Окремі представники злаків і городини в українських міфах та легендах

Реферат з предмету «Етноботаніка» .

на тему:

Окремі представники злаків.

і городини в українських міфах та легендах В українській і не тільки українській міфології та легендах нерідко згадують злаки та городні культури. Ось деякі з них:

Яблуко /яблуня/ - символ цілісності, земних бажаньпопередження шкідливості перебільшення матеріальних бажаньсимвол початку всіх речей, плодючостібезсмертя та вічної молодостітаїни гріхопадіння діви Маріїлюдиниспокусидерева пізнання добра і зласмерті і зла, розбрату і чварвитримки, самопожертви в ім'я народубатьківщини, Батьківщини.

На думку О. П. Знойка, одним із атрибутів язичницької богині Лади /богині гармонії, любові, Матері світу/ було саме яблуко, що символізувало першопочаток усіх речей. Світова міфологія знає численні образи та символи, пов’язані з яблуком. У кельтській міфології існував острів Аваллон /" острів блаженних" /, де нібито росли червоні яблука безсмертя, зупинявся навіть час /!/ Скандинавська міфопоетична система знає богиню Ідумн, яка володіла золотими молодильними яблуками, що давали богам вічну молодість.

У грецькій міфології був образ саду із золотими яблуками, які стерегли Геспереди. Їх, за міфами, одержала богиня Гера від Геї як весільний подарунок. Здобуття цих яблук — один із дванадцяти подвигів уславленого Геракла.

Як відомо, яблуко із написом «найпрекраснішій», підкинуте Єрідою /дочкою Ночі/, внучкою Хаосу трьом богиням, стало причиною Троянської війни.

Міфологія адигів вшановує Тхагаледжа — бога плодючості та землеробства. За переказами, він нібито подарував людям золоте дерево, на якому за один день /!/ спіє дивне яблуко — наполовину біле, наполовину — червоне. Жінка, яка страждає безплідністю, з'ївши білу половинку, народжує дочку, червону — сина.

За біблійною легендою, Єва, з'ївши заборонений плід /яблуко/ із дерева пізнання добра і зла, зробила «первородний гріх». За це разом з Адамом була вигнана з раю і проклята Богом.

У католицькій іконографії яблуко символізувало гріхопадіння діви Марії /див. Богородиця/, яке воно переборює через Благовіщення.

Шанованим у християн є яблучний /другий/ Спас 19 серпня у православних, 6 серпня — у католиків. За віруваннями, до цієї дати категорично заборонялося їсти яблука, особливо тим жінкам, у яких померли діти. Це пояснювали тим, що нібито Ісус Христос, Мати Божа роздають цього дня усім дітям-небіжчикам яблука. Обділеними залишаться саме ті покійні діти, матері яких порушили заборону.

Відомий міфолог, фольклорист О. Афанасьєв /Древо жизни. — С.220/ писав: «Жива вода та золоті яблука володіють однаковою творчою силою: вони однаково оновлюють немічного старця, роблять його квітучим юнаком…- хворому дають міць та здоров’ямертвому — життя, потворність перетворюють на красубезсилля — у богатирську силу…» .

Красива легенда, казка, — скажете ви. Не поспішайте іронічно посміхатися. Справа у тім, що в останні десятиріччя вчені-фізики висунули гіпотезу про існування тахіонів — частинок, які мають швидкість більшу, ніж швидкість світла. Якщо колись вдасться збудувати тахіонний космічний апарат, то люди, повернувшись на Землю, стануть молодші, ніж були! Ось і казка про «молодильні яблука» у гіпотезах фізиків ХХ століття!

У літературній традиції відоме яблуко Вільгельма Теля — героя середньовічної легенди «Сказання про стрільця». Він відмовився виконати наказ австрійського намісника у Швейцарії Гесслера. За це В. Теля примусили зробити надлюдське: стріляти у яблуко, покладене на голову … його маленького сина. Тель влучив у яблуко, виявивши величезну витримку.

В українській літературі яблуко — символ дівочої краси /гарна, мов яблучко/, кохання, чистоти, добра, батьківщини. Напр.:

Білі яблуні у високості,.

З медвянистою звадою,.

Над захланністю і жорстокістю,.

Над підлотою й зрадою.

/А.Малишко/.

Або:

В янтарі дрімають тихі луки,.

Може, сниться їм лапатий сніг?

Одпливли мої літа розлуки ;

Я спішу до тебе на поріг.

Там твоє й моє лежить минуле,.

Яблуні шепочуть вдалині.

Увійду у хату: «Не забула?» .

І ти, певно, тихо скажеш: «Ні…» .

/М.Стельмах/.

Вишня — символ світового дерева, життясимвол України, рідної земліматерідівчини-нареченої.

У давнину вишня була одним із священних дерев далекої Японії та Китаю. Для праукраїнців вишня, за даними О. Шокала, — світове дерево життя /див. Дерево життя/. Як відомо, колись слов’яни святкували Новий рік 21 березня. Це було свято весни, Новий рік споконвічних хліборобів. «У давнину в Україні, — підкреслює дослідник, — вишня була ритуальним деревом весняного новорічного обряду. Деревце вишні садили восени в діжечку, тримали його в хаті, а навесні, у березні, вишенька розвивалась і розквітала. По тому, як вона квітне, дівчата вгадували долю на цілий Новий рік» /Українознавство. — К., 1994. — С.286/. На думку Г. Лозко, назву «вишня» слід вважати прикметником жіночого роду, від форми «вишній», тобто «божественний» /пор. із словом «Все-вишній» /Всевишній/. Отже, вишня — це «божественне дерево», присвячене Сварогу /Дмитренко М. та ін. Українські символи. — К., 1994. — С.118/.

Окремі дослідники зіставляють це слово із весняним сонцем у зеніті, тобто «вишнім» сонцем. Лінгвістичний аналіз етимології слова «вишня», зроблений нами, підтверджує думку про правильність зіставлення її з образом світового дерева, священного дерева життя.

По-перше, слово «вишня» — слов’янського походження, воно мало такі регіональні варіанти як «вишник», «вишника». Водночас слово «вись» /висота/ /світове дерево, як відомо, дуже високе, дістає кроною неба/ мало аналогічні форми — «вишник», тобто «вищий», «старший», «вишок» — вершина, шпиль.

Словник Б. Грінченка /Т.1. — С.201/ фіксує форму «вишній», тобто «верховний», а отже «небесний», «божественний». Водночас у Словнику вміщено фразу «Господи вишній, чи я в тебе лишній?», яку можна зіставити із фольклорним виразом «Ненько, моя вишня, Чи я в тебе лишня…» Отже, у свідомості праукраїнців вишня асоціювалася із небом, високим деревом життя, Богом. Окрім того, білий колір її цвіту асоціювався із святістю, бо «світ» — це «свят» .

За даними М. Костомарова, слов’яни обожнювали саме світло як джерело життя, білий колір /пор. імена язичницьких богів Світовид, Білобог/. Споконвіку священні речі українців — білі /хата, вишиванка, хустина, рушник/. Священний птах лелека має біле забарвлення. Таким чином, безсумнівно, вишня була у наших пращурів Священним Деревом Життя, Матері-богині, України.

Відгомін цих вірувань знаходимо у творах усної народної творчості, українських письменників. У свідомості українців і нині вишня — це рідна домівка:" Садок вишневий коло хати" /Т.Г.Шевченко/. Або:" Як я любив у хмарах вишняку Твої білесенькі, немов хустини, хати" /М.Старицький/.

У поемі І.Я.Франка «Іван Вишенський» змальовано, зокрема, епізод, коли саме вишневий цвіт нагадав герою на чужині про рідну Україну і змусив повернутися із грецького Афону.

Ліна Костенко використала цей образ для опоетизації весни, кохання, нареченої:

Ще сніг ковтала повідь широченна,.

І рала ждав іще тужливий лан.

А під горою вишня — наречена.

Вже до віночка міряла туман.

У поемі І.Драча «Смерть Шевченка» вишневий цвіт асоціюється із безсмертям Великого Кобзаря.

І на завершення — рядки, написані одним із авторів Словника:

О, вишня — Матінко Всевишня ;

Весь білий світ — то вишні цвіт.

Правічне дерево Вкраїни ;

Її безсмертя в плині літ.

О.Потапенко.

Жито — символ життяплодючості, достаткуздоров’я, щастясимвол неперервності роду, етнічної свідомості, духовності українців.

Жито — одна із найдавніших злакових культур на Землі. Зерно, колосся, снопи, хліб стали ритуальними, символічними ще з часів Трипільської культури. Праукраїнці, одвічні хлібороби, розглядали жито як основу життя. В. В. Колесов наводить такі цікаві лінгвістичні докази.

Майже все, що пов’язано з існуванням живих організмів, людини, слов’яни позначали коренем жи-. Напр., «жила» /вена — по ній тече кров /див. Кров/, що дарує життя. «Жило» /житло/ - місце проживання людини. «Жиръ» /жир/ - у давнину це слово означало їжу взагалі. «Животное» — тварина. І, звичайно, «жито» — хліб, плід, колос. «Жиця» /волосяна нитка/ - символічна носійка життя /див. Волосся/. «Животъ» — живий /про органічні форми життя, земне існування/.

Як бачимо з вищесказаного, домашні культури досить широкого набули поширення як у міфах, легендах, так і в сучасній поезії. Це позитивно впливає на єднання людини з природою.

Список використаної літератури:

1. 1.Рослини в українській культурі. — К., 2000.

2. 2.Рослини в нашому житті. — Харків, 1999.