Соціальні фактори гомінізації

З найдавніших часів антропогенезу до сьогодні не збереглося жодних прямих даних про соціальну організацію популяцій ранніх гомінідів. Тому суспільні відносини найдавніших предків людини реконст-руюються за непрямими даними, що включають інформацію про стадні взаємовідносини мавп, деякі палеонтологічні, археологічні та етнографічні матеріали.

Співставлення і аналіз таких непрямих даних дозволяє скласти загальне, хоч і досить гіпотетичне уявлення про суспільне життя перших гомінідів.

Людиноподібні мавпи мають невелику кількість моделей організації життя у групі й, цілком вірогідно, що ці моделі не надто відрізняються від тих, що були типовими для спільних предків людини і мавп. Для сучасних приматів характерні такі типи угруповань:

• — материнська сім'я, що складається із самиці та дитинчат (лемури);
• — сім'я з двома батьками (гібони);
• — стадо з одним самцем, який вороже ставиться до інших (гамадрили);
• — стадо з багатьма самцями та віковою ієрархією (капуцини, горили);
• — стадо із системою гнучкої олігархії і явищами кодомінування та співробітництва (шимпанзе).

Жодна з цих моделей не є загальновизнаною, але перевагу усе ж таки віддають лісостеповим і степовим шимпанзе, оскільки вони філо-генетично ближчі до людини. Шимпанзе відзначаються тямущістю, розвиненою комунікативною системою, здатністю адекватно викорис-товувати природні предмети для задоволення своїх потреб. Вони мо-жуть навіть певним чином вдосконалювати їх та обробляти, демонструю-чи при цьому неабияку кмітливість. Використання «знарядь» передається у популяціях як традиція: самиці навчають дитинчат. Але шимпанзе — далеко не янгольські створіння, вони завзяті ксенофоби, що дуже пильно доглядають за своєю територією і вкрай неприязно ставляться до чужаків. Їх не просто виганяють, а намагаються знищити і навіть іноді потім використовують у їжу. Під час бійок шимпанзе відрізняються надзвичайною жорстокістю: відривають частини тіла, п’ють кров, добивають суперників. Натомість у міжродинних стосунках вони часто стають дуже турботливими і товариськими. Кооперація зменшує внутрішньовидову агресію, з’являються елементи дружньої поведінки: поцілунки, обійми, пестливі дотики. До спілкування вво-дяться і сексуальні елементи. При цьому згуртованість більша в тих колективах, що вимушено засвоїли відкриті місцини із сухим кліма-том. Вона дозволяє тваринам ефективніше протидіяти хижакам.

Звичайно, шимпанзе не тотожні нашим спільним предкам, але знач-но більше подібні до них, ніж люди. Це дозволяє вважати припустимою екстраполяцію суспільних відносин у шимпанзе на ранні етапи гоміні-зації. Внаслідок таких пізнавальних процедур у нас з’являється, нехай і певною мірою імовірнісне, але знання, що суттєво відрізняється від не-знання.

Додатковим аргументом на користь придатності екстраполяційної моделі суспільних відносин у шимпанзе є те, що вони мають значний поведінковий потенціал із вираженим тяжінням до соціальності: ізольовані тварини гинуть через неврози, серцеві напади і тугу. Відповідна зумовленість поведінки соціальними факторами характерна й для гомінідів. Доведена подібність соціальної поведінки понгідів і людей за вісьмо-ма із 14 досліджених ознак. Зокрема це стосується структури соціальної групи, взаємовідносин між особинами, міжгрупових стосунків тощо. Ви-сока залежність окремих істот від групи протягом антропогенезу зумо-вила прогресивний розвиток соціалізації, що відбувався паралельно із соціогенезом.