У чому полягає конфлiкт мiж героями п «єси Олексiя Коломiйця» Дикий ангел`?

У чому полягає конфлiкт мiж героями п'єси Олексiя Коломiйця «Дикий ангел» ?

Щоб вiдповiсти на це питання, я спробував спочатку стати на бiк дiтей, а потiм, умовно перейнявшись принципами Платона Ангела, прийняти його сторону. Дивно, але кожного разу я погоджувався з позицiєю обох конфлiктуючих сторiн. I тодi я зрозумiв, що в цьому — сила п'єси: у злиттi конфлiкту з порозумiнням, коли це порозумiння, iстина i народжується саме з гострого конфлiкту, обмеженого вагомими аргументами. Суперечка (ще й не одна!), котра є драматичним стрижнем п'єси, постає логiчним наслiдком споконвiчного конфлiкту «батьки i дiти», i навряд її можна легко розв’язати простим пiдкоренням з боку дiтей або диктатом батька: «Поступися перед дiтьми раз, вдруге вони тебе i запитувать не будуть!» .

Цiкаво, що сам конфлiкт обидвi сторони оцiнюють по-рiзному. Менi зрозумiле невдоволення дiтей, що не мають змоги розпоряджатися своїми заробленими грошима, а бiльш того — самостiйно вирiшувати свої особистi проблеми. Сини, намагаючись вiдстоювати свої переконання, роблять спробу протистояти батькiвськiй позицiї. Та саме життя виявляє її досконалу мудрiсть — i дiти врештi проймаються нею, навiть дякуючи батьковi за науку: «Все, що я маю, то все завдяки вам…» — пiдсумовує Петро.

З позицiї Платона, конфлiкт виглядає глибше: батько розумiє, що в такий спосiб, хоч i боляче, але вiн робить дiтям добро, жорсткими методами вчить їх життєвих настанов, котрi керуватимуть їхньою громадською свiдомiстю та пiдтримуватимуть добробут. Ми бачимо, як Платон страждає, вражений тим, що дiти не розумiють його, коли вони «трусонули» його «монархiю». Вiдчай i любов бентежать його серце, бо вiн нiжно любить своїх дiтей. Та в його розумiннi любов — це коли люди дивляться не один на одного, а разом в одному напрямi (це влучне визначення я колись прочитав у повiстi В. Токаревої).

Поступово, крок за кроком, О. Коломiєць пiдводить нас, читачiв, до розумiння, що конфлiкт мiж героями його п'єси полягає не в традицiйнiй сутичцi «батьки i дiти», а в бiльш глибокому — у рiзницi пiдходiв цих героїв до спiввiдношення «людина-суспiльство», «сiм'я-держава». Цей пiдхiд є своєрiдним тестом на громадську позицiю, патрiотизм, людянiсть героя п'єси.

Ось чому Платон Ангел, переконаний у своїй вiдповiдальностi перед державою за виховання дiтей, так гостро реагує на погляди i вчинки синiв i дочки, що суперечать його життєвому закону: «Вiд заводу аж до соломинки, до гвiздочка, до кирпичиноньки — все берегти треба! Скупими бути! А не розкрадниками i байдужниками! Скупими!!! Iнакше i немислимо!» .

Конфлiкт вичерпаний: суперечка, хоч i нелегко, але розв’язалась. I те, що в кiнцi п'єси всi дiти злiтаються до рiдного гнiзда, перенiсши неабиякi негаразди вiд втручання батька, доводить нам, що Платоновi методи виховання — виправданi й дiєвi. Недарма над текстом п'єси весь час линула материнська колискова пiсня з лейтмотивом «А як жити — скаже тато» .