Ціннісні орієнтації старших підлітків як детермінанта вибору стиля поведінки у конфліктній ситуації

ЦІННІСНІ ОРІЄНТАЦІЇ СТАРШИХ ПІДЛІТКІВ ЯК ДЕТЕРМІНАНТА ВИБОРУ СТИЛЯ ПОВЕДІНКИ У КОНФЛІКТНІЙ СИТУАЦІЇ

ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЦІННІСНИХ ОРІЄНТАЦІЙ СТАРШИХ ПІДЛІТКІВ ЯК ДЕТЕРМІНАНТА ВИБОРУ СТИЛЯ ПОВЕДІНКИ У КОНФЛІКТНІЙ СИТУАЦІЇ

1.1 Підходи вчених у дослідженні ціннісних орієнтацій в науковій літературі

1.2 Концептуальні проблеми у вивченні стиля поведінки в конфліктній ситуації

1.3 Психологічні особливості старших підлітків РОЗДІЛ ІІ. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ЦІННІСНИХ ОРІЄНТАЦІЙ СТАРШИХ ПІДЛІТКІВ ЯК ДЕТЕРМІНАНТА ВИБОРУ СТИЛЯ ПОВЕДІНКИ У КОНФЛІКТНІЙ СИТУАЦІЇ

2.1 Організація та методи і методики експериментального дослідження

2.2 Результати експериментального дослідження ціннісних орієнтацій та стиль поведінки в конфліктній ситуації

2.3 Тренінгова програма зниження прояву агресивності та конфліктності у підлітковому віці

ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП Актуальність проблеми. Кожне суспільство має унікальну цінністно-орієнтаційну структуру, у якій відбивається самобутність даної культури. Оскільки набір тих цінностей, що засвоює індивід у процесі соціалізації, йому «транслює» саме суспільство, дослідження системи ціннісних орієнтацій особистості представляється особливо актуальною проблемою в ситуації серйозних соціальних змін, коли відзначається деяка «розмитість» суспільної ціннісної структури, багато цінностей виявляються порушеними, зникають соціальні структури норм, у ідеалах і цінностях суспільства з’являються протиріччя.

Проблема цінностей і ціннісних орієнтації займає істотне місце у філософських (М.Вебер, П. П. Гайденко, Н. О. Лосский та ін.) і соціально-психологічних (М.С.Каган, А.Н.Леонтьєв, В. П. Тугаринов, В. А. Отрут та ін.) працях. Психологічний аспект проблеми складається у вивченні ціннісного підходу до психологічних явищ і процесів, дозволяє висвітити внутрішню сторону взаємозв'язку особистості, суспільства і побачити особистісний аспект орієнтації школярів на соціально значимі цінності. В даний час теорія цінностей розвивається в психології й у педагогіці в руслі міждисциплінарного підходу до життєдіяльності дитини.

Дорослішання з «дитини в підлітка» незмінно супроводжується прагненням більш заглиблено зрозуміти себе, розібратися у своїх почуттях, настроях, думках, відносинах. Життя підлітка повинне бути заповнене якимись змістовними відносинами, інтересами, переживаннями. Саме в підлітковому віці починає встановлюватися певне коло інтересів, що поступово здобуває відому стійкість. Це коло інтересів є психологічною базою ціннісних орієнтації підлітка. У цьому віці відбувається переключення інтересів із приватного і конкретного на абстрактне і загальне, спостерігається ріст інтересу до питань світогляду, релігії, моралі й естетики. Розвивається інтерес до психологічних переживань інших людей і до своїх власних.

У кризові періоди стану суспільства неповнолітні виявляються морально не підготовленими і соціально незахищеними. Часто, не маючи достатнього життєвого досвіду, моральних переконань, не вміючи розрізнити життєві цінності від мнимих, штучних, вони закріплюють у своїй свідомості і поведінки негативні тенденції суспільного розвитку.

Об'єкт дослідження: ціннісні орієнтації підлітків.

Предмет дослідження: особливості ціннісних орієнтацій старших підлітків в виборі стиля поведінки у конфліктній ситуації.

Мета дослідження: теоретично обґрунтувати і експериментально дослідити вплив ціннісних орієнтацій підлітків на вибір стиля поведінки у конфліктній ситуації.

Гіпотеза дослідження: ми передбачаємо, що стиль поведінки підлітків у конфліктній ситуації певним чином обумовлена їх ціннісними орієнтаціями.

Згідно з поставленою метою та висунутою гіпотезою сформульовані такі завдання дослідження:

1. Дослідити вітчизняні та зарубіжні підходи до аналізу ціннісних орієнтацій;

2. Розглянути стилі поведінки у конфліктній ситуації;

3. Експериментально дослідити прояв ціннісних орієнтацій у підлітків;

4. Виявити вплив ціннісних орієнтацій на вибір стиля поведінки у конфліктній ситуації;

5. Розробити психокорекційну програму, спрямовану на зниження рівня конфліктності та агресії в підлітковому віці.

Для вирішення поставлених завдань нами був використаний комплекс теоретичних та емпіричних методів та конкретних методик: спостереження, методика дослідження особливостей реагування в конфліктній ситуації К. Томаса, методика «Ціннісні орієнтації» М. Рокіча, методика «Оцінка агресивності у відносинах» А. Асингера; методика дослідження міжособистісного сприйняття в конфліктній ситуації А.І.Тящевої (адаптація О.В.Мисенко); методи математико-статистичної обробки даних.

Дослідження проводилось у загальноосвітній школі № 10 м. Слов'янська. В ньому брали участь підлітки 10-х класів, усього 50 досліджуваних.

Теоретична значущість дослідження полягає в аналізі та систематизації різних теоретичних підходів з проблеми вивчення конфліктної поведінки, розширення уявлень про ціннісні орієнтації.

Практична значущість дослідження розроблена психокорекційна програма, яка спрямована на зниження конфліктності та агресивності у підлітковому віці.

Структура роботи: Випускна робота складається зі вступу, двох розділів, висновків. Загальний обсяг роботи — 79 сторінок. Робота містить 5 таблиць.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЦІННІСНИХ ОРІЄНТАЦІЙ СТАРШИХ ПІДЛІТКІВ ЯК ДЕТЕРМІНАНТА ВИБОРУ СТИЛЯ ПОВЕДІНКИ У КОНФЛІКТНІЙ СИТУАЦІЇ

1.1 Підходи вчених у дослідженні ціннісних орієнтацій в науковій літературі

Проблема ціннісно-смислової сфери особистості, зокрема її ціннісних орієнтацій, являється однією з ключових в психології. Це викликано тим, що внаслідок змін, які відбулися в нашому суспільстві і спонукали до відмови від стереотипів, перед особистістю відкрилась можливість постановки власних цілей і визначення реальних умов їх досягнення. Формування таких цілей на кризових етапах розвитку суспільства, коли старі принципи втратили своє значення, а нові ще не утвердилися, актуалізує потребу вивчення ціннісно-смислової сфери особистості, яка включає ціннісні орієнтації, їх ієрархічну структуру, а також фактори, що їх трансформують.

Результати аналізу психологічної літератури свідчать про те, що вивченню цієї проблеми приділялась значна увага. Але, на жаль поняття «цінність» використовувалось багатьма авторами в різноманітних значеннях. Як правило, увага фахівців зосереджувалась на класифікації існуючих різноманітних підходів до проблеми формування ціннісних орієнтацій особистості.

У вітчизняній психології цінності розглядалися як такі, що були тотожні соціальним нормам, механізм дії яких не був опосередкований особливостями внутрішнього та зовнішнього світу особистості. Починаючи з 60−70-х років XX ст., з’являються нові підходи до вивчення ціннісно-смислової сфери особистості. Дослідження сутності самих понять «цінність», «ціннісні орієнтації» Д.О.Леонтьєвим, В. О. Ядовим, Б. С. Братусем; аналіз динаміки ціннісних орієнтацій І.С. Коном; визначення особистістю стратегії її життєдіяльності в роботах К.А.Абульханової-Славської, Т. М. Титаренко, психології вчинку (І.П.Маноха), дослідження взаємовпливу процесу навчання і розвитку особистості (С.Д.Максименко) мають важливе значення в процесі аналізу формування і трансформації ціннісних орієнтацій особистості.

Якщо під ціннісними орієнтаціями розуміти відносно стабільне, вибіркове ставлення людини до сукупності матеріальних і духовних благ та ідеалів, які розглядаються як предмети, цілі та засоби для задоволення потреб життєдіяльності людини, в такому розумінні ціннісні орієнтації акумулюють весь життєвий досвід, накопичений в індивідуальному розвитку людини. Власний життєвий досвід особистості визначає її взаємовідносини з іншими людьми, а також зміни особистості, в першу чергу, по відношенню до самої себе.

Користуючись принципом єдності свідомості та діяльності для рішення проблема самосвідомості в цілому, і динаміки ціннісних орієнтацій зокрема, ми можемо припустити, що цей процес носить опосередкований характер, оскільки він породжуються и розвивається в життєдіяльності людини. Вплив на особистість нової ситуації становиться змістом її внутрішнього світу, що призводить до зміни створеної структури ціннісних орієнтацій, пов’язаної з переробкою змісту цієї ситуації.

Детермінантою всього розвитку й найбільш значущим психологічним новоутворенням юнацького віку є особистісне самовизначення. Як засвідчив аналіз психологічної літератури, дослідження проблеми особистісного самовизначення можна звести до кількох основних положень: особистісне самовизначення є інтегруючим компонентом розвитку юнака, що має ціннісно-змістовну природу і дозволяє йому визначити позицію по відношенню до соціально значущих цінностей.

Ціннісні орієнтації є одним із найважливіших утворень у структурі свідомості й самосвідомості людини і зумовлюють низку її сутнісних характеристик як особистості. Такі характеристики здебільшого спричиняються тим, що являє собою система цінностей конкретної особистості, який спектр орієнтацій у ній представлено щодо змісту, спрямованості та психологічної вагомості. Не менш суттєвим моментом, що зумовлює психологічну значущість системи цінностей, є її співвіднесеність із конкретно-історичними, суспільно-політичними, ідеологічними умовами, за яких складається певна система ціннісних орієнтацій у суспільстві в цілому та в кожної окремої особистості. Згадані моменти особливо актуальні, коли йдеться про побудову концепцій освіти й виховання молодого покоління і, зокрема, про систему ціннісних орієнтацій як чинника, що детермінує процес становлення особистості громадянина.

Ціннісне-змістовне вимірювання є елементом структури особистості, за Д.О. Леонтьєвим. Джерелами і носіями значимих для людини змістів є його потреби і особистісні цінності. В них представлені всі змісти, які утворюють основу його внутрішнього світу, визначають динаміку його емоцій і переживань, трансформують його картину світу на світогляд .

Дослідження проблем особистості та ціннісних орієнтацій зумовлено соціальними змінами в суспільстві, під час яких, система цінностей особистості суттєво змінюється. Поряд з очевидним впливом соціуму на процес формування цінностей, припускається їх розгляд як індивідуальне утворення, маюче комплексний характер і займаючи одне з найважливіших місць в структурі особистості. Ціннісні орієнтації виступають в якості особистісно-формуючої системи і пов’язані із розвитком самосвідомості, усвідомленням положення власного «я» в системі суспільних відносин, а також відносяться до найважливіших компонентів структури особистості, по рівню сформованості якої можна говорити про загальний її рівень розвитку.

Одними з перших вітчизняних дослідників процесу формування ціннісних орієнтацій і чинників, які впливають на їх становлення, були В.Б.Ольшанській, А. Г. Здравомислов, В. А. Ядов, Є.Б.Фаталова та інші. В.Б.Ольшанській розглядав ціннісні орієнтації як прагнення особистості чи групи до різних форм соціальної значущості. А. Г. Здравомислов і В. А. Ядов пов’язували поняття ціннісних орієнтацій з психологічним поняттям установки особистості, тому що поняття «цінність» само по собі носило сугубо суспільний характер, данні установки особистості стали розглядатися як соціальні, а сам феномен ціннісної орієнтації - як соціально-психологічний. згідно з їх поглядами, ціннісні орієнтації являють собою установку особистості на ти чи інші цінності матеріальної і духовної культури суспільства.

Усвідомлення особистістю власних потенційних можливостей, перспективи особистісного і професійного росту спонукає її до постійного експериментування, що розуміється як пошук, творчість, можливість вибору. Вирішальним елементом даної ситуації особистісного розвитку є можливість і необхідність робити вибір, а виходить, відчувати свою волю з одного боку, і свою відповідальність за усе, що відбувається і відбудеться, з іншого. Для формування психологічної готовності до професії та сприяння становленню особистості школяра як майбутнього професіонала є необхідним, зокрема, сформувати відповідні ціннісні орієнтації, виробити відповідні стратегії та прийоми мислення, що дозволяють творчо розв’язувати задачі певних типів.

1.2 Концептуальні проблеми у вивченні стиля поведінки в конфліктній ситуації

Конфлікт — це таке відношення між суб'єктами соціальної взаємодії, яке характеризується їх протиборством на основі протилежно направлених мотивів (потреб, інтересів, цілей, ідеалів, переконань) або думок (думок, поглядів, оцінок і т. п.).

Оскільки конфлікти завжди пов’язані з зіткненням інтересів, поглядів людей, остільки в їх зародженні, розвитку і вирішенні величезну роль грає психологічний чинник. Починаючи з 60−70-х pp. ХХ ст. публікується достатньо велика кількість робіт з психологічної проблематики конфліктів і особливостей їх розв’язання.

З’являється новий науковий напрям — психологія конфлікту, який концентрується на аналізі міжособистісних та внутрішньоособистісних суперечностей і на питаннях практичного та прикладного характеру, пов’язаних як з дослідженням психологічних передумов виникнення та ескалації конфліктів, так і з пошуком психологічних засобів регуляції та вирішення конфліктів.

Становлення психології конфлікту відбувається на базі і з урахуванням досягнень психології особистості, соціальної психології, психології управління, психології спілкування, психотерапії, психологічного консультування тощо.

Сучасна психологічна наука розрізняє чотири ключові поняття, які описують психологічний контекст виникнення конфліктів перш за все як критичних ситуацій.

До критичних ситуацій належать: стрес, фрустрація, криза і конфлікт. Життя, звичайно ж, завжди багатше будь-яких класифікацій, і тому виділити чітку межу між цими поняттями вдається далеко не завжди.

Стрес (від англ. stress — напруга) — неспецифічна реакція організму на ситуацію, яка вимагає більшої або меншої функціональної перебудови організму, відповідного пристосовування. Природне походження стресових реакцій виявляється в тому, що життя без стресу неможливе, а «повна свобода від стресу» , — як пише Р. Селье, — означає смерть". Важливо мати на увазі, що будь-яка нова життєва ситуація викликає стрес, але далеко не кожна з них буває критичною. Критичні стани викликають дистресс, який переживається як горе, нещастя, виснаження сил і супроводжується порушенням пристосовування, контролю, перешкоджає самоактуалізації особистості.

Фрустрація (від лат. frustratio — омана, марне очікування, розлад) визначається як стан, викликаний двома моментами: наявністю сильної вмотивованості досягти мети (задовольнити потребу) і перешкоди, яка заважає цьому досягненню. Перешкодами на шляху до досягнення мети можуть виявитися причини різного характеру: фізичного (позбавлення волі), біологічного (хвороба, старіння), психологічного (страх, інтелектуальна недостатність), соціокультурного (норми, правила, заборони). Якщо розглядати глибину даного стану, то говорять про різні ступені переходу ситуації скрути в ситуацію, коли важкість у здійсненні діяльності стає непереборною. З погляду порушень у сфері поведінки, фрустрація може виявлятися на двох рівнях: як втрата вольового контролю (дезорганізація поведінки) або ж як зниження ступеня обумовленості свідомості адекватною мотивацією (втрата терпіння та надії).

Проте далеко не всякий стан фрустрації і емоційної напруги призводить до конфлікту. Емоційна напруга та незадоволеність, пов’язані з незадоволеністю потреб, повинні перейти певну межу, за якою агресія виступає в формі соціально направленої дії. Ця межа визначається станом суспільного страху, культурними нормами й дією соціальних інститутів, стримуючих вияв агресивних дій. Якщо в суспільстві або соціальній групі спостерігаються явища дезорганізації, знижується ефективність дії соціальних інститутів, то людина легше переходить межу, що відділяє її від конфлікту.

Фрустрація постійно присутня всередині людини, заганяється углиб і може в будь-який момент вийти назовні в формі агресії за певних сприятливих для цього умов. Агресивна поведінка, що викликана фрустрацією, може бути спрямована на іншу людину або групу людей, якщо вони є причиною розвитку фрустрації або представляються як такі. Агресія при цьому носить направлений соціальний характер і супроводжується емоційними станами гніву, ворожості, ненависті. Агресивні соціальні дії викликають у відповідь агресивну реакцію з боку іншого індивіда або групиі з цієї миті починається конфлікт.

Таким чином, для виникнення конфлікту необхідно, по-перше, щоб причиною фрустрації була поведінка інших людей, і, по-друге, щоб у відповідь на агресивну дію виникла реакція, взаємодія.

Криза (від грец. krisis — рішення, поворотний пункт) характеризує стан, що породжений проблемою, якої людина не може уникнути і яку не може вирішити в короткий час і звичним способом (смерть близької людини, важке захворювання, зміна зовнішності, різка зміна соціального статусу тощо).

Розрізняють два типи криз залежно від того, яку можливість вони залишають для людини в реалізації подальшого життя. Криза першого типу є серйозним потрясінням, що зберігає певний шанс виходу на колишній рівень життя. Ситуація другого типу — власне криза — безповоротно перекреслює життєві цілі та плани, залишаючи у вигляді єдиного виходу з положення модифікацію самої особистості та її сенсу життя.

Ф.Е. Василюк називає процес подолання критичних ситуацій переживаннями, наповнивши цей термін новим значенням. До цих пір це поняття зв’язувалося з переживанням-спогляданням, з емоцією, що відображає в свідомості суб'єктивне ставлення до чинника, що її викликав. Автор розглядає переживання як внутрішню інтелектуально-вольову роботу по відновленню душевної рівноваги, втраченого сенсу існування («виробництво значення») у критичній ситуації.

Конфлікт як критична психологічна ситуація припускає наявність в людини досить складного внутрішнього світу й актуалізацію цієї складності вимогами життя. І якщо при фрустрації перешкодою є зовнішні або внутрішні причини, що не підлягають, так би мовити, обговоренню, то причини, що породжують конфлікт, не є самоочевидними, вони не представляють безумовного «табу» і є завжди сплетені з умовами проблемної задачі.

У разі конфлікту саме свідомість повинна співвиміряти цінність мотивів, зробити між ними вибір, знайти компромісне рішення. З критичною ж ситуацією ми маємо справу тоді, коли суб'єктивно неможливо ані вийти з даної конфліктної ситуації, ані знайти прийнятного рішення, внаслідок чого свідомість капітулює перед нерозв’язаною задачею.

Таким чином, критичні ситуації, якщо піти від порівняно легких до найскладніших їх форм (від стресу через фрустрацію і конфлікт до кризи) вимагають від людини різної внутрішньої роботи. Різного роду стресові реакції часто виявляються у вигляді граничної активізації внутрішніх ресурсів особистості, що відстоює свої колишні можливості в реалізації життєвих планів. Складніші життєві ситуації можуть вимагати від людини перегляду рівня своїх життєвих цілей, перегляду потреб і домагань та одночасної реконструкції свого «Я» .

Отже, конфлікт як вид критичних ситуацій, таким чином, є й одним з видів критичних ситуацій, і, одночасно, є тісно пов’язаним з кожною з них. Конфлікти завжди пов’язані з стресом, і практично завжди виявляється фрустрованість, незадоволеність, стресовість та критичність певного періоду або ситуації в житті людини. Конфлікти виступають одночасно і як причини, і як предмет, і, нарешті, як наслідок (як в позитивному, так і в негативному плані) різних критичних ситуацій в житті людини.

У сучасній психології традиційно виділяють ряд структурних елементів конфлікту [4]:

1) сторони (учасники, суб'єкти) конфлікту;

2) умови протікання конфлікту;

3) образ конфліктної ситуації (предмет конфлікту);

4) можливі дії учасників конфлікту;

5) результат конфліктної ситуації.

Сторони (учасники або суб'єкти конфлікту) — учасники конфліктної взаємодії, конфліктуючі або протилежні сторони в конфлікті, що можуть бути представлені як окремим індивідом, так і групою або соціальною структурою. Це учасники, які мають свою точку зору, свою думку і здатні висловити її, стають опонентами.

Умови протікання конфлікту. Характер будь-якої розбіжності найчастіше визначається зовнішнім середовищем. Виділяються наступні найважливіші умови протікання конфлікту:

просторові умови (сфера виникнення й прояву конфлікту, умови і причини його виникнення, конкретні форми прояву конфлікту, результати конфлікту, засоби й дії, які використовують сторони в конфлікті);

тимчасові умови (тривалість, частота й повторюваність конфлікту, тривалість участі в конфлікті кожної зі сторін, тимчасові характеристики кожного з етапів розвитку конфлікту);

соціально-психологічні умови (особливості психологічного клімату в групі, тип і рівень взаємодії, ступінь конфронтації, психічні стани й переживання учасників конфлікту, діапазон залучених у суперечність інтересів різних соціальних груп — сімейних, професійних, статевих, етнічних, національних).

Образ конфліктної ситуації (предмет конфлікту) виступає своєрідною середньою ланкою між характеристиками учасників конфлікту й умовами його протікання, з одного боку, і конфліктною поведінкою — з іншою.

Конфліктна ситуація являє собою систему взаємопов'язаних і взаємообумовлених елементів об'єктивного й суб'єктивного рівня, що відображають актуальне протиріччя.

Образ конфліктної ситуації, який іноді називають своєрідними ідеальними картами ситуації, включає наступні елементи [9]:

уявлення учасників конфлікту про себе (про свої потреби, можливості, цілі, цінності тощо);

уявлення учасників конфлікту про протилежну сторону (про потреби, цілі, цінності, можливості інших учасників конфлікту тощо);

уявлення учасників конфлікту про середовище й умови протікання конфлікту.

Аналіз створюваних образів конфліктної ситуації вкрай важливий з наступних причин [7]:

саме образ конфліктної ситуації, а не сама по собі реальність конфліктної суперечності, безпосередньо визначають конфліктну поведінку особистості, її реакції й переживання;

існує реальний і ефективний спосіб вирішення конфлікту за рахунок зміни образу конфліктної ситуації, яка здійснюється за допомогою зовнішньої дії на учасників конфлікту.

Можливі дії учасників у конфлікті. В основі класифікації дій у конфлікті лежать наступні складники [16]:

характер дій (активний наступ, оборонна або нейтральна дія);

ступінь активності в здійсненні дій (активні — пасивні дії; дії, що ініціюють — дії у відповідь);

спрямованість дій учасників у конфлікті (передбачається спрямованість на учасника, на третіх осіб, на самого себе).

Усю різноманітність дій можна об'єднати в декілька загальних класів або типових стратегій поведінки в конфлікті. Найчастіше виділяють наступні стратегії поведінки в конфліктах (загальні схеми дій) [16]:

поступлива — зниження своїх прагнень, внаслідок чого результат конфлікту стає менш приємним, ніж хотілося б;

уникаюча — відхід від ситуації конфлікту (фізичний або психологічний);

бездіяльність — знаходження в ситуації конфлікту, але без жодних дій щодо її вирішення.

Як правило, у конфлікті використовуються комбінації стратегій або загальних схем дій, деколи домінує одна з них. Часто конфлікт починається з кооперативної поведінки, проте при його невдачі в хід пускається змагальна або конкурентна стратегія, яка може також виявитися неефективною. У цьому випадку знов відбувається звернення до проблемно-вирішальної стратегії, що призводить до успішного вирішення конфлікту.

Стратегії реалізуються через різні тактики. Стратегії й тактики розрізняються між собою по ступеню узагальненості, при цьому передбачається, що стратегії — це не тільки загальна схема дій, але й набір базових і допоміжних цілей дій, тоді як тактика — це засоби досягнення цілей. Одна і та ж тактика може використовуватися в рамках різних стратегій. Необхідно також відзначити, що в літературі по конфліктології та літературі з психології конфліктів, нерідко ототожнюються стратегії й стилі поведінки в конфліктах.

Основними тактиками поведінки в конфлікті, або як їх ще називають, тактиками дії, є [15]:

раціональне переконання — використання фактів і логіки для підтвердження своєї позиції й переконання протилежної сторони в конфлікті;

тиск — вимога, наказ, загрози;

апеляція до влади, санкції — використання стягнень і винагород;

доброзичливий обіг, підлабузництво — створення в протилежної сторони уявлення про наявність у неї привабливих якостей; уявлення про те, що її позиція, погляди, пропозиції заслуговують пошани та викликають інтерес;

коаліційна — прохання про підтримку, союз;

висновок операцій — взаємний обмін благами, обіцянки;

маніпулятивна — уведення інших учасників конфлікту в стан хвилювання, деякого непорозуміння, управління увагою, створення ефекту несподіванки;

зобов’язання, що не відміняються, коли одна зі сторін здійснює певну дію до того часу, поки її умови не будуть прийняті;

загроза — деструктивна і недоброзичлива тактика, що може бути використана в разі неготовності або нездатності однієї зі сторін поступатися далі певних меж.

Розрізняють при цьому тактики: раціональні (наприклад, тактика раціонального переконання) та ірраціональні (наприклад, тактика тиску або підлабузництва).

Виділяють також тактики м’які і жорсткі. М’якою вважається тактика, наслідки застосування якої для іншої сторони приємні або нейтральні (наприклад, тактика підлабузництва або тактика раціонального переконання). Жорсткою звичайно, називається тактика, що може викликати неприємні психологічні наслідки для іншої сторони (наприклад, тактика тиску).

Представляють інтерес як тактики безпосередньої дії (інформування про суть справи), так і тактики опосередкованої дії (те, що хотілося б від об'єкта дії, але що прямо не згадується).

До полюса безпосередності тяжіють такі тактики як, наприклад, вимоги або прохання, а до полюса опосередкованості — такі тактики як доброзичливе звертання або підлабузництво.

Виділення стратегій конфліктної поведінки, їх особливостей і ефективного застосування у виході з конфлікту тісно пов’язано з індивідуальним вибором особистості, а також відповідністю стратегії та вживаних тактик особливостям суб'єкта і звичному стилю поведінки особи в спілкуванні. Важливу роль у виборі стратегії або стилю поведінки в конфлікті, а також у визначенні їх ефективності відіграють результати конфліктних дій. Будь-яка конфліктна дія може мати чотири основні результати [38]:

— повне або часткове підкорення іншої сторони або учасника конфлікту;

— компроміс;

— переривання конфліктних дій,

— інтеграція й вирішення конфлікту.

Той або інший результат конфліктних дій залежить від адекватності й ефективності стратегії, що використовується, тактик поведінки в конфлікті, а також від особливостей динаміки конфлікту і його усунення. Конфлікти виникають та зникають не раптом. При регулюванні конфліктів і при їх вирішенні важливо враховувати, на якому з етапів розвитку або ескалації конфлікту знаходяться зараз стосунки між його учасниками.

Особливе місце серед психологічних складових займають мотиви учасників, їх прагнення та намагання. Мотиви в конфлікті — це спонукання до вступу в конфлікт, що пов’язані із задоволенням потреб учасників, сукупність зовнішніх і внутрішніх умов, які підсилюють конфліктну активність суб'єкта. У конфлікті найчастіше складно виявити дійсні мотиви учасників, тому що вони в більшості випадків приховують їх, виявляють у різних позиціях, тлумаченнях, що відрізняються від первинних мотивів.

Важлива роль у конфлікті належить інтересам та цінностям. Інтереси учасника конфлікту є усвідомленими потребами, які забезпечують його спрямованість на об'єкт конфлікту, сприяють реалізації його конфліктної поведінки.

Мотиви особистості, соціальної групи не виникають самі по собі і найчастіше викликані ситуацією, умовами, в яких людина знаходиться. Крім того, мотиви учасників конкретизуються в їх цілях. Ціль або мета — це усвідомлений образ передбаченого результату, на досягнення якого спрямовані дії людини. Метою суб'єкта в конфлікті є його уявлення щодо кінцевого результату конфлікту, тобто передбачений, визначений наперед результат.

Виділяють стратегічні й тактичні цілі учасників конфлікту. Основна мета учасника — оволодіння об'єктом конфлікту, їй підпорядковуються тактичні цілі. Однак залежно від розвитку конфлікту, ця основна мета може бути замінена на іншу (наприклад, нанесення матеріальної, моральної або психологічної шкоди іншій стороні), котра на початку конфлікту виступає як мета-засіб.

Суттєве місце в конфліктах займає ще одна важлива складова — позиція учасників. Це система ставлень учасника до елементів конфліктної ситуації, що проявляється у відповідній поведінці та вчинках. Позиція учасників конфлікту виявляється в спілкуванні, поведінці й діяльності. Вона характеризується динамічністю, гнучкістю або ригідністю, відносною усталеністю.

Суттєву роль займають визначені психологічні складові у виборі стратегій і тактик поведінки учасників конфлікту.

Отже, усі означені складові конфлікту важливі для психологічного аналізу й структурування так званої формули конфлікту, що містить опис проблеми, конфліктної ситуації та напрямку її розвитку, потенціалу та психологічні характеристики учасників конфлікту, опис та повторюваність інциденту конфлікту. Усі означені складові формули важливі в оцінці конфлікту, вибору стратегій і тактик поведінки учасників, прогнозуванні можливостей його згасання, ескалації або вирішення.

1.3 Психологічні особливості старших підлітків Підлітковий вік пов’язаний з перебудовою організму дитини — половим дозріванням. І хоча лінії психічного й фізіологічного розвитку не йдуть паралельно, границі цього періоду досить невизначені. Одні діти вступають у підлітковий вік раніше, інші - пізніше, пубертатна криза може виникнути й в 11, і в 13 років. Починаючись із кризи, весь період звичайно протікає важко і для дитини, і для близьких йому дорослих. Тому підлітковий вік іноді називають тривалою кризою.

Полове дозрівання залежить від ендокринних змін в організмі. Активізація й складна взаємодія гормонів росту й полових гормонів викликають інтенсивне фізичне й фізіологічний розвиток. Завдяки бурхливому росту й перебудові організму в підлітковому віці рідко підвищується інтерес до своєї зовнішності. Формується новий образ фізичного «Я». Через його гіпертрофовану значимість дитиною гостро переживаються всі вади зовнішності, дійсні й мнимі. Непропорційність частин тіла, незручність рухів, неправильність рис обличчя, шкіра, що втрачає дитячу чистоту, зайву вагу або худорба — усе розглядається, а іноді приводить до почуття неповноцінності, замкнутості, навіть неврозу. Важкі емоційні реакції на свою зовнішність у підлітків пом’якшуються при теплих відносинах, відносинах довіри з близькими дорослими, які повинні, зрозуміло, виявити й розуміння, і тактовність[20].

У підлітковому віці послідовно з’являються дві особливі форми самосвідомості: почуття дорослості і «Я-концепція». Підлітки починають чинити опір стосовно раніше виконуваних вимог з боку дорослих, активніше відстоювати свої права на самостійність, що ототожнюється в їхньому розумінні з дорослістю. Вони болісно реагують на реальні або гадані обмеження своїх прав, намагаються обмежити претензії дорослих стосовно себе[22].

Не дивлячись на зовнішню протидію, що проявляється стосовно дорослого, підліток відчуває потребу в підтримці. У зв’язку з легкою ранимістю підлітка для дорослого дуже важливо знайти форми налагодження й підтримки цих контактів. Підліток відчуває потребу поділитися своїми переживаннями, розповісти про події свого життя, але самому йому важко почати настільки близьке спілкування.

Спілкування підлітка багато в чому обумовлюється мінливістю його настрою. Протягом невеликого проміжку часу воно може мінятися на прямо протилежне. Мінливість настрою веде до неадекватності реакцій підлітка. Так, реакція емансипації, що проявляється у прагненні вивільнитися з-під опіки старших, може приймати під впливом моменту такі крайні форми вираження, як втеча з дому.

Крім цього всього, з’являються власні смаки, погляди, оцінки, власна лінія поведінки. Підліток з жаром відстоює їх (будь то пристрасть до якогось напрямку в сучасній музиці або відношення до нового вчителя), навіть незважаючи на несхвалення навколишніх. Оскільки в підлітковому віці все нестабільно, погляди можуть змінитися через пару тижнів, але захищати протилежну точку зору дитина буде настільки ж емоційно. Почуття дорослості стає центральним новотвором молодшого підліткового віку. Найбільш важливою ознакою підліткового періоду є фундаментальні зміни в сфері його самосвідомості, які мають кардинальні значення для всього наступного розвитку й становлення підлітка як особистості. Саме в цей період, згідно з думкою одного з найбільших вітчизняних психологів Б.Г. Ананьєва, свідомість, пройшовши через багато об'єктів відносин, саме стає об'єктом самосвідомості й, завершуючи структуру характеру, забезпечує його цілісність, сприяє утворенню і стабілізації особистості.

У підлітковому віці у молодих людей активно формується самосвідомість, виробляється власна незалежна система еталонів самооцінки й самовідносин, усе більш розвиваються здатності проникнення у свій власний світ.

У цьому віці підліток починає усвідомлювати свою особливість і неповторність, у його свідомості відбувається поступова переорієнтація із зовнішніх оцінок (переважно батьківських) на внутрішні.

Таким чином, поступово у підлітка формується своя Я-концепція, яка сприяє подальшому, усвідомленому або неусвідомленому, побудові поведінки дитини.

У підлітковому віці перетинаються сприйняття минулого, сьогодення й майбутнього, а сприйняття власного психологічного часу стає досить напруженим, і це багато в чому визначаться розвитком Я-концепції підлітка.

Оптимальний варіант особистісного розвитку припускає відносну наступність минулого, сьогодення й майбутнього Я. Позитивна динаміка особистісного росту є не просто рухом за часом життя, а підйомом до нових досягнень. При цьому показником розвитку стає дозвіл підлітками ціннісно-значеннєвих протиріч у тих випадках, коли процес дорослішання протікає в кризових формах, розвиток Я-концепції приймає негармонійну форму.

Старші підлітки можуть переживати перехід від минулого до сьогодення як зміну до гіршого, як особистісний регрес. Минуле сприймається як найкращий час, тому що в ньому залишилися привабливі для підлітка цінності. Ідеальний Я-образ у цих випадках співвідноситься з минулим, тому що в даний момент здається втраченим те, що становило значимі цінності.

В інших варіантах розвитку сьогодення й минуле тісно взаємозалежні і протиставляються майбутньому, що визначає протиставлення реальності та майбутнього Я. У цих випадках мають місце незадоволеності собою, прагнення стати іншим, але відсутнє знання про те, як це може відбутися.

Підліток відкриває для себе свій внутрішній світ. Складні переживання, пов’язані з новими відносинами, свої особисті риси, вчинки аналізуються ним пильно. Підліток хоче зрозуміти, який він є насправді, і уявляє собі, яким він хотів би бути. Пізнати себе йому допомагають друзі, у яких він дивиться, як у дзеркало, у пошуках подібності, і почасти близькі й дорослі. Особистісна рефлексія, потреба розібратися в собі самому породжують й ісповідальність у спілкуванні з ровесником, і щоденники, які починають вести саме в цей період.

Самоаналіз, іноді надмірний, переходить в самокопання, приводить до невдоволення собою. Самооцінка в підлітковому віці виявляється низькою за своїм загальним рівнем й нестійка.

Я-образ у свідомості підлітків висвічується увагою інших, «уявлюваної аудиторії», при цьому йому здається, що ці інші його постійно критично оцінюють. Цим пояснюється поведінка підлітка, який реагує на увагу «уявлюваної аудиторії» агресією або сором’язливістю.

Образ Я підлітка оформлений його почуттями, а самооцінка фіксована на своїй унікальності, включаючи такі емоційно значимі характеристики, як любов, ненависть, чуттєвість і жорстокість.

З розвитком самосвідомості пов’язують і виникаючі в підлітковому віці схильність до самоти, почуття самотності, незрозумілості й туги. Ці нові почуття, не властиві дітям молодших віків, проявляються в афективних спалахах і з’являється раптом на час замкнутості.

Підліток — ще не цільна зріла особистість. Окремі його риси звичайно дисонують, сполучення різних образів «Я» негармонійно. Нестійкість, рухливість усього щиросердечного життя на початку й середині підліткового віку приводить до мінливості бачень про себе. Іноді випадкова фраза, комплімент або глузування приводять до помітного зрушення в самосвідомості.

Одна з яскравих рис підліткового віку — особистісна нестабільність. Вона проявляється найчастіше в частих змінах настрою, афективному спалаху, тобто емоційної лабільності, пов’язаної із процесом полового дозрівання, фізіологічними перебудовами в організмі.

Але особистісна нестабільність — це більше, ніж коливання емоційного тла. Як писав Л. С. Виготський, «у структурі особистості підлітка немає нічого стійкого, нерухливого» .

Підліткам властива нестійка самооцінка. Так само, як поведінка, їхня самосвідомість багато в чому залежить від зовнішніх впливів. Підліток зі своєю бентежною душею намагається зрозуміти себе й відкриває в собі нові й нові риси. Його окремі образи «Я» (наскільки я здатний, наскільки гарний, сильні, товариський і т.д.) мінливі й не складаються в єдину, гармонійну й стійку систему.

Про особисту нестабільність підлітка судять і по реальному прояву у нього зовсім різних якостей, часто протилежних, по суперечливості його характеру й стремління. У підлітковому віці у прагненні однієї дитини бути визнаним і шановним, у іншої - сполучається з показною незалежністю й бравуванням своїми недоліками, сором’язливість — з розв’язністю, сентиментальність — із черствістю, почуттєве фантазування — із сухим мудруванням. Підліток хоче бути таким же, як усі, і намагається виділитися, вирізнитися за всяку ціну; бореться з авторитетами, загальноприйнятими правилами й ідеалами й обожнює випадкових кумирів.

Із суперечливістю підлітків, їхньою схильністю впадати в крайнощі, з нестійкістю, що часто зустрічається у них, поведінки, її залежністю від зовнішніх впливів зв’язана поява саме в цей віковий період серйозних соціальних проблем, які часто називають підлітковими. Це рання алкоголізація, токсикоманія й наркоманія, делінквентна (протиправна) поведінка, суїциди (самогубства). До них приводять звичайно особливі обставини: ізольованість, відсутність розуміння в родині й школі, зустріч із асоціальною групою або однолітком, що мають відповідний життєвий досвід.

Отроцтво завдяки потребі пізнати себе (ідентифікація із власним «Я») і прагненню відкрити через постійні рефлексії свою сутність, що вислизає, позбавляє підлітка спокійного щиросердечного життя. Тим більше що саме в отроцтві діапазон полярних почуттів надзвичайно великий. У підлітків палкі почуття, часом ніщо не може зупинити його в прагненні до вибраної мети: для нього не існує в цю мить ні моральних перепон, ні страху перед людьми й навіть перед смертю. Очі його палають пристрастю, погляд непохитний. Крім власної мети — увесь світ ніщо. Але йде порив. Марнотратство щиросердечної й фізичної енергії не проходить даром — ось він уже впавши в оточення почав в’янути і бездіяти. Очі його потухли, погляд порожній. Він спустошений і, здається, ніщо не додасть йому сил. Але ще трохи — і він знову охоплений пристрастю нової мети.

Однак рефлексії на собі й інших відкривають в отроцтві глибини своєї недосконалості - і підліток іде до стану психологічної кризи. Суб'єктивно це важкі переживання. Але криза отроцтва збагачує підлітка знаннями й почуттями таких глибин, про які він навіть не підозрював у дитинстві. Підліток через власні щиросердечні страждання збагачує сферу своїх почуттів і думок, він проходить важку школу ідентифікації із собою й іншими, спрямованого відокремлення. Усе це допомагає йому відстоювати своє право бути особистістю.

РОЗДІЛ ІІ. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ЦІННІСНИХ ОРІЄНТАЦІЙ СТАРШИХ ПІДЛІТКІВ ЯК ДЕТЕРМІНАНТА ВИБОРУ СТИЛЯ ПОВЕДІНКИ У КОНФЛІКТНІЙ СИТУАЦІЇ

2.1 Організація та методичне забезпечення експериментального дослідження Метою експериментального дослідження є вивчення взаємозв'язку між ціннісними орієнтаціями та стратегією конфліктної поведінки підлітків.

Експериментальна робота проводились на базі загальноосвітньої школи № 10, у 10 класах. Участь приймали 50 учнів.

Для досягнення цієї мети нами було проведене експериментальне дослідження, яке включало такі етапи:

1. Підготовчий. Проведення спостереження за досліджуваними під час занять та в умовах поза навчальної діяльності.

2. Діагностичний. Проведення власне експериментального дослідження за допомогою комплексу методів та методик.

3. Обробка та інтерпретація даних, отриманих у результаті діагностичної роботи.

Завдання експериментального дослідження:

1. Провести ранжування ціннісних орієнтацій у підлітків;

2. Визначити стратегії поведінки підлітків в конфліктній ситуації;

3. Виявити рівень агресивної поведінки підлітків;

4. Дослідити особливості міжособистісних відносин в конфліктній ситуації;

5. Виявити взаємозв'язок між ціннісними орієнтаціями та стилями конфліктної поведінки.

У експериментальному дослідженні були використані такі психодіагностичні методики:

1.Методика «Ціннісні орієнтації» М. Рокіча.

Мета — визначити змістовну сторону спрямованості особистості, яка складає основу її ставлення до навколишнього лишнього світу, до інших людей, до себе самої, основу світогляду і ядро мотивації життєвої активності, основу життєвої концепції і «філософії життя» .

Випробуваним пропонувалося ранжувати (пронумерувати) 18 цінностей-цілей в порядку убування значимості їх для власного життя. При цьому після прочитання переліку всіх 18 цінностей-цілей учнем було запропоновано вибрати спочатку п’ять цінностей, що є самими головними в їхньому житті, привласнивши їм 1-і, 2-і, 3-і, 4-і і 5-ті місця, потім з цінностей-цілей, що залишилися, вибрати ще п’ять, прагнення до яких, на їхню думку, не має великого значення, і привласнити від 14-го до 18-го місця. І після цього розподілити місця цінностей, що залишилися, у порядку убування переваги.

2. Методика дослідження особливостей реагування в конфліктній ситуації К.Томаса.

Вперше методика конфликтологіі була застосована видатним психологом із США Томасом в 1973 році. До нашої держави тест потрапив лише п’ять років потому — в1978 році, коли радянський психолог Гришина адаптувала методику до наших умов. Методика дозволяє визначити типові способи реагування в конфліктних ситуаціях. Методика містить 5 шкал, що відповідають способам реагування в конфліктній ситуації:

Суперництво. Цей спосіб характеризується прагненням добитись задоволення своїх інтересів за рахунок іншого.

Співробітництво. Має місце тоді, коли учасники ситуації приходять до альтернативи, що у повній мірі задовольняє інтереси обох сторін.

Компроміс. Цей спосіб характеризується досягненням згоди, при якій обидві сторони несуть певні збитки.

Уникнення. Для нього характерна як відсутність прагнення співробітництва, так і відсутність тенденції власних цілей.

Пристосування. Характеризується нехтуванням власними інтересами заради іншого.

Опитувальник методики описує кожен з 5 перелічених способів реагування 12-ма судженнями про поведінку індивіда у конфліктній ситуації. У різних поєднаннях вони згруповані в 30 пар, у кожній з яких досліджувані обирають те судження, яке є більш типовим для характеристики його поведінки.

Обробка результатів проводиться шляхом підрахунку набраних балів по кожній шкалі згідно з ключем.

Отримані кількісні оцінки порівнюються між собою для визначення форми соціальної поведінки в ситуації конфлікту, якій надається перевага.

3. Методика «Оцінка агресивності у відносинах» А.Асингера.

Мета — дозволяє визначити рівень агресивності у відносинах, а також чи достатньо коректна людина у спілкуванні з оточуючими і чи легко взаємодіяти з нею.

Методика складається з 20 питань з трьома варіантами відповіді. Обробка результатів полягає у підсумовуванні номерів відповідей. Інтерпретація проводиться згідно ключа, який дозволяє визначити високий, середній та низький рівні агресивності.

4. Методика дослідження міжособистісного сприйняття в конфліктній ситуації А.І.Тящевої (адаптація О.В.Мисенко) спрямована на дослідження особливостей міжособистісного сприйняття та інтерпретації конфліктної ситуації.

Методика складається з трьох шкал: шкали «Конфлікт як фізична агресія», шкали «Конфлікт як вербальна агресія» та шкали «Конфлікт як психологічна несумісність» .

Методика містить 27 слів, пов’язаних з поняттям «конфлікт», які необхідно розмістити у «мішені» з десяти центрованих кіл, в центрі яких знаходиться поняття «конфлікт», таким чином, щоб відстань між цим поняттям та кожним словом відображала їхню смислову близькість.

Обробка результатів передбачає підрахунок отриманих балів по кожній шкалі згідно з ключем.

2.2 Результати експериментального дослідження ціннісних орієнтацій та стиль поведінки в конфліктній ситуації

При аналізі отриманих даних була проведена процедура ранжування моральних цінностей, представлених у вибірці. Розглядаючи прийняті цінності як моральні орієнтири у формуванні й реалізації життєвої стратегії, можна виділити дві абсолютно прийняті цінності: здоров’я і щасливе сімейне життя. Відсоток вибору цих цінностей переважає над іншими. Так, вибір здоров’я як цінності дорівнює 48% від усіх прийнятих цінностей. Дана цінність не попадає в цінності, що відкидаються. Щасливе сімейне життя як цінність дорівнює 36% ваги і також не попадає у ті, що відкидаються. На третьому місці загально прийнятих цінностей знаходиться життєва мудрість, як зрілість суджень і здоровий глузд, що досягається життєвим досвідом, її вага дорівнює 12%, на четвертому місці - кохання, як духовна та фізична близькість з іншою людиною, та впевненість у собі, як внутрішня гармонія, здатність бути вільним від внутрішніх конфліктів, сумнівів, данні цінності займають також 12% вибірки. На п’яте місце підлітки ставлять волю, як самостійність, незалежність у судженнях та вчинках, її вага дорівнює 10% відсотків вибірки.

Серед цінностей, що мають різний відсоток відкидання по усій вибірці можна виділити наступні. На першому місці знаходиться цінність пізнання, як можливість розширення своєї освіти, світогляду, загальної культури, інтелектуальний розвиток, її вага дорівнює 38% вибірки. На друге місце виділилися цінність мати хороших та вірних товаришів — 26% вибірки. Трете місце займає цінність розвитку, як робота над собою, постійне фізичне та духовне вдосконалення, — 24% вибірки. На четвертому місці стоїть цінність творчість, як можливість творчої діяльності, — 22% вибірки. Останнє місце серед цінностей, що відкидаються, належить цікавій роботі вона займає також 22% вибірки.

До числа не прийнятих цінностей, але і не особо тих, що відкидаються, належать активне, діяльне життя (86%); щастя інших, благоустрій, розвиток та вдосконалення інших людей, усього народу, людства в цілому (64%); розваги, як життя повне задоволень, розваг, приємного проведення часу, відсутність обов’язків (58%); продуктивне життя, як максимально повне використання своїх можливостей, сил та здібностей (58%).

Спираючись на дані, отримані в результаті експериментального дослідження особливостей реагування в конфліктній ситуації за методикою К. Томаса, ми можемо зробити висновок про стратегії поведінки підлітків в ситуаціях конфлікту (табл.2.1.).

Таблиця 2.1. Показники прояву способів реагування в конфліктній ситуації

48% підлітків в ситуаціях конфлікту обирають співробітництво. Ця стратегія має місце тоді, коли учасники ситуації приходять до альтернативи, що у повній мірі задовольняє інтереси обох сторін.

Для 18% нашої вибірки в ситуаціях конфлікту найбільш характерною стратегією в конфліктних ситуаціях є суперництво, зміст якої полягає у прагненні добитись задоволення своїх інтересів за рахунок інтересів іншого.

Нести певні збитки заради досягнення згоди, тобто прибігати до стратегії компромісу, здатні також 18% підлітків.

Стратегією пристосування, яка характеризується нехтуванням власними інтересами заради інтересів іншого, в конфліктній ситуації обирають 14% нашої вибірки.

І лише 2% підлітків будуть уникати конфліктну ситуацію, не прагнучи ні співробітництва, ні досягнення власних цілей.

Таблиця 2.2 Більш значимі цінності у підлітків при виборі стилю співробітництва в конфліктній ситуації

Таблиця 2.3 Менш значимі цінності у підлітків при виборі стилю співробітництва в конфліктній ситуації

Наступним етапом нашого дослідження було дослідити рівень агресивності. Результати представлені в табл.2.4.

Таблиця 2.4. Показники рівня прояву агресивності у відносинах між підлітками, %

У 30% підлітків спостерігається високий рівень агресивної поведінки. Це проявляється у надмірній агресивності і при цьому підлітки нерідко бувають неврівноваженими і жорстокими по відношенню до інших. Вони сподіваються дістатися до управлінських верхів, розраховують на власні методи, домогтися успіху, жертвуючи інтересами оточуючих.

Середній рівень агресивності спостерігається у 48% підлітків. Ці підлітки помірно агресивні, але цілком успішно йдуть по життю, оскільки у них достатньо самовпевненості.

Лише у 22% підлітків виявлено низький рівень агресивності. Ці підлітки спокійні, зберігають спокій та незалежність, дружелюбні.

Проаналізувавши результати дослідження міжособистісного сприйняття в конфліктній ситуації за методикою А.І.Тащевої ми можемо стверджувати, що підлітки сприймають та інтерпретують ситуацію міжособистісного конфлікту або як фізичну агресію, або як психологічну несумісність (табл.2.5.).

Таблиця 2.5. Показники типів міжособистісного сприйняття в конфліктній ситуації

29% підлітків характеризуються високим рівнем сприймання конфлікту як фізичної агресії. Для них поняття «конфлікт» ототожнюється з проявами фізичної агресії, а опонент виступає в ролі агресора. Також у 29% нашої вибірки на високому рівні проявляється сприйняття та інтерпретація конфлікту як психологічної несумісності опонентів. І лише 10% підлітків на високому рівні сприймають конфлікт як вербальну агресію, зміст якого полягає в образах, наріканнях, підвищеному тоні розмови опонентів.