Діагностика агресивності старшокласників

Курсова робота з психології

Діагностика агресивності старшокласників

ЗМІСТ

Вступ Розділ 1. Агресивність старшокласників та її діагностика як психологічна проблема

1.1 Поняття агресії

1.2. Природа і структура агресії у вітчизняній і зарубіжній літературі

1.3. Агресивна поведінка сучасної молоді в контексті соціальної ситуації

1.4 Діагностика агресивної поведінки Розділ 2. Методики дослідження агресивності старшокласників

2.1 Опис методики дослідження

2.2 Аналіз отриманих результатів Висновки Література Додатки

Вступ

Актуальність теми дослідження. Те, що люди часто здійснюють небезпечні агресивні дії, навряд чи підлягає обговоренню. Проте питання про те, чому вони роблять подібні дії, довго було предметом серйозної дискусії. Висловлювалися різко відмінні один від одного погляди відносно причин виникнення агресії, її природи і чинників, що впливають на її вияви. При всій різноманітності суперечливих теоретичних обґрунтувань, що висувалися, більшість з них підпадає під одну з чотирьох наступних категорій. Агресія відноситься насамперед до: 1) природженим спонукам або завдаткам; 2) потребам, що активізуються зовнішніми стимулами; 3) пізнавальним і емоційним процесам; 4) актуальним соціальним умовам в поєднанні з попереднім навчанням.

Отже, актуальність теми дослідження полягає в необхідності емпіричного та теоретичного вивчення проблеми агресії.

Об'єкт дослідження. Об'єктом дослідження курсової роботи виступає дослідження психологічного механізму агресії.

Предмет дослідження. Предметом дослідження курсової роботи є діагностика агресивності старшокласників.

Мета дослідження. Мета дослідження полягає в теоретичному та емпіричному розгляді проблеми діагностики агресивності старшокласників.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

проаналізувати агресію як стан людської психіки, визначити основні мотиви агресії, а також теоретичне обґрунтування проблеми агресії у працях вітчизняних та зарубіжних психологів;

провести емпіричне дослідження агресивної поведінки старшокласників.

Гіпотезу даного курсового дослідження можна сформулювати таким чином:

Агресивна поведінка людини є більше результатом соціального впливу, а також впливу умов в яких проживає даний індивід, ніж результатом вродженої схильності людини до агресивних дій.

Практичне значення курсової роботи полягає у можливості наукового використання результатів дослідження. Використати дане дослідження можна в практичній роботі психолога на підприємстві, в установі, організації.

Розділ 1. Агресивність старшокласників та її діагностика як психологічна проблема

1.1 Поняття агресії

У буденній мові слово «агресія» означає множину різноманітних дій, які порушують фізичну або психічну цілісність іншої людини (або групи людей), завдають їй матеріального збитку, перешкоджають здійсненню її намірів, протидіють її інтересам чи ж ведуть до її знищення. Розрізнення агресивних і неагресивних дій шляхом опису відповідних поведінкових актів має мало сенсу. Так, порушення цілісності тіла у разі хірургічного втручання не є агресією, проте воно є нею у разі нападу з ножем в руках.

Розрізнення великої кількості схожих і несхожих один на одного способів поведінки лише тоді досягають своєї мети, коли наслідки, до яких прагне суб'єкт, здійснюючи дію, можна звести до одного спільного знаменника — навмисного спричинення шкоди іншій людині. Вже в 1939 році в своїй монографії «фрустрація і агресія» Ж. Доллард, Л. Дуб, Н. Міллер, О. Моурер, Р. Сирс у визначенні агресії відвели місце наміру пошкодити іншому своєю дією: «акт, цільовою реакцією якого є нанесення шкоди організму» .

Згодом такі автори, як А. Бусс, А. Бандура, Р. Уолтерс спробували описати агресію як спричинення шкоди. Проте більшість дослідників визнали таке визначення незадовільним і відмовилися від нього, бо воно веде до розгляду ненавмисного нанесення шкоди в якості агресії, а цілеспрямованої шкідливої дії, що не досягла, проте, своєї мети, як неагресивної поведінки.

" Агресія може бути визначена як специфічно орієнтована поведінка, направлена на усунення або подолання всього того, що загрожує фізичній і (або) психічній цілісності живого організму."

" Ми вважаємо, що мотивом агресії є таке нанесення шкоди іншим або інтересам інших, яке усуває джерела фрустрації, внаслідок чого очікується сприятливе емоційне зрушення. Досягнення такого зрушення є метою мотивованої агресією поведінки."

Обидва наведених вище визначення — одне з яких належить зоопсихологу (Л.Валзеллі), а автором іншого є фахівець в області когнітивної психології мотивації (Н.Корнадт) — містять вказівку на спонукальні умови агресивних дій. Згідно обом визначенням, агресія завжди є реакцією ворожості на створену іншим фрустрацію (перешкода на шляху до мети, шкода інтересам суб'єкта) незалежно від того, чи була ця фрустрація, у свою чергу, зумовлена ворожими намірами чи ні. Проте, ця обставина — приписуються джерелу фрустрації ворожі наміри чи не приписуються — має вирішальне значення.

Разом з тим можливі і такі випадки агресії, які не є реакцією на фрустрацію, а виникають «мимоволі», з бажання перешкодити, нашкодити кому-небудь, обійтися з кимсь несправедливо, кого-небудь образити. Тому необхідно розрізняти реактивну і спонтанну агресію. Ряд важливих відмінностей відзначив С. Фешбах, розмежувавши одну від одної експресивну, ворожу та інструментальну агресію. Експресивна агресія є мимовільним вибухом гніву і люті, який нецілеспрямований і швидко припиняється, причому джерело порушення спокою не обов’язково піддається нападу (типовим прикладом можуть служити напади впертості у маленьких дітей). Найбільш важливе розрізнення ворожої та інструментальної агресії. Метою першої є головним чином нанесення шкоди іншому, тоді як друга направлена на досягнення мети нейтрального характеру, а агресія використовується при цьому лише як засіб (наприклад, у разі шантажу, виховання шляхом покарання, пострілу в бандита, що захопив заручників).

Інструментальну агресію Фешбах підрозділяє на індивідуально і соціально мотивовану, можна також говорити про самокорисливу і безкорисливу, або антисоціальну і просоціальну агресії.

Важливість цих відмінностей В. Рул підтвердив певними експериментальними даними. Випробовувані повинні були прочитати щось на зразок свідчень учасника про три випадки агресії, пов’язані з втраченим гаманцем, і висловити свою думку про те, чи є ця агресія правомірною і чи заслуговує покарання. У першому випадку розповідач доходить до фізичного зіткнення з безчесною людиною, що знайшла гаманець ради того, щоб повернути гаманець законному власнику (просоціальна інструментальна агресія). У другому він відбирає гаманець і залишає його собі (антисоціальна інструментальна агресія), в третьому — ударяє людину, що привласнила гаманець, спонукувана моральним обуренням (ворожа агресія). Як показали результати, 16−17 школярі вважають просоціальну інструментальну агресію правомірнішою і менш заслуговуючою покарання, ніж ворожу, а цю останню правомірнішою і менш заслуговуючою покарання, ніж антисоціальну.

Нерідко агресія, що виникає як інструментальна, набуває компонентів ворожості, наприклад якщо її жертва чинить опір. З цього розгляду складності і багатоликості агресивних дій стає зрозуміло, чому, з одного боку, ці дії можуть бути дуже схожими на дії допомоги, а з іншого — належати до сфери діяльності влади. Останнє особливо характерно для інструментальних проабо антисоціальних форм агресії, направлених на те, щоб примусити жертву зробити щось таке, що вона сама по собі робити не буде. Як джерела влади в таких випадках застосовується примушення або насильство. Проте мотиваційні цілі діяльності влади і ворожої агресії були і залишаються абсолютно різними.

1.2 Природа і структура агресії у вітчизняній і зарубіжній літературі

Існує безліч теоретичних обґрунтувань виникнення агресії, її природи і чинників, що впливають на її прояв. Але всі вони підпадають під наступні чотири категорії. Агресія відноситься до:

Природжених спонукань і завдатків.

Потреб, що активізуються зовнішніми стимулами.

Пізнавальних і емоційних процесів.

Актуальних соціальних умов у поєднанні з попереднім навчанням.

Розглянемо найбільш відомі теоретичні положення.

І. Теорія ваблення (психоаналітичний підхід).

Основоположником цієї теорії є Зиґмунд Фрейд. Він вважав, що агресивна поведінка за своєю природою інстинктивна і неминуча. У людині існує два найбільш могутні інстинкти: сексуальний (лібідо) та інстинкт ваблення до смерті (танатос). Енергія першого типу направлена на зміцнення, збереження і відтворення життя. Енергія ж другого типу направлена на руйнування і припинення життя. Він стверджував, що вся людська поведінка є результатом складної взаємодії цих інстинктів, і між ними існує постійне напруження. З огляду на те, що існує гострий конфлікт між збереженням життя (еросом) і його руйнуванням (танатосом), інші механізми (зсув) служать меті направляти енергію танатосу зовні, в напрямку від «Я». А якщо енергія танатосу не буде звернута зовні, то це незабаром приведе до руйнування самого індивідуума. Таким чином, танатос побічно сприяє тому, що агресія виводиться назовні і прямує на інших.

Зменшити вірогідність появи небезпечних дій може зовнішній прояв емоцій, супроводжуючих агресію.

ІІ. Екологічний підхід.

Нове звучання ця тема одержала завдяки роботам К. Лоренца, який дотримувався еволюційного підходу до агресії, що був схожий з позицією З.Фрейда.

Згідно Лоренцу, агресія бере початок перш за все з природженого інстинкту боротьби за виживання, який присутній у людей так само, як і в інших живих істот. Він уважав, що агресивна енергія, що має своїм джерелом інстинкт боротьби за виживання, генерується в організмі спонтанно, безперервно, в постійному темпі, регулярно накопичуючись з часом. Таким чином розгортання явно агресивних дій є сумісною функцією:

Кількості накопиченої агресивної енергії.

Наявність стимулів, що полегшують розрядку агресії.

Але, чим більша кількість агресивної енергії є в даний момент, тим менший стимул потрібен для того, щоб агресія виплеснулася зовні, тобто агресивна поведінка може виплеснутися спонтанно.

Лоренц відзначав, що окрім природженого інстинкту боротьби всі живі істоти наділені можливістю пригнічувати свої прагнення, тобто мають стримуюче начало, яке перешкоджає нападу на представників свого виду. А люди, у свою чергу, володіють слабшим стримуючим началом, ніж тварини. Звідси, технічний прогрес (зброя масового знищення) може привести до знищення людини як виду.

Послаблення агресії можливе шляхом різних дій. Також Лоренц стверджував, що любов і дружні відносини можуть виявитися несумісними з вираженням відкритої агресії і можуть блокувати її прояви.

ІІІ. Фрустраційна теорія (гомеостатична модель).

Ця теорія, запропонована Д. Доллардом, протиставляється двом вище описаним. Тут агресивна поведінка розглядається як ситуативний, а не еволюційний процес. Основні положення цієї теорії звучать так:

Фрустрація завжди приводить до агресії в якій-небудь формі.

Агресія завжди є результатом фрустрації.

Відносно спонукання до агресії вирішальне значення мають три чинники:

Ступінь очікуваного суб'єктом задоволення від майбутнього досягнення мети;

Сила перешкоди на шляху досягнення мети;

Кількості послідовних фрустрацій.

Тобто, чим більшою мірою суб'єкт передчуває задоволення, чим сильніше перешкода і чим більша кількість реакцій блокується, тим сильніше буде поштовх до агресивної поведінки. А якщо фрустрації слідують одна за одною, то їх сила може бути сукупною і це може викликати агресивну реакцію більшої сили.

Коли з’ясувалося, що індивідууми не завжди реагують агресією на фрустрацію, Доллард і співавтори дійшли висновку, що подібна поведінка не виявляється в той же момент фрустрації перш за все із-за загрози покарання. В цьому випадку відбувається «зсув», в результаті якого агресивні дії прямують на іншу людину, напад на яку асоціюється з найменшим покаранням.

Таким чином, людина, якої утримує від агресивності проти фрустратора сильний страх покарання, вдається до зсуву своїх наладок, направляючи на інші мішені - на тих осіб, по відношенню до яких у даного індивідуума не діє стримуючий чинник.

Які ж чинники ослабляють агресивну мотивацію? Відповідь на це питання слід шукати в процесі катарсису, тобто такі акти агресії, які не приносять шкоди, знижують рівень спонукання до агресії (образа, агресивні фантазії, удар по столу кулаком — акти агресії, які знижують рівень спонукання до подальшої сильнішої агресії).

ІV. Теорія соціального навчання (біхевіоральна модель).

На відміну від інших, ця теорія свідчить, що агресія є засвоєною поведінкою в процесі соціалізації через спостереження відповідного образу дій і соціальне підкріплення. Тобто йде вивчення людської поведінки, орієнтованої на зразок.

Ця теорія була запропонована Балдурою і представлена в роботі у вигляді таблиці 1.1., що пояснює засвоєння, провокацію і регуляцію агресивної поведінки.

Таблиця 1.1

Теорія соціального навчання Балдури [35]

З його точки зору, аналіз агресивної поведінки вимагає урахування трьох моментів:

Способів засвоєння подібних дій;

Чинників, що провокують їх появу;

Умов, при яких вони закріплюються.

Тому, суттєве значення тут приділяється навчанню, впливу первинних посередників соціалізації, а саме батьків, на навчання дітей агресивній поведінці. Зокрема, було доведено, що поведінка батьків може виступати як модель агресії і в агресивних батьків звичайно бувають агресивні діти. Також ця теорія стверджує, що засвоєння людиною широкого діапазону агресивних реакцій — пряме заохочення такого підведення. Тобто отримання підкріплення за агресивні дії підвищує вірогідність того, що подібні дії повторюватимуться і надалі. Разом з тим, істотне значення має результативна агресія, тобто досягнення успіху при використанні агресивних дій. Сюди ж відноситься і вікарний досвід, тобто спостереження заохочення агресії у інших. Соціальне заохочення і покарання відносяться до спонукання агресії. Самозаохочення і самопокарання — моделі відкритої агресії, регульовані заохоченням і покаранням, які людина встановлює для себе сама.

Хочеться відзначити, що ця теорія залишає значно більше можливостей запобігти і контролювати людську агресію. Тому є дві причини:

Згідно теорії, агресія — набута модель соціальної поведінки. Звідси може бути ослаблена за допомогою процедур (усунення умов).

Соціальне навчання передбачає прояв агресії людьми тільки в певних соціальних умовах.

В даний час теорія соціального навчання є найбільш ефективною в прогнозі агресивної поведінки, особливо якщо є відомості про агресора і ситуацію соціального розвитку.

Таким чином, з вищезазначених теорій, що пояснюють природу агресивності, можна зробити наступні висновки:

Прояв агресії пояснюють біологічні і соціальні чинники;

Агресивність може бути не тільки жорстокою, але й нормальною реакцією індивідуума в ході боротьби за виживання;

Агресивні дії можуть бути послаблені або направлені в соціально прийнятні рамки за допомогою позитивного підкріплення неагресивної поведінки, орієнтації людини на позитивну модель поведінки, зміну умов, сприяючих прояву агресії.

Розглянувши основні теорії що пояснюють природу агресивності, визначимо основні поняття.

Р.Берон і Д. Річардсон вважають, що агресія, в якій би формі вона не виявлялася, є поведінкою, направленою на спричинення шкоди або збитку іншій живій істоті, яка має всі підстави уникати подібного поводження з собою. Дане комплексне визначення включає наступні приватні положення:

Агресія обов’язково має на увазі навмисне, цілеспрямоване спричинення шкоди жертві;

Як агресія може розглядатися тільки така поведінка, яка має на увазі спричинення шкоди або збитку живим організмам;

Жертви повинні володіти мотивацією уникнення подібного поводження з собою (Р.Берон, Д. Річардсон «Агресія»).

Під агресією, згідно Е. Фромму, слід розуміти будь-які дії, які заподіюють або мають намір заподіяти шкоду іншій людині, групі людей або тварині, а також спричинення шкоди взагалі всякому неживому об'єкту.

Агресивність, за Р. С. Немовим, розуміється як ворожість — поведінка людини відносно інших людей, яка відрізняється прагненням заподіяти їм неприємності, завдати шкоди.

" Психологічний словник" під редакцією Зінченко пропонує наступне визначення: Агресія — мотивована деструктивна поведінка, що суперечить нормам і правилам співіснування людей у суспільстві, завдає шкоди об'єктам нападу (одушевленим і неживим), приносить фізичний збиток людям або викликає у них психологічний дискомфорт (негативні переживання, стан напруженості, страху, пригніченості).

Прояви агресії вельми різноманітні.

Розрізняють два основних типи агресивних проявів:

цільова агресія;

інструментальна агресія.

Перша виступає як здійснення агресії в якості наперед спланованого акту, мета якого — нанесення шкоди або збитку об'єкту. Друга здійснюється як засіб досягнення деякого результату, який сам по собі не є агресивним актом.

Структуру агресивного прояву запропонували в своїх роботах Заградова Й., Осинський А. К., Левітов Н.Д.:

1. За спрямованості:

агресія, направлена зовні;

аутоагресія — направлена на себе.

2. За метою:

інтелектуальна агресія;

ворожа агресія.

3. За методом вираження:

фізична агресія;

вербальна агресія.

4. За ступенем вираженості:

пряма агресія;

непряма агресія.

5. За наявністю ініціативи:

ініціативна агресія;

оборонна агресія.

Тепер визначимо, що таке агресивна дія і агресивна поведінка, агресивність, оскільки часто в ці поняття вкладають один і той же смисл.

Агресивна дія — це прояв агресивності як ситуативної реакції. Якщо ж агресивні дії періодично повторюються, то в цьому випадку слід говорити про агресивну поведінку.

Сама ж агресивність має на увазі ситуативний, соціальний, психологічний стан безпосередньо перед або під час агресивної дії.

Так само хочеться відзначити, що кожна особа повинна мати певний ступінь агресивності, оскільки агресія є невід'ємною характеристикою активності й адаптивності людини.

В. Клайн вважає, що в агресивності є певні здорові риси, які просто необхідні для активного життя. Це — наполегливість, ініціатива, завзятість у досягненні мети, подолання перешкод. Ці якості властиві лідерам.

Р.С. Хоманс вважає, що агресію може викликати ситуація, пов’язана з прагненням до справедливості.

Реан А.А., Бютнер К. та інші розглядають деякі випадки агресивного прояву як адаптивну властивість, пов’язану з позбавленням від фрустрації і тривог.

Стан фрустрації - це психічний стан, що характеризується наявністю стимулюючої потреби, що не знайшла свого задоволення («Психологічний словник» під редакцією Давидова). Цей стан супроводжується різними негативними переживаннями: роздратуванням, відчаєм.

Таким чином, агресію можна розглядати як біологічно доцільну форму поведінки, яка сприяє виживанню і адаптації. З іншого боку, агресія розцінюється як зло, як поведінка, що суперечить позитивній суті людей.

Так який акт поведінки можна вважати агресивним?

Румянцева Т.Р. вважає, що сьогодні на перший план висувається нормативний підхід. Згідно з цією точкою зору, у визначенні поведінки як агресивної вирішальне місце повинно належати поняттю норми. Норми формують своєрідний механізм контролю за позначенням тих або інших дій. Поняття норми формується в процесі соціалізації дитини. Звідси поведінку можна назвати агресивною за наявності двох обов’язкових умов:

Коли мають місце згубні для жертви наслідки.

Коли порушені норми поведінки.

Важливу роль у становленні агресивної поведінки грають навчання і виховання. Р. Кратчфілд і Н. Левінсон визнають, що над агресивними проявами можливий контроль, пов’язаний з процесом соціалізації. Соціалізацією агресії можна назвати процес навчання контролю власних агресивних устремлінь і вираження їх у формах, прийнятних у рамках даної цивілізації. В результаті соціалізації багато хто вчиться регулювати свої агресивні імпульси, адаптуючись до вимог суспільства.

Інші ж залишаються вельми агресивними, але вчаться проявляти агресію тонше: через словесні образи, приховані примуси, завуальовані вимоги та інше.

Треті нічому не навчаються і проявляють свої агресивні імпульси у фізичному насильстві.

І тут важливу роль грає ранній досвід виховання дитини в конкретному культурному середовищі, сімейні традиції та емоційний фон ставлення батьків до дитини.

На думку Й. Заграфової податливість до агресивних дій формується в міру накопичення недоліків у процесі соціалізації. Вона виділяє два ступені соціалізації:

Засвоєння соціального досвіду, цінностей, норм культурної поведінки.

Засвоєння субкультурного досвіду меншого об'єму, але поведінки, що містить норми, які допускають агресивність.

Таким чином, податливість до агресивних дій формується при недостатньо збалансованій соціалізації.

1.3 Агресивна поведінка сучасної молоді в контексті соціальної ситуації

Агресивна поведінка молоді - одна з найбільш актуальних соціальних проблем. Зростання насильницької злочинності серед підлітків, спостережуване на всьому пострадянському просторі, служить тому підтвердженням. Ученими виділено декілька груп чинників агресивної поведінки людини, зокрема, біологічно-генетичні, індивідуально-психологічні особливості особистості, специфіка виховання, вплив субкультури, роль засобів масової комунікації і т.д. Одну з груп таких чинників складають ситуативні детермінанти — конкретні соціальні ситуації, що виникають в процесі міжособового (міжгрупового) спілкування. Їх вивчення є необхідною умовою аналізу причин агресивної поведінки людини. Ці чинники провокують агресивну поведінку навіть у неагресивних за характером людей.

Результати ряду досліджень визначили коло ситуацій, які прямо або побічно можуть викликати агресивну поведінку більшості людей. Ними виступають: фізична або словесна (вербальна) агресія інших осіб (особливо, якщо вона сприймається як навмисна), ситуація неможливості реалізувати свої актуальні потреби, умови жорсткої конкуренції між взаємодіючими сторонами, присутність осіб, що провокують конфлікт і т.п. В основі цих ситуацій лежить міжособовий (іноді - міжгруповий) конфлікт — провокація, яка часто закінчується вербальними або фізичними випадами. Слід зазначити, що психологічні особливості підлітків сприяють появі конфліктних ситуацій практично на всіх рівнях соціальних зв’язків: у сім'ї (внаслідок реакції емансипації), школі/училищі (з аналогічної причини), з ровесниками (із-за емоційної нестійкості, імпульсної поведінки). Ряд соціально-психологічних експериментів підтверджує великий вплив різного роду провокацій на ступінь агресивності [7, 136−138]. Більшість людей у міжособових відносинах використовують принцип «око за око, зуб за зуб», відповідаючи агресією на агресію.

Для виявлення взаємозв'язку між різними типами соціальних ситуацій, що провокують агресію, і особовими характеристиками індивідів у 2001 р. було проведено соціально-психологічне дослідження [11, 38−49]. Опитані 166 чоловік (83 чоловіки) у віці 14−20 років, що проживають в м. Чернігові, — учні старших класів середніх шкіл, студенти педагогічного університету, військовослужбовці термінової служби. Їм пропонувалася анкета з описом декількох ситуацій і типів агресивних вчинків, які потрібно було співвіднести між собою. В дослідженні використана типологія агресивної поведінки А. Басса [7, 29] (таблиця 1). Отримані результати в узагальненій формі наведені в таблиці 2.

В ході дослідження не виявлено жодної ситуації, що викликала однакову реакцію всіх респондентів, незалежно від їх статі і віку. Ряд соціальних ситуацій дійсно провокує агресію у більшості випробовуваних, але жодна з них не стала універсальною, що спростовує теорію деяких західних фахівців про існування феномена «влади ситуації» (power of situation).

Найбільш розповсюдженою виявилася вербальна-активна-пряма і фізична-пасивна-непряма агресія: тільки 4 і 7% респондентів «ніколи так не робили». Популярність першої закономірна, тому що таке поводження в більшому ступені «соціалізоване», відповідає сучасним субкультурним нормативам. Поширеність другого типу поводження (помста через непокору «агресору») може бути пояснена віковими особливостями опитаних. 81% респондентів ніколи не виявляли фізичної-активної-непрямої агресії.

Можна виділити ситуації, в більшому ступені провокуючі агресивне поводження молоді: антипатія до людини (81% опитаних), навмисна вербальна агресія (стільки ж) і навмисна фізична агресія з боку іншої людини (73%). Менш провокаційні ситуації перебування в нетверезому стані і ненавмисній словесній чи образі поштовху. Таким чином, підтверджується точка зору ряду дослідників про те, що люди відповідають агресією, переважно, на навмисну агресію інших осіб, рідко реагуючи в такий спосіб на випадкові ненавмисні дії [7, 140], і про те, що саме по собі вживання алкоголю не є безпосередньою причиною агресії.

Повнолітні частіше використовують непрямі форми агресії. Дівчата більш схильні до вербальних, а юнаки — до фізичних форм.

Антипатія до людини в більшої частини (приблизно 80%) як неповнолітніх, так і повнолітніх викликає агресію. В даній ситуації поведуться агресивно 75% респондентів чоловічої і 87% - жіночої статі. Для перших переважнішою виявляється фізична-пасивна-непряма форма, для других — вербальна-активна-непряма і фізична-пасивна-непряма.

Поганий настрій також провокує агресію приблизно в двох третин опитаних усіх категорій. Неповнолітні і респонденти чоловічої статі частіше вибирали фізичну-пасивну-непряму, а опитані старші і дівчата — вербально-активно-пряму форми агресії.

Перебування в нетверезому стані сприяє проявам агресії тільки в 11−16% молодих людей. Співвідношення типів реакцій у різних вікових груп приблизно рівне. Однак дівчини рідше вибирають прямі форми агресії.

Ненавмисна словесна образа не провокує агресії в більшості (близько 80%) респондентів усіх підгруп. Інші вибирають вербальну-активну-пряму форму (підлітки), фізичну-пасивну-непряму (повнолітні), вербальну-пасивну-пряму (дівчата).

Навмисну словесну образу більшість усіх груп опитаних співвідносить з вербальною-активною-прямою формою агресії («дурень — сам дурень»). І все-таки відповідна агресія частіше виявляється у підлітків і дівчат.

На ненавмисний поштовх більшість (82−87%) респондентів у всіх підгрупах реагує неагресивно. У випадку агресивної реакції підлітки і дівчата частіше вибирають вербальну-активну-пряму форму, а юнаки — ще й фізичну-активну-пряму.

Навмисна фізична агресія з високим ступенем імовірності викликає відповідну агресію. Така реакція спостерігається в 82% підлітків, 66% повнолітніх респондентів, у 69% юнаків і 78% дівчат. Юнаки в основному прибігають до активних і прямих форм фізичної (41%) і вербальної (стільки ж) агресії, дівчата віддають перевагу останній (55%). Ці типи реагування, доповнені фізичною-пасивною-непрямою формою, частіше використовуються підлітками, ніж повнолітніми.

В ситуації створення перешкод «мені чи моїм друзям» агресивно реагує кожен другий опитаний у кожній підгрупі. Основними формами агресії тут виступають вербальна-активна-пряма і фізична-пасивна-непряма.

Перебування в компанії друзів по-різному впливає на ступінь агресивності вікових підгруп. На наявність агресивних реакцій у цьому випадку вказало 11% підлітків у порівнянні з 29% більш дорослих респондентів. Обидві групи частіше вибирають вербальну-активну-непряму форму, але підлітки в більшому ступені схильні до прояву фізичної сили. Статева приналежність не впливає на специфіку реагування.

Специфічна ситуація наказу до агресивного поводження примушує поводитися відповідно 18% підлітків і 12% повнолітніх, 20% юнаків і 29% дівчат. Основний тип агресії - фізичний-пасивний-непрямий.

Таблиця 1.2

Типологія форм агресивного поводження (за А. Бассом) [12]

Таблиця 1.3

Соціальні ситуації і відповідні їм типи агресивного поводження (у %) [12]

Отже, результати дослідження виявляють існування деяких стереотипів у виборі тих чи інших поведінкових моделей. Так, у ситуації контакту з людиною, до якої суб'єкт відчуває антипатію, частіше виникає бажання відмовити їй у виконанні якогось прохання. Такий же тип поводження в поєднанні з прямими словесними нападками провокується поганим настроєм чи контактом підлітка (частіше юнака) з людиною, яка чимось їй заважає. На навмисні словесні образи і фізичну агресію більшість молодих людей реагують аналогічним чином, не намагаючись себе стримувати. Перебування в групі однолітків підвищує імовірність поширення пліток і слухів про недоброзичливців (пліткарям завжди була потрібна публіка). Дія всіх цих ситуацій зумовлена визначеними особистісними характеристиками індивіда, зокрема, його статтю і віком. У цілому, результати дослідження дозволяють зробити висновок про те, що ситуативні фактори відіграють істотну роль в актуалізації агресивного поводження молоді.

1.4 Діагностика агресивної поведінки

Відкрита, явна агресивність легко діагностується спостереженням за станом і поведінкою учня. Ворожий, озлоблений стан не можна сплутати ні з яким іншим. Звичайно, першою реакцією педагога буде запобігання біді, що насувається. Так чинять завжди: стан розгарячілого учня необхідно спочатку вгамувати, а потім вже звертатися до здорового глузду і з’ясування причин. Бачивши агресивні наміри учня, його готовність перейти до дії або сам початок акту жорстокості чи насильства, вчитель буде:

не роздумуючи рознімати дітей, відводити розгарячілу дитину, що рознервувалася, в таке місце, де та могла б побути якийсь час одна, поки не заспокоїться;

негайно з’ясовувати причину виникнення агресивного стану школяра. Якщо його було навмисно спровоковано образливою поведінкою іншої сторони — вигуком образливих слів, плювками, киданням предметів — учинити строгий розбір поведінки, застосувати при необхідності «шокову терапію», повести справу так, щоб кривднику надалі неповадно було здійснювати подібні дії. Образлива поведінка учнів повинна присікатися найрішучішим чином;

при розборі поведінки брати до уваги не всю передісторію відносин між дітьми, в якій ніхто і ніколи не розбереться, а лише останній, попередній інциденту вчинок. Так більше шансів вчинити справедливо. Застосовуючи цілеспрямоване спостереження, можна зрозуміти більшість станів, попередніх агресивній поведінці дітей.

Ознаки агресивності:

впертість, постійні заперечення, відмови навіть від легких доручень, ігнорування прохань вчителя;

забіякуватість;

постійна або тривала пригніченість, роздратованість;

безпричинні спалахи гніву, озлобленість;

жорстоке поводження з тваринами;

прагнення образити, принизити;

владність, прагнення наполягти на своєму;

егоцентризм, нездатність зрозуміти інших;

емоційна глухота, душевна черствість;

самовпевненість, завищена самооцінка.

Щоб упевнитися, чи немає помилки у ваших діагностичних оцінках, постежте додатково, як дитина реагує на:

ваші доручення, прохання, вимоги;

звертання, пропозиції, прохання однокласників;

раптову зміну ситуації.

Якщо реакції неадекватні, то з великою часткою ймовірності можна стверджувати, що агресивний стан має місце. Для того, щоб переконатися в агресивному стані дитини, її намірі, прихованому спонуканні, агресивній фантазії, можна використовувати спеціальні тести, твори на задану тему, бесіди з учнями.

Для вивчення особливо важких випадків, загальної емоційної занедбаності, психічних відхилень можуть бути призначені консультації з лікарями, педагогічні консиліуми, психіатричні експертизи. У всіх випадках діагностичні обстеження проводяться так, щоб діти не могли здогадатися, про що саме хоче дізнатися вчитель.

Для роботи в класі

Діагностичні методики

Назва: Одне речення.

Форма, метод: Твір на задану тему.

Мета: З’ясувати, як оцінює себе дитина, які свої якості вона вважає найважливішими і хоче про них сказати всім.

Обладнання: Листочки паперу, ручки всім дітям.

Реалізація: Попросіть дітей дописати речення «Я…». Нехай напишуть, що захочуть. Звичайно, пишуть те, що є головною частиною їх «Я-концепції», наприклад: «Я вчуся на «добре» і «відмінно» «, «Я люблю тварин», «Я допомагаю своїй мамі» .

Варіації: Можна ускладнити завдання і попросити дітей назвати одне або декілька своїх головних якостей, наприклад: «Я високий і сильний». Не потрібно підказувати, стежте, щоб діти не списували один у одного. В останньому випадку це завдання виявиться даремним.

Обробка результатів: Відповіді вивчіть, зробіть висновки. Найцікавіші і невідомі вам відомості внесіть в особисті картки учнів. Порівняйте з матеріалами, які вже є у вашому розпорядженні. Якщо ви ведете статистичний аналіз, то додайте відповідні бали в графи учнів.

Висновки: Встановлюються діти, що вимагають підвищеної уваги і корекції поведінки.

Діагностичні методики

Назва: Пізнай себе.

Форма, метод: Тест.

Мета: Скласти уявлення про агресивні схильності учнів.

Устаткування: Планшет для тестів з новим завданням.

Реалізація: Дітям пропонується тест і визначається час на його заповнення (не більше 2 хв.). Потім планшети з відповідями збираються і обробляються.

Тест:

Говорять, що ти:

1. Порушуєш шкільні правила.

2. Любиш сміятися над іншими.

3. Можеш ударити товариша.

4. Любиш битися.

5. Лаєшся поганими словами.

6. Не маєш друзів.

7. Можеш зламати дерево.

8. Обзиваєш дітей.

9. Б'єш свою кішку, собаку.

10. Говориш одне, а робиш інше.

Варіації: Залежно від віку і рівня розвитку дітей можна «розбавити» тест нічого не значущими питаннями, щоб приховати його спрямованість. Об'єм тесту зросте.

Обробка результатів: 8−10 відповідей «так» — у дитини можуть бути агресивні схильності. 6−8 позитивних відповідей — агресивні схильності виявляються помірно, 4−6 — слабо.

Висновки: Не сподівайтеся, що відповіді будуть відвертими. Не можна з цього тесту робити суттєві висновки. Його результати лише доповнять відомості, що є у вас, і дещо прояснять ваші уявлення про дитину.

Коректувальні методики

Назва: Я та інші.

Форма, метод: Коректувальна гра.

Мета: З’ясувати, як дитина оцінює себе порівняно з іншими дітьми. Важливо, щоб вона задумалася над тим, що інші з нею поступають точно так, як і вона з ними. Результати цього тесту стануть приводом для етичної бесіди на цю ж тему.

Обладнання: Листи паперу, ручки всім дітям.

Реалізація: На дошці вчитель показує зразок заповнення листочка з відповідями. Сторінка ділиться навпіл вертикальною лінією. У лівій колонці пишемо «Я», а в правій — «Інші» Дітей просять написати одне під іншим всі свої якості, а також якості, які вони спостерігають у однокласників. Наприклад [12]:

Варіації: Можна задавати готові якості. Важливо, щоб діти їх розуміли і вміли достатньо чітко визначати. У 3−4 класах тест може пропонуватися під назвами: «Як до мене ставляться інші?», «Чому до мене ставляться добре (погано)?», «Що мені необхідно зробити, щоб інші ставилися до мене добре?» .

Обробка результатів: Важливі не кількісні дані - хто більше якостей виділить у себе і в інших, а уявлення про загальний клімат взаємостосунків у класі. Зіставлення «Я — інші» завжди висвічує багато прихованої і несподіваної інформації.

Висновки: В кінці серії цілеспрямованих справ діти повинні виразно зрозуміти, що свою поведінку кожна людина зобов’язана коректувати по відношенню до інших людей. «Як ти, так і до тебе» — головний результат корекції поведінки.

Коректувальні методики

Назва: Я чиню так.

Форма, метод: Тест-гра.

Ланцюг: Накопичити інформацію для проведення коректувальних вправ і бесід.

Обладнання: Роздруківки тесту.

Реалізація: Дітям роздаються листочки з твердженнями, з яких вони повинні вибрати ті, з якими згодні.

Я чиню так:

Коли мене кривдять, я даю здачу.

Коли мене кривдять, я мовчки йду.

Коли мене обзивають, я обзиваюся теж.

Я ніколи не обзиваю інших.

Коли інші діти плюються, і я плююся.

Коли інші діти плюються, я ніколи не плююся.

Коли інші діти говорять нехороші слова, і я говорю теж.

Коли інші діти говорять нехороші слова, я ніколи їх не повторюю.

Коли діти кривдять тварин, я теж так роблю.

Коли діти кривдять тварин, я так не роблю.

Варіації: Можна доповнювати скільки завгодно конкретними, важливими для розуміння ситуації і виховання твердженнями.

Обробка результатів: Перевірка щирості дітей. Якщо вчитель бачить, що дитина обманює і приписує собі неіснуючі якості, слід поставити її в такі умови, де б вона обманути не змогла.

Висновки: Застосовується для діагностики і корекції всіх форм девіантної поведінки.

Особливості агресивності старшокласників. Питання, пов’язані з людською агресивністю, зачіпаються в багатьох психологічних дослідженнях. Наявність надзвичайно високої концентрації агресії в суспільстві і відсутність однозначного і адекватного наукового визначення цього складного феномена роблять проблему дослідження агресивності однією з найбільш актуальних проблем сучасного світу, важливим теоретичним і практичним завданням.

Агресивність формується переважно в процесі ранньої соціалізації в дитячому і підлітковому віці. Дослідження неповнолітніх показали, що агресія в цьому віці ще не є наслідком стійких новоутворень індивіда, тому саме цей вік найбільш сприятливий для профілактики і корекції.

За допомогою існуючого методичного апарату було проведене дослідження агресивності старшокласників. В якості випробовуваних виступали учні 10−11 класів середньої школи (було сформовано дві вибірки, зрівняні за статтю).

Передбачалося, що агресивність є характерною особливістю старших підлітків, акцентується в цьому віці і має специфіку проявів залежно від статі. У дослідженні також перевірялося положення про наявність залежності між агресивністю особистості і такої похідної її самосвідомості, як когнітивна складність. Оскільки когнітивно складні люди мають більше мір свободи в поведінці і компетентніші у сфері спілкування, можна припустити, щось їх поведінка характеризується меншим ступенем агресивності, оскільки в арсеналі їх поведінкових патернів міститься велике число неагресивних але ефективних у проблемних ситуаціях способів поведінки.

Одержані результати показали, що дівчата більш схильні виражати агресивність непрямим шляхом, для них характерна велика ворожість і тривога на тлі вищого рівня самоповаги. Хлопців відрізняє менший інтерес до свого внутрішнього світу і яскравіше виражена здатність знаходити конструктивні шляхи для реалізації власної агресивності.

У дівчат навіть у разі діагностики соціально несхвалюваних властивостей (таких, як агресивні) самооцінки можуть використовуватися як надійний засіб діагностики. Самооцінки хлопців не можуть служити джерелом достовірної інформації.

Прямого зв’язку когнітивної складності з агресивністю дівчат виявлено не було. Проте факторний аналіз показав, що когнітивна складність дівчат грає вирішальну роль у зниженні рівня страхів, що є значущим показником особової зрілості. У хлопців зі зростанням когнітивної складності знижується фізична агресія, підвищується інтерес до свого «Я», відповідальність перед собою і соціумом.

Розділ 2. Методики дослідження агресивності старшокласників

2.1 Опис методики дослідження

Агресивність володіє якісною і кількісною характеристикою. Як і всяка властивість, вона має різний ступінь вираженості: від майже повної відсутності до її граничного розвитку. Кожна особистість повинна мати певний степінь агресивності. Відсутність її приводить до пасивності, відомості, конформності і т.д. Надмірний розвиток її починає визначати всю зовнішність особистості, яка може стати конфліктною, нездатною на свідому кооперацію і т.д. Сама по собі агресивність не робить суб'єкта свідомо небезпечним, оскільки, з одного боку, існуючий зв’язок між агресивністю і агресією не є жорстким, а, з іншого, сам акт агресії може не приймати свідомо небезпечні і несхвалювані форми. У житейській свідомості агресивність є синонімом «зловмисної активності». Проте сама по собі деструктивна поведінка «зловмисністю» не володіє, такою її робить мотив діяльності, ті цінності, ради досягнення і володіння якими активність розгортається. Зовнішні практичні дії можуть бути схожі, але їх мотиваційні компоненти прямо протилежні.

Виходячи з цього, можна розділити прояви агресії на два основні типи: перший — мотиваційна агресія, як самоцінність, другий — інструментальна, як засіб (маючи на увазі при цьому, що і та, й інша можуть виявлятися як під контролем свідомості, так і поза ним, і пов’язані з емоційними переживаннями (гнів, ворожість). Практичних психологів більшою мірою повинна цікавити мотиваційна агресія як прямий прояв реалізації властивих особистості деструктивних тенденцій. Визначивши рівень таких деструктивних тенденцій, можна з великим ступенем вірогідності прогнозувати можливість прояву відкритої мотиваційної агресії. Однією з подібних діагностичних процедур є опитувальник Басса-Дарки.

А. Басс, що сприйняв ряд положень своїх попередників, розділив поняття агресії і ворожості і визначив останню як: «…реакцію, що розвиває негативні почуття і негативні оцінки людей і подій». Створюючи свого опитувальника, диференціюючого прояви агресії і ворожості, А. Басс і А. Даркі виділили наступні види реакцій:

1. Фізична агресія — використання фізичної сили проти іншої особи.

2. Непряма — агресія, обхідним шляхом направлена на іншу особу або ні на кого не направлена.

3. Роздратування — готовність до прояву негативних почуттів при щонайменшому збудженні (запальність, грубість).

4. Негативізм — опозиційна манера в поведінці від пасивного опору до активної боротьби проти сталих звичаїв і законів.

5. Образа — заздрість і ненависть до оточуючих за дійсні і вигадані дії.

6. Підозрілість — у діапазоні від недовір'я і обережності по відношенню до людей до переконання в тому, що інші люди планують і шкодять.

7. Вербальна агресія — вираження негативних почуттів як через форму (крик, виск), так і через зміст словесних відповідей (прокляття, погрози).

8. Відчуття провини — виражає можливе переконання суб'єкта в тому, що він є поганою людиною, що чинить погано, а також розкаяння совісті, що відчуваються ним.

Опитувальник складається з 75 тверджень, на які випробовуваний відповідає «так» чи ні" .

При складанні опитувальника використовувалися принципи:

1. Питання може відноситися тільки до однієї форми агресії.

2. Питання формулюються так, щоб найбільшою мірою ослабити вплив суспільного схвалення відповіді на питання.

Відповіді оцінюються за вісьма шкалами таким чином:

I. Фізична агресія:

" так" = 1, «ні» = 0: 1, 25, 31, 41, 48, 55, 62, 68,

" ні" =1, «так» = 0: 9, 7.

2. Непряма агресія:

" так" = 1, «ні» = 0: 2, 10, 18, 34, 42, 56, 63,

" ні" = 1, «так» = 0: 26, 49.

3. Роздратування: «так» = 1, «ні» = 0: 3, 19, 27, 43, 50, 57, 64, 72,

" ні" = 1, «так» = 0: 11, 35, 69.

4. Негативізм:

" так" = 1, «ні» = 0: 4, 12, 20, 28,

" ні" = 1, «так» = 0: 36.

5. Образа:

" так" = 1, «ні» = 0: 5, 13, 21, 29, 37, 44, 51, 58.

6. Підозрілість:

" так" = 1, «ні» = 0: 6,14, 22, 30, 38, 45, 52, 59,

" ні" = 1, «так» = 0: 33, 66, 74, 75.

7. Вербальна агресія:

" так" = 1, «ні» = 0: 7, 15, 23, 31, 46, 53, 60, 71, 73,

" ні" = 1, «так» = 0: 33, 66, 74, 75.

8. Відчуття провини:

" так" = 1, «ні» = 0: 8, 16, 24, 32, 40, 47, 54, 61, 67.

Індекс ворожості включає 5 і 6 шкалу, а індекс агресивності (як прямої, так і мотиваційної) включає шкали 1, 3, 7.

Нормою агресивності є величина її індексу, рівна 21 плюс-мінус 4, а ворожості - 6,5−7 плюс-мінус 3. При цьому звертається увага на можливість досягнення певної величини, що показує ступінь прояву агресивності.

Користуючись даною методикою, необхідно пам’ятати, що агресивність як властивість особистості, і агресія як акт поведінки можуть розумітися в контексті психологічного аналізу мотиваційно-потребнісної сфери особистості. Тому опитувальником Басса-Дарки слід користуватися в сукупності з іншими методиками: особовими тестами психічних станів (Кеттелл, Спілберг), проектними методиками (Люшер) і т.д.

Опитувальник не вільний від мотиваційних спотворень (наприклад, у зв’язку з соціальною бажаністю). Вимагає додаткової перевірки на надійність одержаних результатів (або за допомогою ретесту, або за допомогою інших методик). Застосування даного опитувальника в роботі з учнями школи (з шостого класу і вище) і при роботі з учителями (предметниками і тими, що проходять підготовку за фахом «практичний психолог») було досить діагностичним і конструктивним для подальшої коректувальної роботи.

2.2 Аналіз отриманих результатів

Дослідження проводилось на базі 11-х класів з поглибленим вивченням предметів. Вибірка становить 30 чоловік, з яких 14 — хлопчики і 16 — дівчатка. Дослідження проводилось на базі методик, які наводяться в додатках. Мета дослідження — встановити розподіл у зазначеній групі рівня агресії та самооцінки.

Таблиця 2.1

Результати дослідження рівня агресії за методикою Басса-Даркі

Таблиця 2.2

Кількісний розподіл вибірки дослідження рівня агресії за методикою Басса_Даркі

За результатами тесту дослідження рівня агресії за методикою Басса-Даркі в 11-А класі можна сказати наступне:

переважають такі різновиди агресії як непряма агресія та підозрілість, слід відмітити також високі показники в різновидах «Вербальна агресія» та почуття провини;

цікаво відмітити, що до фізичної агресії більш схильні дівчата ніж юнаки (56,3% та 42,8% відповідно);

найбільш схильними до вербальної агресії є дівчата (81,25%), хоча і серед юнаків цей показник досить високий;

до непрямої агресії схильні як юнаки так і дівчата, хоча серед дівчат цей показник вищий (64,3% і 75% відповідно);

досить високим є показник негативізму у групі, за цим параметром він вищий у юнаків, хоча і серед дівчат досить високий, до негативізму схильні половина опитаних дівчат;

показник «Роздратування» вищий серед юнаків — 64,3% і 43,8% відповідно;

показник «Підозрілість» однаково високий і серед юнаків (85,7%) і серед дівчат (68,75%), хоча серед юнаків він вищий;

за показником «Образа» значення розподілились однаково серед юнаків, а серед дівчат схильних до образи — меншість (31,25%);

показник «Почуття провини» однаково високий серед юнаків і дівчат — 57,2% і 62,5 відповідно;

індекс агресивності більший серед дівчат (62,5%);

індекс ворожості як серед юнаків, так і серед дівчат не виходить за межі норми.

Таблиця 2.3

Результати дослідження самооцінки згідно запропонованих методик