Роль великих міст в економіцi та культурному розвитку України

Міністерство освіти і науки України Харківський національний університет будівництва та архітектури Кафедра фінанси і кредит КУРСОВА РОБОТА з регіональної економіки На тему: «Роль великих міст в економіцi та культурному розвитку України»

Студентки Завертіленко В.Ю.

Керівник:

доц., к.е.н. Аванесова Н.Е.

м. Харків-2013рік

Зміст Вступ Розділ 1. Велике місто та його економічний та культурний розвиток

1.1 Сутність та визначення поняття «місто»

1.2 Економічний розвиток великих міст України

1.3 Культурний розвиток великих міст України

Розділ 2. Роль великого міста в економічному та культурному розвитку України

2.1 Поняття та визначення великого міста України

2.2 Роль великих міст в економіці України

2.3 Роль великих міст в культурному розвитку України Розділ 3. Проблеми та пропозиції щодо їх вирішення

3.1 Основні проблеми пов’язані з розвитком великих міст України

3.2 Шляхи вирішення основних проблем великого міста Висновок Список використаних джерел

Вступ Злам ХХ-ХХІ ст. характеризується безсистемними змінами як у глобальному масштабі, так і в окремих країнах. Перетворення відбуваються і в Україні та охоплюють політичну, економічну й соціальну сфери суспільного життя. В урбанізованій системі держави активізувався процес субурбанізації великих міст та метрополізації урбанізованих просторів, змінюються форми власності та господарювання, а також механізми управління розвитком міст.

Місто — це історично обумовлена форма поселення, яка характеризується певною територією та чисельністю мешканців, має внутрішні зв’язки і закономірності подальшого розвитку, створює сприятливі умови для повноцінного розвитку особистості, які обумовлені різноманітністю людської діяльності, спрямованої на реалізацію можливостей міського простору за конкретних економічних, соціальних, політичних та інших умов [31, 9].

Велике місто — це досить великий населений пункт (понад 100 тис мешканців), жителі якого в основному зайняті в сферах промисловості, послуг, управління, науки, культури.

Головними осередками цивілізації впродовж тисячоліть виступають міста. Історія містобудування, способів самоорганізації міських спільнот, становлення специфічної міської культури є одним з найцікавіших аспектів історичного знання. Разом з тим історія співжиття людей у містах становить невичерпне джерело відомостей про розвиток виробництва, поділ праці, про специфіку «ділового спілкування». Упродовж віків міста відігравали роль політичних, адміністративних, культурних, релігійних центрів країн і регіонів. Саме у містах концентрувалися унікальні історико-культурні цінності, які нині є ланцюгом, що з'єднує минуле, сучасне і майбутнє. Кожне місто — це водночас мікромодель Всесвіту і макросвіт окремої людини, окультурене соціальне середовище, матеріальний вияв життєдіяльності певної суспільної системи.

Міста мають фундаментальне значення для розвитку будь-якої країни. Саме в них формується основний промисловий, науковий, культурний потенціал держави. При цьому вони виступають «піонерами» щодо впровадження передових технологій, надання нових послуг, забезпечення якісних стандартів життя громадян.

Сучасні проблеми міст та просторової організації містобудівних систем в Україні досліджують В. Вадимов, Ю. Білоконь, М. Дьомін, Ш. Ібатулін, Є. Клюшніченко, А. Осітнянко, А. Плешкановська, Г. Фільваров. Проте роль міст у територіальних системах держави та їх вплив на ефективність функціонування регіонів у певних політичних та соціально-економічних умовах розкрито недостатньо. Склалася ситуація, коли ще не сформувалося нове містобудівне мислення, а урбаністи-практики діють за давно застарілими правилами. На це вказує аналіз оновленої містобудівної документації та матеріалів просторового розпланування, що виконані в останнє десятиліття.

Актуальність данної теми полягає в тому, що велике місто відіграє значну роль у розвитку країни, і тому, це питання цікавить багатьох дослідників.

Мета курсової роботи: дослідити роль великих міст у структурі регіонів України, визначити їх вплив на ефективність використання просторового потенціалу територій та обґрунтувати шляхи гармонізації таких відносин. Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:

— охарактеризувати стан урбанізації в Україні та визначити роль великих міст у системі міського розселення держави;

— оцінити просторовий потенціал розвитку регіонів України як показник рівня просторової організації;

— аргументувати методики оцінки впливу великих міст на ефективність функціонування регіонів;

— оцінити роль великих міст у потенціалі розвитку регіонів України та визначити закономірності їх впливу на ефективність його використання;

— обґрунтувати рекомендації для адміністративно-територіальної реформи України, оновлення схем розпланування регіонів та організації урбаністичної політики в державі.

Методологія дослідження. Визначення ролі великих міст у державі відбувається шляхом багатовимірного порівняльного аналізу основних показників великих міст з показниками відповідних адміністративно-територіальних утворень (областей).

великий місто економічний регіон

Розділ 1. Велике місто та його економічний та культурний розвиток

1.1 Сутність та визначення поняття «місто»

У мові людства існує певна група слів, які несуть на собі фундаментальні смисли буття. У зв’язку із їхнім частим вживанням у різних утилітарних контекстах означена фундаментальність, певним чином, зменшується, а іноді втрачається. До таких базових та часто вживаних відноситься й категорія місто.

Місто — тип поселення, зазвичай значного за чисельністю й густотою населення, жителі якого зайняті, як правило, поза сільським господарством. У багатьох країнах статус міста визначається і закріплюється законодавчо, при цьому може висуватися критерій чисельності населення.

В науковій літературі існує безліч визначень поняття «місто» однак однозначного підходу до трактування цього терміну немає, що зумовлено великою кількістю різних характерних ознак міста та ступенем висвітлення їхніх особливостей. Переважна неаграрна приналежність міських жителів відображає швидше специфіку місцевого ринку праці, а не сутність самого поняття «місто» [10, 13].

Інтродукція поняття «місто» на теренах України пов’язується лише при появі Магдебурзького права, оскільки зі створенням міської ради виник орган, що не мав аналога у селах [18, 17]. Після війта та лави міська рада стала третім за важливістю органом міського самоврядування [15, 21].

Історично місто, як форма поселення, виникло внаслідок суспільного розподілу праці, тобто відокремлення ремесла від сільського господарства і зосередження обміну в руках певної громадської групи, відрізняється від села високим ступенем різноманітності та інтеграції трудової діяльності (виробничої та невиробничої). Тут концентрувалось багато галузей народного господарства — промисловість, наука, культура, інформація, що зробило місто центрами науково-технічного і соціального прогресу. Усе це у поєднанні з розвинутою соціальною та інженерною інфраструктурою зумовило формування у містах специфічного міського способу життя, який у процесі урбанізації поширюється на все більшу кількість поселень, у тому числі сільських.

Населення міста формами життя і повсякденної діяльності об'єднане у певну соціально-територіальну спільність, тому місто є історично конкретною соціально-просторовою формою існування суспільства. Місто виступає як особлива соціально-територіальна форма організації суспільного виробництва, де відбуваються не тільки виробництво але й формування самих людей та їх способу життя. Формування людини багато в чому залежить від стану соціально-культурного середовища, що визначається поряд з іншими і такими чинниками, як наявність і якість житла та комунальних послуг, транспорту та зв’язку, торгівлі і громадського харчування, побутового обслуговування, охорони здоров’я, освіти, культури і т.п. Ускладнення міського середовища призводить до змін характеристик самої людини та суспільства.

Міста розрізняють:

— за профілем їх містобудівельної бази (добувна і обробна промисловість, наукові, навчальні, культурні, рекреаційні, транспортні та ін. центри);

— за ступенем складності структури народногосподарського комплексу (монофункціональні, поліфункціональні);

— за історико-культурним потенціалом (місцевого, регіонального, національного, світового значення);

— за величиною (найбільші, надвеликі, великі, середні, малі).

Внутрішні особливості:

— структурні елементи міської інфраструктури:будівлі, будинкові блоки

— структура і містобудування: двори, квартали, міські райони; а також — місто, центр міста, околиці міста, промислова зона

— інфраструктура: транспортна система — громадський транспорт (потяги, автобуси, таксі, т.д.), дорожньої мережі (автомагістралі, кільцеві дороги, шосе), головний і бічні мережі (вулиці, тротуари, алеї), тротуари і велодоріжки, пішохідні зони, водопостачання та системи водостоку, каналізація, електрика, газові мережі, телекомунікації, утилізація відходів.

Зовнішні особливості:

Місто, в основному, виступає в якості адміністративної одиниці державного устрою з відповідними на те ознаками:

— просторовими: місто, міська агломерація, регіон, край і країна.

— функціональними: економіка, фінанси, торгівля, політичні структури, соціально-побутові чинники, культура, спорт і т. д.

— політичними: міські і районні консультативні ради (по мірі необхідності — регіональні, міські ради, районно-квартальні самоврядні одиниці), можливість представлення урядових, державних управлінських структур

— населенням: етноси та мови, релігії, соціальні класи, вік та стать і т.д.

Населенні пункти бувають двох типів: Міські та Сільські. Містами в Україні називають населені пункти, які мають не менше 10 тис мешканців, більшість з яких є робітниками й службовцями. В Україні більше 450 міст. Найбільше їх у східних областях України, найменше — у південних і північних. Найбільша концентрація міст — у Львівській, Харківській, Луганській, Донецькій областях.

Залежно від кількості мешканців міста поділяють на: малі (до 50 тис.), середні (50−100 тис), великі (понад 100 тис мешканців).

Серед великих міст виділяють групу міст-мільйонерів, кількість населення яких перевищує 1 млн. осіб. В Україні до міст-мільйонерів зараховують Київ, Харків та Дніпропетровськ. На жаль, Одесу вже не можна віднести до них. У дев’яти найбільших містах України проживає більше третини міського населення. Це міста-мільйонери (Київ, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ) і дуже великі міста (Одеса, Львів, Запоріжжя, Кривий Ріг). Великі міста переважно поліфункціональні, тобто виконують одразу кілька функцій: наукову, освітню, культурну, фінансову та ін. Однак існують і вузькоспеціалізовані міста: промислові (Шостка, Кривий Ріг, Маріуполь, Горлівка), транспортні (Жмеринка, Іллічівськ, Чоп), курортно-оздоровчі (Трускавець, Ялта), центри агропромислових комплексів (Хорол, Яготин) За часом виникнення серед міст розрізняють старі, середнього віку і молоді. До старих міст, заснованих за часів Київської Русі, належать Київ, Чернігів, Галич, Теребовля, Львів, Збараж, Новгород-Сіверський, Переяслав, Чорнобиль, Володимир-Волинський, Луцьк та ін. Молодими містами в Україні є ті, що виникли у XX ст., зокрема після Другої світової війни. Вони розміщені переважно у промислових регіонах. Серед них Верхньодніпровськ, Світлодарськ, Вишневе, Прип’ять, Світловодськ, Сєверодонецьк, Теплодар, Енергодар та ін. Є на території України і «мертві міста» — Чорнобиль і Прип’ять.

Мною були обрані наступні ключові слова: місто, велике місто, агломерація. Результати дослідження наведені нижче в таблиці 1.1

Таблиця 1.1. Визначення основних понять

Посилаючись на вищесказане та на аналіз визначень авторів стає зрозумілим, що дати всеоб'ємне визначення поняття «місто» — надзвичайно складна задача, це зумовлено великою кількістю різних характерних ознак міста та ступенем висвітлення їхніх особливостей На основі проведеного дослідження сформулюємо авторське визначення поняття «місто». Місто — це історично обумовлена форма поселення, яка характеризується певною територією та чисельністю мешканців, має внутрішні зв’язки і закономірності подальшого розвитку, створює сприятливі умови для повноцінного розвитку особистості, які обумовлені різноманітністю людської діяльності, направленої на реалізацію можливостей міського простору за конкретних економічних, соціальних, політичних та інших умов.

1.2 Економічний розвиток великих міст України У сучасному світі при формуванні інформаційного суспільства з удосконаленою соціальною інфраструктурою, активному розвитку технологічного потенціалу, концентрації інформаційних і фінансових потоків у мегаполісах відбувається становлення глобальної економіки. Основними структурними елементами такої економіки є фінансово-економічні центри.

Саме тому нині особливий інтерес становлять не регіони чи держави, а міста, що мають глобальне значення не лише у своїй країні або регіоні, а й впливають на планетарну економіку й політику в системі міжнародних відносин.

Для докладного вивчення даної теми, краще буде розглянути її на прикладі великого міста Харкова.

Харків — місто на сході України на Слобожанщині, адміністративний центр Харківської області. Населення — 1 450 тис. осіб [4], площа міста — 350 кмІ Разом з прилеглими містами та районами формує Харківську агломерацію з населенням понад 2 млн. осіб. Друге за кількістю населення місто України, з січня 1920 по червень 1934 — столиця УРСР. Великий науковий, культурний, промисловий і транспортний осередок України, був третім індустріальним центром СРСР після Москви та Ленінграда.

Харків — один з найбільших промислових центрів України й колишнього СРСР, третій після Москви і Ленінграду центр машинобудування. Тут є великі машинобудівні і металообробні заводи, також підприємства енергетичного машинобудування та електротехнічної промисловості (45% всієї продукції м.): Харківський тракторний завод, Завод імені Малишева (випускає магістральні тепловози), Харківський електротехнічний завод «Укрелектромаш» (генератори для парових і гідравлічних турбін), Харківський моторобудівний завод «Серп і Молот» (двигуни до зернових комбайнів), Харківський верстатобудівний завод, авіаційний велосипедний заводи, «Турбоатом», «Електроважмаш», «Південкабель» тощо.

Працюють підприємства хімічної промисловості (заводи пластичних мас, медичних пластмас, хімічних реактивів, лакофарбові, фармацевтичні тощо), деревообробної, будівельних матеріалів, меблів; розвинута поліграфічна промисловість, харчова (кондитерська фабрика «Харків'янка», Харківська бісквітна фабрика, 2 броварні, жировий комбінат, 2 м’ясокомбінати тощо), парфумерно-косметична фабрика, Харківський ювелірний завод. З легкої промисловості найрозвиненіша швейна, трикотажна, шкіряно-взуттєва (Харків мав найбільшу фабрику в колишній УРСР), канатний завод. Кількість промислових робітників на 1961 р. перевищувала 350 000, у 1980 р. доходить до півмільйона.

За 2009 р. суб'єктами промислової діяльності реалізовано продукції у відпускних цінах підприємств (без ПДВ і акцизу) на суму 22,1 млрд. грн., у тому числі: машинобудівної галузі — на 6,0 млрд. грн., харчової галузі — на 4,8 млрд. грн., підприємствами з виробництва та розподілення електроенергії, газу і води — на 5,1 млрд. грн., хімічної та нафтохімічної промисловості — на 1,8 млрд. грн.

Промислові підприємства міста переважно входять до складу промислових утворень. У Харкові утворено 5 промислових вузлів, 9 промислових районів, що в свою чергу сформували 5 промислових зон, а також 14 груп підприємств. Тож, міська промисловість сформувалася за територіальною ознакою навколо великих промислових підприємств у такі промислові зони: Балашовська промзона — 863,4 га; Орджонікідзевська промзона — 1043 га; Диканівська промзона — 999 га; Іванівська промзона — 550 га; Безлюдовська комунально-складська промзона — 576 га.

Ці промислові утворення поєднують більше 70% промислових, транспортних і складських підприємств міста.

Торгівля. У Харкові налічується більше 20-ти продуктових, речових, промислових ринків та базарів.

Найбільшими діючими ринками є Барабашово, Центральний ринок (кол. Благовіщений базар), Кінний ринок, Райський куток Також у місті діє велика кількість супермаркетів ряду українських та регіональних мереж, серед яких «АТБ», «Сільпо»,"Велика Кишеня", «Billa», а також «Восторг», «Таргет» та"Класс".

Транспорт. Харків є одним із найбільших транспортних вузлів України. В сучасному Харкові є всі основні види транспорту — залізниця, міжнародний аеропорт.

Міські перевезення здійснюються за допомогою тролейбусів, трамваїв, метрополітену та маршрутного автотранспорту.

У місті діє два пункти контролю на залізниці через державний кордон з Росією: Харків-Сортувальний та Харків-Пасажирський—Бєлгород.

Тому, можна сказати, що Харків є одним за найбільш промислових центрів, який робить великий вклад у розвиток економіки України

1.3 Культурний розвиток великих міст України Також це питання буде розглядатися на прикладі міста Харкова Харків є одним з найбільших культурних центрів України. Тут діють численні культурні заклади — театри, музеї, бібліотеки, центри розвитку і дозвілля.

На території Харкова знаходяться Харківський національний академічний театр опери та балету ім. М. Лисенка, Харківський академічний український драматичний театр ім. Т. Шевченка, Харківська обласна філармонія, Будинок органної та камерної музики, кіноконцертний зал «Україна «, кінотеатри ім. О. Довженка і «Парк «.

Тут також розташовані два державні музеї - Історичний музей і Музей природи Харківського національного університету ім. В. Каразіна, а також Єврейський культурний центр «Бейт Дан». У будівлі Держпрому відкриті нові зали Обласній художній галереї «Іскусство Слобожанщіни «.

Улюбленими місцями відпочинку для багатьох харків'ян є Харківський зоопарк, який увійшов до списку організацій, включених до переліку найбільш цікавих туристичних місць, дельфінарій з океанаріумом, де з’явився білий кит, Харківський планетарій ім. Ю. Гагаріна.

У Харкові народилися або жили тривалий час поети Велимир Хлєбніков, Микола Асєєв, Сергій Єсенін, Анатолій Марієнгоф, Михайло Кульчицький, Борис Слуцький, Борис Чичибабін, Павло Тичина, Володимир Сосюра, Остап Вишня, Олександр Введенський, Гнат Хоткевич, Василь Мисик, Вадим Левин, Ігор Муратов, Кость Гордієнко, Лариса Васильєва; прозаїки Григорій Квітка-Основ'яненко, Григорій Данилевський, Аркадій Аверченко, Іван Бунін, Іван Багряний, Юрій Олеша, Валентин Катаєв, Микола Сказбуш, Вадим Собко, Юрій Милославський, Едуард Лимонов, Олександр Мільштейн та інші відомі письменники.

Таблиця 1.2. Характеристика культурних центрів Харкова показана в таблиці 1.2

З даної таблиці можна побачити, що в Харкові велика кількість мість для культурного відпочинку.

Харків має велику кількість парків і скверів, історія заснування і розвитку декотрих з яких налічує понад 100-літній період, та багатий природно-заповідний фонд.

Природно-заповідний фонд Харківської області складають природні комплекси й об'єкти, що мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну й іншу цінність і виділені з метою збереження природного різноманіття ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу, забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища. На кінець 2009 року площа природно-заповідного фонду області склала 65,7 тис. га.

До об'єктів природно-заповідного фонду Харківської області належать: Ботанічний сад ХНУ ім. В.Н. Каразіна, Сад ім. Т. Г. Шевченка, Сокольники-Помірки, Харківський зоологічний парк, Ботанічний сад, Зоопарк, Лісопарк, Молодіжний парк та інші

В області також розташовано два історико-культурні заповідники національного значення, внесені до Державного реєстру нерухомих пам’яток України: Історико-археологічний музей-заповідник «Верхній Салтів» та Чугуївський історико-культурний заповідник імені Іллі Рєпіна.

У Харкові діють Палаци спорту «Ювілейний», «Локомотив», палац водних видів спорту «Акварена», велосипедний трек «Динамо», 32 стадіони (серед них «Металіст», «Динамо», «Спартак», «Арсенал-Баварія» та ін.), дитяча залізниця «Мала південна». В 2007 року у місті засновано хокейний клуб «Харків», який виступає у вищій лізі чемпіонату України.

У сучасному Харкові встановлено доволі велике число пам’ятників, меморіалів, пам’ятних знаків, скульптурних груп і композицій.

У Харкові є ряд пам’ятників: Т. Шевченкові (1935, скульптор М. Манізер, архітектор Й. Лангбард), М. Коцюбинському (проект Н. Рябініна, 1957), з давніших В. Каразіну (1906), М. Гоголеві (1909), пам’ятний знак воїнам УПА, пам’ятник репресованим кобзарям та ін.

Зі старих будівельних пам’яток збереглися Покровський (1689) та Успенський (пошкоджений в середині 1930;их pp.) собори та деякі інші будівлі 19 ст.

Тому Харків, зі своєю багатою культурою та великою кількістю гарних місць, приваблює велику кількість туристів, а високий рівень освіти та великий вибір вищих учбових закладів приваблює також і студентів.

Розділ 2. Роль великого міста в економічному та культурному розвитку України

2.1 Поняття та визначення великого міста України З розвитком продуктивних сил збільшується потреба у створенні нових опорних центрів, що відіграють командну роль у господарській організації території, зумовлює посилення уваги до дослідження міських поселень у кінці 70-х. У 80-х роках організовуючи роль міст різної величини у системах розселення добре показує у своїй монографії П. С. Коваленко. Він приділяє значне місце вивченню великих міст, які в 70-ті роки зазнали змін внаслідок їх бурхливого росту, викликаного розвитком промисловості, міграцією сільського населення у міста. Такі міста, на думку вченого, є головними опорними центрами територіальної організації продуктивних сил, основними ланками науково-технічного прогресу. Водночас він відзначає проблеми, що виникають у великих містах та обґрунтовує шляхи їх вирішення. Вважає важливим регулюючим засобом економічного розвитку великих міст агломерацію, даючи їй таке визначення: це «система близько розміщених міських населених місць, що з часом зростаються, які об'єднуються між собою інтенсивним переплетенням народногосподарських, трудових, культурних і соціально-культурних взаємозв'язків» [13, c. 48]. Виникнення агломерацій, на думку вченого, можливе з таких причин:

1) внаслідок знищення приміських поселень навколо великого міста (Київ, Львів, Харків);

2) за рахунок розвитку парних міст — центрів (Дніпропетровсько-Дніпродзержинська);

3) внаслідок утворення груп близько розміщених одне відносно іншого міст і селищ, які відносно однакові за величиною, в індустріальних регіонах (Горлівсько-Єнакієвська, Лисичансько-Рубіжнянська та ін.). Агломерції, на думку П. С. Коваленка, значною мірою допомагають великим містам вирішувати містобудівні проблеми за допомогою малих і середніх міст.

Основні напрями розвитку великих, середніх і малих міст України розробляються також на початку 80-х років А. В. Степаненком (1981). Він особливу увагу приділяє розробці шляхів розвитку містоформуючих галузей, тобто тих, на його думку, продукція і послуги яких реалізуються за межами міста, тобто які виражають спеціалізацію міст в системі народного господарства.

На необхідність врахування організовуючої ролі міст у системах розселення і при оцінці процесів розвитку міст поряд із функціональною структурою міст наголошує Л. М. Корецький (1982). За цими ознаками він створює типологію міст України, виділивши такі типи [16, c.9]:

— столиця — м. Київ; - найбільші і великі багатофункціональні міста;

— промислові центри;

— міста, що виконують промислові і транспортні функції;

— транспортні центри;

— міста перехідного типу;

— господарські центри місцевого значення;

— оздоровчо-курортні центри.

Ця типологія дозволила створити методичні основи і рекомендації щодо розміщення промисловості у містах на перспективу. Вони значною мірою були втілені у розробках В. В. Обозного щодо розвитку малих і середніх міст Придніпров'я та інших вчених, що займалися питаннями геоурбаністики.

В середині та в кінці 80-их років ХХ ст. основні розробки геоурбаністів присвячені дослідженню міських поселень як центрів систем розселення різних таксономічних рангів. Найвизначнішими в цьому плані є наукові доробки Ю.І. Пітюренка.

Різнобічну інформацію про розвиток міст України, зокрема про територію, чисельність населення, структуру зайнятості мешканців, головні промислові, культурно-освітні об'єкти, архітектурні пам’ятники та інше узагальнили у економіко-географічному довіднику «Города Украины» його автори — В. В. Ковтун та А. В. Степаненко. Вони також згрупували міста України у 8 типів за такими ознаками, як: людність міста, його народногосподарські функції, адміністративний статус, системоорганізовувальне значення, положення в системі розселення, перспективи розвитку [14, c.4−5].

Питання геоурбаністики широко представлені у підручниках для шкіл та вузів, навчальних посібниках. В них дається інформація про показники урбанізації в різних регіонах України, динаміку чисельності і особливості відтворення міського населення, його статевовікову структуру, показники зайнятості, а також про основі форми міського населення — міста (людність, функціональні типи). Особлива увага при цьому звернута на відомості про столицю та обласні центри країни. Серед навчальних посібників в цьому плані виділяється книга Ф. Д. Заставного «Населення України» (Львів: Світ, 1984).

Багата інформація про всі міста і селища міського типу України представлена і в трьохтомній Географічній енциклопедії, яка вийшла у 1989;1993 роках.

Величезний довідковий матеріал про міста і містечка України подає А. Івченко [12, 11].

В сучасних умовах головними напрямками розвитку геоурбаністики в Україні є вивчення особливостей трансформацій функцій міст у перехідному суспільстві, висвітлення демогеографічних і соціально-економічних проблем розвитку міст і селищ міського типу з метою наукового обґрунтування їх оптимального функціонування.

Розвиток українських міст прописаний в програмах, стратегіях та інших нормативно-правових актах. У сфері реалізації державної та муніципальної політики розвитку населених пунктів України було прийнято низку законодавчих і нормативних документів, зокрема, Закон України «Про затвердження Загальнодержавної програми розвитку малих міст», «Стратегію економічного і соціального розвитку України на 2004;2015 роки», «Стратегія сталого розвитку Харківської області до 2020 року» та низку інших нормативних документів [20, 34]. Конституцією та Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено роль міст у системі адміністративно-територіального устрою та управління соціально-економічним розвитком як самостійних адміністративно-територіальних одиниць, носіїв місцевого самоврядування, суб'єктів економічної та фінансової діяльності. Закон України «Про стимулювання розвитку регіонів» визначає правові, економічні та організаційні засади реалізації державної регіональної політики щодо стимулювання розвитку регіонів та подолання депресивності територій. Даний нормативно-правовий акт кардинально змінив підхід до поняття стимулювання, законодавчо визначивши його суть: «стимулювання розвитку регіонів — комплекс правових, організаційних, наукових, фінансових та інших заходів, прямованих на досягнення сталого розвитку регіонів на основі поєднання економічних, соціальних та екологічних інтересів на загальнодержавному та регіональному рівнях, максимально ефективного використання потенціалу регіонів в інтересах їх жителів та держави в цілому» [20, 41]. Безумовно розвиток регіону залежить від рівня розвитку його міст та міських агломерацій. Однак, нормативні документи не вміщують в себе засад організації розвитку міських агломерацій.

В Україні налічується 1363 міських поселення (міст та селищ міського типу, які згідно з класифікацією віднесені до міських поселень). Серед них 106 міст з населенням понад 50 тис. мешканців; 5 міст з населенням понад 1 млн. (Київ, Харків, Дніпропетровськ, Донецьк, Одеса); 6 — від 500 тис. до 1 млн. (Запоріжжя, Львів, Кривий Ріг, Маріуполь, Миколаїв, Луганськ), 22 — від 200 до 500 тис., 17 — від 100 до 200 тис., 56 міст з населенням від 50 до 100 тис. мешканців.

2.2 Роль великих міст в економіці України

Потенціал розвитку регіонів формують: ресурсні умови, зокрема розміщення в надсистемі, а також людський вимір; функціональна складова; геометричні характеристики та історико-культурна складова. Центр тяжіння господарської активності зміщений до сходу від геометричного центру держави. Рівні індустріалізації та урбанізації для різних регіонів держави неоднакові, що не варто, однак, трактувати як недолік системи розселення, оскільки регіони суттєво відрізняються містоутворювальними умовами. Характерно також, що найбільш урбанізовані області мають найнижчий рівень заселення сільської місцевості. Результати економічної діяльності оцінюємо за фінансовими показниками господарювання окремих функціональних складових.

Основу нинішнього економічного потенціалу більшості областей, на території яких розташовані великі міста, складає потенціал самих міст. Проте зростає роль аграрного сектора економіки. Технологічний рівень можна охарактеризувати наукомісткістю функцій та якістю основних фондів. Для проаналізованих областей він є низьким.

У великих містах концентрується основний економічний потенціал України, зосереджуються виробничі та невиробничі фонди. Тут вигідно вирізняються міста Київ та Дніпропетровськ, де обсяги реалізованої продукції та інвестицій в оновлений капітал у розрахунку на одного мешканця значно перевищують аналогічні показники для інших великих міст держави. Зокрема цей показник складає 9,3 тис. грн. на одного мешканця в Києві; 5,3 тис. — у Дніпропетровську, тоді як у Макіївці - 1,3 тис. та 2,0 тис. — в Харкові. За показниками іноземних інвестицій (млн. дол. США) названі міста також домінують серед інших великих міст: у Києві за 2007 р. вони становили 5538,2 млн. дол. США, у Дніпропетровську — 1186,9, а у Харкові - лише 0,5 млн. дол. США, у Севастополі - 0,1, в Херсоні - 4,3 млн. дол. США. Житловий фонд великих міст за станом на 01.01.2007 р. склав 261,4 млн. м кв. Житлова забезпеченість населення щорічно зростає але низькими темпами. За 2007 р. введено в експлуатацію загальної площі житлових будинків на одного мешканця в Києві - 0,5 м кв, у Чернігові - 0,02 м кв. Житловому фонду великих міст притаманний високий ступінь благоустрою — обладнання центральними системами водовідведення, каналізації, центральне опалення та гаряче водопостачання.

У великих містах з різною динамікою відбуваються також процеси приватизації. Так, надходження коштів від приватизації в 2006 р. склало в Києві 514,5; у Харкові - 61,8 млн. грн. У схожих між собою за кількістю мешканців містах Львів та Кривий Ріг показники, відповідно, становили 115,4 та 22,7 млн. грн. Надходження складаються як від продажу об'єктів приватизації, так і від приватизації землі. У Києві всі 100% надходжень — від продажу об'єктів приватизації, тоді як в Одесі (40%), Запоріжжі (48,9%) та Чернігові (40,8%) переважають надходження від приватизації землі. Просторову організацію великих міст можливо описати геометричними характеристиками, функціональною структурою та умовами розміщення. Територія великих міст суттєво різниться: Вінниця — 6,1 кв. км; Донецьк — 358; Дніпропетровськ — 396; Запоріжжя — 330; Київ — 824; Луганськ — 284; Миколаїв — 121; Одеса — 136; Львів — 155 км кв. Великі міста порівняно з малими в нинішніх умовах перебувають у стані глибшої екологічної кризи, перевантажені малоефективними виробничими об'єктами, мають гостріші транспортні та інші проблеми. Особливо важка ситуація склалася у великих містах Придніпровсько-Донецького економічного регіону.

Виникнення надвеликих міст та міських агломерацій в Україні - процес штучний, продиктований економічними вигодами концентрації промисловості, та не пояснюється природно-господарськими умовами історично складеного розселення в державі. Україна характеризується відносно однаковими щодо комфортності проживання умовами, і при існуючій території держави та кількості її мешканців перспективними є середні міста при збільшенні рівномірності їх розміщення по території.

З приводу окремих вимірів характеристики великих міст України варто відзначити: стосовно людського виміру спостерігаються тенденції старіння, еміграції, зменшення зайнятості, особливо у промисловості. Функціональна складова потенціалу, виражена масштабами діяльності, галузевою структурою та технологічним рівнем, характеризується вищими показниками. Однак динаміка погіршень названих показників значно вища не тільки в загальному обсязі промислової продукції, але й у розрахунку на особу. Абсолютні результати діяльності досягаються ціною ресурсомістких технологій та високих екологічних навантажень.

Роль великого міста в економіці країни визначається багатьма чинниками, зокрема публічно-правовою освітою, що визначає інтереси населення, яке проживає на території, і розміщених господарюючих суб'єктів. Великі міста зазвичай несуть відповідальність і за загальнодержавні інтереси. Хоча з розвитком сучасних комунікаційних технологій і загальною глобалізацією світового простору стає поширеним підхід, заснований на зниженні значущості географічної агломерації й відстаней, одночасно серед фахівців зміцнюється думка про роль великих міст-концентраторів.

Потенційна можливість великого міста як економічної одиниці визначається географічним положенням, рівнем економічного розвитку і стабільністю соціально-політичної ситуації, розвитком інфраструктури та якістю людського капіталу, регіональною політикою й масштабом ринків збуту.

Елементи, що складають промислову політику: вироблення цілей розвитку; прогноз розвитку індустріально комплексу; прогноз розвитку інфраструктурного комплексу; вироблення пріоритетів для складових індустріально-інфраструктурного комплексу; планування розвитку інфраструктури; тарифна політика; розвиток державно-приватного партнерства; моніторинг індустріально-інфраструктурного комплексу.

Важливе значення має політика міської адміністрації щодо розвитку стратегічних функцій міста, тобто конкретних галузей виробництва, розвитку виробничої та соціальної сфер, виходу товарів на український і світовий ринки, що характеризує визначальну роль великого міста в територіальному розподілі праці в українській економіці та світовому господарстві. Ступінь розвиненості стратегічних функцій визначається орієнтацією на внутрішню економіку або на зовнішній обмін. Тому принципово важливим стає виділення пріоритетності стратегічних напрямів розвитку, визначення основного потоку витрат ресурсів: на переважаючий зовнішній обмін (економічну експансію і експорт) або на внутрішню економіку міста (місцевий і український ринок).

Конкретними показниками економіки великого міста можуть бути такі:

— оцінка життєзабезпечення населення (за міжнародними параметрами й індикаторами).

— оцінка рівня благополуччя великого міста (за аналогією з методикою Всесвітнього банку): за розміром валового місцевого продукту на душу населення; за величиною виробничих ресурсів; за величиною природних ресурсів; за величиною людських ресурсів.

— оцінка відтворювального процесу (прямі інвестиції в економіку великого міста з урахуванням необхідного обсягу для відтворення).

— оцінка здатності створювати умови для стійкого розвитку великого міста.

— оцінка ресурсної ефективності визначається як відношення отримуваного результуючого продукту до використовуваного ресурсу.

Залежно від цілей аналізу показник обчислюють у натуральному або вартісному виразі. З метою розділення оцінки ефективності виробництва й інфраструктури розділяють показники ресурсної ефективності крупного міста на два доданки: споживання у виробничому процесі; втрати ресурсу в інфраструктурних мережах. Абсолютні показники ресурсомісткості можна використовувати для планування споживання, проектних розрахунків і порівняльного аналізу.

Дослідження впливу великих міст на ефективність використання просторового потенціалу відбувається шляхом багатовимірного порівняльного аналізу просторових властивостей великих міст з характеристиками областей, на території яких вони розміщені, відповідно до обгрунтованої моделі багатовимірного простору. Демографічна ситуація, що склалася протягом останніх 13−15 років, демонструє, що в територіальних громадах до 1000 осіб приріст населення зменшився на 9%, а частка пенсіонерів зросла на 28%. У громадах понад 5 тис. осіб приріст населення знизився на 0,8%. Тобто динаміка демографічного занепаду зменшується в міру збільшення територіальної громади [12, с. 132]. У великих та найбільших містах також спостерігається тенденція до посилення демографічного занепаду. Отже, існує певна закономірність розвитку (занепаду) території, пов’язана з рівнем та характером її урбанізації.

XXI століття характеризується змінами, що прискорюються, пріоритет крупних підприємств змінився орієнтацією на малі й середні підприємства, зменшуються габарити виробів при підвищенні їх можливостей, знижується енергоємність і матеріаломісткість технологій. Бізнес стає мережевим і набуває планетарного розподілу, інформаційні й комунікаційні технології роблять простим і доступним спілкування підприємств і громадян. Відбувається вдосконалення інфраструктури як середовища зародження й розвитку ефективного бізнесу, якісно міняється енергозабезпечення, логістика і транспорт, інформація і зв’язок.

З урахуванням динаміки подій останніх 20 років в економіці країни основним завданням органів управління великих міст України на найближчі роки в галузі промислової політики буде створення економічних умов, які сприятимуть збереженню й відновленню стійкої динаміки промислового зростання. Для цього необхідне підвищення ефективності діяльності підприємств, підтримка процесу їх реформування, виведення збиткових виробництв на рентабельну роботу, залучення до господарського обігу невживаних об'єктів промислової нерухомості, залучення нових підприємств і крупних інвесторів.

2.3 Роль великих міст в культурному розвитку України Культумра (лат. Culture — «обробіток», «обробляти») — сукупність матеріальних та духовних цінностей, створених людством протягом його історії[29]. Поняття культура об'єднує в собі науку (включно з технологією) і освіту, мистецтво (літературу та інші галузі), мораль, уклад життя та світогляд. Культура виконує найважливішу інтелектуальну і виховну функцію, в значній мірі формує, зберігає і зміцнює єдність країни.

Харків є одним з найвизначніших міст нашої держави. Не дивлячись на свою порівняно коротку історію (власне, як місто Харків існує лише з ХVII століття) Харків став відомим культурним, науковим і історичним центром Лівобережної України, що займає гідне місце в ряду міст Європи і світу. Харків був і залишається провідним освітньо-культурним і науковим центром Лівобережжя, — саме тут був відкритий перший в Україні Харківський університет у 1805 році; з Харковом пов’язане життя і діяльність багатьох визначних діячів культури і мистецтва, зокрема й видатних українських архітекторів, нарешті, Харків був першою столицею Радянської України, що справило значний вплив на його архітектурний образ. В місті є багато архітектурних пам’яток, що мають не лише місцеве, а й загальнонаціональне значення. Більшість архітектурних пам’яток, що збереглися до нашого часу, належить до періоду ХVIII-ХIХ століть. Саме в цей час зростає значення Харкова як економічного центру Лівобережжя, одночасно в місті інтенсивно розвивається освіта, наука, провадиться масштабне будівництво адміністративних і житлових будівель.

Харків є одним з найбільших культурних центрів України. Тут діють численні культурні заклади — театри, музеї, бібліотеки, центри розвитку і дозвілля. В Харкові формується культура України Стабільний розвиток країни і розвиток культури — взаємопов'язані процеси. Тому на сучасному етапі одним із ключових факторів соціально-економічного зростання нашої держави повинна стати культура За рівнем освіти і науки Харківські виші й наукові установи є одними з найкращих у країні. Тому, можна сказати, що Харків є важливим освітнім центром України, де здобувають знання учні не тільки нашої країни У великому місті розвивається культура: високий рівень освіти, досвідчені лікарі та велика кількість закладів охорони здоров? я, різновид місць відпочинку, як наприклад: театр, кіно, цирк, концерти, фестивалі, виставки і так далі. Жителі села намагаються швидше переїхати в розвинуте місто для кращого життя. Тому, можна сказати, що культура має високий рівень розвитку у великих містах і саме вона формує культуру всієї країни.

Розділ 3. Проблеми та пропозиції щодо їх вирішення

3.1 Основні проблеми пов’язані з розвитком великих міст України На сьогодні існує певна кількість густонаселених територій з вичерпаними природними ресурсами, ліквідованими великими промисловими та іншими функціональними об'єктами. Такі адміністративно-територіальні одиниці є і в східних (Донецька, Луганська), і в західних (Львівська, Волинська) областях України. Окрім того, існують території з порівняно невеликою щільністю населення, але значним потенціалом, що використовується недостатньо. Низьким є рівень використання рекреаційного потенціалу Карпатського району і зони Полісся, узбережжя Чорного і Азовського морів. Недопустимо низьким є рівень використання аграрного потенціалу в галузях рослинництва, тваринництва та біоенергетики.

Виділимо сильні та слабкі сторони великих міст у нових умовах.

Сильні сторони великих міст: вищі можливості для реалізації людини, у т.ч. і праці; концентрація інтелектуальних ресурсів для розвитку наукомістких висотехнологічних виробництв і міжнародного співробітництва в галузі інновації та входження в національні структури; а також переваги масштабу, вищий рівень розвитку виробничої та соціальної інфраструктури.

Слабкі сторони проявляються в тому, що: великі міста є дорожчими для проживання (додаткові витрати на транспорт, певні види послуг); гостріші проблеми транспорту, ускладнені комунікаційні та постачальницькі функції; складність вирішення екологічних питань.

Сили, що гальмують ефективне використання потенціалу та взаємодії великих міст у регіональному масштабі:

— на загальнодержавному рівні це дуалізм української політики, труднощі в національно-державному регулюванні та міжсистемний розрив і неефективність зв’язків «центральна влада — органи місцевого самоврядування»;

— всеохоплюючий характер трансформації суспільно-економічних відносин, для якого характерний вихід за межі стабільного функціонування та перехід у стан нерівноваги, кризовість, конфліктогенність, протистояння старих і нових форм економічної діяльності;

— організаційна та управлінська складові гальмування виявляються в неефективності діяльності або відсутності громадських і наддержавних організацій, які мають здійснювати регулюючий вплив на координацію і впорядкування взаємодії елементів системи.

Концентрація промисловості й творення великих промислових центрів надавало очевидні переваги, однак при цьому проявляються негативні явища. Складність сьогоднішньої соціально-економічної та екологічної ситуації в Україні певною мірою обумовлена надмірною концентрацією виробництва, що для умов держави з відносно рівномірною та давно освоєною територією і природно-ландшафтними умовами не було необхідним.

3.2 Шляхи вирішення основних проблем великого міста Здійснюючи територіальний поділ, важливо врахувати не лише існуючий стан території, а й можливості їх розвитку за сукупністю характеристик векторів простору. В умовах реструктуризації економіки, децентралізації державного управління і розвитку місцевого самоврядування для забезпечення екологічно безпечного соціально-економічного розвитку важливо, щоб адміністративно-територіальні одиниці володіли необхідним потенціалом. Тобто в основу територіального поділу країни потрібно покласти потенціал розвитку територій.

Засоби підвищення ефективності взаємодій великих міст та регіонів можна класифікувати як економічні - пов’язані з заходами, спрямованими на ефективне використання потенціалу через функціональну сферу; соціальні - через ефективне використання людського потенціалу; політичні - зводяться до трансформації політичних орієнтирів держави; інформаційні - покращення інформаційного забезпечення тощо. За ступенем впливу на ефективність використання потенціалу просторові засоби є домінуючими.

Великі міста для ефективного функціонування вимагають вищого рівня просторової організації - структурного та часового узгодження елементів і зв’язків простору, що забезпечує ефективний розвиток систем (підвищення рівня використання ресурсів, отримання корисних ефектів, посилення сильних сторін та зниження негативних наслідків їх функціонування).

Приблизна рівність потенціалів адміністративно-територіальних одиниць певного рівня вирівнює можливості щодо сталого їх розвитку, а також складність завдань місцевого самоврядування. Цілком зрозуміло, що значення кожної окремо взятої характеристики векторного простору адміністративно-територіальних одиниць можуть суттєво різнитися між собою. В одній може переважати трудовий потенціал, в іншій — природний, ще в іншій — земельний. Така різноманітність зумовлює відмінність напрямів їх функціонування та важливість гармонійного розвитку держави загалом.

Певні труднощі пов’язані з методикою оцінки потенціалу, адже характеристики векторів простору мають різний фізичний зміст. Зведення їх до одного інтегрального показника може здійснюватися з використанням грошових чи енергетичних еквівалентів або безрозмірних характеристик часткових потенціалів. Саме на такій методологічній основі можлива реалізація принципів територіального поділу, а саме: оптимального розмежування територій, пропорційності просторових характеристик, наявності критичної маси потенціалу розвитку, взаємодоповнення потенціалів міст та адміністративно-територіальних одиниць, спадкоємності тощо.