Теоретичні та практичні аспекти обліку витрат на вугледобувному підприємстві

Зміст Вступ

1. Визначення та класифікація витрат

2. Методи обліку витрат: національний та міжнародний аспект

3. Документальне оформлення витрат вугледобувних підприємств

4. Синтетичний та аналітичний облік витрат вугледобувного підприємства

5. Вдосконалення обліку витрат на вугледобувному підприємстві

Висновки Список використаних джерел

Вступ Витрати безпосередньо впливають на ефективність результатів господарської діяльності будь-якого підприємства, використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. Управління витратами слід розглядати як один із провідних напрямів економічної політики підприємства. Передумовою прийняття своєчасного і ефективного управлінського рішення є інформаційна система, яка базується на раціональній системі обліку витрат. Формування такої системи безпосередньо пов’язано з оптимізацією методів та організації обліку витрат на виробництво із врахуванням технологічних та економічних особливостей кожного окремого підприємства, галузі.

Питання обліку витрат виробництва неодноразово розглядалися в роботах таких науковців, як: А. Апчерч, О.С. Бородкін, Ф. Ф. Бутинець, І.А. Бєлоусова, І.А. Басманов, Б.І. Валуєв, Н. Д. Врублевський, А. Н. Герасимович, С. Ф. Голов, К. Друрі, В. М. Добровський, Р. Ентоні, В.Б. Івашкевич, Т. П. Карпова, У. Кит, Є.В. Мних, Л. В. Нападовська, О.В. Олійник, В.Ф. Палій, Г. В. Савицька, Я. В. Соколов, В. В. Сопко, М.І. Скрипник, А. М. Турило, Дж. Фостер, Ч. Т. Хорнгрен, М. Г. Чумаченко, А. В. Череп, А. Д. Шеремет, А. Яругова й інших.

Разом з тим окремі питання обліку витрат виробництва потребують більш поглибленого вивчення і розробки з урахуванням специфіки підприємств вугледобувной галузі.

Метою написання курсової роботи є дослідження теоретичних і практичних питань обліку витрат на вугледобувних підприємствах.

Для досягнення поставленої мети були поставлені наступні завдання:

— вивчити теоретичні питання поняття та визначення обліку витрат;

— дослідити національні та міжнародні методи обліку витрат, виявити недоліки та переваги;

— розглянути документальне оформлення обліку витрат на прикладі вугледобувного підприємства;

— визначити методику синтетичного та аналітичного обліку витрат на основі вугледобувного підприємства;

— запропонувати напрями вдосконалення обліку витрат на вугледобувному підприємстві

Об'єктом дослідження курсової роботи є витрати, а предметом — процес організації та методи обліку витрат діяльності підприємства.

В процесі написання курсової роботи використовувалися законодавчі, нормативно-правові документи, матеріали періодичних та спеціалізованих видань, а також дані первинного, аналітичного та синтетичного бухгалтерського обліку, звітні показники та установчі документи досліджуємого підприємства.

Для здійснення вищевказаних завдань використовувались логічні, економіко-статистичні, розрахунково-аналітичні, методи дедукції и індукції, та метод групувань.

Базою для написання курсової роботи є ВП «Шахта «Північна» ДП «Макіїввугілля».

1. Визначення та класифікація витрат В економічній літературі зустрічається багато визначень терміна «витрати». При всьому розмаїтті трактувань економічної сутності категорії «витрати» їх можна згрупувати у дві великі групи — трактування витрат із точки зору економічної теорії або бухгалтерського обліку, які суттєво різняться між собою.

На сучасному етапі існують різні підходи до поняття витрат (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Дефініції економічної сутності витрат

Аналізуючи вищевикладені тлумачення сутності витрат, очевидно, що дослідникам облікового напряму імпонує визначення, наведене в П (С)БО 16, яке більше характеризує наслідки збільшення витрат, ніж їхню економічну сутність.

Визначення з економічної точки зору повніше розкривають власне економічний зміст категорії, а з бухгалтерської - економічні наслідки здійснення витрат після закінчення виробничого `процессу.

Водночас, єдиного підходу, чіткого трактування розбіжностей між даними поняттями немає.

Окремі вчені вважають, що поняття «затраты» і «издержки» тотожні, однак, на основі опрацьованої літератури приходимо до висновку, що термін «издержки» має більш широке значення, ніж «затраты». В українській економічній літературі як синонім слова «витрати» окремі вчені вживають «затрати». На нашу думку, термін «затрати» є похідним від російського і є вужчим поняттям, ніж «витрати».

В економічній літературі поряд із терміном «витрати» використовуються такі категорії, як «затрати» та «видатки», які зазвичай трактують як синоніми. Л. В. Нападовська застосовує терміни «витрати» та «затрати» відповідно до бухгалтерського та управлінського обліку [14, с. 64].

У російськомовних виданнях спектр цих споріднених термінів ще ширший: «затраты», «расходы», «издержки», «выплаты».

Поняття «затрати виробництва» і «витрати виробництва» вважає тотожними М. Врублевський, оскільки в основі їхнього визначення лежить вартісна оцінка основних засобів, матеріальних і трудових ресурсів підприємства, спожитих у виробництві [15, с. 7].

Співвідношення категорій, що використовуються для позначення «витрат» в економічній літературі, можна представити у вигляді табл. 1.2. [16, с. 65]

Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов’язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

Якщо витрати неможливо прямо пов’язати з доходом певного періоду, вони відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Так, витрати визнаються за наступних умов (п. 5−8 П © БО 16):

— Зменшення активів або збільшення зобов’язань, яке призводять до зменшення власного капіталу підприємства (крім зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками). Наприклад, списання матеріалів на виробництво; нарахування заробітної плати робітникам підприємства.

— Визнання на підставі систематичного і раціонального розподілу економічних вигод, які забезпечує актив протягом декількох звітних періодів. Наприклад, нарахування амортизації основних засобів, нематеріальних активів.

— Негайне визнання, якщо економічні вигоди не відповідають або перестають відповідати критеріям активів підприємства. Наприклад, уцінка товарів, створення резерву сумнівних боргів.

Таблиця 1.2

Тлумачення категорії «витрати» з лексичної точки зору

— Можлива достовірна оцінка суми витрат. Дотримання цієї умови означає, що оцінка витрат відбувається на підставі положень національних стандартів, документально підтверджена.

Витрати діяльності знаходять своє відображення в Звіт про фінансові результати.

Подія визнання витрат має одержати у бухгалтерському обліку один із таких записів (рис. 1.1).

витрата облік вугледобувной

Рис. 1.1. Схема визнання витрат Класифікація витрат — це поділ витрат на класи на основі певних загальних ознак об'єктів і закономірних зв’язків між ними [18. с. 154].

Витрати підприємства можна класифікувати за різними ознаками. Класифікація витрат потрібна для визначення вартості продукції та відповідно для ціноутворення; для визначення собівартості продукції, тобто локальних затрат. Велике значення класифікації затрат в управлінні ними і перш за все для здійснення калькуляції собівартості продукції для різних потреб управління (табл. 1.3).

Таблиця 1.3.

Поглиблена класифікація витрат підприємства для побудови бухгалтерського внутрішньогосподарського обліку

Двома базовими підходами до класифікації витрат операційної діяльності, що використовуються підприємствами при складанні фінансової звітності та плануванні, є класифікація за економічними елементами та за статтями калькуляції.

Під економічними елементами розуміють однорідні види витрат, які у межах підприємства неможливо розкласти за критерієм їх економічної сутності [20.c. 27]. Тобто кожний економічний елемент характеризує узагальнений ресурс, спожитий у процесі виробництва. Класифікацію витрат за економічними елементами використовують для складання кошторису витрат, якій знаходить своє відображення як в фінансовому плані, так і у звіті про фінансові результати. Отже, до основних економічних елементів витрат відносять [21.c. 572]:

— матеріальні (рахунки 20, 22…).;

— витрати праці (витрати на її оплату) (субрахунок 661).;

— відрахування на соціальні (рахунок 65).;

— витрати засобів праці (амортизаційні відрахування) (рахунок 13).;

— інші витрати та витрати операційної діяльності - (рахунки 63, 685, 372, 64…).

Нагадуємо, що крім операційних витрат, виділяють витрати:

— фінансові (рахунки 95, 96);

— інші (рахунок 97);

— витрати на сплату податку на прибуток (рахунок 98);

— надзвичайні витрати (рахунок 99).

З існуючим законодавством також не треба забувати про Податковий кодекс. Схематично, класифікацію витрат, що подана в Податковому кодексі (рис. 1.2) можна зобразити наступним чином [23]: ,

Рис. 1.2. Класифікація витрат згідно з Податковим Кодексом України З метою бухгалтерського обліку, аналізу та планування витрати підприємства об'єднуються в однорідні групи за різними ознаками. Загалом витрати групуються та обліковуються за видами, місцями виникнення та носіями витрат, виходячи з діяльності підприємства.

На рис. 1.3 зображено класифікацію витрат залежно від елементу системи управління витратами за найбільш практично значимими ознаками.

Рис. 1.3. Класифікація витрат залежно від елементу системи управління витратами

Більшість методів обліку витрат можуть застосовуватися у різних галузях господарства незалежно від цілей їх функціонування: у промисловості, транспорті, держбюджетних установах. Проте існують певні особливості обліку виробничих витрат на промислових підприємствах. Це зокрема стосується методики розрахунку собівартості виробленої продукції для промислових підприємствах.

Розглянемо витрати стосовно підприємств видобувної галузі (гірничо-збагачувальні підприємства, рудні та вугільні шахти).

1. Витрати відносно поставлених задач:

— витрати на підготовчі роботи вугільних шахт;

— витрати на видобуток вугілля;

— витрати на доставку вугілля на поверхню;

— витрати на доставку породи до лави та пустот;

— витрати на обробку вугілля;

— витрати на реалізацію готової вугільної продукції.

Витрати, що необхідні для підготовчих робіт, відображені в Типовому положенні з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості, де вказана номенклатура статей витрат на підготовчі роботи у видобувних галузях (стаття витрат, зміст і їх характеристика) [24. с. 718−719].

2. Методи обліку витрат: національний та міжнародний аспект Метод обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції - це сукупність прийомів документування та відображення виробничих витрат, які визначають фактичну собівартість продукції.

Метод обліку витрат і калькулювання вибирається підприємством самостійно, тому що залежить від низки приватних чинників: галузевої приналежності, застосовуваної технології, асортименту продукції тощо.

В Законі Україні «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» задекларовано, що П (С)БО безпосередньо ґрунтуються на МСБО, а точніше «не суперечать міжнародним стандартам». Це вказує на те, що майже кожному П (С)БО відповідає певне МСБО та МСФЗ. Але П (С)БО 16 «Витрати» не має аналогів у МСБО та безпосередньо відповідає потребам національної практики (Додаток 5).

Певні основи даного поняття розкритті у МСБО 1 «Подання фінансових звітів», МСБО 16 «Основні засоби», МСБО 18 «Дохід», МСБО 23 «Витрати на позики», МСБО 38 «Нематеріальні активи» та ін. Відповідність вітчизняних та міжнародних стандартів бухгалтерського обліку щодо обліку витрат підприємства згруповано та представлено у табл. 2.1.

Таблиця 2.1

Відповідність вітчизняних та міжнародних стандартів бухгалтерського обліку щодо обліку витрат підприємства

Слід відмітити, що в господарській діяльності суб'єктів господарювання найбільш часто зустрічаються 4 методи аналітичного формування витрат за калькуляційними об'єктами в національній практиці:

— позамовний,

— попередільний,

— попроцесний (простий),

— нормативний.

В спецiальнiй лiтературi до цього часу дослiджуються питання класифiкацiї методiв облiку витрат на виробництво та капькулювання, визначаються сфери їх застосування. При цьому, ні в офiцiйних документах, нi у спецiальнiй лiтературi, не вказано конкретного перелiку методiв облiку витрат та методiв калькулювання, якi е рекомендованими для використання підприємствами рiзних галузей промисловостi. Порiвняльний аналiз зазначених методiв калькулювання дае можпивiсть розглянути Iх переваги та недоліки, визначити іх застосування в рiзних галузях промисловостi.

.Безумовно ці методи вже давно використовуються як в Україні, так і за її межами. Кожен метод має свої і позитивні, і негативні сторонни. Розсмотремо кожен із них.

Позамовний метод характерний для індивідуальних і дрібносерійних виробництв. На виготовлення виробу (групи виробів) збираються витрати виробництва за замовленнями, на основі яких відкриваються картки. В них відображається що повинно бути виготовлено, в якій кількості та в який термін.

Виробничі витрати визначаються методом підсумовування всіх витрат з дня відкриття замовлення до його закінчення. Калькуляція складається після того, коли буде виконане замовлення.

В сучасних умовах сфера позамовного методу розширюється внаслідок орієнтації підприємства на задоволення індивідуальних потреб споживача.

Підприємства переходять від масовою випуску продукції, яка враховує запити усередненого споживача, до дрібносерійного або індивідуального замовлення малої групи людей, окремих осіб чи суб'єктів господарювання.

Попередільний метод застосовується у тих виробництвах, в яких технологічний процес чітко поділяється на окремі переділи (фази). Суть попередільного методу полягає в тому, що виробнича собівартість продукції визначається на кожному переділі окремо в міру виготовлення продукції, надання послуг, виконання робіт. Витрати повинні узагальнюватись за встановленою номенклатурою статей по фазах, стадіях, переділах.

Витрати на виробництво формуються по виробах, при цьому прямі витрати (матеріали, зарплата працівників та інше) відноситься на конкретні види виробів, а загальновиробничі витрати збираються протягом місяця окремо і розподіляються між виробами пропорційно обраної бази в кінці місяця.

Попередільний метод калькулювання забезпечує інформацію про формування собівартості продукції в розрізі структурних підрозділів підприємства, що дає можливість оцінити діяльність кожного з них та цілеспрямовано вести пошук резервів виробництва.

Попроцесний (попередільний) метод калькулювання поділяється на два варіанти: однопроцесний та багатопроцесний. При однопроцесному варіанті калькулювання всі виробничі витрати звітного періоду повністю відносяться на випущену продукцію, внаслідок відсутності незавершеного виробництва і випуску обмеженої номенклатури виробів у одному технологічному процесі.

Багатопроцесний варіант калькулювання передбачає розподіл витрат між видами продукції і визначення собівартості продукції та ефективності роботи окремих виробничих дільниць.

Нормативний метод калькулювання є попродуктним (повиробним), який відрізняється технікою калькуляційних розрахунків. При нормативному методі складають нормативну калькуляцію за діючими виробничими нормами.

Враховується технологія виробництва, проходження деталей по окремих операціях обробки, карта комплектування деталей у вузли і готовий виріб. В нормативному методі цінним є не методика розрахунку собівартості продукції, а можливість контролю за формуванням собівартості на основі документування відхилень і змін норм.

Кожен з цих методів відрізняється побудовою аналітичних позицій обліку виробництва, номенклатурою об'єктів калькулювання і прийомами розподілу витрат між окремими видами продукції, а також між готовою продукцією і незавершеним виробництвом.

На практиці можуть застосовуватися комбіновані методи обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції, які дозволяють максимально використовувати переваги окремих методів для прийняття управлінських рішень. Переважна кількість методів калькулювання спрямована на задоволення потреб оперативного обліку на тактичному рівні управління. Тому з’являється необхідність вивчення зарубіжних методів та аналізу доцільність їх впровадження в Україні.

Особливості застосування методів калькулювання продукції досліджували у своїх наукових працях такі вітчизняних вчені, як: О. В. Мандрика [31], Л.П. Гордієнко [32], Н.О. Томілова [33], Н. В. Тлучкевич [34], Г. Г. Кірейцев [35.] та ін.

Метою дослідження є аналіз зарубіжного досвіду калькулювання продукції та ефективність його впровадження на вітчизняних підприємствах.

Аналіз економічної літератури свідчить, що закордонний управлінський облік далеко не однорідний: у ньому чітко простежуються два напрямки — американський і європейський.

Останній представлено переважно західнонімецьким і французьким обліком. Основна відмінність між цими напрямками полягає в тому, що в американському обліку оперативному контролю за витратами виробництва надається значно більше уваги, ніж калькулюванню собівартості. Оперативний контроль дає змогу активно втручатися безпосередньо в процес утворення собівартості з метою її зниження і тим самим збільшення маси прибутку і підвищення рівня рентабельності.

Показовим є те, що самого терміну «собівартість» в американській обліковій літературі немає. Певною мірою він заміняється поняттям «cost» (витрати) чи «unit cost» (витрати в розрахунку на одиницю виробу). Разом з тим у західноєвропейській літературі є спеціальний термін (німецьке «Selbskosten» чи французьке «prix de revient»), що буквально переводиться українською мовою як «собівартість» .

У зарубіжній практиці залежно від типу виробництва та традицій внутрішньофірмового управління виокремлюють наступні методи калькулювання для стратегічного планування:

— стандарт-костінг;

— дірект-костінг;

— таргет-костинг;

— кайзен-костінг, тощо.

Метод калькулювання «директ-костинг» виник в США в період Великої депресії і набув широкого поширення в 50-х рр. XX ст. Адже «директ-костинг» означає буквально «облік прямих витрат. До початку Великої депресії (1928 р.) для розрахунку собівартості використовувалася система обліку повних витрат, що, на думку аналітиків того часу, призвело до штучного викривлення показників прибутку. Для вирішення даної проблеми була розроблена нова система, щоотримала назву «директ-костинг».

За методом директ-костинг облік не передбачає реєстрацію постійних накладних затрат. Відображенню та аналізу підлягають лише змінні витрати, які зумовлюють обсяги виробництва. Цей метод калькулювання являє собою визначення по виробах маржинальних витрат, тобто суми прямих витрат та змінної частини непрямих витрат (загальновиробничих витрат)[38.].

Директ-костинг має свої переваги та недоліки (табл. 2.2.) [39с. 269].

Таблиця 2.2.

Переваги та недоліки директ-костингу

Отже директ-костинг дозволяє керівництву загострити увагу на зміні маржинального доходу як по підприємству в цілому, так і по різних виробах. Ця система забезпечує можливість швидко переорієнтувати виробництво у відповідь на мінливі умови ринку.

За радянських часів поширення набув нормативний метод, який був розроблений на початку 30-х років ХХ століття і автором якого вважають М. Х. Жебрака. Нормативний метод був розроблений на основі методу «стандарт-костінг», який був раніше запровадженим у практику американським інженером Г. Емерсоном та бухгалтерами Ч. Гаррісоном і Х. Грантом.

Поняття «стандарт-кост» у широкому розумінні означає собівартість, яку встановлено заздалегідь. В основу даного методу покладено чітке встановлення норм затрат: матеріалів, енергії робочого часу, праці, заробітної плати та інших затрат, що пов’язані із виготовленням продукції.

Сильною стороною даної системи обліку виробничих затрат є те, що за допомогою встановлених стандартів можливо наперед розрахувати суму очікуваних затрат на виробництво і реалізацію продукції, обчислити одиницю собівартості продукції для визначення цін.

Хоча нормативний метод, який застосовувався в СРСР був створений на основі «стандарт-косту», проте основні моменти останнього не були враховані, в зв’язку з чим він не знайшов гідного місця.

Таргет-костинг застосовується на етапі проектування нового виробу або модернізації старіючої (етап життєвого циклу) продукції.

Система таргет-костинг, на відмінну від традиційних способів ціноутворення, передбачає розрахунок собівартості виробу за заздалегідь встановленою ціною реалізації. Ця ціна визначається за допомогою маркетингових досліджень, тобто фактично є очікуваною ринковою ціною продукту або послуги (рис. 2.1) [41. с. 9].

Головною перевагою цього методу є те, що ціна формується на стадії проектування. Тобто собівартість залежить від ціни, яка існує на ринку на подібний товар.

Рис. 2.1 Процес таргет-костингу Таргет-костінг вже досить давно винайдений і успішно використовується Японськими компаніями. Стратегія Таргет-костінга досить проста. Стандартною формулою ціноутворення є:

Ціна — Прибуток = Собівартість Запровадження системи «таргет-костинг» на вітчизняних підприємствах дозволить реалізувати такі переваги: формування центрів відповідальності та центрів витрат, стратегії ціноутворення та інших оціночних процедур; можливість імплементного існування даного методу в межах традиційної системи вітчизняного обліку, як елементу, що збільшує та удосконалює можливості останнього. До потенційних проблем, які можуть виникнути при запровадженні даного методу можна віднести: ймовірність конфліктів між різними сторонами, залученими до процесу «таргет-костингу», високу працемісткість робіт, небезпеку запізнення виходу продукту на ринок через збільшення часу розробки.

Використання таргет-костингу не складне, щоб стати неможливим для українських підприємств. Головна перешкода полягає в тому, що для його успішного впровадження в організації повинна бути налагоджена тісна взаємодія між різними підрозділами та працівниками; створена система управлінського обліку; колектив повинен бути єдиною командою, яка є досвідченою та сприймає мету своєї спільної праці.

Пізніше в японських організаціях поширення набула система кайзен-костинг (kaizen costing) — калькулювання в системі безперервного вдосконалення.

Система «кайзен-костингу» тісно пов’язана з системою планування прибутку та основана на встановленні відхилень фактично досягнутого скорочення витрат від запланованого. Суть концепції «кайзен» полягає у тому, що покращення здійснюються безперервно, маленькими кроками та без значних затрат на їх реалізацію. Основною перевагою кайзен-костингу є те, що він забезпечує постійне зменшення витрат й утримання їх на заданому рівні, а основним недоліком — необхідність мотивації працівників і корпоративної культури, що підтримує залучення персоналу в діяльність організації.

Розглянувши сутність, характерні риси методів калькулювання виробничих затрат виявлено, що кожен метод має свої переваги і свої недоліки. Основним завданням, що виникає при виборі методів, є розуміння їх характерних особливостей, з метою уникнення притаманних їм негативних сторін, максимально повно використавши наявні у них переваги.

Для більш раціонального використання ресурсів, можна використовувати методи калькулювання у сукупності. Але в будь-якому разі зарубіжний досвід необхідно застосовувати на вітчизняних підприємствах, адже у такий спосіб можна ефективно регулювати цінову політику та приймати обґрунтовані управлінські рішення.

3. Документальне оформлення витрат вугледобувних підприємств Будь-яка господарська діяльність відображається в бухгалтерському обліку способом суцільного і безперервного документування всіх господарських операцій, які здійснюють на підприємстві.

Бухгалтерський документ — це документ певної форми і змісту, що містить інформацію про господарську операцію та юридично підтверджує факт її здійснення або розпорядження на право її проведення.

Первинний документ — це документ, який складено безпосередньо в процесі ведення господарської операції або відразу після її завершення.

Документи складаються на бланках типових форм, затверджених Державним комітетом статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами та відомствами України, або виготовлених самостійно бланках, які повинні обов’язково містити реквізити типових або спеціалізованих форм.

Порядок облікової реєстрації регламентується Законом України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, Планом рахунків бухгалтерського обліку і організацій та інструкцією про його застосування. На ОП шахта «Північна» порядок обліку витрат та організація обліку ґрунтується на: «Наказ о організації бухгалтерського обліку» та «Наказ о обліковой політиці» Додаток 7,8).

Значне місце у витратах на виробництво у вугільній промисловості займає заробітна плата. Вона становить на розрізах близько 35% в середньому на галузі. На статтю «Оплата праці виробничих робітників» на шахті «Північна» відносять основну зарплату робітників, безпосередньо зайнятих на підготовчих роботах, на відбірці породи, сортування вугілля, навантаження в транспортні засоби. До її складу входять оплата за роботи за відрядними розцінками і погодинним ставками, премії, які виплачуються з фонду заробітної плати, доплати бригадирам за понаднормову роботу та роботу в святкові дні, та інші доплати за робочий час.

До складу адміністративних витрат відносять витрати на оплату праці директора, його заступників, головних спеціалістів та іншого загальногосподарського персоналу (працівники бухгалтерії, планового відділу, відділу кадрів, прибиральники, сторожі та інші), матеріали, тощо. Розрахунок адміністративних витрат за економічними елементами можна побачити в додатку 12.

Для забезпечення перинного обліку розрахунків з оплати праці вугледобувне підприємство використовує типові форми первинних документів, які наведено в таблиці 3.1.

Таблиця 3.1.

Первинні документи з обліку розрахунків з оплати праці

Підприємства замість розрахунково-платіжних відомостей — як єдиних документів, можуть складати окремо розрахункові відомості (ф.№П-50), які містять повний розрахунок належної заробітної плати і утримань з неї, і окремо — платіжні відомості (ф.№П-53), які використовуються тільки для виплати заробітної плати.

Матеріали складають більше 13% всіх витрат на виробництво. На цю статтю відносять витрати на погашення вартості металевого та залізобетонного кріплення, не значиться у складі основних фондів, на погашення вартості предметів, витрачених на обладнання виробок і механізмів (труби, кабелі, ланцюги тощо), витрати на відшкодування оборотної тари, у якій надходять вибухові та інші матеріали.

Витрати на утримання основних засобів загальногосподарського призначення включаються до складу адміністративних витрат. Амортизація цих приміщень розраховується в «Відомості нарахування амортизації» у ВП «Інформаційно-розрахунковий центр» та заноситься у інвентарні картки. У кінці кожного місяця за інвентарними картками складається «Справка про розподіл нарахованої амортизації у розрізі бухгалтерських рахунків та участків».

Вартість предметів, які витрачаються на обладнання, відноситься на витрати виробництва в кошторисно-нормалізованому порядку, залежно від термінів їх служби. У вугільній промисловості такими предметами є ланцюги для заміни зношених, гнучкий кабель, який застосовується для нового обладнання заміни зношеного.

Такий порядок списання забезпечує рівномірне включення в собівартість видобутку вугілля витрат на обладнання майданчиків і кріпильних матеріалів, вартість яких становить 60 — 70% всіх матеріальних витрат розрізу. Вартість решти матеріалів довготривалого користування та запасних частин (транспортні ролики, бури для виробок машин і комбайнів тощо), що витрачається на устаткування виробок і ремонт машин, списується безпосередньо на собівартість.

Враховуючи велику цінність зазначених вище предметів, на розрізі здійснюється кількісний облік цих цінностей по місцях використання та матеріально відповідальним особам.

Первинні документи, що підтверджують витрати, надходять до бухгалтерії разом з виробничим звітом, і головний бухгалтер, обробляючи інформацію, вводить її в комп’ютер з використанням програми «1.С.Бухгалтерія», з розподілом цих витрат по витратним аналітичним рахункам. При цьому кореспонденція складається автоматично, бухгалтер тільки указує вид витрат та переносить данні в облікові регістри. Класифікація облікових регістрів представлена на рис. 3.1.

Рис. 3.1. Класифікація облікових регістрів Також на цьому етапі відбувається контроль за виконанням планових та нормативних показників. Суть контролю полягає у наступному:

— зіставленні фактичних витрат з витратами за нормою на фактично випущену продукцію і виявленні відхилень від норм (економії або перевитрат), їх причин і винних осіб;

— зіставлення фактичної та нормативної собівартості одиниці продукції.

Для обліку витрат застосовуються Журнали 5 і 5А. Ті підприємства, які не використовують рахунки класу 8, облік витрат ведуть у Журналі 5. Відображення операцій з використанням рахунків класів 8 та 9 здійснюється у Журналі 5А (Додаток 10).

Два варіанти журналу запропоновано тому, що підприємства можуть використовувати різні варіанти бухгалтерського обліку виробничих витрат із застосуванням рахунків класу 9 або з одночасним використанням рахунків класів 8 і 9.

Для складання Журналів 5 і 5А використовуються дані первинних документів, накопичуваних відомостей, аркушів, розшифровок, інших журналів (1, 2, 3, 4, 6, 7) і бухгалтерських проводок (табл. 3.2)

Показники Журналів 5 і 5А використовуються при складанні Звіту про фінансові результати.

В обох варіантах Журналу є однаковими за змістом і порядком заповнення розділи: І (з кредиту рахунків 90, 91, 92, 93, 94,95, 96, 97, 98,99 в дебет рахунків) (Додаток 10.4); ІІ «Витрати з податку на прибуток, витрати фінансової та інвестиційної діяльності, інші витрати» (Додаток 10.1); IV «Аналітичні дані до рахунку 28 «Товари» (Додаток 10.6). Розділ І Журналів 5 і 5А заповнюється після складання розділів ІІ і ІІІ цих журналів.

Таблиця 3.2

Найменування та призначення регістрів з обліку витрат

Перелік та склад статей калькулювання собівартості готової вугільної продукції визначаються відповідно до Тимчасових галузевих методичних рекомендацій з обліку витрат на виробництво готової вугільної продукції на шахтах та розрізах, затверджених наказом Мінпаливенерго України від 26.01.2001 N 30.

Собівартість формується у журналі-ордері № 10. Це — синтетичний реєстр, і головне його призначення — показати кредитові обороти по таких важливих рахунках, як 05, 06, 08, 12, 13 і т.д. (див. додаток до «Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні», затв. Постановою КМУ № 250), а вони, як відомо, ідуть не лише в дебет витратних.

У Ж.-О. № 10 для кожного з витратних рахунків (субрахунків) відводиться окрема сторінка. На кожній сторінці по вертикалі записуються назви статей витрат, а по горизонталі відводяться колонки кореспондуючих рахунків, які розшифровують статті по економічних елементах (Додаток 11).

Назви статей, наведених у таблиці, досить приблизні. Все залежить від того, наскільки та чи інша інформація потрібна на підприємстві для внутрішнього користування. До речі, такий приклад ведення десятого журналу — частина так званого управлінського обліку, оскільки записи тут можна якнайдокладніше деталізувати, і не тільки за місцями виникнення витрат, а й за видами продукції (робіт, послуг). Витратних рахунків і субрахунків може бути як завгодно багато залежно від організаційно-управлінської структури підприємства і видів його діяльності, а може бути лише один — це внутрішня справа підприємства.

Сторінок у Ж.-О. № 10 повинно бути не менше кількості витратних рахунків (субрахунків) у головній книзі; кількість кореспондуючих рахунків (субрахунків), з кредиту яких списуються різні витрати, також визначає головний бухгалтер в міру облікової необхідності.

Підсумки оборотів з кредиту кожного з кореспондуючих рахунків заносяться до головної книги на сторінку оборотів по дебету даного витратного. Таким чином, виходить, що у головній книзі по дебетах витратних рахунків стоять ті ж самі дані, що й на відповідній сторінці десятого журналу; з тією лише різницею, що у головній книзі зареєстровані підсумки одним рядком, а відповідна сторінка журналу розшифровує їх за статтями.

Що стосується додаткових даних, зазначених під заголовком «По інших журналах-ордерах», то ці дані заносяться до десятого журналу, як довідкові, а не такі, що потребують розноски (Додаток 11.1).

Дані по колонці «Разом з початку року» знаходяться як сума колонки «Разом за місяць» і колонки «Разом з початку року», взятої з журналу за попередній місяць. Так збираються витрати по статтях наростаючим підсумком з початку року.

Щоквартально вугледобувним підприємствам надавати Мінвуглепрому України форму 10-П «Звіт про собівартість готової вугільної продукції» з додатками та аналіз причин перевитрат по собівартості 1 тонни готової вугільної продукції (Додаток 13).

Облік рядового вугілля і готової продукції на шахтах здійснюється відповідно до Інструкції про облік видобутку вугілля і продуктів збагачення на шахтах (розрізах) і збагачувальних фабриках Мінвуглепрому України, затвердженої наказом Міністра вугільної промисловості України N 466 від 17.09.96.

Шахта веде окремий облік рядового вугілля В «Книзі обліку руху видобутого рядового вугілля» N 1 (по ф. УПД-41) та «Книзі обліку готової вугільної продукції» N 2 (по ф. УПД-41).

Кожна книга повинна бути прошнурована, пронумерована, на звороті останньої сторінки підписана головним бухгалтером та скріплена печаткою. На кожну марку вугілля в книзі відкривається окрема сторінка. У книгах УПД-41 записи про прихід, розхід і залишки рядового вугілля здійснюються за кожну добу.

За результатами заміру складається Акт контрольної звірки видобутку вугілля (форма УПД-21). Обсяги видобутку вугілля, зафіксовані в акті, звіряються при закритті наряд-рапортів на оплату праці працівників відрядників. Якщо за результатами заміру обсяги видобутку вугілля по акту не співпадають з даними обліку, то місячний видобуток вугілля корегується відповідно форми УПД -21.

Шахти відображають у своїй формі N 2 «Звіт про фінансові результати» (Додаток 22):

— витрати на виробництво готової вугільної продукції у рядку 040;

— адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні, фінансові, інші та надзвичайні витрати у рядках 070, 080, 090, 140, 160, 205 відповідно;

— дохід лише інші операційні, інші фінансові, інші та надзвичайні доходи у рядках 060, 120, 130, 200 відповідно.

Інформація про витрати підприємства в Звіті про фінансові результати наводиться в розрізі:

1. Груп за їхньою функцією на підприємстві (І розділ Звіту про фінансові результати).

2. Елементів витрат (ІІ розділ Звіту про фінансові результати).

У І розділі Звіту про фінансові результати витрати підприємства наводяться в розрізі таких груп:

1. Витрати, пов’язані з операційною діяльністю підприємства:

— собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг);

— адміністративні витрати;

— витрати на збут;

— інші операційні витрати.

2. Витрати, пов’язані з іншою діяльністю підприємства:

— втрати від участі в капіталі;

— фінансові витрати;

— інші витрати.

3. Податок на прибуток.

4. Надзвичайні витрати.

Витрати в розрізі елементів витрат відображаються в ІІ розділі Звіту про фінансові результати та групуються за такими видами:

— матеріальні витрати;

— витрати на оплату праці;

— відрахування на соціальні заходи;

— амортизація;

— інші операційні витрати.

У Примітках до фінансової звітності (Додаток 25) наводиться інформація про:

— склад і суму витрат, відображених у статтях «Інші операційні витрати» та «Інші витрати» Звіту про фінансові результати.

— склад і суму доходів і втрат за кожною надзвичайною подією.

— склад і суму витрат, які не включені до статей витрат Звіту про фінансові результати, а відображені безпосередньо у складі власного капіталу (крім вилучення капіталу та розподілу між власниками).

Основним джерелом інформації фінансової сфери є типові форми річної бухгалтерської звітності підприємств, зокрема:

— баланс підприємства — форма № 1(додаток 21).;

— звіт про фінансові результати — форма № 2(додаток 22).;

— примітки до фінансової звітності - форма № 5(додаток 25).;

— звіт про собівартість готової вугільної продукції - форма № 10 (додаток 13).;

Отже, первинний облік витрат підприємства ведеться згідно чинного законодавства, з застосуванням первинних документів, затверджених МФУ. Ці документи проходять обробку в бухгалтерії, і дані документів заносяться до комп’ютера з використанням бухгалтерської програми. Для якісної і повної обробки інформації на шахти «Північна» використовуються аналітичні рахунки обліку витрат, які необхідні для визначення собівартості готової продукції (робіт, послуг).

4. Синтетичний та аналітичний облік витрат Для узагальнення інформації про витрати операційної інвестиційної, фінансової діяльності та витрати на заходи із запобігання надзвичайним подіям та з ліквідації їх наслідків рекомендовано застосовувати рахунки класу 9 «Витрати діяльності». Окрім вугледобувних та вуглепереробних підприємств, для яких є обов’язковим застосовування рахунків класу 8 «Витрати за елементами» та класу 9 «Витрати діяльності».

Для узагальнення облікової інформації про витрати і для більш раціонального використання її в процесі управління і планування діяльності підприємства на шахті «Північна» ведеться синтетичний облік витрат. Інформацію для ведення синтетичного обліку отримують з аналітичних рахунків:

23 «Виробництво»;

91 «Загальновиробничі витрати»;

92 «Адміністративні витрати»;

93 «Витрати на збут».

Рахунок 23 «Виробництво» призначений для обліку витрат, що були здійснені протягом місяця і сформували виробничу собівартість всієї виготовленої продукції.

За дебетом рахунку 23 «Виробництво» відображаються прямі матеріальні, трудові та інші прямі витрати, а також виробничі накладні витрати та втрати від браку продукції (робіт, послуг), за кредитом — суми фактичної виробничої собівартості завершеної виробництвом продукції (у дебет рахунків 26, 27), виконаних робіт та послуг (у дебет рахунку 90) (Додаток 10.2).

Аналітичний облік за рахунком 23 «Виробництво» ведеться за видами виробництв, за статтями витрат і видами або групами продукції, що виробляється. На великих виробництвах аналітичний облік витрат може вестися за підрозділами підприємства та центрами витрат і відповідальності (табл. 4.1).

Таблиця 4.1.

Основні бухгалтерські проводки по рахунку 23 «Виробництво»

На рахунку 91 «Загальновиробничі витрати» ведеться облік виробничих накладних витрат на організацію виробництва та управління дільницями, бригадами.

Аналітичний облік ведеться за місцями виникнення, центрами і статтями (видами) витрат (табл. 4.2).

Таблиця 4.2.

Основні бухгалтерські проводки по рахунку 91 «Загальновиробничі витрати»

За дебетом рахунку 91 «Загальновиробничі витрати» відображається сума визнаних витрат, за кредитом — щомісячне, за відповідним розподілом, списання на рахунки 23 «Виробництво» та 90 «Собівартість реалізації» '.

На рахунку 92 «Адміністративні витрати» відображають і накопичують протягом року витрати, пов’язані з управлінням та обслуговуванням підприємства. На рахунку 92 ведеться облік витрат за економічними елементами (Додаток 12).

Витрати на управління та обслуговування підприємства (загальногосподарські витрати), не розподіляються між реалізованою та нереалізованою продукцією, а списуються щомісяця або в кінці року на фінансові результати основної діяльності в загальній сумі наростаючим підсумком з початку року з кредиту рахунку 92 на дебет субрахунку 791 «Результати основної діяльності» (Додаток 10.1).

Аналітичний облік витрат за рахунком 92 «Адміністративні витрати» рекомендується вести у спеціальній відомості (книзі), як показано в додатку 9. Як видно з прикладу, наведеного у додатку, в аналітичному обліку на рахунку 92 «Адміністративні витрати» протягом звітного року накопичуються витрати підприємства на управління для заповнення відповідної статті «Звіту про фінансові результати» (рядок 070) за кожний квартал і за звітний рік (Додаток 22).

Синтетичний облік адміністративних витрат ведеться у журналах-ордерах № 5 (додаток 10.2) у розрізі економічних елементів та у журналі ордері № 10 у розрізі кореспондуючих рахунків (додатки 11; 11.1) (табл. 4.3).

Таблиця 4.3.

Основні бухгалтерські проводки по рахунку 92"Адміністративні витрати"