Десять цікавих фактів з історії Києво-Печерської Лавры

Десять цікавих фактів з історії Києво-Печерської Лавры.

1. З вуст багатьох наших православних співгромадян можна почути у тому, що заснував Лавру Преп. Антоній Печерський сам він не побажав відкрити свої чесні мощі для здобуття. Це ж стверджує і добре відомі нині редакція «Києво-Печерського Патерика «- збірника присвячених давньої російської історії Лаври сказань і життєписів її подвижників. Тим більше що, в найдавніших варіантах «Патерика «немає згадки навіть на фактові перебування мощів Преп. Антонія «під спудом ». Переказ ж про затвердженої особливими знаменнями недоступності мощів подвижника відбито у іншому, багатьма забутому документі. Це щоденник німецького посла Еге. Лясоты, відвідав Київ і який оглядав лаврські печери в 1594 р. Супроводжував Лясоту інок розповів гостю, і своєї смертю Преп. Антоній дав братії повчання, та був направився всередину печери, і тоді мить між подвижником та її учнями обрушилася земля. Коли ж іноки спробували відкопати завал, то назустріч їм вирвалися вогонь і вода.

2. З створених на Русі «Патериков «Києво-Печерський був стародавнім і найвідомішим. Згадувані у ньому лаврські подвижники робили своє земне служіння в XI — початку XIII ст. Водночас сам «Києво-Печерський Патерик », як одна книга, оформився пізніше, межі XIV-XV ст. До складу книжки входять твори, написані різними авторами, на певний час в різних місцях. Це присвячені лаврским подвижникам шматки з давньоруських літописів, складене Преп. Нестором Літописцем (помер прибл. 1111 р.) «Житіє Преп. Феодосія Печерського », твори Св. єпископа Суздальського Симона (помер 1226 р.) і сучасного йому лаврського інока Поликарпа.

3. Про протяжності лаврських печер ходять легенди. Хто не чула про підземних ходах, що пов’язують Лавру коїться з іншими монастирськими печерами Києва, Чернігова, Псково-Печорской і Почаївської обителей? Справді, загальна довжина існуючих під Лаврою підземель величезна. Але з іншими підземними оселями Русі Лавру пов’язує лише наступність традиції чернечого пещерножительства. Лаврські ж підземелля діляться чотирма виду: власне печери, які були помешканням подвижників, иноческим кладовищем й місцем паломництва; потаємні ходи під оточуючими монастир кріпаками спорудами; господарські льохи, мають часом багато камер-отделений і поверхів; інженерні комунікації - опалювальні і водовідвідні канали.

4. У знаменитій карстової печері «Оптимістична «на Західній Україні нещодавно спелеологами було освоєно ще один важкодоступний грот, який назвали «Києво-Печерської Лаврою » .

5. Поширена думка, що Собор Преподобних Печерських включає у собі близько 118−120 імен подвижників. Справді, на момент революції 1917 р. в Ближніх і Дальніх лаврських печерах прочани могли побачити 118 гробниць з почивающими у яких мощами Святих. Разом з лежать «під спудом «мощами Преп. Антонія в Ближніх печерах і Преп. Феодосія у Великій лаврської церкви, і навіть почивавшими у зазначеному храмі мощами Св. митрополита Михайла, число Святих Печерських досягало 121. Крім лаврських подвижників, до нього входили деякі Святі, чия земне життя була пов’язані з Лаврою, але чиї мощі тут в тих чи інших обставин. Це викликано тим, що шанування Печерських Святих завжди був був із лаврськими печерами як місцем подвигу і перебування мощів більшості Преподобних. Але, з зазначеного обставини, на згадку Собору Печерських Святих до останнього не відносили багатьох інших подвижників Русі, тимчасово мешканців Лаврі. Тим більше що, це таке знамениті подвижники, як Свв. Серапіон Володимирський, Стефан Махрищский, Косьма Яхромский, Афанасій Брестський, Макарій Овруцький, Феодосій Чернігівський, Димитрій Ростовський, Іоанн Тобольский, Інокентій Іркутський. Усі вони за праву також можуть іменуватися Препп. Печерськими. Складений в 1643 р. «Канон «Препп. Печерським зараховує до Собору ще десятьох єпископів давньоруського часу, були вихідцями із лаври. Слід враховувати, що 1917 р. забулися деякі Святі, чиї мощі згадувалися на планах печер XVII в., але потім виявилися заховані. Рідко згадують про відзначеному в літописах факті поховання в печерах Св. єп. Діонісія Суздальського, постриженника Лаври. За після революції час відбулося зарахування до образу Святих цілої низки інших лаврських подвижників: Свв. митрополитів Петра Могили, Павла Тобольского, Філарета (Амфитеатрова), Володимира (Богоявленського), Препп. Досифеи, Феофіла, Парфения, Паїсія, Алексія, Іони Київського, Паїсія Величковського і Кукші Одеського, у тому числі перші четверо спочивають в Лаврі, інші ж, окрім двох останніх, — у Києва. Привертає увага фахівців і сьогодні, як і по революції, на іконах Собору Препп. Печерських зображуються також Свв. князі Володимир, Борис і Гліб, Свв. кн. Ольга і муч. Варвара. Відбувається це виключно від бажання прославити в одній іконі всіх найшанованіших київських Святих. Однак голова Св. кн. Володимира з 30-х рр. XVII до 30-х рр. XX в. справді знаходилася в Лаврі. Саме там з XVIII в. зберігається і перст Св. Аз. Архидиакона Стефана. Наприкінці в XIX ст. було висунуто припущення, що з перебувають у печерах мироточивых глав належить Св. Клименту Римському і принесена до Лаври в давньоруський час. Отже, Собор Препп. Печерських налічує понад 160 імен подвижників, по житіям яких можна вивчати історію Православ’я від Різдва до 60-х рр. минулого XX в. чиї і земні праці відбувалися у просторі від Єрусалима Півдні до Петербурга на півночі і південь від Риму ніяких звань до Сибіру Сході.

6. Відповідно до староруським билинам, в печерах Лаври лежить тіло воїна Іллі Муромця. Це немає згадки в «Києво-Печерському Патерику », але відбито у ряд інших писемних джерел. У присвяченій опису Лаври та виданою в 1638 р. книзі «Тератургима «лаврський інок Афанасій Кальнофойский свідчить, що у печерах спочиває Св. Ілія, яку називають ще Чобитьком. Мощі чоловіка, так званої Чобитьком, бачив ще в 1594 р. в печерах і «німецький посол Еге. Лясота. Йому розповіли, що Чобитько був богатирем й мав своє прізвисько відтоді, як колись відбився ворогів чоботом — чоботом. Той-таки Еге. Лясота бачив у київському Софійському соборі спустілу гробницю якогось легендарного воїна Іллі Моровлина. Отже, до перенесення до Лаври мощі богатиря відпочивали у Софії. Коли радянські часи вчені зважилися піддати мощі Препп. Печерських дослідженням, та найбільш дивовижні дані пов’язані з ім'ям Св. Іллі Муромця. Правдою виявилося і те, як колись вважалося відвертим домислом билин. Зростання подвижника становив 177 див, що з Київської Русі було переконливо. Вказівкою билин на нерухомість Св. Іллі до 30 років відповідають даних про довгої хвороби його хребта. Подвижник мав сильної мускулатурою. На його тілі виявлено бойові рани, одній із яких стала, очевидно, смертельної. Земне життя Св. Іллі «Тератургима «відносить до XII в.

7. З початку XVII в. письмові джерела згадують про існування навпаки Святих воріт Лаври жіночого Вознесенського Києво-Печерського монастиря, що його ігуменею стала наприкінці століття яка прийняла чернецтво мати гетьмана України Івану Мазепі. У 1711−1712 рр. обитель скасували, та її черниць приєднали до насельниць іншого київського жіночого монастиря — Флорівського. Є думка, відбите навіть у працях деяких істориків, ніби закриття Вознесенської обителі було актом глумління російського царя Петра I з пам’яті Мазепи за перехід останнього набік шведів у війні. Є й інша думка, за якою вчинок гетьмана й доля обителі пов’язані між собою. Річ у тім, що ще 1707 р., тобто. до переходу Мазепи до шведам, на що прилягає до Лаврі території почалося запропоноване указом Петра I будівництво великий фортеці, яке вимагало значного перетворення лаврських околиць. Але навіть по скасування Вознесенського монастиря, перетворену на прихід, багато його будівлі, зокрема храм, залишалися своєму місці.

8. Велика Лаврська дзвіниця нахилена на 62 див в північно-східному напрямі. Взята за 1731−1744 рр. архітектором І.Г. Шеделем, вона почала для свого часу самим грандіозним баштовим спорудою України (висота 96 м). «Тебе, величаве творіння, створене моєї енергією і уявою, урочисто зустрінуть нащадки! «- сказав І.Г. Шедель, завершивши будівництво. Нахил дзвіниці пов’язаний, очевидно, про те, що вона поблизу зсувних схилів високого правого берега Дніпра. Проте, на відміну від знаменитої Пізанською вежі, Велика Лаврська дзвіниця не «падає «, тобто. нахил її збільшується.

9. Чинним лаврским курантам, встановленим на Великий Лаврської дзвіниці в 1903 р., незабаром виповниться сто років. Їх гарантійний термін обчислювався в 15 років, але де вони досі не потребують ремонту.

10. До недавнього часу історики були переконані, що архітектор Ф.Б. Растреллі неодноразово приїжджав у Київ, де в 1749—1762 рр. збудував храм Св. Апостола Андрія Первозваного. Підставою для такої впевненості служили складені і підписані архітектором у Санкт-Петербурзі креслення лаврських печер. Вважалося, у Києві Растреллі виготовив схеми підземель для наступної розробки проекту їх зміцнення. Новітні засвідчили, що архітектор будь-коли бував у Києві. У запропонований Растреллі проект Свято-Андреевского храму, у зв’язку з незнанням автором київського рельєфу, довелося вносити изменения.

ДЯТЛІВ Владислав. «Десять цікавих фактів з історії Києво-Печерської Лаври «.