Народна медицина

Реферат на тему:

Народна медицина Народна медицина в широкому розумінні, охоплюючи медичну допомогу у вигляді самота взаємодопомоги, є однією з найдавніших ланок діяльності людини. В основі її зародження лежить наймогутніший інстинкт — інстинкт самозбереження. Тому історія медицини віддзеркалює історичний розвиток суспільства, народу, нації. Масштабність, ємність поняття медицини відповідає історичному етапові та ступеню розвитку людського суспільства, нарешті, держави, її соціально-економічному та суспільному устрою. Усе це з урахуванням того, що, крім медичної допомоги, від якої медицина починалася на світанку розвитку суспільства, вона охоплює загальну характеристику системи охорони здоров’я, медичної освіти, організацію медичної допомоги, їх правове забезпечення, медичну науку.

Таким чином, в контексті історії України формується і наука історії української медицини.

Тривала відсутність української державності, формальна відсутність національних шкіл — це аргументи, якими можна заперечити, що медицина в Україні розвивалася на притаманних нашій землі, нашому народові матеріальній базі, духовному багатстві та інтелектуальному потенціалі. Та й слугувала, й допомагала вона українцям. За історично справедливих обставин багато що, включаючи і медицину, було б в Україні іншим, але щодо української медицини, то вона існувала, розвивалася й існує.

Історія української народної медицини, як і всяка історична наука, вимагає чіткої періодизації. Спроба такої періодизації зроблена (Б.П.Криштопа). Проте вона має охоплювати і праукраїнський період, щодо якого найбільше згадок в писемних і матеріальних пам’ятках скіфського періоду. Доповнити характеристику цього періоду, а також перших століть нашої ери, часів Київської Русі в історії української медицини можуть писемні пам’ятки Давньої Греції, пам’ятки матеріальної культури з розкопок колишніх грецьких колоній півдня України.

Одним з невичерпних джерел пізнання зародків медичної допомоги в Україні є вивчення заходів і засобів народної медицини. Вона також є …основою для проведення порівняльних досліджень, виявлення генетичних і етнокультурних зв’язків між народами (З.Болтарович).

Народна медицина далекого минулого відтворює зв’язок між елементами матеріалістичного та містичного пізнання світу, глибинний взаємозв'язок між матеріальною та духовною культурою наших предків, тисячолітні автохтонні традиції, яких ми не сміємо забувати і зобов’язані примножувати все те, що відповідає нашому сьогоднішньому баченню та розумінню світу.

Історія народу, нації, держави інтегрує в собі, крім взаємозв'язаних політичних, соціально-економічних аспектів, і аспекти культурницькі.

Українські народні цілителі минуло вирізнялися з-поміж інших людей передусім своєю мудрістю. Вони ніколи не лікували окремий орган людини, а всю її в цілому: тіло і душу. Тому обов’язково шептали молитви та давали людині духовні настанови.

Крім того, треба сказати, що всі народні цілителі були дуже чистими, гармонійними особистостями. Тож далеко не кожен міг здобути необхідну силу і знання для лікування інших. Як правило, вони передавалися дочці чи сину знахаря, вихованого ним самим у духовній чистоті та мудрості. Якщо серед родичів не було кому передати цілительський багаж, обиралася людина зі сторони, яка була достойна цього. Таких знахарі визначали особливим внутрішнім зором.

Сила й уміння народних знахарів була найкращою «рекламою» для них. Деякі з них могли приймати до 400 пацієнтів за день. Крім того, вони встигали вести своє господарство, ростити дітей. Треба сказати, що багато з них виховували не лише своїх рідних нащадків, а й брали в сім'ю сиріт.

Народна медицина ніколи не була в українців моногалуззю і не розвивалася в якомусь одному напрямі - лише лікувальному чи лише профілактичному. Фактично йдеться про фітоетнологію. Сюди входили використання цілющих рослин, магія слова, ритуали, замовляння людей (пан-господар, господиня, діти), добрих та злих сил природи. Фактично весь колообіг щоденного життя й свят був підпорядкований ідеї, яку ми сьогодні називаємо здоровим способом життя, — з відповідною філософією та «матеріальним забезпеченням». Цикл зимових свят символізував гармонію світла і води. Щорічні дійства вивищували людину над буденністю, підносили її до сакральних висот, сюди входило також приготування особливих напоїв, виробів із тіста, розмаїття страв національної кухні. І все це — з урахуванням пір року. В узварах, напоях, киселях, драглях, пасках, весільних та урочистих короваях знаходимо певні, інколи значні застосування лікарських та їстівних рослин. І їх зображення, вишукано стилізовані, бачимо на старих скринях, ложках, діжках, вишиваному одязі, свитках, кожухах тощо. Це передусім калина, материнка, оман, чебрець, горобина звичайна, калган-перстач, верба біла.

Праукраїнці та українці упродовж тисячоліть та епох використовували для зміцнення здоров’я і краси силу природи. Фітоетнологія українців через казки і легенди, музичний і словесний фольклор, витвори давнього мистецтва дійшла до наших днів. Загляньте до скарбнички народної мудрості й отримаєте силу, таку необхідну кожному сьогодні, в епоху надшвидкостей, стресів та хвороб.

Деякі лікувальні рецепти з народної медицини:

• ля виведення солей з організму, які відкладаються в суглобах, нирках, сечових протоках, потрібно використати корені соняшнику — неоцінний дар природи, який часто даремно пропадає. Корені добре вимити, подрібнити, 1 столову ложку сировини проварити 10 хв, процідити. Пити протягом дня маленькими ковтками. У разі болю в суглобах парити руки і ноги у великій кількості цього відвару.

• разі депресії допоможе такий відвар: 10 г споришу, 10 г звіробою, 5 г м’яти. Одну столову ложку суміші залити 200 г окропу. Настояти і пити з медом протягом півроку не менше 3 разів на день.

• ля очищення судин, профілактики і лікування гіпертонічної хвороби змеліть на м’ясорубці 1 кг хрону, залийте 3 л води, перемішайте і того ж дня починайте пити по 1 столовій ложці тричі на день. Якщо настій здається занадто міцним, можна розвести водою. Курс лікування до трьох місяців.

• ля профілактики та лікування хвороб шлунка, підшлункової залози, очищення судин, розсмоктування каменів, виведення солей приготуйте собі приправу: 50 г морської солі, 100 г лаврового листа, 100 г насіння кропу змеліть на кавомолці, висипте до сільнички та приправляйте страви.

• разі циститу, розладу функцій яєчників, запальних процесів, утворення каменів у нирках та сечовому міхурі візьміть 100 г петрушки (коріння і зелень), дрібно наріжте, проваріть 10 хв в 1 л молока. Процідіть і пийте протягом дня невеликими ковтками, бажано теплим. Так робіть три дні, потім триденна перерва (чергувати кілька разів).

В далеку давнину на території сучасної України (і не тільки) Людина і Природа не протиставлялися, а щонайтісніше поєднувалися. Архаїчне мислення наших пращурів було засноване на філософії возвеличення сил природи. Природа взагалі, таємничі небеса, земля, вода були персоніфіковані й одухотворені. Сказати б по-сучасному, екологічний тип свідомості праукраїнця єднав його з природою не лише міфоепічними поглядами, а щоденним життям-буттям на землі впродовж епох. Власне життя його, фенологічні спостереження та висновки, господарювання, щоденна тяжка праця для добробуту стверджували пріоритет екології. Космографічні міфи про походження Всесвіту, людини, міфи сонячного кола — ось передумови до розгадки первісних витоків лікувальної магії праукраїнців.

Навіювання шляхом замовлянь, сугестія, — традиційний, узвичаєний у нашому народі засіб лікування. Він не терпить агресивності, примусу. Замовляння, здається, випливає з самої природи українця. Етносоціоніка узагальнено визначає його тип як «етноінтуїтивний інтраверт». І коли ми кажемо, що українській мові притаманна співучість, лагідність, надзвичайна образність, емоційність, то тут також виявляється наш характер. Українець завжди прагне якихось неймовірних див, очікує чогось несподіваного. Він спрямовує свої духовні і фізичні сили на чарування — пригадайте народні картини з Мамаями. А чарування — це первинний щабель, з якого починається народна медицина та первісне лікування. Пропоновані замовляння наближені до сучасного розуміння медичною наукою численних причин різноманітних недуг.

Сьогодні хворий іде до терапевта і воліє, аби йому прописали чудодійні таблетки, випивши які, він тут-таки хоче одужати. Але так не буває. Всім, здається, відомо: людина — це мікроі макрокосмос. Ми втратили, розгубили величезну, світового значення, сказати б, духовність. І нині, поїдаючи, наприклад, таку ритуальну страву, як кутю, поводимося як звичайнісінькі обивателі. А процес споживання куті у Свят-вечір — це особливе дійство, до якого треба відповідно підготуватися. І тоді надзвичайний, хвилюючий настрій, піднесення, усвідомлення сакральності моменту дає людині значну енергетику. Або візьмімо ті ж таки узвари. Передусім це вироблена тисячоліттями культура напою, рецептів якого є чимало. До них уходять сухофрукти і лікарські рослини. До речі, основа узварів — цукрові буряки. Це не просто солодке середовище, а комплекс сахарози, глюкози, фруктози, органічні кислоти: яблучна, цитринова, бурштинова тощо. Понад 1% пектину, каротин, аскорбінова кислота, а також сполуки калію, магнію, заліза, міді, ванадію, йоду, марганцю, кобальту, літію, молібдену, рубідію, фтору та цинку. Ціла комора необхідних організмові вітамінів, мікроелементів, органічних кислот. І все це не синтетичні, а натуральні речовини.

Так, цикорій, насіння вівса посівного, кореневища пирію повзучого, корені з кореневищами гравілату міського, плоди шипшини містять: інулін, сірковмісна амінокислота цистин (природний радіопротектор), шестиатомний спирт І-інозит, який запобігає жировому переродженню гепатоцитів, розчинна кремнієва кислота — стимулятор регенеративних процесів, дубильні речовини, комплекс вітамінів. Відвари перелічених рослин у народних віруваннях та легендах називаються живою водою. Справді, ця метафорична назва відповідає дійсності: такими відварами лікують недуги печінки, підшлункової залози, цукровий діабет, обмінні паротити, стимулюють імунні процеси.

Історія української народної медицини є складовою частиною історії української культури. Особливих доказів цей постулат не вимагає хоча б тому, що медицина є частиною культури. Справа не тільки у формальному виділенні відповідного розділу та вивченні, розгляді, оцінці явищ та фактів медицини через призму їх інтегрального сприйняття як феномена культури — у взаємозв'язках, взаємовпливах, взаємозумовленості.