Православие і доля Украины

ПРАВОСЛАВИЕ І ДОЛІ УКРАИНЫ.

У світі занадто багато, навіть у сфері духовної, визначається скоропреходящей модою. Природною реакцією не на десятиріччя насильницького атеїзму стала своєрідна мода православ’я. Мода — що це захоплення обмежувалося, переважно, обрядової стороною.

З роками новизна релігії пішла, залишивши успіхів хіба що обов’язковий церковний церемоніал під час урочистих заходів. А вітчизняний у політичного істеблішменту, переважно, не намагався зрозуміти духовну глибину православ’я, усвідомити його роль історії й у сучасному розбудові держави. Але без віри, у принципі, неможливо побудувати нова спільнота, створити сильну державу.

Потяг до Православ’ю, як до святого і світлого у житті, має бути підтримана політико-фінансової елітою. Це знаменувало б собою об'єднання в ім'я будівництва України, створеної на засадах християнських традицій та суспільній солідарності. І це об'єднання було б справжнім, а чи не бутафорським, на кшталт різноманітних надпартийных структур, з’являються під вибори.

Сектанти і атеїсти безсилі Мені пред’являється цілком морально — неприйнятним використання почуттів які вірують у політичних цілях, хоча я ніколи й не приховував свого православного світосприймання. Світосприймання не споглядального, а що є спонукальним мотивом до дій, зокрема і політиці.

Дуже багато речей плані духовному розвитку, розуміння народної сутності Православ’я дали мені зустрічі з моїми виборцями. Вони часто вже не дуже добре обізнаний із духовної літературою, парафії діють далеко в кожному селі, але тисячу років тому вони прийнята їхніми пращурами віра — частина їхньої життю або навіть, у сенсі, саме життя. Корінну зв’язок народу із Православної Церквою ми змогли розірвати ніякі історичні потрясіння. Тотальна 70-річна атеїстична пропаганда і сучасне навала сектантських проповідників виявилися однаково безсилими.

Я бачив, що чимало, навіть невіруючі люди, шукають у душі шляху повернення повірити, а які скоювалися порушення заповідей сприймаються саме як гріх перед Богом і люди, а чи не як загальноприйнята норма поведінки. Необхідно підтримувати цей народний сприйняття Православ’я, що завданням національної еліти. Але інтелігенція захоплена різними «магиями », выбираемыми залежно від ідеологічних переваг, а пекуче питання створення національної ідеології з урахуванням християнських цінностей і пропозицій народних традицій залишається невирішеним.

Вера як основа національної економіки.

Роль Православ’я в консолідації нації чітко розуміло більшість володарів Русі-України. Київський князя Володимира вибрав Православ’я як за його найбільшої духовної вроди й істинності. Він чудово бачив потреба у прийнятті державотворчої релігії, здатної зі строкатої мешанины племен і народностей створити політичну націю. Історія повністю підтвердило слушність духовного прозріння рівноапостольного князя.

Православ’я стало запорукою майбутнього відродження. Розуміння ролі релігійного чинника в суспільно-державної життя, ступеня впливовості традиційних конфесій є і Леонід Кучми. Ще 1994 р. він зумів поставити конфесійну політику на належний рівень, не допускаючи порочної практики штучного створення конфліктів.

Впродовж минулих років по президентської ініціативи чимало зробили для відродження Православ’я. Але повернення Православ’ю її справжньої ролі неспроможна зважитися одними адміністративними заходами, навіть лише на рівні глави держави. Питання не про чиєїсь політичної волі, необхідно моральні-моральну-моральна-моральний-релігійно-моральне оздоровлювати суспільство загалом, неможливе без усвідомлення цього силами, реально впливають па стан справ країни. Під розв’язання багатьох проблем полягає в внутрішньому усвідомленні сили Православ’я для послідовного реформування України у економічно стабільну країну з діючими демократичними інститутами.

Видатний богослов батько Сергій Булгаков у своїй дослідженні про роль Православ’я у господарському розвитку стверджував, що деякі новітні економічні моделі природним породженням духу християнства, що визволили людство від поганських кайданів, внаслідок чого воно усвідомив можливості свого вільного волі. Господарський діяч в християнстві визначається її вірою, зсередини цей тягар має прийматися для високого служіння, а чи не егоїстичних цілей. І цією етики праці що неспроможні замінити ні ліберальні, ні ті гасла.

Вільна моральна особистість народжується лише у християнстві, вільний господар з’являється тільки з християнству. Християнство звільняє господарську енергію і водночас її етично пов’язує і регулює. Вільний господарський працю, разом з його дисципліною, дається лише християнством. Іноземні схеми — ще в повному обсязі Не цьому полягає суть невдачі сменяющих одне одного у Кабінеті Міністрів «реформаторів «і «прогресистів «- в нерозумінні абсурдності перетворення економіки одними «переведеними «від іноземних зразків схемами, не враховують національні духовні традиції? Програма, не яка грунтується у своїй змісті на нравственно-религиозном початку, спочатку ущербна, тож і неефективна…

Нова українська економічна модель мусить бути як ринкової економіки і вільної, а й котра враховує вікової досвід розвитку православного підприємництва. На очах відбувається процес відродження Православ’я у всіх регіонах України, дедалі більше співвітчизників дійшов вірі.

Не можна недооцінювати величезного внутрішнього потенціалу віри, й у світлі поставлена завдання виглядає ілюзорною. У значно більше важкі періоди історії українське Православ’я було снаги, щоб самому постати з попелу, а й врятувати Україну.

У святі Великодня укладено як релігійний, а й глибокий державний сенс. Україна вже неодноразово вмирала і воскресала, і порозі третього тисячоліття знову повинно бути диво перетворення. Православне народне самосвідомість, при підтримці політиків з-поміж нової політичної формації, відродить християнську мораль життя. Без цього неможливий подальший розвиток Української держави — рівної серед рівних європейських християнських держав.

ДЕРКАЧ Андрій. «Православ'я і доля України «.