Карибський криза його уроки

Карибский криза його уроки.

Зміст работы:

Введение

3 1. Радянський спілку і стати революційна Куба. 4 1.1. Передумови. 7 1.2. Розвиток Карибського конфлікту. 10 1.3. Карантин. 15 1.4. Чорна субота. 18 Укладання. 24 Список літератури: 27.

Вторая половина жовтня 1962 р. увійшла у історію під назвою Карибський криза, що виник атмосфері загострення «холодної громадянської війни» і поставив світ до межі ядерної катастрофи. Людство повною мірою відчуло реальність апокаліпсиса. На щастя, сили розуму взяли тоді гору над нерозсудливістю і разыгравшимися емоціями. Державні діячі СРСР, навіть Куби вперше усвідомили що таке «ядерний тупик», и, проявивши необхідний реалізм при ліквідації кризової ситуації, знайшли у собі сил вступити на шлях розв’язання найгостріших міжнародних проблем я не військовими, а політичними засобами. І нічого очікувати перебільшенням сказати, що уроки кризи, застережливі від поспішних, непродуманих дій, стали серйозним внеском у розробку і нового мислення, і нових підходів до подій поставляють на світовий арене.

Однако в усіх країни прийняли до уваги цим досвідом. Підтвердженням може служити недавно вибухнув Балканський конфлікт. У результаті яких протиріч світової системи міг вибухнути? Джерела цього конфлікту, помоєї думки, слід шукати далекого 1962 року, оскільки причини, породили їх, грунтуються в одній платформі. Бажання Північноатлантичного союзу розширити якнайдалі Схід сфери свого впливу — це зовсім головний, хоча важливий критерій. Показати, та й подивитися свою військову силу діє, зробити міф про миротворстві шляхом зброїось що рухало політичні кола НАТО в питанні втручання у внутрішні справи європейської, незалежної країни. У водночас американці пішли далі у діях, розуміючи, нинішня «демократична» Росія, на відміну свого комуністичного побратима СРСР, зможе, та й побажає застосувати свою військову машину проти країн Заходу (це загибеллю і так слабкої економічної системи, залежною від валютних вливань). Чому ми допустили такий результат подій, ми, котрі пережили цю ситуацію майже років тому? Напевно, насамперед тому, що чимало не розуміють всієї актуальності проблеми ядерної війни. До того ж, матеріали подій 1962 г. старанно ховалися від народу, і лише у постперебудовні часи ми змогли відчути межу, переступивши яку, можна було би постачити точку по всьому живому. Але це для об'єктивної оцінки недостатньо, так як основні документальні факти досі значаться під грифом «цілком таємно», і весь література, присвячена Карибського кризи, тим чи іншим чином не зв’язано або зі своєю оцінкою загальнодоступних фактів, або з ступенем причетності до тих подій. Проте те, що вже видано на зазначену тематику цілком достатньо на формування ставлення до політиці нашої країни у середині цього столетия.

Цель мого реферату: показати первопричинные витоки конфліктів між СРСР і США у повоєнні десятиліття, визначити наскільки серйозні і плідні були кроки щодо їх предотвращению.

1. Радянський спілку і стати революційна Куба.

Начало 1960;х рр. у розвитку світової соціалістичної системи характеризується напруженістю відносин між СРСР і країнами соцтабору, мали на озброєнні великі запаси зброї найрізноманітніших систем, і США.

В Латинської Америки підйом національно-визвольного руху ознаменувався перемогою Кубинській революції. 1 січня 1959 р. на Кубі був скинуть реакційний режим ставленика американських монополій диктатора Батисти й у остаточному підсумку, національно-визвольні змагання завершилося перемогою народної революції. Створили новий уряд у главі з Фіделем Кастро Рус.10 січня 1959 р. Радянський уряд визнало його й встановило з Кубою дипломатичних відносин. У 1961 р. Фідель Кастро заявив про соціалістичному характері економічної політики: «Кубинська революція розірвала ланцюг імперіалістичного гніту в Латинській Америці й призвела до створення першої соціалістичної держави щодо Американському континенті, ознаменувавши історичний поворот і відкривши тут новий етап революційного движения».

Победа революції на Кубі викликала неадекватну реакцію імперіалістів Сполучених Штатів, і вони пустили у хід весь арсенал коштів політичного шантажу, економічного тиску та молодіжні організації контрреволюційних змов. Різко ворожа антикубинская лінія США підштовхнула Фіделя на зближення з СРСР та інші соціалістичними країнами: іншого виходу із економічної кризи і політичною ізоляції був. Взаємини із Москвою не були простими у Кастро, що стояв за активнішу підтримку революцій в усьому світі, а чи не за «до мирного співіснування» з Заходом (наприкінці 60-х він навіть посадив на лаві підсудних членів «прорадянської фракції» свою партію). Неоднозначно щодо нього ставилися й у країнах соцтабору і в зокрема. Тіто відверто їх визнавав, не склалися з Насера, зокрема, тому, що Фідель, отримавши подарунок срібний сервіз, невдало пожартував: «Я думав, що ви подаруйте мені крокодила». Проте авторитет Кастро залишався високим, особливо у Латинської Америки, із багатьма світовими лідерами він зустрічався на сесіях Генасамблеї ООН, щодо нього тяглися багато письменники і артисти: Хемінгуей, Габріель Гарсіа Маркес, Грем Грін, Сідней Пуатьє, Гаррі Белафонте.

Возвращаясь до політики контрпереворота як і раніше, що під час з 1960 по 1965 р. ЦРУ організувало і намагалося здійснити ряд змов і терористичних актів із метою усунення Фіделя Кастро. «Ми виявили конкретні докази по крайнього заходу восьми змов ЦРУ із єдиною метою вбити Фіделя Кастро», — йдеться у доповіді сенатської комісії з розслідування діяльності розвідувальних органів США. По цілої низки причин, не залежать від ЦРУ, здійснити ці плани зірвалася" 2. Поруч із політичним натиском і погрозами США вдалися до організації економічної блокади Куби. Вони розраховували підірвати господарство країни, штучно викликати економічні труднощі й в такий спосіб змусити кубинське уряд до капітуляції. Цю мету переслідували США, коли порушили свої зобов’язання в імпорту кубинського цукру — найважливішого джерела національного доходу, без експорту якого Куба як країна, що залежить від імпорту продовольства та інших товарів, неспроможна існувати. Знаючи це, США в 1960 р. анулювали 95% квоти придбання кубинського цукру й заборонили продаж Кубі промислового устаткування й інших товарів. Внаслідок цього Куба опинилася у надто важкому положении.

Установление дипломатичних взаємин держави і торгових зв’язку з Радянський Союз та інші соціалістичними країнами, їх велика безкорислива економічна допомогу дозволили Кубі встояти перед тиском імперіалістів і зірвати економічну агресію, зроблену Сполучені Штати з єдиною метою удушення Кубинській революції. Вже лютому 1960 р. було укладено угоду про товарообігу і платежах, створив передумови задля встановлення тісного співробітництва СРСР із Кубою і забезпечує їй радянську економічну допомогу. Вона передбачала закупівлю кубинського цукру на рахунок поставок їм необхідні Куби товарів з Радянського Союзу, і навіть надання Кубі кредити придбання СРСР устаткування й інших товарів на 100 млн. доларів. У червні 1960 р. було укладено угоду, яке забезпечувало Кубу радянської нафтою. Починаючи з 1960 р. СРСР почав поставляти щорічно до 5 млн. т нафти і нафтопродуктів і закуповувати 2—3 млн. т кубинського цукру-сирцю. Широку підтримку Кубі надавали інші країни соціалістичного лагеря.

1.1. Предпосылки.

Этот крок радянського керівництва міг заподіяти чималі дивиденды:

. розгорнута на острові угруповання ракет Р-12 (дальность—2000км) і Р-14.

(дальність — 4500 км) дозволяла наносити ракетно-ядерные удари на всієї глибини території США;

. розгортанням на Кубі ракетної дивізії досягався військово-стратегічний паритет зі США можуть за кількістю пускових установок стратегічних ракет, залучуваних для поразки цілей біля противника (40 ПУ РСД і 30.

ПУ МКР, розгорнутих біля СРСР, проти 69 американських ПУ МКР);

. при подлетном часу (10—12 хвилин) ракет, які стартували з острова, та не на напрямку елементів американської Системи попередження про ракетно-ядерному ударі досягалася раптовість ракетної атаки.

Количественные і якісних змін у відсотковому співвідношенні стратегічних ядерних коштів, які можуть скластися після завершення розгортання Групи радянських військ на Кубі, створювали умови нанесення раптового удару по території навіть, за оцінками військових, дозволяли сьогодні вже СРСР досягти перемоги у ядерної війні. І тому потрібно було першим ешелоном (угруповання РСД, розгорнута на Кубі) завдати «обезглавливающий» удару центрам державного устрою і військового управління з порушення бойового управління стратегічними силами, а другим ешелоном (угруповання МКР, розгорнута біля СРСР, і стратегічна авіація) вразити бази міжконтинентальних ракет і стратегічної авіації, і навіть великі промислові центры.

Развертывание на Кубі угруповання ракет середньої дальності було блискуче розроблено СРСР ході операції «Анадир» в июле—октябре 1962 р. Навіть попри її незавершеність (ракети Р-14 були доставлені), вдалося досягти військово-стратегічного паритету та змінити співвідношення стратегічних наснаги в реалізації західному полушарии.

Поскольку американці вже оточили Радянський Союз перед кільцем своїх військових баз і ракетних установок різного призначення, ми повинні заплатити їм їхнім ж монетою, обрати спробувати власне ліки, щоб у собі відчути, яке живеться під прицілом створення ядерної зброї. Говорячи звідси, Хрущов підкреслив необхідність виконання цієї операції суворої таємності, щоб американці не можуть виявили ракет доти, як вони наведені у повну бойову готовність. Особливо важливим є уникнути розголосу в період напруження США політичних пристрастей — кампанії з виборів конгрес, призначеним на 6 листопада 1962 р. Затим цього, вважав Хрущов, можна буде потрапити оприлюднити угоду про ракети, якщо буде схвалено кубинським урядом. Тоді Куба опиниться у фокусі світової політики, і американцям буде вже пізно що-небудь починати проти нього. Ми ж станемо розмовляти з Америкою однакові. Звісно, підкреслював Хрущов, необхідно обрати такий спосіб протидії американської загрозу щодо Куби, який призвів б до початку термоядерної війни. Він висловив упевненість, що прагматичні американці не можуть наважаться на безрозсудний ризик, точно як і як ми сьогодні поспіль не можемо нічого зробити проти націлених з Туреччини, Італії, ФРН на Радянський Союз перед американських ракет. Повинні ж розсудливі політики у США розмірковувати як і, як нині розмірковуємо ми, уклав Хрущев.

На нараді прийнято рішення спрямувати у Гавани делегацію у складі Ш. Р. Рашидова, маршала С. С. Бирюзова і посла СРСР А. И. Алексеева. Польоти У-2, плани ядерної війни проти Радянського Союзу, і нанесення атомних ударів по військових об'єктів і містам соціалістичних країн привели керівництво нашої держави до шоковий стан — обумовити про мирного життя і одночасно планувати атомних ударів! Це зрозумілим, де коріння Карибського кризи. навіть НАТО буквально підвели СРСР до відповідному розміщення ракет на Кубі. Хотів би акцентироваться на причинах його виникнення відбити участь офіцерів Головного розвідувального управління генерального штабу ЗС (ГРУ ГШ ВС)6 у його урегулировании.

1.2. Розвиток Карибського конфликта.

В липні 1962 р. у Москві прибула військова делегація Куби на чолі з Раулем Кастро. Вона справу мала із військовими керівниками СРСР про надання Кубі військової допомоги. Переговори тривали довго, а 3 і побачили 8-го липня у них приймав співчуття й М.Хрущов. Можна з упевненістю припустити, що у ці дні було винесено остаточне рішення про розміщення на Кубі ракет середнього радіуса з ядерними боєголовками і бомбардувальників, здатних нести атомні бомби, і було согласованны деталі їх відправки. Коли на радянські кораблі завантажилося ця грізна зброя терористів-камікадзе і кораблі одна одною відпливали у далеке шлях зі своїми смертоносним вантажем, Хрущов зробив найтривалішу поїздку до країні весь час перебування при владі. Безсумнівно, що ця поїздка мала характер відволікаючого маневру. Хрущов побував на Петрозаводську, в Мурманську компанією та Мурманською області, був присутній на навчаннях військових кораблів Північного флоту, причому у навчаннях брали участь і перші радянські атомні підводних човнів. З Мурманська він вилетів в Архангельськ і Архангельську область. Вона ніколи раніше ні у тих областях. З півночі Хрущов поїхав південь — спочатку у Тульську і Орловську, а потім у Курську області. Він оглянув будівництва на Курської магнітної аномалії й провів день була в своєї рідної Калинівці, запросивши з раннього України Підгорного і Щербицького, та якщо з Москви Полянського, щоб показати їм процвітаюче господарство колгоспу. Кінець липня він провів в Україні - у Кременчуці, Дніпропетровську, Херсоні і сільських районах, більшу частину серпня відпочивав Криму та на мисі Піцунда біля р. Гагри. У гостях у Хрущова побували король Афганістану Муххамед Захір Шах, і голова НДР Вальтер Ульбрихт, і виконуючий обов’язки Генерального секретаря ООН У Тан, і американський фермер Р.Гарст. Але найбільш важлива зустріч лише через у Хрущова з кубинськими лідерами Э. Че Гевара і Э.Арагонесом. Операція із перекидання на Кубу ракетного і цієї зброї йшла на серпні 1962 р. на повну котушку. Після відпочинку у Піцунді Хрущов вилетів в Середню Азію, де ознайомився з підприємствами Туркменії, Таджикистану та протягом тижня провів у Узбекистані. Тільки 10 жовтня, коли радянські ракети вже перебували на Кубі і швидка робота з влаштуванню пускових майданчиків і складання доставлених по частинам бомбардувальників Іл-28, Хрущов повернулося на Кремль.

Операция з розміщення радянських балістичних ракет на Кубі називалася «Анадир». Вважається, що цю назву придумав Й.В.Сталін, що збирався базувати 1 млн військ на Чукотці у разі, якщо США спробують напасти на СРСР. За планом операції від радянського ВМФ передбачалося задіяти дві ескадри: надводну і підводний. Проте, бажаючи забезпечити максимальну скритність операції, від використання ескадри надводних кораблів відмовилися, а ескадру підводних човнів задіяли частково — в складі чотирьох великих дизельних торпедних підводних човнів 641 проекту, досить сучасних на той час. Це був Б-4, Б-36, Б-59 і Б-130. Тим часом у липні почалося підготування вилетіти на Кубу як матеріальної частини, і військового персоналу. З нашого боку до середини жовтня 1962 г. на Кубу поставили майже всі, що планувалося: війська, бронетехніка, кошти ППО, літаки МіГ-21 і Іл-28, 32 ракети середньої дальності, і навіть ядерні боєголовки до них, щоправда, над повному комплекте.

1 жовтня 1962 р. опівночі чотири підводних човнів Північного флоту з повним запасом бойових торпед, зокрема з одного ядерної, з інтервалом в 30 хвилин відійшли від плавбази в губі Сайда. Перед походом підводників напучував перший заступник головнокомандувача ВМФ адмірал У. Фокін: «Проводжаємо не так на війну, але не всі може быть!».

Пакеты з маршрутами командирам підводних човнів дозволялося розкрити в відкритому ж морі — лише там вони нарешті дізналися, що роблять Кубу.

За дві з половиною місяці 85 кораблями було виконано 185 рейсів. Ще середині серпня 1962 р. США отримали відомості від німецьких військових, англійців, зрадника Пеньковського і своєю повітряної розвідки про надзвичайної активності нашого торгового флоту, поставках над озброєннями й, можливо, балістичних ракет. 10 серпня 1962 р. директор ЦРУ Дж. Маккоун попередив президента можливу поставку на Кубу ракет середньої дальності, але були аналітичні дані, точних доказів американського ґатунку не було. Лише 15 жовтня черговий політ У-2 дав фотоподтверждение установок ракет середньої дальності. Дж.Ф. Кеннеді здивувався. Він вірив неодноразовою запевнянням посла, МЗС іншим довіреним особам. Обман глибоко його уразив. Того ж дня сказав звідси братові, Р.Кеннеди. Той, своєю чергою, був й у спантеличенні. Він недавно не зустрічався з Добриніним і повірив його заверениям.

Сообщение про часи радянської військової допомоги схвилювало американських наших політиків і військових. Спостереження американської розвідки за Кубою було посилено. Невдовзі очевидно, що Радянський Союз перед споруджує на Кубі стартові майданчики для зенітних керованих ракет (ЗУР), які вважають оборонним зброєю. Велося інтенсивне будівництво великого рибальського селища, у вигляді якого, як гадало ЦРУ, СРСР створює велику судноверф і базу для радянських підводних човнів. Американське уряд як висловило свою «занепокоєність» через посла СРСР А. Добриніна, але провело у районі Куби великі маневри, у яких брало участь 45 військових кораблів і десяти тисяч морських піхотинців. Збільшилося число розвідувальних польотів «У-2», безупинно фотографировавших територію Куби, можна було робити, не порушуючи повітряного простору острова. Тепер перед Сполучені Штати постало питання життя і смерть, дозвіл якого вимагало або рішучих дій, або поступок. Розрахунки аналітиків, що розтягнулися тиждень, показали, що попри те що у відповідь старт радянських ракет із Куби до цього може завдати удару території Радянського Союзу, втрати для США у разі стануть цілком неприйнятними, багато в чому по цьому президент Кеннеді попросив Конгрес дозволити закликати до армії 150 тисяч резервістів. 4 вересня Кеннеді зробив публічне застереження: США ані за яких умовах не потерпить розміщення на Кубі ракет «земля-земля» і інші видів наступального оружия.

Советское керівництво залишило поза увагою демарш президента навіть маневри американського флоту. А. Добринін просив Роберта Кеннеді запевнити свого брата, що у Кубі ні встановлюватися ракети типу «земля-земля». 12 вересня у радянських газетах з’явилося «Повідомлення ТАРС», де можна було прочитати: «Уряд СРСР уповноважив ТАРС заявити, що Радянському Союзі непотрібен переміщення у будь-яку іншу країну, наприклад, у Кубу, наявних проблем нього коштів на відображення агресії, для удару у відповідь. Наші ядерні кошти є настільки потужними зі своєї вибуховий силі, і Радянський Союз перед має настільки потужними ракетоносіями тих зарядів, що не доводиться шукати місце їхнього розміщення десь поза СССР».

В кінці вересня і початку жовтня, у районі «Острови Свободи» сильна хмарність не дозволяла проводити фоторозвідку. Це полегшувало потайливе і термінове проведення робіт із створенню пускових установок. Хрущов і Кастро розраховували, що це роботи буде завершено раніше, ніж розвідка США знайде, саме оборонним зброєю має тепер Куба. Як відверто писав пізніше у своїх мемуарах Хрущов, «цієї сили було остаточно, щоб зруйнувати Нью-Йорк, Чикаго та інші промислові міста, а про Вашингтоні і годі й говорити. Маленька деревня».

Различного роду чутки про ракети на Кубі і які там будівельних роботах сягали американців. Але в них було ясних доказів. Тільки 10 жовтня вони змогли відновити фоторозвідку, й оприлюднювати отримані фотографії їх зовсім обеспокоили. Вони побачили автомобільні дороги там, де десять днів тому темнішали джунглі. Кеннеді наказав розширити фоторозвідку, але Кубу обрушився іще одна тайфун, і призначає нові знімки вдалося зробити тільки 14 жовтня. Американські літаки знімали лише з великий висоти, а й з малої - в 130 метрах. Тисячі знімків, отриманих, ясно показали фахівцям, йдеться не про зенітних ракети, йдеться про ракети «земля-земля», здатних нести ядерну зброю. У Білому домі йшли майже безперервні дискусії, що робити з двох проблемам: зупиняти постачання зброї на Кубу як і видалити чи знищити завезені туди балістичні ракети. Бурхливий обговорення розділило президентський штаб. Військові були за радикальне силове вирішення обох проблем. Ще раніше Кеннеді створив особливий військово-політичний штаб — Виконавчий комітет Національної ради безпеки, всі члени якої не сумнівалися в загрожує Америці небезпеки, і вимагали дій у відповідь, щоправда вони ще розходилися у думках про характер і масштабах цих дій. Джона Кеннеді та її брат Роберт виступали за повну морську блокаду Куби. Військові лідери наполягали, проте, попри масованої бомбардуванню всіх пускових установок, у яких вже проводився монтаж ракет, доставлених раніше. Війська і авіація стягувалися до віддалених районів, максимально наближені до Кубі. Але президент США тимчасово відхилив пропозиції щодо негайної військової атаці, наказавши, проте, розпочати блокаду.

1.3. Карантин.

А тим часом Карибському регіоні розгорнулася армада з 180 військових кораблів. Американські війська в усьому світі наводилися до стану підвищеної готовності. Атомні підводних човнів з ракетами «Полярис» змінили свої курси відповідно до отриманими секретними наказами. Бомбардувальники стратегічної авіації усім базах отримали наказ піднятися у повітря зі повної ядерної навантаженням, і тільки них приземлявся для заправки відпочинку, інший порушувалося повітря. На Флориді було розгорнуто шість дивізій, додаткові війська перекидалися на військову базу в Гуантанамо на Кубі. 22 жовтня президент США Дж. Кеннеді виступив з питань телебачення. Він заявив про блокаді Куби, котра з метою обману суспільної думки було названо «карантином». та інших прийнятих заходах безпеки і про причини, якими було викликані дії США. «Це лише перший крок, — заявив Кеннеді, — Пентагон отримав наказ до проведення подальших військових заходів». Йдеться Кеннеді, що тривала близько 20 хвилин, ввела не лише США, але не всі західних країн до стану нервового очікування. Військовий міністр США Р. Манкмара готував бомбардування і окупацію Куби, що вимагало, за підрахунками, 250 тисяч вояків, 90 тисяч бійців морської піхоти понад сто десантних судів. Разом про те США стали зосереджувати свої Збройні сили як Карибському море, і навіть викликали появу повну бойову готовність свої війська, які працюють у Європі, 6-ї і 7-й флоти, парашутно-десантні, піхотні і бронетанкові дивізії, авіацію. Над Кубою нависла загроза вторжения.

К 22 жовтня 1962 р., коли президент США Джона Кеннеді виступив по американському радіо з повідомленням виявлення на Кубі радянських ракет, все 42 ракети і боєголовки до них, і навіть військовий персонал вже на місці. Деякі ракети було наведено в бойову готовність. Частина наших кораблів ще лежить у шляху, але них допоміжне обладнання і продовольство для військового контингенту, без чого принагідно можна був і обойтись.

В своє звернення до американського народу 22 жовтня президент Дж. Кеннеді зажадав від СРСР виведення ракет і оголосив військову блокаду Куби (оскільки фактично це означало оголошення війни. Щоб не загострювати конфлікту, ряду наших кораблів, які йшли на Кубу, наказали змінити курс, але трохи судів, не звертаючи увагу попередження з боку американських військових кораблів, все-таки прорвалися на острові. Американці було зупинено і перевірено лише одна зафрахтоване Радянський Союз канадське судно, доставлявшее на Кубу сільськогосподарські машини. Звісно, Хрущов негайно знав про виступі Кеннеді. Радянська розвідка доповідала йому про всіх військові приготування США. Хоча у Кремлі, як й у Білому домі, йшли безперервні наради наших політиків і військових, радянські засоби інформації нічого, наприклад, не повідомили 23 жовтня виступ Кенеді та про блокаді Куби. Усі роботи з установці ракет на Кубі проводилися цілодобово, але для закінчення цих робіт і приведення ракет в бойову готовність треба ще за кілька днів. Хрущов хотів мати на Кубі потужну ракетну базу, але хотів війни, небезпека якій усе зростала. Він найважливішим стало у дні зрозуміти — чи є дії США блефом, або ж американці справді готуються завдати потужного удару по Кубі і з радянським ракетним установкам.

С 23 жовтня між Москвою і Вашингтоном почався обмін офіційними листами. У перших посланнях М. Хрущов обурено називав дії США «найчистішим бандитизмом» і «безумством виродженого імперіалізму». А 24 жовтня Радянський уряд заявило рішучі протести проти блокади Куби та інших військових заходів США. СРСР просив негайно скликати Рада Безпеки ООН. Міністр оборони СРСР наказав привести Збройні сили країни у стан підвищеної бойової готовності, скасувати відпустки і затримати демобілізацію старшого віку. Радянський Союз перед продовжував заперечувати наявність на Кубі наступального зброї, заявляючи, що в ній перебуває тільки зброя, необхідне самооборони, І що «з вимогою про видаленні цієї техніки неспроможна погодитися жодна європейська держава, дорожащее своєї незалежністю». На Кубі Фідель Кастро оголосив проведення загальної мобілізації. На терміново скликаному засіданні Ради Безпеки радянський представник В. Зорин рішуче заперечував наявність на Кубі ракет з ядерною зброєю. Як можна було прочитати у газетах, В. Зорин «викрив витягнуті з купи будь-якого мотлоху співробітниками державного департаменту США твердження про так званому встановленні радянських ракетних баз на Кубі». Саме тоді шляху до Кубі зберігалося понад 20 радянських кораблів, і котрі з них наближалися до лінії блокади. Хрущов поводився зовні спокійно, і лише ввечері 23 жовтня відвідав ВЕЛИКИЙ ТЕАТР, розуміючи, що з океаном уважно опікуються його шагом.

1.4. Чорна суббота.

В суботу, 27 жовтня, над островом збили американський розвідувальний літак У-2. Його пілот Андерсон загинув. Обстановка США загострилася до краю: того дня американці називають «чорної суботою». Президент, подвергавшийся сильному тиску «яструбів», вимагали негайного відплати, розцінив всі ці події як рішучість СРСР не відступати перед погрозами, і з ризиком початку ядерної війни. Якщо цього він дотримувався арсеналу традиційних військово-політичних коштів, нині зрозумів, що тільки дипломатія, лише рівноправні переговори, і компроміси можуть бути ефективними засобами вирішення кризи. До речі, тоді був пущений слух, що літак У-2 збили кубинці. Один емігрант, називав себе «очевидцем», навіть доводив пізніше у газетної публікації, що «кнопку пускового устрою ракети натиснув сам Фідель Кастро». Президент США — не повірив цим чуткам, але він переконаний, що літак збито за наказом Радянського уряду. Насправді ж, як вже стала відомо, літак збили за наказом командуючого ППО групи радянських військ на Кубе.

Самолет з’явився і в висоті 22 тисяч метрів і крізь 20 хвилин мав приєднатися до зоні досяжності ракети. Наш командувач ППО, знаючи наказі Ф. Кастро своїм збройних силах збивати без попередження все військові літаки, які у повітряним простором Куби, не маючи часу на міркування, віддав наказ поразку мети. Літак Андерсона збили першій же його ракетой… Напряжение нарастало.

В ніч із 26 на 27 жовтня і лише ввечері 27 жовтня пройшли дві зустрічі Р. Кеннеди з послом А. Добрыниным, де зараз його заявив: «Напруга дуже сильний. Небезпека війни велика. Президенту дуже важко під тиском військових, конгресменів, держдепартаменту, преси. Крім її волі може статися непоправне. Допоможіть президенту виконати завдання, вона хоче військового зіткнення живить глибоку пошану до мужності радянський народ, але його примушують до дії. Залишається лише кілька годин». Про ці зустрічах посол негайно доповів у Москву. У самій Москві також ішов аналіз ситуації. Для реальної оцінки обстановки, зокрема можливості висадки ЗС США перевищив на Кубу, були задіяні всі канали отримання. Вона йшла від А. Добриніна про його зустрічі з Р. Кеннеди, від резидента КДБ Феклисова, від джерел ГРУ. Г. Большаков у період з Р. Кеннеди особисто не зустрічався, але його дуже активний в контакти з представниками преси, близькими особисто до Дж.Ф.Кеннеді, його братові, до держдепартаменту, конгресу. Він не зустрічався з Барлеттом (іншому Дж.Ф.Кеннеді), який довів йому фотознімки двох ракетних баз на Кубі і повідомити або йому Р. Кеннеди негайно будь-яку інформацію, опровергающую ці дані; з кореспондентом Роджерсом (близьким до держдепартаменту), і він повідомив про неминучої бомбардуванню і висадці американців на Кубу. Про стан ЗС навіть НАТО у період ГРУ докладно інформував агент Мюрат. Усі дані, які робили у Москві, говорили у тому, що в атаці і висадка на Кубу неминучі і треба приймати кардинальне рішення. На цього разу М. Хрущов поставився до повідомлення розвідки з усією серьезностью.

26 жовтня Кеннеді віддав наказ підготовці до вторгнення на Кубу. Дізнавшись про загибелі американського льотчика, він наказав збільшити кілька разів число літаків, проносящихся над островами. Ввечері 26 жовтня Кеннеді отримав від Хрущова нове лист, складене у деяких висловлюваннях, — він з’явилося у газетах. Лист продиктовано особисто Хрущовим і навіть відредаговано. Радянський прем'єр переконався, що дії США — не є блефом і світ виявився над прірвою. Тепер і Хрущов просив Кеннеді проявити стриманість, бо «якщо вибухне війна, то зупинити її буде в нашій влади. Я сам брав участь у двох війнах і знаю, війна закінчується тільки тоді, як покататися за всі містах і селах, сіючи всюди смерть і разрушение».

Сложившаяся ситуація підштовхнула президента США до вирішення шукати будь-які кошти на політичного врегулювання кризи. Відчувши, що США перебувають у напередодні війни, він доручив своєму братові Роберту терміново зустрітися ще з радянським послом там А. Ф. Добрыниным. У обмін висновок радянських ракет Дж. Кеннеді приймав він джентльменська зобов’язання як про ненапад на Кубу, а й своїх союзників від послуг цього шага.

В ніч на 28 жовтня Радянським урядом без консультації з Фіделем Кастро було вирішено прийняти умови Кеннеді. Останній лист Голову Ради Міністрів СРСР Н. С. Хрущева президенту США Дж. Кеннеді передали відкрито по Московському радіо. У тому-таки листі від 28 жовтня Хрущов заявляв: «Я ставлюся з розумінням до вашої тривозі і тривозі народів США в зв’язку з, що зброю, яку ви називаєте наступальним, справді є грізним зброєю. І, і ми розуміємо, що за зброю». Пізніше, під час відвідин Ф. Кастро у СРСР травні 1963 р., Хрущов розповідав, що така поспішність спричинило отриманими США достовірними даними про прийнятому американською військовою командуванням рішенні розпочати 29 чи 30 жовтня бомбардування радянських ракетних установок і кубинських військових об'єктів із наступним вторгненням острова. Хрущов сказав, щоніч на 28 жовтня усіх членів Президії цк кпрс провели у Кремлі, готуючи останнє лист американського президента. За словами, текст послання почав передаватися на радіо, що його кінець ще було відредагований. Тому, говорив Хрущов, у радянського керівництва й не залишалося часу, щоб узгодити своє рішення з Гаваною: світ висів на волоске.

29 жовтня 1962 р. Радянський уряд прийняв рішення доручити Кубу на переговори із тодішнім керівництвом республіки А. И. Микояна. Дорогою він зупинився у Нью-Йорку зустрічати з їх постійним представником США в ООН Эдлаем Стивенсоном і колишнім верховним комісаром США у Німеччині, а ту пору радником президента з питань роззброєння Джоном Макклоем (по дорученням Кеннеді обидва проводили переговори з що перебували там заступником міністра закордонних справ СРСР В.В.Кузнецовым) .

2 листопада А.І.Микоян прибув Гавани. За 2 дні доти Кубу відвідав виконував тоді обов’язки генерального секретаря ООН У Тан, який вів переговори з кубинським управлінням Мінпаливенерго і нашим посольством про порядок вивезення ракет. Ми запевнили У Тана, що у найкоротші терміни все 42 ракети будуть демонтовані і передано морські порти. З кубинцями він вів переговори про організацію інспекції над демонтажем і вивезенням ракетної зброї. Після переговорів із У Таном Фідель Кастро у своєму виступі з питань телебачення 1 листопада заявив: «Не порушували ніякого права, не робили ніякої агресії проти кому б не пішли. Тому інспекція є є ще однією спробою принизити нашій країні. Тому її не приймаємо». У тому ж виступі кубинський керівник торкнувся відносин з Радянським Союзом. Він зазначив: «Потрібно особливо нагадати у тому, що в усі важкі моменти, ми зустрічалися з американського агресією… ми завжди спиралися на дружню руку Радянського Союзу. Про це й вдячні йому, і цього ми говорити голосно. Радянські люди, що їх бачимо тут… зробила нас багато. З іншого боку, радянські військові спеціалісти, котрі готові померти разом із нами, дуже багато зробили на навчанні і підготовці наших збройних сил».

Говорят, коли Хрущов розпорядився вивезти ракети, він натрапив на різку реакцію Кастро. У вузькому колі Фідель не соромився у виборі висловів в адресу Хрущова: «Сучий син! Негідник! Задниця!» Нібито в пароксизмі гніву він розбив дзеркало й краще жбурляв склянки. Хрущов в мемуарах зазначав, що Кастро розраховував на «превентивний» удар СРСР з США. У результаті, попри тривале опір кубинських товаришів, нас увесь ж довелося можу погодитися з американцями виведення літаків Іл-28 і торпедних катерів. Було досягнуто домовленості про залишення на Кубі військового сполуки, яка могла б надавати кубинцям допомогу у оволодінні радянської військової техникой.

Переговоры в Гавані і Нью-Йорку завершилися 20 листопада 1962 р. — по тому як США Дж. Кеннеді оголосив про зняття блокади. Радянські ракети до доти вже були із Куби. Радянський уряд дало вказівку нашим збройних силах стосовно скасування підвищеної бойової готовності. Така ж вказівку було і південь від головнокомандувача Об'єднаними збройних сил держав — учасників Варшавського Договору. Так закінчився карибський кризис.

Заключение

.

Во-первых, карибський криза був дітищем «холодної громадянської війни». Конфронтація між великими державами, що супроводжувалась на той час політикою взаємних загроз, і став тлом для подій осені 1962 р. Тому установка наших ракет на Кубі за тих умов була закономірною; бо такий крок, з одного боку, захищав кубинську революцію від зовнішню агресію, з другого — призвів до рівності протистояв одна одній сил, змусив США розпочати діалог із Радянський Союз на паритетних засадах. Адже паритет, зразкову рівність зусиль і дозволили для проведеного сьогодні обидві сторони рівномірного зниження рівня вооружений.

Во-вторых, саме ліквідації карибського кризи почалися практичні пошуки шляхів до спільного ослаблення міжнародної напруженості, до розрядці, адже всім зрозуміли, що чи інший альтернативи збереженню світу землі немає. При ліквідації карибського кризи восторжествували розум, здоровий смысл.

В-третьих, об'єктивний аналіз ситуації, сформованій восени 1962 р., показує, що розміщення радянських ракет на Кубі не породило, а, навпаки, зрештою запобігло подальші агресивні і тому дуже небезпечні дії американського імперіалізму у районі Карибського моря; це, своєю чергою, врятувало революційну Кубу і змусило США, хотілося їм ні, поважати суверенітет Острова свободи. За минулі відтоді 26 років Куба успішно продовжувала будівництво соціалістичного суспільства. Соціалізм змусив визнати своє право існування й в Західному полушарии.

Уроки карибського кризи врахували обидві сторони. Звісно ж, і Хрущов, і Кеннеді усвідомили небезпека політики балансування за межею війни й необхідність компромісів. Принаймні, із боку СРСР загроз застосування ядерної зброї в локальних конфліктах більше висловлювалося. Виступаючи сесія Верховної ради СРСР 12 грудня 1962 р., М. Хрущов визначив політику мирного співіснування як вирішення спірних питань між державами без війни, мирним шляхом. Він сказав, що досвід карибського конфлікту «змусить багатьох змінити свої думки на розвиток у міжнародному становищі і свій оцінку співвідношення сил на міжнародній арені. Вони реальніше представлятимуть зараз небезпека ядерної катастрофи». Говорячи про зміну поглядів, чи мала у вигляді Хрущов себе? Цілком можливо. Так чи інакше, не відмовляючись для підтримки революційних зусиль і рухів «третього світу», КПРС стала виявляти велику обережність у зовнішній политике.

В ході що розгорнулася полеміки у комуністичному русі в питанні про методах протидії агресивним акціям імперіалізму цк кпрс, явно враховуючи уроки міжнародних криз, висловився категорично проти методу «боротьби вістрям проти шпичаки». Прихильники таких дій, зазначав цк кпрс в 1963 року, очевидно, вважають, що Радянський Союз перед повинен відповідати провокаціями на провокації, має взяти виклик імперіалізму на змагання авантюризмі і агресивності, тобто у змаганні не було за забезпечення світу, а розв’язанні войны.

Изменение підходів до проблем світової політики, відбило що зростає усвідомлення тієї істини, що відсутність реальних заходів для зниженню небезпеки війни неминуче призведе людство до катастрофи раніше, ніж те чи інша система зуміє довести свої переваги, дало свої плоди. Так було в 1963 року СРСР, навіть Англія уклали Договір заборону випробувань ядерної зброї у атмосфері, осіб у космічному просторі й під водою. Це було відповідальне і мудрого рішення — внаслідок ядерних випробувань виникала небезпека радіоактивного зараження планети. Вже 1956 року, за оцінками учених, на загибель від лейкемії та раку кісток після цього заражения.

1. Адамишин О. Л. Радянський Союз перед і революційна Куба — М. Наука 1987.

2. Алексєєв А.І. Карибський криза, як це було — М. Лори 1998.

3. Загладин Н. В. Військова політика СРСР 60 — М. Міжнародні отношения.

4. Копилов І.П. Головне програти //Батьківщина 1998 № 8.

5. Костев Г. А. Живими не чекали //Батьківщина 1998. № 9.