) = 1000 дол. і відкрив коротку позицію за ф’ючерсним контрактом.

Рекомендована література

1. Правила випуску та обігу фондових деривативів. Затверджено рішенням ДКЦПФР від 24 червня 1997 р. № 13.

2. Буренин АЛ. Рынки производных финансовых инструментов. — М., 1996.

3. Синки Дж.Ф. Управление финансами в коммерческих банках. — М., 1994.

4. Sercu P., Uppal R. International financial markets and the firm. — London: Chapman & Hall, 1995.