Графічний аналіз композиційної організації форм власного дизайн – проекту натюрморту з мушлями

ЗМІСТ Вступ

1 Спеціальна частина

1.1 Обґрунтування теми проекту

1.2 Вибір об'єкту проектування

1.3 Аналіз існуючих аналогів

2 Технологічна частина

2.1 Аналіз композиції власного проекту

2.2 Аналіз технічних засобів

2.3 Етапи виконання проекту Висновок Перелік використаної літератури Додатки

ВСТУП Курсова робота за темою «Графічний аналіз композиційної організації форм власного дизайн — проекту натюрморту з мушлями» складається з двох части: теоретичної і практичної.

Теоретична частина вивчає основні поняття композиції: статика, динаміка, контраст, нюанс, симетрія, асиметрія, ритм, стилізація, розкриває поняття «натюрморт», його історію, особливості натюрморту як жанру. Досліджується роль і значимість речей в натюрморті.

Вивчається поняття «графіка», її особливості, основні види графіки: станкова (естамп, гравюра, рисунок), монументальна (плакат, реклама), комп’ютерна, досліджуються особливості різних графічних матеріалів і технік.

У практичній частині опановуються різні графічнимі матеріали і техніки. Виконуються графічні аналізи аналогів та власного натюрморту: визначається конструктивна основа, автор спробує створювати світлотіньові ефекти, виконувати геометричну стилізацію предметів, виявляти особливості фактур. Здобуваються навики навики у різних графічних техніках.

При створенні власного натюрморту вчитись правилам створення композиційної фотографії: розподілу світла і тіні, чіткості зображення, правильної розстановки акценту, досліджувати світлотіньові ефекти, намагатися правильно розташовувати предмети на площині, розібрати особливості передачі кольору.

графічний дизайн натюрморт

1 СПЕЦІАЛЬНА ЧАСТИНА

1.1 Обґрунтування теми проекту Мистецтво — особлива підсистема духовної сфери життя суспільства, яка являє собою творче відображення дійсності в художніх образах.

Предметом мистецтва є світ та людина в сукупності, а також їх взаємодія одного з одним.

Форма існування мистецтва — художній витвір (поема, картина, спектакль, кінофільм та інші).

Мистецтво також використовує особливі засоби для відтворення реальної дійсності: для літератури це слово, для музики — звук, для образотворчого мистецтва — колір, для скульптури — об'єм, для танцю — рух, для спектаклю — гра, для пантоміми — жести і міміка.

Мистецтво умовно можна поділити на три види:

— просторові - зображувальні об'єкти людина сприймає в нерухомому вигляді, завмерлими в просторі. До них зараховують живопис, графіку, скульптуру та архітектуру, художню фотографію.

— часові - відтворення життя у русі, у його розвиткові, що відбувається протягом певного часу. До них належать музика, спів, танець, пантоміма та художня література.

— синтетичні - поєднання елементів просторових і часових видів. Форма зображення в театрі, кіно та на телебаченні реалізується як у просторі, так і в часі.

Одним з просторових видів мистецтва є графіка. Для неї характерна перевага ліній і штрихів, використання контрастів білого і чорного та менше, ніж у живописі, використання кольору. Твори можуть мати як монохромну, так і поліхромну гаму.

Графіка поділяється на такі різновиди:

— станкова графіка;

— книжкова графіка;

— журнальна і газетна графіка;

— прикладна графіка;

— комп'ютерна графіка;

— промислова графіка.

Станкова графіка — різновид графіки, де твори мають самостійне значення. Вони не пов’язані з літературним текстом (як наприклад, книжкова графіка чи плакат) та не мають вузького практичного призначення (як наприклад, витвори прикладної графіки). Для станкової графіки характерні широта тематики та розмаїття зображувальних засобів.

Книжкова графіка — один із видів графічного мистецтва, до якого відносяться книжкові ілюстрації, віньєтки, заставки, буквиця, обкладинки, суперобкладинки та інше.

Прикладна графіка виконує різноманітні функції, уносячи художній початок в оформлення предметів утилітарного значення (календарі, поштові марки, екслібриси, товарні знаки, етикетки і т. ін.).

Комп’ютерна графіка — це графіка, тобто зображення, які створюються, перетворюються, оцифровуються, обробляються і відображаються засобами обчислювальної техніки, включаючи апаратні і програмні засоби. Для відображення графіки використовують монітор, принтер, плотер тощо. Розрізняють 3 види комп’ютерної графіки. Це растрова графіка, векторна графіка і фрактальна графіка.

Промислова графіка, вигляд прикладної художньої графіки, яка обслуговує сферу виробництва і збуту промисловій продукції (товарні ярлики, фірмові знаки, упаковки, видавничі марки; рекламні видання — каталоги, буклети, проспекти і інше) і сферу управління виробництвом (ділові папери — бланки, конверти і інше). По своїх завданнях промислова графіка тісно стикається з торговельно-промисловою рекламою, не зрідка будучи її складовою частиною.

Залежно від способу виконання і можливостей тиражування графіку поділяють на унікальну і друковану. Унікальна графіка — створення творів у єдиному екземплярі (рисунок, монотипія, аплікація тощо). Друкована графіка (гравюра) — створення друкованих форм, з яких можна отримувати по кілька відбитків.

Гравюра або ритина — вид графічного мистецтва, створення тиражованих зображень шляхом контрастного друку з рельєфних поверхонь або через трафарет. Вона має декілька видів:

— естамп — від французького estamper — штампувати. Початкове зображення робиться не на папері, а на пластині будь-якого твердого матеріалу, з якої потім малюнок друкується, робиться відбиток за допомогою преса. При цьому можна отримати не один примірник відбитка, а багато, тобто тиражувати графічне зображення;

— плоска гравюра — малюнок і фон знаходяться на одному рівні;

— опукла гравюра — фарба покриває поверхню малюнка — малюнок вище рівня фону;

— поглиблена гравюра — фарба заповнює поглиблення, малюнок нижче рівня фону.

Залежно від матеріалу, з якого створюється друкована форма розрізняють різні види гравюри:

— літографія — друкованою формою є поверхня каменю (вапняку). Камінь дуже добре полірується і знежирюється. Зображення на літографічний камінь наноситься спеціальною жирною литографічною тушшю або олівцем. Камінь змочується водою, далі накатується фарба, чіпляється тільки до раніше нанесеному малюнку;

— альграфия — плоский друк, техніка виконання аналогічна літографії, але замість каменю використовується алюмінієва пластина.

— ксилографія — гравюра на дереві, вирізається спеціальним різцем. Фарба накочується на площину вихідної дошки. При друку на папері білими залишаються ділянки, вирізані різцем. Відбитки являють собою контурний малюнок товстими чорними лініями.

— ліногравюра — гравюра на лінолеумі. По техніці дуже близька до ксилографії.

— гравюра по металу виконується на цинку, міді, залізі, сталі. Гравюра по металу ділиться на друк з травленням і без травлення. Існує велика кількість технік цього виду гравюри — техніка сухої голки (найбільш близька до авторської графіки, так як не має великого тиражу), меццо-тинто («чорний друк»), офорт, акватинта, м’який лак.

— офорт — від французького eau-forte — азотна кислота. Малюнок продряпується гравірувальною голкою у шарі кислотно-упорного лаку, що покриває металеву пластину. Процарапані місця протравлюються кислотою, а отримане поглиблене зображення заповнюється фарбою і робиться відтиск на папір.

— суха голка — малюнок наноситься безпосередньо на метал, шляхом процарапування вістрям твердої голки штрихів на поверхні металевої дошки.

— меццо-тинто — від італійського mezzo — середній і tinto — пофарбований. Вид поглибленої гравюри, в якій поверхні металевої дошки гранильником надається шорсткість, що дає при друку суцільний чорний фон. Ділянки дошки, відповідні світлим місцях малюнка вискоблюються, згладжуються, поліруються.

— акватинта — від італійського aquatinta — метод гравірування, заснований на протравленні кислотою поверхні металевої пластини з наплавленною асфальтовою або каніфольним пилом і з нанесеним зображенням за допомогою пензля кисловідтовкуючим лаком. Має величезну кількість відтінків від чорного до білого.

Найтрадиційнішим різновидом графіки є рисунок.

Рисунок — яке-небудь зображення на площині, що виконується від руки за допомогою графічних засобів — контурної лінії, штриха, плями. Різними поєднаннями цих засобів (комбінації штрихів, поєднання плями і лінії), в малюнку досягаються пластичне моделювання, тональні і світлотіньові ефекти рисунка, як правило, виконується одним кольором або з більш менш органічним використанням різних кольорів. Сфера застосування рисунка надзвичайно велика (рисунок науково-допоміжного, прикладного, технічного характеру). Художній рисунок складає одну з найважливіших і широко розвинених областей образотворчих мистецтв і лежить в основі усіх видів художнього зображення на площині (живопис, графіка, рельєф, гравюра, офорт).

Основними матеріалами для створення рисунку є папір (фактурний, тонований, рисовий, шовковий) та графічні матеріали (пастель, сангіна, соус, графіт, туш).

Важливим елементом зображувального мистецтва є композиція.

Композиція — складання, створення, зв’язок, побудова і структура. Вперше поняття композиція з’явилося в Стародавньому Римі та визначалося як зіставлення бійців на арені цирку. Композицію як художню дисципліну почали вивчати в XVIII ст. в Італії.

Основні закономірності композиції:

— єдність;

— гармонія;

— доцільність

— закон оптики

— закон гравітації

— закон економії

Виділяють три основні види композиції:

— фронтальну до якої належать всі «площинні» композиції, а також композиції, які мають рельєф. Композиції на «площині» можуть бути представлені творами, виконаними в різних техніках і матеріалах. Фронтальна композиція широко використовується в роботах декоративно-прикладного характеру, де фактура матеріалу часто надає композиції рельєфність (текстиль — гобелен, скло — вітраж і т. ін.). Композиції, що «виступають з площини», тобто мають рельєф, також належать до фронтальних. Вони сприймаються глядачем фронтально і не потребують бокового огляду. Рельєф творів дозволяє виявити їх форму і композиційну побудову за рахунок світла і тіні. Таким композиціям властива гра фактури;

— об'ємна — сюди можна віднести твори мистецтва, що мають три виміри (довжину, ширину і висоту), тобто параметри, які характеризують об'єм взагалі. Це скульптура, дрібна пластика, малі архітектурні форми, роботи декоративно-прикладного характеру, різні утилітарні об'єми (посуд, меблі, транспортні засоби, одяг — загалом, все те, що включає в себе дизайн);

— глибино-просторова — поєднує у собі матеріальні елементи (об'єми, площини, простір) та паузи між ними. Як приклад, відкриття Олімпійських ігор, парки, вулиці, площі.

Прийоми композиційної побудови:

— пропорція та пропорційність;

— масштаб і масштабність;

— симетрія та асиметрія;

— контраст і нюанс;

— ритм та метр.

Пропорція має чітке математичне співвідношення між величинами. Люди вивели золотий перетин.

В XII ст. Фібоначчі вивів співвідношення сторін: якщо припустити, що відрізок це 1 співвідношення висоти та довжини, то одна зі сторін буде відноситись до іншої як 0,618 до 0,382. І довів, що кожне наступне число буде дорівнювати сумі двох попередніх.

Пропорційність — не математичне співвідношення висоти та ширини.

Масштаб — строго математичне співвідношення, виражене у картографії.

Масштабність — нематематичне співвідношення предметів відносно людини.

Симетрія — композиційний засіб, притаманна декоративним композиціям, де рівномірно чергуються елементи та інтервали між ними, де можна уявно провести ось симетрії, де компоненти співіснують у дзеркальному або перевернутому відношенні.

Асиметрія — характерна для реалістичних артефактів, які передбачають використання форм, ліній, кольорів, що не повторюються.

Контраст — композиційний засіб, який посилює виразність задуму співставленням великого та малого, рухливого та спокійного, яскравого й згаслого, високого й маленького, гладкого й фактурного, світлого та темного.

Нюанс — композиційний прийом, за допомогою якого створюється плавний перехід характеристики елементів композиції. При використанні нюанса немає чітко виражених противоріч: він призваний виявити відтінки, допомагаючи уникнути монотонності.

Ритм — це чергування яких-небудь елементів в певній послідовності. Ритм може бути заданий лініями, плямами світла і тіні, плямами кольору.

Метр — повторення через рівний інтервал однакових або схожих візуально сприйманих ознак об'єкта.

1.2 Вибір об'єкту проектування Натюрморт (франц. nature morte, итал. natura morta — мертва природа), -жанр образотворчого мистецтва (головним чином у станковому живописі), який присвячений зображенню речей, розміщених в єдиному середовищі і та організованих в групу. Спеціальна організація мотиву (так звана постановка), — один із основних компонентів образної системи жанру натюрморт. Окрім неживих предметів (наприклад, предметів домашнього ужитку), в натюрморті зображують об'єкти живої природи, ізольовані від своїх природних зв’язків і тим самим обернені в річ.

Народження натюрморту як самостійного жанру пов’язано із загальним становленням європейського мистецтва нового часу, виділенням станкового живопису і формуванням розгалуженої системи жанрів. Вже в творах італійських і особливо нідерландських майстрів епохи Відродження спостерігається небувала увага до матеріального світу, прихильність до конкретно-чуттєвої краси речей, образи яких в той же час іноді зберігають символічне значення, часто властиве зображенню предметів у середньовічному мистецтві. Історію натюрморту як жанру станкового живопису, і зокрема його типу «trompel'oeil» («обманка»), відкриває натюрморт італійського художника Якопо де Барбарі (1504 р.), (додаток 1). Проте поширення жанру натюрморт припадає на 2-у половину 16 — початок 17 ст., чому сприяли характерні для цієї епохи природничо-наукові схильності, інтерес мистецтва до побуту і приватного життя людини, а також сам розвиток методів художнього освоєння світу.

У російському мистецтві натюрморт з’явився у 18 ст. разом із затвердженням світського живопису, відображаючи пізнавальний пафос епохи і прагнення правдиво і точно передати предметний світ («обманки» Г. Н. Теплова, П. Г. Богомолова, Т. Ульянова та інші).

Подальший розвиток російської натюрморту протягом значного часу носив епізодичний характер.

Його певний підйом у першій половині XIX ст., який ознаменувався такими іменами, як Ф. П. Толстой (додаток 2), А Р. Венеціанов, І. Т. Хруцький, пов’язаний з бажанням побачити прекрасне в малому і буденному.

У другій половині XIX ст. натюрморт став набирати свою смислову силу, правда, спочатку тільки в сюжетних межах композиції П. Федотова, Ст. Петрова, Ст. Маковського, Ст. Полєнова та інших живописців демократичного спрямування. Натюрморт в жанрових картинах цього кола авторів розкривав і посилював соціальну спрямованість їхніх творів, характеризував час.

Самостійне рішення натюрморту-етюду зростає на рубежі ХІХ і ХХ ст. у роботах М. А. Врубеля (додаток 3) і Ст. Борисова-Масутова. Розквіт російського натюрморту припадає на початок XX століття. Мистецтво характеризується пошуками в області кольору, форми, просторової побудови. Прагнення розширити можливості образотворчої мови спонукає митців звертатися до традицій давньоруського і народного мистецтва, культури Сходу, класичної спадщини Заходу, до досягнень сучасного французького живопису.

У 1920;1930;х роках натюрморт включає і філософське осмислення сучасності в загострених по композиції творах К. С. Петрова-Водкіна (додаток 4). Вони відрізняються своєрідністю колірної і перспективної побудови. Предмети написані в них не з однієї точки зору, а з декількох. Подібний прийом побудови простору розширював образотворчі засоби художника, допомагаючи передавати форми і обсяг предметів і сприяючи більш точному показу їх взаємозв'язку на площині.

Збагачений новими темами, образами і художніми прийомами, російський натюрморт початку XX століття розвивався надзвичайно стрімко: за півтора десятиліття він проходить складний шлях від імпресіонізму до абстрактної формотворчості, граючи велику роль у становленні мистецтва нашого століття.

1.3 Аналіз існуючих аналогів Рисунок 1.1

Це картина маслом (рисунок 1.1). На картині зображені келих з вином, мушля, гроно винограду. В натюрморті переважать теплі червоні, жовті, оранжеві та тепло-зелені тони. Увагу глядача акцентують на мушлі, за рахунок порівняння розміру винограду та келиху відносно неї.

Рисунок 1.2

Натюрморт виконаний у горизонтальному форматі, на лінійній схемі (рисунок 1.2) визначається композиційно конструктивна основа натюрморту. Елементи натюрморту вписані у трикутник (позначений червоним кольором) в трикутник вписані келих з вином, виноград, мушля. Зорові лінії композиції доповнюють округлі предмети (позначені зеленим кольором) — виноградини, розташовані в центрі композиції. Основні зорові вертикалі композиції натюрморту підкреслені додатковими лініями (позначені жовтим кольором), до цих вертикалей відносяться бокал та бокова частина стола, а основні зорові горизонталі підкреслюють стійкість композиції (позначені фіолетовим кольором) це поверхня, на якій розташований натюрморт, денце бокалу, його верхня та нижня частини. Застосовані зорові діагоналі, що роблять натюрморт більш динамічним та створюють ефект руху (позначені на рисунку блакитним кольором) вони визначають умовні межі мушлі та верхніх виноградин.

Рисунок 1.3

Досліджується загальна кількість фону к предметам (рисунок 1.3) для виявлення співвідношення пустот фону до предметів натюрморту. Співвідношення предметів та фону однакове, за рахунок існуючих пустот між предметами.

Рисунок 1.4

Досліджується співвідношення предметів натюрморту до фону (рисунок 1.4). Предмети розташовані посередині, за рахунок поєднання гладких форм предметів (виноградинка, бокал) та рельєфних (мушля, гроно винограду) композиція виглядає гармонічною та довершеною.

Рисунок 1.5

В тональному рішенні натюрморту (рисунок 1.5) за допомогою світлотіньових ефектів, півтонів, змодельована форма предметів. Тональна композиція є організуючим початком для зображення, пов’язуючи в єдине зорове ціле всі наявні в ньому кольорові плями. Вибір загальної тональності натюрморту безпосередньо впливає на його емоційну оцінку. Виявляємо основні великі тонові відносини в натюрморті між предметами і предметів до фону. Виявляємо найбільш темні і найбільш світлі плями в натюрморті. Найтемніші плями — це фон та тіні, найсвітліші - мушля. Всі інші тонові градації будуть варіюватися між ними.

Рисунок 1.6

Натюрморт виконаний у техніці «фактура» (рисунок 1.6). За допомогою цього графічного прийому елементам натюрморту були надані не притаманні їм властивості. Натюрморт набув динамічності. Так, бокал виконаний у завернуті лінії, мушля — у плями (заштриховані та ні), виноград у штриховку по дві лінії з різним нахилом, фон — по різному заштриховано.

Рисунок 1.7

Виявлення акценту в натюрморті (рисунок 1.7). Акцентом в цій композиції обрана виноградина, а інші предмети залишились білими. За допомогою акценту ми привертаємо увагу до обраного предмету. Виноградина була обрана за акцент тому, що вона розташована окремо від усього грона винограду майже у центрі. Акцент зроблений з використанням фактури.

Виявляємо геометричну основу фігур, що вписуються у геометричні форми (рисунок 1.8). При використанні геометрізації, елементи натюрморту виглядають простішими, узагальненими. Чаша бокалу набула форму трикутника, мушля має вигляд многокутника, виноград — овальної форми.

Рисунок 1.8

Рисунок 1.9

Фотографія натюрморту (рисунок 1.9). На фото зображені різноманітні мушлі, скляна ваза, сталевий глечик. Натюрморт виглядає статичним, хоча і поверхня, на якій він розташований знаходиться під нахилом. Виконаний він у темних синьо-сірих тонах з акцентом на велику червоно-рожеву мушлю. В натюрморті чітко виражений розподіл світла і тіні. Джерело світла розташоване зліва.

Рисунок 1.10

Натюрморт виконаний у горизонтальному форматі, на лінійній схемі (рисунок 1.10) визначається композиційно конструктивна основа натюрморту. Елементи натюрморту вписані у трикутник (позначений зеленим кольором) в трикутник вписані шість мушель, ваза, глечик. Зорові лінії композиції доповнюють округлі предмети (позначені зеленим та жовтим кольорами) — дві мушлі, розташовані зліва, та одна, розташована біля глечика, велика мушля та скляна ваза. Основні зорові вертикалі композиції натюрморту підкреслені додатковими лініями (позначені блакитним кольором), до цих вертикалей відносяться вісі симетрії вази та глечика і їх бокові частини, вертикалі на мушлях, а основні зорові горизонталі підкреслюють стійкість композиції (позначені рожевим кольором) це основа вази і мушлі, яка розташована по центру, візерунок на глечику. Застосовані зорові діагоналі, що роблять натюрморт більш динамічним та створюють ефект руху (позначені на рисунку фіолетовим кольором) це межі столу, рукоятка графину, його горлечко, нахил мушель.

Досліджується загальна кількість фону к предметам (рисунок 1.11) для виявлення співвідношення пустот фону до предметів натюрморту. Співвідношення фону і предметів не однакове. Кількість займаного простору фоном перевищує загальну кількість простору предметів.

Рисунок 1.11

Рисунок 1.12

Досліджується співвідношення предметів натюрморту до фону (рисунок 1.12). Увага зосереджена на предметах, вони розташовані посередині і розміщені по діагоналі. Просліджуються чіткі вертикальні лінії побудови і трикутник, в який вписані усі предмети натюрморту.

Рисунок 1.13

В тональному рішенні натюрморту (рисунок 1.13) за допомогою світлотіньових ефектів, півтонів, змодельована форма предметів. Тональна композиція є організуючим початком для зображення, пов’язуючи в єдине зорове ціле всі наявні в ньому кольорові плями. Вибір загальної тональності натюрморту безпосередньо впливає на його емоційну оцінку. Виявляємо основні великі тонові відносини в натюрморті між предметами і предметів до фону. Виявляємо найбільш темні і найбільш світлі плями в натюрморті. Найтемніші плями — тіні від предметів, скляна ваза, сталевий глечик, поглиблення в рельєфах мушель. Найсвітліші плями — відблиски та рефлекси на предметах натюрморту. Всі інші тонові градації будуть варіюватися між ними.

Натюрморт виконаний у техніці «фактура» (рисунок 1.14). За допомогою цього графічного прийому елементам натюрморту були надані не притаманні їм властивості. Натюрморт набув динамічності. Так, задній фон виконаний вигляді цегельної стіни, стіл — довільна лінія, ваза виконана у кружечок, графин і велика мушля — різними лініями, Останні мушлі - різноманітними фактурами.

Рисунок 1.14

Рисунок 1.15

Виявлення акценту в натюрморті (рисунок 1.15). Акцентом в цій композиції обраний графин. За допомогою акценту ми привертаємо увагу до обраного предмету. Графин був обраний за предмет акценту, бо він самий високий предмет композиції. Графин виділений за рахунок геометрізації йог форм, і деформації всіх інших предметів.

Рисунок 1.16

Виявляємо геометричну основу фігур, що вписуються у геометричні форми (рисунок 1.16). При використанні геометрізації, елементи натюрморту виглядають простішими, узагальненими. Так мушлі і ваза виглядають як овали, графин — як многокутник.

Рисунок 1.17

Це картина маслом (рисунок 1.17). На картині зображені різноманітні мушлі, морська зірка, фоном виступають поверхня стіни і драпіровки. Картина виконана у теплих коричнево-білих тонах, увагу привертає мушля виконана у синьо-блакитних відтінках. Натюрморт асиметричний за рахунок поєднання великих і малих форм, використання контрастів фону, предметів.

Рисунок 1.18

Натюрморт виконаний у горизонтальному форматі, на лінійній схемі (рисунок 1.18) визначається композиційно конструктивна основа натюрморту. Основна кількість елементів натюрморту вписана у трикутник (на рисунку позначено сірим кольором).. Зорові лінії композиції доповнюють округлі предмети (позначені зеленим та рожевим кольорами) — це дві великі мушлі, розташовані по бокам, три маленькі по центру, велика овальна справа по центру і дві невеликі з лівого боку. Основні зорові вертикалі композиції натюрморту підкреслені додатковими лініями (позначені фіолетовим кольором), до цих вертикалей відносяться деякі складки драпіровки, рельєфи мушель,, а основні зорові горизонталі підкреслюють стійкість композиції (позначені блакитним кольором) це площина, на якій розташований натюрморт, контури драпіровки і мушель. Застосовані зорові діагоналі, що роблять натюрморт більш динамічним та створюють ефект руху (позначені на рисунку жовтим кольором) це складки драпіровки, контури мушель.

Рисунок 1.19

Досліджується загальна кількість фону к предметам (рисунок 1.19) для виявлення співвідношення пустот фону до предметів натюрморту. Співвідношення фону і предметів не однакове. Кількість займаного простору фоном перевищує загальну кількість простору предметів.

Рисунок 1.20

Досліджується співвідношення предметів натюрморту до фону (рисунок 1.20). Увага зосереджена на предметах, дуже чітко видно ритмічну послідовність між предметами і як білий простір заповнює пустоти між ними, це все гармонійно існує між собою.

Рисунок 1.21

Рисунок 1.22

В тональному рішенні натюрморту (рисунок 1.21) за допомогою світлотіньових ефектів, півтонів, змодельована форма предметів. Тональна композиція є організуючим початком для зображення, пов’язуючи в єдине зорове ціле всі наявні в ньому кольорові плями. Вибір загальної тональності натюрморту безпосередньо впливає на його емоційну оцінку. Виявляємо основні великі тонові відносини в натюрморті між предметами і предметів до фону. Виявляємо найбільш темні і найбільш світлі плями в натюрморті. Найтемніші плями — тіні від предметів, фон. Найсвітліші - відблиски на предметах, драпіровка.

Натюрморт виконаний у техніці «фактура» (рисунок 1.22). За допомогою цього графічного прийому елементам натюрморту були надані не притаманні їм властивості. Натюрморт набув динамічності. Так, задній фон виконаний закрученими лініями, одна драпіровка у крапку, інша в пляму, мушлі - в лінію, крапку, завитки, пляму.

Рисунок 1.23

Виявлення акценту в натюрморті (рисунок 1.23). Акцентом в цій композиції обрана мушля, яка розлініяна, а інші предмети залишились білими. За допомогою акценту ми привертаємо увагу до обраного предмету. Мушля була обрана за предмет акценту, бо вона більше інших і розташована в центрі композиції.

Виявляємо геометричну основу фігур, що вписуються у геометричні форми (рисунок 1.24). При використанні геометрізації, елементи натюрморту виглядають простішими, узагальненими. Так, мушлі стали округлої, овальної ті трикутної форм.

Рисунок 1.24

Рисунок 1.25

Фотографія натюрморту (рисунок 1.25). На фото зображені різноманітні мушлі. Натюрморт виконаний у теплій жовто-коричневій гамі. За рахунок того, що фото зроблено зверху, на ньому відображується вся характерна суть предметів натюрморту, а також просліджуються чіткі форми в побудові і композиції.

Рисунок 1.26

Натюрморт виконаний у горизонтальному форматі, на лінійній схемі (рисунок 1.26) визначається композиційно конструктивна основа натюрморту. Всі елементи натюрморту вписані у многокутник (на рисунку позначено рожевим кольором). Зорові лінії композиції доповнюють округлі предмети (позначені зеленим кольором) — це мушля в правому верхньому куту, по центру і дві зліва, а також трикутники (позначені темно-зеленим кольором), в них вписані дві верхні невеликі мушлі, також мушля по центру і дві нижні утворюють між собою трикутник. Основні зорові вертикалі композиції натюрморту підкреслені додатковими лініями (позначені жовтим кольором), до цих вертикалей відносяться рельєфи мушель, а основні зорові горизонталі підкреслюють стійкість композиції (позначені червоним кольором) це вісі симетрії мушель. Застосовані зорові діагоналі, що роблять натюрморт більш динамічним та створюють ефект руху (позначені блакитним кольором) це контури мушель.

Рисунок 1.27

Досліджується загальна кількість фону к предметам (рисунок 1.27) для виявлення співвідношення пустот фону до предметів натюрморту. Співвідношення фону і предметів не однакове. За рахунок того, що фон повністю обтікає кожен предмет натюрморту, дуже чітко видно контури цих предметів і дуже вдало підкреслює їх особливості.

Рисунок 1.28

Досліджується співвідношення предметів натюрморту до фону (рисунок 1.28). Увага зосереджена на предметах, дуже чітко видно ритмічну послідовність між предметами і як білий простір заповнює пустоти між ними, це все гармонійно існує між собою.

Рисунок 1.29

В тональному рішенні натюрморту (рисунок 1.29) за допомогою світлотіньових ефектів, півтонів, змодельована форма предметів. Тональна композиція є організуючим початком для зображення, пов’язуючи в єдине зорове ціле всі наявні в ньому кольорові плями. Вибір загальної тональності натюрморту безпосередньо впливає на його емоційну оцінку. Виявляємо основні великі тонові відносини в натюрморті між предметами і предметів до фону. Виявляємо найбільш темні і найбільш світлі плями в натюрморті. Найтемніші плями — тіні від предметів, найсвітліші - відблиски на мушлях, мушля, розташована внизу зліва.

Натюрморт виконаний у техніці «фактура» (рисунок 1.30). За допомогою цього графічного прийому елементам натюрморту були надані не притаманні їм властивості. Натюрморт набув динамічності. Так, фон був виконаний в мотивах тваринної шкіри, мушлі - прямими, хвилястими, закрученими лініями, кружечками, крапельками, рослинним мотивом.

Рисунок 1.30

Рисунок 1.31

Виявлення акценту в натюрморті (рисунок 1.31). Акцентом в цій композиції обрана мушля, яка розташована унизу і розлініяна в клітку, всі інші предмети і фон виконані в лінію. За допомогою акценту ми привертаємо увагу до обраного предмету. Ця мушля була обрана за предмет акценту, бо вона найкругліший предмет натюрморту.

Рисунок 1.32

Виявляємо геометричну основу фігур, що вписуються у геометричні форми (рисунок 1.32). При використанні геометрізації, елементи натюрморту виглядають простішими, узагальненими. Так, мушлі справа в верхньому та нижньому куті, набули форми ромба, ті, що зверху — у вигляді многокутника, мушлі зліва та посередині - округлої форми.

Рисунок 1.33

Це картина маслом (рисунок 1.33). На картині зображені різноманітні мушлі. Картина виконана у теплих коричнево-рудих тонах. Натюрморт асиметричний за рахунок поєднання великих і малих форм. Завдяки гладкій поверхні, яка віддзеркалює предмети натюрморту, він привертає до себе увагу.

Рисунок 1.34

Натюрморт виконаний у горизонтальному форматі, на лінійній схемі (рисунок 1.34) визначається композиційно конструктивна основа натюрморту. Всі елементи натюрморту вписані у трикутник (на рисунку позначено жовтим кольором). Зорові лінії композиції доповнюють округлі предмети (позначені фіолетовим кольором) — це мушлі справа на задньому плані, справа унизу і унизу майже посередині, а також інші трикутники — справа посередині, зліва унизу та велика мушля на задньому плані. Основні зорові вертикалі композиції натюрморту підкреслені додатковими лініями (позначені червоним кольором), до цих вертикалей відносяться рельєфи мушель, а основні зорові горизонталі підкреслюють стійкість композиції (позначені блакитним кольором) це вісі симетрії мушель, їх рельєфи і лінія їх розташування. Застосовані зорові діагоналі, що роблять натюрморт більш динамічним та створюють ефект руху (позначені зеленим кольором) це контури і рельєфи мушель.

Рисунок 1.35

Досліджується загальна кількість фону к предметам (рисунок 1.35) для виявлення співвідношення пустот фону до предметів натюрморту. Співвідношення фону і предметів майже однакове.

Рисунок 1.36

Досліджується співвідношення предметів натюрморту до фону (рисунок 1.36). Увага зосереджена на предметах, тісно розташованих один з одним. Між елементами натюрморту не має пустот, вони пов’язані між собою, утворюючи цікавий рельєф.

Рисунок 1.37

В тональному рішенні натюрморту (рисунок 1.37) за допомогою світлотіньових ефектів, півтонів, змодельована форма предметів. Тональна композиція є організуючим початком для зображення, пов’язуючи в єдине зорове ціле всі наявні в ньому кольорові плями. Вибір загальної тональності натюрморту безпосередньо впливає на його емоційну оцінку. Виявляємо основні великі тонові відносини в натюрморті між предметами і предметів до фону. Виявляємо найбільш темні і найбільш світлі плями в натюрморті. Найтемніші плями — тіні від предметів, найсвітліші - відблиски на мушлях, полосата ракушка, частини великої мушлі.

Рисунок 1.38

Натюрморт виконаний у техніці «фактура» (рисунок 1.38). За допомогою цього графічного прийому елементам натюрморту були надані не притаманні їм властивості. Натюрморт набув динамічності. Так, фон був виконаний у зарисовані і не зарисовані квадрати, кругла мушля на задньому плані - гостроконечні шипи, мушля, розташована нижче — у мереживо, справа унизу — в клітинку, мушля унизу виконана у рослинних мотивах, зліва, поруч із нею — плямиста мушля, велика мушля і та що зліва виконані різноманітними лініями.

Рисунок 1.39

Виявлення акценту в натюрморті (рисунок 1.39). Акцентом обрана велика мушля, розташована посередині композиції. Мушля виконана у кружечок, тоді як всі інші предмети і фон були виконані методом точкування. За допомогою акценту ми привертаємо увагу до обраного предмету. Ця мушля була обрана за предмет акценту, так як вона більша, порівняно з іншими, і знаходиться в центрі композиції.

Виявляємо геометричну основу фігур, що вписуються у геометричні форми (рисунок 1.40). При використанні геометрізації, елементи натюрморту виглядають простішими, узагальненими. Так, мушля зліва набула форму ромба, ракушка справа на задньому плані - круг, овальної форми набули три мушлі, розташовані в правому нижньому куту, велика мушля — многогранник, зліва поряд — ракушка у вигляді конусу.

Рисунок 1.40

Рисунок 1.41

На фото (рисунок 1.41) зображено дві мушлі та ваза з квітами. Натюрморт виконаний у холодних синьо-блакитних тонах. Увагу привертають мушлі теплого рожевого кольору. Натюрморт легкий та повітряний.

Рисунок 1.42

Натюрморт виконаний у горизонтальному форматі, на лінійній схемі (рисунок 1.42) визначається композиційно конструктивна основа натюрморту. Всі елементи натюрморту вписані у трикутник (на рисунку позначено темно-зеленим кольором). Зорові лінії композиції доповнюють округлі предмети (позначені оранжевим кольором) — це мушля зліва, листочок поряд із нею, квіточки у вазі, малюнок на вазі, а також інші трикутники (позначені жовтим кольором) — справа та зліва. Основні зорові вертикалі композиції натюрморту підкреслені додатковими лініями (позначені блакитним кольором), до цих вертикалей відносяться рельєфи мушель і вази, осьова лінія вази та її бокові грані, а основні зорові горизонталі підкреслюють стійкість композиції (позначені рожевим кольором) це поверхня, на якій розташований натюрморт, рельєф вази. Застосовані зорові діагоналі, що роблять натюрморт більш динамічним та створюють ефект руху (позначені зеленим кольором) це контури мушлі справа, лінії нахилу листочків, розташованих справа.

Рисунок 1.43

Досліджується загальна кількість фону к предметам (рисунок 1.43) для виявлення співвідношення пустот фону до предметів натюрморту. Співвідношення фону і предметів не однакове. Пустоти фону обтікають кожен предмет, вдало підкреслюючи їх особливості.

Рисунок 1.44

Досліджується співвідношення предметів натюрморту до фону (рисунок 1.44). Увага зосереджена на предметах. За рахунок того, що предмети розташовані окремо один від одного, можна роздивитись особливості контурів предметів. Просліджується трикутник, в який вписані усі предмети натюрморту.

Рисунок 1.45

В тональному рішенні натюрморту (рисунок 1.45) за допомогою світлотіньових ефектів, півтонів, змодельована форма предметів. Тональна композиція є організуючим початком для зображення, пов’язуючи в єдине зорове ціле всі наявні в ньому кольорові плями. Вибір загальної тональності натюрморту безпосередньо впливає на його емоційну оцінку. Виявляємо основні великі тонові відносини в натюрморті між предметами і предметів до фону. Виявляємо найбільш темні і найбільш світлі плями в натюрморті. Найтемніші плями — тіні від предметів, рельєфи мушель, листочки, найсвітліші - відблиски на мушлях, білі плями фону.

Натюрморт виконаний у техніці «фактура» (рисунок 1.46). За допомогою цього графічного прийому елементам натюрморту були надані не притаманні їм властивості. Натюрморт набув динамічності. Так, фон був виконаний рослинними мотивами та в кружечок, листочки справа — точками, ракушка справа — закрученою ламаною лінією, мушля зліва — штрихуванням, квіточки — зігнутою лінією, ваза — не замальованими плямами.

Рисунок 1.46

Рисунок 1.47

Виявлення акценту в натюрморті (рисунок 1.47). Акцентом були обрані квіточки, були обрані квіточки, контур яких підкреслений чорним кольором, все інше вирішено тонально. За допомогою акценту ми привертаємо увагу до обраного предмету. Квіти були обрані за предмет акценту, бо вони найменші елементи натюрморту і їх багато.

Рисунок 1.48

Виявляємо геометричну основу фігур, що вписуються у геометричні форми (рисунок 1.32). При використанні геометрізації, елементи натюрморту виглядають простішими, узагальненими. Так, мушля зліва, листочок поряд з нею, квіточки набули округлої форми, ваза у вигляді многогранника, мушля справа — чотирикутник, листочок зліва — трикутник.

2 ТЕХНОЛОГІЧНА ЧАСТИНА

2.1 Аналіз композиції власного проекту Для роботи над власним проектом для початку потрібно обрати елементи майбутнього натюрморту, вдало їх за компонувати та зробити фотографії різних постановок.

Рисунок 2.1

В натюрморті (рисунок 2.1) предмети губляться на фоні, немає чіткої композиції.

Рисунок 2.2

В натюрморті (рисунок 2.2) не вистачає контрастів, предмети зливаються з фоном, композиція не сформована.

Рисунок 2.3

В натюрморті (рисунок 2.3) предмети вписані в квадрат, але між ними немає чіткої послідовності.

Рисунок 2.4

В натюрморті (рисунок 2.4) сформована композиція, переважає тепла гама кольорів, але не вистачає вертикальних ліній і порівняно малих предметів.

Рисунок 2.5

Обраний натюрморт (рисунок 2.5) є найвдалішою спробою у створенні натюрморту. Композиція чітко сформована, статична, всі предмети натюрморту пов’язані між собою, розставлені акценти та контрасти. Предмети розміщені таким чином, щоб повністю відобразити їх неповторність. За рахунок наявності малих і великих форм натюрморт врівноважений і сформований. Виконаний він у теплій червоно-жовтій гамі. Складає враження спокою.

Рисунок 2.6

Натюрморт виконаний у горизонтальному форматі, на лінійній схемі (рисунок 2.6) визначається композиційно конструктивна основа натюрморту. Зорові лінії композиції доповнюють округлі предмети (позначені зеленим кольором) — це дві великі мушлі, мушля зліва внизу, бусини по центру і три зліва внизу, а також чотирикутники (позначені рожевим кольором), в них вписані центральна мушля, а також мушля, розташована справа внизу. Основні зорові вертикалі композиції натюрморту підкреслені додатковими лініями (позначені червоним кольором), до цих вертикалей відносяться рельєфи мушель, осьові лінії намиста, а основні зорові горизонталі підкреслюють стійкість композиції (позначені жовтим кольором) це вісі симетрії мушель, їх рельєфи. Застосовані зорові діагоналі, що роблять натюрморт більш динамічним та створюють ефект руху (позначені блакитним кольором) це контури і рельєфи мушель.

Рисунок 2.7

Досліджується загальна кількість фону к предметам (рисунок 2.7) для виявлення співвідношення пустот фону до предметів натюрморту. Співвідношення фону і предметів майже однакове.

Рисунок 2.8

Досліджується співвідношення предметів натюрморту до фону (рисунок 2.8). Увага зосереджена на предметах, тісно розташованих один з одним. Між елементами натюрморту майже має пустот, вони пов’язані між собою, утворюючи цікавий рельєф.

Рисунок 2.9

В тональному рішенні натюрморту (рисунок 2.9) за допомогою світлотіньових ефектів, півтонів, змодельована форма предметів. Тональна композиція є організуючим початком для зображення, пов’язуючи в єдине зорове ціле всі наявні в ньому кольорові плями. Вибір загальної тональності натюрморту безпосередньо впливає на його емоційну оцінку. Виявляємо основні великі тонові відносини в натюрморті між предметами і предметів до фону. Виявляємо найбільш темні і найбільш світлі плями в натюрморті. Найтемніші плями — тіні від предметів, поглиблення в мушлях, найсвітліші - відблиски на мушлях, бусини, ракушка, розташована справа скраю.

Рисунок 2.10

Натюрморт виконаний у техніці «фактура» (рисунок 2.10). За допомогою цього графічного прийому елементам натюрморту були надані не притаманні їм властивості. Натюрморт набув динамічності. Так, фон був виконаний перехресними лініями і прямокутниками, бусини — у кружечок, мушлі - квітковими мотивами, зірочками, лініями.

Рисунок 2.11

Виявлення акценту в натюрморті (рисунок 2.11). Акцентом обрана велика мушля, розташована посередині композиції. Мушля виконана лініями, тоді як всі інші предмети і фон залишилися білими. За допомогою акценту ми привертаємо увагу до обраного предмету. Ця мушля була обрана за предмет акценту, так як вона більша, порівняно з іншими, і знаходиться в центрі композиції.

Рисунок 2.12

Виявляємо геометричну основу фігур, що вписуються у геометричні форми (рисунок 2.12). При використанні геометрізації, елементи натюрморту виглядають простішими, узагальненими. Так, мушля зліва набула форму полу круга, всі інші - многокутники, бусини — круглої форми.

2.2 Аналіз технічних засобів Графічні матеріали поділяються на тверді і м’які.

До твердих відносяться:

Туш — фарба, виготовлена із сажі. Туш буває рідка, концентрована та суха у вигляді паличок чи плиток. Високоякісна чорна туш має густий чорний колір, легко сходить з пера чи з рейсфедера.

Фломастер — інструмент для письма та малювання за допомогою фарби, що стікає з резервуару до наконечника з пористого матеріалу (нейлон або повсть).

До м’яких належать:

Олівець — це інструмент для письма, частина, яка пише, складається з глини із наповнювачем (у простих олівцях — графітом), а коробочка суцільна, дерев’яна.

Олівці поділяють на прості та на кольорові. Прості олівці — олівці, пишуча частина яких сірого кольору і складається зі звичайного графіту. Олівці розрізняються за твердістю грифеля, яка зазвичай вказана на олівці і позначається літерами М (або B) — м’який та літерами Т (або H) — твердий. Стандартний (твердо-м'який) олівець крім сполучень ТМ і HB позначається літерою F.

Сангіна (фр. sanguine від лат. sanguis) — матеріал для малювання, виготовлений переважно у вигляді паличок з каоліну та оксидів заліза. Колірна гамма сангіни коливається від коричневого до майже червоного.

Вугіль — матеріал для малювання, являє собою опалені палички дерева. Залишає після себе насичений чорний колір, легко розтушовується.

Пастель (від лат. pasta — тісто) — група художніх матеріалів, спресовані, стерті у порошок фарби, які найчастіше випускаються у вигляді м’яких кольорових олівців. Пастель буває трьох типів — «суха», масляна і воскова. Масляна пастель виробляється з пігмент, а з льняною олією шляхом пресування. Аналогічно проводиться «суха» пастель, за тим винятком, що не використовується олія. Основу замісу воскової пастелі становлять віск вищої якості і пігменти.

2.3 Етапи виконання проекту Для роботи над власним дизайн — проектом, визначаємо графічні матеріали і техніку, в якій будемо працювати. Для цього робимо декілька варіантів робіт в різних графічних техніках.

Рисунок 2.13

Натюрморт виконаний простим олівцем (рисунок 2.13). За допомогою олівця виділили предмети, розставили нюанси, контрасти. Натюрморт виглядає дуже посередньо, нецікаво.

Рисунок 2.14

Натюрморт (рисунок 2.14) виконаний у техніці суха пастель. Тепла гама передає м’якість зображувальних предметів, та натюрморт виглядає невиразно.

Рисунок 2.15

Натюрморт (рисунок 2.15) виконаний фломастером. Цей спосіб виконання натюрморту є найбільш вдалим, бо привертає увагу, натюрморт став цікавим і безпосереднім.

Визначились з графічними матеріалами та з технікою в якій будемо працювати.

Обраний матеріал — фломастер.

Рисунок 2.16

У першому етапі виконується лінійно — конструктивна схема натюрморту (рисунок 2.16), обирається формат роботи це формат 175×85 мм, робиться побудова форми предметів.

Рисунок 2.17

У другому етапі (рисунок 2.17) виконується фон разом з найтемнішими плямами натюрморту — тінями.

Рисунок 2.18

Третій етап (рисунок 2.18) включає поступове виконання мушель з урахуванням світлотіньових контрастів.

Рисунок 2.19

На четвертому етапі роботи (рисунок 2.19) опрацьована форма і деталі натюрморту та об'єднані в одне композиційне ціле.

ВИСНОВОК У курсовій роботі за темою «Графічний аналіз композиційної організації форм власного дизайн — проекту натюрморту з мушлями» було вивчено і досліджено основні поняття композиції: статика, динаміка, контраст, нюанс, симетрія, асиметрія, ритм.

Вивчили поняття «графіка», її особливості, основні види графіки: станкова (естамп, гравюра, рисунок), монументальна (плакат, реклама), комп’ютерна, дослідили особливості різних графічних матеріалів і технік.

Розкрили поняття «натюрморт», його історію, особливості натюрморту як жанру.

У практичній частині навчилися працювати з різними графічними матеріалами і техніками. Виконали графічні аналізи аналогів та власного натюрморту: визначили конструктивну основу, навчились створювати світлотіньові ефекти, виконали геометричну стилізацію предметів, виявили особливості фактур. Здобули навики у різних графічних техніках.

Аналізуючи аналоги дослідили особливості композиції різних постановок натюрмортів, навчились визначати головне в натюрморті, звертати увагу на деталі, на постановку світла і тіні.

При створенні власно натюрморту навчились правилам створення композиційної фотографії: розподілу світла і тіні, чіткість зображення, правильної розстановки акценту, дослідили світлотіньові ефекти, навчилися правильно розташовувати предмети на площині, розібрали особливості передачі кольору.

Курсова робота дала можливість попрацювати над своїми творчими здібностями, розвинути фантазію, поглибитись у вивчення теоретичних відомостей. Робота вимагала витримки, наполегливості та неабиякої уваги.

ПЕРЕЛІК ЛІТЕРАТУРИ:

1. Інформація з сайту: http://uk.wikipedia.org/?l=

2. Інформація з сайту: http://all-art.do.am/

3. Інформація з сайту: http://www.coolreferat.com/

4. Голубева О. Л. Основи композиции. — М: Искусство, 2004.

5. Куленко М. Я. Основи композиції в образотворчому мистецтві. — К.: КНУБА, 2001

ДОДАТОК Фотографія закінченого власного натюрморту

1.

2.

3.

4.