Основний зміст дисертації

хмельницький війна визвольний мемуари У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено об'єкт і предмет, хронологічні межі, сформульовано мету та завдання роботи, наукову новизну і практичне значення дисертації, ступінь її апробації та впровадження результатів.

У першому розділі «Історіографія та джерела» охарактеризовано ступінь наукової розробки теми та подано характеристику джерельної бази.

У підрозділі 1.1. «Історіографія проблеми» зазначено, що мемуари середини XVII ст. неодноразово використовувались дослідниками історії Речі Посполитої та українських земель. Однак і польські, і українські історики ХІХ та ХХ ст. найчастіше використовували нотатки Й. Єрлича, А.С. Радзивіла, М. Ґолінського та Б. Маскевича. Тільки у сучасних дослідженнях В. Степанкова, В. Смолія та Я. Качмарчика Качмарчик Я. Гетьман Богдан Хмельницький / Я. Качмарчик; перекл. І. Сварник. — Перемишль-Львів: ОО Василіан «Місіонер», 1996. — 326 с. Смолій В., Степанков В. Богдан Хмельницький (соціально-політичний портрет) / В. Смолій, В. Степанков. — К.: Либідь, 1995. — 2-ге вид., доп. і перероб. — 624 с. використано весь спектр цього виду писемних джерел.

З українських джерелознавців вперше до мемуарів звернувся В. АнтоновичАнтонович В. Лекції з джерелознавства / В. Антонович; ред. М. Ковальський. — Острог; Нью-Йорк: Українська Вільна АН в США, Національний університет «Острозька академія», 2003. — 382 с. Його справу продовжили представники «львівської школи» М. Грушевського, а він подав короткий аналіз річпосполитських мемуарів середини XVII ст. Грушевський М. Історія України-Руси: в 11 т., 12 кн. / М. Грушевський; ред. колегія П. Сохань та ін. — К.: Наукова думка, 1995. — Т. 8 (1626−1650). — 856 с.; Рудницький С. Нове джерело до історії Хмельничини / С. Рудницький // Записки НТШ. — Львів, 1898. — Т. XXIII-XIV. — С. 14−48; Томашівський С. Самійло Казимир Кушевич, райця львівський і його записна книга / С. Томашівський // Записки НТШ. — 1897. — Т. XV. — С. 1−24; Кревецький І. Мемуаристика / І. Кревецький. — Львів, 1930. — 72 с. (штучний зшиток вирізок з «Нової Зорі», 1930, № 1, 2, 4, 6, 8, 10, 56, 58, 62, 66).

Із формуванням у Дніпропетровську джерелознавчої школи М. Ковальського зросла увага дослідників в т. ч. і до мемуарів. Один з представників школи Ю. Мицик Мицик Ю. Джерела до історії національно-визвольної війни українського народу середини XVII ст. / Ю. Мицик. — Дніпропетровськ: ДДУ, 1996. — 262 с. запропонував класифікацію мемуарів вказаного періоду, звернувши увагу на походження і погляди авторів. До розробки згаданої проблематики долучилися також Н. Яковенко та Я. Федорук Яковенко Н. Життєпростір versus ідентичність руського шляхтича XVII ст. / Н. Яковенко // Україна XVII століття: суспільство, філософія, культура: Збірник наук. праць на пошану професора В. М. Нічик / ред.-упоряд.: Л. Довга, Н. Яковенко. — К.: Критика, 2005. — С. 477−501.; Федорук Я. Рукопис Мартина Ґолінського — археографічна пам’ятка середини XVII століття / Я. Федорук // Український археографічний щорічник. — К., 2004. — Вип. 8/9. -непропетровск:ДГУской к джерело до…, якщо єтановлення і розвитку мемуаристики в С. 37−87., які проаналізували шляхетські нотатки в контексті суспільних уявлень тогочасних обивателів Речі Посполитої.

Тенденцією розвитку польської історіографії проблеми стало те, що, зазвичай, саме видавець був автором окремої розвідки про мемуариста та його твір, як це було з публікаторами ХІХ — поч. ХХ ст. (А. Бєльовський, Е. Рачинський, К. Вуйціцький, В. Чермак) та більш пізнішого періоду (А. Сайковський, Р. Желєвський, А. Рахуба, Я. Дзєнґелєвський, Р. Шренява-Шиповський, Т. Василевський) Dziкgielewski J. Wstкp / J. Dziкgielewski // Jemioіowski M. Pamiкtnik dziеje Polski zawieraj№cy (1648−1676) / M. Jemioіowski; opracowaі J. Dziкgielewski. — Warszawa: DiG, 2000. — 620 s. — (Seria «Pamiкtniki z czasуw «Trylogii»). — S. 3−40; Przyboњ A., Їelewski R. Wstкp / A. Przyboњ, R. Їelewski // Radziwiіі A. S. Pamiкtnik o dziejach w Polsce (1632−1656) / A. S. Radziwiіі; [przeі. [z іac.] i oprac. A. Przyboњ i R. Їelewski]. — Warszawa: Paсstwowy Instutyt Wydawniczy, 1980. — T. 1. — 429 s. — S. 3−86; Rachuba A. Wstкp / A. Rachuba // Pamiкtniki Filipa, Mihaіa i Teodora Obuchowiczуw (1630−1707) / F., M. i T. Obuchowiczowie; opracowali H. Lulewicz i A. Rahuba. — Warszawa: DiG, 2003. — 640 s. — (Seria «Pamiкtniki z czasуw «Trylogii»). — S. 9−216; Sajkowski A. Wstкp / A. Sajkowski // Pamiкtniki Samuela i Bogusіawa Kazimierza Maskiewiczуw (wiek XVII) / S. i B.K. Maskiewiczowie; oprac. A. Sajkowski. — Wrocіaw: Zakіad Narodowy im. Ossoliсskich, 1961. — 318 s. — S. 19−90; Њreniawa-Szypowski R. Wstкp / R. Њreniawa-Szypowski // Јoњ J. Pamiкtnik towarzysza chor№gwi pancernej / J. Јoњ; opracowaі R. Њreniawa-Szypowski. — Warszawa: DiG, 2000. — 195 s. — (Seria «Pamiкtniki z czasуw «Trylogii»). — S. 3−50; Wasilewski T. Zarys dziejуw Bogusіawa Radziwiііa / T. Wasilewski // Radziwiіі B. Autobiografia / B. Radziwiіі; wstкpem poprzedziі i oprac. T. Wasilewski. — Warszawa: Paсstwowy Instutyt Wydawniczy, 1979. — 165 s. — S. 5−117. Автором першого синтетичного дослідження про розвиток річпосполитської мемуаристики XVII ст. був В. Чермак Czermak W. Kilka sіуw o pamiкtnikach polskich XVII wieku / W. Czermak // Ateneum. — 1896. — T. IV. — S.117−135.. А. Сайковський, К. Гернас, Г. Барич, Т. Хинчевська-Геннель, М. Барльовська пізніше продовжили дослідження в даній царині історичної науки, розвинувши її окремі напрями Sajkowski A. Nad staropolskimi pamiкntnikami / A. Sajkowski. — Poznaс: Uniwersytet im. Adama Mickiewicza, 1964. — 320 s.; Hernas C. Bаrok / C. Hernas. — Warszawa: Panstwowy Instytut Wydawniczy, 1978. — 401 s.; Barycz H. Szlakami dziejopisarstwa staropolskiego. Studia nad historiografi№ XVI-XVIII w. — Wrocіaw: Zakіad Narodowy im. Ossoliсskich, 1981. — 248 s.; Chynczewska-Hennel T. Swiadomoњж narodowa szlachty ukraiсskiej i kozaczyzny od schylku XVI do poіowy XVII w. / T. Chynczewska-Hennel. — Warszawa: Paсstwowy Instutyt Wydawniczy, 1985. — 189 s.; Barіowska M. Bohdan Chmielnicki w pamiкtnikarstwie polskim lat 1648−1657 / M. Barіowska // Barokowe przypomnienia i inne szkice historycznoliterackie / pod. red. R. Ocieczek i M. Piechoty. — Katowice: Wydawnictwo Uniwersytetu Њl№skiego, 1994. — S. 69−84.. Водночас інтерес до мемуарів зростав з огляду їх значення як джерел трилогії Г. Сєнкевича «Вогнем і мечем». Протягом ХХ ст. різні аспекти проблеми були підняті у студіях О. Ґурки, Ю. Кіяса, А. Керстена, Т. Буйніцького, М. Космана Gуrka O. «Ogniem i mieczem» a rzeczywistoњж historyczna / O. Gуrka. — Warszawa: MON, 1986. — 263 s. — wyd. drugie. — (Seria: ABC Organizacji Reklamy); Kijas J. Џrуdіa historyczne «Potopu» Sienkiewicza / J. Kijas // Prace historyczno-literackie. Ksiкga zbiorowa ku czci I. Chrzanowskiego. — Krakуw: Drukarnia «ORBIS», 1936. — S. 480−485. та інших. Одним із авторитетних дослідників мемуаристики XVII ст. є П. Борек Borek P. Od Piіawiec do Humania. Studia staropolskie i wizerunki / P. Borek. — Krakуw: Wyd-wo Naukowe Akademii Pedagogicznej, 2005. — 318 s.; Borek P. Szlakami dawnej Ukrainy: studia staropоlskie / P. Borek. — Krakуw: Wyd-wo Naukowe Akademii Pedagogicznej, 2002. — 315 s. — (Seria: Biblioteka Tradycji Literackich; nr. XV; Collegium Columbinum); Borek P. Ukraina w staropolskich diariuszach i pamiкtnikach: bohaterowie, fortece, tradycja / P. Borek. — Krakуw: Wyd-wo Naukowe Akademii Pedagogicznej, 2001. — 426 s. — (Seria: Biblioteka Tradycji Literackich; nr. VII, Collegium Columbinum). Він не тільки детально визначив причини появи та розвитку цього культурного явища, але й охарактеризував чимало особливостей, пов’язаних із подіями 1648−1657 рр.

Підрозділ 1.2 «Джерела та їх едиційна історія» подає різні погляди на проблему класифікації річпосполитських мемуарів середини XVII ст., запропоновані представниками української та польської історіографії. Базовою слід вважати класифікацію, запропоновану Ю. Мициком. Вчений виокремив серед мемуарів табірні та автобіографічні щоденники і спогади шляхтичів, взявши за критерій поділу спосіб створення та змістову наповненість джерел. Власне спогади та автобіографічні щоденники стали об'єктом дослідження з огляду на насиченість інформативними матеріалами для вивчення історії уявлень та ідей. До того ж, великий часовий проміжок, який, як правило, охоплюють джерела вказаної категорії, дозволяє прослідкувати зміну поглядів автора та широкий спектр його інтересів на відміну від таборових щоденників. З метою попередження плутанини термінів у роботі особливо важливим було вказати на принципову відмінність спогадів та мемуарів як співвідношення частини та цілого (запропоновану тим-таки Ю. Мициком), оскільки в сучасному українському джерелознавстві присутні різні думки з цього приводу.

Категорія автобіографічних щоденників представлена творами Ф. К. Обуховича, С. Освєнцима та А.С. Радзивіла Oњwiкcim S. Dyaryusz 1643−1651 / S. Oњwiкcim / wyd. W. Czermak. — Krakьw: Wydawnictwо Komisji Historycznej Akademii Umiejкtnoњci, 1907. — LXXV, 437 s. — (Scriptores rerum polonicarum; tom 19). Pamiкtniki Filipa, Mihaіa i Teodora Obuchowiczуw (1630−1707) / F., M. i T. Obuchowiczowie; opracowali H. Lulewicz i A. Rahuba. — Warszawa: DiG, 2003. — 640 s. — (Seria «Pamiкtniki z czasуw «Trylogii»). Radziwiіі A. S. Pamiкtnik o dziejach w Polsce (1632−1656) / A. S. Radziwiіі; [przeі. [z іac.] i oprac. A. Przyboњ i R. Їelewski]. — Warszawa: Paсstwowy Instutyt Wydawniczy, 1980. — T. 3. — 583 s. Автори нотаток послідовно протягом життя вели записи, які пізніше доповнили та відредагували. Зважаючи на постійну періодичну працю над твором, вони фіксували чимало відомостей зі «свіжої пам’яті», наводячи низку дат, прізвищ та фактів, причому ступінь їхньої вірогідності є досить високим. Щоденниковий спосіб ведення твору казимирського райці М. Ґолінського ЛНБ НАН України ім. В. Стефаника. — Відділ рукописів. — Ф. 5 (Оссолінських). — Од. зб. 189 / ІІ: Pami№tkowa ksiкga Marcina Goliсskiego. — 1619 арк., який подекуди має риси історичної компіляції, дозволяє, все-таки, його також віднести до автобіографічних щоденників.

Спогади сучасників, які хронологічно описують події 1648−1657 рр., пов’язані із іменами Й. Єрлича, Я. Лося, М. Ємьоловського, Б. Маскевича, Б. Радзивіла та аноніма, твір якого був опублікований І. Хронщем Мемуари до історії південної Русі: Вип. 2 (перша пол. XVII ст.) / за ред. В. Антоновича; [пер. з рос. С. Голуб, передмова В. Мороза]. — Дніпропетровськ: Січ; 2006. — 439 с. Chr№szcz I.E. Pierwszy okres buntu Chmielnickiego w oњwietlieniu uczestnika wyprawy Їoіtowodskiej i naocznego њwiadka wypadkуw / I.E. Chr№szcz // Prace historyczne w 30-lecie dziaіalnoњci profesorskiej Stanisіawa Zakrewskiego. — Lwуw: druk Zakі. Narodowy im. Ossoliсskich, 1934. — S. 249−267. Jemioіowski M. Pamiкtnik dziеje Polski zawieraj№cy (1648−1676) / M. Jemioіowski; opracowaі J. Dziкgielewski. — Warszawa: DiG, 2000. — 620 s. — (Seria «Pamiкtniki z czasуw «Trylogii»). Latopisiec albo kroniczka Joahima Jerlicza / J. Jerlicz; z rкkopisu wydaі K. Wі. Wуjcicki. — Warszawa: drukarnia Wienhoebra, 1853. — T. 1. — 187 s. Јoњ J. Pamiкtnik towarzysza chor№gwi pancernej / J. Јoњ; opracowaі R. Њreniawa-Szypowski. — Warszawa: DiG, 2000. — 195 s. — (Seria «Pamiкtniki z czasуw «Trylogii»). Pamiкtniki Samuela i Bogusіawa Kazimierza Maskiewiczow (wiek XVII) / S. i B.K. Maskiewiczowie; oprac. A. Sajkowski. — Wrocіaw: Zakіad Narodowy im. Ossoliсskich, 1961. — 318 s.

. Незважаючи на приналежність цих нотаток до спільної категорії спогадів, кожен з них має свої структурні особливості.

Робота, пов’язана із публікацією мемуарів, велась епізодично. З боку українських джерелознавців вона знайшла своє вираження у виданні творів С. Освєнцима та Б. Маскевича в рамках публікації «Мемуаров, относящихся к истории Южной Руси». Увага польських джерелознавців до цієї проблеми була більш прискіпливою і базувалась на зацікавленні джерелами як історичною базою трилогії Г. Сенкевича. З кінця 90-х рр. ХХ ст. це зумовило повторне критичне видання кількох шляхетських нотаток.

В другому розділі дослідження «Річпосполитська мемуаристика ХVІІ ст. як явище» висвітлені причини її появи та особливості. Орієнтація на історіографічні твори доби зумовила превалювання відомостей державного та суспільного життя над особистими відчуттями авторів.

Підрозділ 2.1 «Суспільне середовище та традиції створення мемуарів» окреслює коло мемуаристів шляхетського стану, виключно яким згідно суспільної думки у середині XVII ст. належав привілей красного писемства.

Поява мемуаристики хронологічно пов’язується з добою бароко, яка тривала в Речі Посполитій з кінця XVI ст. до початку XVIIІ ст. Однак саме XVII ст. стало епохою активного розвитку всіх її форм з огляду на такі причини:

• а) польсько-литовська держава тоді була однією з найбільших держав Європи, а шляхта виграла кілька військових кампаній. В суспільному розумінні ці події варто було занотувати на папері, аби нащадки шанували традиції своїх предків. Вибух повстання Б. Хмельницького тільки розвинув творчу ініціативу шляхтичів, переконаних в епохальності подій і необхідності їх фіксації. Це доповнювалося моральними настановами для наступних поколінь.
• б) основи красного письменства були достатньо популярною наукою серед шляхтичів, які прагнули апробувати здобуті знання на практиці;
• в) сильні позиції церкви не дозволяли презентувати свої погляди широкому загалу, оскільки це робило предметом суспільного обговорення «грішне» земне життя. Натомість виклад своїх думок у формі щоденника, доступного лише для кола найближчих людей, не було крамолою.

Мемуари XVII ст. являли собою ледве не історичні твори, де приватне життя автора майже не висвітлювалось. Така композиційна структура підпорядковувалась меті, яку ставив перед собою мемуарист — подати опис історії часу, в який судилось жити, а не створити власне біографію.

Перебіг битв та сутичок виступав першочерговим матеріалом для пам’яток такого роду. Родинні справи згадувалися тільки в контексті їх зв’язку із визначними подіями певного регіону чи держави в цілому. Маючи на меті створити писемну пам’ятку про епоху, мемуаристи зазвичай спирались на власні свідчення. Не відкидались також інші джерела інформації, однак автори далеко не завжди вказували їх походження.

Зміни у «небесній канцелярії» були окремим тематичним об'єктом шляхетських мемуарів. Національно-визвольна війна середини XVII ст. — в очах для мешканців Речі Посполитої «несподівана і безбожна» через участь татар — бачилася в категоріях ледве чи не апокаліптичного протистояння. У джерелах не бракує описів дивних явищ, комет тощо, як і посиленої уваги до старозавітних пророцтв. У мемуарах шляхтичів-воїнів історії з подібним підтекстом присутні набагато рідше з огляду на їх скептицизм та раціоналізм. Патріотизм мемуаристів мав різні обличчя — від щирого служіння вітчизні, що траплялось рідко, до псевдопатріотизму, «підшитого» матеріальними стимулами, можливістю збагатитись під час походів — основного джерела існування для малозаможних шляхтичів.

Факт приналежності всіх мемуаристів у XVII ст. до панівної суспільної групи став основоположним критерієм змістової наповненості їхніх творів. Останні мали виразно прошляхетський характер, що накладало відбиток на вит-ворення образу противника. Однак аналіз мемуарів показує, що в умовах XVII ст. поділ на «наших» та «їхніх» не був категоричним; мотив фахової (військової) самоідентифікації домінував над етнічною чи конфесійною тотожністю.

У підрозділі 2.2. «Життєписи шляхтичів-мемуаристів як тло їхніх творів» простежується взаємозв'язок особливостей біографії авторів спогадів та автобіографічних щоденників із тенденційністю представлення певних осіб та пояснення суспільних явищ.

Щодо безпосередніх учасників українсько-річпосполитського протистояння середини XVII ст., то найбільше відзначився на полях битв М. Ємьоловський. Він брав участь у численних кампаніях війни повстанців із урядовою армією в 1648—1654 рр. Б. Маскевич був задіяний у боях з повстанцями упродовж 1648−1649 рр. С. Освєнцим, який найдокладніше занотував перебіг Берестецької битви, опинився у складі урядового війська вже під час післяберестечківської кампанії 1651 р. Військові частини князя Б. Радзивіла під його безпосереднім керівництвом брали участь в битвах під Берестечком та Жванцем. Участь мемуаристів у певних військових акціях 1648−1657 рр. з армією Б. Хмельницького, як правило, знаходила відображення у їхніх доробках. Інші літописці епохи про конфронтацію були обізнані опосередковано, використовуючи джерела інформації, які принагідно потрапляли їм в руки.

При написанні творів мемуаристи керувалися різною мотивацією. Й. Єрлич, наприклад, втративши під час «бурі» 1648 р. своє невелике майно, написав історію роду Єрличів, яка у разі загибелі автора мала допомогти закріпити за родиною її маєтності. М. Ємьоловський, Б. Маскевич та С. Освєнцим керувались, вочевидь, бажанням залишити писемну згадку про епоху, опираючись на свій досвід військової служби, публічної діяльності та наявність свідчень очевидців. Додатковим мотивом до вправляння у красному писемстві для Я. Лося послужив той факт, що він в якості трофея отримав більш як 700-сторінковий фоліант XVI ст. і загорівся бажанням його дописати. Записки М. Ґолінського постали в результаті переписування істориком-самоучкою різноманітних свідчень про епоху з висловленням власного ставлення та оцінкою вірогідності занотованих фактів. Натомість литовський канцлер А.С. Радзивіл хотів спочатку описати тільки смерть свого опікуна Сигізмунда ІІІ, але згодом продовжив свої нотатки, дотримуючись античного принципу «Історія — вчителька життя». Саме його твір є максимально адекватний терміну «щоденник».

Окремі мемуаристи писали свої твори, бажаючи пояснити суспільству свої певні вчинки. Б. Радзивіл творив мемуари з метою добитись амністії за зрадницьку поведінку в часи «Потопу» та отримати булаву литовського польного гетьмана в 1663 р. Саме тому в творі присутнє постійне возвеличення особи автора. Ф. К. Обухович вирішив доповнити свій невеликий щоденник, прагнучи зняти із себе звинувачення у справі здачі московським військам Смоленська у 1654 р., воєводою якого він був на той час.

У третьому розділі «Шляхетські мемуари про військові кампанії Національно-визвольної війни 1648−1651 р.» подана створена мемуаристами картина початкового етапу українсько-річпосполитського протистояння, заключним акордом якого стала Білоцерківська кампанія.

У підрозділі 3.1. «Протистояння повстанців та урядової сторони в 1648 рр. в мемуаристиці» зазначається, що саме перші поразки війська Речі Посполитої, спровокували неабияку писемну активність сучасників. Мемуаристи обурювались виступом ватажка повстанців проти свого сюзерена — короля Речі Посполитої. Водночас вони не були схильні заперечувати об'єктивні причини конфлікту — різнопланові утиски населення українських воєводств польсько-литовської держави. Окремі із літописців та істориків епохи причини повстання пов’язували із особистою образою, завданою Б. Хмельницькому. Натомість єдністю характеризувалися погляди шляхтичів на «турецькі» плани Владислава IV, які, на їхню думку, уможливили консолідацію козаків.

Згадка про битву під Жовтими Водами у спогадах та автобіографічних щоденниках шляхтичів обмежена констатацією її результатів без детальних відомостей. Такий стан речей обумовлений небажанням сучасників занотовувати ганебні сторінки історії своєї держави в ситуації збереження надії швидких змін на краще.

Спільною ознакою при висвітленні битв під Корсунем та Пилявцями 1648 р. є вказівка мемуаристів на негідну поведінку керівників урядової армії, яку почало наслідувати військо. Критичністю у цьому плані характеризуються насамперед спомини Б. Маскевича та Й. Єрлича. Опис літніх місяців 1648 р. у спогадах та автобіографічних щоденниках шляхтичів рясніє фактами численних мордувань, катувань, вбивств, які чинили повстанці передусім щодо католиків. Ці замальовки мали на меті передати наступним поколінням відомості про «пекло на землі», в якому опинились співітчизники. Поряд з цим шляхетські записи яскраво показують, наскільки в XVII ст. вояцький світогляд химерним чином поєднувався із релігійністю: на переконання сучасників, саме з Божого промислу/кари за попередньо здійснені гріховні вчинки були допущені такі діяння. Водночас ворожість у зображенні Б. Хмельницького не завадила мемуаристам визнати факт вирішального впливу козацького лідера на обрання Яна Казимира королем восени 1648 р.

Підрозділ 3.2. «1649−1650 рр: окремі аспекти українсько-річпосполитського конфлікту в записах сучасників» відтворює бачення літописцями епохи подій протягом зазначеного проміжку часу. Простежується зневіра очевидців конфлікту в можливості його мирного вирішення на початку 1649 р. Такі песимістичні нотки пов’язуються передусім із ретроспективим характером створення мемуарів. Винуватцями у зриві переговорів виставлялись повстанці, які в силу зрадливого характеру таємно шукали засобів для продовження боротьби. Прихильником замирення з повстанцями був А.С. Радзівіл, який виступав за поступки останнім.

Особливу увагу мемуаристів привернула Зборівська кампанія, героєм якої, як і Національно-визвольної війни в цілому, зображений Я. Вишневецький. На думку мемуаристів з військовим досвідом, від результатів цієї кампанії прямо залежало майбутнє держави. Небезпека, що виходила від українсько-татарського війська, часто в свідомості шляхтичів асоціювалась з небаченим числом ворогів, яким протистояла мала жменька урядових частин.

Найбільш об'ємно представив Зборівську кампанію М. Ємьоловський, який, правдоподібно, був учасником битви. На його думку, так як й інших мемуаристів, вирішальну роль в укладенні перемир’я під Зборовим відіграв перехід татарського хана з військом на бік Речі Посполитої. Не сумнівалися вони і в тому, що ця підтримка була куплена за чималі гроші. Переважна більшість мемуаристів була переконана в тимчасовому характері Зборівського договору 1649 р. Дані про зовнішньополітичну діяльність Б. Хмельницького протягом зазначеного періоду гіперболізовані та хаотичні.

У підрозділі 3.3. «Військова кампанія 1651 р. як тематичний об'єкт літописців епохи» зосереджена увага на візії подій 1651 р., витвореній у свідомості сучасників. Надію на мирне завершення конфлікту в цей час плекав тільки М. Ґолінський. Мемуаристи вважали, що саме козаки першими пролили кров, порушивши Зборівську угоду в лютому 1651 р. Проте в окремих випадках шляхтичі не заперечували, що керівництво Речі Посполитої тільки й чекало подібного кроку. М. Ґолінський та С. Освєнцим звернули увагу на відсутність єдності серед повстанців із приводу відновлення боротьби, зокрема прагнення І. Богуна та Д. Нечая вести відособлену від Б. Хмельницького політику.

Бій під Берестечком займає центральне місце у шляхетських мемуарах як героїчна сторінка звитяги річпосполитської зброї. Хоча в творах, як і у випадку попередніх битв, присутня гіперболізація кількості ворожого війська, а урядового — применшення, але повстанці не завжди представлялись у негативному світлі; присутні вказівки на їхню мужню поведінку. Залишення Хмельницьким поля бою більшість мемуаристів трактували як відсутність вибору з огляду на фактичне ув’язнення з боку хана. Неоднозначною виглядає позиція авторів щодо монарха Речі Посполитої. Послідовно лояльним до Яна Казимира залишався А.С. Радзивіл.

Найбільше інформації стосовно зазначеного періоду міститься в нотатках С. Освєнцима. Характеризуючи військову кампанію 1651 р., мемуарист не боявся вказувати на очевидні промахи вождів урядового війська та позитивні сторони повстанської армії та її лідерів. Емоційність окремих висловлень автора, яка мало коригується із загальним настроєм його нотаток, пояснюється переписуванням фрагментів твору із донесень більш запального і негативно налаштованого до повстанців сучасника. Критицизм та здоровий глузд автора повністю відобразився при визначенні результатів Білоцерківської кампанії, яка в опінії й інших мемуаристів постала далеко не найвдалішою акцією річпосполитського керівництва. На їх переконання, вожді урядової армії не змогли втримати здобутків битви під Берестечком через власні сварки, сповільненість дій на тлі активних заходів Б. Хмельницького щодо відновлення попереднього співвідношення сил.

В четвертому розділі дослідження «Заключний етап повстання Б. Хмельницького і уявлення про ворога в спогадах та автобіографічних щоденниках середини ХVІІ ст.» аналізується ставлення сучасників до подій українсько-річпосполитського протистояння від завершення Білоцерківської кампанії 1651 р. до смерті Б. Хмельницького та бачення протилежної сторони, витворене в свідомості мемуаристів.

У підрозділі 4.1 «1652−1657 рр. очима сучасників подій» стверджується, що шляхтичі не мали одностайної думки щодо мотивів відновлення ватажком повстанців боротьби в 1652 р. М. Ґолінський та Ф. К. Обухович були переконані в його мирних намірах. Натомість литовський канцлер наполягав на підступності Хмельницького, вважаючи, що той тільки створював видимість дотримання угоди. У більшості шляхетських творів вказувалось на безпосередній зв’язок травневої битви 1652 р. під Батогом з «молдавським» напрямом зовнішньополітичної діяльності Б. Хмельницького, завадити чому намагалась урядова армія. Мемуаристи вказували на помилки окремих воєначальників, які призвели до невтішних результатів. Усвідомлюючи всю драматичність ситуації, шляхтичі бачили позитив у затягуванні повстанцями наступальної акції на Корону. Водночас їхні записи є яскравим свідченням, наскільки активізація зовнішньополітичної діяльності Б. Хмельницького в 1652—1653 р. глибоким відлунням прокотилась річпосполитським суспільством і зумовила виникнення величезної кількості панічних чуток.

«Молдавський похід» Т. Хмельницького 1653 р., у шляхетських мемуарах висвітлений дуже хаотично. Найчіткіша картина з точки зору достовірності прослідковується у нотатках Ф. К. Обуховича. Подібна ситуація склалась і з висвітленням Жванецької кампанії восени 1653 р. Відгуки про її перебіг були достатньо фрагментарними. Сучасники не розуміли причин бездіяльності армії під Жванцем, а пояснення, які лунали від керівників, вважали безпідставними. Коли ж голод, холод та епідемії зробили військо практично безсилим, пропозиція татар про перемир’я була своєрідним дарунком долі, хоча і небезкорисливим для кочівників.

Події, пов’язані із союзом Війська Запорізького та Московії 1654 р. сучасники не були схильні розцінювати як зраду Речі Посполитій. Більшість мемуаристів такий стан речей пов’язували із прагненням ватажка повстанців знайти сильного союзника заради продовження боротьби. Після розгортання в липні 1655 р. війни зі Швецією «український» фронт боротьби відійшов у баченні шляхти на другий план.

Підрозділ 4.2 «Шляхетська мемуаристика і образ ворога» представляє уявлення шляхтичів про людей із протилежного боку «барикад». Однією з проблем, піднятих мемуаристами, є оцінка лідерів обох армій. Через зрозумілі причини Хмельницький став ключовою постаттю для літописців епохи. Заперечуючи у своїй більшості шляхетське походження гетьмана (за винятком С. Освєнцима), сучасники рідко визначали перемоги повстанського війська як результат його стратегічного та дипломатичного таланту, а частіше пов’язували їх із бездарністю керманичів річпосполитського війська чи Божею волею. Натомість образ гетьмана малювався чорними фарбами; лайливі епітети та висловлювання часто супроводжують характеристику його постаті (особливо тут виділився Й. Єрлич). Щодо чеснот ватажка, то передусім відзначались мужність, винахідливість, розум, передбачливість. Похвала на адресу Б. Хмельницького лунала зазвичай від мемуаристів-воїнів (С. Освєнцим, Б. Маскевич, Я. Лось).

У зображенні сцени смерті в мемуарах XVII ст. важливу роль відігравало місце смерті. Якщо людина, навіть ворог, прощалась із життям на полі битви, загиблий міг розраховувати на вічну шану. Таким чином проявлялась і схвалення Богом життя померлого. Тому для шляхтичів-мемуаристів було важливо представляти ці епізоди з життя ворогів, аби показати негідну смерть ватажків повстанців як підсумок такого ж негідного життя. Саме це сталося, на переконання шляхтичів, з Д. Нечаєм та Т. Хмельницьким, які померли ганебно.

Проте якщо на долю окремих козаків (того-таки Д. Нечая, І. Богуна, І. Виговського) ще припадає крупиця поваги авторів, то М. Кривоніс зображувався у всіх шляхетських нотатках найжорстокішим бунтівником. В той же час шляхетське походження було тим індикатором, яке визначало більш-менш позитивне ставлення мемуаристів до окремих представників козацтва. Літописці епохи дотримувались думки, що саме шляхетськість І. Виговського була причиною його наближеності до Б. Хмельницького, талантів у військовій сфері та дипломатії. Подібна позиція склалась і щодо С. М. Кричевського.

В опінії мемуаристів повстанці поділялися на професійних воїнів та т. зв. «гультяйство», «голоту», яка виключно завдяки дарунку долі отримала змогу змінити свій соціальний статус. В цілому в шляхетських творах XVII ст. витворено категорично негативний сукупний образ повстанців. Козацького прошарку ця критика торкнулась менше, бо мемуаристи-воїни, хоча вимушено і не завжди, але вказували на хоробрість своїх колег по зброї. Сучасники витворили негативний образ Московської держави та її обивателів, наділивши останніх такими рисами ментальності, як хитрість, грубіянство, нахабність, зрадливість, гордовитість.

У висновках підведені підсумки проведеного дослідження, викладено його результати, обґрунтовано основні положення, які виносяться на захист.

1. Річпосполитська мемуаристика XVII ст., хронологічно пов’язана з добою бароко, з’явилась на ґрунті прагнення шляхтичів зафіксувати переломні, сучасні їм періоди історії (війни з Московією, повстання Б. Хмельницького, часи «Потопу»), підсиленого загальноєвропейським захопленням традиціями красного письменства, яке за умов сильної позиції католицької церкви не могло бути представлене широкому загалу. Зразком мемуарної традиції зазначеного періоду була історіографічна традиція доби, що зумовило витіснення приватного життя автора на другий план. З огляду на пануюче в суспільстві переконання про красне писемтво як привілей шляхетської верстви, саме з неї вийшли всі автори спогадів та авто-біографічних щоденників про конфронтацію 1648−1657 рр. Однак не тільки соціальна та національна приналежність впливала на суб'єктивність мемуаристів. Їх схильність до представлення певним чином фактів залежала від віку, особистої спостережливості, мети створення нотаток, участі автора в подіях чи обізнаності з ними. Часто шляхетський мотив ідентифікації з когортою професіоналів-воїнів переважав над віднесенням ворога до окремої етнічної групи чи конфесії і впливав на його зображення в нотатках.

2. Численні військові кампанії першої половини — середини XVII ст. притягували до себе пильну увагу літописців та істориків епохи. Окремим тематичним об'єктом були погодні умови, які асоціювались з Божим схваленням чи критикою певних людських вчинків. Переважно ретроспективний характер ведення записів збільшив у них кількість негативних вказівок щодо передодня та початку повстання Б. Хмельницького. Це відображувало вже зафіксовані негативні зміни в житті держави та її обивателів у другій половині 1650-х рр.

• 3. Безпосередніми учасниками протистояння були С. Освєнцим, Б. Маскевич, Б. Радзивіл та М. Ємьоловський. Останній взяв участь у найбільшій кількості боїв з повстанцями протягом 1648−1654 рр., що відображено в його творі. Для Б. Маскевича характерне висвітлення бачених виключно власними очима подій. Натомість С. Освєнцим багато подій кампанії 1651 р. представив з позиції очевидця, що не відповідало дійсності, хоча його нотатки стосовно подій 1651 р. є найбільш інформаційно наповненими. Як правило, мемуари є результатом бажання шляхтичів залишити письмовий відбиток про епоху, опертий на багатий політичний та військовий досвід. В окремих випадках цей намір був породжений прагненням пояснити свою поведінку перед суспільством (Б. Радзивіл, Ф.К. Обухович) або звичкою вести щоденні записи (А.С. Радзивіл, М. Ґолінський).
• 4. Причини повстання Б. Хмельницького в шляхетській опінії часто пов’язувались з особистою образою гетьмана, який зумів об'єднати навколо себе невдоволених, та «турецькими планами» Владислава IV, що створили сприятливі умови для їх консолідації. При цьому сучасники не заперечували соціальні та релігійні причини виникнення протистояння, негідну поведінку вождів урядового війська під час битв 1648 р. та вирішальний вплив позиції Б. Хмельницького під час обрання королем Яна Казимира.
• 5. Зазвичай ретроспективний спосіб створення мемуарів впливав на песимістичні прогнози сучасників щодо перспектив повстансько-урядових домовленостей як 1649 р., так і наступних років. Для героїзації власного війська під час опису бойових дій ворожа сторона зображувалась набагато більшою за невеликі урядові підрозділи, покликані захищати вітчизну. Зборівська кампанія 1649 р. у шляхетських мемуарах представлена серйозною акцією річпосполитського керівництва, від результатів якої залежало майбутнє держави. Тільки завдяки «переманюванню» хана вдалося змінити співвідношення сил з огляду на потужність повстанської армії. Події, які не зачіпали інтересів обивателів польсько-литовської держави, мемуаристів мало цікавили. Прикладом цьому є «молдавський похід» повстанців 1650 р., відомості про який фрагментарні і неточні. Аналогічна ситуація з вступом козаків в цю ж країну 1653 р.
• 6. Вину за відновлення бойових дій в 1651 р. шляхтичі покладали на протилежну сторону, пов’язуючи ситуацію із відособленою поведінкою І. Богуна (М. Ємьоловський, С. Освєнцим), яка, однак, була корисною для керівництва Речі Посполитої. Берестецька кампанія займає найбільше місця в мемуарах як гідна детальної фіксації переможна сторінка військової історії Речі Посполитої на тлі поразок минулих років. При цьому вказується на хоробрість окремих представників повстанської армії. Натомість С. Освєнцим був схильний більш критично оцінювати події, презентував післяберестецьку кампанію 1651 р. як помилку вождів урядового війська. Переважно з негатив-них позицій більшістю мемуаристів оцінювалась і політика Яна Казимира.
• 7. Окремі літописці епохи (М. Ґолінський, Ф.К. Обухович) були переконані в мирних намірах Б. Хмельницького і відновлення бойових дій на початку 1652 р. пов’язували з виходом ситуації з-під його контролю. Розгром урядових частин у битві під Батогом М. Ємьоловський та А.С. Радзивіл вважали наслідком прагнення річпосполитського керівництва завадити реалізації політики гетьмана стосовно Молдавії. Сучасники не обійшли мовчанкою чергові недоліки у командуванні урядовою армією. Їхні спомини є яскравим свідчення панічних настроїв у суспільстві Речі Посполитої цього часу. Депресивні мотиви характерні для шляхетських нотаток при описі подій Жванецької операції 1653 р. Причини відсутності активних наступальних дій для сучасників лишились незрозумілими. Перемир’я з кочівниками, на думку мемуаристів, було дарунком долі, хоча і не безкоштовним. Прагматична оцінка шляхтичів характерна і для «Березневих статей» 1654 р. Емоції, які панували на 1648 р., відійшли на задній план, і тут вже об'єктивно оцінювалось прагнення Б. Хмельницького знайти сильного союзника заради продовження війни.
• 8. Образ ворога в шляхетських мемуарах складається із представлення окремих козацьких ватажків та маси повстанців в цілому. Щодо конкретних портретів, то важливу роль відігравало місце смерті, яка знаменувала достойне чи ганебне життя. В другому випадку це стосувалося постатей Т. Хмельницького та Д. Нечая, хоча останній заслужив трохи більше позитивних оцінок (М. Ґолінський, С. Освєнцим). При характеристиці образу Б. Хмель-ницького більшість мемуаристів заперечувала його шляхетське походження і вказували на особисту образу, яка змусила взятись до зброї. Водночас наділялись позитивними характеристиками ті ватажки повстанців, які були шляхтичами за походженням і насамперед в силу суспільного та генетичного коріння змогли виділитись серед «плебсу» (І. Виговський, С.М. Кричевський).
• 9. В шляхетських мемуарах яскраво прослідковується поділ армії Б. Хмельницького на професіоналів-воїнів та повстанську масу, яка потрапила у військо силою випадку і на яку спрямовувався словесний бруд літописців епохи. Щодо представників першої групи, то їх критика була менш гострою і ґрунтувалась на повазі до колег по зброї, яка була рисою «вояцької» культури в Речі Посполитій XVII ст.