Вплив перегляду мультиплікаційних фільмів на психологічний розвиток дошкільника

План

Вступ

1. Вікові особливості сприйняття дитячих мультиплікаційних фільмів та телепрограм

2. Психолого-педагогічні вимоги до змісту мультфільмів

3. Вплив перегляду мультфільмів та телепередач на розвиток психічних процесів та формування особистісних рис дитини дошкільного віку Висновки Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми. Формування особистості людини починається у ранньому дитинстві, основним засобом впливу на розвиток дітей раннього віку, в теперішній час, є - мультфільм. Останніми роками на телебаченні з’являється багато різноманітних мультфільмів, як вітчизняного, так і закордонного, переважно американського, виробництва. Засилля іноземних мультфільмів вітчизняним телебаченням, викликає роздуми щодо їхнього впливу на розвиток і становлення психіки підростаючого покоління. Викликають багато запитань нові технології створення мультфільмів (комп'ютерна графіка, різні спецефекти тощо.). Якщо старі лялькові і мальовані мультфільми, були природні, як у способі виробництва, і зі сприйняття і не завдавали шкоди не усталеної психіці дитини, сучасні мультфільми часто вже не несуть добра, світоспоглядання і порядності. Динамічна картинка, різноманітні шоу, фільми та переживання героїв можуть тримати увагу людини впродовж дня. У багатьох сім`ях є кабельне або супутникове телебачення, що задовольняє потреби будь-якої аудиторії і виливає на нас тони інформації, здебільшого некорисної і навіть шкідливої для дітей до 16 років.

Телебачення визначає характер культури, соціальних норм, впливає на свiдомiсть кожної людини, змінюючи при цьому способи сприймання iнформацiї. Взаємодія людини з засобами масової інформації є реальністю сучасного життя. Так, телебачення, змінюючи при цьому способи інформаційного тиску, впливає на свідомість абсолютної більшості людей. Зараз воно є не випадковим чинником психічного та особистісного розвитку дитини, а одним із постійних значущих чинників впливу на різні аспекти внутрішнього світу. ЗМІ, нерідко замінюючи батьків, дають результати, які не завжди легко вдається передбачити або виправити. Наприклад, фахівці підрахували, що дошкільнята дивляться телевізор у середньому по чотири години на день. За всі шкільні роки молоді люди проводять у екрану 15 тисяч годин, а на уроках близько 11 тисяч годин, тобто значно менше часу, ніж перед екранами телевізорів. За цей час вони бачать приблизно 13 тисяч випадків насильницької смерті.

Все більшу популярність серед дітей та їх батьків набувають канали, що постійно транслюють іноземні мультсеріали. Адже дуже зручно, включивши одну програму, зайняти малюка на дві-три години. Але наскільки добре таке проведення часу, і чому все частіше звучать фрази про зростання негативного підтексту в багатьох серіалах і мультфільмах, особливо іноземного виробництва? Провідні психологи після детального аналізу більшості продуктів зарубіжної та вітчизняної мультіндустріі прийшли до висновку, що закордонні картини несуть багато явного та прихованого негативного смислового навантаження.

В умовах складних соціально-економічних процесів, що відбуваються в суспільстві в останні 15 — 20 років, помітно зменшилися виховні функції сім'ї та школи. Спілкування з дітьми йде у батьків на другий план. Звідси — зростаючий вплив засобів масової інформації на процес соціалізації та формування світогляду підростаючого покоління. Якщо дорослий ще може критично оцінювати всю цю телепродукцію і відокремлювати віртуальну реальність від дійсності, то діти, з-за відсутності у них повної свідомості кордонів реальності, всі події, які відбуваються перед їх очима, сприймають як справжні. Вбивство і насильство не викликають у них почуття страху чи відрази, тому що в результаті звикання до таких телевізійних передач побачене на екрані стає для дітей не тільки реальним, але і природним. Дитина часто ці телевізійні схеми сприймає як план для наслідування у реальному житті і у нього поступово формується кримінальний стиль мислення. Якщо тебе образили — ти повинен дати здачі і знищити кривдника, якщо ти розумієш, що не можеш досягти того, до чого прагнеш законними методами, то не страшно в чомусь переступити кордон, якщо ти багатий і сильний — закон для тебе не писаний. У результаті маємо звикання до цих сцен, формування уявлень, що основний шлях вирішення більшості проблем — насильницький, та формування вельми дивних ідеалів чи зразків для наслідування. Дані соціологічного дослідження канд. псих. наук О. Ю. Дроздова (Ін-т психології ім. Г. С. Костюка АПН України) показують що 58% молоді прагне копіювати поведінку телегероїв, більшою частиною з іноземних фільмів, а 37,3% молоді взагалі готові вчинити протиправні дії, копіюючи телегероїв.

Особливо небезпечно показувати фільми зі сценами насильства або розпусти і агресивні мультфільми маленьким дітям. Наприклад, коли двохлітнім дітям показали «Том і Джеррі», то після мультфільму вони почали битися маленькими табуретами, які були в кімнаті, копіюючи героїв. А деякі діти можуть взяти молоток або ніж, як герої цих мультиків і вдарити іншу дитину або дорослого. Дослідники з’ясували, що діти, які здійснили злочин, покалічивши інших дітей під час гри, взагалі не розуміють, що таке біль живої істоти і співпереживання, так як вони не можуть поставити себе на місце тієї дитини, якій вони завдали шкоди, так як батьки їх цьому не навчили, а мультфільми навпаки показували, як «прикольно» наносити біль іншій істоті або людині, як це показано у «Том і Джеррі». На жаль значна частина зарубіжних мультфільмів наповнені агресивними або аморальними сценами: різноманітні покемони і кіборги, які постійно знищують один одного. Тому подібні мультфільми дітям не можна показувати ні в якому разі, а в нас вони транслюються щоденно, є навіть спеціальні канали, здебільшого наповнені подібною продукцією.

Результати можна спостерігати в реальному житті.

Барселона. Троє підлітків вирішили повторити трюк, який вони побачили по телебаченню і пізно ввечері натягнули через вулицю пластиковий шнур і спостерігали як він перерізав горло мотоциклістові.

Лондон. Двоє шестирічних хлопчики повністю зруйнували будинок своїх сусідів, щоб повторити телепередачу і заслужити премію. У дитячий передачі пропонувалося самим оригінальним способом зруйнувати збудований у телестудії будинок.

Осло. Група 5−6 річних дітей гралася в черепашки — ніндзя і на смерть забила одну з дівчаток.

Валенсія. 20-річний юнак, переодягнувшись черепашкою-ніндзя заліз у сусідній будинок і зарізав подружжя і їх дочку.

Бiльшiсть дослiдникiв вважають, що в наші дні вплив телебачення на вчинки iндивiда i соціальних груп настільки вагомий, що воно певним чином управляє соцiальним, полiтичним та економiчним життям суспiльства. Тому, важливо не лише вивчити можливостi телебачення, але й умови, що сприяють позитивному його впливу на моральний розвиток дитини. Для висвітлення даної проблеми велике значения мають дослiдження, присвяченi вивченню рiзних аспектiв моральної свiдомостi. Теоретичнi та прикладнi проблеми морального розвитку дітей дослiджували С. Максименко, М. Боришевський, І. Булах, М. Савчин, Р. Павелків та ін. Конкретно, телебачення як засіб всебічного впливу на моральний розвиток особистості вивчали Дж. Донакю, Ю. Купер, М. Маклюен, У. Олаєн та ін. Психологічні особливості сприйняття дітьми кіноі телевізійної продукції аналізуються у працях Л. Баженової,Є. Захарової, Б. Степанцева. Прикладні аспекти застосування мультиплікаційного мистецтва у роботі з дітьми описано у спільних дослідженнях Ю. Красного і Л. Курдюкової.

Проте, питання впливу екранних мистецтв загалом та мультиплікаційних фільмів зокрема на розвиток підростаючої особистості у психологічній науці залишається відкритим.

Мета: вивчення впливу мультфільмів на розвиток особистості дитини.

1. Вікові особливості сприйняття дитячих мультиплікаційних фільмів та телепрограм

Вже більш ніж півстоліття мультфільми органічно увійшли у наше життя і мисляться невід'ємною складовою дитинства. Мультиплікаційний фільм у рамках буденної свідомості пересічного глядача сприймається як виключно продукт для дітей, покликаний розважати та повчати дитячу глядацьку аудиторію. Скарбниця світової мультиплікації невпинно поповнюється новими яскравими стрічками з використанням сучасних засобів та можливостей комп’ютерної анімації.

В усі часи вплив казок, мультиплікаційних фільмів та дитячих передач на формування особистості дитини був дуже великий. Сьогодні, коли спостерігається своєрідний процес заміни прочитаних або переказаних книг і історій на анімовані картини, такий вплив тільки зростає. Саме в ранньому віці, особливо в дошкільному та молодшому шкільному періоді розвитку, діти не усвідомлено копіюють і таким чином формують свої неповторні манери поведінки в різноманітних ситуаціях, риси характеру, особливості мислення.

За даними досліджень зарубіжних дослідників факторами, що зумовлюють реагування глядача на кінопродукцію та становлення моральних якостей і властивостей особистості, є: об'єктивні характеристики екранного продукту, ситуація перегляду, вік і стать. Серед особистісних характеристик: це емпатійність, рівень агресивності, прагнення до переживання гострих відчуттів, тривожність. Такі характеристики телебачення, як звук, зображення сприймаються дошкільниками одночасно органами відчуття (зором і слухом), безпосередньо пов’язані з емоційною сферою дитини, тому є вирішальними, коли ми говоримо про вплив на психіку особистості, про виховання соціальних почуттів, настроїв, звичок, моральної свідомості. Дослідження показують, що в дошкільному віці діти сприймають зміст програми за сюжетними блоками. Як правило, їх захоплює масштабність, швидка зміна темпу, гучна музика, дитячі голоси, тощо і часто це спрямовує їхню увагу повз повільні сцени, в яких демонструються повчальні діалоги. Через це вони здебільшого не здатні відтворити причинно-наслідковий зв’язок подій, що розгортаються від початку історії до її завершення.

Психіка дитини раннього дошкільного і шкільного віку сприймає інформацію буквально. Тобто, якщо дитина переглядає мультфільм, де постійно лупцюють та шкодять, насміхаються та зневажають, а ми — дорослі - це схвалюємо, то все побачене сприймається як нормальне явище, яке дозволено впроваджувати в життя. Але згодом батьки шоковані поведінкою своєї дитини і шукають відповідь на питання, чому раптом дитина під час гри виявляє агресію, дозволяє собі речі, які не є характерними з огляду на виховання в сім`ї. Важливо зауважити, що механізми роботи сучасного телебачення часто є такими, що враховуючи інтереси та потреби аудиторії, використовуючи різноманітні художні засоби, пропонують такий продукт, який не вміщує моральної інстанції. Головне питання, яке постає при аналізі мультфільмів з психологічної точки зору, полягає у тому, чи відповідають ті чи інші мультиплікаційні продукти реальним віковим можливостям сприйняття, потребам та запитам наймолодших глядачів. У тому числі мова йде і про психологічну безпеку трансляції дітям різноманітних мультиплікаційних образів та сюжетів. Таке питання і визначає необхідність виокремлення провідних психологічних особливостей та вимог, що повинні пред’являтися до мультиплікаційного фільму як продукту саме для дитячої глядацької аудиторії.

За даними експериментальних досліджень українська дитина просиджує щодня перед телевізором в середньому чотири години. Одночасно досить багато часу дошкільники безконтрольно переглядають програми, адресовані дорослій аудиторії. Статистика засвідчує, що якщо дитина протягом 3−4 годин на добу дивитиметься телевізор, то ще до закінчення початкової школи вона побачить приблизно 8 000 убивств.

Дитина сприймає гримучу суміш з рекламних ідеалів краси і престижу, динаміки пригодницьких сюжетів і химерних форм у дусі фентезі. До них телебачення додає чимало фобій. Маленька дитина, яка, наче губка, поглинає в себе усе, що бачить, розвиваючись, приміряє на себе систему цінностей і вад дорослого життя. За допомогою телебачення у свідомості дитини створюється образ реальності, виробляється стиль і лінія поведінки, формується ставлення до життя.

Дослідники у сфері дитячої педагогіки і психології виявили кілька стійких вікових особливостей у поведінці дітей і молодших підлітків, що характеризують їхній телеперегляд. Головна особливість: переваги у телевізійному перегляді змінюються відповідно до дорослішання дитини, і такі зміни відбуваються приблизно кожні три роки.

У теорії педагогіки і дитячої психології існує низка схем вікової періодизації, які майже не відрізняються між собою. Вікова періодизація, на основі якої мала б розроблятись типологія дитячих програм на телебаченні виглядає так:

— раннє дитинство — до 3 років;

— дошкільний вік — від 3 до 6 років (іноді до 7 років);

— молодший шкільний вік — від 6 до 9 років;

— молодший підлітковий вік — від 9 до 12 років;

— старший підлітковий вік — від 12 до 15 років;

— ранішня юність — від 15 до 17 років.

Наукові розробки вчених-теоретиків, вітчизняні і зарубіжні соціологічні дослідження говорять про наявність певних вікових груп, які відрізняються своїми перевагами у виборі тих або інших телепрограм. Вимога до дитячого мультиплікаційного продукту передбачає урахування вікових можливостей сприйняття дитини.

Дотримуючись чіткого розподілу телепередач з урахуванням психічного і вікового розвитку дитини, українські телевиробники можуть досягнути високих результатів у створенні якісного дитячого телепродукту. В основі подібної типології мають лежати критерії періодизації віково-психічного розвитку дитини:

— провідний тип діяльності дитини в певний період;

— соціальна ситуація розвитку;

— кризи дитячого віку.

Особливості сприйняття маленьким глядачем сюжету та зображень мультфільму відрізняються відповідно до психофізіологічних можливостей віку. Отже, охарактеризуємо зміни у психології і свідомості дитини віком до 12 років.

Раннє дитинство. Це найменш вивчена вікова група, якій українське телебачення ніколи не приділяло уваги. Провідна діяльність дитини на цьому етапі - наочна, спрямована на засвоєння суспільно вироблених способів дії з предметами. Відбувається інтенсивний розвиток мовлення та інтелекту.

Основне психологічне надбання дитини в цьому віці - можливість порівняти свої дії з діями дорослої людини. В перші тижні життя приглушений звук телевізора лише заколисує дитину, але вже за 2 — 3 місяці він повертає голову до світла екрану, та ще через 2 місяці реагує на знайому заставку. У цьому віці дитина досить чутливо реагує на рекламу.

З шести місяців вона може навчитися правильно, користуватися іграшкою, яку побачила добу тому з екрану телевізора у руках незнайомої людини. Ця дивовижна здібність до імітації з’являється в людей набагато швидше, ніж припускали вчені. У цьому сенсі перегляд телевізора — певний досвід. Проте перш ніж дитина почне говорити, дивитися телевізор для неї означає - чути і бачити щось, недоступне розумінню. Найбільш відповідають сприйняттю дитини, яка ще не опанувала навички промови, короткі програми, спеціально призначені дітям. Що ж до діснеївських мультфільмів, їх сюжет і словник ще за складний для дітей такого віку.

У півтора-два роки дитина жваво реагує на бурхливу зовнішню дію. Потрібно намагатися не залишати дитину віч-на-віч з включеним телевізором чи відеомагнітофоном. Існує небезпека, що в нього розвинеться не обґрунтоване відчуття страху, чи складуться хибні уявлення про мир, так як у такому віці діти ще не володіють інтелектуальними й емоційнішими засобами, щоб пояснити те, що відбувається на екрані. Дитину, яка дивиться мультфільм, переповнюють емоції, і почуття, але катастрофічно немає слів, щоб їх висловити. Єдиний вихід для батьків — необхідні пояснення давати безпосередньо під час перегляду. Проте, повернутися до сюжету мультфільму після закінчення краще, ніж залишити його цілком без коментарів. Помилково думати, що 2 — 3-річна дитина все розуміє, лише тому, що впізнає того чи іншого персонажа. За умови повторень і коментарів батьків набутий досвід минулого і його контекст запам’ятовуються, і знаходять сенс.

Якщо на екрані американський фільм, де гонитва змінюється на бійку, бійка випадінням з вікна у фонтан, а якщо під час вечері в персонажів починається пожежа, а потім порятунок з полум’я, малюк може дивитися ланцюг кульмінацій так само невідривно, як і дорослий. Тому вже з раннього дитинства діти перетворюються на зосереджених телеглядачів найрізноманітніших авантюрних сюжетів — незалежно від того, до якої вікової аудиторії вони належать. Невипадково велику кількість пригодницьких стрічок інтерпретують одні канали як суто дитячу розвагу, а інші - як більш універсальний фільм. Наприклад, серіал «Альф» транслювався в рамках вечірнього показу для всієї родини на СТБ, хоча в ефірі російського каналу НТВ він демонструвався в години «Дитячого ранку на НТВ», а на «Домашньому каналі» — в нічному ефірі. Фільм «Сабріна — маленька відьма» виходить на СТС для широкої аудиторії, а мультфільм з тією ж назвою демонстрували для маленьких на ACTV.

Дитяча свідомість у 2−3 роки ще не налаштована на романні форми з фіналом, який відтягується з багатьма зльотами і падіннями героїв. Малюки не готові жити в режимі серіалів і цілу добу чекати, який вихід знайде герой із складної ситуації. Інакше, замість «на добраніч», почнуться страхи і нібито безпричинний неспокій.

У віці від 3 до 6 років провідним типом діяльності дитини є гра. Крім того, в цей період дитина цікавиться малюванням, елементарною працею, позитивно реагує на казку. У дитини з’являється перший цілісний світогляд, первинні етичні норми, виникає особиста свідомість. Починаючи з трьох років, діти віддають перевагу мультфільмам і ляльковим виставам. В цей період дитина доходить до розуміння різниці між уявлюваним і її реальним. Кінофільми ще сприймаються не зовсім адекватно.

Дитина із задоволенням досліджує світ прекрасних принців, фей і розмовляючих тварин, який підживлює його мрії, фантазії і активно бере участь у іграх. У цьому віці починає проявлятися статево-рольова приналежність. Хлопчики віддають перевагу іграм у солдатики, машинки та іншу техніку, а дівчатка обирають «доньки-матусі». Сучасні діти дедалі більше ідентифікують себе із вигаданими персонажами і всі рідше — з реальними людьми. Їх уяву більшою мірою захоплено світом телевізійних історій. У дошкільному віці дітям подобаються персонажі-тварини. Проте, варто пам’ятати, що в цьому віці вони ставляться до тварин, як до рівних собі. Діти до 6 років чутливі до дидактики, до нормативних елементів. Для цієї вікової категорії цілодобовий щоденний багатомовний анімаційний канал Cartoon Network (Англія), який вже протягом 14 років демонструє найкращі мультиплікаційні фільми світу. Тільки в Європі його дивляться більше 35 млн сімей. Передачі каналу транслюються на 17 мовах у 145 країнах для більше ніж 158 млн сімей. До речі, в Англії в дитячих програмах введено заборону на рекламу калорійних продуктів, — таке рішення було прийнято Міністерством охорони здоров’я з метою боротьби проти ожиріння серед дітей. Серед продуктів, на які розповсюджено заборону — гамбургери, чизбургери, чіпси, газовані напої і солодощі.

У дітей молодшого шкільного віку (6−9 років) домінує учбова діяльність. Діти 6−7 років (першокласники), у яких ще не сформована довільна увага, здатні повноцінно сприймати короткі мультфільми нескладного змісту з динамічним сюжетом. У другому класі (7−8 років) дитина вже здатна більш осмислено обговорювати побачене на екрані, тобто розширюються її можливості у сприйняття змісту та моралі мультфільму. Важливо пам’ятати про зміни у системі соціальних відносин. Поява рефлексії, розвиток пам’яті, волі. Гра зберігає своє значення, але змінює свій характер. Проблематика сприйняття мультфільмів дітьми дошкільного та молодшого шкільного віку заключається у тому, що маленьким глядачам не вистачає ані художнього, ані життєвого досвіду, щоб сприйняти сюжетну лінію мультфільму. Діти «не бачать тих прихованих смислів, які зазвичай містяться у словах і діях героїв». Найпривабливіші типи телепоказу — мультфільми, лялькові вистави, цирк, активні ігри з елементами навчання. У цей період на формування дитини позитивно впливає використання групової форми участі дітей у передачі. Ми нерідко спостерігаємо за тим, як дівчата у віці 5−6 років імітують в іграх героїнь відомих серіалів «Не родись вродливою», «Ксена — принцеса-воїн» — грають у те, що дивляться разом з батьками, хоча раніше діти віддавали перевагу іграм у «доньки-матусі», лікарів, вчителів, або перукарів. Проте суть гри дівчат з роками майже не змінюється — провідною залишається родинна основа (виховання, лікування, годування ляльки-дитини, гра в купівлю-продаж). Однак значною мірою збільшився мотив, пов’язаний із престижністю речей та їхнім придбанням. Основним джерелом інформації про це є телевізійна реклама.

На відміну від дівчат, у вільних іграх хлопців переважають ситуації агресії - аварії, вбивства, війни. І якщо на дівчат більший вплив має реклама, то на хлопців — мультиплікаційні фільми і бойовики.

Прикладом дитячого мовлення для наступної вікової категорії - дітей молодшого шкільного віку, — є досвід таджицького дитячого каналу «Бахорістон», що мовить в містах Душанбе, Курган-тюбе, Худжанд протягом восьми годин на добу. Юні телеглядачі мають можливість переглядати дитячі розважальні і виховні передачі, ігрові шоу, концерти за участю юних талантів, циркові та естрадні мініатюри.

Діти старшого віку (9−11 років) вже здатні сприймати повнометражні мультфільми, зокрема диснеївські «Бембі», «Русалонька», «Король Лев» та інші. Однак потрібно з обережністю ставитися до показу повнометражних мультфільмів дітям цього віку, адже обговорюваний вище феномен «одорослення» у більшій мірі характерний саме для мультфільмів Уолта Диснея та сучасної американської мультиплікаційної продукції. Головним психологічним надбанням молодших підлітків (діти віком 9−12 років) є відкриття власного «Я», усвідомлення своєї індивідуальності. У цьому віці діти відрізняються високою активністю, потребою у дії. Це період допитливості, подорожей і пригод. Продовжується інтерес до передач про тварин і природу, що правда з іншими відтінками. Мультфільми як і раніше цікавлять, але тепер частіше з фантастичними героями. З’являється інтерес до розгорненого оповідання. Саме у цьому віці популярними стають художні фільми і серіали. Фактично лише у віці 10−11 років дитина здатна повноцінно сприймати будь-який мультфільм. Хоча, дослідження показують парадоксальну ситуацію: учні четвертих класів уже мало цікавляться мультфільмами, їх більше приваблюють науково-популярні та документальні фільми (у цьому віці загострюється потреба розширення кругозору та загальної ерудиції), телевізійні передачі та мультфільми про ровесників. Виникає великий інтерес до ігрових передач. Позитивно сприймаються командні змагання. Обсяг телеперегляду помітно зростає.

Багатий досвід у створенні освітніх програм для всіх вікових категорій має російський дитячий канал «Школьник ТВ». Специфіка навчально-освітнього телеканалу полягає в тому, що він функціонує як своєрідна «телевізійна хрестоматія», яка використовується в учбових, виховних і освітніх цілях.

Навчально-освітній канал «Школьник ТВ» виконує кілька функцій:

? освітню — через розміщення освітніх програм, які можуть використовуватися в процесі додаткової освіти;

? власне навчальну — через розміщення програм, які строго відповідають федеральним навчальним планам середньої загальної освіти;

? виховну — шляхом створення і показу програм, орієнтованих на формування громадянського суспільства і громадянської відповідальності;

? рекреативну — через розміщення в ефірі гуманітарних телевізійних продуктів високої якості;

? методичну — через розміщення програм, орієнтованих на педагогічне товариство.

Великий досвід у створенні дитячих програм, розрахованих на різні вікові категорії, має і Франція.

Три державні канали чітко і системно, взаємодіючи один з одним, займаються проблемою дитинства. Всі телеканали поділили зони впливу і працюють на «свою» дитячу аудиторію. «Франс-2» займається підлітками, «Франс-3» створює програми для дітей віком 6−11 років, «Франс-5» у своєму дитячому мовленні опікується дітьми до 6 років. Всі вони франкомовні і франко-ідеологічні в контексті національного менталітету і всіх особливостей Франції. Описані вікові кордони умовні: вдало розроблені передачі можуть захоплювати більший віковий діапазон.

Американські мультфільми, особливо сучасні мультиплікаційні продукти («Льодовиковий період», «Мадагаскар», «Шрек», мультсеріал «Том і Джеррі» та ін.) привертають увагу молодших підлітків. Однак такі мультиплікаційні продукти мають виключно розважальний характер і спрямовані скоріше на задоволення комерційних потреб їхніх виробників, аніж на розвиток та виховання підростаючої особистості.

2. Психолого-педагогічні вимоги до змісту мультфільмів

Важливою вимогою, що пред’являється до мультфільмів, призначених для дитячого перегляду, є простота та ясність сюжету. Простота і зрозумілість у жодному разі не означають примітивність сюжету.

Дитячий мультфільм повинен мати високу змістову наповненість, сюжетно-смислову «щільність», адже специфіка мультиплікаційного мистецтва полягає саме у необхідності вкладати значний смисл у короткий за часом екранний продукт. Таку характеристику сюжету мультиплікаційного фільму можна позначити як сконцентрованість або змістова насиченість. Отже, мова йде не про змістову, а про сюжетну простоту мультфільму. Значна кількість сюжетних ліній, складна й заплутана історія навряд чи будуть зрозумілими маленькому глядачеві. Таким чином, відображаючи явища об'єктивної дійсності, почуття й емоції, які відповідають дитячому сприйняттю, «хороші фільми для підростаючого покоління мають відзначатися конкретністю сюжету, чіткістю і рельєфністю форми». Виходячи з того, що діти часто наслідують улюблених персонажів мультфільмів, відтворюючи таким чином не лише поведінку героїв, а й ті цінності, норми, ідеали та морально-етичні конструкти, які вони транслюють необхідна присутність у структурі мультиплікаційної оповіді міцного морально-ціннісного стрижня. Саме тому герої дитячих мультфільмів представляють виключно один із полюсів континууму «поганий — хороший персонаж», адже вловити усі відтінки ціннісно-морального образу мультиплікаційного героя дитина ще не здатна. Тому якісний дитячий мультиплікаційний продукт прагне якнайповніше представити образи «хорошого» і «поганого» героїв, показати мотиви їх вчинків та риси характеру, якими вони володіють. Модель представлення позитивного/негативного персонажів з акцентом на полюсності цих понять не означає примітивізації мультиплікаційних образів. На екрані дитина повинна бачити якісне різноманіття поведінкових паттернів, розуміючи при цьому, за якими критеріями той чи інший персонаж є позитивним або негативним. До прикладу, на перший погляд дуже «позитивний», мультсеріал «Том і Джері», у якому, домінують одноманітні примітивні рухи персонажів, не дає уявлення маленькому глядачеві, хто з героїв є хорошим, а хто поганим. Вважається, що кіт Том символізує негативного персонажа, а мишеня Джері - позитивного, однак це твердження базується лише на тому, що кіт ганяється за беззахисним мишеням і постійно потрапляє у неприємні ситуації. Фактично дитина засвоює хибний або ж необґрунтований, безпідставний поведінковий стереотип, і в подальшому застосовує подібну модель поведінки у реальному житті. Негативним є і нав’язуване уявлення про те, що за будь-яких несприятливих обставин, зокрема, травмування, недотримання елементарних правил безпеки, норм милосердя і мирного співжиття з героями нічого не трапляється: вони, після падіння з висоти (потрапляння в авіаі автомобільні катастрофи, вибухи, жорстокі бійки тощо) не відчувають болю ні свого, ні інших, не вмирають, не набираються життєвого досвіду, а піднімаються усміхненими і знову ризикують своїм життям та життям інших. Багато прикладів такого стилю поведінки можна побачити в уже згадуваному мультсеріалі «Том і Джері». Він дійсно хороший за художнім рішенням, однак, досить небезпечний у контексті соціалізації дітей. В цьому розумінні його та інші мультфільми можна вважати шкідливими для дитячої психіки, оскільки під їх впливом формується як безпечність поведінки дітей, так і нерозвиненість чуттєвої сфери, жорстокість і нездатність до співпереживання і співучасті. В цьому сенсі і в Америці дуже почастішали випадки убивств тварин малолітніми дітьми. Діти б’ють з усією сили молотками та іншими важкими предметами своїх свійських тварин, і потім дивуються, чому їхні улюбленці, після такого поводження не реагують, як герої мультфільмів.

Бесіди, що проводилися з дітьми старшого дошкільного віку дозволяють скласти перелік мультфільмів, які їм подобаються і які вони найчастіше дивляться. Це м/ф «Шрек», м/ф «Чіп і Дейл», м/ф «Качині історії», «Том і Джері», «Черепашки Нінзя», «Інспектор Гаджер», «Зоомагазинчик», «Пригоди в пласкому світі», «Кіт пес», «Джимі Нейтрон», «Люті бобри», «Скубі Дубіду», «Білосніжка», «Робін Гуд». Коли дітей запитали чому вони дивляться ці мультфільми вони давали приблизно однакові відповіді: «Тому що там постійно нові серії», «Тому що я їх люблю», але про позитивні якості мультика вони не згадували. Коли дітей запитували чому вони не дивляться такі мультфільми як «У пошуках Немо», «Бембі», «Дамбо», «Король лев», а також мультики, на яких виросло покоління їх батьків, такі як «Кіт Леопольд», «Життя в Простоквашино», «Ну постривай», діти відповідали, що вони їх вже багато разів бачили і їм не цікаво, а деяких з них і не бачили взагалі.

Спостереження за дітьми підтверджують припущення про те, що діти інстинктивно правильно сприймають емпатійну інтенцію мультфільму, але вони не можуть без допомоги дорослого усвідомити їх правильність і проаналізувати свої переживання. Більшість опитаних дошкільників досить помітно виявляли почуття милосердя, співчуття, співпереживання. Деякі з них, в процесі бесіди і обговорення мультфільму, були готові прийти на допомогу герою мультфільму чи ровеснику, який би той потрапив в погану ситуацію. Однак при виявленні і усвідомленні емпатійної інтенції мультфільму дітям було важко зрозуміти емоційні стани інших людей. Тому варто проводити з дітьми бесіди, проводити інсценізацію тої чи іншої ситуації у вигляді гри-драматизації, де діти зможуть відчути стан іншого. Саме реальну гру варто вважати найбільш дієвим методом впливу на розвиток моральної поведінки дитини дошкільного віку, що певним чином нейтралізує згубний вплив телебачення і вчить більш критично ставитися до побаченого.

Одним з найбільш важливих образів казок і мультфільмів є жіночий образ. Спостерігаючи стереотипи мультгероїнь, дівчинки всмоктують особливості жіночої поведінки, а у хлопчика підсвідомо формується ідеал жінки, що він буде потім шукати. І критерієм, є не так зовнішність, як поведінка героїнь мультфільмів. Психологи (У. Абраменкова, А. Богатирьова та інші) переглянули безліч стрічок західного кінематографу і дійшли висновку, що поведінка більшості мультгероїнь сконструйована в такий спосіб, що при систематичному перегляді веде до згасання бажання продовжувати рід. Образ жінки, раніше наділений романтикою і загадковістю, забарвлюється реалізмом, фізіологічністю і жорстокістю. Попутно висміюються раніше традиційні для радянських жінок якості, які прославляються в радянських мультфільмах — цнотливість, сором’язливість, безкорисливість, скромність, і материнство як таке. В добрих, здавалося б, мультфільмах «Аладин», «Шрек» при уважному просмотрі можна побачити, що образ жінки тут представлений надто яскраво. Якщо в наших добрих радянських мультфільмах статева приналежність жінки прикрита, не виставлено напоказ, їх жіночі атрибути переважно виражені через внутрішні якості, духовність, то героїні західних мультфільмів фізиологічні, мають форми чудово розвинених жінок, дуже яскраво виражено усе те, що має подобається дорослим чоловікам, а не маленьким дітям. Вони не мають цнотливості - те, що відрізняє продукцію дітей від фільмів для дорослих. У наших мультфільмах найбільша еротика — сомкнуті руки, тоді як західні герої відверто заграють одне з одним. Торкатися жінки можна скільки завгодно, безцеремонно, грубо. Наприклад, як у популярному мультфільмі Шрек: він несе свою дівчину на плечі, та заграє із нею. Підсвідомість схоплює такі моменти, і надалі в дорослому житті хлопчик може вважати нормою таку поведінку стосовно жінки. З погляду психологів (М.Башова, М. Аромаштам), еротику, дорослі стереотипи поведінки у дитячих мультиках показувати не можна. Це раніше, ніж зумовлено розвитком, формує у дитини статевий потяг, до якого емоційно і фізично дитина ще не готова. Дитяча сором’язливість — одна з умов створення міцної сім'ї і продовження роду.

Насторожує і те, що телепродукція, призначена для дитячого споживання, руйнує традиційне для неї уявлення про маму як ніжну, чуйну, турботливу і мудру людину. Створений на екранах (особливо у мультфільмах) образ матері практично завжди викликає негативні емоції: вона егоїстична, істерична, неохайна та обмежена істота. У мультфільмах рідко зустрічається образ красивої мами, зі справді жіночими рисами, яка своїми вчинками може надихати дівчинку до наслідування. Сучасні західні мультфільми своїми образами жінок — мам здатні на підсвідомому рівні відбити будь-яке бажання в дівчат надалі мати дітей.

Також чітко можна відстежити неповагу, цинізм, часом жорстокість героїв деяких мультфільмів у поводженні зі своєю сім'ї, батькам, братам, сестрам. А такі мультфільми як «Родина Адамсів», «Сімпсони» та інші, спотворюють уявлення про нормальну сім'ю в цілому.

Багато батьків рано чи пізно замислюються з того приводу, який вплив мають мультфільми на їхніх дітей. Більшість продукції американської фабрики є шкідливою, і батьки відчувають, що є значна різниця між вітчизняними старими мультфільмами і закордонними (від американських до японських). На думку дитячого психолога Ірини Яківни Медведєвої, в основі цих відмінностей стоять глибокі розбіжності у картині світу [12; 47].

У виборі мультфільму потрібно бути обережнішим, ніж у виборі книг тому, що зорові образи впливають на дитину набагато більше. Якщо казати про «радянські» мультфільми, всі вони хороші тим, що в них відбивається нормальна для «нашої» дитини, картина світу. У основі своїй вона православна, оскільки зло у цій картині світу вічно, і вічно — добро. У цієї доброї картини світу існує негативний персонаж, який, зазвичай, легко перевиховується. І виявляється, що він такий злий лише тому, що з ним ні хто не дружив, ніхто не любив, ніхто не співчував. Дуже важливо, що у «радянських» мультфільмах злий персонаж подавався у гумористичній формі, що врівноважувало його негативну сутність. Така картина світу гармонізує психіку дитини. Тому мультфільми ці корисні і дітям ослабленим якоюсь душевною травмою. Дітям з вадами спілкування (яких нині дуже багато) вони дають правильні моделі поведінки: як заводити дружбу, що робить хорошим товаришем, як допомагати іншим.

Найкращими вітчизняними мультфільмами є маленькі притчі, де під короткою цікавою історією заховано глибокий духовний сенс. Причому, в багатьох мультфільмах непросто показують «позитивних» ляльок і звірів, а й дають програму виховання у собі якостей справжньої людини.

Наприклад, досить старий мультфільм «Чарівний мішечок» (режисер А. Полушкін, «Куйбишевтелефільм», 1975 р.) Сюжет впізнаваний: у вихованого ведмедя Спиридона зростає онук Івашка, який найбільше в світі любить пустувати і робити, що заманеться. Звірі скаржаться, дід переживає і, нарешті, зважується на педагогічний експеримент: дозволяє онуку пустувати, та заодно наповнювати мішечок камінчиками, після кожного зробленого доброго вчинку. Спочатку, з великими труднощами знаходить якесь корисне використання своїй ведмежій силі, згодом бачить навколо дедалі більше можливостей допомогти комусь, і мішечок, за кілька днів наповнюється камінчиками. Та після цього, у інші дні теж знаходяться різні «добрі» невідкладні справи, отже часу на витівки більше не вистачає.

У «ведмежому» педагогічному прийомі інтрига і небезпека в тому, що дід дозволив онуку пустувати. Він ризикував, але духовний закон спрацював. Звісно, ми повинні пам’ятати про всі добрі справи, які робимо (не «класти камінчик» собі у залік). Але якщо серце не виховане — необхідно із чогось починати.

Буває, що «підрахунок своїх камінчиків» стає звичною властивістю характеру, яку називають марнославством. Пояснити це дитині, якщо вона намагається зробити щось добре, але — лише з сподівання на похвалу, можна з допомогою мультфільму «Найменший гном» (режисер М. Каменецький, «Союзмультфільм»). Він також займається «вихованням серця». У тому, як самовіддано найменший гном Вася творить добро, у кожному з кількох серій рятуючи з біди героїв різних казок: Червону Шапочку, сімох козенят, трьох поросят та інших. Всі свої вчинки Вася робить лише тому, що комусь потрібна допомога, а не із сподівань на винагороду чи похвалу оточуючих. Крім того найменший гном зовсім не звертає уваги на маленький зріст і приходить на допомогу всім, хто втрапив у халепу. Чим дає зрозуміти, що «великі» вчинки можуть робити всі, не залежно від зросту, ваги, та інших фізичних критеріїв, адже найголовніше — це «велике» серце і добрі наміри. Дуже показовим, з цієї позиції є також мультфільм «Пташка Тарі» (режисер Р. Сокольский, «Союзмультфільм»).В крокодила, як годиться, усе було страшне: страшний хвіст, страшна паща і дуже страшні зуби. Він нікому не сказав доброго слова, був не ввічливим, тому його всі боялися й не любили.

Та найстрашніше було те, що тільки він в усій Африці не чистив зуби. Незабаром ця шкідлива звичка дала про себе знати — в крокодила розболілися зуби,і він дуже страждав. В джунглях всі раділи і кепкували з цього. Але маленька пташка Тарі шкодує крокодила і вчить крокодила чистити зуби, за цим стає зрозуміло, що він не в змозі їх чистити, оскільки лапи в нього короткі. Маленькій, але дуже добрій пташці Тарі вистачило хоробрості залізти в крокодилову пащу і вичистити йому зуби. Крокодил вперше в житті сказав добре слово: «Спасибі». Пташка Тарі сильно ризикувала. І для дитини це одне з важливіших відкриттів у світі: бувають, виявляється, у житті такі речі, що потребують ризикувати власною безпекою, ба навіть життям. І мультфільм може розповісти про те, не лякаючи (отже, не відлякуючи) дитини, а, навпаки, залучаючи серце до таких вчинків, роздумів, героїв.

Окрім прикладів добрих вчинків стосовно оточуючих, в багатьох радянських мультфільмах зображуються хороші, правильні дії, щодо самого себе. Яскравим прикладом необхідності дотримання правил власної гігієни, звісно, є мультфільм «Мойдодыр» за одно іменним твором К.Чуковського. Про раціональне, суспільно користе використання власних зусиль, бажань, думок навчає приклад дівчинки Жені із мультфільму «Цветик — Семицветик». Сумно звісна Федора із «Федорине горе» власним досвідом показує, як не треба вести домашнє господарство. І ще багато чого доброго і корисного можна навчитися з радянських мультфільмів: як дружити, як прощати, що цінити, наполегливість, цілеспрямованість, доброта і турбота все це лине до малюків із цих мультиків. Хоч зараз їх і називають «старими» і «радянськими», та більшість батьків надають перевагу саме цим мультфільмам, при наймі до тоді, поки ще можуть впливати на вибір своїх дітей.

Чому, ж такої антипатії і зневаги набули іноземні мультфільми? Доречно буде сказати, що не всі вони викликають негативні емоції і здобувають негативних відгуків та нарікань. Є мультфільми іноземного, здебільшого американського, виробництва, що вони також входять до списку «старі, добрі, бажані» для перегляду та демонстрації власним дітям. В них також зображені дружба, сміливість, щирість, турбота про близьких, та інші чесноти, та крім цього використовується розкішна анімація, із яскравими малюнками. Це «старі» диснеївські повнометражні мультиплікаційні фільми: «Бембі», «Дамбо», «Русалонька», «Красуня і Чудовисько», «Король Лев», та інші. Ці стрічки несуть у собі добрий початок. Але ці фільми не транслюються, чи транслюються в край рідко, з питань прибутковості/витратності телебачення. І діти найчастіше дивляться продукт не кращої якості, про механічних монстрів, вампірів, привидів й усемогутніх роботів. Майже у всіх цих мультфільмах в сюжетах присутній конфлікт, бійка, бій, перестрілка, вбивство, тобто елементи агресивної поведінки і насильства. Такі мультики виховують антисоціальну особистість. У цих мультфільмах зображується нормальною поведінка індивіда, що шукає задоволення своїм суто особистим прагненням і бажанням. Зазвичай, прагненням до одноосібного лідерства та силової вищості над оточуючими. Проаналізувавши кілька популярних американських мультсеріалів бачимо, що в поведінці усіх головних (тих, що мають сприйматись, як позитивні) героїв є щось, відверто антисоціального змісту, проте видаване, як цілком нормальне і прийнятне. Як вважає зарубіжний психолог X. Бі, що показ такої поведінки в мультфільмах веде до «сублімації антисоціальних схильностей індивіда».

Ця мультпродукція відверто вчить конкурентної поведінки, досягненню переваги над оточуючими і задоволення власних потреб у будь-який спосіб і за будь — яких потреб. І всі діти буквально взяті у полон мультиплікацією, і найчастіше зрікаються гри — аби сидіти перед телевізором. Доктор медичних наук Є. Глушкова вважає, чим більше діти дивляться телепередачі, тим більше втомлюються, чим більше втомлюються, тим більше тягне їх посидіти біля телевізора.

Значущість культурно-мистецьких функцій телебачення у формуванні моральної свідомості особистості широко обговорювалася вченими ще в 1960 — 1980 р. ХХ ст. Досліджувались особливості впливу телебачення на поведінку аудиторії. Зокрема, було встановлено, що вплив телебачення на розвиток моральної свідомості дитини орієнтується на механізми підкріплення, моделювання, розгальмовування і класичного зумовлювання [14; 15; 16]. Ці механізми переважно впливають на розвиток ціннісної сфери особистості. Цінності, яких дотримується глядач, підкріплюються завдяки телебаченню більшою мірою, ніж всі інші. Розглянемо деякі з них.

Відомо, що підкріплення, зокрема, може бути як позитивним, так і негативним. Суть позитивного підкріплення полягає в заохоченні до бажаної поведінки. У відповідь на потрібну поведінкову реакцію людина отримує приємний стимул, який підвищує вірогідність того, що така поведінка повториться знову. У випадку негативного підкріплення все стається навпаки. Моделювання ж — це створення формальної моделі психічного чи соціально-психологічного процесу. Таким чином можна стверджувати, що отримуючи позитивні чи негативні приклади поведінки на телеекрані дитина буде повторювати їх в реальному житті. Важливо також те, щоб ця поведінка була схвалена, або ж, навпаки, засуджена зі сторони інших героїв, або значущого дорослого. При сприйняттi телепередачi дошкільник є не лише глядачем, але й слухачем. Розглядаючи процес взаємодії юного глядача з телеекраном, необхiдно враховувати не лише психофiзiологiчнi особливостi дитячого вiку, але й характер дитячого сприймання, основними властивостями якого є: емпiричнiсть, пов’язана з недостатнiстю особистiсного досвiду та незасвоєністю критерiв аналiзу й оцінки поведінки, підвищена нецілеспрямована активнiсть сприймання, зосередження основної уваги на дiєвому початку в поведiнцi героя, результативнiсть сприймання тощо.

Психологи розрiзняють кiлька типiв сприймання: емоцiйне, аналiтичне та образне. Дiтям дошкiльного вiку властивий емоцiйний тип сприймання. Сприймання дiтей цього вiку носить некритичний характер. Своє внутрiшнє вони легко ототожнюють з «Я» персонажу, тобто вiдбувається iдентифiкаця з героем телепередачi. Л. Козирєва виокремлює ще й таку особливість дитячого сприймання, як домiнуюча роль деталi в осмисленнi образу. Ця активнiсть зумовлена невеликим життєвим досвiдом та пізнавальною активнiстю дошкільника, визначальною роллю мимовільної уваги, а тому дiтей приваблюють яскравi, незвичайнi предмети.

Своєрiдним є i ставлення дiтей до зовнiшностi персонажiв. Приваблива людина, на їх погляд, є доброю, хорошою, тобто апріорі створюється образ позитивного персонажа. Навпаки, не привабливi герої викликають у дiтей страх або смiх, і лише окремi добре знайомi для них, якi зарекомендували себе як добрi та спiвчутливi, можуть викликати симпатiю. Ця особливiсть мiстить в собi можливiсть бiльш дiєвого впливу на юного глядача. Адже привабливiсть персонажа може виправдати вчинки рiзного характеру, зазначає Л. Козирєва.

Виділимо ще одну особливість дитячого сприймання — це його спрямованість на сприймання активно дiючого героя. Цiкавiсть дітей до героїв пояснюється тим, що такий тип персонажів вiдповiдає розвитку дитячої моторики, яка характеризується великою мiрою відеосюжетів. Протиставлення реального та уявного також легко долається завдяки моторнiй активності юних глядачів і тоді відбувається активне втручання уваги дітей в уявний образ. Тому моторна активність персонажу відіграє важливу роль в системi зорового сприймання дітей.

Розглянемо детальніше дані механізми на прикладі перегляду мультфільмів дітьми дошкільного віку. Підкріплення ефектів насилля героїв в мультфільмі та оточуюча реальність можуть сприйматися дитиною по-різному. Так, жорстокий вчинок, підкріплений в контексті мультфільму, швидше за все буде змодельований у поведінці дитини. Цей вчинок, через який він був покараний і не підкріплювався сюжетом, як правило не моделюється. Візьмемо до прикладу епізод із мультфільму «Шрек», коли Фіона, в образі прекрасної дівчини, мелодійним співом вбиває солов’я, а із яєць, які залишилися в гнізді - робить яєчню. Це не просто сцена красивого вбивства, це — девальвація смерті, яка перекреслює всю систему дитячого уявлення про світ. Головна позитивна героїня в казках не може бути підступною, вона не може бути жорстокою, а тим паче не може вбивати. А як поводить себе Трольша? На цьому тлі вбивство заради розваги здається невинним. У сучасних мультфільмах використовуються анти сюжети. Так епізод з надуванням образу жабки та змійки — це, насправді, романтичний атрибут казки навпаки. Казки, де не жаба перетворюється на царівну, а навпаки, царівна перетворюється в зелену нечисть. І ця нечисть є романтичною героїнею антиказки, яку по ходу сюжету супроводжують анти-романтичні метафори: вбивство жабки, змійки, пташечки. Тоді як нормальних, романтичних, героїнь вітчизняних мультфільмів супроводжує спів пташок і цвітіння квітів. Основним недоліком мультиплікаційної казки є представлення негативного вчинку у виконанні головної героїні, яка виступає позитивним героєм і викликає довіру у дитини. В даному випадку ми можемо прогнозувати, що дитина, побачивши такі вчинки головного героя може їх змоделювати у реальному житті і це буде для неї нормально. Диспозиція глядача і його початкова схильність до жорстокості підкріплюються насиллям на телебаченні, хоча воно саме по собі не є причиною жорстоких вчинків дитини, але чим міцніше мультфільми будуть підкріплювати небажані нахили дошкільника, тим імовірніший їх прояв в поведінці останніх.

Спостереження за грою старших дошкільників, коли вони грають у «черепашок Ніндзя», «дигемонів» та інших войовничих і ворогуючих персонажів, засвідчують, що їхня гра представлена у вигляді знищення один одного, причому це вважається дуже позитивним явищем. Діти б’ються, кричать один на одного, їхня гра не має ні визначеної мети, ні регламентованого порядку, а закінчується образами і травмуванням один одного, при цьому винних нібито й немає.

Інший тип підкріплення є найбільш поширеним у мультфільмах, коли надається певна моральна цінність застосуванню сили. Так, персонажі мультфільмів часто розв’язують суперечки чи конфлікти за допомогою сили, тим самим показують, що використання сили — досить реалістичний та виправданий спосіб розв’язання людських конфліктів. Прикладом може бути циганка в «Горбуні з Нотердаму» Жасмін в «Аладіні» чи Трольша в «Шреку», які б’ються не просто звично, але й жорстоко зі смаком, весело і заразливо.

3. Вплив перегляду мультфільмів та телепередач на розвиток психічних процесів та формування особистісних рис дитини дошкільного віку

мультиплікаційний психічний дошкільний педагогічний Мультиплікаційні фільми мають вплив на розвиток дітей дошкільного віку. Ці яскраві, видовищні, образні, прості, ненав’язливі, доступні дітям сюжети формують в них первинні уявлення про добро і зло, еталони доброї та поганої поведінки.

Розвиток сприйняття. Як мовилося раніше, у дитинстві, частково й у молодшому шкільному віці, робота зорового сприйняття великою мірою залежить від кінестетичного і дотикального каналу. При перегляді будь-яких мультфільмів, передач, презентацій, фільмів ці обидва канали не працюють. Отже — сприйняття не може повноцінно розвиватись [18;153].

Нагромадження досвіду сприйняття. У майбутньому дитина спиратиметься на колишній досвід сприйняття, створюючи зорові образи (уявлення) і графічно (малюнки) у мозку. Оскільки «завдяки» перегляду телевізора, основні параметри предмета відсутні, накопичений досвід неспроможний слугувати опорою до створення власних образів, дитина копіює побачені. Це дуже добре видно за малюнками дітей — якщо їх попросити намалювати «мультяшний» персонаж, вони постараються з точністю передати копію побачених раніше.

Розвиток мозку. Основний розвиток мозкових структур завершується до 6−7 років. У шестирічної дитини він сягає 2/3 розмірів маси мозку дорослого людини, але у ньому у 5−7 разів більше нервових перетинів поміж нейронами. Мозок шестирічної дитини може утворити тисячі дендритних перетинів поміж нейронами. «Неактивовані», незадіяні зв’язки, що могли б утворитись завдяки різним видам активної діяльності нервового зв’язку, зникають до 10−11 років. При перегляді будь-яких, самих «розвиваючих» фільмів чи передач, дошкільник неспроможний встановлювати нові зв’язку оскільки:

1) не працюють основні види сприйняття;