Оборотні кошти сільскогосподарського підприємства

ПЛАН.

ВСТУП.

1. Теоретичні основи організації оборотних коштів.

1.1 Сутність, склад, структура оборотних коштів та принципи їх організації.

1.2 Нормування, показники стану і використання оборотних коштів.

1.3 Зарубіжний досвід використання оборотних коштів.

1.4 Специфіка використання оборотних коштів в сільському господарстві.

2. Оцінка ефективності використання оборотних коштів у ТОВ «ЗОРЯ.

2.1 Загальна економічна характеристика підприємства.

2.2 Забезпеченість господарства оборотними коштами, їх склад та структура.

2.3 Аналіз прибутку та рентабельності підприємства ТОВ «ЗОРЯ».

3. Шляхи підвищення ефективності використання оборотних коштів підприємства.

3.1 Удосконалення механізму управління оборотними коштами на підприємстві.

3.2 Резерви і шляхи поліпшення використання оборотних коштів.

ВИСНОВКИ.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ДОДАТКИ.

Вступ.

У даній курсовій роботі на підставі різних літературних джерел розкриті поняття й економічна сутність оборотних коштів, визначені потреби в них, їхнє значення для діяльності підприємства, показники стану і використання, а також резерви і шляхи поліпшення використання оборотних коштів на підприємстві.

При написанні роботи використані підручники за редакцією С. Ф. Покропивного, проф. А.М. Поддєрьогін, А. В. Шегди, а також книги Тарасенка Н. В., Волкова А. А. та ін. і Internet данні.

Кожне підприємство, починаючи свою виробничо-господарську діяльність, повинно мати певну грошову суму. На ці грошові ресурси підприємство закуповує на ринку або у інших підприємств сировину, матеріали, паливо, оплачує рахунки за електроенергію, сплачує своїм працівникам заробітну плату, несе витрати по освоєнню нової продукції, усе це являє собою один з найважливіших параметрів господарювання, що одержав назву «оборотні кошти підприємства» .

Використання оборотних коштів на підприємстві представляється досить актуальною темою, бо правильна організація, збереження і ефективність використання оборотних коштів мають велике значення для забезпечення безперервного процесу суспільного відтворення, стійкого фінансового стану всіх суб'єктів господарювання, нормального грошового звернення, реального накопичення національного багатства країни.

В умовах ринкових відносин оборотні кошти здобувають особливо важливе значення. Адже вони являють собою частину продуктивного капіталу, що переносить свою вартість на знов створений продукт повністю і повертається до підприємця в грошовій формі наприкінці кожного кругообігу капіталу. Таким чином, оборотні кошти являються важливим критерієм у визначенні прибутку підприємства.

Також, оборотні кошти є - важливою частиною майна підприємства. Наявність підприємства оборотних коштів в достатній кількості ще не свідчить про їх раціональне використання. Для оцінки ефективності використання оборотних коштів служить система показників, пристосування яких до конкретного підприємства дає можливість визначити шляхи поліпшення використання цих коштів.

Актуальність теми пов’язана з тим, що залишається проблема підвищення ефективності використання оборотних коштів на підприємствах. За останнє десятиліття цій проблемі приділялося недостатньо уваги, незважаючи на те, що місце оборотних коштів у структурі підприємства в ринкових умовах істотно змінилося, з’явилися якісно нові вимоги. Це зумовило її актуальність та визначило мету і завдання курсової роботи.

Мета даної курсової роботи — проаналізувати забезпеченість та ефективність використання оборотних коштів на підприємстві, визначити шляхи підвищення ефективності їх використання в сучасних умовах господарювання.

Основними завданнями даної курсової роботи є:

1. Визначити рівень забезпеченості підприємства оборотними коштами;

2. Визначити ефективність використання оборотних коштів на підприємстві та проаналізувати одержані показники.

3. Проаналізувати шляхи підвищення ефективності використання оборотних коштів підприємства та зробити відповідні висновки.

Об'єктом дослідження обрано підприємство, що створено для виробництва продукції та її продажу для забезпечення споживачів.

Предметом дослідження є оборотні кошти, що перебувають у розпорядженні підприємства.

Основними джерелами інформації послужили фінансова звітність підприємства, періодична та наукова література.

оборотний кошт прибуток рентабельність.

1. Теоретичні основи організації оборотних коштів.

1.1 Сутність, склад, структура оборотних коштів та принципи їх організації.

Поряд з основними фондами для роботи підприємства має величезне значення наявність оптимальної кількості оборотних коштів.

Оборотні кошти — це сукупність коштів підприємства, що авансуються на створення оборотних фондів обігу і забезпечення їх неперервного кругообігу.

Оборотні кошти забезпечують безперервність виробництва і реалізації продукції підприємства. Оборотні виробничі фонди вступають у виробництво у своїй натуральній формі й у процесі виготовлення продукції цілком споживаються, переносячи свою вартість на створюваний продукт. Фонди обігу зв’язані із обслуговуванням процесу обігу товарів. Вони не беруть участь в утворенні вартості, а є її носіями. Після закінчення виробничого циклу, виготовлення готової продукції і її реалізації вартість оборотних коштів відшкодовується в складі виторгу від реалізації продукції (робіт, послуг). Це створює можливість систематичного поновлення процесу виробництва, що здійснюється шляхом безперервного кругообігу засобів підприємства [1, c.74].

У своєму кругообігу оборотні кошти проходять послідовно три стадії: грошову, виробничу і товарну.

Грошова стадія кругообігу являється підготовчою. Вона протікає в сфері обігу. Тут відбувається перетворення коштів у форму виробничих запасів.

Виробнича стадія являє собою безпосередній процес виробництва. На цій стадії продовжує авансуватися вартість створюваної продукції, але не повністю, а в розмірі вартості використаних виробничих запасів, додатково авансуються витрати на заробітну плату і зв’язані з нею витрати, а також перенесена вартість основних фондів. Виробнича стадія кругообігу закінчується випуском готової продукції, після чого настає стадія її реалізації. На товарній стадії кругообігу авансовані оборотні кошти виступають у вигляді товарної продукції. Одна частина виручки від реалізації надходить на відшкодування авансованих оборотних коштів, а інша становить нагромадження, яке використовується підприємством відповідно до його планів.

Грошова форма, яку приймають оборотні кошти на третій стадії їхнього кругообігу, одночасно є і початковою стадією обороту коштів.

Кругообіг оборотних коштів відбувається за схемою [4, c.35]:

Д — Т… П… Т' - Д',.

Де Д — грошові кошти, які авансуються підприємством; Т — засоби виробництва; П — виробництво Т' - готова продукція; Д' - грошові кошти, отримані від продажу продукції і, що включають у себе реалізований прибуток.

Крапки (…) означають, що обертання коштів перерване, але процес їхнього кругообігу продовжується в сфері виробництва. Оборотні кошти при кругообігу знаходяться на всіх стадіях і у всіх формах. Це забезпечує безперервний процес виробництва і безперебійну роботу підприємства.

У сфері інфраструктури кругообіг оборотних засобів відбувається у дещо інший спосіб. Це пов’язано зі специфікою умов виробництва у сфері послуг, а саме [6, c.99]:

1. Процес виробництва послуг і процес їх споживання не відокремлені у просторі та часі.

2. Продукт сфери послуг не матеріальний, тому його не можна накопичувати та зберігати.

Розрізняють склад і структуру оборотних коштів. Під складом оборотних коштів розуміють сукупність елементів, що утворять оборотні кошти.

Розподіл оборотних коштів на оборотні виробничі фонди і фонди обігу обумовлюється особливостями їхнього використання і розподілу в сферах виробництва продукції і її реалізацій.

Оборотні виробничі фонди містять у собі [6, c.99]:

· Предмети праці (сировину, основні матеріали і покупні напівфабрикати, допоміжні матеріали, паливо, тара, запасні частини і т.п.);

· Засоби праці із малим терміном служби (малоцінні, швидко зношувальні предмети й інструменти);

· Незавершене виробництво і напівфабрикати власного виготовлення (предмети праці, що вступили у виробничий процес: матеріали, деталі, вузли і вироби, що знаходяться в процесі обробки чи зборки, а також напівфабрикати власного виготовлення не закінчені повністю виробництвом).

· Витрати майбутніх періодів (нематеріальні елементи оборотних фондів, що включають витрати на підготовку й освоєння нової продукції які виробляються в даному періоді, але відносяться на продукцію майбутнього періоду; наприклад, витрати на конструювання і розробку технології нових видів виробів, на перестановку устаткування).

До фондів обігу відносяться:

· Кошти підприємства, вкладені в запаси готової продукції, товари відвантажені, але не оплачені;

· Кошти, в розрахунках;

· Грошові кошти в касі і на рахунках.

Розмір оборотних коштів, зайнятих у виробництві, визначається в основному тривалістю виробничих циклів виготовлення виробів, рівнем розвитку техніки, досконалістю технології й організації праці. Сума засобів обігу залежить головним чином від умов реалізації продукції і рівня організації системи постачання і збуту продукції.

Рис. 1.1 Склад і розміщення оборотних коштів підприємства [12, c.72].

За джералами формування оборотні кошти поділяються на власні та позичені.

Власні оборотні кошти — це кошти, що постійно знаходяться в розпорядженні підприємства і сформовані за рахунок власних ресурсів (прибуток і ін.). У процесі руху власні оборотні кошти можуть заміщатися коштами, що є по суті частиною власних, авансованих на оплату праці, але тимчасово вільними (у зв’язку з одноразовістю виплати заробітної плати). Ці кошти називаються прирівняними до власних, або стійкими пасивами.

Позичені оборотні кошти — кредити банків, кредиторська заборгованість та інші пасиви.

Кредиторська заборгованість означає використання коштів, які не належать підприємству (заборгованість за несплаченими у строк рахунками; заборгованість за платежами до бюджету; за виданими векселями; за комерційними кредитами тощо).

Ефективна робота підприємства — це досягнення максимальних результатів при мінімальних витратах. Мінімізація витрат — це, у першу чергу, оптимізація структури джерел формування оборотних коштів підприємства, тобто розумне сполучення власних і кредитних ресурсів.

Оборотні кошти підприємств класифікуються за трьома ознаками [24, c.93]:

· залежно від участі їх у кругообігу коштів;

· за методами планування, принципами організації та регулювання;

· за джерелами формування.

Відповідно до першої ознаки оборотні кошти поділяються на оборотні кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди, та оборотні кошти, авансовані у фонди обігу.

Такий розподіл оборотних коштів зумовлений наявністю в кругообігу коштів двох самостійних сфер — сфери виробництва і сфери обігу. Чим більша питома вага оборотних коштів, розміщених у сфері виробництва, тим ефективніше використовується оборотний капітал.

Залежно від методів планування оборотні кошти поділяються на нормовані та ненормовані.

Необхідність розподілу оборотних коштів на нормовані й ненормовані випливає з економічної доцільності досягнення найліпших результатів за найменших витрат. Встановлення нормативів за окремими статтями оборотних коштів уможливлює забезпечення безперервної діяльності підприємства за умови оптимальних виробничих запасів, розмірів незавершеного виробництва, залишків готової продукції.

До нормованих оборотних коштів належать оборотні кошти у виробничих запасах, незавершеному виробництві та витратах майбутніх періодів, у залишках готової продукції на складах підприємств.

Ненормовані оборотні фонди включають фонди обігу за винятком готової продукції на складі.

За джерелами формування оборотні кошти поділяються на:

· власні та прирівняні до власних;

· залучені;

· інші.

Класифікація оборотних коштів має важливе значення, оскільки дає можливість підприємству визначити оптимальний склад і структуру, потребу та джерела формування оборотних коштів. Від цього значною мірою залежить фінансовий стан підприємства.

Система організації оборотних коштів побудована на певних принципах [15, c.43].

По-перше, надання підприємствам самостійності щодо розпорядження, управління оборотними коштами. Це означає оперативну самостійність у використанні оборотних коштів.

По-друге, визначення планової потреби і розміщення оборотних коштів за окремими елементами й підрозділами. Мається на увазі розрахунок оптимальної потреби в оборотних коштах, яка б забезпечила безперервність процесу виробництва, виконання планових завдань за ритмічної роботи (розробка норм тривалої дії та щорічних нормативів).

По-третє, коригування розрахованих і чинних нормативів з урахуванням вимог господарювання, що змінюються: обсягів виробництва, цін на сировину та матеріали; постачальників і споживачів; форм застосовуваних розрахунків.

По-четверте, раціональна система фінансування оборотних коштів. Це означає формування оборотних коштів за рахунок власних ресурсів і залучених коштів у розмірах, що забезпечують нормальний фінансовий стан підприємства.

По — п’яте, контроль за раціональним розміщенням і використанням оборотних коштів. Мається на увазі проведення аналізу ефективності кругообігу коштів, що використовуються, з метою прискорення їх обертання.

1.2 Нормування, показники стану і використання оборотних коштів.

Процес визначення економічно обґрунтованої величини оборотних коштів підприємства, необхідних для нормальної діяльності, називається нормуванням оборотних коштів. Таким чином, нормування оборотних коштів полягає в розробленні та встановленні норм оборотності оборотних коштів за їх елементами та нормативів оборотних коштів.

Норма оборотних коштів визначає мінімальні запаси товарно-матеріальних цінностей і розраховується в днях запасу (у відсотках від обсягу виконаних робіт, у гривнях тощо).

Норматив оборотних коштів — це грошовий вираз вартості мінімальних запасів товарно-матеріальних цінностей [7, c.350].

Норми оборотних коштів установлюються на кілька років, а нормативи — щорічно (за певних умов — щоквартально).

Існують три методи нормування оборотних коштів: аналітичний (дослідно-статистичний), коефіцієнтний та метод прямого рахунку.

Аналітичний метод передбачає здійснення аналізу наявних товарно-матеріальних ресурсів з наступним їх коригуванням та вилученням з них надлишків.

Сутність коефіцієнтного методу полягає в уточненні діючих нормативів (через коефіцієнти) відповідно до змін у виробництві в наступному періоді.

Метод прямого рахунку зводиться до розрахунку нормативів за кожним нормативним елементом в умовах досягнутого організаційно — технічного рівня виробництва. У практиці господарювання цей метод є головним.

Перевагою його є вірогідність, що дозволяє зробити найбільш точні розрахунки. Загалом, господарсько-підприємницька діяльність неможлива без оборотних коштів. Ця потреба є одним з об'єктів фінансового планування і відображення в обліку та звітності. Розмір оборотного капіталу, який утворює кожну складову поточних активів, має відповідати потребам і можливостям підприємства зі створення й реалізації продукції.

У практиці використовуються два методи визначення потреби в оборотних коштах: прямий і економічний.

Метод прямого розрахунку забезпечує розробку обґрунтованих норм і нормативів на кожному підприємстві з урахуванням багатьох факторів, які пов’язані з особливостями постачання, виробництва та реалізації продукції.

Планування оборотних коштів здійснюється відповідно до кошторисів витрат на виробництво і невиробничі потреби та бізнес-плану, який охоплює й пов’язує виробничі й фінансові показники, створюючи саме цим умови для успішної комерційної діяльності та розвитку підприємництва.

Також, велику роль відіграє нормування оборотних коштів адже, визначення потреби в них здійснюється через їх нормування.

Розглянемо значення нормування оборотних коштів [8, c.53].

По-перше, правильне визначення нормативу оборотних коштів забезпечує безперервність і безперебійність процесу виробництва.

По-друге, нормування оборотних коштів дає змогу ефективно використовувати оборотні кошти на кожному підприємстві.

По-третє, від правильно встановленого нормативу оборотних коштів залежить виконання плану виробництва, реалізації продукції, прибутку та рівня рентабельності.

По-четверте, обґрунтовані нормативи оборотних коштів сприяють зміцненню режиму економії, мінімізації ризику підприємницької діяльності.

Визначення норми запасу — найбільш трудомістка і важлива частина нормування. Норма запасу встановлюється по кожному виду або групі матеріалів. Якщо вживається багато видів сировини і матеріалів, то норма встановлюється по основних видах, що займає не менш ніж 70−80% загальної вартості.

Норма запасу в днях по окремих видах сировини, матеріалів і напівфабрикатів установлюється виходячи з часу, необхідного для створення транспортного, підготовчого, технологічного, поточного складського і страхового запасів.

Норматив оборотних коштів на допоміжні матеріали встановлюється по двох основних групах [9, c.70]:

До першої групи відносяться матеріали, що витрачаються регулярно й у великих обсягах. Норматив розраховується так само, як на сировину й основні матеріали.

У другу групу включаються допоміжні матеріали, які використовуються у виробництві рідко й у незначних обсягах. Норматив обчислюється аналітичним методом на основі даних за попередні роки.

Загальний норматив оборотних коштів на допоміжні матеріали являє собою суму нормативів обох груп.

Норматив оборотних коштів у незавершеному виробництві повинен забезпечувати ритмічний процес виробництва і рівномірне надходження готової продукції на склад. Норматив виражає вартість початих, але не закінчених виробництвом виробів, що знаходяться на різних стадіях виробничого процесу. У результаті нормування повинна бути розрахована величина мінімального заділу, достатнього для нормальної роботи виробництва. Розмір оборотних коштів, авансованих у незавершене виробництво, неоднакова по підприємствах і галузям. Основними причинами розходжень є особливості організацій, обсяг виробництва, структура продукції, що випускається. Нормування оборотних коштів у незавершеному виробництві розраховується по групах або видам виробів для кожного підрозділу окремо. Якщо асортимент продукції різноманітний, то норматив обчислюється по основній продукції, що становить 70−80% її загальної маси.

Ефективність використання оборотних коштів на підприємстві характеризується швидкістю їх обороту (оборотністю). Чим менше оборотні кошти затримуються на окремих стадіях, тим швидше завершується їх кругообіг. Таким чином, показники, що характеризують швидкість оборотності оборотних коштів, і є показниками ефективності їх використання.

Таблиця 1.1 — Показники стану і використання оборотних коштів [13].

Ефективне використання оборотних коштів характеризується різними показниками, найважливішим з яких є швидкість обороту .Він обчислюється в днях і характеризується періодом, за який оборотні кошти підприємства здійснюють один оборот, тобто проходять всі стадії кругообороту на підприємстві:

О (1.1).

де О — термін обертання оборотних коштів, днів;

С — середні залишки нормованих оборотних коштів, грн.;

Т — тривалість періоду, за який обчислюється обертання, днів;

Р — обсяг реалізованої продукції, грн.

Середню вартість оборотних коштів можна розрахувати як середню арифметичну або середню хронологічну.

Дані для розрахунку використовуються залежно від періоду (рік, півріччя, квартал тощо), за який визначається оборотність. Якщо за рік, то необхідно для розрахунку брати наявність оборотних коштів на початок кожного місяця.

Отже, формула, за якою визначається середня арифметична, виглядатиме так:

(1.2).

Де С₁, С₂,…С₁₂ — сума (вартість) оборотних коштів на початок кожного місяця року (з січня по грудень);

С₁₃ — сума оборотних коштів на початок наступного року.

Середня сума оборотних коштів за середньою хронологічною визначається за формулою:

(1.3).

Хоч результати підрахунків за обома формулами мають незначні розбіжності, але розрахунок, проведений за формулою [1.3], статистика вважає точнішим.

Тривалість обертання коштів — це синтетичний показник, здатний відображати одночасно результати процесу матеріального відтворення — обсяг реалізації створених товарів і наданих послуг за даний період — і ефективність використання в цьому процесі матеріальних засобів і коштів.

Обертання оборотних коштів обчислюється за планом і фактично. Порівнюючи фактичний час обертання з плановим, визначають прискорення або сповільнення обертання як щодо всіх нормованих оборотних коштів, так і щодо окремих їхніх статей.

Для характеристики ефективності використання оборотних коштів використовується коефіцієнт обертання, що визначається за формулою:

К₀ = Р/С (1.4).

де К₀ — коефіцієнт обертання оборотних коштів. Цей показник характеризує кількість оборотів оборотних коштів за період, що аналізується. Що більше оборотів здійснюють оборотні кошти, то ліпше вони використовуються.

Коефіцієнт завантаження оборотних коштів є оберненим до коефіцієнта обертання показником і визначається за формулою:

К _з = С/Р (1.5).

де К_з — коефіцієнт завантаження оборотних коштів, коп. Він характеризує участь оборотних коштів у кожній гривні реалізованої продукції. Що менше оборотних коштів припадає на 1 грн. обороту, то ліпше вони використовуються.

Для характеристики ефективності використання оборотних коштів можуть використовуватись коефіцієнт ефективності (прибутковість оборотних коштів) і рентабельність. Вони обчислюються за формулами:

(1.6).

де К_е — коефіцієнт ефективності оборотних коштів, коп.;

П — прибуток від реалізації продукції, грн.;

Р — рентабельність оборотних коштів, %.

Якщо К_е є абсолютним показником і характеризує, скільки прибутку припадає на 1 грн. оборотних коштів, то Р — відносний показник, що визначає ступінь використання оборотних коштів. Що більшим є значення першого і другого показників, то ефективніше використовуються оборотні кошти.

Для розрахунку загальної потреби в оборотних коштах мені потрібні наступні формули [11, c.65]:

Коефіцієнт оборотності оборотних коштів — характеризує кількість оборотів оборотних коштів за визначений період:

К= об'єм реалізованої продукції/ середній залишок за попередній період (1.7).

Отже, на підставі вище перелічених формул можна зробити аналіз стану оборотних коштів на підприємстві.

1.3 Зарубіжний досвід використання оборотних коштів.

Досвід зарубіжної системи господарювання визначає залежність результатів діяльності підприємств від ефективності управління процесом формування і використання їхніх оборотних коштів. Тому визначення потреби в оборотних коштах як важливого чинника підвищення ефективності функціонування та прискорення їх обігу для підприємств набуває особливої актуальності.

Функціонування підприємства — це складний динамічний процес, що є результатом неперервного циклічного руху грошових коштів. Однією із проблем, що виникають перед підприємствами в сучасних умовах, є відновлення і збереження динаміки циклів операційної, інвестиційної і фінансової діяльності, що є запорукою необхідної ліквідної позиції підприємства і реалізації його попиту на грошові кошти. Щоб вирішити цю проблему, необхідно провести глибокі дослідження економічних механізмів, що визначають грошові кошти кожного окремого суб'єкта господарювання.

Важливе значення для ефективного регулювання динаміки грошової маси за допомогою цільових орієнтирів має порядок їх встановлення або у вигляді контрольних цифр (Франція), або «вилки» (США) чи прогнозу (Японія).

В різних країнах цільові орієнтири встановлюються на неоднакові строки: у Великобританії найбільш дієздатним був визнаний однорічний строк грошового таргетування, розглянутий як оптимальний для можливого взаємного погашення тимчасових коливань процентних ставок; в Японії прогнози зростання грошового агрегату публікуються на початку кожного кварталу; в Італії цільові орієнтири встановлюються строком на 1 місяць з врахуванням сезонних і деяких інших тимчасово діючих факторів [17,c.50].

В різних країнах і в різні періоди в якості цільових орієнтирів обирались різні показники грошової маси. Вибір того чи іншого грошового агрегату в якості регульованого, як правило, визначався кінцевою метою грошово-кредитної політики. Наприклад, у Великобританії центральний банк встановлює грошові орієнтири «на широку грошову масу» по великому колу показників. Вже на початку 70-х рр. XX ст. банк Англії посилив увагу до контролю за грошовим обігом як до засобу макроекономічного регулювання. У 80-х рр. в зв’язку з прийняттям середньострокової фінансової стратегії антиінфляційної спрямованості банк Англії поставив перед собою завдання зменшення об'єму грошової маси, а також послідовного скорочення державних витрат, взаємну для покриття держбюджету і зменшення самого дефіциту. Рішення настільки неоднозначних завдань потребувало і вибору адекватного грошового агрегату для таргетування.

В Німеччині цільовий орієнтир встановлюється на більш «вузьку» грошову масу. Найбільш «вузька» грошова маса визначається в Швейцарії. Первісно Швейцарський національний банк обрав в якості офіційного цільового орієнтира грошовий агрегат МІ, але з 1981 р. перейшов на використання нового цільового грошового агрегату — «Коригування грошей центрального банку (КГЦБ)», який являє собою середньомісячну величину, розраховану на основі щоденних показників грошової бази, з поправкою на.

Проте у розвинутих країнах світу не чекають, поки основні фонди повністю фізично зносяться. Під впливом внутрішньої, особливо міжнародної, конкурентної боротьби підприємці та держава переважно орієнтуються на моральне зношування.

Так, у США середня норма амортизації для устаткування становить 13%, для будівель і споруд — 3,7%. З введенням в дію 1 квітня 2013 р. Податкового кодексу України для підприємств введено нові норми амортизаційних відрахувань на основні фонди в залежності від строку їх експлуатації.

В Україні надзвичайно важливу роль у зниженні собівартості на підприємствах відіграє економія сировини, електроенергії, палива. Так, Франція, яка за територією та чисельністю населення майже така сама, як Україна, виробляє приблизно у 5 разів більше товарної продукції, споживаючи при цьому майже у 3 рази менше газу [10,c.18].

В розрахунку на 100 дол. виробленого валового суспільного продукту Україна споживає 1840 кг нафтового еквівалента (тобто 1840 кг нафти, якщо перерахувати на неї всі витрати енергоносіїв), а Фінляндія — 206 кг, Франція — 182, Німеччина — 145, Данія — 141 кг.

Відповідно до Господарського кодексу України, підприємства мають право самостійно планувати і здійснювати свою діяльність, тобто можуть самостійно вибирати методи управління своїм оборотним капіталом та здійснювати контроль за його раціональним розміщенням і використанням.

У практиці зарубіжних та вітчизняних підприємств застосовують такі методи управління оборотним капіталом:

— метод коефіцієнтів;

— нормування;

— метод АВС;

— оптимізація.

1.4 Специфіка використання оборотних коштів в сільському господарстві.

В умовах прискорення інтенсифікації сільського господарства повинна бути забезпечена така організація оборотних коштів, за якої будь-яке підприємство забезпечувало б не тільки їх збереження, але й ефективне використання у процесі кругообігу. У зв’язку з цим виникає необхідність окреслення особливостей притаманних кругообігу оборотних активів у сільському господарстві. Технологічні, економічні та організаційні особливості галузі обумовлюють наявність ряду специфічних моментів, котрі відрізняють її від інших галузей національної економіки.

Важливою особливістю сільського господарства є те, що тут спостерігається значний розрив між робочим часом та часом виробництва. Кругообіг засобів в сільському господарстві відрізняється від кругообігу в інших галузях національної економіки. Майже в усіх галузях промисловості засоби в процесі кругообігу за часом більш перебувають у виробничих запасах і значний час знаходяться в сфері обігу — в готових виробах і розрахунках. Питома вага часу, протягом котрого засоби знаходяться в безпосередньому виробництві, в промисловості відносно невелика.

Інакше це відбувається в сільському господарстві. Тут велика частина часу кругообігу коштів припадає на виробничий цикл (час виробництва). Це особливо відноситься до галузі рослинництва. Головна причина тут полягає в тому, що в сільськогосподарському виробництві досить значну роль відіграють природно-кліматичні умови, тобто значна різниця між часом виробництва і робочим періодом (робочим часом). Засоби, вкладені в посіви сільськогосподарських культур, залишаються в циклі кругообігу протягом декількох місяців, коли роботи не проводяться, а це призводить до подовження виробничого циклу і підвищення його питомої ваги в циклі кругообігу засобів. Сільськогосподарське виробництво тісно пов’язано з дією природних факторів. Воно не є безперервним. Для процесу виробництва тут є характерним період (більший чи менший), під час якого робочий процес призупиняється (повністю або частково).

У сільському господарстві перерви в процесі роботи, у порівнянні з іншими галузями матеріального виробництва, найбільші. Через це, а також внаслідок великої тривалості робочого періоду виробничий цикл набагато більше, ніж в деяких інших галузях.

Тривалість кругообігу засобів неоднакова в різних галузях сільського господарства. Вона різна у різних галузях рослинництва і тваринництва. Але в усіх галузях сільського господарства цикл кругообігу засобів вимірюється місяцями і роками і набагато перевищує тривалість кругообігу засобів в інших галузях національного господарства.

У більшості галузей рослинництва (в зерновому господарстві, в виробництві технічних культур) тривалість кругообігу засобів дорівнює приблизно року: в деяких галузях тваринництва, наприклад, в скотарстві м’ясного напрямку, — більше року. У багатьох галузях виробничий цикл, тобто та частина циклу кругообігу, протягом якої засоби перебувають у безпосередньому процесі виробництва, порівняно невеликий і вимірюється днями.

Наявність внутрішнього споживання призводить до того, що кругообіг виробничих фондів в аграрних підприємствах поділяється на два види: повний і неповний. Неповним (внутрішнім) кругообігом називається кругообіг тієї частини активів, яка не надходить до реалізації, а витрачається в господарстві на відновлення виробничих фондів у їх речовинно-натуральній формі. Повний кругообіг включає проходження виробничих фондів через всі стадії, в тому числі й через стадію реалізації.

Отже, завдання аграрного підприємства економічно обґрунтованого кругообігу коштів тісно переплітається з проблемою раціонального поєднання галузей у господарстві. Воно повинно вирішуватися так, щоб забезпечити найбільш рівномірне включення засобів в кругообіг протягом року й рівномірне вивільнення їх з нього. Це забезпечується підбором галузей і культур, що вимагають різних термінів вкладень та витрат.

Таким чином, в сільському господарстві існують істотні особливості кругообігу коштів, що випливають зі специфіки технологічного процесу виробництва та особливостей розширеного відтворення, що повинно враховуватися при організації оборотних активів. Ефективне використання оборотних активів означає, що на всіх стадіях кругообігу вони повинні знаходитися в мінімальних, але достатніх розмірах, що забезпечують безперервний процес розширеного відтворення за найменших витрат грошових, матеріальних і трудових ресурсів.

Протягом року оборотні кошти роблять безперервний кругообіг. Його зміст зводиться до послідовної зміни форм вартості. Послідовність зміни вартісних форм поєднується з одночасним їх існуванням. Одна частина оборотних коштів постійно перебуває у вигляді готової продукції і грошових коштів, інша — у формі виробничих запасів, третя — незавершеного виробництва.

Завершення кругообігу оборотних коштів на аграрних підприємствах не завжди супроводжується їх вивільненням в грошовій формі. Такі елементи оборотних активів, як насіння, корми та інші матеріали власного виробництва, вступають у наступний виробничий цикл, минаючи грошову стадію. Пояснюється це специфікою сільськогосподарського виробництва, зокрема, тим, що готова продукція не повністю реалізується поза межами даного підприємства.

Спеціалізація у сільському господарстві не зводиться до виробництва лише одного продукту. Аграрне підприємство представляє своєрідний комбінат, де кінцевий продукт використовується не тільки для реалізації, але і в якості вихідного продукту у наступному виробничому циклі. Саме з цієї причини деяка частина оборотних активів аграрних підприємств із завершенням кругообігу не приймає грошової форми.

Необхідно зазначити, що різна спеціалізація аграрних підприємств обумовлює неоднаковий характер використання, наприклад зерна, у зв’язку з чим по-різному складається і кругообіг оборотних активів.

Специфіка кругообігу оборотних активів аграрних підприємств полягає також і в тому, що деяка частина готової продукції, не приймаючи грошової форми, розподіляється відповідно вкладеній праці поміж працівниками. У цьому випадку оборотні активи, завершивши один оборот і вступаючи у інший, не приймають грошової форми.

Ще одна особливість кругообігу засобів у сільському господарстві полягає у значній своєрідності процесу зростання вкладень засобів в циклі кругообігу і процесу зростання витрат у виробничому циклі. Хід зростання вкладень засобів на виробничій стадії кругообігу у сільському господарстві відрізняється від такого ж процесу в промисловості. Це випливає, головним чином, з розходжень, наявних у структурі витрат на виробництво у сільському господарстві. Процес поступового зростання вкладень та витрат у циклі кругообігу деяких галузей сільського господарства, а саме у рослинництві, виражений більш яскраво, ніж у ряді галузей промисловості.

Все це дозволяє зробити наступні висновки з приводу своєрідності кругообігу коштів у сільському господарстві: кругообіг коштів досить тривалий, що регламентується тривалістю виробничого процесу; досить значна питома вага виробничого циклу у циклі кругообігу; досить велика розбіжність між часом виробництва та робочим періодом; велика питома вага й своєрідність внутрішнього обороту; особливості у процесі наростання вкладення коштів в циклі кругообігу, в процесі зростання витрат у виробничому циклі й вивільнення з обігу засобів за короткий період.

2. Оцінка ефективності використання оборотних коштів у ТОВ «ЗОРЯ».

2.1 Загальна економічна характеристика підприємства.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське орендне підприємство ЗОРЯ», в подальшому «Товариство», утворене шляхом повної реорганізації колективного сільськогосподарського підприємства в м. Дунаївці. Засновником (учасником) Товариства є громадянин України Бевз Олександр Ананійович. Місце знаходження (адреса) Товариства: Україна, Хмельницька область. м. Дунаївці, вулиця Липовецька, буд.1.

Товариство створюється з метою більш повного задоволення попиту покупців на товари, здійснення широкого спектру послуг, комерційної діяльності, іншої діяльності, яка не суперечить чинному на території України законодавству, а також реалізації на основі отриманого прибутку соціальних та економічних інтересів Учасників і членів трудового колективу Товариства. Предметом діяльності Товариства є:

Основні види діяльності Товариства є:

— вирощування зернових та технічних культур;

— вирощування культур у поєднанні з тваринництвом (змішане сільське господарство);

— розведення свиней;

— надання послуг у тваринництві,.

— Овочівництво, декоративне садівництво та вирощування продукції розсадників;

— Надання послуг у рослинництві.

Майно Товариства є власністю Товариства і складається із основних фондів та обігових засобів, а також інших цінностей, вартість яких відображається в самостійному балансі Товариства. Майно знаходиться в його повному розпорядженні і вилученню не підлягає.

Джерелом формування майна Товариства є:

— майно, передане йому Учасниками у власність як вклад до Статутного фонду (капіталу);

— продукція, вироблена Товариством у результаті господарської діяльності;

— прибутки, отримані від реалізації продукції, робіт, послуг, а також від інших видів діяльності;

— кредити банків;

— безкоштовні або благодійні внески, пожертвування, дари юридичних та фізичних осіб;

— іншого майна, набутого Товариством на підставах, не заборонених законом.

У сільському господарстві земля — це головний засіб виробництва, без якого неможливий сам процес виробництва продукції рослинництва і тваринництва. Земельні ресурси є основою матеріального і духовного виробництва Основою збільшення виробництва сільськогосподарської продукції і підвищення матеріального добробуту населення є раціональне використання трудових ресурсів і зростання продуктивності праці на основі застосування прогресивних форм її організації та відповідних методів матеріального і морального заохочення працівників у досягненні високих кінцевих результатів.

Актуальність аналізу діяльності ТОВ «ЗОРЯ» є досить важливою, так як за допомогою основних техніко-економічних показників ми зможемо дізнатись, чи дане підприємство є рентабельним, платоспроможним, прибутковим, а також побачимо чи ефективно проводиться реалізація продукції.

Отже, зробимо аналіз основних показників ТОВ «ЗОРЯ». Інформаційною базою таблиці 2.1, слугували: Форма № 1 «Баланс» (додатки А, Б), Форма № 2 «Звіт про фінансові результати» (додатки В, Г).

Таблиця 2.1 Основні техніко-економічні показники діяльності ТОВ «ЗОРЯ» за 2011;2013 рр.

Собівартість продукції відіграє важливу роль в виробничій діяльності підприємства, в розвитку суспільного виробництва в цілому. Вона показує, наскільки ефективно використовуються засоби праці, предмети праці і сама праця при виготовлені продукції. Зниження собівартості лежить в основі збільшення загальної суми прибутку, а отже, і розмірів відрахувань в фонди економічного стимулювання. У 2013 р. собівартість зросла на 23,7%, це супроводжувалось зростанням цін на сировину.

Витрати на 1 гривню реалізованої продукції підприємства зменшились на 1,04%, що оцінюється позитивно в роботі ТОВ «ЗОРЯ» Продуктивність праці одного працівника у 2013 р. зросла на 4,2%.

Чистий прибуток ТОВ «ЗОРЯ» з кожним роком зростає, у 2013р. він піднявся на 24,08% в порівнянні з 2012 р.

Рентабельність реалізованої продукції розраховується за формулою:.

Рп = Пр/Ср (2.1).

де Пр -прибуток від реалізації за певний період, грн.;

Ср - повна собівартість реалізованої продукції, грн.

Рп (2011) = 168 073,33 / 18 058,5 = 9,3.

Рп (2012) =196 504,75 / 18 789,4 = 10,46.

Рп (2013) = 243 772,4 / 23 242 = 10,48.

Фондовіддача — коефіцієнт рівний відношенню вартості виробленої чи реалізованої продукції після вирахування ПДВ і акцизів до середньорічної вартості основних засобів. Визначимо її за кожним роком:

Фв (2011)= 168 073,33 / 106 549 = 1,58.

Фв (2012) = 196 504,75 / 108 269,6 = 1,8.

Фв (2013) = 243 772,4 / 110 810,7 = 2,2.

З розрахунків видно, що з кожним роком фондовіддача зростає, у 2013 р. вона зросла в порівнянні з 2012 р. на 22,22%.

Чисельність працівників протягом 2011 — 2013рр. зросла на 19,05%. Фонд заробітної плати зріс у 2013 р. на 36,05%, середньомісячна заробітна плата одного працівника, також має тенденції до збільшення у 2011 р. становила 1636 грн., а у 2013р. 2001,5 грн., це пов’язано в першу чергу з підвищенням мінімальної зарплати, а також на підприємстві була запроваджена ефективна форма надбавок та премій.

2.2 Забезпеченість господарства оборотними коштами, їх склад та структура.

Фінансовий стан підприємства значною мірою залежить від класифікації оборотних коштів, оскільки вона дає можливість підприємству визначити оптимальний склад і структуру, потребу та джерела формування оборотних коштів. Оборотні кошти класифікуються за декількома ознаками.

Оборотні активи включають:

— запаси;

— дебіторську заборгованість;

— грошові кошти та ліквідні цінні папери.

До складу запасів підприємств належать [14, c.75]:

— виробничі запаси (сировини і основних матеріалів, добрива, палива, будівельних матеріалів для ремонту та інших потреб основної діяльності, запасні частини, тварини на вирощуванні та відгодівлі, худоба на базах, насіння і садівний матеріал, корми, малоцінні й швидко зношувальні предмети, спецінструменти, спецустаткування та інші матеріальні цінності, що призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, обслуговування виробництва й адміністративних потреб);

— незавершене виробництво рослинництва, тваринництва, промислових та обслуговуючих виробництв; напівфабрикати власного виробництва (незавершена продукція, що підлягає подальшій переробці або завершення виготовлення; незавершене виробництво на підприємствах, що виконують роботи та надають послуги, складаються з витрат на виконання незавершених робіт (послуг), які ще не принесли підприємству доходи);

— готова продукція (, обробка якої завершена та яка пройшла випробування, приймання, укомплектування згідно з умовами договорів із замовниками і відповідає технічним вимогам і стандартам);

— товари (матеріальні цінності, що придбані (отримані) та утримуються підприємством з метою подальшого продажу);

— малоцінні та швидкозношувальні предмети (, що використовуються протягом не більше одного року або операційного циклу, якщо він більше одного року, зокрема: інструмент, господарський інвентap, спеціальне оснащення, спеціальний одяг).

Дебіторська заборгованість — це важливий компонент оборотних активів. Продаж товарів одного підприємства іншому або організації не завжди супроводжується негайними розрахунками. Неоплачені розрахунки за поставлену продукцію складають більшу частину дебіторської заборгованості.

Грошові кошти та ліквідні цінні папери — найбільш ліквідна частина оборотних активів. До грошових коштів відносять касову готівку, кошти на рахунках в банках та депозити до запитання. Цінні папери, що є короткотерміновими фінансовими вкладеннями, включають: цінні папери інших підприємств, державні облігації та цінні папери, випущені місцевими органами влади.

Таким чином фінансовий стан підприємства значною мірою залежить від наявності та ефективності використання оборотних засобів.

Таблиця 2.2 Ефективність використання оборотних засобів.

Фондомісткість є величиною зворотною до фондовіддачі. Цей показник дає можливість визначити вартість основних засобів на одну гривню виробленої продукції і характеризує забезпеченість підприємства основними засобами. За нормальних умов фондовіддача повинна мати тенденцію до збільшення, а фондомісткість — до зменшення.

Фм (2011)= /106 549 / 168 073,33 = 0,63.

Фм (2012) = 108 269,6 / 196 504,75 = 0,55.

Фм (2013) = 110 810,7 / 243 772,4 = 0,45.

Отже, з таблиці 2.2 видно, що фондомісткість зменшується, а фондоозброєність зростає, це означає, що підприємство є досить прибутковим.

Ефективність використання оборотних фондів визначається з метою об'єктивної оцінки стану споживання ресурсів на виробництві, контролю обсягу витрат на їх придбання та збереження, прийняття рішень із питань організації економії ресурсів та розробки шляхів раціонального їх використання..

Для характеристики ефективності використання оборотних ресурсів в досліджуваному підприємстві розглянемо таблицю 2.3.

Таблиця 2.3 Ефективність використання оборотного капіталу в ТОВ «ЗОРЯ».

Аналізуючи дані таблиці по використанню підприємством оборотних коштів, можна побачити, що середньорічна вартість оборотного капіталу з кожним роком збільшувалась, у 2011 році вона становила 28 304,2 тисяч гривень, а вже в 2013 році вона дорівнювала 37 162,3 тисяч гривень.

Також дані таблиці 2.3 свідчать про те, що за досліджуваний період коефіцієнт оборотності збільшувався з кожним роком від 5,9 у 2011 році до 6,6 у 2013 році.

Як наслідок тривалість одного обороту зменшилась і у порівнянні 2013 року з 2011 вона дорівнює -7 дні.

У процесі аналізу господарства важливо вивчити якісний склад оборотних активів, які знаходяться в обороті та характеризуються ступенем ліквідності, ступенем фінансового ризику. Склад і структура оборотних активів підприємства, що досліджується, за період з 2011 р. по 2013 р. наведені у таблиці 2.4.

Таблиця 2.4 Склад і структура оборотних активів за 2011;2013 рр.

На підставі даних таблиці 2.4, ми можемо зробити висновок, що найбільшу питому вагу в структурі оборотних коштів має дебіторська заборгованість за товари та послуги — у 2013 р. вона складає 54,21%.

Також спостерігається зростання готової продукції(на 1247 тисяч гривень) та грошових коштів у 2013 році порівняно з 2011 роком на 9289,3 тисяч гривень.

Як правило, розмір власного оборотного капіталу на підприємстві не є величиною постійною. Він щорічно змінюється у зв’язку із збільшенням чи зменшенням обсягу виробництва, асортименту продукції, умов постачання і збуту тощо. У такому разі господарство змушено звертатися до залучення короткострокових кредитів банку та інших джерел формування оборотних активів. Склад і структура джерел формування оборотних коштів наведені у таблиці 2.5.

Таблиця 2.5 Склад і структура джерел формування оборотних коштів.

Розглянувши дані таблиці 2.5, ми бачимо, що найбільшу питому вагу в структурі джерел формування оборотних коштів займають поточні зобов’язання, а саме 80,38% у 2013 році. Другим за вагомістю джерел формування оборотних коштів займає власний капітал 19,57% у 2013 році.

Отже, за досліджуваний період з 2011 року по 2013 рік, загальна питома вага формування джерел оборотних активів складає 10 806,7 тис. грн. Це свідчить про те що підприємство раціонально використовує як власні так і залучені кошти для формування оборотних активів.

Розміщення оборотних коштів у сфері виробництва та обігу, співвідношення окремих елементів, формування виробничих запасів виробництва безпосередньо відображається на господарській діяльності підприємства. Тому важливо проводити аналіз структури оборотних активів, щоб знати розміри їх вкладень на різних стадіях кругообороту, виявити тенденцію співвідношень між собою окремих її елементів. У процесі аналізу господарства важливо вивчити якісний склад оборотних активів, які знаходяться в обороті та характеризуються ступенем ліквідності, ступенем фінансового ризику.

2.3 Аналіз прибутку та рентабельності ТОВ «ЗОРЯ».

На основі звіту про фінансові результати діяльності підприємства складемо наступну таблицю, що є своєрідним підсумком ефективності діяльності підприємства (додатки В, Г).

Таблиця 2.6 Аналіз показників прибутку ТОВ «ЗОРЯ» за 2011 — 2013 рр.