Виховання культури мови та поваги до державної мови у дітей

ВИХОВАННЯ КУЛЬТУРИ МОВИ ТА ПОВАГИ ДО ДЕРЖАВНОЇ МОВИ У ДІТЕЙ

Говорячи про громадянське, патріотичне виховання, не можна, звичайно, обминути і мовне питання. Повага до рідної мови має формуватися у дитини змалечку. І в їх дошкільних закладах, де мові надають належне значення, вихованці за роки перебування досягають прекрасних результатів.

Дуже важливо, щоб тут не було нічого примусового. Щоб дитина вільно почувалася в садку, щоб їй завжди було там цікаво.

Якою має бути мова, щоб викликати позитивні почуття, впливати на емоційну сферу дитини? Насамперед, теплою. Через мову вихователь передає своє ставлення, спонукає до спілкування, емоційного відгуку на свої дії. Лагідне звертання, теплі й добрі слова, звернені не лише до дитини, а й до дорослих у присутності малюка сприятимуть позитивному сприйняттю думки, яку хоче передати мовець. Тепло мови вивільняє тепло серця. І цим теплом зігрівається спілкування. Зміст спілкування, спрямований на моральний розвиток дитини, визначається дорослими і можливості його безмежні (Г. Бєлєнька).

У XIX ст. глибоке психолого-педагогічне обґрунтування ролі рідної мови в емоційному та інтелектуальному розвитку новонародженої дитини дав у ряді творів видатний педагог К. Ушинський, мати якого була українкою. Він писав: «Засвоюючи рідну мову легко й без великих зусиль, кожне нове покоління засвоює в той же час плоди думок і почуттів тисяч поколінь, що передували йому й давно вже зотліли в рідній землі або жили, можливо, не на берегах Рейну і Дніпра, а десь біля підніжжя Гімалаїв. Усе, що бачили, все, чого зазнали, все, що пережили та передумали ці незліченні покоління предків, передається легко й без великих зусиль дитині, тільки-но вона розплющує очі на світ Божий, і дитина, вивчившись рідної мови, вступає вже в життя з безмежними силами. Не тільки умовних звуків вчиться дитина, вивчаючи рідну мову, а п'є духовне життя й силу з рідних грудей рідного слова» , — вважав славнозвісний педагог. Ушинський започаткував художній стиль викладу глибокого психолого-педагогічного обґрунтування проблем рідної мови.

Особливої ваги він надав ролі рідної мови у вихованні духовності: «Вважаючи мову органічним витвором народної думки й почуття, в якому виявляються результати духовного життя народу, ми, звичайно, зрозуміємо, чому в мові кожного народу відбивається особливий характер, чому мова є найкращою характеристикою народу. Факт спадковості національних характерів, що проявляється в мові, не підлягає сумніву» .

Вчений описує процес формування духовності дитини під впливом слова рідної мови: «З такої, що не викликає сумніву, характерності мов чи не маємо ми права зробити висновок, що зовсім не байдуже для духовного розвитку дитини, якою мовою вона розмовляє в дитинстві? Якщо ми визнаємо, що на душу дитини та на напрям її розвитку можуть впливати навколишня природа, люди, що її оточують, і навіть картина, що висить на стіні в її дитячій кімнаті, навіть іграшки, що ними вона грається, то невже ми можемо не визнати впливу такого перейнятого своєрідним характером явища, як мова того чи іншого народу, цей перший тлумач і природи, і життя, і ставлення до людей, ця тонка, що обіймає душу, атмосфера, крізь яку дитина все бачить, розуміє й відчуває?

Дитина, розвиток якої не був спотворений силою, здебільшого в п’ять чи шість років розмовляє вже жваво й правильно своєю рідною мовою. Мова, створена народом, розвиває в душі дитини здібність, яка створює в людині слово і яка відрізняє людину від тварини: розвиває дух" .

Ушинський вважав шкідливим для розвитку духовності дитини надання пріоритету освоєнню чужої мови першою заради того, щоб вона мала кращу вимову і розмовляла цією мовою без акценту. Вивчаючи чужу мову першою, діти набувають прекрасної вимови. Це незаперечна істина. «Тож ті, — резюмує автор, — для кого правильний розумовий розвиток, повнота духовного життя, розвиток думки, почуття поезії в душі, національність людини, її здатність бути корисною Батьківщині, моральність і навіть релігія дітей ніщо в порівнянні з доброю паризькою вимовою, — марно витрачають зусилля на читання нашої статті.».

У другій половині XX ст. найбільш глибоку психолого-педагогічну оцінку ролі рідної мови у духовному вихованні дітей дав Василь Сухомлинський. «Кожне слово рідної мови має своє обличчя, як у квітки, у нього свій неповторний аромат і відтінок барви, — а цих відтінків кожна барва має тисячі. Рідне слово — то невичерпне, животворне і невмируще джерело, з якого дитина черпає уявлення про навколишній світ, про свою родину, про своє село і місто, про весь свій край» , — писав видатний педагог.

Сухомлинський гідно продовжив започаткований Ушинським художній стиль високопрофесійного викладу психолого-педагогічного обґрунтування ролі рідної мови в інтелектуальному та духовному розвитку дітей, знайшов для цього нові переконливі слова: «Віками український народ творив це багатство, відкладаючи в скарбницю рідної мови найкоштовніші перлини думки, почуття, фантазії. У кожному слові рідної мови — не тільки звукове позначення явища, події, речі, а й найтонші відтінки почуттів і переживань.

Тільки той може осягнути своїм розумом і серцем красу, велич і могутність Батьківщини, хто збагнув відтінки й пахощі рідного слова, хто дорожить ним, як честю рідної матері, як колискою, як добрим ім'ям своєї родини. Людина, яка не любить мови і рідної матері, якій нічого не промовляє рідне слово — це людина без роду й племені" .

Мова вихователя має бути гарною, милозвучною. Через красу, а не примус, слід долучати малюків до мовного багатства народу. А для цього педагоги та батьки мають збагачувати власну мову, читати твори української літератури і розмовляти з дітьми добірною літературною мовою. Мова дорослих має бути інколи і високою, урочистою. Чому так рідко звучать у нашому буденному спілкуванні з дітьми такі слова як Батьківщина, Вітчизна, Совість, Гідність, Обов’язок, Свобода? Адже діти мають розуміти їхнє значення і керуватися ними у своєму житті.

І все, що ми хочемо сформувати в дітей, насамперед треба розвинути у собі, особистий приклад дорослого — основне джерело, звідки дитина бере зерна істини.

Діти шукають опору в гідному зразку, який може бути і дуже близьким, і віддаленим, залежно від рівня розвитку їхньої моральної свідомості, але завжди таким, що привертає увагу. Втілення в цьому зразку морального ідеалу полегшує і поглиблює залучення дітей до цінностей суспільства.

В українському садочку дитина має занурюватися в українське середовище. Мовний режим повинен бути обов’язковим для всіх працівників садочка. І не останню роль має відігравати різна цікава національна атрибутика, адже в російськомовних родинах цього немає, тож у садку має бути обов’язково. рідний мова дитина духовність Оскільки головним видом діяльності малечі є гра, через яку вона найбільш успішно пізнає світ, набуває знань, вчиться жити серед людей, засвоює правила співжиття, треба обов’язково насичувати ігри дітей змістом, який сприяв би їхньому моральному, громадянському зростанню.

Навіть таке серйозне завдання, як виховання пошани до державних символів, можна розв’язувати, за допомогою гри. Усім відомо, як подобаються дітям різноманітні ритуали. Таким урочистим і радісним дійством можуть стати підйом та опускання Державного Прапора на початку та в кінці дня, урочисте слухання Державного Гімну, облаштування куточка, де поряд з Прапором і Гербом вміщені текст Гімну і карта України. До цієї роботи можна залучити й батьків.

Робота з державною атрибутикою не буде ефективною, якщо вестиметься формально і не лягатиме на підготовлений ґрунт поваги й любові до Батьківщини, високих моральних якостей, сформованих у дитини.