Обґрунтовання застосування лікарських композицій на основі нанорозмірного кремнезему в комплексному лікуванні генералізованого пародонтиту

ДЕРЖАВНА УСТАНОВА

«ІНСТИТУТ СТОМАТОЛОГІЇ АКАДЕМІЇ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ»

КУТЕЛЬМАХ Олег Ігорович УДК 616.311.2: (66.081 + 616−018.031.81)

ОБГРУНТУВАННЯ ЗАСТОСУВАННЯ ЛІКАРСЬКИХ КОМПОЗИЦІЙ НА ОСНОВІ НАНОРОЗМІРНОГО КРЕМНЕЗЕМУ В КОМПЛЕКСНОМУ ЛІКУВАННІ ГЕНЕРАЛІЗОВАНОГО ПАРОДОНТИТУ

14.01.22 — стоматологія Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук Одеса — 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Державній установі «Інститут стоматології Академії медичних наук України», м. Одеса.

Науковий керівник:

кандидат медичних наук, старший науковий співробітник

Чумакова Юлія Геннадіївна, Державна установа

«Інститут стоматології АМН України», м. Одеса,

завідувач відділу захворювань пародонта

Офіційні опоненти:

— доктор медичних наук, професор Воскресенський Олег Миколайович, Державна установа «Інститут стоматології АМН України», м. Одеса, завідувач лабораторії фармакології

доктор медичних наук, доцент Мазур Ірина Петрівна, Національна медична академія післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика, професор кафедри стоматології Інституту стоматології

Захист відбудеться «18» червня 2008 р. о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 41.563.01 в Державній установі «Інститут стоматології АМН України» за адресою: 65 026, м. Одеса, вул. Рішельєвська, 11.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Державної установи «Інститут стоматології АМН України» (65 026, м. Одеса, вул. Рішельєвська, 11).

Автореферат розісланий «17» травня 2008 р.

В.о. вченого секретаря спеціалізованої вченої ради О.В. Дєньга

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Генералізований пародонтит (ГП) є найпоширенішим серед захворювань пародонту, і його лікування завдає значні труднощі у зв’язку із багатьма можливими етіопатогенетичними місцевими і загальними ендогенними та екзогенними факторами, що обумовлюють різні клінічні прояви та перебіг захворювання (Косенко К.М., 1994; Білоклицька Г. Ф., 1996; Вишняк Г. Н., 1999; Данилевский Н. Ф., Борисенко А. В., 2000; Мащенко И. С., 2003; Григорьян А. С., Фролова О. А., 2006; Мельничук Г. М. із співавт., 2006; Van Dyke T., Sheilesh D., 2005). Тому комплексна терапія ГП повинна бути диференційованою в залежності від ступеню розвитку і характеру перебігу захворювання, віку, статі, наявності супутньої патології, умов мешкання і харчування (Герелюк В.І., 2001; Мазур І.П., 2006; Чумакова Ю. Г., 2006; Kinane D.F., 2000; Slots J., 2002).

На даний час запропоновано велику кількість різних медикаментозних засобів, методів консервативного й хірургічного лікування ГП, однак не завжди вдається досягти тривалої стабілізації патологічного процесу в пародонті.

В останні роки набули широкого використання у клінічній практиці препарати-сорбенти на основі синтетичного дисперсного оксиду кремнію, зокрема лікарський препарат, розроблений в Інституті хімії поверхні НАН України та опрацьований для медичної практики у Вінницькому національному медичному університеті ім. М.І. Пирогова — «Полісорб», який більш відомим став під назвою «Силлард — П» (Чуйко А.А., 1993; Луцюк Н. Б., Миронюк И. Ф., 2000).

У 2001 році дослідники з Інституту хімії поверхні НАНУ розробили на основі високодисперсного кремнезему (ВДК) новий біокорегуючий сорбент — силікс, здатний швидко зв’язувати і виводити з організму токсичні речовини ендота екзогенного походження, патогенні мікроорганізми і віруси. Виявлено ефект значного збільшення біодоступності лікарських речовин, обумовлений впливом наноструктурних часток кремнезему на проникність клітинних мембран, що стало підставою для розробки й випробування композиційних матеріалів на основі ВДК із заданою фармакодинамікою. Показано, що у присутності ВДК змінюються властивості інших лікарських речовин, подовжується час їхньої дії, поліпшується біодоступність (Чуйко А.А., 2003; Ling Xue Kong et al., 2006).

Завдяки особливостям хімічної будови поверхні ВДК силікс використується не тільки як сорбент із біокорегуючими властивостями, як матриця-носій при створенні комбінованих лікарських засобів, але і як самостійний препарат еферентної терапії при лікуванні гострих кишкових інфекцій, вірусного гепатиту, хронічної ниркової недостатності, захворюваннях серцево-судинної системи, в пульмонології, гематології, онкології і т.п. Доведена ефективність силіксу в хірургії при місцевому застосуванні у вигляді аплікацій для лікування гнійно-запальних процесів (Чуйко А.А., 2003). На жаль, в стоматології на теперішній час ефективність силіксу вивчена недостатньо. Тому має значний інтерес вивчення ефективності силіксу і створених на його основі лікарських композицій в комплексному лікуванні генералізованого пародонтиту, що і стало предметом даного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до плану НДР Державної установи «Інститут стомато-логії АМН України», м. Одеса: «Оптимізувати методи професійної гігієни порожнини рота в осіб із захворюваннями пародонта» (шифр АМН 057.05, № ДР 0105U0000916). Здобувач був виконавцем окремого фрагменту даної теми.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження — підвищення ефективності лікування генералізованого пародонтиту шляхом розробки й обгрунтування методу застосування в комплексній терапії лікарських композицій на основі силіксу.

Для досягнення мети дослідження визначені наступні завдання:

1. Розробити та дослідити в експерименті на тваринах рецептури лікарських композицій на основі силіксу для місцевого лікування запальних уражень тканин порожнини рота та оцінити спектр місцевої та загальної токсичності засобів аплікаційної терапії.

2. Дослідити в експерименті на моделі пародонтиту в щурів ефективність застосування лікарських композицій на основі ВДК, провести порівняльну оцінку пародонтопротекторних ефектів силіксу, фітосиларду (ехінацеї, імобілізованої на силіксі) та фітосиларду-Н (комбінації фітосиларду з німесулідом).

3. Визначити показання до застосування лікарських композицій на основі силіксу, розробити схеми лікування з урахуванням характеру перебігу і ступеню розвитку генералізованого пародонтиту.

4. На підставі клініко-лабораторних досліджень оцінити ефективність застосування фітосиларду-Н в комплексному лікуванні ГП у найближчі й віддалені терміни.

Об'єкт дослідження — тканини пародонту, ротова та ясенева рідини хворих на генералізований пародонтит; експериментальні тварини; лікарські засоби на основі ВДК.

Предмет дослідження — розробка рецептури, обгрунтування та оцінка ефективності застосування лікарських композицій на основі силіксу в комплексному лікуванні хворих на генералізований пародонтит.

Методи дослідження: Експериментальні на білих щурах (моделювання патології, гематологічні, біохімічні, патоморфологічні, морфометричні методи) — для доклінічного вивчення лікувально-профілактичної дії препаратів силіксу; клінічні - обстеження хворих з використанням індексної оцінки стану тканин пародонту; рентгенологічні; лабораторні: біохімічні - для характеристики метаболічних порушень в тканинах пародонту й оцінки ефективності проведеної терапії, імунологічні - для оцінки стану цитокінової регуляції в тканинах пародонту хворих; функціональні - визначення швидкості слиновиділення, ступеню еміграціїї лейкоцитів у порожнину рота; статистичні.

Наукова новизна одержаних результатів. Уперше в умовах моделю-вання експериментальної патології тканин порожнини рота в щурів встановлені специфічна дія та пародонтопротекторні властивості препарату-сорбенту силіксу і розроблених на його основі лікарських композицій — фітосиларду (ехінацея пурпурова, імобілізована на силіксі) та фітосиларду-Н (ехінацея пурпурова з німесулідом, імобілізовані на силіксі).

Розроблена рецептура, обґрунтований й опрацьований в експерименті на моделі пародонтиту в щурів і в клініці у хворих спосіб лікування генера-лізованого пародонтиту з застосуванням фітосиларду-Н (позитивне рішення про видачу патента на корисну модель за заявкою № u 2008 881 від 08.02.2008 р).

Встановлено, що фітосилард-Н при місцевому застосуванні в хворих на генералізований пародонтит виявляє протизапальний ефект, знижує рівень перекисного окислення ліпідів і загальну протеолітичну активність у ротовій рідині, сприяє стабілізації мембранних структур клітин, нормалізує цитокінову регуляцію в тканинах пародонту, що дозволяє підвищити ефективність і скоротити строки лікування захворювання, подовжити термін стабілізації дистрофічно-запального процесу в пародонті.

Показана здатність фітосиларду-Н впливати на функціональну активність лейкоцитів, що продукують ІЛ-1 В (нейтрофілів і макрофагів) та ІЛ-10 (Т-лімфоцитів-хелперів 2 типу), та нормалізувати баланс прота протизапальних цитокінів в тканинах пародонту, що сприяє ліквідації запалення і зменшенню тканинної деструкції пародонту.

Практичне значення одержаних результатів. Розроблено, опрацьовано і впроваджено спосіб лікування генералізованого пародонтиту із застосуванням лікарської композиції на основі ВДК — фітосиларду-Н, що справляє протизапальну, антиоксидантну, мембранотропну, імуномоделюючу дії на тканини пародонта. Доведено, що використання фітосиларду-Н дозволяє істотно поліпшити результати лікування, скоротити кількість відвідувань і терміни лікування ГП, продовжити період стабілізації патологічного процесу в пародонті.

Розроблений спосіб лікування ГП з застосуванням фітосиларду-Н впроваджено у клінічну практику відділу захворювань пародонту ДУ «Інститут стоматології АМН України», м. Одеса, кафедри терапевтичної стоматології Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова, пародонтологічних кабінетів міського стоматологічного центру м. Вінниці (ВМКСЦ), Хмельницької обласної стоматологічної поліклініки. Матеріали дисертаційної роботи використовуються в навчальному процесі на стоматологічних кафедрах ОДМУ і ВНМУ ім. М.І. Пирогова МОЗ України.

Особистий внесок здобувача. Автором особисто проаналізована наукова література по темі дисертації. Разом з науковим керівником визначені мета і завдання, сформульовані висновки роботи. Самостійно здобувачем проведені всі клінічні спостереження й лабораторні дослідження у хворих, експериментальні дослідження на тваринах, здійснені аналіз й узагальнення отриманих даних, їхня статистична обробка, написання й оформлення дисертації. Дисертант брав безпосередню участь у розробці рецептури й проведенні доклінічних випробувань лікарських засобів на основі ВДК, що були створені в Інституті хімії поверхні НАН України колективом авторів під керівництвом член-кор. А. А. Чуйко (керів. проекту — д.х.н., проф. Погорєлий В.К.). Експериментальні дослідження на білих щурах виконані автором особисто у віварії ВНМУ ім. М.І. Пирогова (зав. віварієм Л.О. Соловйова). Клінічне обстеження й лікування хворих та функціональні дослідження здійснені у відділі захворювань пародонту ДУ «Інститут стоматології АМН України» (зав. відділом — к.мед.н., с.н.с. Чумакова Ю.Г.). Біохімічні дослідження сироватки крові і тканин пародонту тварин, ротової рідини хворих та ІФА ясеневої рідини хворих здійснені здобувачем разом зі співробітниками науково-дослідної клініко-діагностичної лабораторії ВНМУ ім. М.І. Пирогова МОЗ України (зав. лаб. — к.м.н., с.н.с. Штатько О.І.) Автор висловлює щиру подяку співробітникам вищеперелічених відділів, кафедр, лабораторій за науково-консультативну допомогу і сприяння у виконанні досліджень.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи оприлюднені на Міжнародному форумі стоматологів «Современные достижения стоматологии» «ОДЕССА-ДЕНТА 2006» (Одеса, 2006), науково-практичній конференції «Актуальні проблеми клінічної пародонтології» (Київ, 2007), науково-практичній конференції з міжнародною участю «Сучасні досягнення пародонтології, імплантології та остеології» (Одеса, 2007).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 8 наукових праць, з них 5 статей у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України, 1 стаття в збірнику наукових праць, 2 тез в матеріалах науково-практичних конференцій. Отримано позитивне рішення про видачу патента на корисну модель.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація викладена на 222 сторінках принтерного тексту і складається із вступу, огляду літератури, опису об'єктів і методів досліджень, 2 розділів власних досліджень, аналізу й обговорення отриманих результатів, висновків, практичних рекомендацій, списку використаної літератури, що містить 362 джерела, з них 181 — іноземних авторів. Роботу проілюстровано 37 таблицями, 21 рисунком, 84 фотографіями.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

Матеріали та методи досліджень. Для вирішення поставленої мети і завдань роботи проведено експериментальні, клінічні і лабораторні дослідження.

В експериментальних дослідженнях використано 158 білих щура лінії Вістар імбредного розведення, проведено 4 експерименти на тваринах.

Клініко-лабораторне обстеження й лікування здійснено у 69 хворих на генералізований пародонтит (ГП) із хронічним та загостреним перебігом різного ступеню, віком від 22 до 63 років, з тривалістю захворювання від 2 до 10 років, без соматичної патології.

Експериментальні дослідження. Перший експеримент проведено протягом 6 днів на 33 білих щурах обох статей, віком 3 місяці, що утримувалися на раціоні віварію, з моделюванням асептичного запалення м’яких тканин порожнини рота («скипидарна» модель). Усі тварини були поділені на 4 групи: 1 — контрольна — модель запалення без лікування (9 щурів); у 2 групі - після моделювання запалення в якості лікувального засобу використовували 20% суспензію силіксу (9 тварин); у тварин груп 3 і 4 (відповідно 6 і 9 щурів) для лікування запалення застосовано комплексний імобілізований засіб з умовною назвою — фітосилард (склад: силікс — 90,7%, ехінацея — 9,3%) у двох різних концентраціях: 20% суспензію та 40% пастоподібну форму. В усіх групах затравку проводили за наступною мето-дикою: розраховану індивідуальну дозу очищеного скипидару (0,4 мл/кг ма-си щура) інсуліновим шприцем з фіксованою канюлею та нанесеним на відстані 3 мм від кінця голки обмежувачем вводили під кутом у перехідну складку з вестибулярної сторони нижньої щелепи справа в проекції верхівок коренів першого-другого моляра. Методика лікування: відповідний засіб наносили на марлеву турунду та вводили щурам дослідних груп в передсінок рота з боку запалення на 3−4 хвилини. Силікс і фітосилард готували ex tempore кожного дня, поступово додаючи дистильовану воду до порошку препарату при ретельному розмішуванні. Лікування проводили щоденно, починаючи з другого дня досліду.

Реєстрацію клінічних даних проводили щоденно, починаючи з першого дня досліду і до зникнення клінічних симптомів запалення у тварин. Досліджували стан слизової оболонки щоки, наявність набряку (за асиметрією мордочки), ступінь відкривання рота та стан слизової оболонки ока. Стан слизової оболонки щоки оцінювали за допомогою проби Шиллера-Писарєва (у балах), реєстрували наявність ерозії або виразки. Асиметрію, що виникала в результаті набряку правої щоки, визначали за розміром мордочки щура за допомогою циркуля та логарифмічної лінійки (у балах). Ступінь відкривання рота також визначали за допомогою циркуля, введеного між різцями верхньої та нижньої щелеп до максимального відкривання, та логарифмічної лінійки, результат виражали у відсотках (%) до відповідного значення ступеню відкривання рота, отриманого у кожного щура до початку експерименту. Відмічали стан слизової оболонки ока на стороні ураження, ступінь запалення слизової ока виражали у балах. Після проведення морфометричних досліджень тварин виводили з експерименту під ефірним наркозом шляхом тотального кровопускання із серця. Безпосередньо проводили гематологічні дослідження. Виділяли тканини правої щоки і ясна зі сторони запалення та здорові тканини з протилежної сторони, відповідно. Зразки тканин заморожували й зберігали при температурі -70 ⁰С у герметичному впакуванню до патоморфологічних досліджень.

Тканини фіксували у 10% розчині нейтрального формаліну, потім заливали в парафін, готували зрізи, які забарвлювали гематоксилін-еозином і толуїдиновим синім, і вивчали їх під мікроскопом (Меркулов Г. А., 1969; Волкова О. В., Елецкий Ю. К., 1982).

Другий експеримент, з вивчення пародонтопротекторних ефектів препаратів силіксу, проведено на 33 білих щурах-самцях, вагою 140−160 гр, віком 3 місяці, на «перекисній» моделі пародонтиту (Козлянина Н.П., 1989), відтвореній у власній модифікації, де класичний варіант із згодовуванням тваринам переокисленої соняшникової олії було поєднано з локальним застосуванням останньої.

Усі тварини були розділені на 5 груп: 1 (8 щурів) — «контрольна» — тваринам щодня, протягом 45 днів, вводили в раціон харчування звичайну рафіновану соняшникову олію з розрахунку 5% від добової маси корму та додатково, 1 раз на день, наносили її на ясна нижньої щелепи за допомогою марлевого тампона, який поміщали в передсінок порожнини рота на 1−2 хв.; 2 (6 щурів) — «перекисна» модель — тваринам щодня, протягом 45 днів, вводили в раціон переокислену соняшникову олію з розрахунку 5% від добової маси корму і наносили її на ясна аналогічно групі 1; 3 (6 щурів) — «перекисна» модель + силікс — після моделювання пародонтиту (аналогічно групі 2) протягом 15 днів тваринам щоденно одноразово вводили 20% суспензію силіксу у передсінок порожнини рота з обох боків нижньої щелепи на 2−3 хв. за допомогою великого шприца; 4 (6 щурів) — «перекисна» модель + фітосилард — аналогічно групі 3 вводили 40% суспензію фітосиларду; 5 (7 щурів) — «перекисна» модель + фітосилард-Н — аналогічно групі 3 вводили композицію фітосиларду з німесулідом, який був добавлений для підсилення протизапальної дії і склав 3% від загальної маси препарату. Суспензії препаратів силіксу готували ex tempore для кожного дня експерименту. Тривалість експерименту склала 60 днів (45 днів — моделювання пародонти-ту, 15 днів — лікування). По закінченні експерименту щурів піддавали евтаназії під ефірним наркозом тотальним кровопусканням із серця, робили забір крові, виділяли тканини ясен і блоки щелеп із зубами для подальших біохімічних, морфометричних і патоморфологічних досліджень.

Морфометричні дослідження включали визначення ступеня атрофії альвеолярного відростка щелеп по методиці А.В. Ніколаєвої (1965). Для гістологічного дослідження брали слизову оболонку ясен нижньої щелепи, фіксували в 10% розчині формаліну, потім готували зрізи, офарблювали їх і вивчали під мікроскопом. Біохімічними методами у гомогенатах тканин ясен і сироватці крові щурів визначали вміст малонового діальдегіду (МДА) (Стальная И.Д., Гаришвили Т. Г., 1977), активність супероксиддисмутази (СОД), лужної фосфатази і катепсину D (Покровский А.А., Арчаков А. И., 1968). У крові визначали морфологічні показники (розгорнутий аналіз крові).

У третьому експерименті оцінювали місцевоподразнюючу дію фітосиларду-Н (в гострому досліді при нанесенні на контактну ділянку слизової оболонки порожнини рота і губ) на 20 білих імбредних щурах обох статей, вагою 150−200 г, по 10 тварин в групі. Перед початком випробувань у тварин оцінювали стан слизової оболонки. Протягом 4-х наступних днів проводили обробку ротової порожнини композицією фітосиларду з німесулідом 4 рази протягом доби, витрачаючи на кожну тварину по 0,25 мл 20% водної суспензії препарату, яку рівномірно наносили на СОПР за допомогою атравматичного тампону протягом 30 секунд. Термін спостереження склав 7 днів (4 дні випробувань та 3 дні після закінчення обробки порожнини рота фітосилардомН).

Ступінь подразнення СОПР та губ оцінювали в балах за 4-значною шкалою: 1) СОПР: 0 — відсутність подразнення; 1 — втрата кольору, легке лущення; 2 — лущення в різних ділянках; 3 — поява виразок; 2) зони з'єднання губ: 0 — відсутність подразнення; 1 — легке почервоніння, лущення, сухість; 2 — зморщення і ламкість шкіри, невеликі виразки; 3 — кровотечі, розтріскування.

Коефіцієнт подразнення підраховували шляхом складання середнього щоденного групового бала за обома показниками (подразнення СОПР і губ), поділеного на кількість днів спостереження. Інтерпретацію результатів здійснювали наступним чином: 0−0,4 бали — дуже слабке подразнення; 0,5−1,0 бали — слабке; 1,1−2,0 бали — помірне; більше 2 балів — сильне подразнення.

Четвертий експеримент — з вивчення субхронічної токсичності композиції фітосиларду з німесулідом при її тривалому пероральному введенні - проводили на 34 статевозрілих білих щурах обох статей, вагою100−140 грам, віком 2−2,5 місяці, які після зважування та розмітки були розділені на дві групи: дослідну (18 щурів — по 9 самців та самок) і контрольну (16 щурів — 9 самців і 7 самок). Щурам дослідної групи вводили внутрішньошлунково 40% пастоподібну форму фітосиларду-Н, обємом 1 мл, з розрахунку 100 мг на 1 кг ваги, протягом 80 днів щоденно. Тваринам контрольної групи вводили еквіобємну кількість стерильного фізіологічного розчину. Протягом експерименту оцінювали поведінку дослідних тварин та їх загальний стан, реєстрували динаміку маси тіла, визначали добову потребу корму та води. Тварин виводили з досліду на 81-й день експерименту шляхом декапітації. Вплив препарату на організм вивчали за допомогою гематологічних, біохімічних і морфологічних методів досліджень.

Вплив фітосиларду-Н на систему крові оцінювали за гематологічними показниками периферійної крові: вміст гемоглобіну, кількість еритроцитів, лейкоцитів; співвідношення різних видів лейкоцитів (лейкоцитарна формула) при забарвленні мазків по Романовському; швидкість осідання еритроцитів.

Для оцінки впливу препарату на функціональний стан внутрішніх органів щурів уніфікованими методами визначали біохімічні показники крові: вміст загального білка біуретовим методом, глюкози — глюкозооксидазним методом, сечовини — діацетилмонооксидним методом, активність аспартатамінотрансферази (АсАТ) і аланінамінотрансферази (АлАТ) — методом Райтмана-Френкеля, лужної фосфатази — з дінатрійфенілфосфатом із застосуванням набору реактивів фірм «Simko», «Філісіт Діагностика» (Україна), «Агат» (Росія), МДА — за реакцією з тіобарбітуровою кислотою.

Для гістологічного дослідження брали тканини головного мозку, товстого та тонкого кишечника, шлунку, печінки, нирок, підщелепових залоз в комплексі з лімфатичними вузлами та кісткового червоного мозку. Тканини головного мозку фіксували в суміші Буена, решту матеріалу — в 10% водному розчині нейтрального формаліну. Парафінові зрізи органів забарвлювали гематоксилін-еозином. Головний мозок забарвлювали також толуїдиновим синім за методом Нісля для виявлення хроматофільної субстанції в нейронах, а кістковий мозок — азур II-еозином за методом Романовського-Гімза.

Клініко-рентгенологічні дослідження. Проведено клінічне обстеження й лікування 69 хворих із загостреним (41 особа) та хронічним (28 особа) перебігом ГП поч.-I ступеню (25 хворих), І-ІІ ступеню (26 хворих), II-ІІI ступеню (18 хворих). Діагностику захворювань пародонта здійснювали за даними клінічного огляду, рентгенографії щелеп, об'єктивних пародонтальних індексів відповідно до систематики хвороб пародонта М. Ф. Данилевського (1994).

З метою об'єктивної оцінки стану пародонта визначали: гігієнічні індекси Грін-Вермільона, Сілнесс-Лое і Турескі; індекс РМА Parma; ступінь кровоточивості ясен по Мюллеману-Коуеллу; пародонтальний індекс (ПІ) Рассела. Результати визначень вносили в карти пародонтологічного обстеження хворих.

Для оцінки ступеню і характеру деструкції альвеолярної кістки і уточнення діагнозу проводили рентгенологічні дослідження: рентгенографію окремих зубів внутрішньоротовим контактним методом, панорамну рентгенографію щелеп, цифрову ортопантомографію (рентген-апарат ORTHOPHOS-3 DS).

Залежно від проведеного лікування хворих розділили на три групи: контрольну (21 особа) і дві основні (17 і 31осіб). У комплексне лікування хворих контрольної групи входила загальноприйнята базисна терапія, що включала санацію порожнини рота (за показами), професійну гігієну ротової порожнини: антисептичні зрошення, механічне й ультразвукове (апарат фірми Siemens) видалення зубних відкладень та промивання пародонтальних кишень 0,05−0,25% розчинами хлоргексидину біглюконату (традиційна терапія), за показами — корекцію прикусу методом вибіркового пришліфовування зубів, шинування рухливих зубів, кюретаж. Всіх хворих ознайомлювали з правилами проведення індивідуальної гігієни порожнини рота і здійснювали підбір гігієнічних засобів.

Комплексне лікування хворих основних груп проводили за наступною схемою. Пацієнтам першої основної групи поряд з проведенням сеансів базисної терапії (без місцевого застосування хлоргексидину біглюконату) в кожне відвідування наносили методом аплікації на ясеневий край і в пародонтальні кишені екстемпорально приготовлену 20% водну суспензію силіксу, експозицією 15−20 хвилин. Аналогічно пацієнтам другої основної групи в кожне відвідування на ясеневий край і в пародонтальні кишені вводили запропоновану лікарську композицію, що складається з імобілізованих на силіксі ехінацеї і німесуліду, у вигляді 40% суспензії пастоподібної консистенції, яку готовили ex tempore, експозицією 15−20 хвилин.

Магістральна формула фітосиларду-Н готувалася наступним чином: до силіксу добавляли екстракт ехінацеї пурпурової і перемішували до отримання однорідної пастоподібної маси, залишачи стояти при кімнатній температурі, а потім сушили при t- 60° С до певного значення вологості порошку. Порошок подрібнювали в кульовому млині до певного розміру часток, просіювали через сито і зважували. До порошку ехінацеї з силіксом добавляли порошок німесуліду, знову подрібнювали суміш в кульовому млині, з подальшим просіюванням через сито. В результаті отримана наступна рецептура фітосиларду-Н: силікс — 85,86%, сухий залишок екстракту ехінацеї - 11,16%, німесулід — 2,98%.

Паралельно хворим з загостреним перебігом ГП другої основної групи, починаючи з первинного відвідування, призначали фітосилард-Н у вигляді сублінгвальних таблеток (пресована форма вагою 0,5г) протягом 1−2 годин, до повного розм’якшення, з подальшим виведенням утвореної маси з рота.

Кількість відвідувань у хворих залежала від ступеню та характеру перебігу ГП. Оцінку ефективності проведеного лікування здійснювали за клінічними, рентгенологічними та лабораторними показниками, які визначались у найближчі (безпосередньо після курсу лікування) й віддалені терміни — через 6 і 12 місяців.

Лабораторні методи досліджень. У пацієнтів під час первинного відвідування до лікувальних заходів та у визначені терміни після лікування, у ранкові години натщесерце проводили забір ротової і ясеневої рідини для біохімічних і імунологічних досліджень, ротових змивів для підрахунку кількості лейкоцитів в них по методу О.І. Сукманського з співавт. (1980). Визначали 3 показники еміграції лейкоцитів — еміграцію інтегральну (ЕІ), еміграцію подразнення (ЕП) і еміграцію спокою (ЕС).

Функціональну активність слинних залоз оцінювали за швидкістю слиновиділення (у мл/хв) й ферментативною активністю ротової рідини. В надосадовій частині ротової рідини визначали вміст МДА по реакції з тіобарбітуровою кислотою (Стальная И.Д., Гаришвили Т. Г., 1977), активність СОД — по реакції з кверцетином, катепсину Д — по реакції з гемоглобіном, кислої фосфатази — за утворенням неорганічного фосфату (Покровский А.А., Арчаков А. И., 1968) та лужної фосфатази — стандартним методом за допомогою спеціального набору (Дніпропетровськ). Дослідження вмісту IL-1 В та IL-10 проводили в зразках ясеневої рідини хворих методом твердофазного імуноферментного аналізу із застосуванням пероксидази хрону, як індикаторного ферменту, за допомогою реагентів ProCon IL-1, ProCon IL-10 (ТОВ «Протеиновый контур», С.-Петербург).

Статистичні методи. Обробку цифрових даних проводили варіаційно-статистичними методами аналізу на персональному комп’ютері IBM PC в SPSS SigmaStat 3.0 і StatSoft Statistica 6.0 (2003). Використовували t-критерій Ст’юдента, коефіцієнт лінійної кореляції Пірсона ® (r<0,3 — слабкий, 0,3−0,7 — помірний і r >0,7 — сильний кореляційний зв’язок).

Результати дослідження та їх обговорення. Експеримент з вивчення динаміки клінічних показників у щурів при моделюванні асептичного запалення м’яких тканин ротової порожнини і лікуванні його різними засобами показав, що ін'єкція скипидару вже через 3−4 години викликала набряк правої щоки у всіх тварин. На наступну добу з’являлася сльозотечія з ока та збільшувався набряк щоки, тризм жувальної мускулатури обмежував відкривання рота, на слизовій оболонці щоки спостерігалася гіперемія. Надалі, на гіперемійованих ділянках щоки виникала ерозія або виразка діаметром 2−5 мм в одних випадках, в інших — з’являлося легке лущення.

У тварин, які отримували лікування, у порівнянні з нелікованими тваринами, вже з другого дня спостережень ступінь відкривання рота була достовірно більшою, а ураження слизової ока зменшувалося в усіх групах, але позитивна динаміка стану слизової оболонки щоки відмічалась лише в групі щурів, яким проводили лікування запалення 40%-фітосилардом. З третього дня досліду у лікованих щурів вірогідно зменшувались набряк щоки, підвищувалась ступінь відкривання рота і покращувався стан слизової ока, а в групах тварин, які лікувались 20%-силіксом і 40%-фітосилардом також достовірно зменшувався показник ураження слизової оболонки щоки.

Позитивна динаміка ліквідації клінічних симптомів асептичного запалення до останнього дня лікування була вірогідно прискорена у тварин, які лікувалися, у порівнянні з нелікованими тваринами. Тільки в групі щурів, що отримували 20% суспензію фітосиларду стан слизової оболонки щоки достовірно не відрізнявся від нелікованих тварин, тобто місцевий вплив цієї концентрації фітосиларду був недостатнім.

Проведені гiстологiчнi дослідження показали, що на кінець терміну спостереження у щурів контрольної групи (без лікування) виявляються значні реактивні зміни в базальному шарі епітелію слизової оболонки щоки — багаторядність, перинуклеарна вакуолізація, інвазія лімфоцитів з-під базальної мембрани у дистрофічно змінені епітеліоцити. Зустрічаються вогнища гнійного запалення безпосередньо у деструктурованих ділянках епітелію слизової оболонки. У власній пластинці слизової оболонки під базальною мембраною визначається повнокрів'я капілярів, наявність моноцитів, гістіоцитів, нейтрофілів, еозинофілів, набухання колагенових волокон. Має місце гнійний периваскуліт. У м’язовій оболонці щоки гнійне запалення проявляється абсцедуванням із фрагментацією некротизованих м’язових волокон, розвитком флегмонозного процесу. В цілому, нічим некорегований модельований запальний процес щоки щурів до кінця спостережень характеризується вираженою альтерацією та ексудацією і майже відсутньою проліферацією.

Лікування щурів 20%-силіксом обумовлює розвиток ефективної фази проліферації у слизовій оболонці щоки, яка проявляється регенераторними процесами. Навколо гнійних осередків утворюється і проникає в них звичай-на грануляційна тканина з макрофагами, лімфоцитами, чисельними фібро-бластами. Багато новоутворених капілярів та ангіобластичних початків. Довкола гнійних фокусів з’являється колагенова межа, як результат інкапсуляції абсцесу. Загалом грануляційний процес інтенсивно поширюється, а зони гнійного запалення звужуються. У грануляціях дуже незначний вміст нейтрофілів. Подекуди спостерігається ще більш просунуте завершення запального процесу: грануляційна тканина перейшла до фази фібротизації, хоча й неоднакової щільності.

Результативними виглядають в цілому морфологічні метаморфози в тканинах щоки щурів у разі лікування їх 20%-фітосилардом. Виразність гнійного запального процесу послаблюється скрізь, хоча продуктивні реакції супроводжуються значною присутністю нейтрофілів і у власній пластинці слизової оболонки і у ділянках із грануляційною тканиною, де порівняно з попередньою серією слабшими виглядають фібробластична і ангіобластична активність. Спостерігається лінійний склероз із атрофією м’язових волокон. Зберігаються реактивні зміни в епітелії слизової оболонки, інвазія його лімфоцитами.

Використання в якості лікувального засобу 40%-фітосиларду виявилось більш результативним. За морфологічною картиною стан репараційних процесів у тканинах щоки щурів цієї групи був подібним до того, що спостерігали у тварин, лікованих 20%-силіксом.

Таким чином, результати експерименту свідчать, що при місцевому застосуванні у щурів із асептичним запаленням м’яких тканин ротової порожнини і силікс, і фітосилард проявили протизапальну та кератопластичну дію. Вплив 20%-силіксу та 40%-фітосиларду на перебіг запального процесу був практично однаковим, при цьому 40%-фітосилард на добу прискорював загоєння слизової оболонки щоки, що, на наш погляд, обумовлено біологічними властивостями ехінацеї. Застосування 20%-фітосиларду було менш ефективним. Тобто можна зробити висновок про перспективу і доцільність використання в клінічній практиці 40%-фітосиларду та 20%-силіксу при лікуванні запальних захворювань пародонту і слизової оболонки ротової порожнини.

У другому експерименті, в результаті відтворення пародонтиту на модифікованій «перекисній» моделі через 45 днів в щурів спостерігалася клінічна картина пародонтиту, а саме визначались набряклість, кровоточивість маргінального краю ясен, оголення шийок, рухливість зубів, а в деяких випадках і випадання третіх молярів. Цей процесс супроводжується зміною біохімічних показників сироватки крові і тканин ясен щурів. У сироватці крові відзначене дос-товірне збільшення вмісту МДА (р<0,05), зниження активності СОД (р<0,05) і значний ріст активності лужної фосфатази — у 1,49 рази (р<0,05). Деструкція й руйнування клітинних мембран підтверджується підвищенням активності лізосомального ферменту катепсину D — у 1,95 рази (р<0,001). У тканинах ясен також спостерігається підвищення вмісту МДА — у 2,1 рази (р<0,001), зниження активності СОД — у 2,8 рази (р<0,001), зріст активності катепсину D (р<0,001) і лужної фосфатази (р<0,05) — показників, що підтверджують наявність вираженої запальної реакції у пародонті. Показник резорбції альвеолярної кістки в щурів після моделювання пародонтиту, який розраховували за ступенем оголення коренів молярів, склав 40,770,17%, що вірогідно вище показника атрофії кістки в інтактних щурів — 28,120,04% (р<0,001).

Проведене лікування модельованого пародонтиту препаратами силіксу сприяє значному поліпшенню клінічної картини: ущільнюється ясеневий край, зменшується кровоточивість і набряклість ясен. Під впливом препаратів в щурів відбувається нормалізація біохімічних показників сироватки крові та біоптатів ясен. Так, у сироватці крові визначається зниження вмісту МДА (достовірне в групі 5 — р<0,05), зріст активності СОД (у всіх групах — р<0,05), зниження активності катепсину D (у всіх групах — р<0,05) і лужної фосфатази (у групах 4 і 5 — р<0,05). Більш виражені зміни показників відзначаються в тканинах ясен: під дією препаратів силіксу у всіх групах вірогідно знижується концентрація МДА, підвищується активність СОД, зменшується активність катепсину D і лужної фосфатази. Встановлено, що найкращі результати біохімічного аналізу сироватки крові і тканин ясен отримані в щурів групи 5, де лікування здійснювали композицією фітосиларду з німесулідом.

На підставі проведених морфометричних досліджень щелеп встановлена виразна пародонтопротекторна дія усіх препаратів силіксу, що підтверджено достовірним (р<0,05) зниженням ступеня атрофії альвеолярного відростка (щури з пародонтитом — 40,77±0,17%; пародонтит + силікс — 38,54±0,14%; пародонтит + фітосилард — 37,18±0,21%; пародонтит + фітосилард-Н — 35,97±0,15%).

Одержані результати підтверджуються і патоморфологічними дослідженнями тканин ясен. У гістологічних препаратах ясен щурів групи 2 (модель пародонтиту) спостерігаються дегенеративні зміни епітелію слизової оболонки ясен на тлі запального процесу серед структур власної пластинки, виражена лейкоцитарна інфільтрація. Поряд з ділянками вираженого гнійного запалення з масовою інфільтрацією реактивними клітинами підепітеліальної основи ясен, є зони менш інтенсивного запалення. В них лейкоцити немасивно інфільтрують структури власної пластинки, а розташовані поміж колагенових волокон переривчатими ланцюгами. Капіляри вільні від крові, їх ендотелій набухлий.

Всі застосовані препарати силіксу справляли позитивну, але різну дію на пошкоджену запальним процесом морфологічну структуру ясен. Вивчення епітелію слизової оболонки ясен щурів групи 3 свідчить, що нескрізь спостерігається його повне відновлення і ліквідація дистрофічних змін. Виявляються ділянки, де на межі з власною пластинкою слизової оболонки базальний шар епітелію, який мав би бути звичайного складу з базофільно забарвленими клітинами овальної і паличковидної форми, фактично відсутній. Замість того, клітини прибазальномембранної локалізації є значно більшими за розмірами, з круглим ядром, сіроблакитною цитоплазмою і нерідко перинуклеарною вакуолізацією. Епітеліоцити шипуватого шару знаходяться у стані дистрофії.

В епітелії та власній пластинці слизової оболонки ясен щурів після використання фітосиларду (група 4) вже не спостерігається проявів сильної альтерації клітин або справжніх компонентів запального процесу сполучної тканини під епітелієм. При обстеженні епітеліального пласту з’ясовується, що клітини його базального шару майже скрізь структурно збережені, хоча й неоднаково базофільні, неодноманітні за формою та орієнтацією. Подекуди залягання їх горизонтальне, зустрічаються поодинокі пікнотизовані епітеліоцити, перинуклеарна вакуолізація клітин, помітні поодинокі лімфоцити в зоні епітелію.

Мікроскопічне вивчення епітеліального покриття слизової оболонки ясен щурів групи 5 (при лікуванні фітосилардом-Н) виявило абсолютну перевагу тих ділянок його, в яких структуризація епітеліальних одиниць мало відрізняється від здорового контролю, тобто зовсім відсутні будь-які ознаки колишнього гнійного запалення в сполучнотканинній основі ясен і залишаються епізодичні прояви незакінченого подекуди відновлення епітелію слизової оболонки.

Таким чином, вивчення пародонтопротекторних ефектів препаратів силіксу на «перекисній» моделі пародонтиту в щурів дозволяє зробити висновок про здатність препаратів (особливо комплексних — фітосиларду і фітосиларду-Н) справляти виражену протизапальну, мембранотропну, антиоксидантну, антирезорбтивну дію на тканини пародонта, що вказує на доцільність їхнього використання у клінічній пародонтології.

Дослідження місцевоподразнюючої дії фітосиларда-Н показало, що тільки на 4 день обробки ротової порожнини препаратом у зоні з'єднання губ спостерігалось слабке подразнення слизової оболонки. Отож, взагалі отриманий ефект дозволяє заключити, що фітосилард з німесулідом викликає при місцевому застосуванні дуже слабке подразнення СОПР. Через добу після припинення застосування препарату вказані зміни вже не реєструвались.

При вивченні субхронічної токсичності композиції фітосиларду з німесулідом шляхом її тривалого (80 днів) перорального введення не виявлено негативної дії препарату на зовнішній вигляд та поведінку тварин, на систему кровотворення, біохімічні показники білкового, вуглеводного і ліпідного обміну, морфологічну картину біоптатів тканин різних органів у дослідних тварин у порівнянні з групою контролю.

Порівняльний аналіз ефективності традиційної терапії (з застосуванням хлоргексидину), силіксу і фітосиларду-Н у хворих на ГП показав, що всі застосовувані аплікаційні засоби призводять до достовірного зниження показників всіх гігієнічних індексів (Грін-Вермільона, Сілнесс-Лое і Турескі), особливо у хворих із хронічним перебігом ГП. При цьому дещо кращі показники реєструвалися в групах, де в якості лікувального засобу застосовувався фітосилард-Н.

Після завершення лікування у всіх групах хворих відбувається значне зменшення кровоточивості, усунення набряку і нормалізація кольору ясен, що підтверджується достовірним зниженням індексу Мюллемана і РМА у порівнянні з показниками до лікування, проте найістотніша різниця показників зареєстрована між групами хворих, в яких застосовували фітосилард-Н і хлоргексидин, що свідчить про більш ефективнішу терапевтичну дію імобілізованого препарату на основі ВДК.

Достовірні зміни показників індексу Рассела після лікування фітосилардом-Н в залежності від ступеню ГП зареєстровано лише в групі хворих з поч.-І ст. ГП (з 2,92±0,24 до 1,81±0,30 балів, р<0,05), а в залежності від клінічного перебігу ГП — лише при хронічному перебігу (з 3,06±0,22 до 1,98±0,31 балів, р<0,05). Це свідчить, що фітосилард-Н не справляє значної регенеруючої дії на кісткову тканину пародонту. При цьому в групах хворих, яких лікували чистим сорбентом чи хлоргексидином, не зареєстровано ніяких позитивних змін пародонтального індексу.

Встановлено, що середня кількість відвідувань у хворих, яких лікували фітосилардом-Н менша (при загостреному перебігу ГП поч.-I ст. — 3,60±0,24, при хронічному — 3,50±0,23; при загостреному перебігу ГП I-II ст. — 5,33±0,42, при хронічному — 5,20±0,20; при загостреному перебігу ГП II-III ст. — 6,83±0,31, при хронічному — 5,00±0,58), ніж у хворих, в яких застосовували силікс (відповідно 4,67±0,33 і 4,20±0,20; 7,00±0,41 і 6,52±0,20; 8,00±0,00 і 6,67±0,33) чи традиційну терапію (відповідно 6,50±0,29 і 5,50±0,55; 8,11±0,45 і 7,50±0,50; 10,00±0,00 і 8,02±0,29).

Повторні клінічні огляди хворих через 6 і 12 місяців показали, що результати лікування ГП з використанням імобілізованої лікарської композиції виявилися стійкими. У всіх хворих незалежно від ступеню чи характеру перебігу ГП, які пройшли курс лікування із застосуванням фітосиларду-Н, відзначалася більш позитивна динаміка показників усіх досліджуваних гігієнічних і пародонтальних індексів, ніж у хворих, яким застосовували силікс чи традиційну терапію. У більшості обстежених хворих на ГП поч.-І і І-ІІ ступеню через 6 і 12 місяців поряд із клінічною стабілізацією визначалися позитивні зміни рентгенологічної картини, особливо у пацієнтів, що лікувалися фітосилардом-Н.

У результаті проведених біохімічних досліджень встановлено, що застосовані лікувальні заходи достатньо ефективно гальмують запальні явища в пародонті, про що свідчить зниження активності катепсину D, лужної і кислої фосфатаз в ротовій рідині пацієнтів. При цьому динаміка цих маркерів запального процесу суттєво різнилась, як від виду застосованого лікування, так і ступеню ГП. Найбільш сприятливішою виявилась динаміка змін активності катепсину D у пацієнтів, яким застосовували композицію фітосилард-Н (при загостреному перебігу — з 0,202±0,016 до 0,137±0,013 од., р<0,05; при хронічному перебігу — з 0,155±0,015 до 0,115±0,011 од., р<0,05), потім у хворих, яким застосовували силікс (відповідно, з 0,209±0,013 до 0,156±0,011 од., р<0,05; з 0,186±0,014 до 0,152±0,013 од.) або традиційне лікування (відповідно, з 0,189±0,012 до 0,159±0,010 од.; з 0,150±0,018 до 0,133±0,017 од.). При цьому, як і у випадку застосування фітосиларду-Н (з 0,129±0,013 до 0,090±0,009 од., р<0,05), так і випадку використання силіксу (з 0,185±0,015 до 0,143±0,012 од., р<0,05) чи традиційних засобів (з 0,128±0,012 до 0,106±0,010 од.) ефект лікування був більш повним у пацієнтів з ГП поч.-I ст. порівняно з пацієнтами з ГП I-II ст. і ГП II-III ст. Зміни в активності лужної і кислої фосфатаз в ротовій рідині хворих на ГП за величиною та спрямованістю нагадували зміни активності катепсину D.

Застосування силіксу та особливо композиції фітосилард-Н при заго-ст-реному (силікс — з 43,0±2,6% до 59,1±4,2%, р<0,05; фітосилард-Н — з 39,0±2,3% до 54,4±3,8%, р<0,05) та хронічному перебігу (силікс — з 43,0±1,9% до 55,2±2,4%, р<0,05; фітосилард-Н — з 49,3±2,0% до 63,6±3,0%, р<0,05) ГП приводить до суттєвого підвищення активності СОД в ротовій рідині, яке суттєво переважає активацію цього ферменту у людей, які лікувались лише традиційною терапією з застосуванням хлоргексидину (при загостреному перебігу — з 43,5±1,9% до 56,4±2,7%, р<0,05; при хронічному — з 48,6±4,2% до 59,5±6,0%).

Лікування ГП знижує напруженість клітинних факторів місцевого неспецифічного імунітету порожнини рота: відзначається нормалізація цитологічної картини в ротових змивах хворих в бік зниження кількості лейкоцитів (показників ЕІ, ЕП і ЕС), що найбільш виражено при використанні фітосиларду-Н.

Встановлено також, що з посиленням ступеню ГП підвищується вміст прозапального цитокіну ІЛ -1 В і знижується рівень протизапального цитокіну ІЛ -10 у ясеневій рідині хворих на ГП, що свідчить про значну активізацію процесу деструкції тканин пародонту. Проведене лікування фітосилардом-Н вірогідно зменшує вміст ІЛ-1 В в ясеневій рідині хворих з різним ступенем ГП (ГП поч.-I ст. — з 20,12,6 пкг/мл до 12,81,8 пкг/мл, р<0,05; ГП I-II ст. — з 33,02,5 пкг/мл до 21,01,3 пкг/мл, р<0,05; ГП II-III ст. — з 38,22,5 пкг/мл до 24,81,8 пкг/мл, р<0,05) і сприяє підвищенню концентрації ІЛ-10 (ГП поч.-I ст. — з 94,211,7 пкг/мл до 188,019,4 пкг/мл, р<0,05; ГП I-II ст. — з 57,06,8 пкг/мл до 122,914,3 пкг/мл, р<0,05; ГП II-III ст. — з 40,68,7 пкг/мл до 72,917,4 пкг/мл, р<0,05).

Таким чином, експериментально-клінічні дослідження показали здатність фітосиларду-Н нормалізувати гомеостаз порожнини рота, знижувати рівень ПОЛ і протеолітичну активність, послаблювати напруженість факторів місцевого імунітету ротової порожнини, сприяти функціональній й органічній стабілізації мембранних структур, нормалізувати цитокінову регуляцію в тканинах пародонту, що, у свою чергу, гальмує процес запалення і тканинну деструкцію та поліпшує умови для репаративної регенерації тканин пародонту. Можна стверджувати, що висока терапевтична ефективність його у хворих на ГП, особливо поч.-I і I-II ступенів, обумовлена антимікробною, дезінтоксикаційною, протизапальною, мембранотропною, антиоксидантною, імуномодулюючою і, в певній мірі, пародонтопротекторною дією. Це дозволяє рекомендувати лікарську композицію фітосилард-Н для використання в якості патогенетично обґрунтованого засобу лікування запальних і дистрофічно-запальних захворювань пародонту.

ВИСНОВКИ

У дисертації представлено теоретичне узагальнення й нове вирішення актуального наукового завдання, пов’язаного з розробкою рецептури та експериментально-клінічним обґрунтуванням застосування лікарської композиції на основі нанорозмірного кремнезему — ехінацеї пурпурової та німесуліду, іммобілізованих на силіксі, в комплексному лікуванні хворих на генералізований пародонтит.

1. В експерименті на моделі асептичного запалення м’яких тканин порожнини рота у щурів розроблена та опрацьована ефективна робоча форма і концентрація аплікаційного засобу на основі силіксу (40% суспензія фітосиларду) та доведена його протизапальна й кератопластична дія, що підтверджено результатами клінічних, морфометричних і патоморфологічних досліджень.

2. Для лікування пародонтиту теоретично обгрунтовано й розроблено рецептуру нової лікарської композиції на основі ВДК — фітосиларду-Н, до складу якого входять сухий залишок спиртового екстракту ехінацеї пурпурової (11,16%) та німесулід (2,98%), імобілізовані на силіксі (85,86%), в двох фармакологічних формах — порошок і таблетки. Доведено відсутність місцево-подразнюючої дії фітосиларду-Н на слизову оболонку порожнини рота та пошкоджуючої діїї на організм при тривалому пероральному введенні.

3. Дослідження лікувальних ефектів фітосиларду і фітосиларду-Н на моделі пародонтиту в щурів показало їх високу ефективність, обумовлену антиоксидантними (достовірні зниження вмісту МДА, зріст активності СОД в тканинах ясен), мембранотропними (достовірне зниження активності катепсину D), протизапальними (зниження активності лужної фофатази) та пародонтопротекторними властивостями, що підтверджується вірогідним зниженням ступеню атрофії альвеолярного відростка (з 40,77±0,17% у щурів з пародонтитом до 37,18±0,21% після лікування фітосилардом і 35,97±0,15% - фітосилардом-Н, р<0,05). Патоморфологічними дослідженнями тканин ясен показана здатність фітосиларду і фітосиларду-Н сприяти відновленню пошкодженого епітелію слизової оболонки ясен, ліквідації ознак запалення в сполучнотканинній основі ясен, покращувати стан репараційних процесів.

4. За результатами клініко-лабораторних досліджень в хворих на генералізований пародонтит показано, що місцеве застосування фітосиларду-Н сприяє швидкій ліквідації запального процесу в пародонті, нормалізації гомеостазу порожнини рота, ферментативної активності ротової рідини, цитокінової регуляції в тканинах пародонту, що дозволяє підвищити ефективність і скоротити терміни лікування захворювання. Підвищенню ефективності лікування у хворих із загостреним перебігом ГП сприяє додаткове сублінгвальне призначення таблетованої форми препарату.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. На підставі проведених експериментальних і клініко-лабораторних досліджень, з метою підвищення ефективності лікування, пропонується новий спосіб лікування генералізованого пародонтиту з місцевим застосуванням лікарських композицій на основі силіксу, зокрема фітосиларду і фітосиларду-Н.

2. Запропоновано 2 лікарські форми фітосиларду-Н: 40% суспензія фітосиларду для апплікацій, пародонтальних пов’язок та сублінгвальні таблетки для розсмоктування в порожнині рота.

3. При загостреному перебігу генералізованого пародонтиту в комплексному лікуванні слід застосовувати фітосилард-Н у формі аплікацій на ясна, пародонтальної пов’язки, або інстиляцій в пародонтальні кишені з експозицією 15−20 хвилин, щоденно, після проведення сеансу базової терапії. Курс лікування — 5−8 відвідувань в залежності від ступеню ГП. Додатково приймати сублінгвальні таблетки фітосиларду-Н, 1−2 години, 1−2 рази на добу.

4. При хронічному перебігу генералізованого пародонтиту рекомен-дується тільки місцеве застосування фітосиларду-Н у формі аплікацій на ясна, пародонтальної пов’язки, або інстиляцій в пародонтальні кишені з експозицією 15−20 хвилин, щоденно, після проведення сеансу базової терапії. Курс лікування — 5−8 відвідувань в залежності від ступеню ГП.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

1. Кутельмах О. І. Порівняльна оцінка впливу силіксу та фітосиларду на перебіг асептичного запалення м’яких тканин порожнини рота щурів / О. І. Кутельмах, Ю. Г. Чумакова, О. І. Штатько // Вісник стоматології. — 2004. — № 2. — С. 13−18. Участь здобувача у проведенні експериментальних досліджень, аналізі результатів, написанні статті.