Виховання-процес інтеріоризації загальнолюдських цінностей

Для того, щоб надбання культури були прийняті особистістю, недостатньо того, щоб учень усвідомлював їх необхідність. Цінність набуває спонукальної сили мотиву діяльності лише тоді, коли вона стала об'єктом потреби особистості, тобто за умови спрацювання механізму інтериоризації Інтериоризація — процес переведення культурних цінностей у внутрішній світ особистості. У випадку, коли цінність — потреба стала моментом внутрішнього існування, вихованець може чітко сформулювати цілі власної діяльності, знайти ефективні засоби їх реалізації, здійснити своєчасний контроль, оцінку і коректування своїх дій.

Становлення особистісного в дитині передбачає засвоєння нею системи суспільних вартостей. З цією метою педагог організовує, відбирає об'єкти культури, надає їм цільової спрямованості, створюючи тим самим виховне середовище, яке розгортає перед учнем спосіб життя і дозволяє природно входити в контекст сучасної культури. Інтериоризація вартостей культури вимагає в усіх випадках урахування діалектичної єдності когнітивного і чуттєвого, раціонального і практичного, соціального та індивідуального в особистості.

Гуманістична функція виховання полягає у тому, щоб створити умови, за яких особистість зможе максимально реалізувати весь свій потенціал здібностей у сучасній соціокультурній ситуації. Виховання, з одного боку, розширює кордони життєтворчості особистості, з іншого — закладає в особистість внутрішні механізми індивідуального розвитку — самоактуалізації, самореалізації. Потреба в самореалізації, на думку одного з основоположників гуманістичної психології А. Маслоу, займає особливе місце серед інших потреб особистості (фізіологічних, потреб у безпеці, любові, повазі, самооцінці): людина намагається максимально реалізувати увесь потенціал власних здібностей, щоб «бути тим, ким вона може стати». Прагнення до самореалізації, по суті, є прагнення до самоствердження за рахунок таких особистісних функцій, як рефлексія, колізійність, мотивація, опосередкування, смислотворчість і под. Людина, на думку К. Роджерса, є суб'єктом власного життя. Вона вільна у своєму виборі, прийнятті рішень, намагається виявляти самостійність і відповідальність, саморозвиватися. У здорової, нормальної людини ці якості завжди існують як потенційні можливості.

У спільній діяльності учень займає різні позиції і вступає у різні відношення. Особистість дитини, підкреслює О.М. Леонтьєв, може характеризуватися на кожному віковому етапі лише місцем, яке вона посідає в системі людських відношень.

Розробка змісту діяльності учнів передбачає створення умов для:

• а) внутрішнього плану розвитку особистості (самості) за допомогою самопізнання, саморегуляції, самоорганізації;
• б) зовнішнього плану розвитку особистості (соціумності) за допомогою адаптації, самоствердження, корекції, що виявляється в актах самореалізації особистості. Саме ці два плани спільної діяльності забезпечують реалізацію мети гуманістичного виховання — створюють умови для саморозвитку і самореалізації особистості у гармонії із собою і суспільством. Таким чином, в особистісно стверджувальних ситуаціях вихованець формується як суб'єкт власної діяльності і поведінки. Він реалізує гуманістичний спосіб життєдіяльності, тим самим удосконалюючи себе як гуманну особистість.

Отже, виховання, як процес ціннісного відношення утворює механізми саморегуляції і самоактуалізації, що створюють нові можливості формування гуманістичної спрямованості особистості.