Индикаторы мовної поведінки

Индикаторы мовного поведения

Речевое поведінка людини служить індикатором його загальної ерудиції, особливостей інтелекту, мотивації поведінки й емоційного стану. За ним також визначити емоційну напруженість людини, яка проявляється у виборі слів і стилі побудови фраз.

Николай Іванович Тимченко, психолог, член Міжнародної Академії Наук інформації, інформаційних процесів і технологій (МАН ИПТ).

Речевое поведінка людини у цілому служить індикатором його загальної ерудиції, особливостей інтелекту, мотивації поведінки й емоційного состояния.

Эрудиция можливо, у певної міри оцінена змістовністю мови і передбачає передусім наявність глибоких і різнобічних знань. Якщо з конкретним висловлювань людини видно, що він добре знається на різних питаннях, швидко знаходить вагомі аргументи на утвердження своєї погляду, використовуючи у своїй адекватні мовні кошти, про ньому сказати, що це ерудований человек.

Отметим, що є важливим інформативним сигналізатором в оцінці емоційного стану особи, зокрема її емоційної напруги, що дається взнаки в особливості вибору слів, специфіці стилістичного побудови высказывания.

Можно дійти невтішного висновку, що це особа містить у собі досвід мовного розвитку поколінь, в тому однині і досвід майстрів слова, досвід країни, середовища, в тому числі свій власний, що вона завжди знаходиться у межах заданого різноманітними умовами мовного поведения.

В стані емоційної напруги багато людей, висловлюючи свою точку зору, ніяк не підбирають слова. Зокрема, проти промовою у звичайних умовах, зростає кількість і тривалість пауз. Іноді їхні називають паузами нерішучості. У цьому вся переконаємося, якщо взяти мова однієї й тієї ж людини у спокійному безпечному стані й стані емоційної напряженности.

Затруднения у виборі слів виявлятися в проголошенні різних безглуздих повторів, у вживанні слів: «це», «бачте», «знаєте», «такий», «ну», «ось» тощо. д.

В умовах емоційної напруги словниковий запас стає менш різноманітним. У таких випадках характеризується шаблонностью: який провіщає переважно вживає ті слова, які найбільш типові йому, активно користується мовними штампами.

Другой найважливіший показник емоційно напруженої промови — граматична незавершеність фраз, конкретизирующаяся в граматичної неоформленості, порушенні логічного зв’язку, послідовності між окремими висловлюваннями, що зумовлює двозначності. Розмовляючий відволікається основної думки, зосередившись на деталях, що, безумовно, утрудняє розуміння. У подальшому він, зазвичай, усвідомлює допущену помилку, проте, намагаючись її виправити, зазвичай ще більше плутається. Слід зазначити, що найважливішим індикатором психічного здоров’я є мова, за нею чітко фіксуються майже всі психічні отклонения.

Интонации голоси є також тонкими сигналізаторами як станів, а й глибинних особистісних параметрів людини. Можна змінювати тембр голоси, перебувати по-різному настрої, та заодно лише 20% ваших характеристик будуть новими — інші 80% постійні. Облік голосових ознак до вивчення співрозмовника дає дуже важливу й надійну інформацію, приховати яку уважного спостерігача який провіщає може лише за відповідної спеціальної тренировке.

Известный вітчизняний лінгвіст A.M. Пешковский писав зв’язок емоцій і інтонації: «…вираз емоційної боку промови — основна і, швидше за все, споконвічна функція. Тоді як і значеннях власне звуковий боку промови емоційна сторона майже відбивається, значення інтонаційної боку на 0,9 заповнені нею. Варто тільки згадувати безліч восклицательных висловлювань в нашому повсякденному мови і їх інтонаційне, особливо темброве (а тембр, звісно, це частина інтонації) розмаїття, щоб визнати, що ці почуття наші ми висловлюємо й не так словами, скільки інтонацією». Інтонація, тембр становлять той фонд значимих фонации, якими широко користуємося ми у спілкуванні. І тут знов-таки всю гаму почуттів та всього спектра соціальних і особистісних відносин. У одній про те читаємо: «У насправді, сум, радість, фальш, тріумф — сотні нюансів настрої і внутрішнього стану співрозмовника відрізнимо ми неусвідомлене, яка встигла вдуматися у смисл. Інтонації, потрібно відзначити, універсальні. І коли людина мовчить, його емоційне стан б'є по електричної активності м’язів мовного апарату». Як часто письменник позначає саме голосове супроводів виголошуваних персонажами висловлювань: сказав — м’яко, вкрадливо, грубо, визивно, з усмішкою, крізь зуби, радо, привітно, похмуро, злобливо. І того, як слово «пролунало» у художній тексті, ми відрізнимо почуття, відносини персонажів. І з відтінків буде виявлено особливостями інтонаційного, голосового висловлювання, і навіть «мовою очей», улыбкой.

В ситуаціях спілкування голос людини дуже характерною рисою, що дозволяє скласти загальне враження про неї. У масових студіях нині було отримано від 60 до 90% правильних суджень щодо величини тіла, повноти, рухливості, рухливості внутрішнього гніву й віку, спираючись на голосу і на манеру говорить.

Антон Штангль з урахуванням голоси характеризує особистісні особливості людини наступним образом:

оживленная, жвава манера говорити, швидкий темп промови свідчить про оживленности, імпульсивності співрозмовника, його впевненості у собі;

спокойная, повільна манера свідчить про незворушність, розважливість, грунтовність;

заметные коливання швидкістю промови виявляють недолік врівноваженості, невпевненість, легку збуджуваність людини;

сильные зміни гучності засвідчують емоційності і хвилюванні співрозмовника;

ясное і чітке вимова слів свідчить про внутрішню дисципліну, потреба у ясності;

нелепое, розпливчасте вимова властиво поступливості, невпевненості, м’якості, млявості волі.

Говоря про особистісних характеристиках голоси, мушу сказати про сміху. Сміх — одне з выразительнейших особливостей особистості. Найяскравіше своє ставлення щодо нього висловив ще у вісімнадцятому столітті відомий німецький лікар Крістоф Гуфеланд: «З усіх тілесних рухів, приголомшливих тіло душу разом, сміх — є саме здорове». Людина розпізнає безліч відтінків сміху: радісний, веселий, безтурботний, дзвінкий, гуркітливий, блеющий, гіркий чи солодкий, брудний (сальний), отрутний, ненавидящий, блюзнірський, злорадний, статечний, затишний, збентежений, прихований, роблений, штучний, вимучений тощо. Розглянемо кілька варіантів смеха:

на «а» (ха-ха): цілком відкритий, що йде від щирого серця. Свідчить про неомраченной радості, безтурботності, наивно-веселом нраве людини;

на «е» (хе-хі): дуже симпатичний, викликає, зухвалий, заздрісний. Чим більш відкрита гласний, то більше вписувалося зловтіхи, хамства, презирства він висловлює;

на «і» (хе-хе): хихикання, уходящее всередину себе. Свідчить про скритності, хитрості, іронії і злорадстве (типовий молодих дівчат);

на «про» (хо-хо): звучить хвастливо-угрожающе, з певним критичним подивом, протестом, у своїй основі — блюзнірський і протестуючий;

на «у» (ху-ху): свідчить про прихований страх, боязкість, боязкість натури.

В дослідженні П.М. Єршова особливо підкреслюється повна мимовільність сміху, хоч у переліку його нюансів далеко ще не усі вони народжуються й без участі свідомості. Навпаки, іронічний, єхидний, заступницький, саркастичний та інші відтінки його і відтворюються з допомогою одним і тієї ж механізмів, але міміка, що супроводжує їх, все-таки штучна. Тому доцільно розрізняти: а) істинно мимовільний сміх; б) довільний демонстративний; в) мимовільний, але контролируемый.

Таким чином, як мовні, а й экстралингвистические, паралингвистические особливості вимови, з одного боку, дають нам можливість будувати висновки про партнері і, з іншого, характеризують кожного з нас.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.