Культура Індії в епоху Могольської імперії

КУЛЬТУРА ІНДІЇ В ЕПОХУ МОГОЛЬСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

Загальна характеристика епохи

Могольську імперію, яка існувала в Індії майже 200 років (ХVІ-ХVІІІ ст.) і охопила більшу частину півострова Індостан, започаткував правитель Кабула Бабур (1483−1530), котрий розбив війська делійського султана Ібрахіма у битві при Паніпате в 1526 р. У роки правління Акбара (1556−1605) влада моголів остаточно утвердилась в Індії, а столиця була перенесена в місто Агру на річці Джамне. У цей час Могольська держава досягла найвищого розквіту. У ХVІІІ ст., коли в країні були міжусобні війни, вона потрапила до рук англійських колонізаторів.

Історія та література

Новий етап у розвитку історичних творів, присвячених Індії, відкрили всесвітньо відомі нотатки засновника імперії Моголів, узбецького прозаїка і поета Захиреддина Мухамеда Бабура (1483−1530) — «Бабур-наме», у якій знайшла відображення історія народів Середньої Азії, Афганістану та Індії кінця ХV — початку ХVІ ст. В останній, третій, частині книги описуються політичні події Північної Індії 1525−1530 рр., географічні дані країни, відомості про народи Індії. На відміну від більшості східних істориків того часу, які компілятивно повторювали свідчення більш ранніх істориків, Бабур у своєму трактаті залишався оригінальним оповідачем, зображуючи все на основі власних спостережень.

Перу Абу-л Фазла належать книги «Акбар-наме» («Діяння Акбара») і «Аїн-і Акбарі» («Встановлення Акбара»), у якій особлива увага приділяється переказу філософських систем Індії, побуту та звичаям індусів, їх міфології. В одному із розділів цієї праці («Огляд десяти суб») Абу-л Фазл детально описує кожну область країни (субу), де наводить свідчення про священні місця індусів та їх пам’ятники.

Державною мовою Індії залишався фарсі (таджицько-перський), а у деканських державах — північно-індійська мова урду. І хоча ці мови були чужими для автохтонного населення країни, на них були створені високохудожні твори. За словами релігійного діяча Дари Шуроха, процес «злиття двох океанів» — індуської та мусульманської культур — призупинити було не під силу нікому. У придворній персомовній поезії (фарсі) все частіше звучали мотиви віротерпимості, оспівувалась всебічна любов людей один до одного, до неї все більше проникали індійські герої та боги, замість звичних троянд та солов'їв поети оспівували лотос, а мешканця пустелі верблюда замінили індійські слони та леопарди.

Найбільш відомим поетом за часів Акбара був Файзі (друга половина ХVІ ст.), автор знаменитої поеми «Наль і Даман», чий сюжет запозичений з індійського епосу. Видатним літератором був також Мірза Абдулкадир Бедиль (1644−1720). Особливо відомою стала його поема «Ірфан».

У епоху Моголів продовжувала розвиватися і література, написана й іншими мовами: хінді, бенгалі, педжабі, марахті, телугу та ін. Найвидатнішим поетом епохи, який писав на діалектах хінді, став Туслі Дас (1532−1624). Найвідомішою є його поема «Рамачарита-манаса» («Священне озеро діянь Рами»), яку зараз називають «Рамаяна» Туслі Даса. Вона широко відома в народі. Інколи «Рамаяну» співали на індуських святах.

Мистецтво

В епоху Великих Моголів архітектура у більшій мірі, ніж інші мистецтва, почала залежати від багатих меценатів. Разом з поширенням могутності держави все більше з’являлося архітектурних споруд, що прославляли владу Моголів. Мусульманські мотиви почали все більше узгоджуватися з індійськими традиціями. Розвинулося будівництво кріпостей (Агра-форт, Аллахабад), міст-резиденцій (сіхської столиці Амрітсара, Фатхпур-Сикрі з білою мармуровою гробницею шейха Саліма Чишті).

Свого розквіту пишність та багатство будівель досягли за султана Шах-Джахана (1592−1666). Основним декоративним матеріалом будівель, особливо в столицях Агрі та Делі, був білий мармур. Перлиною архітектури Агри в епоху Шах-Джахана є мавзолей Тадж-Махал («Вінець Палацу»), побудований ним для коханої жінки-персіянки, котру чоловік називав тільки Мумтаз-і-Махал (Обраниця палацу). Незважаючи на розміри (висота споруди 74 м), мавзолей здається невагомим та легким, гармонійно поєднаним з природою. індійський культура могольський імперія Під час правління останнього з Моголів, могутнього Аурангзеба, споруди спочатку будувалися з дорогих матеріалів, як наприклад, відома Моти-Масджид (Перлинна мечеть) у м. Делі. Однак нестача коштів примусила його будувати споруди не з такого дорогоцінного матеріалу.

Побудований у Аурангабаді мавзолей Рабія-Даурані своєю формою нагадує Тадж-Махал, але білим мармуром у нього облицьовано лише фасад на висоту людського зросту, останнє — з білого пісковику. Цегляні матеріали мавзолею оброблені чинамом — штукатуркою з дрібних черепашок.

Могольська школа індійської мініатюри виникла ще в ХVІ ст. за часів правління Акбара, але вищого рівня досягла у ХVІІ ст. Вона започаткована майстрами Тебризом і Ширазом. Школа спочатку знаходилася під сильним іранським впливом. Стиль могольської мініатюри відзначався особливою багатобарвністю, динамічністю композиції, точністю передачі архітектурних та етнічних деталей, індивідуальністю характеристик персонажів. Найбільш популярними були сцени історико-географічного змісту і портретний жанр. Місцеві школи живопису, котрі у ХVІ —ХVІІ ст. розвивалися в Раджастхані, Пенджабе, Декане, об'єдналися під однією назвою — раджпутська мініатюра. У цих мініатюрах багато сюжетів, пов’язаних з культом Крішни, і вони започаткували розвиток ілюстративного жанру. В ХVІІІ ст. попередні стилі живопису занепали, але у дрібних раджпутських князівствах розвинулися нові школи живопису, які отримали назви «пахарі» (горді).

Загалом культура Індії складалася на стику найрізноманітніших релігійних, побутових, етнічних традицій. «Країною чудес» називали Індію європейці. Російський мандрівник Афанасій Нікітін, який був у країні в 1469 р., був вражений красою палаців і храмів. Ми бачимо, що індійці дали змогу розвиватися та вдосконалюватися мусульманській культурі. Лише під час політичної нестабільності, коли до країни прийшли європейці, все частіше відбувалися конфлікти через релігійні та етнічні суперечності, все більше занепадали традиції культурного узгодження, консолідації, прикладом для яких є епоха Акбара.

ЛІТЕРАТУРА

1. Виноградова Н. А., Каптерева П., Стародуб Т. Х. Традиционное искусство Востока. Терминологический словарь / Под ред. Т. Х. Стародуб. — М., 1997.

2. Древние цивилизации / Под общ. ред. Г. М. Бонгард-Левина. — М, 1989.

3. Культурология. История мировой культуры / Под ред. А. Н. Марковой. — М., 2002. — С. 272−279.