Удосконалення використання основних засобів з метою підвищення ефективності господарської діяльності ВАТ «Новотроїцький маслосирзавод»

ВСТУП Будь-який господарюючий суб'єкт, здійснюючи виробничу діяльність, використовує обмежені економічні ресурси, що підрозділяються на природні, матеріальні, трудові, фінансові і підприємництво (як особливий ресурс).

Визначальною складовою усієї виробничо-господарської діяльності підприємства є основні фонди (засоби).

Визначальною ознакою основних фондів виступає засіб перенесення вартості на продукт — поступово, протягом ряду кругообігів (виробничих циклів), частинами в міру зносу. Таким чином, одноразово авансована вартість у статутний капітал (фонд) у частині основного капіталу здійснює постійний оборот, переходячи з грошової в продуктивну, товарну і знову в грошову форму. У цьому складається економічний зміст основних фондів.

В умовах ринкових відносин на перший план висувають такі питання, як технічний рівень, надійність і якість продукції, що цілком залежить від стану техніки й ефективного її використання. Для цього необхідна глибока оцінка стану основних фондів на підприємстві. Маючи ясне уявлення про роль кожного елемента основних фондів, можна виявити методи, напрями, за допомогою яких підвищується ефективність використання основних фондів, забезпечуючи зниження витрат виробництва і зростання продуктивності праці.

Вирішення цього завдання означає збільшення виробництва продукції, підвищення віддачі створеного виробничого потенціалу і більш повне задоволення потреб населення, зниження собівартості продукції, зростання рентабельності виробництва, нагромаджень підприємства. Поліпшення використання основних фондів означає також прискорення їхньої оборотності, що в значній мірі сприяє вирішенню скорочення розриву в термінах фізичного і морального зносу, прискорення темпів оновлення основних фондів.

Актуальність теми полягає в тому, що одним з найважливіших чинників збільшення обсягу виробництва продукції на промислових підприємствах є забезпеченість їх основними фондами в необхідній кількості та асортименті, і ефективне їх використання.

Метою даної роботи є вивчення та розробка шляхів підвищення ефективності використання основних фондів.

Для досягнення поставленої мети необхідно буде виконати такі завдання, а саме:

— вивчити теоретичні аспекти функціонування основних фондів та шляхи їх найбільш ефективного використання;

— детально ознайомитися з літературою обраної тематики;

— проаналізувати наявність, склад і ефективність використання основних фондів ВАТ «Новотроїцький маслосирзавод»;

— запропонувати нові методи підвищення ефективності використання основних фондів на підприємстві.

Предметом дослідження є основні напрямки підвищення ефективності використання основних фондів.

Об'єктом дослідження являється аналіз наявності, складу і ефективності використання основних фондів ВАТ «Новотроїцький маслосирзавод»

Базою дослідження виступає господарське підприємство ВАТ «Новотроїцький маслосирзавод».

Нормативно-правова база — нормативні акти та закони, які регламентують діяльність підприємства в цій галузі.

При написанні дипломної роботи були вивчені праці наступних авторів Автономова В., Грещак М. Г., Колот В. М., Наливайко А. П., Нуреєва Р. М., Зайчев Н. Л., Баканова М.І., Шеремет А. Д., Тарасевич В. М., Іванілова О.С., Волкової О.І. Під час аналізу, проведеного в роботі, використовувалися наступні методи економічного аналізу: метод абсолютних відхилень, метод коефіцієнтів, графічний метод, метод групування, метод середніх величин, а також індексний метод.

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ОСНОВНИХ ФОНДІВ

1.1 Поняття, класифікація та структура основних фондів Основні фонди — це частина виробничих фондів, яка речовинно втілена у фондах праці, зберігає протягом тривалого часу свою натуральну форму, переносить по частинах свою вартість на продукцію і відшкодовується тільки після проведення кількох виробничих циклів.

Маючи ясне уявлення про роль кожного елемента основних фондів у виробничому процесі, чинниках, що впливають на використання основних фондів можна виявити методи, напрями, за допомогою яких підвищується ефективність використання основних фондів підприємства, забезпечуючи зниження витрат виробництва і зростання продуктивності праці. В умовах ринкових відносин на перший план висувають такі питання, як технічний рівень, якість, надійність продукції, що цілком залежить від якісного стану техніки й ефективного її використання. Поліпшення технічних якостей фондів праці і оснащеності працівників ними забезпечують основну частину зростання ефективності виробничого процесу.

У процесі відтворення беруть участь різні групи основних фондів. У залежності від характерів, призначення і ступінь участі в розширеному відтворенні прийнято розрізняти виробничі і невиробничі основні фонди.

Невиробничі основні фонди підприємства — це основні фонди, безпосередньо не беруть участь у виробничому процесі (житлові будинки, дитячі сади і ясла, установи охорони здоров’я, культури та спорту), але знаходяться у віданні підприємства.

Основні виробничі фонди — це сукупність матеріально-речових цінностей, що використовуються як фонди праці у виробничому процесі або створюють умови для його здійснення.

Для основних виробничих фондів характерні наступні ознаки:

1. не входять в готову продукцію матеріально;

2. в процесі виробництва зберігають первісну натуральну форму;

3. використовуються багаторазово у повторюваних виробничих процесах;

4. для початкового введення їх в дію вимагають одноразових капіталовкладень, а в процесі експлуатації - модернізації та ремонту (у зв’язку із зносом);

5. переносять свою вартість на продукт поступово, у міру зносу.

Не належать до основних фондів сезонні дороги, вуса і тимчасові гілки лісовозних доріг, тимчасові будівлі в лісі терміном експлуатації до двох років, бензомоторні пили, сплавний трос, знаряддя лову, не залежно від їх вартості. Також, формений одяг, взуття, постільні речі незалежно від їх вартості, тимчасові споруди, пристосування і пристрої, витрати на зведення яких відносять на собівартість будівельно-монтажних робіт, предмети, призначені для видачі напрокат, молодняк тварин, птиці, кролики та інші тварини, а також багаторічні насадження, що вирощуються в розсадниках як посадкового матеріалу.

У залежності від основного призначення та характеру виконуваних функцій основні фонди галузей, підприємств у відповідності до типової класифікацією поділяються на такі види (групи, підгрупи):

— Будинки — архітектурно-будівельні об'єкти, які створюють умови для праці, житла, соціально-культурного обслуговування населення, зберігання матеріальних цінностей.

— Споруди — інженерно-будівельні об'єкти, виконують технологічні функції у виробничому процесі, не пов’язані зі зміною предмета праці. Наприклад, стовбури шахт, нафтові, газові свердловини, вишки, естакади, греблі, колодязі, резервуари, мости, дороги, рудничні двори, кар'єри, димові труби на окремому фундаменті, тунелі, поворотні кола, стапеля, доки, очисні споруди, дамби, канали, водоскиди, паркани і т. д.

— Передавальні пристрої - фонди праці, за допомогою яких здійснюється передача теплової, електричної, механічної енергії до місць споживання, рідин і газів, водопровідна і каналізаційна мережа.

— Машини та обладнання.

У тому числі:

1. силові машини та обладнання;

2. робочі машини та обладнання;

3. вимірювальні і регулюючі прилади та пристрої, лабораторне обладнання;

4. обчислювальна техніка;

5. інші машини та обладнання;

— Транспортні фонди — основні фонди, необхідні для переміщення фондів виробництва, тобто рухомий склад усіх видів залізничного, морського, річкового, повітряного, автомобільного, гужового і внутрішньозаводського транспорту (вагонетки, кари, візки, тепловози, вагони, платформи і т. п .). Крім конвеєрів, транспортерів та інших фондів, що включаються до складу виробничого обладнання. До складу транспортних фондів включають також магістральні транспортні нафто-і газопроводи, трубопроводи та відводи від них, призначені для переміщення рідких та газоподібних речовин.

— Інструмент. У цю групу включають всі види ручних і механізованих знарядь: ріжучих, ударних, що давлять, ущільнювальних, і т. п., а також різні пристосування для обробки предметів праці, кріплення, монтажу і т. д. До цієї групи також належать інструменти й пристосування, що мають термін служби більше одного року.

— Виробничий інвентар і приналежності. До цієї групи відносяться різні предмети, службовці для полегшення виконання виробничих операцій (робочі столи, верстаки і т. п.), зберігання предметів праці (інвентарна тара, чани і т. п.).

— Господарський інвентар. У цю групу включають предмети праці, конторського і господарського обзаведення (шафи, столи, вішалки, сейфи, персональні комп’ютери тощо)

— Робітник і продуктовий худобу (коні, воли, корови і т. п.).

— Багаторічні насадження (штучні насадження: плодово-ягідні, озеленювальні і декоративні, снігозахисні смуги і т. п.).

— Капітальні витрати по поліпшенню земель (без споруд). До цієї групи відносяться витрати, не пов’язані із зведенням споруд (планування земельних ділянок, розчищення заростей, очищення водоймищ і т. п.).

— Інші основні фонди. До цієї групи, незалежно від вартості, включаються бібліотечні фонди, музейні цінності, капітальні витрати на орендовані основні фонди, які обліковуються на балансі в орендаря.

Кожна група в свою чергу підрозділяється на підгрупи, які складаються з родинних основних фондів із приблизно рівними термінами служби, нормами амортизації й умовами експлуатації.

Співвідношення окремих груп основних фондів в їх загальному обсязі представляють виробничу структуру основних фондів. У загальному вигляді вона відбиває співвідношення між активною і пасивною частинами основних фондів.

До активної частини належать основні фонди, які беруть безпосередню участь у виробництві продукції (робочі машини і обладнання, інструмент, технічні споруди). До пасивної частини, основні фонди, які забезпечують нормальне функціонування активної частини основних фондів і роблять лише непрямий вплив на виробництво продукції (виробничі будівлі, інвентар і т. п.).

Чим вище частка активної частини основних виробничих фондів, тим більше продукції буде вироблено на кожну одиницю коштів основних фондів, тобто вище показник фондовіддачі. Тому не бажано допускати зайвого збільшення пасивної частини. І в той же час, її розмір повинен бути достатнім для забезпечення ефективного функціонування активної частини основних фондів.

Виробнича структура являє собою співвідношення різних груп основних виробничих фондів в їх загальній середньорічної вартості. На виробничу структуру впливають такі фактори:

— характер продукції, що випускається, її складність і конструктивно-технологічні особливості. При виготовленні великогабаритної продукції, що має велику масу і складну конфігурацію, зростає частка пасивної частини основних виробничих фондів, а при випуску продукції з простою конфігурацією, невеликою масою і габаритними розмірами збільшується їх активна частина;

— тип виробництва. При масовому і великосерійному виробництві продукції зростає частка активної частини основних виробничих фондів;

— технічний рівень виробництва. Нові технологічні процеси, автоматизація і високий технічний рівень виробництва призводять до збільшення частки активної частини основних виробничих фондів у їх структурі;

— рівень концентрації, спеціалізації, кооперування, комбінування і диверсифікації виробництва. На великих спеціалізованих підприємствах з розвиненими кооперованих зв’язках при збільшенні обсягів виробництва зростає частка активної частини основних виробничих фондів;

— географічні та кліматичні умови розташування підприємства (тобто розміщення підприємств на території країни). Розташування підприємств поблизу джерел сировини, електростанцій і споживачів дозволяє знизити частку пасивної частини основних фондів. Частка пасивної частини також зменшується в зонах з теплим кліматом.

При аналізі виробничої структури особлива увага звертається на частку активної частини основних виробничих фондів в їх загальній вартості, тому що економічні показники роботи підприємства (наприклад, обсяг випущеної продукції) ростуть при збільшенні цієї частки.

Технологічна структура основних виробничих фондів характеризується співвідношенням різних основних фондів всередині певної групи. Так, у групі «Робочі машини і обладнання» істотної завданням є підвищення питомої ваги устаткування, що забезпечує впровадження ресурсозберігаючих технологій (тобто матеріалу, енерго-і трудосберігающих технологій).

Вікова структура основних виробничих фондів характеризує їх розподіл за віковими групами:

— до 5 років;

— від 5 до 10 років;

— від 10 до 15 років;

— від 15 до 20 років;

— понад 20 років.

Розрахунок середнього віку основних фондів може бути проведений як за окремими їх видами, так і в цілому по підприємству. Низькі темпи оновлення парку устаткування ведуть до збільшення віку основних фондів, що негативно позначається на конкурентоспроможності і якості продукції, що випускається. У 2002 р. середній вік обладнання у вітчизняній промисловості склав 19 років, в той час як у розвинених країнах він не перевищує 6 — 6,5 років.

Середній вік діючих основних виробничих фондів цеху, підприємства, об'єднання, галузі визначається за формулою

(1.1)

де Т — середній вік діючих основних фондів, років;

Fi — первісна вартість конкретного виду основних виробничих фондів, тис. грн.;

— Фактичний вік i-го виду основних виробничих фондів, років;

n — кількість аналізованих i-х видів основних фондів.

Середній вік обладнання на дільниці, в цеху, на підприємстві визначається діленням загальної суми числа років фактичної експлуатації всіх машин (апаратів, агрегатів) даного виду на кількість одиниць цього обладнання.

(1.2)

де Т — середній вік діючих основних фондів, років;

Ti — фактична експлуатація i-го виду машин, років;

n — кількість аналізованих i-х видів основних фондів.

1.2 Оцінка основних фондів підприємства та їх відтворення Облік наявності і руху основних виробничих фондів необхідний для того, щоб дізнатися про ситуацію з забезпеченості підприємства, що дозволяє йому випускати продукцію в потрібному обсязі і терміни. Облікова політика підприємства — сукупність способів обліку руху і наявності основних виробничих фондів. Вона здійснюється різними службами підприємства (головного інженера, головного механіка, планово-економічної, бухгалтерією) на основі первинного спостереження, вартісного виміру та підсумкового узагальнення факторів господарювання з основними виробничими фондами.

Мета облікової політики підприємства — забезпечити можливість об'єктивно судити про наявність та рух основних виробничих фондів і про їх вплив на що формуються витрати по випуску продукції.

Основні фонди плануються і враховуються в натуральній і вартісній формах.

Планування і облік в натуральній формі необхідні для визначення виробничої потужності, шляхів поліпшення технічного складу та використання конкретних видів машин і устаткування, ув’язки планів капітального будівництва з випуском продукції відповідними галузями промисловості. Ця оцінка проводиться шляхом інвентаризації за допомогою обліку вибуття та прибуття основних фондів.

Планування та облік у вартісній формі необхідні для розробки балансів основних фондів, вивчення їх галузевої структури та визначення динаміки, обчислення норм і розмірів амортизації, потреби в коштах на капітальні вкладення, розрахунків фондовіддачі, фондомісткості, строків окупності і т. д.

У залежності від конкретних цілей і завдань планування, обліку і аналізу використовують кілька видів оцінки основних фондів у вартісному вираженні.

У бухгалтерському обліку та звітності основні фонди відображаються за балансовою вартістю. Балансова вартість основних фондів являє собою їх початкову вартість. За фондам зазнали переоцінки, балансова вартість визначається за даними переоцінки і є їх відновну вартість.

Первісна (балансова) вартість основних фондів включає вартість придбання даного виду обладнання, будівель, споруд, транспортні витрати з доставки обладнання від виробника до місця установки (включаючи тарифи на перевезення і вартість вантажно-розвантажувальних робіт), а також вартість вироблених будівельно-монтажних робіт на місці експлуатації, при цьому вартість виражається у цінах діють на даний момент.

Балансова (первісна або відновна) вартість служить базою для обліку та контролю руху основних фондів, визначення сум амортизації і ступінь зносу в грошовому вираженні.

Так як в процесі експлуатації основні фонди зношуються, застосовують також інший показник — первісна вартість за мінусом зносу, тобто залишкова вартість. Залишкова вартість відображає реальну вартість після закінчення певного періоду їх експлуатації та вироблених амортизаційних відрахувань.

Залишкова вартість визначається як різниця між балансовою вартістю та сумою зносу конкретного виду основних фондів за період їх експлуатації.

(1.3)

де — залишкова вартість конкретного виду основних фондів, грн.;

— Первісна вартість даного виду основних фондів, грн.;

А — норма нарахованої амортизації, грн.

З метою приведення вартості основних фондів до сучасних умов відтворення, а також реальної величини зносу необхідно переоцінювати основні фонди. Переоцінюються основні фонди за відновною вартістю — вартості основних фондів на даний момент часу, з урахуванням діючих цін. Вона визначається шляхом періодичної переоцінки основних фондів з урахуванням їх фізичного стану та морального зносу і діють на момент переоцінки оптових цін, що складаються на 1 січня року оцінки основних виробничих фондів. Підставою для підтвердження ринкової ціни можуть бути довідки про вартість виробництва аналогічних фондів від підприємств виробників. Або застосовуються коефіцієнти, диференційовані за періодами придбання фондів.

Підприємства і об'єднання враховують наявність і рух всіх основних фондів, що значаться на балансі основної діяльності, у тому числі виробничих і невиробничих фондів за їх первісною (відновлювальною) і залишкової вартості.

З метою контролю за рухом основних фондів, перевірки достовірності та повноти, даних бухгалтерського обліку та їх відповідності фактичному стану періодично проводять інвентаризацію основних фондів.

Для характеристики наявності та руху основних фондів використовують такі дані:

а) балансова вартість основних фондів на початок і на кінець звітного року. Вартість основних фондів на кінець звітного року визначається балансовим методом як алгебраїчна сума вартості основних фондів, що були на початку року і фондів, які вибувають у зв’язку з ліквідацією (із зносом або переданих іншим підприємствам) протягом даного року і нововведених фондів у цей період (за рахунок будівництва або придбання в інших підприємств).

(1.4)

де — вартість основних фондів на кінець звітного року, грн.;

— Вартість основних фондів на початок звітного року, грн.;

— Вартість нововведених основних фондів в даному періоді, грн.;

— Вартість вибулих основних фондів в даному періоді, грн.

б) вартість знову надійшли за даний період основних фондів по всіх джерелах, включаючи дооцінку фондів, вартість раніше не врахованих фондів, а також вартість придбаних за плату фондів, передачу об'єктів з оборотних в основні фонди, безоплатне надходження фондів від інших організацій;

в) вартість знову введених у дію (побудованих, виготовлених) в даному періоді нових основних фондів за всіма джерелами фінансування, в тому числі за рахунок кредитів банку та інших асигнувань;

г) вартість вибулих у даному періоді основних фондів, включаючи уцінку фондів, вартість реалізованих та безоплатно переданих фондів, передачу об'єктів з основних фондів в оборотні.

На основі цих даних розглядають низку показників, які відображають рух основних виробничих фондів.

Приріст основних виробничих фондів за даний період визначається різницею між вартістю новоприбулих і вибулих основних фондів в даному періоді, тобто.

(1.5)

де — приріст основних виробничих фондів за даний період, грн.;

— Вартість нововведених основних фондів в даному періоді, грн.;

— Вартість вибулих основних фондів в даному періоді, грн.

Приріст основних фондів може бути також визначений як різниця між загальним обсягом капітальних вкладень в даному році, сумою коштів, що йдуть на відшкодування вибуття фондів, і вартістю об'єктів незавершеного будівництва на початок і на кінець цього року, тобто

(1.6)

де — приріст основних виробничих фондів за даний період, грн.;

К — обсяг капітальних вкладень в даному році, грн.;

— Кошти на відшкодування вибуття основних фондів, грн.;

— Вартістю об'єктів незавершеного будівництва на початок періоду, грн.;

— Вартістю об'єктів незавершеного будівництва на кінець періоду, грн.

Річний введення в дію основних фондів є одним з найважливіших показників плану капітальних вкладень підприємства і визначається за формулою:

(1.7)

де — річний введення в дію основних фондів, грн.;

— Вартістю об'єктів незавершеного будівництва на кінець періоду, грн.;

К — обсяг капітальних вкладень в даному році, грн.;

— Вартістю об'єктів незавершеного будівництва на початок періоду, грн.

Загальний обсяг підлягають введенню фондів в дію основних фондів в планованому періоді може бути також визначений підсумовуванням проектованого приросту цих фондів і компенсується вартості вибулих фондів за цей же період, тобто

(1.7)

де — обсяг підлягають введенню в дію основних фондів, грн.;

— приріст основних виробничих фондів за даний період, грн.;

— кошти на відшкодування вибуття основних фондів, грн.

Коефіцієнт приросту основних фондів відображає відносне збільшення основних фондів за рахунок їх оновлення і визначається за формулою:

(1.8)

де — коефіцієнт приросту основних фондів;

— Вартість нововведених основних фондів за даний період, грн.;

— Вартість вибулих основних фондів за даний період, грн.;

F2-вартість основних фондів на кінець періоду, грн.

Коефіцієнт вибуття основних фондів визначається відношенням вартості вибулих основних фондів до вартості готівкових фондів на початок даного періоду, тобто

(1.9)

де — коефіцієнт вибуття основних фондів;

— Вартість вибулих основних фондів за даний період, грн.;

F1 — вартість основних фондів на початок періоду, грн.

Коефіцієнт оновлення основних фондів визначається шляхом ділення суми річних вводів основних фондів за кожний рік розглянутого періоду (i = 1, 2, 3, …, n) на вартість основних фондів, що діють в кінці аналізованого періоду, тобто

(1.10)

де — коефіцієнт оновлення основних фондів;

— Сума річних вводів основних фондів за кожний рік розглянутого періоду (i = 1,2,3, …, n), грн.;

F2 — вартість основних фондів на кінець періоду, грн.

Середньорічна (планова, фактична) вартість основних фондів служить базою для обчислення показників розрахункової рентабельності і плати за фонди і визначається як відношення прибутку за певний період до середньорічної вартості основних фондів. Розраховується за формулою:

R =, (1.11)

де R — рентабельність;

Р — прибуток за певний період;

F — середньорічна вартість основних фондів.

Основні фонди, що беруть участь у процесі виробництва, поступово втрачають ті корисні властивості знарядь і фондів праці, які визначають їх місце і роль в системі розширеного виробництва, тобто піддаються фізичному і моральному зносу.

Фізичний знос основних фондів — це втрата споживчої вартості під впливом процесу праці і сил природи. Фізичний знос, який пов’язаний з виробничим споживанням в процесі експлуатації основних фондів, називається експлуатаційний знос. Другий вид фізичного зносу, який безпосередньо не пов’язаний з експлуатацією фондів, а відбувається під впливом різних зовнішніх природних факторів (вплив атмосферних опадів, температури, вологості, іржавіння і т. п.), називається природний знос.

Отже, використовуються основні фонди чи ні, вони піддаються фізичному зносу. Його рівень залежить від інтенсивності виробничого процесу, строків експлуатації, ступеня навантаження устаткування, умов застосування та змісту, а також кваліфікації персоналу. Фізичний знос може бути: повна або часткова. Повний долається шляхом ліквідацією основних фондів і заміною його на нові основні фонди, частковий відшкодовується шляхом ремонту.

Для характеристики фізичного зносу основних фондів використовують ряд показників.

Коефіцієнт придатності основних фондів, характеризує їх фізичний стан на певну дату і визначається за формулою:

(1.12)

де — коефіцієнт придатності основних фондів;

F — початкова (балансова) вартість основних фондів, грн.;

— Сума зносу основних фондів за весь період експлуатації, грн.

Цей показник відбиває питома вага незношених частини основних фондів у загальній їх вартості (балансової, відновлювальної).

Коефіцієнт фізичного зносу основних фондів визначається відношенням суми зносу основних та їх первісної вартості у гривнях, тобто

(1.13)

де — коефіцієнт фізичного зносу;

— Сума зносу основних фондів за весь період експлуатації, грн.;

F — початкова (балансова) вартість основних фондів, грн.

Цей коефіцієнт може бути також визначений за окремим інвентарним об'єктам також на основі даних про фактичне терміні їх служби. Для об'єктів, фактичний термін служби яких нижче нормативного, розрахунок ведеться за формулою

(1.14)

де і - фактичний і нормативний термін служби даного інвентарного об'єкта у відповідних одиницях часу (роки, місяці, годинник).

Для об'єктів, у яких фактичний термін служби дорівнює нормативному або перевищив його, коефіцієнт фізичного зносу розраховується за наступною формулою

(1.15)

де — можливий залишковий термін служби даного інвентарного об'єкта понад фактично досягнутого в даний момент терміну служби, роки (місяці);

— В даному випадку термін служби розглядається як скоригований нормативний, тобто як повний реальний термін служби даного об'єкта.

Наведені вище коефіцієнти зносу основних фондів можуть бути виражені у відсотках.

Важливе значення для характеристики фізичного зносу основних фондів має розрахунок і зіставлення нормативних та фактичних показників терміну їх служби.

Нормативний термін служби основних фондів розраховується за формулою:

(1.16)

де — нормативний термін служби основних фондів, роки (місяці);

— Норма амортизації на повне відновлення даного об'єкта основних фондів;

— Поправочний коефіцієнт, що передбачає збільшення (зменшення норми амортизації) на повне відновлення фондів з урахуванням змінності, умов роботи, агресивності середовища, визначених згідно з діючим порядком розрахунку амортизаційних відрахувань.

Залишковий строк служби основних фондів визначається за наступною формулою

(1.17)

де — залишковий термін служби основних фондів, роки (місяці);

— Середній нормативний термін служби відповідного елемента основних фондів, роки (місяці);

— Коефіцієнт фізичного зносу основних фондів у частині їх вартості, що підлягає відшкодуванню шляхом реновації.

В результаті фізичного зносу основних фондів знижується техніко-економічні показники їх роботи, збільшуються витрати на обслуговування та ремонт, у багатьох випадках знижується продуктивність праці і якість продукції. Отже, щоб зменшити фізичний знос, необхідно забезпечити нормальні умови експлуатації, проводити своєчасний ремонт і догляд за ними, зменшити позаплановий простий машин, не допускати тривалого зберігання устаткування на складах підприємства.

Поряд з фізичним зносом основні фонди піддаються моральному зносу, тобто знецінення до настання терміну фізичного зносу. Моральний знос пов’язаний з тим, що експлуатація основних фондів поступово стає менш ефективною порівняно з новими основними фондами того ж призначення.

Розрізняють два види морального зносу. Перший вид пов’язаний з тим, що через зростання продуктивності праці та вдосконалення виробництва ціни на ринку на аналогічне обладнання, що використовується на підприємстві, знижуються. Його застосування стає економічно невигідним, оскільки конкурентоспроможність знижується в порівнянні з подібним обладнанням, але меншої вартості, що використовуються на іншому підприємстві. Тобто погіршуються економічні показники роботи підприємства. Величина цього морального зносу (у відсотках до первісної вартості) визначається за формулою:

(1.18)

де — коефіцієнт морального зносу першого роду, (%);

F — початкова вартість, грн.,

— Відновна вартість даного виду обладнання, грн.

Другий вид морального зносу виникає у зв’язку з тим, що під впливом технічного прогресу з’являються нові, більш досконалі продуктивні і економічні машини, обладнання. Використання застарілих фондів на підприємстві стає невигідним, оскільки стримує продуктивність праці. Цей вид морального зносу визначається за формулою:

(1.19)

де — величина морального зносу другого роду, грн.,

Fc, Fн — первісна вартість відповідно старої і нової машин, грн.;

П_с, П_н — річна продуктивність старої і нової машин, грн.,

Т_нс, Т_нн — нормативний термін служби відповідно старої і нової машин, роки (місяці);

Т_ос — залишається термін служби старої машини, роки (місяці).

Питома вага морально застарілого обладнання визначається відношенням вартості морально застарілого обладнання до балансової вартості всього діючого обладнання підприємства, тобто

(1.20)

де — питома вага морально застарілого обладнання;

— Вартість морально застарілого обладнання, грн.;

V — балансова вартість всього діючого обладнання на підприємстві, грн.

Моральний знос можна зменшити або виключити зовсім. Частина морально застарілої техніки може бути модернізована або реконструйована, що дозволяє підвищити її продуктивність до рівня сучасних зразків. Моральний знос виключається повністю або частково, коли Моральний знос можна зменшити або виключити зовсім. Частина морально застарілої техніки може бути модернізована або реконструйована, що дозволяє підвищити її продуктивність до рівня сучасних зразків. Моральний знос виключається повністю або частково, коли Моральний знос можна зменшити або виключити зовсім. Частина морально застарілої техніки може бути модернізована або реконструйована, що дозволяє підвищити її продуктивність до рівня сучасних зразків. Моральний знос виключається повністю або частково, коли Моральний знос можна зменшити або виключити зовсім. Частина морально застарілої техніки може бути модернізована або реконструйована, що дозволяє підвищити її продуктивність до рівня сучасних зразків. Моральний знос виключається повністю або частково, коли основні фонди замінюються або скорочуються терміни освоєння нової техніки.

Питання про момент настання морального зносу окремих об'єктів і про доцільність їх заміни необхідно вирішувати у кожному конкретному випадку на основі ретельно виконаних розрахунків економічної ефективності нового, більш прогресивного обладнання.

Під амортизацією прийнято розуміти процес перенесення вартості зношеної частини основних фондів на створювану продукцію (виконувану роботу). Амортизація основних фондів являє собою складне економічне явище. Вона покликана виконувати три найважливіші функції:

— визначення поточної оцінки зношеної частини основних фондів;

— розподіл на вартість готової продукції витрат основних фондів;

— накопичення фінансових ресурсів для подальшого заміщення вибулих основних фондів або вкладення капіталу в нове виробництво.

Перші дві функції прийнято відносити до бухгалтерських, в той час як третій є економічною, оскільки саме вона дозволяє оцінити достатність відрахувань з позиції відновлення і оновлення основного капіталу Об'єктами для нарахування амортизації є майно підприємств і організацій, з терміном корисного використання більше 12 місяців. Не нараховується амортизація по об'єктах, що не відносяться до основних фондів. Не нараховується амортизація також на землю і іншим об'єкти природокористування (вода, надра та інші природні ресурси), а також на матеріально-виробничі запаси, товари, об'єкти незавершеного капітального будівництва, цінні папери і т. д.

Не підлягають амортизації наступні види майна, що амортизується:

— майно бюджетних організацій, за винятком майна, придбане для здійснення підприємницької діяльності;

— майно некомерційних організацій, отримане в якості цільових надходжень або придбаних за рахунок коштів цільових надходжень і використовується для некомерційної діяльності;

— майно, придбане з використанням бюджетних коштів цільового фінансування;

— об'єкти зовнішнього благоустрою (об'єкти лісового господарства, дорожнього господарства, спорудження яких здійснювалось із застосуванням бюджетного або іншого цільового призначення та інші аналогічні об'єкти);

— продуктовий худобу, буйволи, воли, олені та інші тварини;

— придбані видання (книги, брошури), твори мистецтва;

— придбані права на результат інтелектуальної діяльності та об'єкти інтелектуальної власності.

Для зручності розрахунку і планування амортизаційних відрахувань все амортизується майно розподіляється по амортизаційних групах відповідно до термінів його корисного використання. Строк корисного використання — період, протягом якого основні фонди служать для виконання цілей діяльності підприємства. Це термін визначається фізичними можливостями основних фондів, а також технічними й економічними факторами, що представляє життєвий цикл обладнання.

Строк корисного використання може бути визначений технічними умовами експлуатації або в централізованому порядку. При відсутності обмежень він може встановлюватися власниками підприємства самостійно, з урахуванням планованого терміну використання, режиму експлуатації, агресивності середовища та інших факторів.

Амортизацію можна розрахувати двома методами: лінійним і нелінійним.

При використанні лінійного методу сума, нарахована за один місяць амортизації, визначається, як добуток його первісної вартості і норми амортизації, визначеного для даного об'єкта. Норма амортизації - це встановлений розмір амортизаційних відрахувань за певний період часу щодо конкретного виду основних фондів, виражений у більшості випадків у відсотках до їх балансової вартості. Застосовується лінійний метод для будівель, споруд, передавальних пристроїв, що входять у восьму — десяту амортизаційну групи. При застосуванні лінійного методу норма амортизації по кожному об'єкту визначається за формулою:

(1.21)

де К — норма амортизації до первісної (відновної) вартості майна,%;

n — термін корисного використання даного майна, місяці.

При застосуванні нелінійного методу сума нарахованої амортизації визначається як добуток залишкової вартості основних фондів і норми амортизації, певної для даного об'єкта, тобто

(1.22)

де К — норма амортизації до залишкової вартості майна,%;

n — термін корисного використання даного майна, місяці.

При цьому з місяця, наступного за місяцем, в якому залишкова вартість об'єкта основних фондів досягне 20% від первісної (відновної) вартості цього об'єкта, амортизація по ньому нараховується у наступному порядку:

а) залишкова вартість фіксується як його базова вартість для подальших розрахунків;

б) сума нараховується за один місяць амортизації відносно даного об'єкта визначається шляхом ділення базової вартості даного об'єкта на кількість місяців, що залишилися до закінчення строку корисного використання.

Суму амортизаційних відрахувань підприємство використовує самостійно, спрямовуючи її на розвиток виробництва та відтворення основних фондів.

1.3 Методика аналізу ефективності використання основних фондів Виробничо — господарська діяльність та фінансовий стан підприємства багато в чому залежать від забезпеченості основними фондами та їх використання.

Основні фонди (засоби) — це матеріальні активи, які підприємство утримує для використання їх у процесі виробництва, постачання товарів і послуг, надання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних функцій. Строк корисного використання (експлуатації) основних фондів перевищує один рік (операційний цикл, якщо останній є тривалішим за один рік).

Розвиток виробництва є невіддільним від проблеми ефективного використання основних виробничих фондів.

Задачі аналізу — визначити забезпеченість підприємства і його структурних підрозділів основними коштами і рівень їх використання по узагальнюючих і приватних показниках, а також встановити причини їх зміни; розрахувати вплив використання основних засобів на обсяг виробництва продукції і інші показники; вивчити міру використання виробничої потужності підприємства і обладнання; виявити резерви підвищення ефективності використання основних засобів.

Найбільш узагальнюючим показником, що характеризує рівень використання сукупності діючих основних виробничих фондів, є показник фондовіддачі - випуск продукції на один карбованець вартості основних виробничих фондів по галузі, підприємству чи об'єкту. Цей показник визначається за формулою:

(1.45)

де — показник фондовіддачі;

— Обсяг випущеної (товарної, валової) продукції в грошовому або натуральному виразі за певний період;

F — середньорічна балансова (без вирахування зносу) вартість основних виробничих фондів підприємства.

При розрахунку показника фондовіддачі у вартості фондів враховуються не лише власні, а й орендовані фонди. Не враховуються фонди, що знаходяться в консервації, і резервні (в межах нормативів), а також здані в оренду іншим підприємствам. З метою більш глибокого аналізу показники фондовіддачі розраховуються як для діючих підприємств, так і для нововведених підприємств (об'єктів), а також не тільки щодо всієї вартості фондів, але й окремо на одиницю вартості активної частини основних фондів.

Зростання фондовіддачі забезпечує випуск продукції без відповідного нарощування виробничого потенціалу і визначає інтенсивний шлях розвитку економіки. Вплив на зниження фондовіддачі надають такі об'єктивно діючі фактори, як збільшення частки основних фондів, що спрямовуються на охорону навколишнього середовища і здоров’я працівників, підвищення вартості основних фондів внаслідок подорожчання видобутку паливно енергетичних ресурсів. Значною вплив на зниження фондовіддачі надають подовження термінів освоєння потужностей, повільні темпи відновлення застарілого обладнання, низький рівень його використання.

Зворотним фондовіддачі показником є фондомісткість продукції, і вона визначається відношенням середньорічної вартості основних виробничих фондів до обсягу випущеної за даний період (рік) продукції (товарної, валової) у грошовому чи натуральному вираженні.

(1.46)

де f — фондомісткість продукції;

F — середньорічна балансова (без вирахування зносу) вартість основних виробничих фондів підприємства;

— Обсяг випущеної (товарної, валової) продукції в грошовому або натуральному виразі за певний період.

Фондомісткість — дуже важливий показник, який органічно пов’язаний з економією капіталовкладень або з їх збільшенням. Наприклад, при зниженні фондомісткості продукції, але при зростанні постійної виручці від її реалізації, спостерігається краще використання основних виробничих фондів, а, отже, з’являються умови економії капіталовкладень. Це визначається за формулою:

(1.47)

де — економія капіталовкладень, грн. / виручка;

— Зміна фондомісткості продукції в звітному році в порівнянні з минулим, грн. / грн.;

— Приріст виручки в порівнянні з минулим роком, грн.

Також дуже важливим показником стану основних фондів є фондоозброєність. Цей показник показує яка вартість основних фондів припадає на одного працівника промислово-виробничого персоналу і розраховується за формулою:

(1.48)

де — фондоозброєність;

F — середньорічна вартість основних фондів;

ППП — чисельність промислово-виробничого персоналу.

Визначивши склад і рух основних фондів, структуру і їх вплив на виробництво продукції, при негативному впливі важливо встановити його причини і намітити заходи щодо усунення, спрямовані на більш повне використання наявних резервів і поліпшення використання основних виробничих фондів.

Маючи ясне уявлення про роль кожного елемента основних фондів у виробничому процесі, чинниках, що впливають на використання основних фондів можна виявити методи, напрями, за допомогою яких підвищується ефективність використання основних фондів підприємства, забезпечуючи зниження витрат виробництва і зростання продуктивності праці[19].

В умовах ринкових відносин на перший план висувають такі питання, як технічний рівень, якість, надійність продукції, що цілком залежить від якісного стану техніки й ефективного її використання. Поліпшення технічних якостей фондів праці і оснащеності працівників ними забезпечують основну частину зростання ефективності виробничого процесу.

Однак аналізу ефективної експлуатації основних фондів на підприємствах не приділяють належної уваги. В умовах прискореного науково-технічного прогресу і інтенсифікації виробництва необхідно вирішувати завдання щодо поліпшення використання основних фондів, виявлення резервів.

Для більш повного аналізу необхідно:

а) визначити взаємозв'язок показників ефективності виробничо-господарської діяльності підприємства зі ступенем використання виробничих фондів, що передбачає дослідження не тільки показників використання устаткування, але і показників виробничо-господарської діяльності підприємства;

б) аналіз використання основних фондів у внутрішньозаводських підрозділах і в цілому по підприємству у взаємозв'язку з умовами виробництва, тобто необхідний аналіз і визначення резервів у цехах і на дільницях підприємства;

Вивчивши всі показники використання основних фондів можна зробити наступні висновки — для характеристики використання основних виробничих фондів підприємства застосовуються різні показники. Умовно їх можна розділити на дві групи: узагальнюючі і приватні показники. Узагальнюючі застосовуються для характеристики використання основних фондів на всіх рівнях господарювання. До цих показників відносять в першу чергу фондовіддачу і рентабельність. Приватні показники — це, як правило, натуральні показники, які використовуються найчастіше на підприємствах і в його підрозділах. Вони діляться на показники інтенсивного і екстенсивного використання основних фондів. Показники інтенсивного використання характеризують величину виходу продукції в одиницю часу з певного виду обладнання. Показники екстенсивного використання характеризують застосування основних фондів у часі. До числа найважливіших із зазначених показників відносяться коефіцієнт змінності устаткування, показник внутрозмінних простоїв.

Для проведення аналізу основних засобів, як і для проведення будь-якого економічного аналізу необхідні відповідні дані. Джерелами даних для аналізу основних засобів є: план економічного і соціального розвитку підприємства, план технічного розвитку, «Звіт про наявність і рух основних засобів», «Баланс виробничої потужності», «Звіт про запаси невстановленого обладнання», ф№ 1 «переоцінка», «Звіт про виконання плану введення в дію об'єктів основних засобів і використання капітальних вкладень», інвентарні картки обліку основних засобів і інші.

На основі цих даних проводиться аналіз основних засобів у наступних основних напрямах:

аналіз наявності, структури і руху основних засобів на підприємстві;

аналіз основних показників використання основних засобів;

аналіз використання обладнання і виробничої потужності підприємства;

аналіз забезпеченості підприємства основними коштами;

аналіз використання виробничих площ.

Для того щоб проаналізувати діяльність підприємства за якийсь період роботи проводять вище перелічений аналіз за декілька років діяльності підприємства.

За звітний рік приймають один з років (базовий) роботи підприємства, а інші роки його діяльності називають «що аналізуються».

Вироблюваний при цьому аналіз дозволяє чітко визначити ті чинники, які вплинули на результати роботи і виявити резерви підвищення основних продуктивних показників.

Розглянемо більш детально методику проведення аналізу основних засобів.

Аналіз основних засобів починається з аналізу наявності, структури і руху основних засобів на підприємстві.

Як було відмічено вище, всі основні засобі діляться на виробничі і невиробничі основні засоби.

Крім того, виробничу частину прийнято ділити на активну і пасивну частини. Така деталізація необхідна для виявлення резервів підвищення ефективності їх використання на основі оптимізації структури.

У процесі аналізу вивчаються динаміка перерахованих показників, виконання плану по їх рівню, порівняння показників в роках, що аналізуються в порівнянні з показниками в базисному році, проводяться міжгосподарські порівняння.

З метою більш глибокого аналізу ефективності використання основних засобів показник фондовіддачі визначається по всіх основних засобах, засобах виробничого призначення, активної їх частини.

Після аналізу узагальнюючих показників більш детально вивчається міра використання виробничих потужностей підприємства, окремих видів машин і обладнання.

Міра використання виробничих потужностей характеризується показниками: екстенсивного завантаження, що розраховується як відношення фактичного фонду робочого часу обладнання до планового фонду:

Кекст. = Тф_. / Тпл_. (1.50)

Інтенсивного завантаження, що розраховується як відношення фактичного і планового середньогодинного виробітку:

Кинтен_.= ВПф_. / ВПпл (1.51)

Узагальнюючим показником, що комплексно характеризує використання обладнання є коефіцієнт інтегрального завантаження:

J = Кекст. * Кинтен (1.52)

По групах однорідного обладнання розраховується зміна обсягу виробництва продукції за рахунок його кількості, екстенсивності і інтенсивності використання по наступній моделі:

ВП= До * Д * Ксм * П * СВ (1.53)

Розрахунок впливу цих чинників виробляється способами ланцюгової підстановки, абсолютних і відносних різниць.

Наступним етапом аналізу є визначення фондоозброєності (аналіз забезпеченості підприємства основними засобами). Даний показник визначається як відношення середньорічної вартості всіх основних засобів до середньої кількості працюючих на підприємств.

Даний показник показує вартість основних засобів, що доводяться на одного працюючого.

Крім того, розраховується показник, що показує вартість основних виробничих засобів, що доводиться на одного робітника (людини, зайнятої в основному або в допоміжному виробництві):

Фвоор. ₌ Фпр./ Рраб (1.54)

де Рраб. — число робітників.

Також розраховується і показник фондоозброєності робітників, зайнятих в основному виробництві основними засобами, що являють собою їх активну частину:

Фвоор. ₌ Фактів. _/ Росн. (1.55)

де Росн. — число робітників, зайнятих в основному виробництві.

І нарешті, аналізується міра використання площ підприємства. Розраховується показник, що показує скільки продукції, зробленої підприємством доводиться на 1 м² загальній площі підприємства (виробничі і невиробничі):

Фпл. ₌ ВП / S (1.56)

де ВП — валова продукція;

Sзагальна площа.

Але, оскільки на невиробничих коштах продукція не проводиться, даний показник частіше використовується для визначення виробітку продукції на 1 м² виробничих площ.

Крім того, при вивченні використання площ підприємства розраховується питома вага виробничих і невиробничих площ в загальній площі, а також питомий площ, зайнятих під основне і допоміжні виробництва в загальній площі виробничих площ.

У процесі аналізу виявляються і вивчаються чинники, які тим або інакшим образом впливають на результати діяльності підприємства і зокрема на ефективність використання основних засобів.

Тим самим виявляються шляхи і резерви збільшення ефективності використання основних засобів. Ними можуть бути введення в дію не встановленого обладнання, заміна і модернізація його, скорочення цілодобових і внутрозмінних простоїв, підвищення коефіцієнта змінності, більш інтенсивне його використання, впровадження заходів по НТП.

Наприклад, резерви збільшення випуску продукції за рахунок введення в дію нового обладнання визначають як:

ВПк = До * Дф * Ксмф * Пф * СВф (1.57)

де До — додаткова кількість обладнання;

Дфкількість відпрацьованих днів (фактично);

Ксмф коефіцієнт змінності;

Пф середня тривалість робочого дня;

СВфвиработка.

Скорочення цілодобових простоїв обладнання приводить до збільшення середньої кількості відпрацьованих днів кожною одиницею за рік. Цей приріст розраховується як:

ВПд = Кв*Дф * Ксмф * Пф * СВф (1.58)

де Ддодаткова кількість робочих днів;

Квможлива кількість робочих днів.

Щоб підрахувати резерв збільшення випуску продукції за рахунок підвищення коефіцієнта змінності внаслідок кращої організації виробництва, необхідно скористатися наступною формулою:

ВПкcм = Кв * Дв *Ксмф * Пф * СВф (1.59)

За рахунок скорочення внутрозмінних простоїв збільшується середня тривалість зміни, а отже і випуск продукції:

ВПп = Кв * Дв * Ксмв * П * СВф (1.60)

Для визначення резерву збільшення випуску продукції за рахунок підвищення середньогодинного виробітку обладнання, треба скористатися формулою:

ВПсв = Кв * Дв * Ксмв * Пв * С (1.61)

Отже, підведемо деякий підсумок. При аналізі основних засобів на підприємстві аналізуються наявність, структура, рух основних засобів. Основним показником використання основних засобів є фондовіддача.

Якщо підприємство має зайві основні фонди, що тимчасово не використовуються, то основним завданням є пошук можливостей їх альтернативного використання шляхом перепрофілювання, здачі в оренду або продажу, максимізації отриманих внаслідок цього доходів.

Усі основні фонди, що знаходяться у розпорядженні підприємства незалежно від порядку їх формування, а також сукупність його обігових фондів (сировини, палива, матеріалів та інших матеріальних ресурсів) прийнято іменувати матеріально-технічною базою підприємства.

Таким чином, нами вивчено теоретичні аспекти аналізу фінансового стану підприємства та методику аналізу ефективності використання основних фондів, яка буде застосована на прикладі ВАТ «Новотроїцький маслосирзавод» у наступному розділі.

РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ОСНОВНИХ ФОНДІВ ВАТ «Новотроїцький маслосирзавод»

2.1 Організаційно — економічна характеристика підприємства Відкрите акціонерне товариство «Новотроїцький маслосирзавод» здійснює свою виробничу діяльність згідно Статуту підприємства.

Мета діяльності - більш ефективне використання своїх ресурсів для одержання прибутку.

Предмет діяльності - виробництво молочної продукції (сир твердий жирний, масло вершкове, сир плавлений), оптова та роздрібна торгівля.

Новотроїцький маслосирзавод створено у жовтні 1953 року. До того часу його виробнича потужність становила 73,0 т. молока. У 1993 році підприємство стало орендним. Під час приватизації, в 1996 році, орендне підприємство Новотроїцький маслосирзавод був перетворений у відкрите акціонерне товариство «Новотроїцький маслосирзавод». На даний момент ВАТ «Новотроїцький маслосирзавод» є одним із перспективних підприємств півдня України.