Роль державного регулювання в економічному розвитку аграрного сектора

Підґрунтям успішного функціонування аграрного сектора, як основи формування продовольчого фонду країни, є його розвиток. Відповідно до енциклопедичного визначення, розвиток — необоротна, спрямована, закономірна зміна матеріальних і ідеальних об'єктів. У результаті розвитку виникає новий якісний стан об'єкта, що виступає як зміна його складу або структури [1]. Роль держави у цих процесах полягає у сприянні ефективній зміні галузі та недопущенні оборотності процесів, що забезпечується виваженою регуляторною політикою.

Теоретично доведено й практично підтверджено гіпотезу, що економіка не може бути нерегульованою, інакше формується соціально-економічний негатив, який уособлює неефективність. Проблемою залишається адаптація парадигми регульованого ринку, методологічною основою розв’язання якої повинна стати розбудова відповідних інституцій [2, с.116]. Як свідчить зарубіжний та вітчизняний досвід, вільний (нерегульований) аграрний ринок неспроможний забезпечити ефективне розв’язання загальнонаціональних соціальноекономічних проблем, особливо якщо вони не збігаються з приватним підприємницьким інтересом. Це потребує формування збалансованої взаємодії ринкового й державного механізмів регулювання [3, с. 45].

Дослідження даної проблеми відображено в працях вчених-аграрників: Ю.Е. Губені, М.Я. Дем’яненка, С. Дем’яненка, А.Д. Діброви, С.М. Кваші, І.В. Кобути, П. А. Лайка, В.М. Онєгіної, П. Т. Саблука, В. П. Ситника, П. А. Стецюка, О. Г. Шпикуляка, Г. В. Черевка, інших. У роботах представлено підходи та інструменти регулювання аграрних ринків, обсяги і напрями підтримки сільського господарства. Проте практична невирішеність багатьох проблем доводить необхідність продовження досліджень. Обґрунтування змісту ролі держави у сприянні розвитку аграрного сектора стало метою нашої статті.

У світовій практиці застосовується шість методів державного впливу на ринкове середовище.

• 1. Антимонопольна політика, що складається із законів, які забороняють певні дії або обмежують діяльність певних структур.
• 2. Стимулювання конкуренції шляхом створення умов для її посилення.
• 3. Регулювання, яке дозволяє спеціальним органам слідкувати за цінами, обсягами виробництва, входженням в ринок і вихідом з нього підприємств у галузях, що регулюються.
• 4. Державна власність на монополії.
• 5. Контроль цін на більшість товарів та послуг.
• 6. Податки.

Перші три засоби є основою державної політики у розвинених країнах. Останні три підходи характерні для країн, що розвиваються [4, с. 184]. В українській економіці застосовуються всі шість методів. Проте неповний або формальний характер їх реалізації уповільнює ефективність дії. Кожен метод державного впливу є темою окремого дослідження. В межах даної статті розглянемо основні підходи до регулятивних процесів.

Регулювання полягає у створенні державних законодавчих актів і ринкових стимулів, що використовуються для контролю за рішеннями підприємств у області ціноутворення, збутової політики або методів і обсягів виробництва [4, с. 287]. Причому вчені вважають, що у питаннях держаного регулювання не може бути одного рішення раз і назавжди, оскільки це залежить не тільки від політичних та економічних чинників, але й від фактора часу, рівня забезпечення продовольчої безпеки країни, ефективності застосування різноманітних механізмів, готовності інституційної системи [3, с. 45].

У складених умовах зміст державного регулювання полягає в усуненні та зменшенні дії факторів, що перешкоджають розвитку аграрного сектора. Стримуючим розвиток фактором у сільському господарстві є його фінансування: при дефіциті власних фінансових ресурсів у більшості господарств, доступ до кредитних коштів залишається обмеженим. Так, станом на 18 березня 2011 року сільськогосподарськими підприємствами Донецької області було отримано кредитів на суму 44,3 млн. грн., що склало 4% від потреби [5]. У інших регіонах ситуація є аналогічною.

За рахунок кредитів сільгоспвиробники можуть лише поточну діяльність. Банки з обережністю ставляться до кредитування довгострокових капіталовкладень аграріїв. У 2010 році серед усіх кредитів, залучених в АПК, короткострокові (терміном до 1 року) склали 81%, середньострокові - 12%, довгострокові - 6% [6]. Роль держави у цій ситуації полягає у створенні умов для збільшення зацікавленості комерційних банків у співпраці зі сільськогосподарськими виробниками. Нещодавно урядом було досягнуто домовленість про це з представниками найбільших іноземних банків в Україні, які заявили про готовність кредитувати сільгоспвиробників [7]. Практика покаже дієвість таких угод, але великих зрушень у даному напрямі не слід очікувати.

Потужним джерелом фінансування сільського господарства, як переконує світовий та вітчизняний досвід, є вертикальна інтеграція. Об'єднання сільськогосподарських виробників зі сферою переробки та використання їх продукції створює надійне потужне джерело забезпечення фінансовими ресурсами, а в результаті - і розвитку. Якщо переробне підприємство не буде мати можливості за власні кошти профінансувати свого постачальника сировини, воно зможе використати банківський кредит. Через великий ступінь ризику галузі банки неохоче кредитують сільськогосподарське виробництво. Переробна промисловість є менш ризикованим видом бізнесу, тому її підприємствам банки та інвестори довіряють більше. Причому, фінансові структури часто пропонують переробникам кошти на таких пільгових умовах, які в сільському господарстві ми ніде не зустрічали. Зокрема, Bongrain Europe SAS (Франція) надала у 2009 році великому українському сироробному підприємству ВАТ «Звенигородський сироробний комбінат» кредит на 2 млн євро під 0,5% річних без застави терміном на 3 роки [8, с. 6], тоді як середній відсоток за використання кредитів для сільськогосподарських підприємств на початку 2011 року складав 18,3% [5].

Переробні підприємства готові до різнорідної співпраці з постачальниками сировини, у тому числі й до їх фінансової підтримки. У лютому 2011 року компанія «Данон» та «ІндексБанк» підписали меморандум про початок програми пільгового кредитування сільськогосподарських підприємств, що займаються виробництвом молока, в сумі майже 2 млн євро. Кошти планується використовувати для розвитку господарств: збільшення поголів'я, придбання необхідного обладнання для покращення якості молока, підвищення ефективності виробництва. До проекту передбачається залучити більше 20 сільгосппідприємств, яким «Данон» має наміри компенсувати до.

50% відсоткової ставки кредиту [9, с.13].

У результаті, роль держави у покращенні фінансування сільськогосподарського виробництва полягає у створенні сприятливого інтеграційного клімату як підґрунтя розвитку галузі. Ми приєднуємося до думки науковців у тому, що державна аграрна політика повинна формуватися на відомих засадах послідовності, комплексності та системності. Важливо, щоб вона ґрунтувалася на суспільній та науковій дискусіях, на певних економічних прогнозах і мала чітку теоретичну базу [10, с. 80]. Насамперед мова повинна йти про створення необхідних умов для залучення інвестицій в економіку, про стабільну макроекономічну політику, про розвиток людського капіталу, ринкової та соціальної інфраструктур [11, с. 73].

Важливим у розвитку аграрного сектора є ще один момент. Світовий та вітчизняний досвід переконують, що ефективний розвиток галузі має базуватися на двох напрямах: економічний розвиток підприємства та соціальний розвиток його сільської території. Унікальність аграрної сфери полягає у тому, що це не тільки вид зайнятості для сільських мешканців, це їх спосіб життя. Дослідженнями багатьох вчених доведено існування тісного кореляційного зв’язку між рівнем соціальної облаштованості сільських територій і ефективністю функціонування господарств, розміщених на їх території. Тому в нинішніх умовах постановка питання про розвиток аграрного сектора має передбачати не лише заходи економічного спрямування, а й соціального розвитку сільських територій. У сільському господарстві така робота має не стільки доброчинний характер, скільки є необхідною передумовою економічного зростання підприємства та забезпечення його конкурентоспроможності.

Роль держави полягає у сприянні проходженню таких процесів. Практики стверджують, що істотної державної підтримки потребує не аграрний бізнес, а село у вигляді соціального облаштування сільських територій [11, с. 73]. Подолання соціально — економічного занепаду сільської місцевості потребує зміни фокусу аграрної політики. Стратегія тут має полягати у створенні сприятливого середовища для зростання добробуту сільського населення та повної реалізації економічного потенціалу сільських територій [12, с. 9]. За браку коштів державного бюджету, розвиток сільських територій має здійснюватися через регуляторну політику держави: створення механізму зацікавлення приватного аграрного бізнесу у розвитку соціального облаштування сільських територій.

Висновки. Довгоочікуваний розвиток сільськогосподарського виробництва, як основи аграрного сектора, потребує вкладення значних сум коштів із зовнішніх джерел. Регулююча роль держави у цьому питанні має полягати у створенні умов зацікавленості держателів капіталів (фінансово-кредитних установ, інтеграційних структур тощо) до розширення співпраці з сільськогосподарськими виробниками, а також до мотивації останніх розвивати соціальне облаштування сільських територій.

Література

аграрний державний регулювання сільський.

• 1. http://uk.wikipedia.org/wiki/
• 2. Шпикуляк О. Г. Інституціональні аспекти регулювання аграрного ринку / О. Г. Шпикуляк // Економіка АПК. — 2008. — № 5. — С. 114—121.
• 3. Діброва А. Д. Удосконалення державного регулювання сільськогосподарського виробництва в Україні / А. Д. Діброва // Економіка АПК. — 2009. — № 7. — С. 44—50.
• 4. Самуэльсон П. Экономика / Пол Э. Самуельсон, Вильям Д. Нордхаус; [пер. з англ. под ред. Н. В. Шульпиной]. — М.: Вильямс, 2001. — 688 с.
• 5. Украина: в Донецкой области предприятия АПК для проведения весенне-полевых работ привлекли 44,3 млн грн кредитов — 4% от потребности [Електронний ресурс] / УНИАН. — 2011.03.24. — Режим доступу до журн.: http://www.apk-inform.com/ showart. php?id=105 697&sid=
• 6. Краткосрочные кредиты наиболее распространены в украинском АПК-Информ. 2011.03.17. http://www. apk-inform.com/showart.php?id=105 423&sid=
• 7. Микола Присяжнюк: Іноземні банки підтвердили готовність кредитувати сільгоспвиробництво [Електронний ресурс] — Режим доступу: http://minagro.gov.ua/news/?pg=11 763
• 8. Звенигородський сироробний комбінат має кредит // Агробізнес сьогодні.
• 9. «Данон Украина» и ИНДЭКС-БАНК начинают программу по льготному кредитованиюфермерских хозяйств Украины / АПК — Информ. — 2011.03.10: http://www.apk-inform.com/showart.php?id=105 127&sid=
• 10. Губені Ю. Трансформація аграрних відносин у Чехії: загальний огляд та можливі уроки для вітчизняної аграрної політики / Ю. Губені // Економіка України. — 2005. — № 6. — С. 79—83.
• 11. Дем’яненко С. До питання про стратегію розвитку аграрної політики України / С. Дем’яненко, І. Свідерська // Економіка України. — 2004. — № 8.
• 12. Аграрна політика: стратегія чи рух навпомацки? // Пропозиція. — 2006.