Вплив соціальної роботи на оптимізацію емоційної атмосфери в неблагополучних сім"ях

Вступ

Актуальністтю теми по вирішенню проблеми сім'ї, займались такі наукові працівники, як Гурко Т. А., Буянов М.І., Вакуленко О. В.; проблемами адаптації дітей в неблагополучних сім'ях займались такі автори, як Зайцева З. Г., Батіщева Г. О., Буянов М.І.та ін., [№ 14. № 18. № 22]. Проблему в соціальному дослідженні психологічного впливу на дітей в неблагополучних сім'ях вивчали: Петровський А. В., Дружинін В.Н., Бевз Г. М., [№ 16. № 17. № 35] над проблемою підготовки молоді до вступу в шлюб працювали й зараз працюють такі наукові працівники: Батіщева Г. О., Трубавіна І.М. Та це далеко не весь список науковних працівників котрі досліджують та вносять вагомий вклад в соціалізацію особистості в сім'ї. [№ 14. № 49]

Розглянувши результати соціальних досліджень і психологічних досліджень вищезазначених авторів які свідчать про те, що майже половина сімей не справляється з функцією виховання дітей. Це зумовлюється такими зовнішніми і внутрішніми причинами сучасної соціально-педагогічної ситуації в суспільстві: по перше, незадовільним соціально-економічним становищем та морально-правовим статусом сім'ї в суспільстві; по-друге, низькою психолого-педагогічною культурою, погіршення соціально-економічних умов, низький рівень відповідальності та юридично-правового і морально-етичного обов’язку батьків.

У зв’язку з цим у нових умовах виникає необхідність значного посилення уваги з боку держави, громадськості, школи до проблем сім'ї, вирішення труднощів. [№ 21]. Соціальна робота з сім'єю — це можна сказати свого роду спеціальна соціологічна теорія формування, про фунціонування сім'ї, шлюбно — сімейні відносини у конкретних культурних та соціально — економічних відносин. [№ 37].

Тому саме в нашій роботі об'єктом соціального дослідження виступає неблагополучна сім'я. Так, як сім'я проходить ряд життєвих етапів, послідовність яких складається у сімейних або життєвих циклах сім'ї.

Саме на цих етапах виникає потреба у соціальній роботі з сім'єю. Додержання принципу егалітарності на противагу патриархальності, чоловічої авторитарності, які не обмежують права і гідність чоловіка та жінки, забезпечують кожному з них рівні можливості професій та духовного зростання.

Отже предметом соціального дослідження є вплив соціальної роботи на оптимізацію емоційної атмосфери в неблагополучних сім'ях.

Як нам відомо специфічними обставинами формування сім'ї є: місце проживання (регіон, вид поселення); соціально-класова та етнічна належність; матеріальне становище; рівень освіти і культури членів сім'ї; традиції, цінності на які орієнтуються у своїх життєвих планах і прагненнях члени сім'ї.

На сьогоднішній день в Україні налічується 17 млн. сімей, з яких понад 11,2 млн. — в міських поселеннях і 5,8 млн. — в сільській місцевості. Частка сімей з однією дитиною становить — 30,4%, з двома — 49,3%, з трьома — 7,4%, багатодітних — 2,9%, бездітних -10%. [№ 63].

Нині в Україні переважають прості сім'ї, які у своєму складі мають подружжя з дітьми (будь-якого віку) або без них. На сім'ї такого типу припадає майже 75%. А от сім'ї, які складаються з двох і більше подружніх пар, становлять лише 4,8%. Це в основному сім'ї, в яких діти, що одружились, живуть разом з батьками. Значна категорія сімей, у складі яких немає подружньої пари. [№ 43].

Спад виворництва, інфляція, безробіття невпевненість у завтрашньому дні, що стали прикметами нашого життя, сприяють виникненню деяких негативних моментів у функціонуванні і розвитку сім'ї. Допомога у подоланні саме цих чинників і є завдання соціальнї роботи з сім'єю.

Головною ціллю та завданнями даної роботи є вивчення можливостей соціальної роботи по слідуючим факторам:

1) Проаналізувати літературно-наукові джерела, визначити передумови оптимізації здорового розвитку сім'ї та соціалізації в ній дитини.

Провести дослідження, визначити пріоритетні потреби, ціль та завдання яке вже описала. Тобто проведення анонімного анкетування учнів середніх класів Апостолівської середньої школи № 3.

В ході дослідження ми вирішили запровадити слідуючі дії:

2) Встановити рівень виявленої неблагополучної атмосфери в сім'ї, здорового розвитку та соціалізації дітей в неблагополучних сім'ях, спираючись на аналіз анкетних даних та розглянутих нормативно-правових документів, у сфері захисту дитинства.

3) Визначення ефективності проведеної соціальної роботи по виявленю та оптимізації емоційної атмосфери в неблагополучних сім'ях.

Гіпотеза — причина унаслідованого зв’язку. Причина — незалежна змінна якою виступає програма соціальної роботи «Збереження вогнища Родинного Дому» по рішенню проблеми неблагополучних сімей. А залежна змінна — емоційна атмосфера в неблагополучних сім'ях, як вона відображається на благополуччі сім'ї.

Соціальна програма «Збереження багаття Родинного Дому», створена для суттєвого впливу на покращення емоційної атмосфери у неблагополучних сім'ях.

1. Теоретичний огляд сучасних підходів до вивчення сім'ї

1.1 Сім'я як об'єкт соціально-педагогічної діяльності

Сутність поняття «сім'я». Існує безліч дефініцій поняття «сім'я». Усі вони відбивають той стан у теорії соціальної роботи, коли предметом її вивчення стає сім'я як соціальний інститу, мала група й система взаємовідносин. Наведемо деякі відомі визначення поняття «сім'я».

Сім'я — це «соціальний інститут, тобто стійка форма взаємовідносин між людьми, у межах якої здійснюється основна частина повсякденного життя людей: сексуальні стосунки, дітонародження й первинна соціалізація дітей, значна частина побутового догляду, освітнього й медичного обслуговування, особливо у зставленні до дітей та осіб похилого віку». [№ 52]

Сім'я є першоосновою духовного, економічного та соціального розвитку сусупільства та виконує в ньому такі функції: господарсько-економічну, репродуктивну, комунікативну, виховну, рекреативну, психотерапевтичну. [№ 49]

Виходячи із парадигми розуміння сім'ї як соціальної групи, її можна визначити як динамічну малу соціальну групу людей, поєднаних спільністтю проживання

(чи тимчасовою відсутністтю) і родинними взаєминами (шлюбу, кровної спорідненості, усиновлення, опіки, свояцтва),

Спільністю формування й задоволення соціально-економічних і біологічних потреб, любов’ю, взаємною моральною відповідальністтю.

Сім'я складається з трьох основних підсистем: чоловік-жінка; батьки-діти; дитина — дитина. Ці системи є відносно автономними, проте взаємозалежними в повсякденному житті.

Сім'я виступає насамперед провідним важливим чинником в соціалізації особистості на мікрорівні. Її основні соціалізуючі функції полягають у забезпеченні фізичного та емоційного розвитку індивіда, формуванні статевої ідентифікації дитини, її розумового розвитку, а також розвитку здібностей і потенційних можливостей, забезпеченні дитині почуття захищенності; формуванні цінісних орієнтацій особистості; оволодінні дитиною основними соціальними нормами.

Деякі фахівці роблять спроби дати визначення сім'ї на основі системного підходу з урахуванням того, що вона несе в собі одночасно ознаки ісоціального інституту, і малої групи, і системи стосунків. До найбільш значущого для практичного соціального працівника можна віднести визначення сім'ї подане І. Трубавіною. [№ 49]

«Сім'я — це соціально-педагогічний інститут та особлива соціальна система, яка є підсистемою суспільства і включає в себе інші підсистеми (членів сім'ї); це мала соціальна група, первинний контактний колектив. Усе це дозволяє говорити про такі її ознаки, як шлюбні, міжпоколінні, кровні, встановленні зв’язки між членами сім'ї; родинні почуття, почуття безпеки, захищенності, любові, поваги; спільний побут і проживання членів сім'ї; наявність певних функцій у суспільстві (видів життєдіяльності сім'ї), прав сім'ї в суспільстві й прав членів сім'ї в родині, обов’язків членів сім'ї стосовно один одного та відповідальність перед сусупільством за своїх членів.

Розуміння сутності поняття «сім'я», знаючи всі її типологічні аналізи, функції дозволяє визначити основні особливості соціальної роботи з сім'єю. Насамперед соціально-педагогічна робота з сім'єю є одним із двох провідних напрямів, що сприяють стабілізації сімейного способу життя (другий стосується підвищення рівня соціальної суб'єктивності самої сім'ї).

Як зазначає Т. Шеляга, «перш ніж відбутися як homo sapiens, людина сформувалася як homo families. Протягом історії становлення людства як сукупності „людей розумних“, як сполучення різного рівня соціальних співтовариств не було жодної моделі розвитку, що створювалася б не на основі сім'ї. Більше того, саме закріплення сапієнтності, мабуть, пов’язане із зародженням і становленням сімейного способу життя». [№ 52]

Загальна поширеність сімейної форми організація життя призвела до переносу закономірностей сімейних стосунків на інші форми соціальних спільностей. В наслідок цього утворився образ «державної сім'ї» (суворий, але справедливий батько-правитель і діти-піддані, які потребують опіки), демократичного цивільного товариства, сформувалися культурологічні уявлення про суспільний устрій тощо. Стереотип взаємостосунків дітей і батьків, старших і молодших характерний для будь-якої спільності, поєднаній особистими взаєминами.

У зв’язку з тим, що сім'я всебічно охоплює різні форми життєдіяльності, сімейний спосіб життя означає дослідження всіх форм життя товариства в цілому через призму сім'ї в сполученні й переплетенні тих взаємозв'язків, що стосуються сім'ї. Подібні дослідження показують, що сполучення зовнішніх стосовно сім'ї соціально-економічних труднощів у нашій країні й загальносвітових, власне, сімейних проблем, пов’язаних, насамперед, із так званою «кризою так званої сучасної сім'ї».

З огляду на це загальновизнаною системою допомоги сім'ї стає організація соціальної роботи в межах усієї держави й суспільства, здійснювана на фаховій основі, спеціально підготовленими людьми (соціальними працівниками), що належать до особливих структур (служб соціальної роботи).

Можна визначити три класи завдань, що розв’язує соціальний працівник у сім'ї: сприяння виживанню сім'ї, допомога в підтримці її функціонування, а також сприяння розвитку сім'ї. Обсяг кожного виду діяльності, розв’язуваних завдань залежить від стану й типу суспільства, його соціокультурних характеристик.

Соціальний працівник спирається на ресурси самоі сім'ї, залучає її до активної участі, організації й спонукає до розв’язання її власних проблем.

Активність сім'ї як суб'єкта соціальної роботи виходить із принципу її суверенності:

— сім'я, що перебуває у важкій життєвій ситуації, має право шукати допомоги й приймати її; вона також має право не приймати запропоновану їй допомогу;

— сім'я може вибрати з наявних варіантів той вид сприяння, який вона визначає найбільш прийнятним для себе, навіть у тих особливих випадках, коли їй підійшов би інший (на думку соціального працівника) вид допомоги;

— втручатися в особисте життя сім'ї можна лише за її згоди (за винятком випадків, обумовлених законом); [№ 9]

— ніяка сім'я і ні в якій ситуації не може бути залишена без підтримки під приводом «безнадійності», «марності» й т. Ін.

Робота з сім'єю з об'єктивною необхідністю містить у собі врахування ознак таких понять, як «проблемна ситуація» і «важка життєва ситуація«.

Проблемна ситуація означає такий стан соціокультурного життя на всіх її рівнях, за якого раніше сталі процеси способу життя, взаємодії людей, їх динамічні зв’язки з оточенням видаються порушеннями, а механізми відновлення балансу відсутні. Виникає необхідність перегляду (аж до відмови від них) звичних соціокультурних зразків, цінностей, звичних норм, оскільки за обставин, що змінилися, вони втрачають функції засобів підтримки соціокультурного порядку, надійних орієнтирів в організації дій і взаємодій, що приводять до бажаних результатів.

Важка життєва ситуація - ситуація, за якої об'єктивно порушується життєдіяльність громадянина (інвалідність, нездатність до самообслуговування у зв’язку з похилим віком, хворобою; сирітство, бездоглядність, малозабезпеченість, безробіття, відсутність визначенного місця проживання, конфлікти й жорстоке поводження в сім'ї, самотність і т.ін.), і він не може здолати її самостійно.

Об'єктивна наявність «проблемного поля» соціальної роботи з сім'єю, детермінована суперечностями самої соціальної дійсності, зумовлює той факт, що наявністьтих чи інших видів та інструментів соціальної допомоги сім'ї не означає автоматичної можливості розв’язання всіх проблем, що виникають. Так, в умовах масштабного ресурсного дефіциту держави важко поліпшити ситуацію кожної визначеної сім'ї, що її потребує, ми ризикуємо збудити в ній утриманські настрої, прагнення до пасивного отримання допомоги. Тут особливо слід зазначати, що розуміння проблемного поля соціальної роботи з сім'єю у вітчизняній теорії практиці соціальної роботи певною мірою є адекватним зарубіжному досвіду щодо розуміння соціальної роботи, «орієнтованої на розв’язання завдань соціальної роботи з сім'єю».

Сучасним інститутом поліпшення соціального статусу сім'ї в межах соціально-педагогічної роботи є застосування соціальних технологій.

Робота з сім'єю на основі технологічного підходу містить одну фундаментальну суперечність. З одного боку, в умовах обмежених соціальних ресурсів і величезної кількості соціальних проблем сім'ї ефективність соціальної роботи з нею може бути досягнута лише завдяки послідовному й фаховому застосуванню технологічного підходу. З іншого боку, ніякий технологічний підхід не гарантує повної ефективності соціальної роботи з сім'єю.

Як ми уже зазначали, призначення соціально-педагогічної роботи — надати сім'ї можливість соціального функціонування або посилити її чи відновити у випадку втрати. Тут проглядаються два взаємозалежних і взаємодоповнюючих процеси — адаптація і трансформація, що, з огляду на їх загальність можна назвати соціальними метатехнологіями.

У роботі з сім'єю надзвичайно важливо розуміти ті процеси, що відбуваються на метатехнологічному рівні. Так, адаптація сім'ї до суспільних реалій потребує трансформації певних її конкретних характеристик. Але й суспільство не тільки може, а й повинно в ряді випадків трансформувати себе таким чином, щоб мати змогу адаптуватися до потреб сім'ї. Це можна сказати по відношенню, наприклад, до дезадаптованої сім'ї, для якої асоціальна поведінка її членів нерідко є єдиною формою адаптації до суспільства.

Мета технологій соціальної роботи є вищим рівнем у системі її технологій. Розрізняють загальні технології, міждисциплінарні технології й методику соціальної роботи, а також конкретні технології й методи соціальної роботи.

У контексті технологічного підходу соціальна робота з сім'єю будується на основі визначених принципів, що відбивають її особливості як управлінської, комунікативної діяльності, де основні функції (діагностичні, медіаторські, фасилітативні, диспетчерські, посередницькі й ін.) залежать від сфери застосування й характеру розв’язування завдань.

Таким чином, соціальна робота з сім'єю є найбільш повним полем докладання зусиль фахівців із соціальної роботи, оскільки універсальність сімейного способу життя перетворює кожну прблему індивіда, особистості на проблему сім'ї. У соціальній роботі з сім'єю виявляються всі закономірності цього виду професійно-практичної діяльності, проте також існують певні риси, що за своєю специфікою належать лише до галузі соціальної роботи з сім'єю.

Соціальна робота з сім'єю регулюється поєднанням загальних і специфічних принципів соціальної роботи.

До таких принципів насамперед відносять принцип об'єктивності в широкому (соціальному) і вузькому (на рівні практики соціальної роботи) значеннях.

У широкому соціологічному аспекті принцип об'єктивності припускає об'єктивний підхід до проблем сім'ї на теоретичному й державноорганізаційному рівнях. Нині соціальна робота в країні характеризується відсутністю об'єктивного підходу до офіційної фіксації кризи сім'ї як соціальної проблеми, що у свою чергу, заважає мобілізації суспільно-державних ресурсів на її розв’язання.

У вузькому розумінні принцип об'єктивності вимагає від фахівця, який надає допомогу сім'ї, подолання всіх проявів аберації (перекручувань у результатах соціального спостереження й технологічного вибору), що виявляються в результаті дії чинників, унесених самим соціальним працівником.

При взаємодії з сім'єю це здолати непросто: кожний має певний досвід власної сім'ї своїх батьків, близьких, знайомих тощо. Саме через його соціальну первинність, нативність існує спокуса вважати цей свій досвід загальнозначущим, поширити його на життєдіяльність і спілкування всіх інших сімей. З іншого боку, щось нове, чого не було в індивідуальному досвіді соціального працівника, може викликати певну реакцію: «цього не може бути» або ще гірше — «цього не повинно бути».

Таке використання власного життєвого знання в практиці соціальної роботи з сім'єю є серйозною методологічною помилкою, що може спонукати соціального працівника, який не володіє навичками постійної саморефлексії, надавати своїм уявленням про сім'ю нормативної значущості й нав’язувати їх сім'ї клієнтів.

Принцип системності. За цим принципом, сім'я — це органічна єдність, що становить складну систему структурних елементів і функціональних взаємодій. Тому вичленовувати для розв’язання того чи іншого спеціального завдання щодо впливу на сім'ю той або інший відокремлений елемент цієї ситеми, варто пам’ятати, що таке вичленовування є умовним і тимчасовим і служить для конкретних цілей згідно з визначеною потребою.

Цілісність сім'ї не є статичною вона динамічна. Активність сім'ї залежить від типу її структуроутворюючих зв’язків, що мусить знати і враховувати практичний соціальний працівник у своїй діяльності з сім'єю. Так, солідарна сім'я, що володіє високим рівнем організації, як правило, гнучко реагує на супільні сплески й переструктурується відповідно до нових вимог, не втрачаючи глибини та якості зв’язків. Дезорганізована сім'я має зв’язки «на межі розриву», що при слабкій зміні залишаються конфліктними, а при сильній розриваються. Псевдосолідарна сім'я відрізняється ригідною жорсткістю своїх стосунків, за яких члени сім'ї «липнуть» одне до одного, хоча це функціонально неефективно й психологічно болісно. Потенціал адаптивності такої сім'ї відносно невисокий.

Сім'я — це також система по задоволенню вітальних та емоційних потреб (у захисті, визнанні, належності тощо) своїх членів. Якщо істотні потреби сім'ї систематично не задовольняються, відбувається дезорієнтація сім'ї або хоча б деяких її зв’язків. За винятком екстремальних ситуацій, зовнішні чинники впливу на сім'ю здійснюють непрямий вплив на її стабільність порівняно з внутрішніми причинами. Соціальний працівник має враховувати той факт, що зміна в статусі, характері, засобі взаємозв'язку в одному елементі сім'ї викликає відповідну трансформацію в інших. Тому сама методика впливу на сім'ю має бути системною, тобто містити сукупність системних методів і дослідницьких процедур, адекватних визначеним сторонам і звязкам процесу життєдіяльності сім'ї та її конкретних проблем.

Фамілієцентриський принцип (або принцип фамілієцентризму) потребує, щоб у процесі організації соціальної роботи на всіх її рівнях права та інтереси сім'ї стояли на першому місці, маючи пріоритет перед правами та інтересами держави, товариства і т. ін. Ті або інші політичні, економічні, соціальні заходи й рішення позначаються на житті сім'ї опосередковано. Соціальна ж робота з сім'єю — це система безпосередньої допомоги, коли суспільний ефект її позначається, насамперед, на зміні соціального самопочуття сім'ї й лише опосередковано — на демографічних, економічних і тому подібних наслідках.

Наслідування цього принципу ставить актуальне питання про співвідношення прав сім'ї і прав особистості в сім'ї.У цьому розумінні сім'я — не сукупність суверених особистостей, а якась нова якість. Можна припустит, що ця нова якість характеризує шлях перетворення кожного члена сім'ї «із «мети для себе» в «мету для всіх».

Крім специфічних принципів соціальної роботи з сім'єю, можна вести мову і про саму специфіку сім'ї, знання й розуміння котрої необхідно соціальному працівникові для ефективності власної діяльності.

Сім'я — один із найбільш консервативних соціальних інститутів, що чинить опір будь-яким змінам. Але непомітний, на перший погляд, вплив соціального середовища, накопичуючись, викликає різку зміну всередині сім'ї та сімейного способу життя. У результаті виникає ефект «накопичення проблем» сімей, що обтяжені різноманітними труднощами.

Сім'я є колективним клієнтом соціальної роботи. Вона має складну об'єктивно-суб'єктивну природу, отримуючи допомогу різноманітних соціальних служб, але в той же час займається самодіяльністю по забезпеченню власного виживання, зберігання своїх функціональних завдань і структурних зв’язків.

Завдання соціального працівника полягає в тому, що він має диференціювати сім'ї, з якими буде працювати, за ознакою спроможності сім'ї до самодостатності щодо отримання соціальних послуг.

Річ у тім, що в деяких (поки виняткових) випадках власний потенціал сім'ї є достатнім для того, аби, використовуючи внутрішні ресурси, поліпшити свій стан за всіма життєво важливими для неї показниками (поліпшити свій економічний стан, перейти з розряду одержувачів допомоги в розряд фінансово не залежних суб'єктів, які самозабезпечуються тощо). Але не всі сім'ї здатні до цього. Тому виникає необхідність відповідного аналізу з боку соціального працівника, на основі результатів якого може розгортатися згодом його відповідна діяльність. Соціальні проблеми сім'ї виявляються досить багатосторонньо. Значною мірою основні труднощі й потреба в професійній допомозі сім'ї залежить від її функцій та типу про, що ми розглянемо в наступних розділах.

1.2 Функції та основні напрямки сучасної сім'ї

Сім'я — це соціальна група, яка складається з чоловіка та жінки, котрі перебувають у шлюбі, їх дітей (власних або прийомних), та інших осіб поєднаних родинними зв’язками з подружжям, кровних родичів і здійснює свою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально-психологічного укладу, взаємної відповідальності, виховання дітей. Сім'я завжди виступає моделлю конкретного історичного періоду розвитку суспільства, відображає його економічні, моральні й духовні суперечності. Отже, сучасні економічні перетворення, демографічні проблеми, криза в політиці, культурі - все це відбивається на життєдіяльності сучасної сім'ї, при цьому поглиблюється її дезорганізація.

Сім'я як соціальний інститут перебуває у стані гострої кризи, що, звичайно, негативно впливає на виконання нею основних функцій, тобто на життедіяльність сім'ї: матеріально-економічне забезпечення, житлово-побутові умови. Це, в свою чергу, створює певний морально-психологічний клімат, який впливає на духовність сім'ї, виховання дітей, організацію вільного часу членів сім'ї.

Вособливо складних умовах у період кризи опинилася молода сім'я, яка визначається як соціальна група, у якої вік чоловіка та жінки або одного з них неперевищує 28 років. В Україні налічується 10,3 млн. Молоді (віком від 15 до 28 років), що становить 19,1% загальної кількості населення. В країні мешкає 2 млн. 400 тис. молодих сімей, в яких народжується 80% усіх народжуваних в Україні дітей. Тобто 46,6% молодих людей перебувають у шлюбі, і хоча статистика недосконала і невстигає за кількісттю розлучень, можна сказати, що 50% молоді перебувають в шлюбі (або була в шлюбі). Є молодь, яка готується до шлюбу. Отже, питання шлюбно-сімейних відносин хвилюють молодь: як підготуватися до шлюбу, як обрати супутника життя, як одружитися, зберегти сім'ю, запобігти сімейним чварам, як виховувати дітей та ін. [№ 66]

Перед молодою сім'єю стоять особливо гострі проблеми матеріально — економічного та житлово-побутового характеру. Невизначенність майбутнього, незайнятість у сфері суспільного виробництва, нестабільність заробітків, непідготовленість до сімейного життя та виживання у таких умовах негативно позначаються не лише на демографічній ситуації в Україні, а й на внутрісімейних процесах, характері взаємостосунків членів сім'ї, сім'ї з оточуючим середовищем, вихованні дітей, організації вільного часу сім'ї.

Державна політика, спрямована на підтримку молодої сім'ї, знайшла своє вираження у Законі «Про сприяння соціальному становленню і розвитку молоді в Україні», галузевій програмі Мінмолодьспорту України щодо поліпшення становища молодих жінок, сім'ї, завдяки якій передбачається здійснити заходи, спрямовані на поліпшення становища молодої сім'ї, її соціальний захист. Ці завдання реалізуються за допомогою соціальних служб для молоді, створених на початку 90-х років.

Розглянемо кожну функцію сім'ї та визначимо, як сучасна сім'я справляється з її виконанням.

Матеріально-економічну функцію сім'ї — становлять її бюджет, організація споживчої діяльності, участь у суспільному виробництві, здобуття професії, відновлення втрачених на виробництві сил. Сім'я повинна брати участь у суспільному виробництві, здобуття професії, відновлення втрачених на виробництві сил. Сім'я повинна брати участь у суспільному виробництві, здобувати професію, заробляти собі на життя, на відновлення втрачених на виробництві сил. Чи може сучасна сім'я ефективно виконувати цю функцію? Як свідчать дані соціологічних досліджень, переважна більшість сімей має життєвий рівень нижче прожиткового мінімуму; більше 50% цих сімей перебувають за межою бідності, а прибуток молодої сім'ї у двічі нижчий за необхідні потреби. Крім того, чимало молодих людей не зайнято або не повністтю зайнято у системі суспільного виробництва внаслідок його кризового стану, скорочень мають нестабільний заробіток. Тому, щоб утримувати сі'ю, люди змушені займатися так званою комерційною діяльністю. Особливо важко сім'ям, які виховують малих дітей, неповним, багатодітним багатодітним сім'ям. Ці явища стають причиною зубожіння сімей, що позначається на здоров'ї членів сім'ї, їх інтелектуальному розвитку, а в майбутньому — на розвитку суспільства, генофонді країни.

Житлово-побутова функція — це забезпечення сім'ї житлом, ведення домашнього господарства, організація домашнього господарства, організація домашнього побуту. Ця функція тісно пов’язана з попередньою. За даними соціологічних досліджень лише 5−7 відсотків молодих сімей, що беруть шлюб, забезпеченні власним житлом. Через 5 років спільного проживання власне житло мають 23 відсотки молодих сімей, інші або проживають з батьками, або наймають (48,5 відсотка) окрему квартиру чи кімнату в гуртожитках (особливо це стосується студентської сім'ї). Молоді сім'ї навіть не мають чітких перспектив щодо одержання житла. Усі ці негаразди негативно позначаються на організації домашнього побуту і загалом — на мікрокліматі сім'ї.

Отже, в активний період життя, сприятливий для здобуття професії, вдосконалення професійних якостей, народження та виховання дітей, молода сім'я не має належних економічних та побутових умов для свого становлення, нормального розвитку та виховання здорового покоління.

Репродуктивна (демографічна) функція сім'ї - полягає у відтворенні життя, продовженні людського роду, тобто в народженні дітей. Мається на увазі відтворення не тільки кількісне, а й якісне (народження фізично і психічно здорового покоління, без біологічних і психічних аномалій). Як відомо, для відтворення населення та його природного приросту кожна сім'я повина мати двох або трьох дітей. Статистичні дані свідчать про те, що особливістю сучасної молодої сім'ї є її малодітність (більшість сіме, десь біля 52 відсотків має одну дитину), бездітність, відкладення народження дітей на невизначений період. У результаті з 1991 р. в Україні кількість померлих перевищує кількість народжуваних. Наприклад, у 1992 р. кількість народжених в Україні становила 596 785, а померлих — 697 110. Отже природний приріст дорівнював — 100 325. Тобто населення України має тенденцію до старіння та вимирання. Цей процес торкнувся й сільської місцевості, де раніше в сім'ях налічувалося двоє - троє, а то й більше дітей. Нині більшість сільських сімей також має лише одну дитину.

Отже скрутні матеріально — економічні та житлово-побутові умови існування молодої сім'ї негативно відбиваються на відтворенні населення України, що в свою чергу через певний час справлятиме негативний вплив на загальний розвиток суспільства: не вистачатиме робочих рук, спостерігатиметься недостатній розвиток науки, подальше зменшення кількості населення тощо. Складність ситуації, у якій перебуває зараз молода сім'я, негативні явища, що мають місце в негативному середовищі (алкоголізм, наркоманія, захворювання, що передаються статевим шляхом) позначаться і на якісному відтворенні населення.

Комунікативна функція сім'ї - передбачає створення сприятливого сімейного мікроклімату, необхідного для психічно-емоційного відтворення сил членів сім'ї, внутрісімейного спілкування подружжя, батьків і дітей, сім'ї, внутрісімейного спілкування подружжя, батьків і дітей, сім'ї та оточуючого мікроі макросередовища, а також її спілкування з духовними та інтелектуальними надбаннями суспільства (засоби масової інформації, література, мистецтво тощо). Психологічний клімат сім'ї - це стійкий емоційний настрій, результат особливостей і якості взаємостосунків членів сім'ї. Психологічний клімат сім'ї може змінюватись і залежати від самих членів сім'ї. Він може бути сприятливим, несприятливим (конфлікти, сварки, знервованість), суперечливим (чи то повна злагода, чи то сварки).

Характерні ознаки сприятливого сімейного мікроклімату — згрунтованність членів сім'ї, доброзичливість почуття захищенності, терпимість, взаємна повага, взаємодопомога, чуйність, співчуття, прагнення допомагати один одному, співпереживання, відповідальність за сім'ю та кожного її члена. Велике значення для психологічного клімату сім'ї має внутрісімейне спілкування. Сімейний мікроклімат на який впливають стійкий позитивний емоційний настрій, взаєморозуміння, доброзичливість, позначається на настрої членів сім'ї, загальному стилі їхнього життя. У такій сім'ї наявне бажання разом проводити вільний час, вихідні дні, відпустку. Вона відкрита як для внутрісімейного (між подружжям, подружжям і дітьми, подружжям і батьками), так і для позасімейного (з друзями, сусідами, знайомими) спілкування, створює душевний комфорт, рятує від нервових перевантажень.

Знервованість, відсутність побутових вигод, постійна роздратованість грубість, сварки, чвари, піклування лише про власний комфорт, відсутність милосердя у членів сім'ї призводять до негативного емоційно-психологічного мікроклімату. Такі життєві умови подружжя, а також дітей зумовлюють депресивні стани, емоційне перенапруження, дефіцит позитивних емоцій, стресові ситуації. До останніх можуть призводити невміння раціонально вирішувати матеріально-економічні та житлово-побутові проблеми, сексуальна дисгармонія, конфліктність, що прогресує на основі алкоголізму, аморальної поведінки, наявності у членів сім'ї таких якостей особистості, як ревнощі, надмірна образливість, егоїзм, небажання поступатись власними інтересами, зручностями заради ближнього.

Останнім часом у сім'ях, особливо молодих, спостерігається багато розлучень. В умовах соціально-психологічного стресу молодь по суті не підготовлена ні морально, ні матеріально до створення сім'ї, не бажає мати дітей. За статистичними даними в Україні розпадається кожний другий третій шлюб. Проте в окремих регіонах процес розлучень має свою специфіку. Наприклад, у Житомирській області у 1−4 місці 1994 р. розпалося 80 відсотків шлюбів, у Криму — 65,5 відсотка, на Кіровоградщині розпадається третина молодих сімей, які живуть разом до п’яти років; у Донецькій області за останні 2 роки зареєстровано 82 298 шлюбів, а розпалося за цей період — 54 193. Така ж картина спостерігається на Полтавщині та в інших регіонах України, причому цифри постійно зростають. [№ 43]

Крім того, стали поширеними деформовані шлюбно-сімейні процеси: молодь не хоче офіційно реєструвати шлюб, народжувати дітей, відкладаючи це до кращих часів. Усі ці явища призводять до зростання кількості позашлюбних дітей серед дуже молодих матерів. Їх в Україні народилося у 1993 р. 13,0 відсотків у містах і 12,8 відсотка — у селах. Отже, зростає кількість дітей народжених поза шлюбом, в тому числі у неповнолітніх матерів.

Збільшується кількість неповних сімей, діти у таких сім'ях не мають належного матеріального забезпечення. Крім того, виховання дитини одним з батьків, переважно матір'ю, негативно відбивається на формуванні особистості як хлопчика, так і дівчинки.

У нормальній, благополучній сім'ї всі проблеми, як правило, мають раціональні способи розв’язання, не зачіпаючи інтереси будь-кого з її членів: кожний має свої свободи, можливості задовольняти власні потреби. Дезорганізація шлюбно-сімейних відносин призводить до зниження соціальної активності людини, позначається на її працездатності, погіршує стан психічного та фізичного здоров’я, негативно впливає на процес сімейного виховання, збільшує кількість дитячих захворювань, сприяє появі важковиховуваності, формуванню ранньої девіантної поведінки, невротичних, психологічних розладів, збільшенню суїцидних вчинків.

Розпаданню шлюбів сприяють не тільки складні матеріально-економічні та житлово-побутові умови сім'ї, а медично — соціальна, соціально-психологічна і психолого-педагогічна непідготовленість молодді до сімейного життя, невміння раціонально розв’язати сімейні проблеми і запобігати конфліктним ситуаціям, відсутність правових, юридичних, медичних, економічних, сексологічних, наркологічних і псилого-педагогічних знань, необхідних для молодого подружжя.

Виховна функція — полягає у передачі дітям дорослими членами сім'ї соціального досвіду. Правильне сімейне виховання розвиває здібності, здорові інтереси та потреби дитини, формує правильний світогляд, позитивне ставлення до праці, сприяє прищепленню гумманих моральних якостей, розумінню необхідності дотримуватися правових і моральних норм життя, поведінки, що сприяє розвитку фізичної досконалості дітей зміцненню їхнього психічного здоров’я, виробленню навичок санітарно-гігієнічної культури. Ця функція — одна з найважливіших. Її мета — передати підростаючим поколінням у процесі входження в систему суспільних відносин соціального досвіду, знань, орієнтацій, норм і ролей, умінь і навичок, необхідних для моральної життєдіяльності. Успіх виховання залежить від виховного потенціалу сім'ї, який у свою чергу залежить від її матеріальних і побутових умов, чисельності та структури сім'ї, взаємостосунків, які складаються між всіма членами родини, особистого прикладу батьків, їх педагогічної культури, специфіки самого процесу сімейного виховання.

Соціальна ситуація, у якій перебуває сучасна молода сім'я, призводить до того що виховуючи дітей батьки стикаються з цілим рядом проблем. Зважаючи на те, що суспільством ставиться завдання посилити сімейне виховання, школа та соціальні служби мають допомагати сім'ї у створенні нормальних псиголого-педагогічних та емоційно-моральних умов для повноцінного виховання дітей, розвитку їхніх пізнавальних інтересів, фізичного удосконалення, нормального спілкування з батьками та іншими членами сім'ї, у набутті батьками умінь, необхідних для вирішення складних проблем сімейного виховання. Вимога сучасного суспільства поліпшити якість сімейного виховання та підвищити відповідальність батьків за виховання дітей часто стикається з проблемою матеріальної незабезпеченності сім'ї, зосередженності батьків на пошуках коштів для того, щоб, насамперед, забезпечити їх нормальним харчуванням, одягом, Тобто задовольнити фізичні потреби дитини. Внаслідок цього духовний розвиток дитини залишається часто поза увагою батьків, на нього не вистачає вже ні сил, ні часу.

Крім того, сім'я потребує допомоги і в питаннях спілкування з батьками, родичами, особливо з тими, з якими вона разом проживає. Внаслікок зростання кількості розлучень, нестабільності та деформації шлюбу соціальної допомоги потребують сім'ї, які не в змозі забезпечувати належний рівень сімейного виховання і в яких створюються передумови для негативного напрямку у формуванні особистості дитини. Це так звані неблагополучні сім'ї, де батьки зловживають спиртним, ведуть аморальний спосіб життя; неповні сім'ї; сім'ї, де між батьками, батьками й дітьми мають місце постійні конфлікти; сім'ї з низьким морально-культурним рівнем батьків; зовні благополучні сім'ї, тобто сім'ї, де за нормальних економічно-побутових умов і наявності обох батьків складаються несприятливі умови для виховання дітей внаслідок педагогічної неосвідченності та низької педагогічної культури батьків, причому, педагогічні помилки батьків носять стабільний характер. Тому постає завдання про підготовку батьків до якісного виконання батьківських обов’язків.

Соціальної, педагогічної та психологічної допомоги потребують також сім'ї групи ризику, до яких на даному етапі нрозвитку суспільства ми відносимо багатодітні сім'ї, одиноких матерів, неповнолітніх матерів, сім'ї з дітьми-інвалідами, батьками — інвалідами, малозабезпечені сім'ї.

Рекреативна функція сім'ї - це організація вільного часу та відпочинку сім'ї. Рекркативна діяльність сім'ї здійснюється в будні й вихідні дні, а також під час відпустки. Вона виконує роль збереження сім'ї як цілісної одиниці, зміцнює сім'ю, закріплює кращі традиції, має велике значення у вихованні дітей, емоційному єднанні подружжя. Крім того, ця функція має значення для розвитку інтересів і потреб особистості, виконує культурну роль, формуючи, розвиваючи та виховуючи культурні, моральні ідуховні цінності та норми. У стабільній сім'ї ця функція постійно трансформується й розвивається. У дезорганізованих сім'ях ця функція по суті руйнується або виконується частково. Це спостерігається і в повсякденному житті, коли члени сім'ї повертаються додому з роботи. У цей період вільний час сім'ї призначений для відновлення фізичних, моральних та емоційних сил, витрачених протягом трудового дня. Крім відновлення витрачених сил, людина мусить подбати про свій духовний та інтелектуальний розвиток. І дуже важливо, щоб це стосувалося кожного з членів подружжя і дітей. Під час відпустки майже весь час можна присвятити дозвіллю, що може найбільше сприяти розвитку особистості.

Проблема реалізації рекреативної функції молодої сім'ї полягає в тому, що зараз обмежені умови для раціонального проведення вільного часу. Адже фінансові проблеми, про що ми вже згадували, не дають можливості відвідувати кіно, театри, концерти, вистаки, музеї, кафе і ресторани, реалізовувати свої потреби у відпочинку, оздоровлювати сім'ю в санаторії, будинках відпочинку, на морі, відправляти дітей у літній табір, мандрувати.

Найреальніший спосіб відпочинку — поїхати до батьків у село, родичів або знайомих. Отже, сім'я має дуже обмежені можливості для духовного розвитку своїх членів. Незадовільні житлові умови сучасної молодої сім'ї і вимушенність проводити своє дозвілля здебільшого вдома можуть призводити до роздратованості, негативного стереотипу поведінки в сім'ї.

Отже, ми розглянули основні форми життєдіяльності сім'ї-її фунції. Як видно із зробленого аналізу всі функції між собою тісно пов’язані. Неможливість виконання сім'єю однієї функції веде за собою прорахунки у виконанні іншої функції. Тому для підтримки та розвитку нормальної життєдіяльності сім'ї необхідна державна політика, яка має бути спрямована на постійне удосконалення умов для реалізації економічного та духовного потенціалу сім'ї, і має прагнути до того, щоб найменша кількість сімей потребувала допомоги, пільг, безкоштовних послуг тощо. Для цього слід постійно стимулювати внутрішні резерви сім'ї (економічні, демографічні, виховні, рекреативні), а також допомагати реалізувати їх.

Практика соціальної роботи з сім'єю завжди спирається на конкретний тип сім'ї. Класифікація типів сім'ї можна побудувати за різними критеріями, ознаками тощо.

1.3 Типологія сімей

Успішність соціальної роботи з молодою сім'єю забезпечується завдяки врахуванню типу сім'ї. Адже кожна сім'я, яка належить до того чи іншого типу, має свої типові особливості, а значить потребує різних видів соціальної допомоги, застосування певних форм і методів роботи. Слід зазначити, що у науковій літературі типологія сімей достатньою мірою не розроблена, не визначенні основні ознаки, які мають бути покладені в основу визначення типології сімей. Проте визначення типів сімей необхідне для практичної діяльності закладів освіти, соціальних служб для молоді.

Ми вважаємо задоцільне визначити типи сімей залежно від функцій, яку виконує сім'я. І у той же час слід зазначити, що якусь конкретну сім'ю можна віднести до різних типів, залежно від того, під яким кутом зору вона розглядаєтья. Отже, виходячи з основних функцій сім'ї, можна назвати такі типи сімей:

1) Залежно від виконання матеріально-економічної функції:

— за рівнем матеріальної забезпеченості - бідні, малозабезпечені, забезпечені, багаті;

— за професійною приналежністю, освітнім рівнем, віком, ставленням, до релігії та за особливими умовами сімейного життя — сім'ї робітників, службовців, акторів, вчителів та ін.; студентські сім'ї; неповнолітніх; баптистів, мусульман; моряків, космонавтів, висококваліфікованих спортсменів, геологів та ін.

2) Залежно від виконання житлово — побутової функції, та структурою сім'ї та особливостей проживання:

— за складом сім'ї (структурою): неповні, прості нуклеарні (батьки і діти), складні (батьки, діти, дідусі, бабусі-у різних варіантах); великі (батьківська пара, декілька дітей зі своїми сім'ями-три і більше подружніх пар);

3) Залежно від виконання демографічної функції:

— за кількістю дітей в сім'ї: інфертильні (бездітні), однодітні, малодітні (2 дитини), багатодітні (3 і більше дітей до 16 років);

— за однорідністтю соціального складу: однорідні (сім'я складається з представників однакових соціальних прошарків-робітничі сім'ї, сім'ї інтелігентів, сім'ї вчених і т. ін.) — їх налічують до 70%; різнорідні сім'ї (члени сім'ї мають різну освіту, професію. У таких сім'ях у її членів загальних інтересів менше) за регіональними принципом: (міські, сільські); - за тривалісттю подружнього життя: сім'ї молодожонів (до 1 року);

— сім'ї з тривалістю подружнього життя від 1 до з років;

* * * від 3 до 5 років;

* * * від 5 до 10 років;

* * * від10 до 20 років;

* * * від 20 до 25 років;

* * * від 25 до 30 років;

* * * від 30 років і більше.

Деякі автори таку типологію розглядають дещо інакше і виділяють етапи життєвого циклу, що враховують тривалість спільного проживання й вік дитини: молоді сім'ї, сім'ї з дітьми певного віку, сім'ї пенсіонерів.

В зарубіжній літературі визначаються відповідно такі типи сімей: сім'я двокар'єрна (чоловік і жінка-професіонали); сім'я середнього класу, сім'ї кольорових (в США), міжнаціональні сім'ї, сім'ї безробітних, гомосексуалістів, емігрантів, національних меншин у зоні конфлікту та ін.; [№ 51].

4) Залежно від виконання комунікативної функції:

— сім'ї за типом керівництва-гелітарні (рівноправні, демократичні); авторитарні (підпорядкування одного члена подружньої пари іншому);

— за типом юридичних взаємостосунків — побудовані на шлюбних стосунках; позашлюбні (співжиття без оформлення шлюбу); оформленні юридично, але проживають окремо;

— за юридичними взаємостосунками батьків та дітей — чоловік і жінка живуть з різними дітьми; чоловік або жінка (чи обидва) мали дітей до вступу в шлюб, зведені діти; усиновлені діти; опікунські сім'ї.

— за якістю емоційно-психологічних взаємостосунків у сім'ї: гармонійні; конфліктні; емоційно неврівноваженні; дезорганізовані (панує страх, культ сили);

— соціально неблагополучні (мають негативні взаємостосунки з морально-правовими органами суспільства);

— сім'ї зі специфічними проблемами — сім'ї з психічними та фізичними захворюваннями; сім'ї правопорушників; сім'ї алкоголіків, наркоманів; сім'ї з захворюваннями на СНІД; сім'ї зі схильністтю до суїциду; сім'ї інвалідів;

5) Залежно від виконання виховної функції;

— благополучні;

— неблагополучні; (в тому числі зовні благополучні);

— сім'ї групи ризику.

Таких типологій можна назвати значно більше. Крім того, у межах кожного типу можна ще визначити окремі види сімей. Наприклад, види неблагополучних (зовні благополучні, неповні). Свої типи мають також міські, сільські сім'ї. Але в основному сім'ї змішані, в яких поєднано кілька типів і видів. Наприклад, міські сім'ї можуть мати різний рівень матеріальної забезпеченості, різний характер взаємостосунків, різну структуру. Або неповна сім'я може бу ти матеріально забезпеченою або бідною, з хорошими взаємостосунками у сім'ї або поганими тощо.

З точки зору соціальної роботи найбільшої уваги з боку соціальних служб потребують сім'ї, яким потрібна соціально-психологічна, соціально-педагогічна допомога. До таких відносяться типи сімей, залежно від виконання ними виховної функції. Це так звані неблагополучні сім'ї. До неблагополучних відносяться сім'ї, які повністю або частково втратили свої виховні можливості через ті чи інші причини. В результаті цього в таких сім'ях об'єктивно чи суб'єктивно складаються несприятливі умови для виховання дитини. Ці сім'ї характеризуються певними негативними проявами:

* батьки зловживають спиртними напоями, наркомани, ведуть аморальний спосіб життя, вступають у конфлікт з морально-правовими нормами суспільства (тобто припускають різні види правопорушень);

* з низьким морально-культурним рівнем батьків;

* неповні сім'ї;

* зі стійкими конфліктами у взаємостосунках між батьками;

* зовні благополучні сім'ї, які допускають серйозні помилки, прорахунки у системі сімейного виховання внаслідок низької педагогічної культури та неосвіченості. Причому, такі помилки і прорахунки в системі сімейного виховання носять не сетуативний, а стійкий характер. Тобто в таких сім'ях постійно порушуються певні педагогічні вимоги. До зовні благополучних можна віднести сім'ї у яких:

— спілкування батьків з дітьми носить формальний характер;

— відсутня єдність вимог до дитини;

— безконтрольність з боку батьків за успішністю та поведінкою дитини або контроль носить однобічний характер;

— надмірна батьківська любов;

— надмірна суворість у вихованні, застосування фізичних покарань;

— має місце насильство до жінки, дитини;

— не враховуються у процесі сімейного виховання вікові та індивідуально-психологічні особливості особистотсі дитини.

Останнім часом стали звертати на себе увагу сім'ї так званих «Нових українців», які основну увагу зосереджують на власному бізнесі, а сімейне виховання у них зводиться до купівлі дітям дорогих іграшок, одягу, видачі значних сум грошей, їм не вистачає часу для збільшення духовного, морального впливу на дитину.

Сімейне неблагополуччя негативно позначається на формуванні особистості дитини. Дитяче виховання в умовах негативного емоційно-психологічного сімейного мікроклімату визначається ранньою втратою потреби у спілкуванні з батьками, егоїзмом замкненістю, конфліктністю, впертістю, неадекватною самооцінкою (завищеною чи заниженою), озлобленністю у своїх силах, недисциплінованістю, втечами з дому, бродяжництвом та ін. Все це свідчить, що діти з неблагополучних сімей мають більше причин для поповнення рядів важковиховуваних, правопорушників, наркозалежних.

Що ми розуміємо під сімейним благополуччям? Які сім'ї ми відносимо до благополучних? Говорячи про сімейне благополуччя, В. О. Сухомлинський зазначав, що в такій сім'ї батько і мати живуть у злагоді, між ними панують тонкі взаємовідносини у почуттях, взаємна повага, розуміння найтонших відтінків настрою один одного. При таких взаємостосунках між батьками у дитини утверджується віра в людську красу, душевний спокій, рівновагу. І цю дитячу віру слід берегти. [№ 55]

Благополучна сім'я міцна своїми внутрішніми зв’язками, високим рівнем координації. У такій сім'ї існують взаєморозуміння, взаємна повага, між усіма її членами, позитивнаморальна атмосфера, спільність поглядів на більшість сфер духовного життя, врахування у сімейному житті інтересів кожного, душевних переживань, психологічна взаємна підтримка, трудова співдружність, задоволення почуття власної гідності, своєї значущості, взаємна довіра, доброта, чуйність, раціональні способи вирішення всіх сімейних проблем, розуміння завдань сімейного виховання та ін.

Та сім'я позитивно впливає на формування особистості дитини, яка допомагає дитині відчувати себе рівноправним членом сімейного колективу, де її люблять; вона має у сім'ї свої права і свої обов’язки; до її потреб ставляться з розумінням. Така сім'я створює душевний комфорт, рятує від нервових переживань. Саме в таких сім'ях діти найбільше цінують поради і допомогу батьків, наслідують їх особистий приклад. У нормальній сімейній обстановці дитина виростає доброзичливою, гуманною, здібною до співчуття, спокійною, оптимістичною, добрим товаришем, з почуттям гумору, має тверді етичні правила. Отже, для нормального розвитку дитини потрібна щаслива, повноцінна сім'я, де щасливі між собою батьки, батьки і діти.

Отже, ми розглянули типології сімей, та напрямки соціально — педагогічної роботи у відповідносоті до кожного типу сім'ї.

2. Соціально-педагогічна діяльність з сім'єю

2.1 Загальні напрямки та зміст соціальної роботи із сім'єю

Одним з основних об'єктів соціальної роботи виступають молода сім'я та сім'ї, які мають проблеми у сімейному вихованні, сім'ї, які за особливостями своєї життєдіяльності потребують соціальної підтримки, допомоги, реабілітації. Це неблагополучні, багатодітні, студентські сім'ї, сім'ї мігрантів та біженців, сім'ї з дітьми і батьками-інвалідами, сім'ї з нестандартною дитиною, бідні й малозабезпечені сім'ї, сім'ї одиноких та неповнолітніх матерів та ін. Соціальна робота з молодими сім'ями полягає у забезпеченні соціальної профілактики сімейного неблагополуччя, здійсненні системи заходів спрямованих на запобігання аморальної, протиправної поведінки дітей та молоді, наданні соціальної допомоги та послуг з метою реалізації програми роботи з молодою сім'єю; наданні допомоги батькам у розв’язанні складних питань сімейного виховання; здійсненні соціальних послуг, здійснення соціальної реабілітації.