Стилістичне вживання паронімів у журналістських текстах

Зміст

Вступ

1. Слова пароніми в українській мові

2. Стилістичне вживання паронімів. Пароніми як стилістичний засіб і як вада тексту

3. Пароніми й омоніми

4 Використання паронімів у діловому мовленні

5. Явище паронімії у репортажному тексті

6. Привабливість і підступність паронімів

6.1 Міжмовна паронімія

7. Використання паронімії у журналістських текстах Висновки Список використаної літератури

Вступ

Словниковий склад мови, особливо мови багатофункціональної, яка обслуговує науку, літературу, мистецтво, виробництво, є мовою преси, радіо, телебачення, надзвичайно багатий і різноманітний — він налічує сотні тисяч слів. СУМ — найпоширеніше на сьогодні зібрання лексичних скарбів нашого народу — фіксує їх близько 135 тисяч. Та навіть у такому океані слів мовці порівняно легко й швидко знаходять саме ті, що потрібні їм у даний момент. Поясненням цього можуть бути системні зв’язки лексики, які значно полегшують пошук, бо доводиться відшукати слово не у всьому словниковому складі, а в рамках невеликої його частини — синонімічного ряду чи лексично-семантичної групи, на яку орієнтується ситуація, логічна зв’язність та асоціативність мислення.

В українській мові, як і в інших, є різні групи слів за значенням. Найбільші з них за обсягом — синоніми, антоніми та пароніми, що виступають водночас і основою найвиразніших стилістичних засобів.

Актуальність тези дослідження зумовлюється поширеним помилковим використанням у журналістських текстах слів, дуже подібних за звучанням, нерідко — й за значенням, але не тотожних.

Мета роботи — визначити структурно-семантичні ознаки паронімів; з’ясувати особливості їх використання в журналістських текстах; на практичному матеріалі виокремити найпоширеніші пароніми; підібрати правильні відповідники до цих слів.

Мета роботи передбачає розв’язання ряду завдань, а саме:

1. Подати загальну характеристику явищу паронімії в українській мові.

2. Розкрити суть стилістичного вживання паронімів.

3. Пояснити відмінність паронімів від омонімів.

4. З`ясувати помилкове використання паронімів у діловому мовленні.

5. Дослідити журналістські тексти і виявити в них хибне використання паронімів.

Об'єктом дослідження є пароніми у журналістських текстах.

Предметом дослідження є особливості використання паронімів в журналістських текстах, найчастіше використовувані патронімічні слова.

Методи дослідження: відповідно до мети й завдань роботи характеристика матеріалу здійснюється на основі описового методу з використанням прийомів класифікації, систематизації та узагальнення.

1. Слова пароніми в українській мові

Пароніми — це слова, дуже подібні за звучанням, нерідко — й за значенням, але не тотожні [31, 189]. О. Пономарів під паронімами розуміє слова, близькі за звуковим складом і вимовою, але різні за значенням, напр.: компанія — кампанія. Він класифікує семантичні зв’язки між паронімами як синонімічні (повінь — повідь) та антонімічні (кепський — лепський) [17, 46].

Ющук доповнив цю класифікацію ще двома категоріями: семантично близькі (крикливий — кричущий) та семантично різні (газ — гас)[31, 190]. Зважаючи на ступінь звукової близькості паронімію поділяють на максимальну (коса — роса) та мінімальну (сплеск — блиск).

Парономазія — стилістична фігура, побудована на комічному чи образному зближенні паронімів і взагалі співзвучних слів й словосполучень (Ти йому про Тараса, а він тобі півтораста) [17, 46−47]; чи використання омонімів і паронімів як художніх і стилістичних засобів [31, 191]. Пароніми об'єднують у паронімічні ряди з різною кількістю слів. А. Грищенко зазначив, що виділяють словникові, контекстуальні, чи поетичні, пароніми. Саме свідоме контекстуальне зближення слів за ознакою звукової подібності називається парономазією [22, 173].

Отже, близькими до омонімів, але не тотожними з ними є пароніми — різні за значенням, подібні формою і звучанням слова, напр.: компанія (товариство) — кампанія (сукупність заходів), адресат (той, кому адресують) — адресант (той, хто адресує), інтелігентний (розумово розвинутий, освічений, культурний) — інтелігентський (властивий інтелігентові). Між паронімами наявні відношення семантичної близькості (привозити — провозити, обмотати — обметати), синонімічні (повіньповідь, привабливий — принадливий), антонімічні (іммігрант — емігрант, регресивний — прогресивний), виділяють пароніми однієї тематичної групи (м'язи — в’язи, ніготь — кіготь).

Пароніми утворюють по-різному, а саме: на основі спільності кореня (прохід — прихід), у результаті відсутності в одному із слів одного-двох звуків, наявних в іншому слові (коса — оса, вовна — бавовна); унаслідок зміни одного звука на інший (прізвище — прозвище, проходити — приходити) [30, 221].

В «Енциклопедії української мови» зазначено, що пароніми — це слова, а також фразеологічні одиниці й синтаксичні конструкції, що за умови повної чи часткової семантичної відмінності є дуже подібними за формою, унаслідок чого можуть сплутуватися в мовленні чи спеціально обіграватися зі стилістичною настановою. Є ширше і вужче розуміння паронімів. Щодо вужчого, то до паронімів відносять лише однокореневі слова, що належать до однієї частини мови, подібність у морфемному складі яких зумовлює, відповідно, їхню семантичну подібність. Вони розрізняються переважно суфіксами, рідше префіксами та закінченнями: ожеледь, ожеледиця; підозрілий, підозріливий, а також наголосом: наїздити (сто кілометрів), наїздити (до когось на когось) та ін. (такі слова з різними наголосами нагадують омографи: замок — замок тощо, але останні, як і всі омоніми, мають абсолютно відмінне значення) .

О. Тараненко наголошує на тому, що в шкільній практиці помилково сприймають одне замість іншого різнокореневі слова, що мають випадкову співзвучність: компанія — кампанія, розпестити — розбестити, мимохіть — мимохідь.

Щодо ширшої інтерпретації, то пароніми — це взагалі співзвучні слова: свійський — світський, додолу — додому. Паронімічні ряди можуть складатися не лише з двох, а й з більшої кількості членів: чуття, відчуття, почуття; руський, російський, русинський. Розрізняють: фразеологічні, синтаксичні, чи лексико-синтаксичні, словотвірні пароніми [25, 425].

Пароніми є активно вживаними словами в різних мовних стилях. Крім того, їх уживають у мовленні, як і омоніми, для створення каламбурів, словесної гри. У поетичному мовленні пароніми виступають засобом створення музичності фрази, активно вживані в епіграмах.

За звуковим складом пароніми бувають:

однокореневі — відрізняються лише суфіксами або префіксами: земний «пов'язаний із землею, земною сушею» — земельний «пов'язаний із землекористуванням» — земляний «зроблений із землі» — землистий «з частками землі», «за кольором подібний до землі»; дільниця «адміністративно-територіальна або виробнича одиниця» — ділянка «земельна площа», «сфера діяльності»; танк «бойова машина» — танкер «судно»; зв’язаний «з'єднаний вузлом», «скріплений за допомогою мотузка, ланцюга» — пов’язаний «закріплений», «поєднаний чимось спільним»; ефектний «вражаючий» — ефективний «з позитивними наслідками» — дефектний «зіпсований, з дефектом» — дефективний «ненормальний», «із психічними або фізичними вадами»; сердечний «пов'язаний із серцем», «щирий» — сердешний «бідолашний»; вникати «намагатися зрозуміти суть чого-небудь» — уникати «прагнути бути осторонь чого-небудь»;

різнокореневі — відрізняються одним-двома звуками: компанія «товариство» — кампанія «сукупність заходів»; ступінь «міра інтенсивності», «вчене звання» — степінь «добуток однакових співмножників»; промінь «смужка світла» — пломінь «полум'я»; талан «доля» — талант «обдарування»; розпещений «зіпсований надмірною увагою» — розбещений «морально зіпсований»; гучний «голосний» — бучний «пишний», «галасливий»; веліти «наказати» — воліти «хотіти»; гамувати «заспокоювати, приборкувати» — тамувати «задовольняти потребу в чомусь», «стримувати».

За лексичним значенням пароніми бувають:

синонімічні: повідь — повінь, крапля — капля, слимак — слизняк, привабливий — принадливий, хиткий — хибкий, плоский — плаский, барабанити — тарабанити, линути — ринути, притаїтися — причаїтися, рипіти — скрипіти, радити — раяти;

антонімічні: лепський — кепський, прогрес — регрес, експорт — імпорт, еміграція — імміграція, густо — пусто; семантично близькі: крикливий — кричущий, церемонний «манірний, проханий» — церемоніальний «урочистий, за певним розпорядком», цегельний — цегляний, ніготь — кіготь, м’язи — в’язи, кіш «кошик» — ківш «черпак», кристал — кришталь;

семантично різні: газ — гас, глуз — глузд, орден — ордер, дипломат — дипломант, ефект — афект [7, 219−220].

2. Стилістичне вживання паронімів. Пароніми як стилістичний засіб і як вада тексту

Слова-пароніми завжди поєднані одне з одним семантично й фонетико-граматично, і цей зв’язок між ними усвідомлюється мовцями. Паронімами може стимулюватись поява певної (позитивної чи негативної) емоційності, в конкретному мовленнєвому контексті ними може створюватись і більш чи менш очевидна каламбурність. Сумніваюсь, чи ти козак чи кізяк, — засміявся задоволений своїм жартом Варчук (М. Стельмах). Страшніш від огненних геєн голодна хіть зажерливих гієн (Б. Олійник). Прийомний син барона був баран (Л. Костенко). Нечесну приватизацію в народі називають прихватизацією; донощиків, що на вухо доносять, іменують Навуходоносорами (за ім'ям вавилонского царя Навуходоносора). Використання омонімів і паронімів як художніх та стилістичних засобів називається парономазією. Тут можуть використовувати не тільки пароніми, а й просто близькі за звучанням слова: Жертви науки хочуть жерти. Любіть травинку, і тваринку, і сонце завтрашнього дня (Ліна Костенко). Відразу після міленіуму прийшов похмеліум (ВЗ. -2001. — 19 січня).

Звукова близькість паронімів спричиняє помилки в їх використанні. Уживання паронімів у журналістському тексті без певної стилістичної настанови є виявом незнання справжнього значення слова [10, 197].

Причиною помилок є й нерозрізнення міжмовних паронімів, близьких також до міжмовних омонімів: уродливый — уродливий, лихий — лихой, дурнийдурной.

Близькозвучністю і своєрідною семантичною близькістю паронімів породжується неповторність властивої їм експресії, що відповідно налаштовує мовців емоційно, не залишає їх байдужими до висловлюваного. Пароніми використовують в усіх стилях мови. їх стилістична наснага й енергія найширше виявляється в художніх текстах і у фольклорі: Не знаходжу в них [у футбольних м’ячах] нічого ні динамічного, ні демонічного (О. Гончар) — сказано інтригуюче, частково й каламбурно (звукова близькість, але семантична віддаленість: це, імовірніше, омонімія); Я певний, ви знайдете, зв’яжетесь… — Ні з ким я в’язатися не буду… (С. Журахович) — вислів помітно контрастний, пароніми в ньому створюють ефект незвичності, отож, і досить виразної емоційності. Поетичний вислів «І невідь звідки падають ці сни… Лечу на крилах персів в країну персів, в державу персів, в князівство персів, у Персію, сказати б» (І. Драч) пародійний, стилістично зорієнтований на збудження певного почуттєво-гумористичного стану людини, наповнює сказане відтінком незлої насмішливості.

Не менш важливе місце відводиться паронімії в народній творчості - в піснях, прислів`ях, приказках, всякого роду примовках, заговорах, а також у казках, загадках тощо. [10, 337].

Отже, пароніми становлять досить виразний елемент і засіб мовлення різностильового, найчастіше — художньо-літературного.

паронім стилістичний мова журналістський текст

3. Пароніми і омоніми

За схожістю вимови слова-пароніми зближуються з омонімічними словами. Однак вони відрізняються від останніх наступними ознаками:

— по-перше, пароніми мають різне написання, наприклад: Диктант диктат (пароніми), а Дача (порція) і Дача (дільниця) -омоніми;

— по-друге, паронімічні слова ніколи не мають повного спів падіння у вимові.

Змішування різних слів, близьких за вимовою, спостерігається, як правило, в мовленні, так як в мовній системі більша частина подібних слів достатньо чітко відмежовується одне від одного, хоча в окремих випадках співзвучні однокореневі слова опиняються досить близькими одне одному і труднощі їх розмежування не так легко переборюються, наприклад: Малинний — малиновий. Боцман — лоцман; великий — величезний; Прощання — прощення; контакт — контракт; Складний — складений [1, 342].

4. Пароніми в діловому мовленні

Правильне, точне вживання слова забезпечує належну передачу інформації. Це зобов’язує мовця добре знати мову, володіти її синонімічними багатствами.

Тексти офіційно-ділового стилю вимагають однозначності, через це точності слів надається неабияке значення. Адже для чіткої регуляції офіційно-ділових стосунків важливо, щоб усі однаково сприймали й витлумачували той чи інший закон, наказ, договір, контракт та ін. [9, 273].

Серед слів нашої мови є досить багато таких, які мають однаковий корінь, а різняться лише суфіксами, літерами в закінченні, префіксами, наявністю чи відсутністю часткися та ін. Це пароніми — слова (пари слів), які мають подібність у морфологічній будові (близькі за фонетичним складом), але розрізняються за значенням. Наприклад: ліцензія — ліценція; кампанія — компанія; адрес — адреса.

На відміну від синонімів, які можуть заміняти одне одного, для паронімів така взаємозаміна неможлива. Щоб збагатити активний запас слів та правильно використовувати синоніми та пароніми, необхідно звертатися до відповідних словників.

Мовознавці давно звернули увагу на існування таких близько звучних слів, на відмінності між ними у значенні та на можливі помилки у їх вживанні. Проте й до цього часу існує чимало розбіжностей у поглядах дослідників і на саме явище паронімії, і на групи, які можна включати до паронімів. При широкому розумінні паронімії до паронімів зараховують усі слова, що мають звукову подібність, не враховуючи морфемного складу слова, — і різнокореневі, і спільнокореневі (досвід — дослід, громадський — громадянський). Якщо ж розуміють паронімію вужче, то в паронімічні групи включають тільки спільнокореневі слова, які мають певний змістовний зв’язок (комунікативний — комунікаційний, хронікальний — хронічний). [19, 161]. Семантичні зв’язки між паронімами можуть бути різними — синонімічними, антонімічними, іноді це слова з близьким, суміжним значенням або члени однієї тематичної групи. Основну групу паронімів становлять слова, що семантично пов’язані між собою, частково збігаються за морфемним складом, близькі за походженням.

5. Явище паронімії у репортажному тексті

Вивчення репортажних текстів з погляду лінгвістики є дуже актуальним у наш час. Термін «репортаж» походить від фр. reportage і англ. report, що в перекладі означає повідомляти. Спільний корінь цих слів — латинський reporto (передавати). Репортаж — «жанр газетно (журнальної публіцистики; інформація, повідомлення, розповідь про поточні події, що публікуються в періодичній пресі або транслюються по радіо й телебаченню». Репортаж про подію може доповнюватися міркуваннями автора про пошуки вирішення конкретної проблеми, виходу зі складного становища. До найважливіших особливостей репортажу зараховують: динамічність і наочність в описі, відбувається віддзеркалення події через призму власне авторського сприйняття, що створює ефект присутності.

Залежно від предметно (тематичного змісту виділяють три види репортажу, кожен з яких — подієвий, проблемний, пізнавальний — модифікує ті або інші аспекти жанру. Класичним різновидом жанру є репортаж, що йде в ефір прямо з місця події, тому його диференційною ознакою є жива мова. Його зразок — репортаж із спортивних змагань, пряме включення з місця подій. Але нерідко слухачам і глядачам пропонують і репортажі, записані на плівку. При веденні репортажу з масштабної спортивної події репортери можуть працювати вдвох (втрьох, що дає можливість підстрахувати один одного, висвітлити подію з різних боків, подати її панорамно [2, 16].

Сучасний репортаж — один із небагатьох жанрів, який має синтетичну природу. У ньому знаходять своє відображення елементи різних жанрів. До специфічних жанрових властивостей репортажу належать: оперативність, актуальність, наочність, документальність, певність. Усі ці ознаки в репортажі взаємопов'язані. Колоритність репортажу полягає в тому, що репортер передає читачам свої враження про подію в момент її здійснення; він інколи не знає сюжетного завершення події, і в цьому полягає її непередбаченість, а це означає її новизну; динамічність репортажного опису — в тому, що його автор, як учасник події, може передати усі нюанси й зміни, а також прослідкувати усі значні повороти події. Автор у репортажі активний, він завжди в центрі не тільки події, але і самого репортажу. Саме через це дуже важливо, щоб він висловлювався правильно, адже його помилки можуть зіпсувати весь репортаж.

Дуже часто помилки у мовленні виникають через неправильне вживання паронімів. [11,45].

Наприклад, у новинах репортери дуже часто роблять такі помилки:

1. Банкрот чи банкрут. У суспільно (політичному лексиконі наших днів досить часто використовують слово банкрут (банкрот) та похідні від нього. Уживані вони не тільки в прямому значенні «комерсант, підприємець, що став неспроможним боржником», а й (навіть частіше) у значенні переносному — стосовно невдалих політиків, розвінчаних ідеологів, скомпрометованих теорій тощо. Засоби масової інформації України віддають перевагу таким формам, мабуть, під впливом російської мови, де такі форми тепер стали єдино можливими: банкрот, обанкротиться, обанкротившийся і т. д.

2. Гривня і гривна. Грошова одиниця незалежної України зветься гривня, а гривна — це металева шийна прикраса у вигляді обруча. Напр.: «Поки що гривня, на жаль, не належить до найстабільніших валют» (з газети.); «Єдиний знак великокняжого роду — золотава гривна» (С. Скляренко). Багато хто з мовців помилково вживає слова гривна в обох випадках. Гривня відмінюється як вишня: дві гривні (а не гривни), п’ять гривень (а не гривен), двадцятьма шістьма гривнями (а не гривнами) і под.

3. Кампанія і компанія. Ці два близько звучні слова досить часто вживають одне замість одного. В усному мовленні від неофіційних та офіційних осіб можна почути: робота телерадіомовної кампанії (треба компанії); виборча компанія (треба кампанія). Таке сплутування неприпустиме, бо слова не лише не тотожні у вимові, а й вельми віддалені щодо походження та значення. Кампанія пов’язане з фр. campagne «похід» і використовується для позначення сукупності заходів, спрямованих на виконання певного завдання (наприклад, виборча кампанія, антифілоксерна кампанія тощо). Компанія походить від іт. compagnia, що зводиться до лат. cum «разом» та panis «хліб», і означає «група осіб, пов’язаних певними інтересами». Пор.: «Весела компанія з піснями й музикою зупинилася біля острова» (О. Бойченко); «Вій і прибув сюди, щоб дізнатися, яка буде директива щодо посівної кампанії» (Д. Бедзик).

4. Особа і лице. В одній із радіопередач на юридичну тему було заявлено: «Він має статус юридичного лиця». Російському слову «лицо» в юридичному та граматичному значенні в українській мові відповідає не лице, а особа. Тому треба писати й казати: «дієслово в формі першої особи однини; він має статус юридичної особи» .

5. Особовий і особистий. Ще одна нечітко розрізнювана паронімічна група — прикметники особовий та особистий. Особовий — стосовно до особи, людини взагалі: особове посвідчення, особовий листок (для обліку кадрів), особовий склад, особовий рахунок. Особистий — властивий певній, конкретній особі; власний, персональний: особисті речі, особисте життя. З іменником справа поєднуються обидва прикметники, проте словосполучення мають різне значення: особова справа — сукупність документів працівника установи, організації, підприємства. «Це моя особиста справа» кажуть тоді, коли хочуть завважити, що той чи той крок або вчинок людини нікого, крім неї, не обходить.

6. Попит і пропонування (а не пропозиція). Російське слово «предложение» українською мовою слід перекладати речення (граматичний і логічний термін), пропозиція (те, що виноситься на обговорення; порада, вказівка) і пропонування (економічний термін, уживаний у сполученні зі словом попит). Напр.: «За будовою й типами синтаксичних зв’язків речення поділяються на прості і складні» (підр.); «Одним із важливих економічних законів є закон попиту і пропонування» (з журналу). Уживання в останньому значенні слова пропозиція зумовлене негативним впливом російської мови і не відповідає українським лексичним нормам.

7. Постачальник, а не поставщик. В українській мові є слово «постачати» зі значенням «давати кому щось, забезпечувати кого чимсь» та похідні від нього постачання, постачальний, постачальник, постачальниця, постачальницький тощо. Напр.: «Солод на той час працював у відділі постачання» (М. Руденко). Уживане часом у засобах масової інформації слово поставщик є непотрібним запозиченням з російської мови. Вважаючи на інформацію, яка викладена у статті, необхідно усвідомити, що явище паронімії вимагає точного знання значень і адекватного вживання слів. Незначна відмінність між двома словами призводить до помилок, зокрема до неправильної заміни одного слова іншим.

Отже, при використанні паронімів у мовленні слід звертатися до відповідних тлумачних словників з метою уточнення значення, правопису і вимови потрібного слова. Уміння розрізняти патронімічні слова і правильно вживати їх у публічному мовленні та репортажних текстах — неодмінний складник культури мови [2, 17−18].

6. Привабливість і підступність паронімів

Пароніми (слова, схожі звучанням) широко вживаються як стилістичний засіб у красному письменстві. Згадаймо відомий вірш Д. Павличка, де поет, як справжній інтернаціоналіст, захоплюється святобливим ставленням монголів до рідної мови, історії, природи і, як щирий патріот України, страждає через національну байдужість та безпросвітність деяких наших земляків-моголів. А ось зразок майстерного використання паронімів в одній з «Інкрустацій» Ліни Костенко:

Колись були Орфеї, а тепер корифеї.

А як же він став корифеєм, як не був Орфеєм?

Сам Орфей не був корифей.

Він навіть не бував у Спілці.

Сидів собі і грав на сопілці.

І його розтерзали менади, Бо не піддався на їхні принади.

Помітне місце належить паронімам серед виразових засобів публіцистики, де вони особливо ефектні в ролі заголовків: «Навесні на Десні», «Нова кампанія старої компанії». Не цурається цього розряду лексики й народна творчість: пройти Крим і Рим; ти йому про Тараса, а він тобі півтораста.

Проте звукова близькість паронімів спричинює семантично неприпустиме вживання їх один замість одного, що веде до затемнення змісту висловлювання. [18, 44].

Багато паронімів є словами, що походять від одного кореня, але мають різне префіксально-суфіксальне оформлення. В усному мовленні, а то й у писаних текстах натрапляємо на вислови: «Я не маю про це жодної уяви; Про ці речі вона мала досить туманну уяву». В обох реченнях треба було використати словоуявлення — розуміння чогось, знання про щось. А уява — це здатність відтворювати щось у думках, у свідомості: «Поки в моїй уяві малюються люди, події й природа — я почуваю себе щасливим» (М. Коцюбинський). Отже, багата уява, поставати в уяві, але мати уявлення, складати уявлення. Змістовий — той, що стосується змісту: змістове навантаження, змістова основа, змістова точність; змістовний — багатий змістом: змістовний твір, змістовне життя, змістовна лекція.

Якось у пресі був надрукований матеріал Укрінформу (тепер ДІНАУ-Укрінформ) під назвою «Храм буде відроджено». Ішлося про відбудову Борисоглібського храму XI століття у Вишгороді: «Тут Ярослав Мудрий писав першу слов’янську конституцію — збірку законів „Руська правда“, в тривожну годину збиралися древньоруські князі, щоб засудити міжусобні чвари, освятити слов’янську єдність… Як відновити цей видатний історичний пам’ятник, святиню наших прадідів, частку духовного життя нашого народу — про це йшла мова на зустрічі у Вишгороді за участю представників Українського фонду культури, духовенства, комерційних структур, активістів Товариства охорони пам’яток історії та культури» [18,45].

Перш ніж говорити про недоречно вжиті пароніми, хотілося б запитати шановне агентство: про яку слов’янську єдність думали давньоруські (тобто українські) князі? Чи не про ту, на спекуляціях якою пан Солженіцин та його однодумці хочуть «облаштувати» Росію, відбатувавши добрий шмат наших земель? Адже руський — це те саме, що й український, а та країна, що зветься тепер Росією, до XVIII століття була Московією.

Що ж до паронімів, то пам’ятник — це синонім до слів монумент, надгробок. А визначний твір літератури, мистецтва, архітектури зветься по-нашому пам’ятка. Правильно казати пам’ятник Тарасові Шевченку, пам’ятник Лесі Українці, але «Слово о полку Ігоревім» — визначна пам’ятка давньої української літератури. Так само і в згаданому тексті слід було написати: «Як відновити цю видатну історичну пам’ятку».

Слово древній «Словник української мови» (т. 2, с. 410) подає з позначками розмовне й рідковживане. Тож воно не може входити до утворень офіційно-ділового характеру, тому треба писати давньоруські князі, Давня Русь (Київська Русь).

Навіть у солідних виданнях можна вичитати «перли» на зразок: «Усією силою гнівного слова тавруємо середньовічні, ганнібалівські акти вандалізму». «Ганнібалова клятва» (вислів, пов’язаний з ім'ям полководця Ганнібала, що жив не в середньовіччі, а в 3—2 ст. до нашої ери) означає «рішучість, боротися до кінця, суворо дотримувати слова». У наведеному уривку з заяви ветеранів київської письменницької організації (Літ. Україна. 1991. 31 січня), мабуть, ішлося про канібалівські, точніше канібальські, тобто людожерські, акти [18,46].

Паронімія, як бачимо, тісно пов’язана з семантикою. Пароніми ніколи не можуть довільно заступати один одного без певних стилістичних настанов. Щоб уникнути помилок, треба глибше вивчати значення слів рідної мови, спираючись також на знання інших мов.

6.1 Міжмовна паронімія

Близькоспоріднені мови мають таку лексико-семантичну особливість: у них є майже тотожні за звучанням слова того самого кореня, які позначають різні, часом навіть протилежні поняття. Скажімо, укр. уродливий (вродливий) і рос. уродливий, ч. cerstv? означає «свіжий», тобто є антонімічним українському черствий. Для людей, що не досить досконало опанували одну з цих мов, такі випадки можуть стати джерелом неправильного слововживання, особливо тоді, коли йдеться про службові частини мови. Наприклад, українські прийменники у і в за значенням нічим не відрізняються один від одного. Їхнє вживання залежить від позиції в тексті: «У мене була книжка; Була в мене книжка; Був у мене підручник». Тобто на початку речення і в середині між приголосними пишемо у, а після голосного — в. Російські прийменники у та в мають різне значення. Коли б наведені речення довелося перекласти російською мовою, скрізь був би доречний прийменник у. Під впливом російської мови в українських писаних та усних текстах з’являються помилкові конструкції: «Сьогодні у нас в студії представник нової організації…» Треба: «Сьогодні в нас у студії…» [13,265].

Серед кількох значень російського прийменника у є таке: «поблизу, біля чогось», якому в українській мові відповідають коло, біля, край, перед та ін.: быть у власти — бути при владі, у входа — біля (коло) входу, у берега — при березі, біля (коло) берега, у дороги — край дороги, при дорозі, у руля — за кермом, у рояля — за роялем, при роялі, у микрофона — перед мікрофоном. У кожному з цих випадків прийменник у в українській мові неприпустимий.

Основне призначення прийменника з-за (фонетичний варіант із-за) — вказувати на просторові відношення: «Найбільш блукали по Кубані, А рід їх вийшов з-за Дністра» (І. Котляревський); «Із-за лісу, з-за туману Місяць випливає» (Т. Шевченко); «Був він родом десь із-за Карпат» (О. Гончар). Синонімічний йому прийменник з-поза тепер незаслужено забутий, хоч його полюбляли класики: «Блиснуло сонце з-поза гір» (А. Кримський); «Усі гості з-поза столиків вовком на мене глипали» (Лесь Мартович). У просторовому значенні прийменники з-за (із-за) та з-поза збігаються з рос. из-за. Але російський прийменник відтворює також відношення причини й мети, які безпідставно переносяться в українську мову: «Провали в економіці сталися з-за розриву міжреспубліканських зв’язків; Працюють із-за шматка черствого хліба». Нормативними українськими висловами є «через розрив міжреспубліканських зв’язків; заради (задля) шматка черствого хліба». Тобто і в народній, і в книжній українській мові основний прийменник, що відтворює причиновий зв’язок, — через: «Через ту дівчину бандуристом став; Через свою неньку нежонатий ходжу» (нар. пісня); «Зрештою копач погиб (тобто загинув. —О. П.) через власну необережність» (І. Франко). Відношення мети передається прийменником заради, задля: «Працювати вдвоє стала, Все заради немовлят» (П. Грабовський); «Широкоплечі стави та озера порозлягалися в затишних балках, по низах, мов задля того, щоб ясне сонце й синє небо повсякчас любувалися та видивлялися в їх чистих, прозорих водах» (Панас Мирний) [12,44].

7. Використання паронімії у журналістських текстах

Звукова близькість паронімів спричиняє помилки в їх використанні.

Дуже часто помилки у мовленні виникають через неправильне вживання паронімів. Пароніми (грецьк. parа — біля, мимо і onima — ім'я) — слова, подібні за зовнішньою формою у морфемному складі і звучанні, але відмінні за значенням. Найчастіше — це спільнокореневі слова: авторитетний — авторитарний, програмний — програмовий, надягати — одягати, пригадати — прогадати. Цілеспрямоване використання паронімів — ефективний засіб посилення виразності, підвищення дієвості тексту художньої літератури, публіцистики, усного публічного мовлення. Паронімічними відношеннями поєднуються пара слів, значно рідше — три або більше. За характером смислових зв’язків У публіцистиці пароніми широко використовуються в ролі заголовків:

Наприклад: «Допомога „хрустким“ і „хрумким“ суглобам» («Запорізька Правда». № 17, 2006 р.),

«Громадянські права і громадський транспорт» («Запорізька Правда». № 43, 2006 р.).

Висновки

Вважаючи на інформацію, яка викладена в курсовій роботі, необхідно усвідомити, що явище паронімії вимагає точного знання значень і адекватного вживання слів. Незначна відмінність між двома словами приводить до помилок, зокрема до неправильної заміни одного слова іншим.

Пароніми — слова, подібні між собою за звучанням і частково за будовою: абонент — абонемент; континент — контингент. Приклади: «Допомога „хрустким“ і „хрумким“ суглобам» («Запорізька Правда». № 17, 2006 р.), «Громадянські права і громадський транспорт» («Запорізька Правда». № 43, 2006 р.).

Помилконебезпечну групу слів становлять префіксальні (…кількість українців, які іммігрують* за кордон [іммігрувати — емігрувати]); кореневі (…мораль стає двояким Янусом [двоякий — дволикий]); суфіксальні(…реалізувати своє виборне право [виборний — виборчий]); префіксально-кореневі (…закінчив університет, тому був людиною досвідченою [досвідчений — освічений]).

Сплутування семантики паронімів зумовлюється, по-перше, структурною та фонетичною подібністю таких лексем, яка, однак, не допускає повного або часткового ототожнення лексичних значень; по-друге, незнанням семантики одного чи обох компонентів паронімічної пари; по-третє, негативною дією інтерференційних чинників. Згідно зі статистичними даними, такі помилки становлять 7,4%.

Паронімія, як бачимо, тісно пов’язана з семантикою. Пароніми ніколи не можуть довільно заступати один одного без певних стилістичних настанов. Щоб уникнути помилок, треба глибше вивчати значення слів рідної мови, спираючись також на знання інших мов. Отже, при використанні паронімів слід звертатися до відповідних тлумачних словників з метою уточнення значення, правопису і вимови потрібного слова.

Список використаної літератури

1. Бодик О. П., Рудакова Т. М. Сучасна українська літературна мова. Лексикологія. Фразеологія. Лексикографія. Навч. посіб.- К.: Центр учбової літератури, 2011. — 416 с.

2. Богатикова К. Ю., Назар Р. М. //Вісник Донбаської національної академії будівництва і архітектури «Явище паронімії у репортажному тексті» випуск 2009(5(79).

3. Головащук С. І. Словник-довідник з українського літературного слововживання. — К.: Рідна мова, 2000.

4. Гринчишин Д., Капелюшний А., Сербенська О., Терлак З. Словник-довідник з культури української мови. — Л., 1996.

5. Гринчишин Д. Г., Сербенська О. А. Словник паронімів української мови. — К.: Рад. школа, 1986.

6. Гриценко Т. Б. Українська мова та культура мовлення: Навч. пос. / Т. Б. Гриценко. — Вінниця: Нова книга, 2003. — 480 с.

7. Дудик П. С. Стилістика української мови. — К.: Видавничий центр «Академія», 2005. — 368 с. (Альма-матер)

8. Жовтобрюх М. А., Кулик В. М. Курс сучасної української мови. Ч. І. — К.: Вища школа, 1972.

9. Зубков М. Г. Сучасна українська ділова мова: Підручник

/ М. Г. Зубков. — 9-те вид., випр. і доп. — Х.: ФОП Співак Т.К., 2009. — 400с.

10. Капелюшний Анатолій Олексійович. Стилістика й редагування. Практичний словник-довідник журналіста. — Львів: ПАЮ, 2002. — 576 с.

11. Капелюшний А. О. Типологія журналістських помилок. — Л., 2000.

12. Критенко А. П. Паронімія в українській мові// Мовознавство. — 1968. — № 3. — С.50

13. Культура української мови: Довідник / За ред. В.М. Русанівського. — К.: Либідь, 1990. -304 с.

14. Літературознавчий словник-довідник / Р.Т. Гром’як, Ю.І. Ковалів та ін. — К.: ВЦ «Академія», 1997. — 752с.

15. Мовознавство: Підручник. — К.: Видавничий центр «Академія», 2003. — 464 с.

16. Непийвода Н. Ф. Сам собі редактор: Порадник з української мови. — К., 1998.

17. Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови. — К.: Либідь, 1992. — 248с.

18. Пономарів О. Д. Культура слова: мовностилістичні поради.

19. Сучасна українська літературна мова: Лексикологія. Фонетика: Підручник. Затверджено МОН / Мойсієнко А.К., Бас-Кононенко О.В., Бондаренко В. В. — К., 2010. — 270 с., тв. пал.

20. Сучасна українська літературна мова: Лексика. Фразеологія / За заг. ред. І. К. Білодіда. — К.: Наук. думка, 1969

21. Сучасна українська мова: Підручник / О.Д. Пономарів, В.В. Різун, Л. Ю. Шевченко та ін.; за ред. О. Д. Пономарева. — 4-те вид. — К.: Либідь, 2008. — 488 с

22. Сучасна українська літературна мова: підр./[за ред. А. П. Грищенка]. — 3-е вид. допов. — К.: Вища шк., 2002. — 439 с.

23. Сучасна українська літературна мова: підр./[за ред. М. Я. Плющ]. — 4-те вид., переробл. — К.: Вища шк., 2003. — 430 с.

24. Тихоша В. І., Плющ М. Я., Караман С. О. Рідна мова 10. К., «Освіта» 2004.

25. Українська мова: Енциклопедія/[редкол.: Русанівський В. М. (співголова), Тараненко О. О. (співголова), Зяблюк М. П. та ін.]. — К.: Укр. енцикл. ім. М. П. Бажана, 2004. — 2-ге вид., випр. і доп. — 824 с.

26. Універсальний словник-довідник [Текст]: 30 000 слів і виразів суч. укр. мови / К. І. Приходченко. — Донецьк: БАО, 2007. — 318, с. — Слов. літературозн. термін.: с. 274−318

27. Чак Є.Д.підр.: Складні випадки вживання слів. — 2-е вид. — К.: Рад. школа, 1984.

28. Чак Є.Д. Складні випадки правопису та слововживання. — К., 1998

29. Шевчук С. В. Українська мова за професійним спрямуванням: Підручник / С. В. Шевчук, І.В. Клименко. — К.: Алерта, 2010. — 696 с.

30. Шкуратяна Н. Г. Сучасна українська літературна мова/Н. Г. Шкуратяна, С. В. Шевчук. — К.: Літера, 2000. — 688 с.