Порівняльна характеристика латинських запозичень в англійській та українській мовах

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Національний аерокосмічний університет ім. М.Є. Жуковського

«Харківський авіаційний інститут»

Кафедра прикладної лінгвістики

Курсова робота

на тему «Порівняльна характеристика латинських запозичень в англійській та українській мовах»

Виконавець: студент Купіна М.С.

Науковий керівник: канд. філол. наук, доц. Кудоярова О.В.

Харків — 2010

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Запозичення. Типи запозичень
• 1.1 Запозичення в англійській мові
• 1.2 Три шари запозичень
• 1.3 Запозичення в українській мові

1.4 Тематична класифікація латинізмів Розділ 2. Порівняльна характеристика грецьких запозичень в англійській та українській мовах Висновки Список літератури

• Додаток

Summary

• Вступ
• Проблема запозичення іншомовної лексики — одна із складових лінгвістичного дослідження, яке займається порівняльним вивченням мов та мовних груп. Актуальність дослідження латинських запозичень зумовлена необхідністю створення найбільш повної картини мовних процесів, які сформували сучасні англійську та українську мови.
• Метою нашого дослідження є порівняльне вивчення специфіки запозичень з латинської мови в англійську та українську мови.
• Матеріалом дослідження слугували лексичні одиниці латинського походження в англійській та українській мовах, взяті з етимологічних словників.
• Методами дослідження був метод структурного аналізу.
• Розділ 1. Запозичення. Типи запозичень
• Запозичення — елемент чужої мови (слово, морфема, синтаксична конструкція та ін.), який було перенесено з однієї мови до іншої в результаті мовних контактів, а також сам процес переходу елементів однієї мови до іншої. 9]
• На думку Арнольда, запозичення — запозичені слова, взяті з іншої мови, що мають змінені фонематичні форми, правопис, парадигми або значення, у відповідності за стандартами англійської мови.
• Термін «джерело запозичення» слід відрізняти від терміна «походження запозичень». Перший повинен бути застосований до мови, з якої було запозичене слово. А другий посилається на мову, до якої слово може бути простежене. Таким чином, слово папери Fr. пап`э, Lat. Папірусу, Gr. Papyrus має французькі якості джерела запозичення та грецькі як його походження. [2;253]
• Зазвичай запозичуються слова, а рідше — синтаксичні та фразеологічні вирази. Запозичення окремих звуків та словотворчих морфем (суфіксів, префіксів, коренів) відбувається у процесі їхнього вторинного виділення з більшої кількості запозичених слів. Запозичення пристосовуються до системи мови-позичальниці, а іноді настільки нею засвоюються, що іншомовне походження таких слів не відчувається носіями мови та виявляється лише за допомогою етимологічного аналізу. На відміну від таких повністю засвоєних запозичень, так звані іноземні слова зберігають сліди свого іншомовного походження у вигляді звукових, орфографічних, граматичних та семантичних особливостей. [2;253]
• Оскільки запозичення є результатом тривалої історичної взаємодії мов та їхнього змішування, то запозичення займають значне місце у лексиці багатьох мов. Підсилена взаємодія мов при зростаючій ролі культурних та економічних зв’язків між народами та країнами, а також при глобалізації, призводить до виникнення особливого шару запозичень, що іменуються інтернаціональними словами (інтернаціоналізмами).
• Канали запозичень можуть бути як усні (на слух), так і книжні (письмові, за літерами). При усному запозиченні слово зазнає більше змін, ніж при книжному запозиченні. Якщо слово входить до мови іншого народу з одночасним запозиченням нового предмета чи поняття, то значення цього слова не змінюється; але у випадку входження нового слова у якості синоніма до вже існуючого у мові слова, між цими синонімами відбувається розмежування значень та спостерігаються зсуви у первісній семантиці. Такі запозичення іноді називають проникненнями. 9]
• Кількість запозичених слів в англійській мові дійсно настільки значна, що багато закордонних учених (Л. П. Сміт, Х. Бредлі та ін) були схильні зводити вивчення англійського словника для обговорення його етимології, приймаючи її як належне, що розвиток англійської мови був в основному за рахунок запозичень. Здавалося, вони більше зацікавлені у відстеженні оригінального джерела, форми і значення кожного лексичного елемента, ніж у вивченні його нинішнього функціонування та особливості. [9]
• Роль запозичень у формуванні та розвитку англійського словника пов`язана з історією мови. Саме там розглядаються історичні обставини, відповідно до яких слова запозичені з латини, зі скандинавських діалектів, з норманської, французької і багатьох інших мов, включаючи російську, були введені на англійську мову. Лексикологія, з іншого боку, у зв’язку з цим мала своє завдання, будучи пов’язаною з матеріальністю та результатами асиміляції. [2,255]

1.1 Запозичення в англійській мові

Особливість англійського словникового складу проявляється в тому, що в ньому міститься до 70% слів, запозичених з інших мов. Це не раз давало підстави різним лінгвістам для занепокоєння з приводу втрати англійською мовою її своєрідності; говорилося, що сучасна англійський мова сформувалася в результаті двох національних катастроф — римської навали і нормандського завоювання і являє собою, по суті справи, суміш мов завойовників. Ці вельми емоційні заяви не враховують головного — мова зберігає свою національну своєрідність тоді, коли вона розвиває за своїми законами фонетичну й граматичну системи, підпорядковуючи їм розвиток і формування системи лексичної. Складаючи значну частину англійської словникової системи, запозичення по-різному приживаються в новій для них мові, то зберігаючи в більшій чи меншій мірі своєрідність звукової, графічної і граматичної форми мови-джерела, то повністю підпорядковуючись новій системі; варіюються аж до повної зміни смислова сторона і стилістична приналежність. Все це розмаїття призвело до існування різних класифікацій запозичень. У залежності від завдань дослідження запозичені слова можна класифікувати за джерелом запозичення, за ступенем ассімілірованності форми і змісту, а також за тематичними групами. Розглянемо ці класифікації докладніше. [8;41]

Класифікація запозичень.

Наявні у словниковому составі мови запозичені слова можна класифікувати: за джерелом запозичення, по тому, який аспект слова запозичений та по ступеню асиміляції. [4;213]

За джерелом та епохою запозичення у словниковому составі англійської мови розрізняють:

1. Кельтські запозичення

2. Латинські запозичення перших віків нашої ери, тобто потрапивши ще до приходу англів та саксів на Британські острови (так називається перший шар латинських запозичень)

3. Латинські запозичення 6−7 віків, тобто епохи введення християнства у Англії (так називається другий шар латинських запозичень)

4. Скандинавські запозичення епохи скандинавських набігів (8−9ст.) і особливо завоювання (10ст.).

5. Старі французькі запозичення (7−15ст.), обусловлені норманським завоюванням.

6. Латинські запозичення 15−16 ст., тобто пов`язані з епохою Відродження (так називається третій шар латинських запозичень).

7. Нові французькі запозичення після 16ст.

8. Запозичення із грецької, італійської, голландської, іспанської, німецької та інших мов.

9. Запозичення з російської мови післяжовтневого періоду. 4;213]

Арнольд вважає, що класифікація запозичених слів, залежно від ступеня асиміляції може бути тільки дуже загальна, тому що суворі процедури для її вимірювання до цих пір не розроблені. Можуть бути запропоновані наступні три групи: повністю асимільовані запозичені слова, частково асимільовані запозичені слова і асимільовані запозичені слова або варваризми. 2;с.256;] I. Повністю асимільовані запозичені слова можна знайти у всіх шарах старих запозичень. Вони можуть належати до першого шару латинських запозичень, наприклад, сир, вулиці, стіни чи вина.

II. Друга група, що містить частково асимільовані запозичені слова можна розділити на підгрупи: А. Запозичені слова семантично не засвоюється, тому що вони позначають об'єкти і поняття, властиві країні, з якої вони приходять. Б. Запозичені слова не засвоюються граматично, наприклад, іменники запозичені з латинського чи грецького, які утримують їх в первинній формі множини В. Запозичені слова не повністю асимільовані фонетично. Французькі слова, запозичені після 1650 мають гарні приклади. Деякі з них тримають акцентом на останній склад.

III. Третя група складається із запозичень так званих варваризмів, тобто слів з інших мов, що використовуються у англійського народу в розмові або в письмовій формі, але не асимілюються в будь-якому випадку, і для яких є відповідні англійські еквіваленти. 2;с.256;]

1.2 Три шари запозичень

Словниковий склад усякої мови відображає історію народу — носія цієї мови. Часто на підставі даних тільки одного словникового складу вдається встановити найдавніші культурні й політичні взаємини народів, визначити ступінь розвитку культури та багато іншого. Вже англійська мова англосаксонського періоду говорить нам про значні культурні зв’язки англосаксонських племен з Римом і про вплив римської культури, а разом з нею і латинської мови. Аракін виділив два шари запозичень.

В англійській мові давнього періоду можна знайти цілий ряд слів латинського походження. Все це найдавніші культурні запозичення — назви речей і понять, з якими англосаксонські племена познайомилися ще на континенті. Вони складають так званий перший шар латинських запозичень. Слова, що входять у цей шар, були запозичені ще у перші віки нашої ери. Але за своїм характером це все побутові слова, запозичені в розмовній формі. 1;с.103]

Торгівля: vinum (вино), сaupones (утримувач), moncta (таверна), pondo (монета), uncial (унція).

Побут: cista (ящик), caseus (сир), catillus (миска), discus (диск), coquina (кухня), Molina (мельниця).

Продукти сільського господарства: pirum (груша), prunum (слива), pisum (горох), bela (буряк), piper (перець), menta (м`ята), planta (рослина).

Будівлі: stratavia (моцена дорога), vallum (вал), castга (лагерь), portus (гавань).

Разом із введенням християнства в Англії в кінці VI і на початку VII століття в побут англійських племен увійшла значна кількість понять, пов’язаних з новою релігією і обрядами. Разом з новими поняттями в англійську мову цього періоду проникло багато латинських слів, що позначають ці поняття. Ці слова є слова книжкового характеру. Їх називають другим шаром латинських запозичень. 1;с.105]

Нижче наводяться запозичення, об'єднані за групами понять:

Представники нової релігії: papa (папа), episcopus (єпископ), presbyter (священник), monachus (монах), nonna (монахиня).

Нові релігіозні поняття: monasterium (Монастир), altaria (алтар), diabolus (диявол), credo (вірую).

Та Будагов виділив ще й третій шар запозичень. Запозичення цього періоду, зазвичай названим третім шаром латинських запозичень, можна розділити по формальним признакам на відомі підгрупи. [4;214]

Дієслова першої латинської відміни наare зазвичай запозичувались у формі основи супіна: aggravate, irritate, locate, narrate, separate.

Дієслова третьої відміни наuere також запозичувались у формі основи супіна і закінчувались наute: attribute, constitute, persecure, execute.

Інші дієслова третьої відміни також запозичені у формі супіна, представляють собою строкату картину: affect (affocoi), collect (colligo), compete (compleo), contradict (contradico).

У ряді випадків латинські дієслова, як правило дієслова третьої відміни, запозичувались у формі теперішнього часу: permit (permitto), compel (compello), introduce (introduco).

У багатьох випадках важко визначити яким шляхом йшли запозичення: багато із запозичених слів були вже раніше запозичені французькою мовою з латини, і можливо, що їх частина потрапила у англійську через французьку. Такі витоки, як латинськіtio, -tionis, -tionalis в англійській вимовлялись з /s/, як і у французькій; у результаті і раніше запозичені слова з тим же результатом, але французьким написанням — nacioun (лат. nationationis) були латинізовані у написанні.

Крім того, у 16 ст. був вдруге запозичений цілий ряд слів, раніше увійшовший в англійську у своїй французькій формі. Так виникли етимологічні дублети, різні по формі та значенню:

Таблиця 1 Етимологічні дублети

Латинська лексика запозичувалась у переважній більшості випадків не ізольовано, а у вигляді словотворчих гнізд. Ці гнізда створили відносні словотворчі ряди, у які частково увійшли і романські слова, раніше запозичені з французької: attentiveattention, demonstrativedemonstration, aggravateaggravation. [4;214]

1.3 Запозичення в українській мові

За походженням лексика класифікується на такі три групи: успадкована лексика, власне українська та запозичена. Основну частину лексики української мови становлять успадковані та власне українські слова (незапозичені).

До власне української лексики належать слова, які виникли після 14 століття і вживаються тільки в українській мові: батьківщина, малеча, володар, промовець, лелека, будинок, садиба, паляниця, соняшник, кремезний, діяти, линути, очолювати, заздалегідь, згодом, безумовно, начебто, геть, цить і т.д.

До запозиченої лексики належать слова, запозичені українською мовою з інших мов у різні етапи розвитку. Чимало слів запозичено з мертвих мов — старогрецької та латинської. Це найдавніші запозичення, до яких належать переважно наукові, мистецькі й політико-філософські терміни. [ 6]

Іншомовні слова в українській мові можуть бути єдиними назвами понять або виступати синонімами власне українських, як-от: пам’ятник — монумент, обмежувати — лімітувати, передовий — прогресивний тощо.

Поряд з іншомовними словами, які увійшли до української лексичної системи, виділяють варваризми (від грецьк. barbarismos — іншомовний, чужоземний) — іншомовні слова, які вживаються в українському тексті, але не засвоєні українською мовою. Варваризми можуть передаватися графічними засобами мови-джерела чи українською графікою: лат. homo sapiens або гомо сапіенс (людина розумна), tertium non datur (третього не дано), volens-nolens (хоч-не-хоч); [ 6]

За підрахунками фахівців, кількість іншомовних слів у складі української лексики не перевищує 10%. Це означає, що твердження про засилля запозичених слів в українській мові є перебільшенням. Така частка запозичень не може становити загрози самобутності мови. [ 6]

Необхідно розуміти, що наявність іншомовних слів у мові є закономірним явищем, яке відображає зв’язки певного народу з іншими. Запозичення — закономірний шлях збагачення лексики будь-якої мови. Відкритість мови вважається ознакою її сили, а не слабкості. Саме тому культура української мови проголошує не викоренення іншомовних слів, а вимогу не зловживати ними. «Без іноземних слів у культурній мові не обійтись. Але варто вживати їх тільки тоді, коли вони справді доконче потрібні — і, це вже безумовно, у властивому їм значенні…» (М. Рильський). Питання про іншомовні слова має вирішуватися з погляду потреби. Якщо в українській мові немає для позначення поняття власного слова, то можна послуговуватися запозиченим. Якщо поняття може бути виражене українським словом, то саме йому має віддаватися перевага, а не його дублетові-за-позиченню. Іншомовні слова не завдають шкоди українській мові, якщо вони не витісняють українську лексику, якщо мовці використовують їх доречно, тобто відповідно до їх значення і до конкретної ситуації мовлення. [ 3;1]

В історії України 16−17ст. становлять епоху енергійного культурно-просвітницького руху, епоху розквіту науки і літератури. На цей час припадає перше культурне відродження України, яке за словами М. Грушевського «розбудило громадську енергію, приспану періодом упадку, викликало нові пориви національної солідарності, викресало нові колективні форми громадської кооперації, нові методи освіти і культурного виховання».

Для 16−17 ст. в Істрії України характерний інтенсивний на той час розвиток науки і шкільництва; у різних регіонах України виникають навчальні заклади, що були названі братськими школами. Великі завдання, які ставили перед собою діячі культурно-національного руху в Україні 16−17 ст. викликали до життя появу друкарства й спонукали до організації видавничої справи.. [ 3;1]

Зауважимо, що в 16−17 ст. в Україні була надзвичайно складна, «найскомплікованіша в Європі (якщо не в усьому світі) мовна ситуація», на чому наголошувало багато дослідників, зокрема М. Петров, П. Житецький, В. Перетц, А. Мартель та ін. У зазначений період в Україні знайшли застосування і розвивалися багато різних мов, які належали до відмінних мовних систем, мали різну структуру і відрізнялися як походженням, так і характером використання: це були: українська (руська), церковнослов`янська (слов`янська), грецька, латинська, гебрайська та ідиш, вірменська, турецька, польська, німецька, угорська, молдавська, італійська, французька та чимало інших.

Серед цього різноманіття мов особливу роль у культурному розвитку України 16−17 ст. відіграла латинська мова, яка була «мовою культури середніх віків в цілій Європі (крім хіба маврської Іспанії)».. [ 3;4]

Українські книжники розуміли міжнародне значення латинської мови у Західній Європі: цією мовою здобували освіту українські студенти в західноєвропейських університетах, засвоюючи досягнення європейської науки; деякі з цих студентів пізніше самі стали професорами та викладачами в університетах Західної Європи.

В Україні ставлення до латинської мови було неоднаковим на різних етапах її використання: спершу-ворожим, згодом-прихильним. Так, багатьом латинська мова здавалася недосконалою. У 1622р.

Переломним етапом у визнанні латинської мови на Україні були 30-ті роки 17 ст. У Києво-Могилянському колегіумі латинська мова посідала перше місце в навчальній програмі закладу. Про місце латини в реорганізованому колегіумі писав М. Булгаков: «Із мов найголовнішою почиталась латинська, яка через це й була у найбільш квітучому стані з перших років училища. Цією мовою викладалися усі науки, крім слов`янської граматики й православного катехізису;…нею писалися майже всі твори учнівські. По-латині зобов`язані були говорити всі вихованці і в класах, і в житлових кімнатах, і на самих вулицях, — словом — скрізь, де тільки могли зійтись один з одним». Зауважимо, що за помилки у латині братчиків суворо карали: вішали на шию calculus з написом «asinus asinorum» і треба було «великого сприту, щоби позбутися цього calculus — передавати тому, хто зробить помилку в латинській мові. Найприкріше було тому, хто мусив заночувати з calculus».. [ 3;5]

Латинська мова у першій половині 16ст. була мовою канцелярій у Галичині. На Холмщині, Підляшші, Поліссі у зазначений період в канцеляріях користувалися не лише мовою «руською», а й латинською. Після прийняття Люблінської унії латинську мову було запроваджено до тих волинських міських канцелярій, де до того часу вживали українську мову; на Поділлі з того часу актовою мовою також стає латинська.

Отже, опанування латинської мови у тих суспільно-політичних умовах було життєвою необхідністю. Пригадуються слова С. Косова, українців того періоду: «Перша причина, чому нашому народу потрібна латинська наука-та, щоб нашу Русь не називали неосвіченою Руссю.»

Кращому засвоєнню латинської мови на Україні 16−17 ст. сприяв і розвиток друкарської справи, для якої були характерними два напрямки діяльності: видання книг церковнослов`янською мовою і рідною українською, видання навчальних посібників, словників, художніх творів іншими мовами, зокрема латинською.

Латинська мова відіграла помітну роль у мовно-культурному житті України кінця 16−17 ст. Однак, вона не існувала ізольовано від інших мов, які були поширені на теренах України в зазначений період, а взаємодіяла з ними, зокрема з українською мовою, свідченням чого є латинські запозичення, якими іноді навіть перенасичені українські писемні пам`ятки кінця 16−17 ст. Зокрема, саме в цей період були запозичені такі латинізми (при наведенні прикладів збережена тогочасна орфографія): авдиєнція, авдитор, аньмушно, анотація, армарія, бать, ассистовати, генерація, гумераль, камрація, квадранти, конвалія та ін.. [ 3;8]

1.4 Тематична класифікація латинізмів

В українській мові ми можемо виділити тематичну класифікацію латинізмів. У підрозділі «Тематична класифікація латинізмів» подано класифікацію запозичень: вона має три яруси: перший — універсум — засвідчує не диференційованість усього понятійного поля; другий — макродиференціація, поділ на три основні комплекси: всесвіт (поза людиною), людина (поза всесвітом), людина і всесвіт (як певна єдність); третій — диференціація на відповідні ідеографічні сфери. Зокрема, комплекс всесвіт охоплює чотири підкомплекси: небесні тіла, земля, рослинний світ, тваринний світ; комплекс людина — чотири: людина як істота, душа і розум, людина як член суспільства, організація суспільства і соціальні інститути; комплекс людина і всесвіт — шість: буття, якість і стан, число і кількість, міра, час, простір, причина, рух, зміна. У межах підкомплексів можуть окреслюватися окремі ідеографічні групи. Насичення цих груп запозиченою лексикою є нерівномірним: окремі групи розгалужені, чисельні (напр.: людина як істота; душа і розум; людина як член суспільства; організація суспільства і соціальні інститути), інші - представлені поодинокими лексемами (напр.: небесні тіла, земля, простір, причина). Напр.: підкомплекс організація суспільства і соціальні інститути представлений такими ідеографічними групами:

— назви державно-адміністративних організацій (напр.: канцелярия* `канцелярія' (cancellaria), конвокація `сейм для обирання кандидатури на трон, який скликався після смерті короля' (convocatio), консерваты `судові сесії Люблінського трибуналу — найвищої апеляційної інстанції для Малопольщі та українських земель у складі Речі Посполитої' (с лат. conservata), сенат найвища судова влада' (senatus), маестать `трон, влада' (majestas, tatis), коммісія `урядова комісія' (commissio), маистрать `державна організація, що керує містом, міська управа' (magistratus); [5]

— назви подій державної ваги (напр.: визитація `інспектування, здійснення урядових відвідин, переважно церков і монастирів з метою перевірки стану справ' (visitatio), елекція`вибір на яку-небудь посаду' (electio), революція `рух, переворот' (revolutio), нобілітувати `підносити до шляхетського стану' (nobilitare), трактати (трактувати) `переговори' (tractatus), конфедерація `тимчасовий союз із політичною метою' (confederatio), интеррегнумъ`період між смертю одного короля і обранням іншого' (interregnum), интерцейсія `політичне посередництво' (intercessio); [5]

— назви державно-адміністративних документів (напр.: администрація `розпорядження' (administratio), акт `правовий урядовий документ' (actus), диспозиція `розпорядження, план' (dispositio), конвенція `договір, зближення, угода' (conventio), конституція `звід законів' (constitutio), реляція `рапорт, донесення' (relatio), інструкція `назва письмової постанови' (instructio), метрика `збірник давніх урядових актів; офіційний перелік, список, відомість' (matricula > matrix), пакт `угода' (pactum); [5]

— назви урядових осіб (напр.: адміністратор `правитель, намісник, заступник' (administrator), антецесор `посередник' (antecessor), дигнитар `сановник' (dignitas, tatis),інстикгатор `сановник чи урядова особа, в обов’язки якої входило стежити за правосуддям, притягувати порушників до відповідальності' (instigator), екзекутор `виконавець судового рішення' (exe-cutor), елект `особа, яку обрали на певну посаду' (electio), кандидать `претендент на певну посаду' (candidatus), канцлер `сановник, який очолював державну канцелярію і охороняв королівську печатку' (cancellare), кашталян `сановник із функціями нагляду за станом укріплень і постачання найбільших державних замків; заступник воєводи (castellanus); [5]

— назви, пов’язані із соціально-політичним утиском (напр.: агравовати `погіршувати, обтяжувати, утискати, неволити' (aggravare), агравація `гніт, утиск' (aggravare), девастовати `спустошувати, розорювати, знищувати' (devastare), деспектовати `ганьбити, безчестити, зневажати' (despectare), инъфестовати `тривожити, мучити, переслідувати' (infestare), карція `в'язниця' (с лат. corazina), кравамень `утиск, насильство' (gravamen), апостата `запроданець, ренегат' (apostatis), коррупція `деморалізація' (corruptio), ребельзант `бунтівник' (rebelans,-antis), факція `змова, бунт' (factio), опресія ` гноблення' (oppressio), дисципліна `підпорядкування' (disciplina), протекція `підпорядкування, зверхність однієї держави над іншою' (protectio), субміссія `підкорення певній владі' (ubmissio); [5]

— право; у цій ідеографічній сфері окреслюються дві предметно-тематичні групи:

а) назви осіб, пов’язаних із судочинством, представників слідчих органів, злочинців (напр.: авдитор `членсуду' (auditor), адьгерентъ `прибічник, прихильник; прислужник, співучасник' (adhaereo), актор `позивач, поводова, оскаржена або потерпіла сторона' (actor), арбитер `арбітр, посередник, полюбовний суддя' (arbiter), асесор `судова особа, судовий засідатель' (as-sessor), виолятор `порушник' (violator), делятор `позивач' (delator), інквизитатор `слідчий' (inquisitor), компромисар `третейський суддя' (com-promissarius), корруптор `порушник' (corruptor); [5]

б) назви на позначення загальних і часткових понять судочинства, мір і способів покарання, назви зі сфери виконавчої і слідчої діяльності судових органів, назви юридичних документів, назви судових інстанцій: (напр.: акт `документ, внесений до книги для запису судових справ, що набув після цього чинності' (actus), акцессорія `вирок' (accessorium), акція `справа, судовий процес, позов' (actio), алегація `доказ, покликання на щось' (allegatio), алеговати `доводити, виправдовувати' (allegare), акцесїя `здобуття права на власність; угода про прибуток' (accessio), акторат `право однієї із сторін на першочергове наведення доказів своєї правоти' (actor), актований `розпочатий у суді, винесений на розгляд суду' (actus), актиковане `запис документа до судово-адміністративних книг' (с лат. acticare), алтеркація `суперечка сторін у формі перехресного допиту' (altercatio), апелевати `апелювати, звертатися за підтримкою' (appellare), апробація `схвалення, затвердження' (approbatio), аргументовати `аргументувати, доводити, підтверджувати доказами' (argumentari), арест `тимчасове позбавлення волі; судова заборона користуватися чимось, виконувати щось; офіційне припинення розгляду судової справи' (с лат. arrestare); [5]

— військова справа (напр.: апарамент `кулі, порох та інші речі, потрібні для гармати'(apparamentus), апарат `сукупність речей, призначених для стрільби' (apparatus), антесигнанъ `керівник, провідник; солдати перших ше-ренг, які боролися попереду прапора і захищали його; відбірна частина легіону, яка підтримувала в бою кінноту' (antesignanus), адверсар `ворог, противник' (adversarius), армата `гармата, зброя, флот, армада, військо' (с лат. armata), бардиш `бердиш (різновид холодної зброї)' (barducium), башта `оборонне укріплення, вежа' (с лат. bastia), експедиція `приведення в порядок, відправка війська на здійснення операції у віддаленій місцевості' (expeditio), елиберовати `визволяти' (liberare)армистиціюм `перемир'я' (arma + sistere); [5]

— релігія. У межах цієї ідеографічної сфери виділено дві тематичні підгрупи:

а) назви представників церковного керівництва, церковних прислужників і монахів (напр.: інфулат `священик, який має право вживання митри' (infulatus), архикаплан`первосвященик, старший над католицькими священиками' (archicapellanus), арцибискуп `католицький архієпископ' (archiepiscopus), бонифратр `монах, чернець ордену св. Яна Божого' (boni fratres), вікарій `вікарій (помічник або заступник архієрея, єпископа чи парафіяльного священика)' (vicarius); [5]

б) назви релігійних понять, церковних посад, будинків, атрибутів служби, релігійних об'єднань, напрямків, церковних книг, приладів, одягу, терміни чародійства і ворожби (напр.: абсолюціа `відпущення гріхів, абсолюція' (absolutio), аннати `річний дохід з церковних маєтків, віддаваний у скарб Ватикану, а пізніше на оборону Речі Посполитої' (с лат. annata), арматура `духовна зброя' (armatura), бенефіція `церковний маєток, прибутки від нього; духовна посада з визначеними прибутками' (benefitio), алба `білий духовний одяг, який католицькі священники одягають під ризу' (alba), апарамент `костьольний одяг' (apparamentus), апарат `церковний або костьольний реквізит, речі' (apparatus), инфула `митра єпископа' infula), атеиста `безбожник, безвірник, атеїст' (atheista), бестія`противний богові, диявол' (bestia), викария `посада і будинок вікарія' (vicarius), дедикаціа`освячення' (dedicatio) єкскомоуникация `відлучен-ня від церкви' (excommunicatio); [5]

— освіта, наука, мистецтво і архітектура (напр.: студент `студент' (stu-dens, entis), конспект `конспект' (conspectus), квадрат `квадрат' (quadratum), компас `компас' (с лат. compassus), екзамен `опитування, перевірка' (examen), колегіум `колегіум, єзуїтська школа' (collegium), кант `співання, звук, пісня' (cantus), бас `бас' (bassus), композитура `композиція' (compositura), нота `нота' (nota), гимн `гімн' (hymnus), муза `музика, мистецтво, вченість' (musa), сенс`оповідання'(sens), скрипт `рукопис' (scriptio, scriptum), орація`урочиста промова' (oratio), трактат `трактат' (tractatus), форма `форма' (forma), фігура `символ, фігура' (figura), фундамент `основа, фундамент' (fundamentum), статуя `фігура, скульптура' (statua), мур `мур, загорожа' (murus), алавастр `алебастр, гіпс' (alabastrum), баляси `балясти, круглий стовпчик, стовпчики для балюстради' (balaustium). [5]

Розділ 2. Порівняльна характеристика грецьких запозичень в англійській та українській мовах

Матеріалом нашого дослідження слугували 50 слів латинського походження в українській та англійській мовах, взятих з етимологічних словників української та англійської мов.

Латинські запозичення в українській та англійській мовах можна класифікувати за областями понять, у яких вони з`явилися. Таким чином у корпусі нашої вибірки в англійській мові наявні такі області:

· Наука — 6% (abacus, ballistics, cabin)

· Медичні терміни, біологія — 14%(bacillus, baleen, cachexia, dace, daffodil)

· Суспільно-політичні назви — 48% (abandon, bacchanal, bail, dad, mill, wine)

· Будівництво- 12%(copper, pitch, tile, mortar, chalk)

· Релігійно-церковні поняття- 20% (pope, devil, church, cree, candle)

Це представлено на діаграмі:

А в українській мові:

· Наука- 8% (аппаратура, генератор, індуктор, турбіна)

· Медичні терміни, біологія- 16%(вірус, ангіна, імунітет, інстинкт, апендицит)

· Суспільно-політичні назви- 28%(нація, цивілізація, делегат, республіка, конкуренція)

· Юридичні терміни- 10%(адвокат, нотаріус, прокурор, юрист)

· Освітня лексика- 26%(абітурієнт, факультет, конспект, конспект)

· Мистецтво- 12%(література, декламація, аплікація, варіація)

Це представлено на діаграмі:

Ми порівняємо в якій мові українській чи англійській більшу частину займають наукові назви, медичні терміни і суспільно-політичні назви.

Ми бачимо, що наукові назви складають більшу частину запозичених слів в українській мові:

Медичні назви займають більшу частину в українській мові:

Суспільно-політичні назви займають більшу частину також в українській мові:

Результати запозичень виявилися саме такими, тому що в українській мові латинській мові приділяли дуже велику увагу, бо вважали її мовою освіти, нею друкувалися книжки. І хоча ця мова вже мертва, вона і досить вивчається в Україні.

мовний латинізм запозичення асиміляція

Висновки

1. Шар запозиченої лексики англійської й української мов містить як спільні, так і відмінні елементи. Латинські запозичення є властивими і для англійської, і для української мов, вони входять до класичного елемента запозичень, частина з них є так званими варваризмами. Дані запозичення складають досить численну групу. Латинські запозичення використовуються у різних сферах життя, зокрема в науковій, релігійній, економічній, технічній, побутовій тощо.

2. Поява латинських запозичень в англійській та українській мовах була зумовлена історичними чинниками, безпосередніми контактами народів. Процес проникнення латинізмів в англійську мову відбувався під час римської навали та норманського завоювання, а в українську мову у 16−17 ст. під час енергійного культурно-просвітницького руху.

3. З огляду на сфери функціонування латинські запозичення в англійській мові поділяються на:

a. Торгівля

b. Побут

c. Продукти сільського господарства

d. Будівлі

e. Наука

4. З огляду на функціонування латинські запозичення в українській мові поділяються на:

a. назви державно-адміністративних організацій;

b. назви подій державної ваги;

c. назви державно-адміністративних документів;

d. назви урядових осіб;

e. назви, пов’язані із соціально-політичним утиском;

f. право;

g. військова справа;

h. релігія;

i. освіта, наука, мистецтво і архітектура.

5. З порівняльного аналізу латинських запозичень в англійській та українській мовах можна зробити висновок, що найбільшу групу споріднених слів для цих двох мов становлять наукові, медичні та суспільно-політичні назви.

6. Дослідження запозиченої лексики сприяє вияву взаємодії історико-соціальних, а власне мовних чинників у формуванні лексичного складу мови.

Список літератури

1. Аракін В. Д. Нариси з історії англійської мови. — с.268−275.

2. Арнольд І.В. Лексикологія сучасної англійської мови. -Москва, 1959.

3. Бабіч Н. Д. Основи культури мовлення. -Львів:Світ, 1990.

4. Будагов Р. А. Вступ в науку про мовую. -Москва: «Просвіта», 1969.

5. Грищенко С. П. Лексичний вплив як чинник динаміки структури мови-реципієнта: Автореф. дис. кандидата філол. наук: 10.02.15 / Київ. ун-т. ім. Т.Шевченка.-К., 1999.-20с.

6. Дарчук Н. П. Електронний підручник української мови: кандидат філ. наук, доцент.-2003.

7. Іванова І.П., Чахоян Л. П. Історія англійської мови. — Москва: «Вища школа», 1976.

8. Єлисеєва В.В. Лексикологія англійської мови. -СПб:СПбГУ, 2003.

9. Wikipedia [ел. ресурс] http://uk.wikipedia.org/wiki/Мовне_запозичення

Додаток

Таблиця 2Латинські запозичення

Summary

The problem of loans foreign vocabulary is one of the components of linguistic studying that deals with comparative studying of languages and language groups. The relevance of studying of latin loans caused by the need to create the most complete picture of language processes, which formed modern English and Ukrainian.

The aim of our research is a comparative characteristic of specific of borrowings from Latin into English and Ukrainian.

The material of investigation was a lexical units of Latin origin in English and Ukrainian languages, taken from the etymological dictionaries.

The method of study was the method of structural and comparative analysis.

1.A layer of borrowed words in English and Ukrainian languages contains both common and distinctive elements. Latin borrowings are characterised for the English and Ukrainian languages, they are a classic element of borrowing, some of them are so-called barbarism. Given loans constitute very numerous group. Latin borrowings are used in different spheres of life, particularly in science, religion, economics, technique, consumer etc.

2.The emergence of Latin borrowings in English and Ukrainian was due to historical factors, direct contact people. The process of penetration Latinism in English occurred during the Roman invasions and Norman conquest, and the Ukrainian language in the 16−17 century, during vigorous cultural and educational movement.

3.Looking at the spheres of Latin borrowings in English are divided into: a. Tradeb. Everyday lifec. Agriculture productsd. Buildingse. Science

4.In view of the functioning of Latin borrowings in the Ukrainian language are divided into:

a. names of state-administrative organizations;b. name of the event of national importance;c. names of state-administrative documents;d. names of government officials;e. names associated with social and political oppression;f. law;g. military;h. religion;i. education, science, art and architecture.

5.From a comparative analysis of Latin borrowings in English and Ukrainian it can be concluded, that the largest group of related words for these two languages are scientific, medical and political titles.

6.The investigation of borrowed vocabulary promotes the expression of the interaction of historical and social factors and their own language in shaping the vocabulary of the language.