Федот Кадушкин — трагічна постать свого часу (за романом І. Акулова «Касьян Остудный»)

Федот Кадушкин — трагічна постать свого часу (по роману І. Акулова «Касьян Остудный»).

Роман І. Акулова «Касьян Остудный» розповідає нам про долю російської села напередодні колективізації. Автор показує соціальну неоднорідність села кінця 20-х. Образ Федота Федотыча Кадушкина вважається відкриттям автора, зумів показати, як бідняк завдяки запопадливому праці перетворюється на заможного селянина, готового «за кожне зернятко, за будь-яку соломину… закласти свою душу». Проте та ж свита Федотыч виявляється заручником часу, наказавшего героя роману через те, що вона живе «своїм розумом», як стверджує про неї Семен Григорович Оглоблін.

Федот Федотыч Кадушкин — центральна постать розповіді першої книжки роману «Касьян Остудный». Цей чоловік виявляє талант господарювання землі, діловитість і працьовитість. Акулов розповідає нам, що на обійсті Кадушкина шість коней, сім голів великої рогатої худоби, вісімнадцять овець, нова молотарка, локомобіль. У віданні господарства він використовує найманої праці селян. «Я християнин і знаю, що гріх незамолимый — їздити людині людині. Та якщо в нього вміння немає своє господарство вести? Адже навчаю я не розкраданню», — каже головним героєм. Далі ми дізнаємося, що та ж свита Кадушкин допомагав Телятниковой Марфу, яка «тепер самотужки над козирів ходить», Аркашке «за півціни» молотарку віддав.

В розмові із сином Харитоном та ж свита Федотыч каже: «…Ми, Харитоша, самі необхідні люди для радянської влади. Орачі ми. Опертя… На сильного, хлібного мужика держава опору завжди тримає. На мужика-трудовика». Цей людина, який одержав можливість землі завдяки умовам, наданим непом, вірить, невдовзі з його ворота прапор повісять: «Скажуть: дорогу Кадушкину. Вот-ді з кого треба примірятися: б'ється мужик, не пиячить, лишку не спить, Бога забув заради роботи».

Этот людина вбачає наближення нелегких часів. Адже саме такі Федоты Кадушкины насамперед підпадали під розкуркулювання. На поради сина залишити господарство він каже: «Покинеш — інший підніме. Моє господарство — мені його й вести. Я людина старий будинок і буду доживати по-старому. Вже мені спілкуватись з зміною погоди линяти годі й говорити, як зайцю».

Таких, як та ж свита Кадушкин, наприкінці 20-х — початку 1930;х очікувала трагічна доля. У минулому він був бідняком, торгуючим рогожею, тепер завдяки своєму безустанному праці вибився в люди. Найголовніша цінність у житті цієї людини — це земля і праця у ньому. Він вірить у радянську владу, открывшую йому можливість жити осмислено, тому що йому хотілося. Тому та ж свита Кадушкин навіть передбачає думки, такі трудівники, як і, може бути ображені цієї владою. Бідняку Титушке він каже: «Закон влади Радянської кожного бідного до багатого сулится підняти, а чи не навпаки, щоб усе голью взялося… Не мене стануть опускати до твого оцього босого проживання, а тебе зі мною вирівнювати».

Другого думки дотримується член окружного виконкому Семен Григорович Оглоблін. Своєму племіннику Аркадию він каже: «Прозорливі, Аркаша, давно приміряються до середняку, рівняються нею. Ось тільки такі, як кряж Кадушкин так молодий Оглоблін, від життя, має, сил все збираються жити своїм розумом».

Писатель показує суперечливість характеру Федота Кадушкина. Те, що він «Бога забув заради роботи», і самого це визнає, каже нам про жагучому бажанні цього людини розбагатіти. Багато чого у характері пояснюється саме цим. та ж свита Кадушкин «присыхает» свою власність. Ось, наприклад, яких слів він адресує своїй дитині й майбутньої невістці: «Обноска. Смола липуча. Попелиця перхотная. Ну людина б… Так її — однією ногу ступлю, за іншу… Розірву мокрицю… Світом пущу обох… Нікому щось дам». Хіба він відповідає на прохання голова сільради Якова Умнова дати в борг? «Ось якби в Рада мені сподобався Яків Назарыч у яке справа — де можна б, так би мовити, в борг без віддачі… За інших місцях мені подружжя здоровані сидять у Радам». Надлишки зерна та ж свита Федотыч готовий згодувати свиням, у ріку зсипати, тільки віддавати державі по твердим цінами. За всього своєму християнському ставлення до людині («гріх незамолимый — їздити людині людині») та ж свита Кадушкин трохи вилами не проткнув Ванюшку Вовка за недбайливу роботу.

Иногда в нічних роздумах та ж свита Федотыч доходить думки, що треба було господарство звернути, частина передати синові Харитонові, а собі залишити корову так конячку. «Проте з настанням ранку по багаторічної звичці невтомно накидався на роботу, за кожне зернятко, за будь-яку соломину був готовий закласти свою душу».

Многие вчинки Федота Кадушкина визначають гроші, зігрівальні його «осліплу в працях душу». Семену Григоровичу Оглоблину, убеждающему його здати надлишки зерна державі, Кадушкин каже так: «Ти мені хорошу ціну поклади… Мені, голуба, хто від дасть. Хоч сам чорт».

Каково ж ставлення самого Акулова до головного герою першій його частині роману?

В тексті твори можна знайти відповіді це питання. «та ж свита Федотыч Кадушкин багато років жив сліпим і оглухлим, — пише Акулов. — Упоєний і турботами про господарстві, він давно вже не розумів світ, у якому складалися інакші взаємини. Новий світ дедалі більше стукав у його ворота, але та ж свита Федотыч не довіряв людям, ні близьким, ні далеким, знав тільки своє пісню. І тепер подшибла його життя… — сьогодні вже їй немає стати, не піднятися, та й чого, з його розуміння».

Трагизм долі Федота Федотыча Кадушкина у цьому, що людина не зміг вчасно зорієнтуватися в обстановці. Мені здається, що, з одного боку, не бачив всієї глибини настигающей її на небезпеку, з другого, — не хотів нічого змінювати. Адже не можна просто взяти й викреслити зі свого життя десятиліття виснажливої праці. Тому та ж свита Кадушкин вбачає собі іншого виходу, як піти із цивілізованого життя, що навіть підтверджує слова, сказані колись синові: «І це почую, що заважаю людям, сам піду…».

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.