Економічна ефективність виробництва сої і шляхи її підвищення

Вступ

Соя — одна з головних білково-олійних культур із широким спектром застосування: харчовий, кормовий, технічний і медичний. З урахуванням високої харчової цінності та вмісту білків соя визначена організацією ЮНЕСКО як стратегічна харчова культура.

Соя також, як зазначалося вище, унікальна кормова культура, що є однією з основних стратегічних культур землеробства. Вона забезпечила динамічний розвиток сільського господарства в тих країн світу, де культивується на мільйонах та десятках мільйонах гектарів. В 1960 році було вироблено 31 млн. тонн сої, а в 2009 році за даними ФАО вирощено 222,15 млн. тонн сої.

Відомо, що обов’язком держави є забезпечення продовольчої незалежності і продовольчої безпеки населення. Одним із напрямків досягнення цього в Україні є підвищення ефективності рослинництва і тваринництва, в тому рахунку шляхом збільшення обсягів виробництва сої та використанні продуктів її переробки в кормовиробництві.

У сучасних умовах агропромислового виробництва України соя набула важливого значення як цінна білково-олійна культура, яку широко використовують у кормовиробництві, харчовій, переробній промисловості та медицині. Із сої виробляють понад 400 видів продукції. Соєвий шрот і макуха — найцінніші добавки до комбікормів. Поживним кормом для худоби і птиці є її зелена маса, сінаж, трав’яне борошно.

У країнах Сходу соя має велике значення як харчова культура, а в інших країнах світу, наприклад у США, її спочатку вирощували на корм або зелене добриво, і значно пізніше почав переважати зерновий напрям. При цьому вирощування сої на зерно в окремих країнах сягає майже 100 відсотків.

В Україні поки що такого стратегічного та важливого значення соя ще не набула, і тільки в окремих областях її вирощують переважно на зерно. Тож не настав час, щоб за рахунок сої вирішувати проблему білка, як, приміром, у США, Китаї, Бразилії, Італії та інших країнах. Там нині високими темпами нарощують її виробництво та ефективне використання в тваринництві.

Завдяки багатому та різноманітному хімічному складу, а вона містить у середньому 39% (3352%) білків, 20% (14−25%) напіввисихаючої олії, 24% вуглеводів, 5% зольних елементів (з переважним вмістом калію, фосфору і кальцію), а також потрібні для організму людини і тварин різні ферменти, вітаміни (А, В, С, D, Е) та інші важливі органічні й неорганічні речовини, соя не знає собі рівних за темпами росту виробництва: за останні 60 років вони зросли в світі майже в дев’ятеро, тоді як пшениці - в 4,6 рази, кукурудзи — в 4,3, рису — в 3,4 і ячменю — в 4,2 рази.

За даними Світової продовольчої організації (ФАО) при ООН сою в світі вирощують понад 80 країн. Основну кількість зерна сої виробляють: у США — 54,8; Бразилії - 19,2; Китаї - 9.7; Аргентині - 11,1; Індії - 3,0; Італії - 1,4 млн. тонн. Країни СНД виробляють 1,0−1,3 млн. тонн. За останні роки площа посіву сої в Україні становить 0,5−0,6 млн. га. Низька також і врожайності цієї цінної культури.

Метою даної курсової роботи є дослідження шляхів інтенсифікації виробництва сої на сільськогосподарському підприємстві «Надія» СІ АПВ УААН встановлення чинників, які впливають на даний процес; встановлення методики вивчення інтенсифікації виробництва сої, її аналізу і шляхів підвищення її економічної ефективності та визначення потреби підприємства в короткострокових кредитах для підвищення ефективності виробництва продукції.

Завданням даної роботи є аналіз показників рівня інтенсивності виробництва сої, результату і економічної ефективності інтенсифікації виробництва молока і встановлення шляхів підвищення.

Об'єктом дослідження є процес інтенсифікації на одному з сільськогосподарських підприємств, а саме на «Надія» СІ АПВ УААН, що знаходиться в Роменському районі Сумської області, с. Перехрестівка. Для роботи використано річні звіти даного підприємства за 2009, 2010, 2011 рр.

Розділ 1. Наукові основи підвищення економічної ефективності виробництва сої

1.1. Суть економічної ефективності сільськогосподарського виробництва

Ефективність сільськогосподарського виробництва є однією з найважливіших економічних проблем суспільного буття. Тут акумулюється в тісному поєднанні використання сукупності природних, організаційно-економічних, технічних, технологічних факторів, які забезпечують процес відтворення суспільного виробництва. На його результативність впливають у сільському господарстві ґрунтово-кліматичні умови, забезпеченість робочою силою, матеріально-технічними засобами, фінансовими ресурсами тощо. Підвищення ефективності аграрного виробництва належить до вирішальних умов поліпшення матеріального добробуту населення країни, здійснення соціальних перетворень на селі. [3]

Дослідженням проблеми підвищення ефективності виробництва сільськогосподарської продукції науковими установами завжди приділялась належна увага. Значний вклад у вивчення стану та розроблення теоретичних підвалин і практичних рекомендацій щодо ефективного використання у сільському господарстві виробничого потенціалу як в цілому розвитку галузі, так і в умовах регіональних особливостей країни, належить відомим ученим економістам-аграрникам В.Г. Андрійчуку, В. Г. Галанцю, М.Я. Дем’яненку, М.І. Кісілю, І.І. Лукінову, М.Й. Маліку, О. М. Онищенку, Б. Й. Пасхаверу, П. Т. Саблуку, І.І. Червену, О. М. Шпичаку та іншим.

Їх наукові публікації здебільшого присвячені важливим проблемам обґрунтування теоретичних засад підвищення ефективності аграрного виробництва на макроекономічному рівні. Нині ж не менш важливого значення дослідження ефективності сільського господарства має регіональний і мікроекономічний рівень виробничої діяльності. До того ж, проблема підвищення ефективності виробництва є багатопланова і різновекторна за змістом і сутністю і разом з тим характеризується можливостями розширення використання у виробничо-технологічному процесі нових досягнень науково-техніко-технологічного прогресу.

Потребують поглиблення і розширення дослідження ефективності аграрного сектора економіки в умовах становлення і розвитку продовольчого ринку, створення і функціонування організаційно-правових структур на приватній основі на землю і засоби виробництва, формування нових виробничих відносин на селі.

В цих умовах особливого значення набувають дослідження ефективності регіонального розвитку сільськогосподарського виробництва. Слід підкреслити, що в залежності від найбільш відчутного впливу на результат виробничої діяльності тих або інших чинників, формується і відповідна ефективність — технологічна, організаційна, економічна тощо.

Здійснення дослідження впливу окремих факторів на ефективність виробництва дасть можливість управляти цим складним соціально-економічним процесом.

Необхідність розв’язання проблем, пов’язаних з підвищенням ефективності сільськогосподарського виробництва мають суттєве значення у розвитку агропромислового виробництва. Цим зумовлюється актуальність теми дисертаційного дослідження.

Важливо, що сівозміни із зерновими бобовими культурами, зокрема з соєю, вважають класичними для відтворення родючості ґрунтів, підвищення їхньої продуктивності, нарощування продовольчих ресурсів та поліпшення екологічної безпеки. Неперевершеною є роль сої для підвищення родючості ґрунту завдяки симбіозу її з бульбочковими бактеріями, внаслідок чого вона накопичує 150−200 кг/га азоту, на 60−80% забезпечує власну потребу в цьому елементі живлення, збагачує ним ґрунт, покращує азотний баланс останнього, підвищує врожайність культур, які висівають після неї, і продуктивність сівозміни в цілому. Річні обсяги біологічної фіксації азоту соєю із атмосфери в США становлять 5,8 млн. т, Бразилії - 4,1, Аргентині - 3,4, Китаї - 1,6 млн. т. Це аналогічно роботі потужних заводів із виробництва азотних добрив.

З погляду економічної ефективності соя:

1) забезпечує виробництво найдешевшого рослинного білка;

2) завдяки властивості біологічної фіксації азоту повітря значно зменшує потребу в придбанні та внесенні азотних мінеральних добрив у сільському господарстві;

3) забезпечує одержання екологічно чистої продукції. Важливо й те, що в областях і сільськогосподарських підприємствах, де соя займає 10−15% у сівозміні, останніми роками мали найбільше виробництво зерна. Прикладом можуть бути Полтавська, Кіровоградська, Херсонська, Київська, Вінницька області.

В основних соєсійних країнах соя розміщена в так званому Соєвому поясі. Наприклад, у США вже давно сформовано Кукурудзо-соєвий пояс, в якому 2009 р. було висіяно 32 млн. га кукурудзи і 31 млн. га сої. В основі цього поясу — короткоротаційна сівозміна «соя-кукурудза». У цій країні соя як зернова бобова культура біологічно фіксує близько 190 кг/га азоту із атмосфери, на всій площі - 5,8 і млн. т азоту, значну частину якого залишає після себе своїй наступниці - кукурудзі. В цьому полягає один із секретів того, що фермери США під кукурудзу вносять невисоку дозу азотних добрив, але мають високу її врожайність. Так 2009 р. врожайність кукурудзи становила 103 ц/га, а виробництво її досягло 334 млн. т; сої, відповідно, — 29,6 ц/га і 91,5 млн. т.

У світовому землеробстві це найпродуктивніша і найбільш економічно вигідна короткоротаційна сівозміна. У перспективі виробництво сої передбачає формування в Україні соєвого поясу в Лісостепу. Тут ґрунтово-кліматичні умови найкраще відповідають біологічним потребам цієї культури, завдяки чому вона досягає повної стиглості та формує високий урожай.

Зона Лісостепу об'єднує дев’ять адміністративних областей: Вінницьку, Київську, Полтавську, Сумську, Тернопільську, Харківську, Хмельницьку, Черкаську й Чернівецьку. Проте лісостепові умови поширюються на значно більшу територію. До них можна зарахувати також частину регіонів із ґрунтово-кліматичних зон Степу й Полісся, де є райони з лісостеповими умовами, зокрема з ґрунтами, придатними для вирощування сої, тепловими й водними ресурсами, тривалістю вегетаційного періоду. Тобто вони виходять за межі адміністративних областей зони Лісостепу.

До зони Полісся входять також Чернігівська, Житомирська, Рівненська та Волинська області, південні райони яких припадають на лісостепову зону, а також Львівська область, що об'єднує не лише лісостепові райони, а й території, які входять до Карпатської гірської області, в тому числі й Передкарпаття. Це ж саме стосується Івано-Франківської, Рівненської і Закарпатської областей, які взагалі не мають поліських районів. У такому разі площа соєвого поясу в країні значно розширюється, зростають можливості розміщення посівів сої, збільшується й виробництво цієї ефективної і перспективної культури.

Головними факторами при вирощуванні сої в Україні, враховуючи родючість ґрунтів, є волога і тепло. На півдні в степових районах достатньо тепла, але лімітуючим фактором є дефіцит вологи. Тому врожайність сої по роках на неполивних землях різко коливається від 3−4 ц/га в засушливі роки до 15−22 ц/га в сприятливі по вологозабезпеченню роки.

На поливних землях, по причині високої вартості поливного гектару орної землі, нульова рентабельність вирощування сої складає при врожайності 16−17 ц/га. Врожайність на поливних землях коливається від 20−22 ц/га до 28−35 ц/га. Таким чином, рентабельність вирощування сої на півдні України коливається по роках на неполивних землях від мінусової 60−70% до плюсової 50−70%, на поливних землях плюсова рентабельність становить від 50 до 90%

Стабільні врожаї 18−22 ц/га отримують господарства, що мають фінансові та матеріальні ресурси для виконання в повному обсязі агротехнічних заходів по інтенсивній технології вирощування сої. [4]

Рентабельність вирощування сої в лісостепу України стабільно має позитивні показники, що сягають 90−120%

В Україні в останні роки спостерігаються високі темпи збільшення посівних площ та виробництва зерна сої. Це пов’язано із широким зростанням використання олії для технічних цілей і в першу чергу — для виробництва біологічного палива. Відомо, що останнім часом соєве зерно у великій кількості використовується як добавка в харчовій промисловості. У цьому є і позитивні, і негативні сторони. З негативного — це в першу чергу неконтрольоване впровадження у виробництво сортів генетично модифікованого походження, а також надмірні несанкціоновані добавки сої у харчові продукти.

Отже, сучасному етапі соя стає головною культурою по збільшенню ефективності сільського господарства нашої країни, вирішенню багатьох соціальних проблем, розвитку вітчизняних технологій по переробці сої на кормові і харчові цілі, організації робочих місць в промисловості і сільському господарстві та важливим чинником підвищення іміджу України як світового виробника продовольчих ресурсів.

1.2 Показники економічної ефективності виробництва сої і методика їх визначення

Ефективність сільськогосподарського виробництва характеризується специфічними для цієї галузі показниками. Умовно їх поділяють на дві групи:

1) показники продуктивності:урожайність (валовий збір / посівні площі);продуктивність тваринництва (надої молока з однієї корови, настриг вовни з однієї вівці тощо);

2) показники забезпеченості:

— виробництво зерна на душу населення;

— державна закупівля сільськогосподарської продукції.

По промисловості та сільському господарству також аналізується структура експорту та імпорту. При цьому слід ураховувати такий аспект аналізу, як продовольча безпека країни. У світовій практиці вважається, що за умови закупівлі 20% продовольства (від виробленого) країна-імпортер втрачає свою продовольчу незалежність і створюється загроза її національній безпеці.

Економічну ефективність сої визначають за такими показниками:

— затрати праці на 1 ц, люд.-год.

— повна собівартість 1й. грн.

— ціна реалізації 1ц, грн.

— прибуток, грн.:

на 1 ц зерна на 1 га. посіву

— рівень рентабельності,%

На урожайність сої впливають багато різних факторів таких як кліматичні умови, насіння яке використовують для посіву, грунти та їх обробіток.

Середня врожайність сої подана в наступній таблиці.

Таблиця 1.1

Врожайність сої по областях України

Аналізуючи середню врожайність по областях України можемо спостерігати що найкращі умови вирощування сої в Херсонській, АР Крим, Тернопільській та Дніпропетровській областях. Значно менша врожайність сої з 1 га. в Луганській, Донецькій та львівській області.

Середня ціна реалізації сої за 1 т. становить по Україні 1050−1400 грн. При реалізації сої ключову роль в ціноутворенні відіграє не стільки політика продаж сільгоспвиробників, скільки ціни попиту переробників і експортерів, які формуються, перш за все, виходячи з цін світового ринку на сою і соєвий шрот, а також виходячи із розмірів збору сої в Україні. Так, наприклад, в 2007 році ціна реалізації сої в Україні складала приблизно 1600 грн./т. з урахуванням поточної врожайності сої 12 ц/га, собівартість виробництва сої становила 934 грн./т з урахуванням витрат на збут, що складає 58,4% від ціни реалізації.

В цілому, для виробників сої структура витрат має слідуючий вид:

Виробнича собівартість (приблизно 57%) + вартість зберігання до моменту реалізації (приблизно 3−5%) + витрати на продаж (приблизно 1−2%)+ маржа (приблизно 36−38%) = 1600 грн. (100%) Рентабельність виробництва сої в 2009 році становила 41,4%.

За підсумками 2010 року, сою в Україні вирощували понад 4,8 тис. господарств. [5,с. 429]

Таким чином, за обсягами виробництва сої Україна вийшла на провідні позиції серед країн європейського простору. Цього вдалося досягти за рахунок сприятливої економічної ситуації на ринку. Якщо на початку 2010/11 МР закупівельна ціна на сою становила 3,1−3,2 тис. грн./т, то впродовж січня-березня поточного року вона мала тенденцію до зростання, досягши в середині квітня 3,9 тис. грн./т. Поточний рівень цін є привабливим як для виробників, так і для споживачів сої.

Площі посіву та валовий збір сої в Україні з кожним роком зростає, це ми можемо прослідкувати в даній діаграмі.

Розділ 2. Сучасний стан та його економічна ефективність виробництва сої

2.1 Виробничі ресурси господарювання та їхнє використання

Підприємство «Надія» СІ АПВ УААН розміщене в сумській області, Роменського району, село Перехрестівка. Підприємство спеціалізується на вирощуванні зернових та технічних культур. Підприємство знаходиться у південно-східній частині району Сумської області на віддалі приблизно 10 км від районного центру і 260 км від Києва, з'єднані між собою дорогами з твердим покриттям. Підприємство «Надія» СІ АПВ УААН знаходиться в зоні лісостепу. Рельєф району — хвиляста рівнина із невеликими схилами.

Клімат помірно-континентальний, з м’якою зимою і теплим літом.

Пересічна температура січня -4°С—6°С; липня +18,6°С, +20,5°С. Період температури понад +10°С становить 155−180 днів, вегетаційний період — близько 200 днів. Річна кількість опадів 440−590 мм. Максимум опадів припадає на травень — липень (130−170 мм). Найменш вологими є зимові місяці. Ґрунти господарства характеризуються слабоструктурністю і після великих дощів сильно запливають, погано пропускають вологу. Основними ґрунтами господарства є: сірі лісові опідзолені, чорноземи глибокі, чорноземи лугові, чорноземи опідзолені мало гумусні слабо структуровані. Вміст гумусу до 4%.

За сумою середньодобових температур за період з температурою вище 10є і гідротермічному коефіцієнту, як показнику вологозабезпеченості за той же період, територія району відноситься до другого агро кліматичного району.

За багаторічними даними кліматичні показники цього агрокліматичного району в середньому за рік становлять:

1) сума позитивних температур (вище 10є) — 2671є — 2780є;

2) тривалість безморозного періоду — 141 — 147 днів;

Середні дати припинення останніх весняних та початку перших осінніх приморозків припадають відповідно на 20−26 квітня та 5−10 жовтня.

Найраніше весняні приморозки в окремі роки закінчуються 22.03−04.04, а найпізніше — 20.04−23.04. Відхилення від середніх дат початку перших осінніх приморозків іноді досягає (в той чи інший бік) 15−20 днів. Тривалість безморозного періоду в різні роки змінюється від 118 до 220 днів. [6, с. 224]

В цілому кліматичні умови району сприятливі для розвитку сільського господарства, але обсяг виробництва, умови виробництва і результати господарської діяльності залежать від забезпеченості господарства ресурсами і ефективністю їх використання.

Ресурсний потенціал підприємства — не сукупність ресурсів, що є в розпорядженні підприємства, а також спроможність працівників і менеджерів використовувати ресурси з метою виробництва товарів (послуг) та отримання максимального прибутку. Він характеризує не весь запас конкретного ресурсу, а ту його частину, яка залучена у виробництво з урахуванням економічної доцільності та досягнень науково-технічного прогресу і включає в себе не тільки сформовану систему ресурсів, а й нові альтернативні ресурси та їхні джерела.

Ресурсний потенціал з точки зору підприємства як господарюючого суб'єкта є важливим чинником, який впливає на ефективність фінансово-господарської діяльності, підвищення конкурентоспроможності підприємства.

Ресурсний потенціал підприємства характеризують такі показники:

— реальні можливості підприємств у тій чи іншій сфері економічної діяльності;

обсяги ресурсів і резервів як залучених, так і не залучених у виробництво;

— спроможність менеджерів до використання ресурсів для створення продукції, товарів і послуг з метою отримання максимального прибутку;

— форма підприємництва і відповідна організаційно-правова структура. [7,с.42−43] Земля є головним і незамінним елементом ресурсного потенціалу. Вона є і знаряддям праці, і предметом праці. Найбільш повне і раціональне використання землі для виробництва продукції є найважливішим завданням сільського господарства.

Розглянемо сільськогосподарські угіддя та їх структуру на підприємстві «Надія» СІ АПВ УААН Таблиця 2.1

Склад і структура сільськогосподарських угідь господарства

Структура сільськогосподарських угідь за 2 роки істотно не змінилася. Найбільшу питому вагу у 2009 році як і у 2011 році займає рілля — 92,9 та 91,3% відповідно. Сіножаті та пасовища разом становлять менше 10% у структурі угідь. У 2011 році спостерігається зменшення площі сільськогосподарських угідь порівняно з 2009 роком на 8,1% або на 333 га. Це пояснюється тим що площа ріллі зменшилась на 333 га. або на 8,7%, а площа сіножатей та пасовищ залишилася на рівні 2009 року — 182 та 111 га відповідно. Багаторічні насадження на даному підприємстві відсутні.

Основою збільшення виробництва сільськогосподарської продукції і підвищення матеріального добробуту населення є раціональне використання трудових ресурсів галузі. Вони є головним складовим елементом продуктивних сил сільського господарства, а їх праця — вирішальним фактором сільськогосподарського виробництва.

Трудові ресурси — частина працездатного населення, яка володіє фізичними й розумовими здібностями і знаннями, необхідними для здійснення корисної діяльності. До трудових ресурсів належить населення в працездатному віці, крім непрацюючих інвалідів та непрацюючих осіб, які одержують пенсю на пільгових умовах, і працюючих осіб пенсійного віку та осіб, молодших працездатного віку. [8]

Прослідкуємо динаміку трудових ресурсів підприємства «Надія» СІ АПВ УААН.

Таблиця 2.2

Трудові ресурси господарства та їх використання

Аналізуючи дані наведені в таблиці можна зробити висновок що середньорічна чисельність працівників з 2009 по 2011 роки зменшувалась. Якщо порівнювати чисельність 2009 та 2011 року то в 2011 вона зменшилась на 17,05% або на 63 особи. Щодо галузей рослинництва та тваринництва також йде зменшення за 2 роки на 23 та 40 чоловік відповідно. Відпрацьовано людино-годин у виробництві у 2011 році менше на 18,04%, або на 60 тис. люд.-год., порівняно з 2009 роком. У 2010 році спостерігається дещо менше зменшення відпрацьованих люд.-год., а саме на 25 тис. Якщо брати по галузях то у рослинництві зменшення незначне — на 7 тис. люд.-год. А от у тваринництві воно досягає 53 тис. У 2009 р. один працівник в середньому відпрацював 918,45 люд.-год., що на 12, 57 люд.-год., менше в порівнянні з 2011 роком. З кожним роком у рослинництві працівник працював більше ніж в попередньому і це видно з того що у 2011 році одним працівником було відпрацьовано на 9,61% більше в порівнянні з 2009роком. У тваринництві спостерігається незначне зменшення відпрацьованого часу, а саме на 2,64%. Низький коефіцієнт використання трудових ресурсів — 0,51 у 2009, 0,52 у 2010 та 0,50 у 2011 році пояснюється сезонністю робіт у сільському господарстві. У рослинництві цей коефіцієнт взагалі рівний 0,24 у 2009 та дещо вище у 2011 — 0,26. А от у тваринництві він на високому рівні і становить 0,69 у 2009 та 0,67 у 2011 році. Якщо порівнювати по роках то значних змін ми не спостерігаємо.

Для того, щоб сільськогосподарське підприємство функціонувало нормально, необхідно в достатній кількості забезпечити його основним виробничим капіталом.

Основні засоби (ОЗ) — матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва чи поставки товарів, надання послуг, здачі в оренду іншим особам чи для виконання адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуємий термін корисного використання (експлуатації) яких більше одного року. [9, с. 780].

Розвиток матеріально-технічної бази сільського господарства характеризується постійним збільшенням вартості його основного капіталу. Структура і видовий склад основного капіталу формується відповідно до потреб сільськогосподарського виробництва. Економічна ефективність використання основного виробничого капіталу характеризується системою показників. Основними з них є: капіталовіддача, капіталомісткість продукції та норма прибутку.

Капіталовіддача — відношення обсягу випуску продукції до розміру витраченого капіталу, а капіталомісткість — зворотний показник капіталовіддачі. Норма прибутку це показник, що характеризує відношення прибутку до середньорічної вартості основних та оборотних засобів, включаючи вартість землі. [10]

Більш пильно забезпеченість основним капіталом в досліджуваному нами підприємстві розглянемо в таблиці 3.

Таблиця 2.3

Динаміка забезпеченості підприємства основним капіталом і його використання

Вартість основного капіталу в 2011 році зменшилась в порівнянні з 2009 на 6,3% або на 563 тис. грн. Хоч вартість основного капіталу і зменшилась але вартість основного капіталу на 1 га с.-г. угідь та на 1 середньорічного працівника дрозда у 2011 році в порівнянні з 2009 на 1,9 та 28,3% відповідно. Цей ріст відбувся за рахунок зменшення площ с.-г. угідь та зменшення чисельності працівників у 2011 році. Капіталовіддача показує що на 1 грн. продукції потрібно 0.98, 0,56 та 0,76 грн. відповідно у 2009, 2010 та 2011 роках виробничого капіталу. Це є досить добре. Як зазначалося вище капіталомісткість це обернений показник і з нього видно що на 1 гривню затраченого капіталу на виробництво продукції підприємство отримує в 2009 році 1,02., в 2010 році - 1,77 і в 2011 році - 1,32. Це свідчить що підприємство є прибутковим. Як відомо з економіки ефективна норма прибутку у сільськогосподарському виробництві повинна бути від 15 до 20%, на даному підприємстві спостерігається збільшення норми прибутку по роках що є досить добре зі 4,4 в 2009, 5,2 в 2010 до 20, 6 в 2011 році.

Щоб знайти капіталовіддаччу та капіталомісткість потрібно знати вартість валової продукції. Валова продукція сільського господарства — це первісний результат взаємодії факторів виробництва, матеріальна і вартісна основа інших кінцевих результатів, що в натуральній формі представлений всіма виробленими протягом року первинними продуктами рослинництва і тваринництва, а у вартісній — оцінений за порівнянними цінами відповідного року.

Спеціалізація сільського господарства — це переважний розвиток виробництва одного або кількох видів продукції в окремих регіонах, підприємствах чи їхніх підрозділах. Відповідно до цього вона характеризується й переважним розвитком тих галузей сільського господарства, які забезпечують виробництво даних видів продукції. У свою чергу, спеціалізація потребує зосередження засобів виробництва та робочої сили для організації розвитку цих галузей і виробництва певних видів продукції.

Отже, спеціалізація аграрного підприємства визначається структурою грошових надходжень від реалізації товарної продукції, в якій відображується економічне значення окремих сільськогосподарських галузей в господарстві. За економічним значенням галузі сільськогосподарського підприємства розподіляються на головні, додаткові, підсобні.

Головні галузі мають найбільшу частку в структурі товарної продукції. Частка головної галузі в структурі грошових надходжень від реалізації товарної продукції повинна становити понад 20%. Головні галузі характеризують виробничий напрям господарства і визначають його спеціалізацію.

Додаткові галузі мають меншу частку в товарній продукції господарства порівняно з головним. Вони забезпечують сприятливі умови для розвитку головних галузей і ефективніше використання земельних угідь, засобів виробництва і трудових ресурсів. Раціональна виробнича структура передбачає поєднання головних і додаткових сільськогосподарських галузей.

Визначимо спеціалізацію нашого підприємства.

Таблиця 2.4

Структура грошових надходжень від реалізації продукції

Аналізуючи структуру грошових надходжень від реалізації товарної продукції, можна відмітити, що господарство спеціалізується на виробництві продукції рослинництва і тваринництва. У 2009 році на підприємстві на 9 тис. грн. більше продукції тваринництва. А у 2011 році продукції тваринництва більше на 2005 тис. грн. в порівнянні з 2009 роком. Взагалі в порівнянні з 2009 роком підприємство реалізувало продукцію рослинництва та тваринництва на 50,1% більше в 2011році. Це свідчить про збільшення обсягів виробництва та реалізації продукції. Найбільше по продукції підприємство реалізувало молока та зерна, разом вони складають 87,6% в 2009 році та 83,3% в 2011 році. Отже спеціалізація підприємства Надія" СІ АПВ УААН визначається як зерно-молочна.

Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва означає одержання максимальної кількості продукції з одного га земельної площі, від однієї голови худоби при найменших затратах праці і коштів на виробництво одиниці продукції. Ефективність сільськогосподарського виробництва включає не тільки співвідношення результатів і витрат виробництва, в ній відбиваються також якість продукції і її здатність задовольняти ті чи інші потреби споживача. Рентабельність — це відносний показник, який характеризує рівень ефективності господарської діяльності. Рівень рентабельності господарської діяльності підприємства визначається відношенням чистого прибутку до операційних витрат і виражається у%. [13, с. 460]. Прибуток — це реалізована частина чистого доходу. Прибуток підприємства в загальному значенні являє собою частину вартості додаткового продукту. Прибуток визначається як різниця між виручкою від реалізації продукції і її повною собівартістю. У сільськогосподарському підприємстві величина прибутку залежить від кількості і якості реалізованої продукції, її структури, рівня собівартості і фактичних цін реалізації.

Таблиця 2.5

Результати господарської діяльності підприємства

Вартість валової продукції на даному підприємстві по роках досить велика, до 10 млн. грн. На 1 га. с.-г. угідь у 2009 році припадає 2117,22 грн., у 2010 та 2011 роках цей показник дещо зменшився — до 1188,17 та 1666,13 грн. відповідно. На одного середньорічного працівника припадає у 2009 році 37 466,61 грн. що лише на 0,9% менше ніж у 2011 році хоча у 2011 році вартість валової продукції була менше за 2009 рік аж на 17,7%. Це пояснюється тим що йде зменшення чисельності працюючих на підприємстві з 233 в 2009 році до 170 в 2011 р. Валовий прибуток за досліджу вальні роки також зазнає значних. Але позитивних змін. Так у 2009 він складав 764 000 грн., потім в 2010 зменшився на 474 000 грн. а от у 2011 році йде значне зростання прибутку до 3 511 000 грн., що більше на 359,6% в порівнянні з 2009 роком. Валовий прибуток на 1 га. с.-г. угідь в 2009 та 2010 роках = 185,39 та 70,97 га. відповідно, а у 2011 році він досягнув 926,87 грн. на 1 га. Це пояснюється зростанням валового прибутку взагалі та незначним але зменшенням с.-г. угідь на даному підприємстві. На одного середньорічного працівника припадає 3278,97 та 1428,57 грн. у 2009 та 2010 році відповідно. У 2011 році цей показник зріс до 20 652,94 грн., або на 529,9% в порівнянні з 2009 роком. Рівень рентабельності на підприємстві «Надія» СІ АПВ УААН досить висока тільки в 2011 році і становить 30,2%. Але у 2009 та 2010 районі підприємство також було не збитковим. Рівень рентабельності становив по цих роках 7,7 та 2,4% відповідно. Якщо порівнювати ріст рентабельності за 2 роки то вона зросте аж на 292,2% що дає змогу зробити висновки що підприємство рухається у вірному напрямку та ефективно використовує наявні ресурси.

2.2 Динаміка розвитку виробництва сої

Рослинництво — одна з основних галузей сільськогосподарського виробництва. Людина отримує від нього продукти харчування, сировину для легкої та харчової промисловості, корми для тварин і т.д. Показником, який може дати уявлення про ефективність цього виду сільськогосподарського виробництва, є валовий збір культури з одного ц. прибуток від реалізації продукції рослинництва і, як похідний, — рівень товарності. Рівень товарності по окремих видах продукції залежить, насамперед, від обсягу її виробництва. Чим більший він, тим більше підприємство може продати продукції за інших однакових умов, і навпаки. Рівень товарності може змінюватися і за однакового обсягу виробництва валової продукції, якщо підприємство через певні обставини зменшило або збільшило свої потреби в даній продукції на внутрішньогосподарські цілі. [14, с. 320]. В наступній таблиці проаналізуємо досліджу вальну нами культуру — сою. Її урожайність та товарність по підприємству.

Таблиця 2.6

Динаміка виробництва сої в господарстві

Площа посіву у 2009 році становила 196, за рік вона зменшилась на 6 га. У 2011 році спостерігаємо збільшення посівів сої на 7% в порівнянні з 2009 роком або на 14 га. Щодо урожайності то вона становить 18 ц. з 1-го га. в 2009 році, це досить високий показник, так як середня врожайність по Україні становить 14 ц. з га. В 2010 та 2011 роках урожайність з га. зменшилась до 10,7 та 12,4 ц. з га. відповідно. Валовий збір сої на підприємстві «Надія» СІ АПВ УААН найвищий був в 2009 році. Хоча площа посівів за 2011 рік була вищою, але зібрано за 2011 рік було на 16,6% менше в порівнянні з 2009 роком. Це пояснюється тим що урожайність на 1 га. посіву в 2009 році була на 31,1% вища за урожайність 2011 року. Реалізація сої йде по тій же тенденції що і її валовий збір. Найбільше було реалізовано в 2009 — 2562 ц., що на 24,8% менше порівняно з реалізацію в 2011 році. Рівень товарності досить важливий показник. Чим він вище до 100% тим ефективніше підприємство реалізує зібрану продукцію. На даному підприємстві рівень товарності найбільший в 2011 році і становить 74,2%, що на 1,7% більше за 2009 та на 7,7% за 2010 рік.

В наступній таблиці будуть представлені динаміка посівних площ по Україні та урожайність з 1 га. з 1990 по 2006 рік.

Таблиця 2.7

Динаміка посівних площ сої в Україні за період 1990;2007 рр. (усі категорії господарств)

Динаміка посівних площ і урожайності насіння сої в Україні. В Україні в останні роки спостерігаються високі темпи збільшення посівних площ та виробництва зерна сої. Це пов’язано із широким зростанням використання олії для технічних цілей і в першу чергу — для виробництва біологічного палива. Відомо, що останнім часом соєве зерно у великій кількості використовується як добавка в харчовій промисловості. У цьому є і позитивні, і негативні сторони. З негативного — це в першу чергу неконтрольоване впровадження у виробництво сортів генетично модифікованого походження, а також надмірні несанкціоновані добавки сої у харчові продукти.

Дані табл. 1 свідчать, що площі посіву сої збільшилися з 92,6 тис. га в 1990 р. до 751,5 тис. га у 2006 р., приріст становив 811%. У 2009 р. посіви сої зменшились до 622,3 тис. га. Турбує те становище, що при стрімкому зростанні посівних площ сої рівень її урожайності залишається майже незмінним і становить в середньому по Україні від 14 ц/га. Цей показник не відповідає сучасним вимогам. Світовий рівень селекції і технологій вирощування сої повинні були б позитивно позначитись і на олійному господарстві нашої країни.

Основними причинами низьких урожаїв насіння в Україні є відставання селекції та застосування екстенсивних технологій вирощування. Отже важелями збільшення виробництва продукції олійних рослин є: виведення та впровадження у виробництво високопродуктивних вітчизняних сортів і гібридів, реалізація сучасних технологій вирощування та переробки зерна, а також покращання насінництва. Однією з основних складових системи насінництва є розміщення насінних площ в сприятливих ґрунтово-кліматичних зонах.

На валовий збір сої впливає багато факторів такі як кліматичні умови, ґрунти на яких вирощується ця культура. Але головними факторами впливу на валовий збір буде площа посіву та урожайність сої. Прослідкуємо ці тенденції в наступній таблиці.

Таблиця 2.8

Вплив факторів на зміни валового збору сої

Площа посіву на підприємстві збільшилась в 2011 році на 14 га. в порівнянні з 2009 роком. А урожайність навпаки знизилась з 18 ц. з га. до 12,4 ц., це негативно вплинуло на валовий збір сої в 2011 році. Він зменшився на 939 ц. в порівнянні з 2009 роком. Валовий збір сої за рахунок урожайності зріс на 2585,33 грн.

2.3 Економічна ефективність виробництва сої

Соя — унікальна кормова, продовольча, технічна і лікарська культура, завдяки цьому стала однією з головних стратегічних культур землеробства. За останні 20 років посіви сої збільшилися вдвічі. Соя є економічно вигідною культурою, яка проводиться без внесення азотних добрив, пестицидів, не вимагає витрат на відшкодування збитку навколишньому середовищі і сприяє її збереженню, користується стійким попитом на світовому ринку. Зважаючи на зростання населення Землі і все більш помітного збитку, що завдається навколишньому середовищу внаслідок господарської діяльності і людини пов’язаної з виробництвом продовольства, дуже важливим для виживання людства є оптимізація виробництва та використання харчових ресурсів. Соя в цьому плані є незамінною і перспективного культурою. Соя універсальна, вона має велике багатостороннє, продовольче, цілющий, кормове, технічне і агротехнічне значення.

Крім олії, основними харчовими продуктами, виробляють із сої є: соєве молоко, тофу, окара, текстурований соєвий білок (ТСБ), соєві ізоляти і інші. З насіння сої отримують продукти для виготовлення кількох сотень різноманітних виробів. У світовій практиці соєва зерно в основному використовується для переробки на олію, а шрот і макуха — для кормових цілей як цінні високобілкові добавки до комбікормів. У харчовій промисловості і широко застосовується знежирена соєве борошно для приготування хлібобулочних, круп’яних і кондитерських виробів. Соєва олія знаходить також застосування в миловарній і лакофарбової промисловості. Білкові соєві ізоляти споживаються в текстильній, парфумерної, фармацевтичної, паперової промисловості і для інших технічних цілей.

На корм худобі може використовуватися і зелена маса сої як для безпосереднього згодовування, так і для заготівель силосу, сіна, сінажу, трав’яного борошна, гранул. Соєва солома, що містить в 1Ц близько 3% білка і 30кормових одиниць, є також добрим кормом. З неї можна робити кормову борошно, гранули або змішаний (з бадиллям цукрових буряків або зеленої масою кукурудзи) силос.

В системі показників, які характеризують ефективність виробництва і посилення його інтенсифікації, одне із провідних місць належить собівартості продукції.

Собівартість є вартісна категорія, яка в грошовій формі відображає витрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції.

Зниження собівартості продукції, при інших рівних умовах, сприяє збільшенню прибутку, а отже, підвищенню ефективності виробництва. Це досягається шляхом економії затрат праці, матеріалів, сировини, енергетичних ресурсів, кращого використання обладнання і потужності, зростання обсягу виробництва, скорочення різних втрат, ліквідації непродуктивних витрат.

В наступній таблиці проведемо аналіз собівартості виробництва сої.

Таблиця 2.9

Собівартість 1 ц сої і фактори її формування

З даних таблиці спостерігаємо що витрати на 1 га. посіву у 2011 році склали 1547,62 грн., що на 294,22 грн. менше за 2009 рік. Іншу тенденцію ми спостерігаємо щодо собівартості 1 ц. сої. У 2011 році він дорівнював 125,14 грн., що на 23,05 грн. більше в порівнянні з 2009 роком. На це вплинув фактор урожайності культури який у 2011 році був на 5,6 ц. з одного га. менший за 2009 рік.

Структура собівартості - це по елементний її склад, обчислений у відсотковому відношенні до загальної суми витрат, тобто питома вага різних елементів витрат на виробництво продукції. Прослідкуємо виробничу структуру собівартості одного центнеру сої по 2009 — 2011 роках.

Таблиця 2.10

Структура виробничої собівартості і розмір статей витрат на 1 ц сої

У структурі собівартості одного ц. сої за 2009 рік найбільшу частину займають прямі матеріальні виплати. Вони рівні 78,3%. В 2011 році вони також займають найбільше відсотків у структурі і рівні 55,2%. Значно зросли витрати на оплату праці у 2011 році з 4,5% у структурі 2009 р. до 11,4% в 2011р. Амортизація необоротних активів займає незначну частину у структурі виробничої собівартості як у 2009 так і в 2011 році і складає всього 4,1 та 3,1% відповідно.

Щодо самої виробничої собівартості то в 2011 році вона збільшилась на 22,59 грн.

Собівартість продукції (робіт, послуг) — це вартіcне вираження витрат підприємства (організації), пов’язаних з використанням у технологічному процесі виконання робіт і надання послуг природних ресурсів, сировинних матеріалів, палива, енергії, основних виробничих фондів, інструменту, інвентарю, трудових і фінансових ресурсів, а також інших витрат на їх виробництво і збут, включаючи встановлені державою як обов’язкові відрахування, податки і платежі. Величина собівартості продукції залежить від технічної оснащеності підприємства, ступеня використання його виробничої потужності, досягнутого рівня організації виробництва, продуктивності, праці, норм витрат матеріалів, палива, електроенергії та ін. Рентабельність — це якісний, вартісний показник, що характеризує рівень віддачі витрат або ступень використання ресурсів, що є в наявності, в процесі виробництва і реалізації продукції. [17, с. 405]

Таблиця 2.11

Собівартість і рентабельність виробництва сої

Провівши розрахунки ми спостерігаємо що повна собівартість одного ц. сої в 2009 році становить 120,22 грн., в 2010 собівартість сильно зросла в порівнянні з 2009 роком, а саме на 57,64 грн. В 2011 році повна собівартість знизилась в порівнянні з минулим роком і досягла 125,13 грн., що лине на 4,1% вище за собівартість 2009 року. Найвищою ціною реалізації є ціна 2010 року це пояснюється високою собівартістю сої саме в цей рік. Ціна реалізації в 2009 році становила 268,54 грн., це на 8,5% менше за ціну реалізації в 2011 році. Щодо прибутку то він найвищий в тому ж 2010 році - 221,4 грн. з одного ц. сої. Найменшим прибуток був в 2009 році де він дорівнював 148,32 грн. з одного ц. У 2011 році прибуток порівняно з 2009 роком зріс на 12%. Рівень рентабельності продукції досить високий. В 2011 році він склав 132,75%. Дещо нижчий цей показник в 2009 і в 2010 році - 123,4 та 124,5% відповідно. В цілому підприємство ефективно реалізує вироблену продукцію.

На прибуток підприємства впливає досить багато факторів. Прослідкуємо зміни прибутку під впливом різних факторів.

Таблиця 2.12

Вплив факторів на зміни маси прибутку від реалізації сої

Аналізуючи реалізацію зерна за 2009 рік підприємство «Надія» СІ АПВ УААН реалізувало його на 636 ц., або на 33% більше в порівнянні з 2011 роком. Прибуток також за 2009 рік перевищує прибуток за 2011 рік на 60 тис. грн. Повна собівартість одного ц. сої в 2011 році вище на 4,91 грн. порівняно з 2009 роком. Ціна реалізації в 2011 році вища за 2009 на 22,74 за 1 центнер. У 2011 році прибуток на 1ц. був вищий на 17,83 за 2009 рік. За рахунок обсягу реалізації та собівартості сої прибуток зменшився на 94 356,96 грн., та 9456,66 грн. відповідно. А за рахунок ціни реалізації зріс на 43 797,24 грн.

механізація технологія інтенсифікація соя

Розділ 3. Шляхи підвищення економічної ефективності виробництва сої

3.1 Інтенсифікація соєвого виробництва

В умовах ринку вирішення проблеми розвитку зернового господарства обумовлене підвищенням економічної ефективності його виробництва. Збільшення виходу продукції є передумовою економічного благополуччя галузі зерновиробництва. Впровадження інтенсивних технологій вирощування сої дає можливість отримувати максимальні прирости урожайності зерна. Метою створення та діяльності будь-якого підприємства є отримання прибутку.

Досягти максимального прибутку підприємство може лише за допомогою науково-обґрунтованого підходу до інтенсифікації моделей технології вирощування сої для забезпечення максимального виходу продукції та оптимізації величини витрат.

Відомо, що інтенсифікація технологій вирощування супроводжується збільшення рівня витрат, що негативно впливає на рівень економічної ефективності виробництва продукції. Проте, в жорстких умовах високої конкуренції на ринку важливим є розробка оптимізаційної моделі технологій вирощування, які б забезпечували максимальний вихід продукції при низьких затратах на виробництво продукції відповідної якості. Освоєння таких технологій, поряд із зростанням урожайності, забезпечить істотне підвищення якості зерна, що відповідає стандартам і вимогам сучасного ринку. Важливим напрямком інтенсифікації і підвищення на цій основі врожайності зерна сої є вдосконалення таких елементів технології вирощування як система захисту рослин, позакореневі підживлення та передпосівна обробка насіння. Економічно ефективні та доцільні до застосування у виробничому процесі лише ті прийоми інтенсифікації виробництва сої, які забезпечують збільшення виходу продукції з одиниці площі при невеликих затратах праці та засобів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питаннями удосконалення економічно доцільних та ефективних елементів технології вирощування сої приділяли увагу вітчизняні вчені та молоді науковці, зокрема: В. Ф. Петриченко, О. О. Бабич, С. І. Колісник, М.І. Бахмат, В.Ф. Камінський, О. М. Венедіктов та ін. Однак, питання розробки економічно доцільних елементів технології вирощування сої в умовах правобережного Лісостепу України досліджено не в повній мірі.

Постановка завдання. Завданням досліджень є обґрунтування економічної доцільності інтенсифікації технології вирощування сої за допомогою обробки насіння штамами азот фіксуючих бактерій у поєднанні із мікродобривами, проведення позакореневих підживлень у фазу бутонізації і наливання насіння на фоні інтенсивної системи захисту, що сприяє підвищенню економічної ефективності вирощування зерна культури, зниженню собівартості одиниці продукції, та забезпечує високий рівень рентабельності (129−139%) виробництва культури.