Функції слухового аналізатора

I. Вступ… 3.

1. Структура слухового аналізатору…

… 4.

2. Діапазон чутливості органу слуху по частоті. Вплив на людину високих та низьких звуків…

… 7.

3. Діапазон чутливості органу слуху по силі. Вплив на людину гучних звуків…

… 9.

4. Класифікації звуків. Психологічні властивості людського голосу… 10.

5. Мовні функції слухового аналізатору… 13 II. Дослідження впливу стилю викладу матеріалу вчителя на емоційний стан, працездатність, успішність учнів у навчанні та ставлення до предмету…

… 16.

1. Сила голосу вчителя: тихий, середній, гучний… 21.

2. Швидкість та тривалість мовлення…

3. Наявність беззмістовних слів…

. 24 III.

Висновки…

… 25 IV. Список використаної літератури… 26.

I. Вступ.

Розповідають, коли до Сократа одного разу привели людину, про якої він повинний був висловити свою думку, мудрець довго дивився на нього, а потім викликнув: «Так кажи ж ти, нарешті, щоб я міг тобі бачити!».

І дійсно, як багато змісту, крім слів, криється в самому звуці голосу! Прислухайтеся до звуків мови незнайомої людини… Хіба тембр голосу, манера говорити, інтонація не розповість вам багато чого про його почуття й характер? Адже голос буває теплий й м «який, грубий й похмурий, зляканий й боязкий, радісний й упевнений, єхидний й вкрадливий, твердий, живий, торжествуючий й ще із тисячею відтінків, що виражають найрізноманітніші почуття, настрої людини й навіть його думки.

Отже, голос найбільше повно розкриває характер, настрій й навіть щиросердечні властивості людини. Можна змінити зовнішність, зачіску, додати потрібне вираження своєму обличчю, але й в голосі завжди якщо відчутна фальш.

Так чи може психолог, який не вміє розрізняти та відчувати зміни в голосі співрозмовника, розуміти стан клієнта за тембром та іншими характеристиками голосу, який не має хоча б базисних знань із даної тими, впевнено відчувати собі за роботі із клієнтами, кваліфіковано та ефективно надавати допомогу їм? Звісно відповідь — ані. І саме тому ми вибрали цю тему як найбільш актуальну.

1. Структура слухового аналізатору.

Слухова система — дуже складний й тонкий механізм, що працює безупинно усунь й вночі, навіть коли людина спіти. Її завдання — перетворити звуковий сигнал у потік електричних імпульсів, що інтерпретуються мозком й в результаті сприймаються як звук.

Присінково-завитковий орган складається із двох аналізаторів: 1) аналізатор рівноваги й 2) аналізатор слуху. Основна частина органу слуху та рівноваги знаходиться в пірамідці скроневої кістки.

Будова органу слуху. Орган слуху поділяється на зовнішнє, середнє та внутрішнє вухо (малий. 1).

Зовнішнє вухо (auris ехtеrnа) складається з вушної раковини й зовнішнього слухового ходу. Воно слугує для уловлювання й проведення звукових коливань.

Вушна раковина в своїй основі містить еластичний хрящ, який покритий шкірою. У ній розрізняють завиток, що утворений вільним загнутим краєм хряща, й протизавиток, який йде паралельно до завитка. Унизу вушна раковина закінчується складкою шкіри — вушною часточкою, де немає хряща.

Зовнішній слуховий хід складається з хрящової та кісткової частин. Хрящова частина — це продовження хряща вушної раковини, а кісткова — це кістковий канал скроневої кістки. У ділянці переходу однієї частини в іншу знаходиться звуження й вигин. Для вирівнювання вигину й огляду барабанної перетинки, котра є межею між зовнішнім й середнім вухом, вушну раковину потрібно відтягнути вгору й тому (у дорослого). Зовнішній слуховий хід вистелений шкірою, котра містить волосся й залози, що виробляють вушну сірку.

Барабанна перетинка має овальну форму й являє собою фіброзну платівку, що втягнута усередину барабанної порожнини. Зовні вона покрита шкірою, а зсередини — слизовою оболонкою.

Середнє вухо (auris media) знаходиться в пірамідці скроневої кістки й складається із барабанної порожнини та слухової (євстахієвої) сурми, котра із «єднує середнє вухо із носоглоткою.

Барабанна порожнина лежить між зовнішнім слуховим ходом й внутрішнім вухом. У ній розрізняють верхню, нижню, передню, задню, латеральну та медіальну стінки. Барабанна порожнина заповнена повітрям й вистелена слизовою оболонкою. Сюди відкриваються комірки соскоподібного відростка скроневої кістки й барабанний отвір слухової сурми. У барабанній порожнині знаходиться ланцюжок слухових кісточок: молоточок, ковадло й стремінце, котрі із «єднані між собою суглобами, що дає можливість передачі коливання барабанної перетинки на внутрішнє вухо.

Слухова (євстахієва) труба має кісткову та хрящову частини. Кісткова частина є нижнім півканалом м «язово-трубного каналу скроневої кістки, а хрящова — це еластичний хрящ, який укріплений на зовнішній основі черепа й підходить до бічної стінки носоглотки. Отже, одним кінцем труба відкривається в носоглотку, іншим — у барабанну порожнину, вирівнюючи таким чином тиск у барабанній порожнині із атмосферним тиском.

Внутрішнє вухо (auris іntеrnа) знаходиться між барабанною порожниною й внутрішнім слуховим ходом. До нього належати кістковий та перетинчастий лабіринти.

Кістковий лабіринт складається із трьох частин: присінка, завитка та півколових каналів.

Присінок є середньою частиною кісткового лабіринту й сполучається із півколовими каналами позаду та каналом завитка попереду. На зовнішній його стінці, котра обернена до барабанної порожнини, є овальне вікно, що закрите стремінцем. Кругле вікно знаходиться біля початку каналу завитка, воно та закрите вторинною барабанною перетинкою.

Кісткові півколові канали розташовані у трьох взаємно перпендикулярних площинах. Розрізняють передній, задній та латеральний канали. Кожний із них має по дві ніжки, котрі біля присінка розширюються, утворюючи ампули.

Завиток складається з кісткового стрижня — веретена, навколо якого спіральний канал утворює 2,5 обороти. Основа завитка обернена до внутрішнього слухового ходу. У порожнину каналу завитка від веретена відходить кісткова спіральна платівка, в основі якої знаходиться спіральний канал.

Перетинчастий лабіринт розташований всередині кісткового й повторює його обриси. Він являє собою систему каналів, заповнених рідиною — ендолімфою. До перетинчастого лабіринту належати: маточка й мішечок, що знаходяться в присінку, півколові перетинчасті канали й перетинчаста протока завитка. Між кістковим й перетинчастим лабіринтами знаходиться рідина — перилімфа. Стінки перетинчастого лабіринту побудовані з тонкої сполучнотканинної пластинки.

Претинчаста протока завитку на розрізі має трикутну форму. Одна її стінка зростається з стінкою кісткового каналу завитку, дві інші відділяють її від перилімфатичного простору й називаються основною й присінковою мембранами. Протока завитка ділить перилімфатичний простір її каналу на дві драбини: барабанну, котра сліпо закінчується біля вікна завитка, й присінкову, Яка сполучається з перилімфатичним простором присінка.

У ділянці протоки завитка, на її основній пластинці, що складається із фіброзних волокон різної довжини, розташований спіральний (кортіїв) орган, який є рецепторним апаратом органу слуху. [1].

2. Діапазон чутливості органу слуху по частоті. Вплив на людину високих та низьких звуків.

Звукові відчуття. Людина може сприймати звуки із частотою коливання від 16 до 20 000 гц. Цей діапазон відповідає 10−11 октавам. Верхня границя сприйманих звуків залежить від віку: чим людина старше, тім нижче границя; старі часто вже не чують високих тонів (наприклад, звуку, видаваного цвіркуном). У багатьох тварин верхня границя слуху лежить значно вище: у собаки, наприклад, вдається одержати умовні рефлекси на дуже високі, нечутні людиною звуки. Розрізнення частоти звуку характеризується тім мінімальним розходженням по частоті двох звуків, яку ще уловлюється людиною. При низьких й середніх частотах людина здатна помітити розходження в 1−2 гц. Зустрічаються люди із абсолютним слухом: смердоті здатні точно дізнаватися й позначати будь-який звук навіть при відсутності звуку порівняння.

Аналіз частоти звуків (висоти тонів). Звукові коливання втягують у коливальний процес перилімфу верхнього й нижнього каналів завитку на всьому їхньому протязі неоднаково. Коливальна реакція основної мембрани, передано на ендолімфу, має характер хвилі, що біжить, а локалізація амплітудного максимуму цієї хвилі на мембрані залежить від частоти звуку. Таким чином, у процес збудження утягуються різні клітки спірального (кортієва) органу, що примикають до основної мембрани.

Істотне значення для сприйняття звуків різної частоти локалізації рецепторних кліток спірального органу, що утягуються в збудження, доводитися, зокрема, й поведінковими експериментами. Якщо пошкодити в собаки завиток в його основі, то зникають раніше вироблені умовні рефлекси, на високі тони; якщо ж ушкодження завдати в області вершини завитку — зникають умовні рефлекси на низькі тони; руйнування лише середини завитка — викликає випадання тонів середньої частоти діапазону. Роздільне просторове представництво зон, збуджуваних при дії звуків різної частоти, підтверджується електрофізіологічними методами (викликані потенціали, нейронна активність) на всіх рівнях слухового аналізатора.

Для порівняно низьких частот можливий аналіз висоти тону за рахунок реакції на сигнали волокон слухового нерва, що повторює частоту дії подразника. Це означає, що існують два механізми розрізнення висоти тонів, котрі поєднуються між собою. При дії високих тонів відбувається лише просторове кодування, засноване на неоднаковому розташуванні збуджених рецепторних кліток на основній мембрані. При низьких й середніх тонах здійснюється й тимчасове кодування, коли інформація передається по визначених групах волокон слухового нерва у виді імпульсів, частота які відповідає частоті сприйманих завитком звукових коливань.

Основним відображенням частотного настроювання окремих нейронів на всіх рівнях слухової системи є наявність вони так званих частотно-граничних показників. Ці показники відбивають залежність граничної інтенсивності звуку, необхідної для порушення клітки, від його частоти. У обидва боки по діапазоні частот від оптимальної, чи характеристичної, частоти поріг реакції нейрона різко зростає. Таким чином, елемент виявляється «налаштованим «на виділення із усієї сукупності звуків лише визначеної, досить вузької ділянки частотного діапазону. Частотно-граничні криві різних кліток перекривають весь частотний діапазон чутних звуків. Форма цих кривих у багатьох нейронів вищих слухових центрів значно ускладнюється. 12].

3. Діапазон чутливості органу слуху по силі. Вплив на людину гучних звуків.

Слухова чутливість. Мінімальну силу звуку, що чує людина, в половині випадків його перед «явлення, називають абсолютної слуховою чутливістю. Встановлено, що пороги чутності сильно змінюються в залежності від частоти звуку.

У області частот від 1000 до 4000 гц слух людини має максимальну чутливість. У цих межах чутний звук, що має незначну енергію порядку 1•10−12 Вт/м2 (1• 10−9 ерг/с•см2). При звуках нижче 1000 й вище 4000 гц чутливість різко зменшується: наприклад, при 20 й при 20 000 гц гранична енергія звуку винна бути 1• 10−3 Вт/м2 (1ерг/с•см2) (нижня крива АЕFGD на мал.2). При збільшенні сили звуку незмінної частоти можна дійти до такої сили, коли звук викликає неприємне відчуття тиску й навіть болю у вусі. Звуки такої сили дадуть, мабуть, верхню між чутності (крива АВСD) й обмежать область слухового сприйняття. Усередині цієї області лежати й так названі мовні зони, у межах які по частоті і інтенсивності розподіляються звуки мови.

Голосність звуку. Удавану голосність звуку варто відрізняти від її фізичної сили. Відчуття голосності не йде суворо паралельно наростанню інтенсивності звучання. Одиницею голосності звуку є біл. Ця одиниця являє собою десятковий логарифм ставлення діючої інтенсивності звуку І до граничної його інтенсивності І0. У практиці звичайно використовується як одиниця голосності децибел (дБ), тобто 0,1 білого, інакше кажучи, 10 lg10І/І0.

Наростання відчуття голосності при посиленні звуку різниться в залежності від його частоти. У середньому діапазоні чутних частот (1000 гц) людина відчуває зміну інтенсивності усього на 0,59 дБ (5,9• 10−2 Б), але в краях шкали диференціальний поріг по голосності досягати 3 дБ (0,3 Б). Максимальний рівень голосності, коли звук викликає болюче відчуття, дорівнює 130−140 дБ над порогом чутності людини. Таким чином, голосність звучання визначається складною взаємодією таких його показників, як інтенсивність (сила) й висота тону (частота).

Аналіз сили звуків (інтенсивності звучання). Сила звуку кодується числом збуджених нейронів й частотою їхнього імпульсації. Збільшення числа збуджених нейронів при дії усє более голосних звуків зв «язане із тім, що нейрони слухового аналізатора різко відрізняються друг від друга за рівнем збудливості (порогам реакцій). При слабких подразниках у реакцію утягується лише невелике число найбільш чуттєвих нейронів, а при посиленні стимулів збуджується усє більша кількість додаткових нейронів. Крім того, сам пороги порушення внутрішніх й зовнішніх рецепторних кліток спірального органу неоднакові. Порушення внутрішніх волосяних кліток виникає при більшій силі звукового подразнення. Тому в залежності від інтенсивності звукового подразнення змінюється співвідношення числа збуджених внутрішніх й зовнішніх волосяних кліток. [12].

4. Класифікації звуків. Психологічні властивості людського голосу.

Класифікація. звукові хвилі розрізняють по висоті, голосності (інтенсивності) та тембру. Висотна чутливість до звуків обумовлюється частотою коливань звукової хвилі. Краще відчуваються звуки з звуковою хвилею у діапазоні 1000−4000 Гц.

Тембр відбиває форму коливань звуку. Звичайне коливання звукової хвилі (звук камертона) має форму синусоїди. Музичні звуки (спів, звуки музичного інструмента) — складні звуки, що складаються із плавного й часткових, чи парціальних, тонів.

Часткові тони — це звуки від коливання половини, чверті, восьмий й т.п. частин цілого тону. Вони створюють складне звучання визначеної висоти й сили, що характеризується власним тембром, тобто своєрідною сукупністю головного й часткового тонів.

Тембр розвивається в дітей із розвитком мови. Діти в першому півріччі життя здатні реагувати на спів, музику, на інтонації мови, розрізняють ритмічну бік мови, а наприкінці Першого року життя розрізняють звуки мови. 3].

Психологічні властивості людського голосу. Роль голосу. Голос важливий так саме, як зовнішність, манери, текст виступу. Це тієї інструмент, за допомогою якого можна донести своє повідомлення до аудиторії. Взаєморозуміння між лектором й аудиторією залежить від голосових й мовних даних лектора. Голос може залучити слухачів набік, переконати їхнього у чомусь, завоювати їхню довіру. Він може розворушити людей чи приспати їхні, зачарувати чи відвернути. Людський голос — могутній інструмент. Завжди варто пам «ятати, що слухачі очікують — й цілком заслуговують — почути приємний голос.

Інакше кажучи, голос повинний сприяти кар «єрі, а чи не псувати її. Для цого необхідна правильна вимова, чітка артикуляція, гарна постановка голосу. 8].

Характеристики гарного голосу: [6] V приємний; V вібруючий; V доброзичливий; V добро модульований; V низького тембру; V довірчий; V керований; V теплий; V мелодійний; V турботливий; V упевнений; V владний; V дружній; V забарвлений інтонацією; V виразний; V природний; V багатий; V наповнений; V звучний; V спокійний.

Характеристики поганого голосу: [6] V гугнявий; V різкий чи скрипливий; V хрипкий; V тремтячий; V високого тембру чи пронизливий; V плаксивий; V з задухою; V боязкий; V уривчастий; V занадто голосний; V занадто тихий й нечутний; V безбарвний; V помпезний; V саркастичний тон; V невпевнений; V монотонний; V напружений; V слабкий; V нудний.

———————————;

Малий. 1: 1-вушна раковина; 2-зовнішній слуховий хід; 3-барабанна перетинка; 4- барабанна порожни-на; 5-молоточок; 6-ковадло; 7-стремінце; 8-присінок; 9- завиток; 10-присінково-завитковий нерв; 11-слухова труба.

[pic].

Малий. 2 Межі звукового відчуття людини Залежність граничної інтенсивності звуку (вісь ординат — звуковий тиск в дин/см2) від частоти тональних звуків (вісь абсцис в гц). Лінія AEFGD абсолютні границі. АВСD границі больового відчуття від гучних звуків.