Розділ 1. Теоретичні засади розвитку творчих здібностей молодших школярів засобами театрального мистецтва

Творчі здібності як предмет педагогічного дослідження

Проблема розвитку творчих здібностей передбачає, перш за все, з’ясування їх сутності й структури.

У загальному плані під здібностями розуміють індивідуально-психічні властивості особистості, що виявляються в її цілеспрямованій діяльності і зумовлюють її успіх. Виявляючись в діяльності, вони водночас в ній розвиваються, перетворюючись на стійку особистісну властивість, здатність особистості успішно, продуктивно діяти в конкретній галузі. Спираючись на таке розуміння здібностей, можна визначити ряд теоретичних положень, суттєвих для розгляду творчих здібностей в контексті даного дипломного дослідження.

Оскільки здібності є індивідуально-психологічними особливостями, що відрізняють одну людину від іншої, при дослідженні здібностей обов’язково, на нашу думку, постає питання про міжіндивідуальні відмінності. З погляду досліджуваної теми це положення має визначальне значення для діагностики творчих здібностей, а також для визначення загального й індивідуального в їх вияві і розвитку; останнє в остаточному варіанті важливе для вироблення відповідних педагогічних методик.

Аналіз здібностей з точки зору міжіндивідуальних відмінностей тісно пов’язаний з питанням про загальні і спеціальні здібності. Тут треба виокремити кілька суттєвих моментів.

Ряд авторів, досліджуючи проблему здібностей, виходили з методологічного принципу про діалектичну єдність загального, особливого та одиничного. Так, Т. Артем'єва зазначає: «Правомірно вважати, що у психологічній структурі здібностей необхідно враховувати компоненти: загальний, що включає ознаки, притаманні всім людям; спеціальний, зумовлений переважно системою операцій, пов’язаних з діяльністю індивіда, з її специфічними особливостями; індивідуальний, що вказує на неповторність і своєрідність здібностей саме даного індивіда». [Т.Артем'єва, с.128].

Отже, суттєвим є розуміння того, що міжіндивідуальні відмінності виявляються на фоні типовості. Так, Н. Лейтес, вважає, що загальні здібності виявляються передусім в особливостях активності та саморегуляції, до їх структури відносить також особливості інтелектуальної сфери і темпераменту [Н.Лейтес, с.65]. «Говорячи про здібності, — підкреслює Г. Костюк, — ми маємо на увазі передусім загальнолюдські істотні властивості, спільні для всіх людей… Всі вони можуть засвоювати набутий людський досвід, брати участь у створенні подібних для суспільства цінностей, користуватися ними у своєму житті… Разом з тим у загальних здібностях людей є типологічні й індивідуальні відмінності. Тому в здібностях людей, як і в інших ознаках, має місце єдність загального, типологічного й індивідуального» [Г.Костюк, с.54].

Сучасні психолого-педагогічні дослідження доводять наявність генетичного зв’язку між загальними і спеціальними здібностями. Так, оволодіння різновидами певної діяльності забезпечується розвиненими загальними здібностями, і, вірогідно, за умов зміни її режиму загальні здібності виявляють потенційну можливість перетворюватись на спеціальні.

На основі сказаного можна дійти висновку, що важливого значення набувають дослідження загальних і творчих здібностей в контексті діяльності.

Здібності, які формуються в конкретній діяльності, прийнято називати спеціальними здібностями. Загальні здібності, хоч і розглядаються як родові, різною мірою притаманні всім людям, на рівні наукового аналізу не виступають як однорідні, оскільки їх генеза і структура є індивідуально-неповторними. Ця індивідуальна неповторність акцентує на важливості індивідуального підходу до розвитку здібностей як таких, зокрема, творчих здібностей. Тут важливим вдається акцент на розумінні здібностей як таких індивідуальні особливостей, що зумовлюють успішність виконання певної діяльності чи кількох видів діяльності. Такий акцент на зв’язку між здібностями і діяльністю є важливим для дипломного дослідження у двох аспектах:

• А) оскільки здібності виявляються безпосередньо у процесі діяльності, виникає питання про те, яким чином у процесі занять театральним мистецтвом виявляються творчі здібності і відповідні міжіндивідуальні відмінності;
• Б) оскільки здібності розвиваються у процесі діяльності, постає питання про характеристики творчої діяльності у процесі занять аматорським театральним мистецтвом, що є найбільш сприятливою для розвитку творчих здібностей.

Ці два аспекти будуть предметом спеціального розгляду в підрозділі 1.2 даної роботи. Разом з тим, тут важливо зупинитись на кількох теоретичних положеннях про розвиток здібностей, що набувають методичного значення для організації занять театральним мистецтвом.

В контексті сказаного важливим з погляду досліджуваної теми є положення про те, що загальний розвиток людини відбувається шляхом її включення в систему діяльності різного роду, яка, у свою чергу, є індивідуально своєрідною.

Як зазначав А. Петровський, необхідно при дослідженні здібностей враховувати не тільки успішність здійснення певної діяльності, а й відмінність у динаміці оволодіння необхідними для неї знаннями, вміннями, навичками. Це положення є методично важливим для даного дипломного дослідження, оскільки орієнтує не тільки на дослідження факту успішності виконання певних видів театральної творчості, а й на темпи і якісні зміни творчих здібностей у процесі їх розвитку [А.Петровський, с.68].

Здібність «не зводиться до тих знань, умінь чи навичок, які вже вироблені у даної людини» [А.Петровський, с. 123]. При вивченні проблеми розвитку творчих здібностей це положення важливе з огляду на вивчення останніх з точки зору їх динаміки, розвитку, у зв’язку з чим актуалізується питання про творчий потенціал особистості. Таким чином, проблема творчих здібностей розглядається у співвіднесенні з феноменом творчої особистості.

Таким чином, актуалізується особистісний підхід до аналізу здібностей. В. Мясищев підкреслює: «Здібності і їх найвища міра — талант, є синтезом властивостей особистості, що взаємопідсилюють одна одну, активного і позитивного ставлення особистості до діяльності і тісно пов’язаних з ним наполегливих трудових зусиль в даній галузі» [В.Мясищев, с. 8].

Теоретичні розробки К. Платонова дозволили більш чітко окреслити коло тих здібностей, що входять до складу творчої особистості, а застосування системного підходу та структурного аналізу дозволило наблизитися до здійснення дослідником системи понять психології в цілому, що застосовується для побудови окремих теоретичних положень. Так, К. Платонов визначив психологічні категорії двох ієрархічних рівнів: загальні, обсяг яких співпадає з обсягом психологічної науки, та часткові, що є категоріями тільки для розгляду їх в певній «сукупності». Категорія здібностей, за К. Платоновим, належить до складу індивідуально-психологічних категорій, а тому не може розглядатись окремо від спрямованості, досвіду, властивостей психічних процесів, що тільки у своїй сукупності визначають загальнопсихологічну категорію особистості. Таким чином, підкреслюється необхідність цілісного підходу до аналізу виникнення і розвитку здібностей особистості, соціально-психолого-індивідуального їх виміру.

Здібність розглядається В. Шадріковим як системна властивість психологічної функціональної системи, що визначає її продуктивність і має індивідуальну міру вияву. В. Дружинін, погоджуючись з В. Шадріковим, уточнює: «Здібність — це властивість психічної функціональної системи забезпечувати досягнення певної мети діяльності» [65, с. 140]. Б. Теплов відзначає: «Кожна здібність пов’язана з певною діяльністю і не може існувати сама по собі, як і не може існувати одна сторона діяльності без іншої в цілому. Таким чином, мова повинна йти не про наявність однієї здібності при відсутності інших, а саме про те чи інше їх співвідношення» [Б.Теплов, с.187].

В контексті окреслених підходів до розуміння здібностей розглянемо основні підходи до визначення специфіки творчих здібностей.

Слід особливо відзначити, що очевидно немає досліджень, в яких творчі здібності не розглядалися б у зв’язку з пізнавальними процесами.

У наукових працях Т. Келлі й Д. Терстоуна запропоновано багатофакторну модель інтелекту. Зокрема, Т. Келлі до основних інтелектуальних факторів відносить просторове мислення, математичні й вербальні здібності, пам’ять та швидкість розумових дій. Л. Терстоун розширює факторний діапазон, включаючи продуктивність сприймання, мовленнєве розуміння, його швидкість, числовий, просторовий фактор, асоціативну пам’ять [Л.Терстоун, с.44].

Пов’язуючи інтелект з формами поведінки, Р. Стенберг зазначав: вербальний інтелект (словниковий запас, ерудиція, розуміння прочитаного); здібність вирішувати проблеми; практичний інтелект (вирішення конкретної проблеми, реалізація мети і досягнення успіху). Інтелект розглядається як один з видів набуття знань. Однак, це є частковим аспектом вирішення більш широких проблем. Важливо, щоб кожне проблемне питання було справді новим або мало компонент новизни, при цьому інтелектуальну поведінку слід зорієнтовувати на рівень «трансфери», тобто перенесення «знань — операцій» в іншу (нову) площину [Р.Стенберг, с.65].

Ці дослідження мають велике значення для розуміння творчих здібностей; хоча, на наш погляд, вони мають бути розглянуті в контексті особистісного підходу до творчих здібностей, який було визначено при аналізі загальних здібностей, оскільки в ньому долається підхід до здібностей як до виключно чи переважно когнітивного явища.

Розробляючи диференційовану модель обдарованості і таланту, дослідники в цілому виокремлюють найбільш значущі види здібностей, а саме: інтелектуальні, креативні, соціально-афективні, сенсомоторні та інші. Розвиток здібностей здійснюється за допомогою ряду факторів, до яких належать характеристики особистості та оточення [H.Стенберг, с.79].

Перш за все, одним з таких факторів є мотиваційний (спрямованість на творчість, інтереси, ініціативність), що забезпечує можливість ініціювати, спрямовувати і підтримувати певну діяльність.

Друга група «факторів-каталізаторів» — це оточення особистості, що є об'єктами ідентифікації й рольовими моделями; значущі впливи (освітні, виховні, розвивальні програми), важливі події. Ці характеристики оточення впливають не тільки безпосередньо, а й опосередковано на творчі досягнення особи на різних етапах її розвитку.

Слід відзначити цікаві наукові дослідження проблеми креативності. Поняття «креативність» зарубіжні і вітчизняні вчені розглядають як базову, універсальну категорію, крізь призму якої аналізується й оцінюється прояв «творчості» (обдарованості) особистості (Дж.Гілфорд, Ф. Баррон, Е. Торренс, М. Холодна та інші). При цьому «креативність», в широкому розумінні цього поняття, визначається як здібність приносити щось нове у досвід; здібність висувати оригінальні ідеї в умовах вирішення або окреслення нових проблем; здібність усвідомлювати недоліки, протиріччя, а також формулювати гіпотези, перевіряти їх відносно елементів, відсутніх в зазначеній проблемній ситуації.

Наголошуючи, Е. Торренс визначає креативність як процес, а це дозволяє розглядати його як прояв здібностей до творчості, тих умов, що полегшують та стимулюють цей процес, а також дозволяють оцінювати результати творчої діяльності особи. Він наголошує, що креативний потенціал особи та рівень регулятивної культури мислення зростає за умов активізації розвитку різних видів мислення (конвергентного, дивергентного, критичного) і зменшується за умови розвитку саме процесів механічного запам’ятовування. Крім того, на думку вченого, цілеспрямоване формування творчого мислення адекватно стимулює розвиток креативності як творчої здібності та, відповідно, як умови для активізації більш успішної практичної діяльності [Е.Торренс, с.177].

Креативність, за Е. Торренсом, — це «…процес відчуття труднощів, проблем, прогалин в інформації, відсутності елементів, перекіс у чомусь; побудова здогадок і формулювання гіпотез, що торкаються недоліків, оцінювання і тестування цих здогадок і гіпотез; можливість їх перегляду і перевірки і, насамкінець, узагальнення результатів» [Е.Торренс, с.56].

В рамках нашого дослідження особливий інтерес викликають ті підходи, в яких креативність розуміється не як окрема властивість або якість індивіда, а як складна інтегративна система особистісних та інтелектуальних узгоджень. При цьому ознаки креативності виявляються не тільки в мисленнєвій сфері, але й у цілісній структурі творчої індивідуальності. Так, до основних ознак креативності можна віднести: відкритість досвіду; відчуття нового; широту категоризації (широта «асоціативного ряду»); швидкість мислення та його гнучкість і оригінальність.

Узагальнили різні підходи дослідників в галузі креативності такі науковці як Ф. Бартон та Д. Харрінгтон [38, с.183; 72, с.94].

• 1. Креативність — це здібність адаптивно реагувати на необхідність нових підходів і нових продуктів, а також усвідомлення нового у бутті, хоча сам процес може бути як усвідомленим, так і підсвідомим.
• 2. Створення нового творчого продукту безпосередньо залежить від особистості, її мотиваційних орієнтацій.
• 3. Специфічними ознаками креативного процесу, його продукту, а також особистості є їх оригінальність, переконання, адекватність завданню, придатність певного виду діяльності, що є оптимальною формою на даний момент.
• 4. Креативні продукти можуть бути різними за природою, сутністю, призначенням, але засновані на ґрунті інноваційного [Ф.Бартон та Д. Харрінгтон, с.56].

Процес креативності є специфічним для різних сфер діяльності та знань, але деякі загальні вимоги можна виділити, а саме: зміну структури зовнішньої інформації і внутрішніх уявлень шляхом формування аналогій і поєднання концептуальних прогалин; мінливу переорієнтацію на створення окремих аспектів проблеми; застосування наявних знань у нових ситуаціях і для створення нових; використання невербальної моделі мислення; прояв внутрішнього емоційно-вольового напруження .

«Інтелектуальна активність» розкривається завдяки таким характеристикам цієї діяльності, як інтенсивність, довгостроковість, тонус. Для специфікації впливу інтелектуальної активності Д. Богоявленська визначає феномен «інтелектуальна ініціатива», що є «продовженням мисленнєвої діяльності за межами вимог, не ототожнюючи з виявом будь-якої ініціативи в інтелектуальній сфері» [Д.Богоявленська, с. 24]. До критеріїв дослідниця відносить такі:

• — ініціатива вибору;
• — перевага мисленнєвої діяльності;
• — спрямованість на перевиконання завдань;
• — пізнавальна потреба;
• — мотивація переваги вибору.

Автором визначено три рівні інтелектуальної активності: стимульно-продуктивний, евристичний, креативний. Вищий рівень визначено як креативний. Особливість цього рівня полягає в тому, що особистістю виявляється емпірична закономірність, що стає для неї самостійною проблемою, заради якої вона готова припинити попередню діяльність. Тут самостійність не стимульована зовні постановкою проблеми, а є внутрішньо ініційованою спрямованістю.

Для успішності розвитку інтелектуальної активності Д. Богоявленська запропонувала так званий «метод креативного поля» — це теоретичне мислення, здібність розкривати сутність проблеми шляхом аналізу, навіть одиничного об'єкта; самостійна постановка проблеми і її вирішення, пізнання нових проблем і мети; обґрунтування теорії, що пояснює природу фактів, закономірностей. «Метод креативного поля» дозволяє імітувати саме такі життєві ситуації, де ці два види діяльності - «на оцінку» і «на аналіз»? наочно розрізнені.

Таким чином, можна зазначити, що сутнісною, зумовлюючою характеристикою творчих здібностей є постійна і впевнена готовність особистості до самостійної пошукової діяльності, до прийняття самостійних рішень у невизначених чи складних ситуаціях, позитивна пізнавальна активність.

Отже, творчі здібності - це цілісно-структурне, багатокомпонентне утворення, що забезпечує продуктивність результату художньо-творчої діяльності особистості при реалізації її індивідуально-творчих можливостей в соціокультурному просторі.

У зв’язку з цим важливого значення для розуміння розвитку творчих здібностей набувають положення про взаємодію біологічних і соціальних чинників. Як було визначено при аналізі здібностей, останні не є вродженими якостями людини; вони розвиваються на основі задатків у процесі діяльності. Загальні здібності зумовлені, з одного боку, так званими родовими задатками, притаманними усім людям, а з іншого, — культурно-історичними умовами, в які включаються індивіди у процесі соціалізації.

У своїх працях зазначав С. Рубінштейн необхідність враховувати внутрішні і зовнішні фактори у розвитку особистості. За С. Рубінтшейном, зовнішні фактори детермінують психічний розвиток особистості, але вони взаємодіють з внутрішніми, до складу яких входять також успадковані або природжені задатки, що відіграють суттєву (але не фатальну) роль у розвитку особистості [С.Рубінштейн, с. 193]. Виходячи з цього, досягнення особистості виявляються не тільки у зовнішніх продуктах діяльності, а й у розвитку особистості, зокрема, в розвитку її здібностей. Здібності формуються в діяльності і передбачають наявність органічних внутрішніх умов.

Важливим для дипломного дослідження є положення про необхідність враховувати варіативність умов розвитку здібностей. Як біологічні, так і соціальні умови розвитку здібностей відзначаються варіативністю, що зумовлює широкий діапазон різноманітних здібностей, їх індивідуальну своєрідність, мінливість їх кількісних та якісних характеристик. «Здібності, — пише Г. Костюк, — це реалізовані в тому чи іншому напрямі і в тій чи іншій мірі задатки людини. В ході індивідуального розвитку людини її задатки стають конкретними здібностями до тих чи інших видів діяльності. В здібностях особисте, природне злите з соціальним, його можна виділити тільки аналізуючи процес становлення здібностей у його конкретних соціальних умовах, індивідуальну історію їх розвитку» [Г.Костюк, с. 341].

Як і кожне особистісне новоутворення, така готовність найбільш повноцінно формується у провідній діяльності під впливом відповідної соціальної ситуації розвитку. Соціальна ситуація розвитку — це місце особистості в системі відносин з навколишнім (передусім соціальних) середовищем. При цьому в соціальній ситуації розвитку здійснюються ініціюючі впливи середовища на індивідуальність, яка розвивається. Система соціальних взаємозв'язків тільки тоді стає ситуацією розвитку, коли: її вимоги приймаються особистістю як актуальні, необхідні саме для неї; під час спілкування і взаємодії з трансляторами вимог соціальної ситуації розвитку вона має можливість сприйняти та засвоїти засоби адекватних відповідей на ці вимоги. Від змісту і характеру соціальних взаємозв'язків між суб'єктом соціальної ситуації розвитку й носіями соціально-культурних вимог залежить зміст і якість новоутворень — знань, умінь, навичок емоційного реагування, а головне, — тих чи інших творчих здібностей.

Таким чином, розвиток творчої особистості слід розглядати у взаємодії її рівневої структурної організації, включаючи компоненти: природних передумов (задатки, здібності); досвіду (знання, вміння, навички), властивостей характеру (самостійність, інтенсивність, емоційно-вольові якості), мотивації (орієнтація, саморегуляція). Саме ці компоненти сприяють набуттю особистісного творчого стилю діяльності, що визначають її творчі можливості. Інтеграція цих компонентів здійснюється у процесі саморегуляції особистості, що спрямовує і програмує не тільки розвиток творчих здібностей, а й мету життєдіяльності. З цього погляду, цікавою є думка В. Мясищева про те, що творчі здібності як певний ансамбль властивостей особистості, «що утворився завдяки перебігу» природних передумов у творчий досвід під впливом соціальних умов, виступає засобом розвитку творчої особистості. Таким чином, поряд з особистісно-суб'єктивними можливостями, важливо враховувати й об'єктивні фактори формування творчих здібностей відповідно до змін, що відбуваються у предметній та соціальній діяльності.

У зв’язку з цим важливо звернути увагу на думку М. Холодної, яка розглядає інтелектуальні здібності особистості як: можливість творчої діяльності; усвідомлення суб'єктивно і об'єктивно нових ідей; нестандартність підходів до вирішення проблеми; чуттєвість до ключових, перспективних рішень в тій чи іншій предметній галузі; відкритість до інновацій [М.Холодна, с. 243]. Інтелект розглядається як здібність, що визначає загальну успішність адаптації особи до нових ситуацій шляхом вирішення завдань у внутрішньому плані дії та домінуючій ролі свідомого над безсвідомим.

Основою інтелектуального акту є прояв активності та саморегуляції як базових факторів, що забезпечують його продуктивність. Інтелектуальна поведінка особистості взаємодіє з тими можливостями середовища, що репрезентуються для адаптивних дій у ньому. Перетворення середовища (творчий акт) лише супроводжує доцільність діяльності особи, а результатом (творчий продукт) є «побічний продукт діяльності», що не завжди усвідомлюється суб'єктом [Я.Пономарьов, с.59].

Розробив структурно-рівневу модель центрального ланцюга психологічного механізму творчості у вигляді двох взаємодіючих сфер Я. Пономарьов: перехід інтуїтивного мислення в логічне. Критерієм творчого акту є рівневий перехід: від потреби у новому знанні, що складається на вищому (логічному) структурному рівні організації творчої діяльності до засобів задоволення цієї потреби, що складаються на нижчих структурних рівнях. Вони включаються у процес, що здійснюються на вищому рівні, а це призводить до виникнення нового способу взаємодії суб'єкта з об'єктом і до появи нового знання. Тим самим творчий продукт передбачає включення інтуїції.

Підкреслює В. Дружинін, що основою успіху розв’язання творчих завдань є здібність діяти «про себе», що визначається високим рівнем внутрішнього плану дії. Ця здібність є змістовним структурним еквівалентом поняття «загальні здібності», «генерального інтелекту» [В.Дружинін, с.65]. Ж. Піаже відзначає, що розвинений інтелект виявляється в універсальній адаптованості, структурованості рівноваги ставлень між особистістю та середовищем [Ж.Піаже, с.156].

Не заперечуючи новаторського характеру таких підходів та важливості наукового обґрунтування такого складного феномена, як інтелектуальна здібність, складним є визначення його структури, процесу становлення, неоднозначності функціонування в широкій діяльності особистості. Тому з погляду досліджуваної теми важливо сформувати інтелектуальні здібності особистості на основі тих культурних надбань, що матеріалізуються у творах мистецтва, художньо-творчій діяльності, формах комунікацій, емоційно-ціннісних в орієнтаціях, світобачення, усвідомленні своєї «Я-концепції».

Узагальнюючи сказане, слід відзначити, що:

• — суттєвими для розуміння творчих здібностей є визначені положення загальної теорії здібностей;
• — для розуміння специфіки творчих здібностей великого значення набувають розуміння того, що: а) творчі здібності не можуть бути адекватно розглянуті поза їх зв’язком з іншими психічними якостями особистості; б) особливого значення набуває аналіз мотиваційної сфери творчої особистості; в) розвиток творчих здібностей необхідно досліджувати в контексті взаємодії особистості з соціальним середовищем;
• — актуалізується питання про специфіку вияву, реалізації і розвитку творчих здібностей засобами театрального мистецтва.