Внутрішнє середовище підприємства або мікросередовище

Організація — це група людей з усвідомленими загальними цілями. Внутрішні змінні - це ситуаційні чинники в межах організації. Ці змінні, в основному, є результатом управлінських рішень.

Внутрішнє середовище підприємства або мікросередовище організації містить п’ять складових: цілі, структуру, завдання, технологію та персонал організації, тобто те, що характеризує вироб­ничий цикл і потребує уваги керівництва.

Розглянемо їх основні характеристики та взаємозв'язок.

Ціль — це конкретний кінцевий стан, або бажаний результат, якого прагне досягти група, працюючи разом. Під час процесу плану­вання керівництво розробляє цілі і доводить їх до відома членів орга­нізації.

Організація може мати різноманітні цілі. Бізнесова організація зосереджена на створенні певних товарів в рамках специфічних обме­жень — за витратами і отриманим прибутком. Відповідно, цілі - рента­бельність (прибутковість) і продуктивність. Для цього необхідна коор­динація зусиль у таких галузях, як частка ринку, розробка нової про­дукції, якість послуг тощо. Державні органи не мають на меті отри­мання прибутку, але витрати їх хвилюють. Звідси, їх цілі - надання конкретних послуг в межах певних бюджетних обмежень. При вико­нанні більшу увагу будуть приділяти соціальній відповідальності.

Цілі підрозділів повинні робити внесок у цілі організації і не су­перечити їм.

Як вже зазначалось, формальна організація складається з де­кількох рівнів управління і підрозділів (функціональних областей), та­ких як маркетинг, виробництво, навчання персоналу чи планування фінансів.

Структура організації - це логічні взаємовідносини рівнів управління та функціональних областей, побудовані у формі, яка доз­воляє ефективно досягати цілей організації.

Існує дві основні концепції відносно до структури: спе­ціалізований розподіл праці та сфера контролю.

Майже у всіх організаціях має місце розподіл праці по спе­ціалізованих лініях — по горизонталі. Спеціалістів групують разом в межах функціональної області.

Вертикальний розподіл праці, тобто відокремлення роботи по координації від безпосереднього виконання завдань, дає ієрархію управлінських рівнів. Кількість осіб, підлеглих одному керівнику, є сферою контролю.

Завдання — це предписана робота, серія робіт або частина робо­ти, що повинна бути виконана заздалегідь встановленим способом у визначений термін. З технічного боку, завдання адресовані посаді, а не працівнику, що її займає.

Характеристики завдань полягають у тому, Ідо вони традиційно поділяються на три категорії. Це робота з людьми, предметами (машинами, сировиною, інструментами) та інформацією.

Технологія розглядається, як засіб трансформування сировини (люди, інформація чи фізичні матеріали) в продукти чи послуги, зазда­легідь заплановані. Люіс Дейвіс резюмує:

" Технологія — це поєднання кваліфікаційних навичок, обладнан­ня, інфраструктури, інструментів і відповідних технічних знань, необхідних для здійснення бажаних перетворень у матеріалах, інформації чи людях" .

Всі типи технологій поділяються на три категорії:

1) одиничне, дрібносеріпне, або індивідуальне виробництво;

2) масове або багатосерійне виробництво;

3) безперервне виробництво.

Існує ще одна класифікація технологій:

1) багато ланцюгові технологи — характеризуються серією взаємозалежних завдань, які повинні виконуватись послідовно;

2) посередницькі технології - характеризується застосуванням спе­ціальних прийомів, навичок та послуг для того щоб викликати певні зміни в конкретному матеріалі, що надходить у виробництво (монтаж фільму).

Відносно персоналу організації та її кадрового потенціалу не­обхідно передбачити як поведе себе конкретна людина в даній ситу­ації. З цією метою враховують її здібності, обдарованість, схильність до певної діяльності, потреби, сподівання, сприйняття, ставлення, точ­ку зору тощо.

Всі внутрішні зміні взаємозв'язані. У своїй сукупності вони роз­глядаються як соціотехнічні підсистеми. Зміни однієї з них певною мірою впливають на всі інші.

Успіх організацій, головним чином, залежить від сил зовнішніх відносно організації і діючих у глобальному зовнішньому оточенні. Охарактеризуємо зовнішнє середовище та чинники, що мають найважливіше значення для ке­рівництва організацією.

Зовнішнє середовище — це сукупність неконтрольованих суб'єктів і сил, що діють за межами підприємства (фірми) і непідвладні апаратові управління.

Зовнішнє середовище підприємства поділяється на середовище прямого та опосередкованого впливу.

Середовище прямого впливу, тобто таке, що активно, реально та негайно впливає або може вплинути на діяльність організації, містить у собі такі сили, як конкуренти, покупці та постачальники, ор­гани державного регулювання, власники підприємств і ділові партне­ри, інвестори, маркетингові посередники, контактні аудиторії, проф­спілки, масс медіа, аудитори та ін.

Неконтрольовані фактори розвитку підприємства впливають на поведінку виробника на ринку. Такі фактори відстежуються і вив­чається динаміка їх розвитку з метою пристосування до умов, спричи­нених неконтрольованими факторами.

Слід відзначити, що в науковій літературі по-різному визнача­ються неконтрольовані фактори, існують розбіжності в їх кількості та назві. Подаємо деякі з таких класифікацій (типологій):

З наведених даних видно, що різні автори однозначно назива­ють лише два неконтрольованих чинники — споживачів і конкурентів, далі йдуть такі фактори, як споживачі і держава (у трьох авторів), нові то­вари, потенційні конкуренти та стан економіки (у двох авторів), а решта факторів поодинці зустрічається в ок­ремих авторів. Розбіжність у кількості неконтрольованих факторів конку­рентного середовища свідчить про складність аналізу такого явища і не­однозначність поглядів дослідників на проблему його вирішення.

Середовище непрямого впливу лише формує загальні перспек­тиви розвитку, сприятливі чи не зовсім тенденції, проблеми, пастки, кон’юнктуру ринку тощойого вплив відчувається згодом, з плином часу, воно лише визначає напрями процесів у економіці, формує за­гальні тенденції розвитку галузі на віддалену перспективу. Сюди на­лежать політичні та соціокультурні фактори впливу, стан економіки, НТП, технологічні зміни та законодавчий вплив уряду, міжнародні відносини та стосунки з місцевим населенням, вплив групових інтересів, деякі макроекономічні явища (зокрема інфляцію, кризу над­виробництва, безробіття та ін.). Існують також інші сили, що вимага­ють врахування їх впливу на діяльність фірми.

Узагальнимо їх думки за допомогою схеми: