Життєвий шлях Поля Гогена

Життєвий шлях Поля Гогена.

Поль Гоген належить до художників, чиє життя настільки тісно переплетене зі своїми творчістю, що у останньому багато чого не можна зрозуміти, не звернувшись одночасно до біографії. І, навпаки, життєвий шлях Гогена можна було зрозуміти повною мірою, лише знаючи творчість художника, так як він біографія — це один із сторін його творчества.

І на життя також у творчості Гогена все кричуще незвичайно, все заплутано, суперечливо, все яскраво, яскраво, все пронизане духом протесту проти звичних, усталених норм, проти рівного, безтурботного існування. Життя Гогена, повна мінливостей, довела, що він дуже вірив в усі те, що проповідував. Тож кожну подію у житті, кожне слово, сказане художником у тій чи іншого приводу, набуває особливого смысл.

Отже, Гоген (його повне ім'я Поль-Эжен-Анри) народився Парижі 7 червня 1848 року, у розпал революційних подій, коли тут велися запеклий криваві бої. Його батько — Пьер-Гильом-Кловис Гоген, один з редакторів помірковано — республіканської газети «Насьональ», котра відігравала значної ролі у революції 1848 року. Після виборів у Національному Зборах в 1849 року Кловис Гоген вирішив, що він небезпечно залишатися на батьківщині, разом із сім'єю залишив Францію. І пішов у Перу, де з допомогою далекими родичами дружини сподівався заснувати власний журнал.

Однак у дорозі, не досягнувши берегів Перу, Кловис Гоген раптово помер. Дружина його, що залишилося на борту корабля одна з цими двома дітьми, мусила все продовжувати подорож самостійно. У Перу Аліну (так звали мати Гогена) зустріли родичі - колосальна сім'я, що жила старим патріархальним укладом. Хоча Гоген потрапив у Перу, коли і було півтора року і, а повернувся до Франції в 1855 року, двадцятидворічним семи з половиною років, але життя Лімі залишила в нього найяскравіші й світлі спогади. Свої дитячі враження, пам’ять великий гучної сім'ї, про ласкавих днях серед турботливих людей, про м’якому кліматі і безхмарному небі Гоген проніс усе своє жизнь.

Наприкінці 1855 року Аліна з дітьми поїхала в Орлеан. Гогена помістили в місцеву семінарію. «…там я навчився з юного віку ненавидіти лицемірство, фальшиві чесноти, доноси», — згадував Гоген.

У 1860 року сім'я переїхала до Парижа. Гогена переводять їх у паризький пансіон Лориаля. Наскільки можна судити за власними, хоч і вкрай нечисленним, зауважень Гогена, заняття в пансіонаті його цікавили обмаль. Майбутній живописець марив морем. І, в 1865 року, всупереч волі матері, був зарахований в торговий флот, де прослужив двох років простим матросом. Протягом часу служби Гоген двічі побував на Бразилії, Рио-деЖанейро, потім через Кардифф зробив плавання у бізнесовому Чилі й в Вальпарайсо, повторивши майже зовсім шлях, який колись, ще зовсім дитиною, навів його матері в Перу.

У 1868 року, потрапивши до ролі військовослужбовця у військовий флот, Гоген увесь час перебував в північних морях біля берегів Норвегії та Данії. Але якщо згадки півдні і південних країнах переслідували його на все життя, то північ не справив нею жодного враження, і він не згадував про нем.

Франко — прусська війна, поразка Німеччині й зобов’язання уряду розпустити військові сили держави, перервали військову службу Гогена. У 1871 року, наситившись п’ятирічної матроській життям і отримавши диплом матроса першого класу, Гоген залишив корабель і повернулося на Париж.

Перші кроки /1871 — 1885 г. г./.

«…стосовно мого дорогого сина, він має робитиме свою кар'єру, оскільки він такі малі вмів змусити здійснення всіх моїх друзів полюбити себе, що опиниться зовсім покинутым…».

Мати Гогена померла 1867 року, перед смертю не побачивши свого сина. Вона окремо не змогла вибачити йому службу простим матросом, і всі майно відписала дочки, синові дісталися книжки, картини, фамільні портрети і недорогу каблучку — печатка, що залишилося у спадщину після прадідуся. Опікуном дітей був призначений Гюстав Ароза, який влаштовував Гогена на службу до банку Бертена. З допомогою численних зв’язків опікуна, і навіть завдяки здібності швидко розібратися й орієнтуватися у біржовий життя, Гоген вже двох років посів банку одне з чільних місць. Що призвело до його до малярства? Може, картини, що прикрашали кімнати у домі його матері, чи Гюстав Ароза, ти великий знавець і любитель живопису? У опікуна була багата колекція картин сучасних художників: Делакруа, Курбе, Дом'є, Коро, Піссарро і з інші. Він також захоплювався лише вкорінений у моду фотографією, збираючи фоторепродукції картин знаменитих майстрів. У своїй хаті Ароза часто збиралися як імениті, і маловідомі, лише які подають надії художники, скульптори, архітектори, літератори, журналісти… Дочка Авроза — Маргарита, була талановитої художницею. Для Гогена почалася нове життя. Днем його оточено цифрами, паперами, розрахунками. Він — фінансист. Ввечері, потай від всіх, він малює і пише олією. Боязкий, невпевнена, поки що не впевнений в силах початкуючий художник.

Слід зазначити, що цього таланту були генетичні коріння. У числі предків Гогена були два художника, питання мистецтва були зовсім чужі її сім'ї. Дід — Анрі - Франсуа Шазаль (художник і гравер), автор численних гравірованих портретів знаменитих покупців, безліч естампів, зроблених з античних барельєфів, статуй тощо. Його брат — Анре-ФрансуаАнтуан Шазаль — також художник і гравер, неодноразово виставляв свої твори на Салоні, викладав малюнок у музеї природною історії держави та написав кілька робіт з теорії Шевченкового малюнка і гобеленів. До речі, син Антуана теж був художником.

Бабуся Гогена — Флора Трістан — була жінка неабияка, наділена видатними здібностями і дуже відома серед сучасників. Цікаво, що Гоген успадкував від нього як деяке портретну подібність, що у його характері, як у дзеркалі, віддзеркалено багато риси його бабки. Рішучий норов Флори, вміння приймати дуже сміливі рішення, здатність так само миттєво захоплюватися найрізноманітнішими речами, не звертаючи увагу думку, її багатосторонні обдарування — все цей передався і Гогенові. Навіть любов до мандрів, у яких пронесла більшу частину свого життя, очевидно, теж перейшла до Гогенові від Флоры.

Отже, весь вільний час Гоген присвячує занять живописом. Він усувається з світського життя, він сміється з неї: вона награна, порожня, безглузда. Він цурається товаришів по службі, спілкуючись зі ними лише доти роботи. Він збігається з дрібним службовцям — Емілем Шуффенекером, яка має одна пристрасть — мистецтво (Шуффенекер матиме рації іншому Гогена все життя, допомагаючи то важкі хвилини). У неділю вони вдвох відвідують Академію Каларосси, разом відвідують музеї. Наприкінці кожної тижня Гоген зустрічається з Маргаритою, дочкою Ароза — вони працюють над малюнком з натури. Накопичуючи знання, Гоген одночасно зростає митець. З’являються його перші роботи, ще надані огляд широким массам.

На початку 1873 року Гоген знайомиться із молодою датчанкою Мэтт-Софи Плазун, які приїхали до Франції на канікули, і з нею одружується. Дружина належить до розваги чоловіка як до найбільш необразливому препровождению часу. Їй імпонує спокійний Еміль Шуффенекер, а як у домі з’являється відомий вже у творчих колах Камілл Піссарро, якого Гоген почитав своїм вчителя, вона вітає його, не підозрюючи, як позначаться в подальшому їхньому долі захоплення чоловіка живописью.

Гоген дедалі більше занурюється вивчення Шевченкового малюнка і кольору. Спочатку він займається переважно технічними сторонами і технологічного основою живопису. Його перші проби на той час, учнівські роботи олією на папері: «Будинок близько озера» /1871/ і «Натюрморт з грушами і виноградом» /1872/. До цих ж років ставляться два маленьких пейзажу (Копенгагенський музей і приватна коллекция).

У сімействі Гогенов народжується син. Батько часто малює дитини у різноманітних позах, старанно відпрацьовуючи кожну деталь, роблячи численні замальовки рук, ніг, голови у різних поворотах і положениях.

Імпресіонізм, що досяг роки свого найвищого розквіту, хоча не визнаний, був першою художньої школою Гогена, якого залучили й деякі елементи програми імпресіоністів, головним чином їхній бойовий дух, супутній боротьбі проти офіційного салонно — академічного искусства.

Заперечуючи академічні традиції, перетворилися на гальмо для її подальшого розвитку мистецтва, імпресіоністи замість закостенілих умовних норм, межі яких немає має виходити живописець, висунули новий принцип підходи до зображуваному предмета. Насамперед, вони вимагали уваги до повсякденні людини, до природи, його оточуючої, і переважно правдивості зображеного. Вони відносини із своїми мольбертами з ательє і працюють на пленері, прагнучи як і безпосередніше передати на полотні те, що бачать, свій особистий сприйняття життя, а чи не абстрактно — умовне його зображення, відповідне канонам академічної живопису. Робота на пленері пробудила і особливу увагу сонячного світу, растворяющему усі барви, нищівному локальні кольору та що об'єднує в єдину колірну гармонію. Нове розуміння імпресіоністами світла, і колориту наводять їх до новим технічним прийомів, до роздільному мазка, для використання додаткових квітів, до витонченим барвистим нюансам, передавальним вібрацію повітря, до стирання чітких обрисів предметів, що у постійному движении.

Всі ці займають Гогена, який починає працювати у тієї ж манері. Написана їм у 1875 року, невдовзі після першої виставки імпресіоністів, «Сена у Йенского мосту» (зберігається в Луврі, Париж) і з композиції, і за характером мазка, і з незрозумілим контурам кількох фігурок березі близька до импрессионистам. Білий сніг, який відбиває падаючий нею світло, дозволяють Гогенові використовувати імпресіоністські прийоми, яким він лише навчається овладевать.

Успіхи біржі дають Гогенові можливість як широко жити, а й придбати значну колекцію картин сучасних французьких художників, що свідчить про його смаки. Сюди входять Едуард Мане, Піссарро, Сислей, Марі Каса, Сезан, Ренуар, Клод Моне, Гийомен, Йонкинд, Дом'є тощо. Цими картинах Гоген навчається, копіює їх, найчастіше переносячи окремі що сподобалися йому деталі до своєї работы.

Незабаром Гоген не може задовольнятися роботою самих себе, хоче перевірити свої сили на глядачів, переконатися, що він трудиться недаремно. У 1876 року Гоген посилає свою картину «Лісова хаща в Вироффе» в Салон. Картина було прийнято, виставлено і навіть отримала певний відгук у пресі. Але це йому здається мало, що у Салоні їх задовольняє. Він виставляє свої картини і статуетки на виставках «групи незалежних художників» — так офіційно називають себе імпресіоністи. Шоста виставка приносить Гогенові справжній успіх. Особливу увагу критики залучив етюд оголеного тіла (відомий ж під ім'ям Сусанны), написаний Гогеном з його служниці Жюстины.

«…Я щасливий аплодувати художнику, який, як і це, відчув нескориме відразу манекенам…» — писав Гюисманс.

Запопадливість Гогена посилюється ще більше. Вона непросто з вдячністю приймає запрошення брати участь у тій чи іншій виставці. З ним вважаються, і Піссарро, його вчитель і з провідних художників — імпресіоністів, звертається щодо нього по підтримку і його советам.

Перед Гогеном виникає запитання: або продовжувати банківську кар'єру й можуть бути чужаком, вискочнем й певною мірою небажаним елементом серед інших художників, або назавжди зв’язати своє долю з мистецтвом, остаточно й безповоротно порвавши з колишнім способом життя. Гоген вибирає останнє: після одинадцяти років у банку, і біржі він залишає дуже її, перестаючи бути «недільним художником». Отже, 1883 рік є для Гогена поворотною віхою у його жизни.

1883 рік — рік економічного і естетичного кризи. Серед імпресіоністів назрівали серйозні розбіжності, коли імпресіонізм, до якому приєднався і Гоген, переживає серйозна криза, викликаних тим, що представники цього напряму дійдуть твердому переконання, що вони вичерпали свої художні можливості. Починається час поневірянь, пошуків випадкового заробітку і різноманітних несчастий.

Гоген разом із Піссарро приїжджає в Руан, життя йому здається, більш дешевої та де зараз його сподівається знайти покупців на свої творів. У час перебування Гогена в Руані їм було створено картина «Автопортрет з палітрою». Цікава композиція портрета, написаного десь на мансарді, балки якої захаращують весь задній план, зберігаючи лише тісне простір митця з його мольбертом. Щоб підкреслити навмисну непостроеность композиції, Гоген виставляє поза полотна дзеркало, в що він виглядав у процесі работы.

Проте, як не велике захоплення Гогена живописом, турботи про сім'ю наполегливо вторгаються у життя. Він продає кілька картин зі свого колекції, але ці ненадовго рятує положение.

У грудні 1884 року Гоген піддається вмовляння дружини і їде під Копенгаген з думкою ось на підтримку її багатих родичів, під напором яких починає займатися продажем кінських попон і полотна. Його комерційну діяльність закінчується чашкою чаю, що він запускає в голову чергового клієнта. У травні 1885 року він представляє свої картини на виставці «в Товаристві друзів мистецтва», та його картини лише шокують і скандализируют публіку, дуже невтішні відгуки критики. Відчуття повної розгубленості, неможливості подолати що склалася навколо нього ворожу обстановку ускладнюється ставленням дружини і родственников.

«…Ви вже шість місяців, який у мене ж не кажу, — пише він, — ізоляція сама повна, природно, що з сім'ї я чудовисько, яке заробляє гроші, і це піддаюся закидам, Природно, у зв’язку з живописом, через котру я — не знаменитий финансист…».

Але це обстановка змушує Гогена ще більше зосередити своє увагу до мистецтві. Наданий себе, він продумує цілий ряд теоретичних вопросов.

«…Мені, — пише він, — великого художника — це формула найбільшого розуму, куди надходять найбільш тонкі і як наслідок найбільш невидимі відчуття, передачі з мозга…».

У червні 1885 р., взявши з собою шести літнього сина Кловиса, Гоген іде із сім'ї та їде собі в Париж.

Від Парижа до Мартиники (1885−1888 г. г.).

«…Я дізнався настоящею злидні, як кажуть голод. Але це ще ніщо чи майже ніщо. Але чому страшно — то це перешкоди у роботі, у розвитку інтелектуальних здібностей. Це правда, що всупереч усьому страждання загострює геній, проте, їх має бути надто багато, інакше він вас вбиває…» Париж.

Гоген похмурий, замкнутий, озлоблений, Живе у холодній порожній кімнаті, дитина хворіє, борги, відчуження родичів. Гоген влаштовується розклеювачем афіш, бо може знайти іншу работу.

Але це заважає їй брати участь у 8-ой виставці імпресіоністів в Мэзон-Дюре (з 15 травня по 15 червня 1886 р.), оскільки посилає 19 картин. Більшість їх — роботи, написаних близько Руані і Копенгагені, і навіть речі, зроблені безпосередньо перед виставкою в Нормандії, Не залишилися б непоміченими, Серед незліченних пейзажів, наводнявших виставку, критики вловили щось, відрізняє Гогена з інших художников.

«Тону пана Поля Гогена, — писав Фенеон, — обмаль відрізняються одні з інших, звідси у його картинах ця глуха гармонія. Порожні дерева творяться з грунту жирною родючої і сирий, заповнюють картину, витісняють небо. Важкий повітря. Проглядывающие цеглини свідчить про близькість вдома, в безладді валяються одягу, якісь морди розсовують зарості - це корови. Ці руді тону дахи та тварин художник постійно протиставляє своїм зеленим (тонах) і повторює в водах, поточних між корчами і зарослих високими травами…».

Хоча Фенеон і відзначає одноманітність тональності, тим щонайменше, не може помітити навіть у цих, ще боязких, ще зовсім негогеновских полотнах навмисне протиставлення рудих і зелених тонів, нетрадиційне композиційне побудова картини, її надмірну насыщенность.

Та життя у Парижі Гогенові за засобам. Віддавши сина у приватний пансіонат, їде в Бретань, на маленьке містечко Порт-Авен, притулок безгрошовий художників. Порт-Авен.

«…Тут є також імпресіоніст під назвою Гоген, дуже сильний хлопець. Йому 36 років, він пише і малює дуже хорошо».

Бернар після зустрічі з Гогеном.

За який-небудь рік у Гогена відбуваються колосальні зміни. Він стає майстром, впевненим у творчих можливостях. Головне, що тепер займає його — це опанувати потрібними знаннями й домогтися відомого прогресса.

«…Моя живопис викликає чимало дискусій … я роблю масу начерків, ти ніяк не довідалися мої праці…» — пише Гоген жене."Натюрморт з портретом Шарля Лаваля" (1886г.) Повний розрив із колишньої наслідувальної полуученической манерою Гогена. Швидше, можна було б сказати про якомусь вплив нею Дега («Дами з хризантемами») в композиційному побудові картини, чи Сезана — у виконанні фруктів, але навряд можна побачити у ньому хоча б якесь вплив Піссарро чи Пювиде Шованно. У плодах, лежачих на скатертини, відчувається вже майбутній Гоген з його узагальненої, скупий за манерою виконання, із властивою йому почуттям надзвичайної простори та безпосередності. У Бретані зроблено багато замальовок, робочих набросков.

У грудні 1886 р. Гоген повертається до Парижа, забирає сина забрав із пансіонату, але ревматизм, очевидно, нажитий в Бретані, змушує її лягти до лікарні, яку ідуть додому останні средства.

Панамський перешийок, про. Мартиника.

У 1887 р. Гоген їде на Панамський перешийок, умовивши свого приятеля, художника Шарля Лаваля, поїхати разом із. З перешийка вони планували переїхати острова Мартініка. Гоген влаштовується чорноробом у суспільстві по прорытию Панамського каналу, щоб «перевертати землю 530 до 1800 під тропічним сонцем і зливою. Грошей вистачило на переїзд на жаданий острів, де обидва художника розташувалися навколо р. СенП'єр. Гоген охоплено захопленням. Казкова природа, барвисті наряди жінок, колір їх позолоченою сонцем шкіри… Зовсім інший світ. Яскраве сонячне світло. Тропічну сонце інакше висвітлює предмети, які відкидають розсіяною тіні, не розпливаються в незрозумілих обрисах, а, навпаки, набувають яскраво виражену форму і виділяються великими суцільними масами, їх можна передати дробовим, дрібним мазком, що випливають із аналітичного методу імпресіоністів, з розкладання ними тонов.

Під упливом цього висвітлення у Гогена з’являється тенденція немає аналізу тонів, а до спрощення, до виразному обмеження форм та обсягів. Саме найяскравіші цього періоду — «Ферма на Мартініці» (1887 р.) і цинкографія «Мартиникская пастораль» (1889?).

«…Я будь-коли писав так ясно, з такою фантазією», — пише Гоген Шуффенекеру.

15 січня 1888 р. З’являється відгук на мартінікські полотна, написаний Феліксом Фенеоном:

«…З подорожі на Антильські острова він привозить мартиникский пейзаж — з рожевою просікою, з густими тропічними деревами, під якими гріються жінки, з колишньою дорогою кольору охри та двома чорношкірими, несучими кошика… між важкої листям — полум’яніючий зойк даху, як в усьому теперішньому Гогена. Варварські характером і жовчні, мало насичені повітрям, з діагональними мазками, падаючими зливою справа-наліво, ці гордовиті картини давали б уявлення про все творчості Гогена…».

«…Його негритянки, — писав Бернару Ван Гог, — виконані високої поезії, і те, що робить її рука, має інший м’який, патетичний, дивовижний. Цього ще понимают…».

У листопаді 1887 р. — Гоген знову у Парижі, Без житла, хворий, він поселяється у Шуффенекера. З 12 мартиникских робіт, у «галереї Гупиля, 3 продано. Художник, роздавши борги, приймає тверде рішення виїхати до Бретань. Тих грошей забракнуло б Гогенові найбільш жалюгідне існування у Парижі, а бути об'єктом благодіянь друзів — занадто боляче щодо його самолюбства. І на лютому 1888 р. Гоген знову у Понт-Авене.

Понт-Авен — Арль (1888 г.).

«Мистецтво — це абстракція, яку видобувають із природи мрійливо перед ній і на гадці, переважно, про витворі, що буде результатом…».

У Бретані Гоген має з знайомої, і аж ніяк приємною обстановкою. Художники, съезжающиеся на літо в Порт-Авен, поділяються на дві ворожі угруповання: «Імпресіоністи», загальновизнаним главою, якої стає Поль Гоген, й Росії представники традиційного академічного напрями, з ненавистю спостерігали за своїми противниками. Проте сутички між обома угрупованнями як не заважають Гогенові працювати, але у певною мірою йому усвідомити у собі ті риси, що викликають в його противників бурхливий протест, і найрельєфніше сформулювати ту концепцію, яку теоретично він почав розробляти ще Данії, в 1885 р., та був частково втілив у мартиниканских речах. Гоген цурається аналітичного методу імпресіоністів. «Щодня я почав як учень, який вперед…» — пише він Шуффенекеру. Він хоче одухотворити зображуване їм, побачити внутрішню логіку, що лежить основу всіх предметів і явищ, і протиставити цей «розумний» світ із його логічними зв’язками тому випадково подсмотренному світу, зображення якого було метою імпресіоністів. Мета художника — передавати ті форми й ті символи, яка б глядачеві відчути особливий, внутрішній сенс, що лежить поза і видимого і изображенного.

Вплинув на роботи художника надає створена 1887 р. нова мальовнича техніка — так званий клуазонизм чи, як Ван Гог, «японизм». Створено у неї під впливом творів японських майстрів і в тому, що полотно картини поділялося відповідно до малюнком на цілий ряд окремий, замкнутих площин, збігаються з зображенням тієї чи іншої предмета чи постаті, кожна з яких заповнювалася певним локальним кольором. Перший свій твір, найповніше що відбиває цю нову техніку, Гоген написав у 1888 року. «Бачення після проповіді, чи боротьба Іакова з янголом». Релігійна, начебто, традиційна тема картини, яка зображує на місці бретонок у тому національних костюмах, слухачів сільського проповідника і споглядають під враженням його оповідання сцену боротьби Іакова з янголом, вражає своєю незвичайністю. Складне композиційне побудова картини, поділ в частини діагональної лінією дерева (такий прийом зустрічається у Гогена і раніше). Різке протиставлення реальної законодавчої і незворушно спокійній групи жінок на застиглих позах і двох нереальних, підказаних уявою, борються фігур у бурхливому русі дано свідомо без дотримання перспективи і об'ємної глибини. Що ж до світла, те й тут холодні фарби передній групи різко протипоставлено загальному жгуче-красному тону заднього плану, ще більше підкресленому яскраво-синім кольором плаща.

Свій новий стиль, із його чіткою площинним накладенням одного плану на інший, з узагальненим рішенням форми і кольору, де ні та, ні другий не переважають друг над ще й створюють органічний сплав, Гоген називає синтетизмом.

Вплив японської гравюри, знищення лінійної перспективи можна побачити у низці дослідів Гогена (наприклад, «Натюрморт зі щенятами»), який просто засвоїв принципи японського мистецтва, а повністю переосмислив в відповідності зі своїми замыслами.

Проте, крім маленького митців, вбачає творів Гогена. Дедалі більше глибша злидні прив’язує його до Бретані, звідки неспроможна поїхати, не розрахувавшись з боргами. Тільки наполегливі домовленості Вінсента Ван-Гога, приглашавшего Гогена приїхати в Арль, та установчий договір, укладений художником з Тео Ван Гогом про регулярної посилці кількох картин з Понт-Авена і вирушити у Прованс.

Але спільне життя з захопленим Ван Гогом, мріяли з приводу створення «Майстерні півдня», де единомыслящие художники міг би працювати з тих ж проблемами синтезу, була щасливою. Охоплений співчуттям і жалістю до Гогенові, Ван Гог думав побачити у ньому так само палкого романтика, який був вона сама, а зіштовхнувся з змученим стражданнями, жовчним, надзвичайно вольовою, якого дратувала екзальтована натура друга. Між обома художниками від початку виникає конфлікт. Однак життя У Арлі, постійні суперечки творчості спільну роботу обох художників, попри трагічний фінал, принесла свої плоди. Ряд пейзажів, зроблених ними одночасно, й окремі малюнки з загальних знайомих поруч із індивідуальними властивостями обох художників, що з’являються у кожному творі, носять, тим щонайменше, сліди їх творчій близькості у цей період. Було створено: «Арльское кафе», «Старі діви в Арлі», «Аликан». Хоча роботи, написані Гогеном в Арлі, багато в чому повторюють його бретонські речі, тим щонайменше є подальшим кроком уперед, у його творчості. Зазнаючи, своєю чергою, вплив Ван-Гога, його нервової вразливості, Гоген намагається писати в пастозной манері Ван-Гога. Посилаючи в Париж до Тео дві свої картини, Гоген надає: «Тут усе зовсім інше, написано просто, на грубому полотні, пастозно, з ледь помітним поділом між фарбами у пошуках глибокого проникнення сутність речей». Любов обох друзів до японської гравюрі і пильна її вивчення з прикладу які були у Ван-Гога зразків змушує Гогена продумати ряд теоретичних питань, що він викладає у листах до Бернару. «Ви сперечаєтеся з Лавалем про тінях і запитуєте мене, не ігнорую я їх повністю. Що стосується тлумачення світла — так! Подивімося японців, які малюють неймовірно прекрасно, і ви побачите життя в пленері і сонце без теней.».

Таїті /1891−1893 рр./ «…Цивілізація помалу йде мене. Я починаю мислити просто, відчувати обмаль ненависть до моїм ближнім, краще того — починаю любити их…».

Працюючи з натури, Гоген намагається намацати ту специфіку, яка закладена у новому йому світі. І хоч і є багато чорт, скоріш єднають його з понт-авенской манерою художника, ніж із наступними таитянскими творами, Гоген відчуває упевненість у своїх силах («Жінка з квіткою»). Його потяг до наївному мистецтву, до так званим примітивам, прагнення яскравим барвистим контрастам, до палючої колірної гамі знаходить на Таїті свою реальний грунт. Картини: «Ти ж ревнуєш?» 1892, «Дух мертвих не спить» 1892, «Жінка, що тримає плід» 1893, «Таїтянський пейзаж» 1897 і ще. «…Ви той легендарний художник, що з глибин Океанії надсилає свої що призводять збентежить, неподражаемые твори великої, як кажуть, зниклого зі світу… Ви користуєтеся недоторканністю великих небіжчиків… Ви ввійшли вже у історію мистецтва…» — пише Монфрейд.

8 травня 1903 року після кількадобового фізичних і моральних страждань Поль Гоген помер. Хоч хто прийде до будинку художника тубільці голосили її тілом: «Гоген помер, ми пропали».

Колосальна та різноманітніше мистецька спадщина Гогена свідчить про його невтомних творчих розвідках, що проявилися переважають у всіх областях образотворчого мистецтва. Якщо вступивши на шлях художника, він усе життя присвятив служінню мистецтву. Він цей був живописцем і рисувальником, але й скульптором, різьбярем з дерева, гравером, критиком і письменником. Зайнявшись будь-яким виглядом мистецтва, він мовників досконало вивчив все особливості технічного і навіть технологічного процесса.

Суттєвою рисою всіх видів творчості а є його прагнення вийти межі того світосприймання, з урахуванням якого склалося європейське искусство.

Технічні завоювання Гогена, нове розуміння кольору, особливу увагу до малюнка, выделяющему контури, взаємозв'язок кольору та малюнка, кольору та лінії, прагнення максимально підсилити повноваження й водночас спростити ці елементи, декоративні ефекти площинного зображення, а, головне, — повне підпорядкування мальовничого мови змісту зображеного, — усе це міцно увійшло мистецтво XX столетия.