Культура Стародавньої Індії

План

1. Вступ

2. Мистецтво Стародавньої Індії:

a) архітектура;

b) образотворче мистецтво;

3. Висновок

4. Використана література

1. Вступ

Індійська культура є однією з найстаріших і найрізноманітніших культур світу. Вона була створена багатьма народами, що населяли Індію у III—І тис. до н. е. В свою чергу, індійська культура впливала на культурний розвиток сусідніх народів. Це має вирішальне значення для всієї Південної та Південно-Східної Азії. Вірування й релігії відіграють в Індії значну роль, це країна походження кількох світових релігій (індуїзм, буддизм, джайнізм, сикхізм) які своїм впливом формували культуру цієї країни. Майже незліченна мовна різноманітність і численні народності також впливали на специфіку та культурні особливості Індії. Справжнього розквіту цивілізація досягла в епоху культури «Рігведи» — часу створення збірки релігійних гімнів, магічних заклинань та ритуальних приписів, створених жерцями арійських племен, які з’явились в Індії у II тис. до н. є. після так званого Великого переселення народів. Якраз тоді, наприкінці II — на початку І тис. до н. є., розвивалась архітектура, живопис, література та вцілому мистецтво населення Північної Індії.

1. Мистецтво Стародавньої Індії

а) архітектура Архітектура Індії вражає всякого, хто з нею зустрічається. У ній найяскравіше представлене розмаїтість індійської культури. Більша частина архітектурних пам’ятників, включаючи такі монументи як Тадж-Махал й інші приклади монгольської і південно-індійської архітектури, являють собою змішання древніх місцевих традицій різних регіонів Індії й зарубіжжя .

Також, а архітектуру значною мірою впливала релігія. Особливо глибокий вплив на будівельне мистецтво справили індуїзм, буддизм та джайнізм. Унікальний храм Кайласі з'єднав у собі образи і мотиви з цих релігійних течій.

У прекрасних пам’ятниках — в храмах, вирубаних в скелях і складених з масивних блоків, суцільно покритих барельєфами і декоративними фризами, у величних фортах, мавзолеях і палацах — відображена історія двох тисячоліть індійської архітектури, безперервній його традиції.

Прекрасні архітектурні пам’ятники дійшли до наших днів з часів Кушанської імперії. Це передусім чайтьї - печерні храми, зведення яких стає традицією (наприклад, печерні комплекси в Каркі і Еллорі). Найвідоміший скельний храмовий комплекс знаходиться в Аджанті. Її печерні храми зберегли єдині в своєму роді багатобарвні фрески. Реалістичними і в той же час стилізованими розписами покрито все: і стіни, і стелі, і колони.

У нових містобудівних принципах використовується досвід планування якнайдавніших міських поселень Індськой цивілізації.

Масивні стіни укріплень охоплюють Мохенджо-Даро (це можна побачити і в інших містах) правильним чотирикутником. В його центрі, як це було у Передній Азії, підносилася на вершині невеликого пагорба могутня цитадель. У ній були зосереджені, зокрема, палац з двома внутрішніми дворами, критий ринок, басейн для обмивань, сховища зерна й товарів, казарми — все це говорить про сильну державну владу. Вулиці й провулки (шириною від 5 до 10 м), які розділяли місто на майже однакові квартали, утворювали прямокутну сітку, були орієнтовані по сторонах світу й мали забудову точно по червоній лінії двоі триповерховими будинками з випаленої цегли. Вздовж вулиць проходили каналізаційні канали. Впадає в око утилітаризм, обов’язкова стандартизація, прагнення до економічної вигоди: майже казармена симетрія міських вулиць, відсутність будь-яких оздоб на будинках і навіть вікон на вулицю, не кажучи вже про монументальну скульптуру.

Оборонний мур чотирикутної (400×200 м) цитаделі в Хараппі мав 15 м заввишки. На її території були розташовані цистерна для збирання води, низка будівель з дворами, галереями й колонними залами, величезне зерносховище.

Величезний храм-гора містить у своєму печерному череві святиню — образ Шіви — бога всього існуючого. Буддизм не боровся з богами, а включав їх у систему природних реальностей цього світу, їх неодмінно зображували в кам’яних композиціях буддійською мистецтва, Шіва зображений танцюючим у своєму небесному чертогу на горі Кайласа в Гімалаях,. Французький скульптор Огюст Роден вважав статуї Шіви «найчудовішим у світі зображенням ритмічного руху». Буддійські печерні храми Еллори викликають глибоку повагу до їх творців. Інколи просто не можна намилуватися вишуканістю форм та декору. Стовбур стовпа тут ніби виростає з чашоподібної, витончено декорованої вази з гірляндами рослин і квітів, що з неї звисають. Будували храми зазвичай на високому місці й обгороджували прямокутною огорожею.

В індійській архітектурі дуже рано набули розповсюдження основи геометричного планування, яке поєднувалося з загальною мальовничістю та пластичністю композиції, виробилися загальні будівельні засоби, які були закріплені у спеціальних трактатах Заможні люди жили в двоабо триповерхових будинках зі стінами з випаленої цегли і пласкими дерев’яними перекриттями та великою кількістю кімнат. Кімнати виходили в спільний відкритий внутрішній двір. Там було вогнище для приготування їжі, там зосереджувалося життя родини. Будівничі передусім дбали про те, щоби забезпечити мешканцям комфорт, а не розкіш. У будинках були криниці з питною водою, вентиляція приміщень, кімнати для обмивання, туалети, відстійники та каналізаційні колектори й навіть сміттєпроводи. Такого високого рівня благоустрою для більшості вільного міського населення не забезпечувала у той час жодна цивілізація. Навіть через два тисячоліття середньовічні міста Франції, Німеччини, Англії та інших країн забудовувалися стихійно, вулички в них були вузькими й покрученими, мешканці цих міст не мали ані найменшої уяви про каналізацію та водопровід. Через жахливу антисанітарію та перенаселення нерідко спалахували епідемії. А ще за 4500 років до наших днів міста Індської цивілізації були сплановані так ретельно, як найсучасніші наші міста:із централізованим збором сміття; діяли досконалі системи водогону та каналізації, що в ті часи було надзвичайною рідкістю. Все це вказує на гарні технічні знання будівельників. Для цих міст характерна також відсутність пригноблюючих своєю грандіозністю гробниць, храмів, царських палаців. Громадськими спорудами, які вирізнялися поміж інших, були басейни для обмивань. Їх оточували галереї та численні приміщення; торговельні ряди й криті базари; лазні, які опалювалися гарячим повітрям, що пропускалося по каналах, прокладених під підлогою.

Також архітектура Індії значною мірою вплинула на архітектуру Непалу, Індонезії, Камбоджі та інших країн Південної Азії, а також Китаю.

культура індія релігія мистецтво

b) образотворче мистецтво В окремих деталях пам’яток відчувається і вплив мистецтва інших давніх східних цивілізацій — Месопотамії, Єгипту, Персії та Китаю. І це не дивно, адже Індія знаходилася на Великому шовковому шляху, яким не тільки рухалися каравани з товарами, а й відбувався жвавий культурний обмін.

З появою ісламу (ХІІ століття), перевага почала надаватися зображенню в картинах, спочатку як придворне мистецтво в традиціях персидських й поступово збільшуючи своє значення в індійському суспільстві. Кульмінацією цього мистецтва стало ХVI-XVIII століття, коли в часи Великих Моголів живопис розквітнув найзначніше, увібравши всі кращі елементи ісламського орнаменталізму та поєднавши з індуським мініатюрним живописом. В цих роботах показано, майже виключно, світські речі: портрети важливих персон імперії, а також зображення двірцевого життя і важливих історичних подій.

Найпоширенішим напрямом в мистецтві цього часу стає гандхарське, назване так на ім'я місцевості Гандхарі на північному заході Індії. Воно з'єднало в собі традиції середньоазіатської, іранської, індійської і елліністичної культури. Прикладами можуть служити статуя Будда з Хоті-Мардана і сидячий Будда з Тахті-Бахі. Зображення в гуптскому мистецтві стають менш сухими, вишуканішими і чуттєвішими. Будда зі знаменитої статуї з Сарнатха IV ст. з’являється як ідеальна людина, що досягла стану нірвани.

До цього періоду відноситься створення останніх пам’ятників індійського печерного зодчества: пізніх печерних храмів Аджанті, печерних і скельних храмів Елуре (Еллори) і Мамаллапурама, храму на острові Елефанта н ін.

У них, і особливо в Еллорі і на о. Елефанта, можна бачити зміни, у першу чергу в характері їхнього оформлення н плану. Зміни проявляються також у самому дусі нових зображень. Звідси порушення старих принципів у планувальних схемах, звідси кризові явища в печерному зодчестві. Якщо в пізніх печерних храму Аджанті й у їхньому оформленні початку 7 століття старі традиції ще досить сильні, то в Еллорі різкі зміни спостерігаються вже в пізніх храмах буддійського культу початку 8 століття.

У буддійській групі оформлення носить досить стриманий характер, як показує, наприклад, вигляд фасаду найбільшого в Елуре триповерхового печерного храму Тип-Тхал. Але подібну сувору простоту можна було б пояснити відомою нерозмірністю між величезним внутрішнім приміщенням, що досягає в середньому 30 м у глибину і 40 м у ширину, і відносно бідним скульптурним оформленням, що не заповнювало всі архітектурні поверхні. У брахманських печерних храмах, менш великих по розмірах, скульптурно-декоративне оформлення одержує виняткове значення. Особливе місце займають горельєфні композиції на релігійно-міфологічні сюжети.

Стіни храмів були суцільно вкриті рельєфами, статуями і майстерно виконаним різьбленням по каменю. Скульптори відтворювали сцени з легенд і переказів. Вони вміли добре зображувати тварин і людей у русі. Біля храму встановлювали майстерно виліплені статуї слонів і коней, а всередині ставили статуї багатоликих і багаторуких богів, відлиті з бронзи або витесані з каменю.

Рельєфи складають головний ідейно-художній елемент оформлення печерних храмів 8 в. у Елуре (а також храму на о. Елефанта) у не меншому ступені, чим стінні розписи в Аджанте в попередні століття. Але, на відміну від розписів, у рельєфах Елури не відчувається колишнього жанрового струменя. Зате значно сильніше абстрактно-символічний зміст, виражений у героїчних діяннях надлюдських істот і богів. Міфічні герої й основні діючі обличчя зображуваних космічних зіткнень звичайно узяті з брахманського епосу і легенд і часто є Різними втіленнями Шиви і Вішну. Образи їхній повні драматизму і виконані титанічної сили.

Чудовою особливістю храму Кайласанатха є сполучення фантастичності самого художнього задуму з наочністю його пластичного втілення, казкового розмаху архітектури, її вигадливої просторової композиції з чіткістю і ясністю її конструктивних форм. Здається, що тут, як ніде дотепер, у конкретних, зримих формах знайшло своє вираження те вражаюче в давньоіндійському епосі з'єднання багатства образів і форм із невичерпністю уяви і почуттєвою конкретністю. Цей причудливий і яскравий світ легендарних образних представлений утілений як у багаточисленних скульптурних рельєфах і статуях, що щедро прикрашають архітектуру будинку так і в самій загальній ідеї храму, присвяченого богу Шиві й відображаючого священну гору Кайлаш. Контури будинку віддалено нагадують обрису гімалайської гори Кайлас, на вершині якої, по переказі, живе Шива.

Разом з тим у грандіозності художнього задуму, зв’язаного з космічною релігійно-міфологічною ідеєю, уперше так яскраво відчувається пафос величезної праці, вкладеного в реальне здійсненням усього скельного комплексу.

Підсумовуючи тривалий досвід печерного зодчества, храм Кайласанатха знаменує собою також відмовлення від цього досвіду. Технічні незручності і специфічні труднощі скельної архітектури, залежність від визначеного рельєфу місцевості, структури скель і т.п.— усе це перешкоджало широкій практиці скельного будівництва. Саме тому храм Кайласанатха залишився єдиним у своєму роді оригінальним досвідом настільки великого скельного храму.

Ансамбль у Мамаллапураме являє собою зовсім неповторне в індійському мистецтві явище. Мальовничо розташовані серед піщаних дюн неподалік від моря, настільки різні за своїм характером архітектурні пам’ятники в сполученні з великими наскальними рельєфними композиціями, що вільно коштують скульптурними статуями священних тварин роблять враження невеликого вигадливого казкового міста. Слід зазначити, що самі храми відрізняються, загалом, невеликими розмірами. Самі великі з них ледь досягають 14 л у довжину й у височину, а печерні храми — 8 м у ширину в глибину. Зате вони відрізняються старанністю і досконалістю свого виконання, оскільки для естетичних представленні середньовічної Індія не менше художнє значення, чим храми, мало і скульптурне оформлення, рясно їх що прикрашає. Характерною рисою ансамблю є надзвичайно великий масштаб скульптурних добутків стосовно архітектурних споруджень. В ансамблі Мамаллапурама, бути може, у ще більшому ступені, чим у Елуре. зодчество і ліплення суперничають між собою по своєму пластичний я композиційній питомій вазі.

3. Висновок Древня Індія залишила після себе безліч літератури, архітектурних пам’ятників, які дають нам можливість представити розвиток її культури. Древні цивілізації передали нам свої безцінні знання й мудрість, а також залишили нерозгадані загадки й таємниці, на які вчені багатьох країн намагаються знайти відповідь.

Сучасна культура Індії залишається таких же багатогранної як багато століть назад, незважаючи на технічний прогрес, що стрімко розвивається.

Давньоіндійська культура зробила великий вплив на культуру інших країн. Уже із глибокої стародавності її традиції перепліталися із традиціями Сходу. У період Харапської цивілізації встановилися культурні й торговельні відносини з Месопотамією, Іраном, Середньою Азією. Трохи пізніше з’явилися культурні й економічні контакти з Єгиптом, Південно-Східною Азією, Далеким Сходом. Особливо тісними були зв’язку з Іраном: вплив індійської культури позначилося на архітектурі цієї країни, Іран багато запозичив з давньоіндійської науки. Давньоіндійська культура дуже вплинула на культуру Шрі-Ланки й Південно-Східної Азії; писемності цих регіонів зложилися на основі індійської, у місцеві мови ввійшло багато індійських слів.

У сучасній Індії з повагою ставляться до культурної спадщини. Для цієї країни характерна живучість древніх традицій і не дивно, що багато досягнень давньоіндійської цивілізації ввійшли в загальнокультурний фонд індійців. Вони стали невід'ємним компонентом і світової цивілізації, а сама Індія залишається однієї із самих улюблених і загадкових країн у світі, «країною мудреців».

4. Використана література

1. Афонін В. О., Афонін Ю. В., Зюзіна Т. О. Історія і теорія культури: (плани-завдання до практичних занять для студ. перших курсів денної та заочної форми навчання зі спец." Культурологія") / Луганський держ. педагогічний ун-т ім. Тараса Шевченка. Кафедра культурології і кіно-телемистецтва. — Луганськ, 2002. — 66с.

2. Безвершук Жанна Олександрівна. Історія культури в термінах і назвах: Словник-довідник. — К.: Вища школа, 2003. — 400с.