Підвищення конкурентоспроможності підприємства

Київський університет управління та підприємництва Реферат на тему

«Підвищення конкурентоспроможності підприємства»

Виконала: студентка 4-го курсу Групи МО-092

Кловак А.О.

Перевірила: Марчук С. В.

2012р.

Вступ В ринковій економіці конкурентоспроможність відіграє одну з головних ролей економічного розвитку країни. Так як, для будь-якого підприємства основною умовою досягнення необхідного рівня прибутковості є забезпечення конкурентоздатності товарів чи послуг, що виробляються. Як показує практика, цієї мети досягають підприємства з більш високим конкурентним потенціалом. Під конкурентним потенціалом підприємства мають на увазі як реальну, так і потенційну здатність компанії розробляти, виготовляти, збувати та обслуговувати в конкретних сегментах ринку конкурентоздатні вироби, тобто товари, що перевершують за якісно-ціновими параметрами аналоги та мають більший попит у споживачів. Тому підвищення конкурентоспроможності підприємства завжди буде актуальною темою в умовах ринкової економіки.

Шляхи підвищення конкурентоспроможності та якості

Сучасні умови господарювання вимагають від кожного підприємства запровадження і дотримання належного (дійового) комплексного механізму управління якістю продукції. Визначальними елементами цього специфічного менеджменту, що справляє найбільш істотний вплив на процес виробництва і постачання на ринок конкурентоспроможної продукції, є:

— стандартизація і сертифікація виробів;

— державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальності за їх порушення;

— внутрішньовиробничий технічний контроль якості.

Під стандартизацією розуміють визначення і застосування єдиних правил з метою упорядкування діяльності у певній галузі. Результати стандартизації відображаються у спеціальній нормативно-технічній документації. Основними її видами є стандарти і технічні умови-документи, що містять обов’язкові для виробників норми якості виробу і засоби їх досягнення (набір показників якості, рівень кожного з них, методи і засоби вимірювання, засоби випробувань, маркування, упаковки, транспортування і зберігання продукції).

Розрізняють обов’язкову і добровільну сертифікацію. Обов’язкова сертифікація здійснюється виключно в межах державної системи управління господарюючими суб'єктами, охоплює у всіх випадках перевірку і випробування продукції з метою визначення її характеристик та подальший державний технічний нагляд за сертифікованими виробами. Добровільна сертифікація може проводитись на відповідність продукції вимогам, котрі не є обов’язковими в межах держави.

Державний нагляд за якістю здійснює Державний комітет України зі стандартизації, метрології та сертифікації (Держстандарт України). Для організації розробки, експертизи і підготовки до затвердження державних стандартів України за рішенням Держстандарту створені технічні комітети зі стандартизації. До роботи в цих комітетах залучаються на добровільних засадах представники зацікавлених підприємств і організацій, провідні вчені та спеціалісти. Внутрішньовиробничий технічний контроль якості на підприємствах забезпечується відділами технічного контролю (ВТК).

У результаті оцінки конкурентоздатності продукції можуть бути прийняті наступні шляхи підвищення конкурентоздатності:

— зміна складу, асортименту, структури застосовуваних матеріалів (сировини, напівфабрикатів), що комплектують виріб або конструкції продукції;

— зміна порядку проектування продукції;

— зміна технології виготовлення продукції, методів випробувань, системи контролю якості виготовлення, збереження, упакування, транспортування, монтажу;

— зміна цін на продукцію, цін на послуги, по обслуговуванню і ремонту, цін на запасні частини;

— зміна порядку реалізації продукції на ринку;

— зміна структури і розміру інвестицій у розробку, виробництво і збут продукції;

— зміна структури й обсягів коопераційних постачань при виробництві продукції і цін на комплектуючі вироби і складу обраних постачальників;

— зміна системи стимулювання постачальників;

— зміна структури імпорту і видів імпортованої продукції.

На сьогоднішній день існує багато визначень поняття конкурентоспроможності підприємства. На думку М. Єрмолова, конкурентоспроможність виробника є відносною характеристикою, яка відображає відмінності процесу розвитку даного виробника від підприємств-конкурентів як за ступенем задоволення своїми товарами або послугами конкретної суспільної потреби, так і за ефективністю виробничої діяльності.

Інше визначення конкурентоспроможності підприємства розкриває нам це поняття як здатність підприємства створювати, виробляти і продавати товари та послуги, цінові й нецінові якості яких більш привабливі, ніж в аналогічної продукції конкурентів.

Отже, конкурентоспроможність підприємства відображає його можливості до ведення ефективної господарської діяльності і забезпечення прибутковості в умовах конкурентного ринку. Інакше кажучи, конкурентоспроможність підприємства — це здатність забезпечити випуск і реалізацію такої продукції, яка має які-небудь переваги в порівнянні з продукцією інших товаровиробників.

Висока конкурентоспроможність підприємства зумовлюється наявністю трьох ознак: задоволеності споживачів та їх бажання зробити повторну покупку; відсутності претензій до фірми з боку суспільства, акціонерів та партнерів; відчуття гордості працівників фірми за діяльність у ній та бажання сторонніх отримати роботу саме в цій компанії.

Аналізуючи поняття конкурентоспроможності можна виділити п’ять типів конкурентних переваг виробників: ресурсні - конкурентні переваги компаній, пов’язані з ціновими характеристиками продукції, що накуповується для господарської діяльності; технологічні - конкурентні переваги виробників, обумовлені експлуатацією технологій, що дозволяє використовувати ефект масштабу виробництва, який збільшує споживчий попит за рахунок цінових та якісних характеристик; інноваційні - конкурентні переваги, пов’язані з якісними параметрами продукції, які сформульовані за рахунок результатів НДЕКР; глобальні - конкурентні переваги виробників, які визначили і виконують стандарти загально гуманітарної господарської діяльності та реалізуються спільними діями фірм і держави; культурні - конкурентні переваги виробників, обумовлені історичними та культурними зв’язками країн, що дозволяють фірмам підтримувати ринки збуту та ресурсів.

Саме на такі переваги конкурентів слід звертати увагу кожному конкуруючому підприємству, аналізувати їх, робити відповідні висновки та покращувати свої характеристики виробництва.

Коли мова йде про підвищення конкурентоспроможності підприємства необхідно звернути увагу на розробку ефективної системи управління, стратегію реконструкції та підвищення конкурентоспроможності виробництва та продукції, що виготовляють. Одним з ефективних засобів забезпечення конкурентоспроможності та стійкості підприємств є гнучкість виробничих систем, здатність адаптуватись до змін умов функціонування з меншими витратами і без витрат. Пошук своїх споживачів, розроблення нових видів продукції самі не можуть зберегти конкурентні переваги та стійкість підприємства, якщо якість виготовлення продукції не відповідає світовим стандартам.

За період незалежності України легка промисловість пережила процес трансформації, який полягав у реорганізації діючих заводів і фабрик. Внаслідок такої перебудови виникали нові підприємства малого та середнього бізнесу.

У той же час з відкриттям кордонів на ринок надходять дешеві неякісні товари іноземних виробників (переважно з Польщі, Китаю, Туреччини). Але ці товари конкурують з продукцією вітчизняних виробників здебільшого за різноманітністю кольорів, зручністю у використанні та ціною. Проблема насичення ринку легкої промисловості, зокрема і швейної галузі товарами іноземного походження залишається актуальною і сьогодні. Поряд зі збільшенням імпорту негативний вплив має скорочення ввізних митних платежів у десятки разів порівняно з реальною ціною. Саме це декілька років тому слугувало поштовхом до різкого зростання імпорту товарів, які завезені з порушеннями принципів сумлінної конкуренції, що полягали у сплаті незначної суми митного збору. Така продукція ставала значно дешевша за товари вітчизняного виробництва.

Швейні підприємства України не приділяли достатньої уваги якості сировини, вподобанням і побажанням споживачів, що слугувало ще однією причиною втрати внутрішнього ринку збуту, одночасно зі зниженням купівельної спроможності.

Внаслідок цього, навіть якщо підприємство працює із сучасною технологічною базою, використовує найновіші принципи управління підприємством і його продукція є успішною на зарубіжних ринках, такому підприємству все одно важко конкурувати на внутрішньому ринку з товарами китайського виробництва. Не дивлячись ні на що, в Україну продовжує надходити продукція швейної галузі зі східних країн. Основним каналом розподілу в цій ситуації є базари, поява яких була викликана зникненням профільних магазинів із продажу одягу. На українських базарах реалізується 70% продукції, яка не контролюється податковими органами і не оподатковується, що дає змогу продавцям знизити ціну на 20−30%, тоді як легальна продукція стає неконкурентоспроможною в таких умовах. А це, у свою чергу, створює ситуацію, коли торгувати товарами іноземного походження економічно вигідніше, ніж створювати та реалізовувати вітчизняний продукт. Розвиток проблеми нелегального виробництва швейної продукції в Україні доводить, що створювати унікальний український продукт економічно недоцільно. З впевненістю можна сказати, що 60−70% асортименту продукції вітчизняного виробництва, представленої на ринку товарів легкої промисловості, складають підробки світових торгових марок і брендів.

конкурент інновація ринок підприємство Стратегії підвищення конкурентоспроможності підприємства Активізація економічних процесів в Україні призвела до загострення конкуренції, що змушує учасників ринку шукати більш ефективні шляхи економічного зростання. У сучасних умовах господарювання ефективне управління є одним із найважливіших напрямів підвищення конкурентоздатності підприємств, що займаються виробництвом і реалізацією товарів.

Світовою наукою і практикою накопичено значний досвід у галузі створення механізмів ефективного менеджменту та їх впровадження. Проте низький рівень конкурентоздатності підприємств вітчизняної промисловості багато в чому обумовлений нерозвиненістю концептуальних основ ефективного українського менеджменту.

Умови подальшого розвитку вітчизняної економіки зумовили формування власного механізму управління конкурентоздатністю, який не суперечить загальним питанням теорії управління, базується на певній методології вирішення проблем, відбувається у певній статиці та динаміці процесів організації підприємства.

Механізм управління конкурентоздатністю підприємств діє через економічні інтереси як усвідомлені матеріальні потреби людей та складається з комплексу економічних способів, методів, важелів, нормативів, показників, за допомогою яких реалізуються об'єктивні економічні закони.

Важлива задача стратегічного планування в умовах ринку — забезпечити підприємству можливості досягнення необхідної переваги перед іншими конкурентами шляхом використання самих ефективних засобів. Ті підприємства і компанії, які планують і підтримують високий потенціал свого розвитку стійко оказують сильними, прибутковими і поважаємими у світовому діловому суспільстві. Щоб фірма могла встановити власний довгостроковий цикл розвитку, вона повинна зростати скоріше, ніж підвищується потенціал її основних конкурентів.

Планування розвитку потенціалу підприємства виконується по наступним напрямкам: розробка конкурентоспроможної продукції, впровадження прогресивної технології, удосконалення організації виробництва, автоматизація виробничих процесів, створення нових господарчих підрозділів, реструктуризація діючого виробництва, зниження витрат виробничих ресурсів, удосконалення управління підприємством, підвищення професіоналізму персоналу, зріст виробничої потужності підприємства, стандартизація і уніфікація продукції.

Конкурентна стратегія фірми націлена на досягнення конкурентних переваг. Якщо організація включає декілька ділових одиниць (стратегічних підрозділів), кожна із них розробляє власну цільову стратегію. Для отримання і збереження конкурентних переваг фірма повинна:

1) орієнтуватися на новітні технології (продавати тим покупцям і через ті канали збуту, які пред’являють найбільш високі вимоги, зробити нормою перевищення самих жорстких регламентацій них бар'єрів або стандартів якості товарів, мати джерелом накопичення самих передових і здійснюємих міжнародний бізнес постачальників, які базуються у даній країні, відноситися до працюючих як до постійного персоналу;

2) своєчасно підмічати назріваючі зміни (розпізнавати і обслуговувати нових покупців і посередників, чиї потреби перші захоплюють потреби інших, відкривати і висвічувати тенденції у вартості факторів, підтримувати постійні відносини з дослідницькими центрами і групами найбільш талановитих людей, вивчати всіх конкурентів, особливо нових і незвичайних, вводити деяких аутсайдерів до складу керівництва);

3) удосконалити взаємообмін з покупцями, постачальниками, посередниками;

4) здійснення обслуговування на внутрішньому ринку покупців, які мають міжнародний і багатонаціональний характер.

Великий вплив на конкурентоспроможність вказує симбіоз функціональних стратегій фірми. Вони розробляються спеціально для кожного функціонального простору організації. Стратегія НДДР, узагальнююча основні ідеї про новий продукт — від його початкової розробки до впровадження на ринку. Виробнича стратегія зосереджена на рішеннях про необхідні потужності, розміщення промислового обладнання, основних елементах виробничого процесу, регулюванні замовлень. Маркетингова стратегія полягає у визначенні належних продуктів, послуг і ринків, яким вони можуть бути запропоновані. Фінансова стратегія відповідна за прогнозування фінансових показників стратегічного плану, оцінку інвестиційних проектів, планування майбутніх продаж, розповсюдження і контроль фінансових ресурсів. Стратегія управління персоналом — за допомогою неї вирішуються проблеми підвищення притягненості праці, мотивації, атестації персоналу, підтримання такої кількості зайнятих на підприємстві і типів робочих місць, які відповідають ефективному веденню бізнесу. Стратегія інформатизації - забезпечує впровадження фірмами нових ефективних способів управління.

Інновації, як фактор підвищення конкурентоспроможності підприємства.

В сучасних умовах господарювання здійснення успішної конкурентної боротьби є однією з головних задач підприємства. Крім того, постійно йде процес розвитку засобів та методів виробництва, що призводить до ще більшої конкуренції, тому підприємству потрібно турбуватися про свою конкурентоспроможність.

Відомо багато способів підвищення конкурентоспроможності, одним з яких є впровадження інновацій. Між конкурентоспроможністю та інноваціями простежується певний взаємозв'язок, який виходить з визначення цих понять. Під конкурентоспроможністю розуміється «здатність підприємства виробляти товари або послуги, які можуть конкурувати на світовому ринку». У свою чергу під інновацією розуміється «впровадження нової або суттєво поліпшеної ідеї, товару, послуги, процесу або практики, яка призначена для отримання поліпшеного результату».

Інновації створюють нові методи досягнення конкурентоспроможності або кращі способи конкурентної боротьби при використанні старих засобів. Можна виділити декілька головних переваг, першою серед яких, є зниження ціни — один з найефективніших чинників конкуренції, але це призводить до зниження прибутку. Щоб цього не допустити потрібно здійснити певні заходи, а саме, створення новітнього продукту, якому не має аналогів, або створити конкурентні переваги існуючого продукту, тобто модернізація. Другою, але не менш важливою, є освоєння нових сегментів ринку, що надає абсолютну перевагу перед конкурентами. Створюючи нову продукцію підприємство стає безумовним монополістом, дозволяючи призначити будь-яку ціну, обмежуючись лише тим, скільки покупець згодний заплатити за задоволення своїх потреб. Крім того, підприємство залишається лідером деякий час, навіть коли на ньому з’являються конкуренти, за рахунок того, що люди звикли купувати продукцію цього виробника.

Створення нової продукції, або модернізація старого товару дає можливість принести додатковий прибуток. Розробка нового продукту дозволяє захопити значну частку ринку, що тягне за собою збільшення продажу продукції підприємства. Якщо перевага досягнута за рахунок випуску на ринок унікальної продукції, заснованої на власних конструкторських розробках, то для знищення такої переваги конкурентам треба розробити ці секрети з найменшими витратами. Всі ці шляхи вимагають великих витрат, зусиль і часу у конкурентів. Це означає, що на деякий час фірма виявляється у лідируючому і недосяжному положенні, вона стійко конкурентоздатна.

При цьому, як свідчить світова практика, ефект інноваційної діяльності підприємства з точки зору його конкурентоспроможності має три складові:

1) підвищення конкурентоспроможності товару, що створює конкурентні переваги на найближчу і середньострокову перспективу;

2) прищеплення нових потреб, що створює конкурентні переваги на віддалену перспективу;

3) підвищення ефективності виробництва, що трансформує конкурентоспроможність товарної маси в конкурентоспроможність підприємства.

Товар, в якому реалізовано «ноу-хау», зберігає конкурентоспроможну перевагу до тих пір, поки зберігається конфіденційність використаного в ньому «ноу-хау». Товаровиробники, зацікавлені у придбанні, для підвищення конкурентоспроможності своєї продукції, або укладають угоди з власником «ноу-хау» про можливість їх використання, або намагаються придбати конфіденційну інформацію неправомірними засобами. Таким чином, інновації є фактором конкурентоспроможності підприємства, але, як показує світовий досвід, практично будь-яке досягнення можна повторити. Так, наприклад, корейські компанії практично досягли можливостей своїх японських конкурентів у масовому виробництві стандартних кольорових телевізорів і відеомагнітофонів; бразильські компанії сформували технологічні процеси і розробили дизайн, порівнянний з конкурентоздатними італійськими фірмами, що роблять особливі види шкіряного взуття. Виходячи з цього, досягаючи конкурентних переваг, підприємству потрібно і далі постійно здійснювати інноваційну діяльність.

Бізнес базується на трьох основних обставинах: перша — споживач; друга — нарахування у персоналу глибоких спеціальних знань про виробництво продукції даного виду; третя — випуск продукції високої якості, а одним з основних критеріїв успіху бізнесу являється конкурентоспроможність.

Конкурентоспроможність — це спроможність об" єкта витримувати конкуренцію в порівнянні з аналогічними об" єктами в умовах конкурентного середовища. Конкурентоспроможність об" єкта визначається за результатами маркетингових досліджень, сегментування ринку.

Поняття конкурентоспроможності фірми включає в себе великий комплекс економічних характеристик, які визначають положення фірми на ринку. Цей комплекс може включати характеристики товару, а також фактори, які формують в цілому економічні умови виробництва та збуту товару фірми.

Конкурентоспроможність продукції та конкурентоспроможність фірми-виробникаа продукції співвідносяться між собою як частина та ціле. Можливість компанії конкурувати на певному товарному ринку безперечно залежить від конкурентоспроможності товару та сукупності економічних методів діяльності фірми, які впливають на результати конкурентної боротьби.

Оскільки конкуренція фірми на ринку приймає вигляд конкуренції самої продукції, збільшується значення якостей, які надає продукції фірма, яка виготовила і продає її на ринку.

Існує багато понять конкурентоспроможності, наприклад, міжнародна організація «Європейский форум по проблемах управління» (European Management Forum) запропонувала вважати конкурентоспромсожністю фірми «реальну та потенційну здатність компанії пректувати, виготовляти товари, які по „ціновим“ і „неціновим“ характеристикам в комплексі більш привабливі для споживача, ніж товари конкурентів.»

На конкурентоспроможність фірми в певному ступені впливає загальноекономічний базис в країні, який визначається динамізмом екноміки, гнучкістю фінансової системи, забезпеченністю трудовими ресурсами та ін.

Крім того, на рівень конкурентоспроможності фірми великий вплив має науково-технічний рівень і ступінь вдосконалення технології виробництва, використання нових відкриттів, введення сучасних засобів автоматизації виробництва.

Аналіз конкурентної позиції на ринку пропонує визначення факторів, які впливають на відношення покупців до фірми та її продукції і як результат зміну долі фірми в продажах на конкретному ринку. Всі фактори, які впливають на конкурентоспроможність можна розділити на дві групи: внутрішні та зовнішні.

До зовнішніх відносяться фактори, генеруємі макрооточенням та безпосереднім оточенням фірми. На фактори макрооточення фірма впливати не може, але вона повинна їх враховувати в своїй діяльності. Фактори безпосереднього оточення — ті, які не залежать від фірми, але на які вона може суттєво вплинути. До внутрішніх відносяться фактори, які залежать від фірми. Їх ініціатор — сама фірма.

До зовнішніх факторів необхідно віднести: загальнополітичне становище держави, зовнішньополітичні та економічні зв’язки з іншими державами, експортно-імпортні відносини держави, існування конкурентів в даній сфері діяльності, раціональне розміщення виробничих сил, загальний рівень техніки та технології в країні, розвиток спеціалізації та концентрації виробництва, існуюча система управління промисловістю, присутність (або відсутність) антимонопольного законодавства.

До внутрішніх факторів відноситься: система і методи управління фірмою, рівень техніки та технології на підприємстві, система розробки та введення нових технологій, рівень організації виробництва, система планування, система економічного стимулювання, соціальний, психологічний та ін.

Між зовнішніми та внутрішніми факторами існує тісний взаємозв'язок — внутрішні, як правило, витікають із зовнішніх, іноді важливо провести між ними межу та виділити вплив кожного з них.

Самоорганізація є якісною характеристикою фірми, яка вказує на ступінь стійкості та ефективності організаційних процесів в нестабільних умовах. Можливі два варіанти самоорганізації:

1. Спонтанне формування на основі ініціативної кооперації співробітників;

2. Цілеспрямоване створення відносно автономних структурних одиниць, управління якими здійснюють їх учасники без втручання представників влади.

Другим фактором є стратегічний потенціал фірми. Тому далі розглянемо яким чином здійснюється управління потенціалом фірми.

В загальному вигляді задача менеджменту полягає в орієнтації ресурсів на створення стратегічних факторів успіху та ключових компетенціях. Можна виділити таки два напрямки менеджменту потенціалу фірми:

" Перший полягає в необхідності ідентифікувати майбутні ключові фактори успіху;

" Другий полягає в розвитку майбутнього потенціалу фірми з подальшою його трансформацією в конкурентні переваги.

Як було зазначено вище, конкурентоспроможність фірми — це порівняння об" єктів однієї фірми з аналогічними об" єктами в умовах конкурентного середовища, тому детальніше розглянемо конкурентне середовище підприємства.

Конкурентне середовище підприємства часто ототожнюють з його маркетинговим середовищем, що поєднує сукупність суб'єктів та чинників ринку, що впливають на відносини між виробником (продавцем) і споживачем. І це невипадково. Маркетингове середовище, яке дуже змінне, глибоко торкається діяльності підприємств, в т. ч. і його взаємозв'язків з конкурентами [4; ст. 27.]. Маркетингове середовище складається з внутрішнього і зовнішнього.

До внутрішнього середовища відносять:

" виробничо-торговельну діяльність;

" управлінську діяльність;

" економічні результати діяльності.

Зовнішнє середовище складається з:

" мікросередовища (постачальники, посередники, конкуренти, споживачі);

" макросередовища (політичне середовище, демографічне, науково-технічне, культурне, природне).

Однак, при більш детальному вивченні конкурентні відношення мають свою специфіку. Являючись найбільш «чуйним» індикатором активності підприємства, вони визначають велику кількість маркетингових характеристик: обсяги продажу, ціни, умови реалізації та ін. Ступінь розвитку ринку, складність роботи на ньому в основному диктуються особливостями конкурентного оточення. Крім того, через призму взаємовідносин між підприємствами найбільш швидко проявляються зміни, що виникають на ринку, тому що тільки суперництво являється основним двигуном ринкових процесів.

Сукупність суб'єктів ринку і їх відносин, що виникають в ході конкурентної боротьби і визначають інтенсивність конкуренції, представляють собою дуже важливий з практичної точки зору об'єкт аналізу.

Існує декілька методів визначення рівня конкурентоспроможності підприємства на регіональному ринку товарів та послуг.

Одним з них, і найбільш поширеним у практиці оцінки конкурентоспроможності (за достовірністю та доступністю вихідної інформації) є метод різниць. Згідно цього методу при аналізі конкурентоспроможності підприємства оцінюються показники, що характеризують ефективність використання ресурсів та витрат підприємства, обсяги діяльності, що характеризують розмір потенціалу підприємства. На основі даних про конкурентів розраховується відношення показників досліджуваної фірми або до середніх значень даних показників по сукупності аналогічних фірм, або до показників лідера ринку. Перевагою цього методу є врахування великої кількості показників та можливість визначити «слабкі місця» фірми або конкурентів. Недолік — вимагає досить працемістких розрахунків та великого обсягу звітних даних про конкурентів, що не завжди доступні для дослідження.

Сутність оцінки конкурентоспроможності за ранговим методом полягає в наступному: 1) кожен з показників по всій сукупності порівнюваних фірм ранжується, тобто присвоюється порядковий номер, це повторюється з кожною фірмою; 2) розраховується середнє значення рангу підприємства на основі якого і дається однозначна оцінка конкурентів. Переваги — дозволяє дати однозначну оцінку рівня конкурентоспроможності кожного підприємства. Недоліки — не враховує розміри фактичного відхилення окремих показників конкурентів у ранговому виразі.

Інтегральний метод базується на розрахунку індексів окремих показників конкурентоспроможності. Перевагою методу є те, що він дозволяє дати оцінку конкурентоспроможності в динаміці, тобто врахувати можливі зміни в тактиці роботи підприємства за певний період, крім того, метод дозволяє дати характеристику потенційної конкурентоспроможності. Недоліком методу є те, що переважно високу оцінку конкурентоспроможності будуть мати підприємства, в яких конкурентний статус в базовому періоді був достатньо низький.

Метод оцінки конкурентоспроможності по окремих напрямках діяльності підприємства використовує велику кількість окремих показників, що характеризують як кількісний, так і якісний бік діяльності підприємства. Оцінка якісних характеристик проводиться в балах. Узагальнююча оцінка конкурентоспроможності будується на основі характеристик по окремих напрямках діяльності. Недолік — недостатня повнота інтегрованої оцінки підприємства в цілому.

Істотний поштовх до розвитку і практичного використання в аналізі конкурентоспроможності економічно-математичних методів дала розробка і наступне виробництво і збут у масових масштабах обчислювальної техніки. Комп’ютер «вдихнув друге життя» у багато математичних методів як в галузі нових розробок, так і в сфері застосування уже відомих методів аналізу конкурентоспроможності.

Програмно-технічні засоби підтримки прийняття рішень у вигляді різноманітних прикладних програм, експертні системи («інтелектуальні» комп’ютерні програми з базою знань з предметної галузі) з алгоритмами опрацювання евристичних знань створюють реальні передумови для «комп'ютерно інтегрованої» технології прийняття ефективних рішень в галузі підвищення конкурентоспроможності підприємства. Тому все більший інтерес останнім часом викликають евристичні методи — неформалізовані методи вирішення економічних задач, засновані на аналізі сформованої ситуації, минулому досвіді, експертних оцінках. Діяльні господарі, менеджери і маркетологи, економісти й інженери при наявності гарних міждисциплінарних знань і навичок знаходять у цій технології безмежне поле для аналітичної діяльності. Вирішення будь-якої задачі починається з її постановки. Змістовний аналіз задачі, вихідних даних і можливих методів її рішення визначає вид і структуру таблиць, перелік і розміщення розрахункових формул, вхідних і вихідних даних.

Конкурентоспроможність підприємства, також можна оцінити за допомогою методу відставання від лідера. Відставання від лідера розраховується за наступною формулою:

Рп = sqrt (?(1-Кп)^2)

Де sqrt — корінь квадратний;

Кп — коефіцієнт відставання від лідера.

Було розглянуто багато методів оцінки рівня конкурентоспроможності фірми, в дані роботі буде розглянуто два методи оцінки рівня конкурентоспроможності: метод відставання від лідера та інтегральний метод.

Комплекс завдань щодо аналізу та планування конкурентоспроможності підприємства Визначним елементом в постановці завдань конкурентної боротьби являється маркетингова орієнтація підприємства, що базується на його виробничо-господарських можливостях і кон’юнктурі ринку. В зв’язку з цим формулювання завдань аналізу необхідно починати з уточнення основних пріоритетів підприємства в області маркетингу. Для цього необхідно відповісти на ряд питань, які допомагають виділити основні орієнтири господарської діяльності підприємства в умовах, що панують на ринку:

1. Які зміни виникли в ринковій кон’юнктурі?

Одержати відповідь на дане питання можливо на основі ревізії процесу реалізації продукції і методів маркетингу. Необхідно уточнити:

" чи змінився ринок за обсягом, структурою, географічним розміщенням і характером реалізації товарів (робіт, послуг);

" чи з’явилися ніші на ринку і чи використовуються вони;

" що проводять конкуренти та що в їх діяльності відрізняється від діяльності аналізуємого підприємства;

" яким чином змінився розподіл часток ринку між підприємствами;

" наскільки точно відомі потреби споживачів;

" чи відповідає маркетингова діяльність підприємства реально існуючому ринку.

В якому напрямку повинно розвиватися підприємство Відповідь на дане питання необхідно розпочинати з формулювання загальних цілей маркетингової стратегії і розробки маркетингового плану діяльності підприємства. Це забезпечить підприємство структуризованою програмою діяльності і контролю реалізації, а також створить умови проектування ефективних маркетингових засобів. В результаті необхідно мати чітке уявлення про те:

— на які цілі необхідно орієнтувати маркетинг підприємства;

— із чого складається стратегія розвитку маркетингу;

— на основі якого типу стратегії повинна будуватися діяльність підприємства (насичення ринку, розвиток ринку та його зміни, розробка нового продукту, диверсифікація).

Яким шляхом перейти в нове становище?

Головним моментом тут являються способи і методи реалізації наміченого плану, тобто визначення:

— практичних прийомів і методів маркетингу;

— кількісного і якісного стану служби маркетингу, яка повинна реалізувати помічений план;

— системи забезпечення і обслуговування служби маркетингу;

— напрямків підвищення кваліфікації персоналу служби маркетингу;

— методів контролю маркетингової діяльності.

Ясне уявлення про маркетингові завдання підприємства на майбутній період дозволяє виділити найбільш значущі сторони діяльності конкурентів, що ускладнюють своєчасне і в повному обсязі виконання намічених планів. На цій основі формулюється мета аналізу, уточнюється його об'єктна база.

Істотний поштовх до розвитку і практичного використання в аналізі конкурентоспроможності дала розробка і наступне виробництво і збут у масових масштабах обчислювальної техніки. Комп’ютер «вдихнув друге життя» у багато математичних методів як в галузі нових розробок, так і в сфері застосування уже відомих методів аналізу конкурентоспроможності.

Програмно-технічні засоби підтримки прийняття рішень у вигляді різноманітних прикладних програм, експертні системи («інтелектуальні» комп’ютерні програми з базою знань з предметної галузі) з алгоритмами опрацювання евристичних знань створюють реальні передумови для «комп» ютерно інтегрованої" технології прийняття ефективних рішень в галузі підвищення конкурентоспроможності підприємства.

Розглянемо процес формування такого алгоритму в середовищі електронної таблиці на прикладі оцінки конкурентоздатності Конкурентоспроможність-комплексна характеристика можливостей підприємства, його фінансового стану. До чинників конкурентоспроможність відносять якість продукції (товарів, робіт, послуг), що реалізується підприємством, фінансову стійкість, економічні показники діяльності, доля на ринку, культура обслуговування, а також інші чинники, що можуть у свою чергу характеризуватися набором параметрів. Підприємства-конкуренти, які діють на регіональному ринку аналогічної продукції, але мають різні показники діяльності, фінансового стану, долі на ринку, утворюють параметричний ряд.

Порівняльний аналіз рівня конкурентоспроможності підприємства з основними конкурентами по галузі

В умовах дії ринкових важелів в конкурентній боротьбі перемагає лише те виробництво, яке є конкурентоспроможним і використовує новітні досягнення науково-технічного прогресу, впроваджує нові технології, проводить ретельні маркетингові дослідження, що дозволяє йому орієнтуватися в запитах та потребах споживачів, отримувати ресурси, уникнути банкрутства.

Для досягнення підприємством конкурентоспроможного рівня необхідно досягти високих результатів перш за все у виробничій діяльності, організації збуту та просування своєї продукції; стабілізувати свій фінансовий стан і постачати на ринок конкурентоспроможну продукцію.

До показників, що характеризують конкурентоспроможність продукції, що виробляється підприємством, належать: технічні, економічні, нормативні параметри.

Конкурентоспроможність підприємства може бути оцінена шляхом співставлення конкретних позицій декількох підприємств на одному ринку. Обізнаність відносно інших підприємств-конкурентів визначається наступними параметрами: технологія; здатність обладнання; знання та практичний досвід персоналу; система управління; маркетингова політика; імідж; комунікації; можливість адаптуватися до мінливих умов конкуренції.

Умовою виживання та основою стабільності положення підприємства служить його стійкість. Внутрішня стійкість — це загальний фінансовий стан підприємства, при якому забезпечується стабільно високий результат його діяльності. Відносні показники фінансової стійкості характеризують також конкурентоспроможність підприємства на ринку.

До показників фінансової стійкості належать: коефіцієнт забезпеченості власними коштами; коефіцієнт забезпеченості матеріальних запасів власними коштами; коефіцієнт маневреності власного капіталу; індекс постійного активу; коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів; коефіцієнт зносу; коефіцієнт реальної вартості майна; коефіцієнт автономії; коефіцієнт співвідношення позикових та власних ресурсів.

Оцінити конкурентоспроможність підприємства за допомогою показників фінансової стійкості можна, також порівнявши їх значення з аналогічними підприємствами.

Ключові фактори успіху — це характерний для певної галузі перелік чинників, що приносять їй переваги перед іншими галузями, а також однієї фірми галузі над іншою. Ці фактори не є постійними, вони змінюються залежно від особливостей галузі, сегментів ринку, що обслуговуються, а також часу та життєвого циклу галузі та фірми.

Ключові фактори успіху базуються на: науково-технічному рівні виробництва та продукту, рівні маркетингу, рівні менеджменту, організаційно-технічному рівні виробничих процесів, фінансово-економічному рівні та рівні персоналу.

Для кожної галузі є свої специфічні вимоги до комбінації наведених ключових факторів успіху. Проте, при внутрігалузевій оцінці перевага будь-якого із цих факторів може стати інструментом перемоги у конкурентній боротьбі.

Ключові фактори успіху формують конкурентоспроможність об?єкту дослідження (товару, виробництва, фірми, галузі, держави).

Найчастіше конкурентоспроможність розглядається у двох аспектах: конкурентоспроможність товару тобто ступінь його відповідності на певний момент вимогам цільових груп споживачів або обраного ринку за найважливішими характеристиками: технічними, економічними, екологічними і т.д.

Конкурентоспроможність фірми — це рівень її компетенції відносно інших фірм-конкурентів у нагромадженні та використанні виробничого потенціалу.

Цих два аспекти тісно зв? язані між собою, оскільки конкурентоспроможні товари — це результат функціонування конкурентоспроможної фірми, здатної їх виготовити і забезпечити необхідний рівень споживання у замовників Конкуренція в галузі може бути більше або менше інтенсивна. Це залежить як від наявності кількості фірм у галузі, так і від насиченості ринку, особливості функціонування галузі, місця галузі у економіці.

Для характеристики конкурентів можна використати такі фактори:

Частка ринку, що обслуговується;

Імідж, досвід, наявність добре відомих торгових марок;

Фінансовий стан;

Наявність передової технології та виробничих потужностей;

Наявність висококваліфікованих кадрів;

Вид і рівень реклами та інші.

Однак, просте порівняння факторів не дає змоги врахувати всі аспекти конкуренції в галузі. Як правило, порівняння факторів дає змогу лише констатувати кращий чи гірший рівень діяльності фірми. Проте, найважливішим є розуміння, чому конкуруюча фірма досягла кращих результатів та вжити відповідні заходи на своїй фірмі.

Слід розрізняти параметри та показники конкурентоспроможності.

Параметри конкурентоспроможності - це найчастіше кількісні характеристики властивостей товару, які враховують галузеві особливості оцінки його конкурентоспроможності.

Розрізняють наступні групи параметрів конкурентоспроможності: технічні, економічні, нормативні (різних типів).

Технічні параметри характеризують технічні та фізичні властивості товару, а також функції які виконує товар у процесі його використання.

Економічні параметри визначають рівень витрат та ціни споживання, обслуговування і т. д.

Нормативні параметри визначають відповідність товару встановленим нормам, стандартам і вимогам, що обумовлені законодавством та іншими нормативними документами.

Показники конкурентоспроможності - це сукупність системних критеріїв кількісної оцінки рівня конкурентоспроможності, які базуються на параметрах конкурентоспроможності (ціна, собівартість, прибутковість, потужність і т. д.).

Конкурентоспроможність є відносна характеристика споживчих якостей продукції у порівнянні з аналогічною продукцією конкурентів, її оцінюють за певною системою показників на основі порівняльного аналізу параметрів виробів.

Вивчення ринку не обмежується аналізом попиту і конкурентоспроможності продукції. З’ясовуються також інші характеристики: географія ринку і його сегменти, в яких діє підприємство; місткість ринку і можлива частка. Підприємства у її покритті за сприятливих і несприятливих умов; основні конкуренти підприємства на ринку, особливості їх продукції і стратегії маркетингу; прогнозна оцінка кон’юнктури ринку на найближчий рік і перспективу (2−5 років): місткість ринку, динаміка попиту, гострота конкуренції, цінова політика тощо.

Ринок як сукупність покупців може бути структуризований, тобто розподілений за певними ознаками на групи покупців — сегменти. Той чи інший сегмент ринку складається з покупців, які мають споріднені мотиви купівлі даного товару і приблизно однаково реагують на маркетингові дії підприємства (варіант продукції, рекламу, ціну тощо). Сегментація дозволяє вибрати привабливі для підприємства сфери ринку — цільові сегменти і сконцентрувати на них основну увагу.

На основі аналізу сукупності покупців вибираються критерії сегментації, які відрізняються для ринку товарів народного споживання і ринку товарів виробничого призначення. Для предметів народного споживання такі критерії встановлюються за результатами мотиваційного аналізу покупців. До них належать: географічні (ринок розмежовується територіальне), демографічні (стать, вік, рівень доходу, освіта людей тощо), соціальні (суспільні групи, партії), психологічні (тип особистості, характер поведінки, спосіб життя тощо). Критерії сегментації ринку товарів виробничого призначення вибираються у процесі профільного аналізу підприємств і організацій. Ними можуть бути: географічні, галузеві, вагомість споживача (великі, середні, малі підприємства), стабільність клієнтури (постійні, періодичні, епізодичні споживачі) та інше.

Сегментація дозволяє вибрати стратегію охоплення ринку. До таких стратегій належать: недиференційованими, диференційований і концентрований маркетинг.

Дії підприємства в усіх сферах ринку однакові: продукція, ціна, реклама, канали і його стимулювання. Ця стратегія характерна ;усім при виробництві однорідної продукції, яка являється у великих обсягах на широкий ринок (сталь, ля, бензин, продукти тощо).

Стратегія розширення меж ринку передбачає вихід зі старою продукцією на нові сегменти ринку, на яких вона раніше не продавалася. Ця стратегія потребує додаткових витрат на вивчення нових ринків, рекламу, організацію доставки і продажу продукції на них, які повинні окупатися прибутком від додаткового продажу. Доцільно її застосовувати тоді, коли існуючий ринок насичений товаром, а резерви виробничої потужності та конкурентоспроможність продукції дозволяють збільшити обсяг її виробництва і продажу.

Стратегія удосконалення продукції орієнтує підприємство на її модифікацію або заміну новою на існуючому ринку. Така продукція призначається для тієї ж групи покупців, але більше відповідає потребам споживачів за складом, конструкцією чи формою, досконаліша і відповідно більш конкурентоспроможна. Ця стратегія застосовується тоді,, коли продукція, яку виготовляє підприємство, застаріла і попит на неї падає, при витісненні її аналогічною продукцією конкурентів. Вона потребує істотних витрат на розробку і освоєння виробництва нової продукції, її рекламу. Позитивним в ній є орієнтація на перспективу і діяльність на добре вивченому ринку.

Стратегія диверсифікації означає, що підприємство розширює номенклатуру своєї продукції і виступає з новими товарами на нових ринках, освою є суміжні галузі виробництва. Диверсифікація може мати різні форми. Широко застосовується така форма диверсифікації як освоєння нової продукції, що стосовно технології виробництва, експлуатаційного призначення обслуговування тісно пов’язана з виготовлюваною продукцією. Іноді диверсифікація приймає конгломеративну форму, коли освоюються нові вироби і галузі діяльності, які не мають зв’язку з діючим виробництвом.

Така диверсифікація організаційно складніша. Диверсифікація як стратегія виходу на ринок потребує великих витрат і пояинна бути ретельно обґрунтована. Вона під силу фінансове сильним підприємствам і застосовується передусім у тих випадках, коли діяльність у межах однієї галузі виробництва обмежує ріст обсягу продаж і розвиток підприємства. Диверсифікація є також засобом підвищення стійкості підприємства на ринку і зниження ризику банкрутства.

До важливих і ефективних шляхів цілеспрямованого підвищення якості продукції, її конкурентоспроможності на світовому і національному ринках небезпідставно відносять поліпшення стандартизації як головного інструменту фіксації і 'забезпечення заданого рівня якості. Адже саме стандарти і технічні умови відображають сучасні вимоги споживачів щодо технічного рівня та інших якісних характеристик виробів, тенденції розвитку науки і техніки.

Ринкові умови господарювання передбачають активне і широке використання організаційних чинників підвищення якості продукції на усіх підприємствах. До таких чинників відносяться: запровадження сучасних форм і методів організації виробництва та управління ним, які уможливлюють ефективне застосування високоточної техніки і прогресивної (бездефектної) технології; удосконалення методів технічного контролю і розвиток масового самоконтролю на усіх стадіях виготовлення продукції; розширення прямих господарських зв’язків між продуцентами і споживачами продукції; вивчення і запровадження позитивного досвіду, накопиченого зарубіжними і вітчизняними підприємствами у галузі проектування і виготовлення високоякісних виробів тощо.

Нагальною потребою є розробка і використання різноманітних форм і методів дійового соціально-економічного впливу на всю низку процесів формування і забезпечення виробництва високоякісної і конкурентоспроможної продукції. Формами і методами економічного впливу на ці процеси є перш за все узгоджена система прогнозування і планування якості продукції, встановлення прийнятних для продуцентів і споживачів цін на окремі види товарів, достатньо потужна мотивація праці усіх категорій працівників підприємства, а соціального — всебічна активізація людського чинника, проведення чравильної кадрової політики, створення належних умов праці та життєдіяльності.

Важливим елементом стратегії і тактики маркетингу є встановлення цін на продукцію підприємства. Ціноутворення — складний процес, на який впливає ряд динамічних факторів. З їх врахуванням формування рівня ціни включає такі етапи:

* формування вимог до політики ціноутворення, виходячи з маркетингових завдань щодо певної продукції;

* визначення попиту на продукцію і його залежності від ціни;

* аналіз конкуренції, цін і пропозиції конкурентів;

* обчислення собівартості продукції;

* вибір методу ціноутворення і встановлення ціни.

При розробці ціни повинні враховуватися завдання, які підприємство ставить на перспективний і поточний період. Вни можуть бути різними: вихід у певний сегмент ринку, розширення меж ринку, одержання максимального прибутку за короткий період часу, виживання за умов гострої конкуренції або економічної кризи тощо. Кожне з цих завдань впливає на політику ціноутворення і рівень цін. В одних випадках ціни підтримуються на високому рівні (максимізація прибутку у поточному періоді), в інших — на низькому (завоювання ринку) або гранично низькому (виживання). Слід враховувати також державну політику в галузі ціноутворення, регулювання цін.

У ціноутворенні особливе значення має співвідношення попиту і ціни. Для ринкової економіки властива закономірність, згідно з якою попит залежить від рівня ціни: її підвищення знижує попит і навпаки. Ця залежність у економічній теорії називається законом потопу. На рівні підприємства вона повинна бути конкретизована, як правило, у графічній формі щодо певної продукції й реальних умов за дослідними даними у процесі вивчення ринку.

Вплив конкуренції на рівень ціни залежить від типу ринку. Якщо ринок складається з великої кількості продавців однорідної продукції (ринок чистої конкуренції), кожний окремий продавець не може істотно впливати на рівень ціни. Вона утворюється на ринку і визначає рівень ціни на продукцію конкретного продавця. Дещо інше становище на ринку, де багато продавців продукції одного призначення, але різних варіантів, модифікацій, рівнів якості (ринок монополістичної конкуренції). Тут ціни різні, вони істотно залежать від споживчих, експлуатаційних показників продукції, відповідності її вимогам споживачів певного сегменту ринку, реклами. Проте внаслідок великої кількості продавців ціни на їх продукцію мають обмежений взаємний вплив.

Висновки Отже, підвищення та підтримка конкурентоспроможності означає, що всі ресурси підприємства повинні використовуються настільки продуктивно, що воно стає більш прибутковим, ніж його головні конкуренти. Це одночасно передбачає, що фірма займає стабільне місце на ринку товарів і послуг та її продукція користується постійним попитом. Керівництво підприємства повинно вміти відслідковувати зміни, що відбуваються в умовах господарювання, і проводити відповідні перетворення в політиці ведення виробництва та реалізації товарів. Такими перетвореннями можуть бути: зміна товарної політики, впровадження нових технологій, диверсифікація виробництва, зміна організаційно-правового статусу підприємства, модернізація форм збуту продукції, вихід на нові ринки, створення спільних виробництв і т. д.

Список використаної літератури

1. Воронкова А. Э. Стратегическое управление конкурентоспособным потенциалом предприятия: диагностика и организация: Монография /А.Э. Воронкова; Восточноукраинский национальный университет. — Луганск: ВНУ, 2000. — 315 с. — Библиогр.: С. 299−313.

2. Прахалад, К.К. Майбутнє конкуренції. Творення унікальної цінності спільно з клієнтами / К. К. Прахалад; В. Рамасвамі; пер. з англ. М. Ставицького. — К.: Вид-во Олексія Капусти, 2005. — 258 с.

3. Теоретичні основи конкурентної стратегії підприємства: Монографія / Харківський національний економічний університет; за заг. ред. д-ра екон. наук, проф. Ю.Б.Іванова, д-ра екон. наук, проф. О. М Тищенка. — Х.: ВД «ІНЖЕК», 2006. — 384 с. — Бібліогр.: С. 371−382.