Допомога у написанні освітніх робіт...
Допоможемо швидко та з гарантією якості!

Роль православних братств в Україні

РефератДопомога в написанніДізнатися вартістьмоєї роботи

Головним учителем січової школи був ієромонах. Він тур­бувався про здоров’я хлопчиків, ховав померлих і про все, що відбувалося в школі, доповідав кошовому отаманові та при­кордонному лікареві. Навчання в усіх школах Запорожжя велося рідною — «руською» — мовою. Крім рідної, у січових школах вивчали старослов’янську і латинську мови, письмо й лічбу, закон Божий, піїтику, риторику, геометрію… Читати ще >

Роль православних братств в Україні (реферат, курсова, диплом, контрольна)

Реферат на тему:

Роль православних братств в Україні.

Величезна роль у розвитку культури в Україні належала братствам. Братства існували при церквах від давніх часів, але спершу мали тільки релігійний характер. Коли пошири­лася цехова організація, братства запозичили дещо з цехо­вого устрою. У цей період особливо важливими стають еко­номічні завдання братств.

В XVI ст. братства поширили свою діяльність на широке політичне і культурне поле, вони утримували школи, друкарні, лікарні й шпиталі, заснову­вали бібліотеки, поширювали церковну літературу. Спочат­ку до братств входили міщани, пізніше шляхта і духовен­ство.

Історія створення братств сягає давніх часів. Ще в Іпатіївському літописі за 1134−1159 рр. є згадка про «братчини», але до XV ст. вони не набули великого поширення. Діяльність братств активізувалась у XV ст. Це зумовлювалося пожвавленням релігійного життя, реформаторськими рухами в Європі, особливо гуситськими, економічним збагаченням мешканців міст, яким Магдебурзьке право дало можливість створювати цехові організації. Останні спочатку були суто світськими, а невдовзі набули яскраво вираженого релігійного забарвлення, їх головна мета полягала в обороні своєї батьківської віри. Найстарші з братств — Львівсько-Успенське (1439 р.) та Віленсько-Кушнірське (1458 р.).

Стан православної церкви на той час був не найкращим. Духовенство, особливо нижчих ланок, було малоосвіченим, а його вплив на прихожан — мізерним. Вища церковна влада більше дбала про свої статки. Приблизно таку ж картину можна було спостерігати і в католицькій церкві, але завдяки реформаційним рухам, що з 1568 р. істотно впливають на католицтво в Польщі, вона швидко впорядковуваласяпочали відкривати школи, до яких охоче йшла вчитися і православна молодь.

Братства по-діловому перейняли досвід єзуїтів, активізували свою діяльність, почали надавати допомогу парафіяльній церкві в оздобленні й організації урочистих богослужінь. На них старцям роздавали щедру милостиню та пригощали всіх братчиків медом і обідом. Уже з перших своїх кроків у братствах зрозуміли, що освіта — найкраща зброя для захисту своєї віри, подальшої діяльності та утвердження в суспільстві.

Під тиском прогресивних сил України польський король Стефан Баторій дозволив Віденському братству відкривати школи, а з 1585 р. це право поширюється на всі братства Великого князівства Литовського та Галичини. Того ж року було зроблено перший набір до Львівської братської школи, а невдовзі такі заклади почали працювати у Рогатині, Городку, Перемишлі, Луцьку, Вінниці, Немирові, Кам’янці-Подільському, Кременці, Києві та інших містах, усього близько 30. У братських школах навчалися діти всіх станів, а також сироти. Їх утримували коштами братства за рахунок внесківбідні та сироти вчилися безкоштовно. При цьому виключалася будь-яка несправедливість. «Навчати й любити всіх дітей однаково» — ось заповідь педагогів братських шкіл.

Головна увага приділялася слов’янській та руській (українській) мовам, вивчалися також як обов’язкові грецька та латина, що сприяло засвоєнню античної спадщини, осягненню тогочасної європейської науки і культури. Учні слов’яно-греко-латинських шкіл крім мов оволодівали програмою «семи вільних наук», яка поділялася на тривіум (граматика, діалектика (логіка), риторика) і квадривіум (музика, арифметика, геометрія, астрономія). Пізніше окремі братські школи переросли у вищі навчальні заклади, як, наприклад, Киево-Могилянська Академія. Викладачами у братських школах працювали здебільшого українці: К. Ставровецький, майбутній митрополит Іов Борецький, Ю. Рогатинець, Стефан і Лаврентій Зизаній та ін.

Братства заохочували самоосвіту серед своїх членів, всіляко допомагаючи в цьому. Вони були всестановими, приймаючи до братств усіх, хто бажав і міг щось зробити для розбудови української держави, її освіти та культури. Поширення шкіл пробуджувало національну свідомість, відроджувало українські традиції, сотні вихованців шкіл ставали вчителями, поширювали знання, формували у своїх учнів почуття власної гідності та непримиренності до покатоличення і спольщення свого народу.

При братствах працювали друкарні, зокрема Львівська, Віденська, Київська, Могилівська та ін. Вони залишили помітний слід у культурі свого народу: випускали різноманітну літературу, а що найголовніше — підручники.

Братства існували в містах Києві, Львові, Луцьку, Острозі, Рогатині, Дубно та ін. Це були релігійно-націо­нальні об'єднання, які очолили боротьбу проти політики національного і релігійного тиску, що здійснювала Польща в Україні. Мета братства: «…православні християни, що живуть серед чужовірців, серед ляхів, уніятів і проклятих єретиків, хочуть від них відлучитись і не мати нічого спільного з ними, а самі собою любов’ю єднаються, імена свої разом вписують і браттями називаються…» .

Внутрішня структура братств була нескладна. Всі дійсні члени сплачували членські внески і вступне.

Членів брат­ства мали небагато: у Львівськім Успенськім братстві їх бу­вало не більше як 20−30, а в Луцьку доходило до 15. Луцьке братство було засноване в 1617 р. і мало більшість членів із шляхти, а київське, засноване в 1615 р., переважно скла­далося з духовенства.

Для того щоб підтримати діяльність Київського братства, до нього вступив сам гетьман Петро Сагайдачний з усім Військом Запорозьким і так узяв цей культурний центр під свій протекторат. У XVII ст. братства стають загальнонаціональними установами, і цей бік своєї діяльності вони підкреслювали свідомо: наприклад, у ста­туті Львівського братства зазначено, що членом може бути «чи міщанин, чи шляхтич, чи передміщанин, чи хто з по­сполитих людей всякого стану» .

Виразна всенародність братської організаціїособливо помітна риса. Братства стояли у тісних взаємозв'язках, вели жваве листуваннябратчики посилали одні до одних своїх посланців, повідом­ляли про свої плани, радились у різних справах. У кінці XVI ст. серед братств виділяється Львівське, яке в цей пе­ріод поширило свою діяльність на різні сторони життя сус­пільства і котрому в 1586р. антиохійський патріарх Йоаким доручив нагляд над іншими братствами. Львівське братство дало тоді ініціативу до заснування братств по всіх містах і містечках. А Віденське братство випустило друком зразок статуту, і братська організація набула всюди одна­кових форм. Саме в цей час (1583 р.) Львівське братство купує друкарню Івана Федорова і організовує середню школу. За прикладом Львова інші братства теж почали зас­новувати свої школи. Це була перша мережа освітніх товариств в Україні.

У Галичині школи засновано в Галичі, Рогатині, Стрию, Миколаєві, Комарнім, Перемишлі, Ярославлі, на Холмщині - в Холмі, Красноставі, Замості, на Підляшші - у Більську, Бересті та Володаві, на Волині - у Володимирі, Луцьку, Дубні, на Поліссі - в Пінську, на Поділлі - в Межибожі та ін. Дещо пізніше активізувалася Наддніпрян­щина. Цей буйний розвиток шкільництва становить досить характерне явище для життя України на зламі XVI-XVII ст. Братські друкарні видавали книги, які поширювалися не тільки в Україні, але й в Білорусії, Московщині та на Бал­канах.

Вихованці братських шкіл, шукаючи собі хліба, ман­дрували по містах та селах, всюди розносили нові знання і гасла боротьби. Це нове, освічене покоління, що пізнало і власні традиції, і чуже знання, виховане в атмосфері боротьби, визначалося сміливістю й активністю, їхні впливи можна побачити в завзятій національній боротьбі, що охо­пила міста, і в селянських повстаннях, і в зачатках козач­чини. Наставала епоха національного відродження.

Освічені люди того часу шукали різноманітні засоби, щоб стримати польський наступ. Найважливішою була спра­ва заснування нових шкіл. Недостатній розвиток освіти вва­жали за головну причину занепаду культурного і національ­ного життя. Найглибше висвітлив це питання автор «Пере­стороги» (мабуть, майбутній митрополит Іов Борецький), який писав: «Вельми зашкодило державі Руській, що не могли поширити шкіл і наук всенародних і їх не фундували, бо якщо науку мали б, то за несвідомістю своєю не прий­шли б до такого занепаду» .

Першочергово на цю потребу відгукнулися братства. Так, перша братська школа була заснована у Львові у 1585 р. і звалася греко-слов'янською школою, або гімназією. На­вчання в школі велося слов’янською мовою, з давніх мов вивчалася грецька. У якій пошані була грецька мова, мож­на побачити із заповіту гетьмана Петра Сагайдачного, що встановив у львівській і київській школах окремі кошти на утримання грецьких учителів.

Навчання носило літературний характер. Після вивчення основ граматики приступали до вивчення поетики та рито­рики, торкалися основ філософії. Поза літературною освітою учень виносив зі школи деякі знання з математики, астро­номії, музики. Дуже високі вимоги ставилися до вчителів-дидасколів, останні повинні бути розумними, благочестивими (не п’яницями, розпусниками, хабарниками, зависниками, а являти собою взірець добра і всяких чеснот у всьому). Учні в школі мали рівні права, які визначалися шкільним статутом. Викладали в цій школі молоді вчителі і письменники: Зизаній Тустановський, Кирило Ставровецький, Іван (Іов) Борець­кий та ін. Головне завдання школи було підготувати нових духовників, учителів і письменників, що словом і письмом могли послужити громадянству.

Існувала братська школа й у Луцьку. В ній працювали відомі педагоги Єлисей Ілковський, Павло Босинський, Ав-густин Славинський, видатний художник Йов Кондзеле-вич. Школа мала свій статут «Порядок шкільний» і пра­вила для учнів «Артикул прав», котрі є пам’ятками прогре­сивної педагогічної думки того часу. В Луцькій братській школі навчався видатний український поет і громадський діяч Данило Братковський, закатований шляхтою у 1702 р. за участь у національно-визвольному русі. Певну роль у розвитку освіти відіграла Запорозька Січ.

Вже у 1576 р. на землях Війська Запорозького була засно­вана перша школа, в якій навчалися бажаючі - як мало­літні, так і дорослі. На Чортомлицькій Січі (нижче від Нікополя) в 1650 р. збудували січову військову церкву із центральною головною школою при ній. У цій школі, як свідчать документи, навчалося 80 учнів. Всього на Запо­рожжі було 44 церкви, при 16 з них працювали церковно­парафіяльні школи. Діяли також, за твердженням істори­ка О. Апанович, 3 спеціальні школи підвищеного типу.

Головним учителем січової школи був ієромонах. Він тур­бувався про здоров’я хлопчиків, ховав померлих і про все, що відбувалося в школі, доповідав кошовому отаманові та при­кордонному лікареві. Навчання в усіх школах Запорожжя велося рідною — «руською» — мовою. Крім рідної, у січових школах вивчали старослов’янську і латинську мови, письмо й лічбу, закон Божий, піїтику, риторику, геометрію, геогра­фію, астрономію, музику тощо. Учні проходили курс військо­во-фізичного виховання, мали досить широкі права. Щоро­ку обирали двох отаманів: одного для учнів старшого, друго­го — для учнів молодшого віку. Виняткову увагу запорозькі козаки приділяли добору вчителів, стежили за 'їхніми пове­дінкою і працею. Проте довгий час залишалася невирішеною справа вищої школи, яка могла б дати освіту інтелігенції і протидіяти впливам єзуїтських шкіл.

Показати весь текст
Заповнити форму поточною роботою