Суспільно-політична термінологія сучасної української мови

Зміст Вступ Розділ 1. Суспільно-політична термінологія в контексті українських терміносистем

1.1 Становлення і розвиток української суспільно-політичної термінології

1.2 Термінознавство як наука

1.3 Суспільно-політична термінологія як лексико-семантична система Розділ 2. Способи словотворення суспільно-політичної термінології

2.1 Семантичне переосмислення як спосіб творення суспільно-політичної термінології

2.2 Творення слів засобами питомої словотвірної системи або на основі міжнародних елементів

2.3 Запозичення як спосіб творення суспільно-політичної термінології

Висновки Список використаної літератури

Вступ Після проголошення незалежності України українська мова стає невід'ємною ланкою життя кожної людини. Мова стала обов’язковою для вживання у всіх сферах суспільного життя: у державних установах, початкових, середніх та вищих навчальних закладах, дитячих дошкільних установах, у пресі, видавничій справі, на радіо й телебаченні, у творчих мистецьких спілках та організаціях і т. д.

Ні для кого не є відкриттям те, що жодне суспільство не може існувати без мови: усі народи й кожна окрема людина живуть у мовній сфері. Рівень розвитку мови впливає на безпосередній розвиток суспільства, свідчить про стан мовного самовиявлення народу.

Становлення мови в Україні відбувалося за несприятливих умов, тому терміносистеми, які мають місце в сучасній термінології не розвивалися природно. Умови бездержавності України унеможливлювали становлення суспільно-політичної, юридичної, науково-технічної, природничої, гуманітарної та інших терміносистем.

Українська термінологія вже упродовж двох століть привертає до себе увагу багатьох учених, фахівців, ентузіастів національного відродження. Адже українська мова стоїть як рівноправна серед інших мов, і є цілком придатною для творення наукового стилю. Інша справа, що через історичні обставини та політичні спекуляції вона не завжди мала право вільно і беззастережно виконувати свої прямі функції, обслуговуючи різні сфери людського життя. І. Огієнко зазначав, що «українська мова здатна бути мовою науки, як і всі інші мови…» [Покликання].

В україністиці в поле зору дослідників потрапляють різні аспекти суспільно-політичної термінології: походження суспільно-політичної термінології (А. Бурячок, С. Капралова, І. Протченко), її системна організація (Т. Коготкова. Т. Крючкова, В. Лейчик, О. Мороз, Я. Снісаренко), семантичні трансформації в різних дискурсах — художньому, публіцистичному, політичному (Г. Солганик, А. Баранов, Ю. Караулов, Т. Весна), специфіка індивідуально-авторського використання суспільно-політичної термінології (А. Григораш, І. Холявко, О. Клєщова, Г. Мінчак).

Актуальність визначається необхідністю комплексного наукового вивчення системи словотвірних типів у формуванні української суспільно-політичної термінології; потребою подальшого опрацювання суспільно-політичних термінів як системи понять спеціальної галузі наукового знання.

Мета роботи — дослідити українську суспільно-політичну термінологію, визначити способи її словотворення та роль словотворчих засобів у формуванні суспільно політичної термінології.

Відповідно до поставленої мети потрібно реалізувати такі завдання:

1) дослідити розвиток української термінології;

2) простежити становлення та розвиток суспільно-політичної термінології, виявити джерела її формування;

4) визначити основні типи словотворення української термінології суспільно-політичної термінології;

5) окреслити тенденції та перспективи подальшого розвитку суспільно-політичної терміносистеми української мови.

Об'єктом дослідження є суспільно-політична термінологія сучасної української мови, історія її становлення, сучасний стан, тенденції функціонування і розвитку.

Предметом курсової роботи є термінотворчі, функціональні та лексико-семантичні особливості суспільно-політичної терміносистеми української мови.

Матеріалом дослідження є тлумачні та перекладні словники, наукові монографії. Усього залучено близько джерел, на базі яких сформовано й опрацьовано суспільно-політичних термінів.

Використання методів і прийомів дослідження зумовлено специфікою його об'єкта. Дослідження проводиться переважно на синхронному рівні.

Головними методами у роботі є описовий та індуктивний. Залучено також прийоми структурно-семантичного, статистичного аналізу, лінгвістичного моделювання, класифікації і систематики, узагальнення та наукова інтерпретація мовних фактів, які здійснюються за допомогою аналітично-описового методу.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній висвітлені проблеми української суспільно-політичної термінології як на сучасному етапі розвитку, так і на етапі її становлення.

Розділ 1

Суспільно-політична термінологія в контексті українських терміносистем український політичний термінологія

1.1 Становлення і розвиток української суспільно-політичної термінології

Суспільно-політичний термін як виразник суспільно-політичного поняття розкриває (або допомагає розкрити) його суть у результаті того, що за кожним суспільно-політичним терміном стоїть певне визначення, пов’язане з відповідною ідеологічною концепцією. Класовооцінну вагу семантичної сутності терміна, її зіставлення із соціальною реальністю не можна не враховувати при вивченні історії формування і функціонального розповсюдження всіх різновидів терміносистем суспільного призначення.

Під суспільно-політичною термінологією розуміємо відкриту систему номінативних одиниць, різних за походженням, які спеціалізовані лексично (створені або запозичені терміни), семантично (загальновживані слова, що отримали термінологічне значення) і фразеологічно (новостворені словосполучення номінативного характеру) для вираження понять, що відбивають сферу суспільно-виробничого, політичного життя нації.

Досить часто мовознавці вважають суспільно-політичну лексику абсолютним синонімом суспільно-політичній термінології. Але це не зовсім вірно, адже суспільно-політична термінологія є лише частиною суспільно-політичної лексики. Ототожнення цих понять відбувається за рахунок того, що в більшості праць відсутнє чітке розмежування термінологічної та нетермінологічної лексики.

Деякі автори основною ознакою суспільно-політичних термінів уважають їхню належність до термінології однієї із суспільних наук — філософії, права, історії, економіки, політології тощо. Проте дискусійним залишається питання щодо визначення поняттєвої сфери, яку охоплює поняття «суспільно-політична термінологія».

На нашу думку, найбільш точним є визначення Т. Б. Крючкової, яка уважає, що суспільно-політична термінологія — це частина термінології суспільних наук, якій притаманна властивість ідеологізованості.

За А. А. Бурячком, суспільно-політична термінологія — це особливий шар термінологічної лексики, що займає проміжне місце між функціонально обмеженими терміносистемами, позбавленими емоційно-експресивного забарвлення, і загальновживаною літературною лексикою, з якою постійно інтерферує, що робить диференційну межу між ними мінливою, рухливою"

В. М. Лейчик у своїх дослідженнях указує на те, що для визначення меж суспільно-політичної термінології слід враховувати два основні моменти: 1) політичні науки (політологія, теорія держави й права) відносяться до суспільних наук, відповідно до цього політичні терміни входять до корпусу суспільних термінів; 2) усі ці терміни позначають наукові поняття так само, як науково-технічні терміни, тільки перші, на відміну від других, виражають поняття суспільних, а не природничих та технічних наук. В. М. Лейчик зазначає, що варто вести мову про терміни та термінологію суспільних наук, а не про суспільно-політичну термінологію" [Покликання].

Генетично суспільно-політична лексика сягає ще в період Київської Русі. Розвивається вона вже тоді, коли князь Володимир Великий політично об'єднав роз'єднані князівства русичів (русів). Свідченням є ті лексеми, які знаходимо в «Поученні дітям» В. Мономаха, «Хождєніє ігумена Даниїла», «Київському літописі» та пізніше — «Галицько-Волинському літописі», «Руській правді».

Звичайні слова в названих текстах набували специфічного характеру, причому цей лінгвальний процес супроводжувався формуванням нових понять, що вступали між собою у парадигматичні відношення, утворюючи своєрідні мікросистеми. Так, у «Руській правді» (1282) слова головний (убивця) і видок (свідок), вира (штраф за вбивство) вирник (вбирач вири), ремственник і купець уже зв’язуються у вузол суспільно-політичної лексики.

В історії становлення української суспільно-політичної термінології велика роль належить Т. Шевченку. Уміння поета висловлювати глибинну структуру національних слів і використовувати їх у поєднанні з інтернаціоналізмами значною мірою зумовили подальший розвиток української лексики в напрямі її стилістичної диференціації. Маємо на увазі передусім слова, як ось: народ, республіка, свобода, патріот, стратег, заробіток та ін.

Спостереження показують, що слова, які впродовж віків зберігають кореневу морфему, надалі можуть оформлятися іншими суфіксами, не втрачаючи здебільшого старого значення. Наприклад, у «Словнику української мови» П. Білецького читаємо: ремество (сучасне ремесло), своєволенство (сучасне свавілля), обєзательство (сучасне зобов’язаність). Важливо, що в сучасній суспільно-політичній лексиці української мови збереглося багато слів, які беруть початок із таким самим значенням із давнього періоду: оборот, таємниця, ціна, доход, жалоба, товар, продаж, мито.

В історії слов’янських мов заслуговує на особливу увагу при спостереженні над становленням суспільно-політичної термінології під керівництвом Павла-Йозефа Шафарика.

За П. Шафариком, допускалася термінологізація слов’янських слів загального вжитку. В усіх випадках перевага віддавалася термінам з більшою частотністю вживання, причому не включалися наявні у мовах іншомовні запозичення (прямі і перекладні), якщо вони були вже адаптовані.

У передмові до першої книги П. Шафарика наведено використані запозичення і власне слов янські слова. Зокрема, в українському (русинському) виданні в передмові вказується, що немає сенсу заміняти українськими словами терміни грунт, директор, докторат, доместикальний, жандарм, комісія, контроля, фабрика, фонд, чини та інші запозичення.

Щодо збереження чи відхилення інтернаціоналізмів просто слів іншомовного походження, то в німецько-українському словнику надмірного їх уникання не спостерігаємо. Поруч зі слов’янськими утвореннями частіше, як інших словниках, паралельно подаються запозичені терміни (акцизи, адвокат, агент, арешт, капітал, цензура, дирекція, гендель, журнал, облігація, пенсія, прокурор, субординація).

Суспільно-політична лексика в українській мові поступово стабілізувалася, конкретизувалася, набувала щораз системні того характеру, по-новому кодифікувалася у зв’язку з новими суспільно-політичними віяннями, прагненнями до соціального й політичного самоутвердження.

Становлення суспільно-політичної термінології нової української мови було нелегким, довгим, багато в чому не подібним на процеси в інших слов’янських мовах. Умови бездержавності, постійні дискримінальні заходи стосовно української мови і в Росії, куди входила Наддніпрянщина, і в Австро-Угорщині, в якій знаходилася Наддністрянщина, як і різного роду реакційні тенденції у розв’язанні мовних питань, — усе це стримувало розвиток української загальнонаціональної мови, отже, і її термінології,

І все-таки основа для розвитку української суспільно-політичної термінології в XIX от. уже склалась. Упродовж XIX ст. словниковий склад української мови переживав справжню революцію. Взаємодія споріднених літературних мов, літературні контакти, передусім міжслов'янські зв’язки у період національного відродження відчутно збагатили лексичний склад української мови. Соціально-історичні умови, Що впливали на особливості мовної ситуації в Україні, багато в чому визначали характер розвитку суcniльно-політичної термінології.

Із середини XIX ст. спостерігається помітна активізація національно-визвольних прагнень українського народу для якого питання мови набувало особливої гостроти й актуальності. Воно посідало чільне місце в ідеологічних і культурних програмах національно-визвольних рухів товариств.

У середині XIX ст. галицька преса запозичувала з роcійської мови значну кількість слів соціально-політичного забарвлення: чоловічество, правительство, власть, безроботиця, народнодержавіє, благодарность, м’ятєжнік та ін. Та більшість із цих термінів мала локальне функціонування і пізніше була витіснена термінами, що відповідають лексико-сематичній структурі української мови і є її власним надбанням: людство, безробіття, подяка, позичка, обрада, товариство, порука, милосердя, доброчинність.

Полонізмами того часу, що побутували в письмовому мовленні, можна вважати суспільно-політичні терміни вартість (wartoњж), утримання (utrzymanie), роззброєння (rozbrojenie), ряд (rz№d) у значенні «уряд», стоваришення (stowarzyszenie) у значенні «товариство», «партія», бунтування (buntowanie), приточити грамоти (przytoczyж), доноситель (donosiciel) у значенні «донощик», повзяти ухвалу (powzi№ж uchwaік) у значенні «прийняти рішення», затягнути позичку (zaci№gn№ж poiyczkiк) у значенні «взяти позичку». У той час постійно творяться українські суспільно-політичні терміни як результат перманентного розгортання потенційних можливостей мови: дрібне селянство, безробіття, дрібна власність, робоча сила, буржуазія, денник, скарга, витворювання, порука.

Картину становлення української суспільно-політичної термінології кінця XIX — початку XX ст. найповніше розкривають праці І. Франка на суспільно-політичні й соціально-економічні теми, зібрані й систематизовані у збірнику «В наймах у сусідів». Суспільно-політична термінологія цих праць, з одного боку, свідчить про стан тогочасної суспільно-політичної думки в Україні, а з іншого — ілюструє той хаос, у якому перебувала суспільно-політична лексика української мови в період переростання її в систему термінів.

Поповнення суспільно-політичної термінології української мови найактивніше відбувалося внаслідок створення складених номінацій, які виконують першочергову роль у її структурно-семантичній організації. Одним із шляхів якісного оновлення суспільного-політичної термінології української мови є ідеологічне не осмислення наявного в ній словесного матеріалу. У політичному словнику української мови спостерігаємо найнесподіваніші семантичні зрушення, саме він нйактивніше реагує на різноманітні емотивно-оцінні характеристики подій, явищ, ознак. Об'єктивний розвиток політичні термінів зумовлений переосмисленням тих чи тих дій, а відповідно й висуненням на перший план у семи точній структурі слів соціально важливих маркованих значень.

Характерною особливістю політичної термінології є те, що вона виражає поняття й категорії, які формує ідеологія, а остання вміло підпорядковує собі ті терміни, що існували раніше, однак вкладає в них новий зміст. Так, термін демократія функціонував і в рабовласницькому суспільстві, і функціонує в найбільш правовій цивілізованій державі. Якщо ж на мовленнєвому рівні в ту саму, ідеологам у різні суспільні групи вкладають різний (часто протилежний) зміст, то в ній і на мовному рівні (у термінологічній мікросистемі) передбачено відповідне енантіосемічне протистояння: духовність (загальнолюдська, світська, релігійна) — Бог (у людському єстві і над людиною).

Процеси, які відбуваються в сучасному світі, поступове припинення конфронтації на рівні політичних систем, нові політичні підходи до розв’язання тих чи інших питань на компромісних засадах — усе це зумовлює кардинальні зміни в терміносистемах. По-перше, творяться нові або семантично оновлюються старі слова чи словосполучення: телеміст, ваучер, спільний європейський дім, регулюваний ринок. Переосмислюється або відмирає устелена політична термінологія, як наприклад: країни народної демократії, соціалістична інтеграція, інтернаціональний обов’язок, холодна війна. Перегруповуються масиви суспільно-політичної лексики. Так, відходять на периферію ідеологічні штампи-одноденки та революційні заклики, що номінували скомпрометовані поняття. Маємо на увазі вислови бійці ідеологічного фронту (політпрацівники, пропагандисти, агітатори), ударники соціалістичної (комуністичної) праці, правофлангові п’ятирічки, трудова вахта, соціалістичне змагання, передовики виробництва.

Терміни реприватизація, партизація, які лише передбачали свою вихідну антонімічну пару через відсутність у термінологічних системах української мови компонентів приватизація, департизація, набули антонімічності шляхом активізації останніх.

Активізуються окремі слова та вислови: доброчинність, добродійність, милосердя, багатопартійність, деідеологізація, духовність нації, гуманітарна допомога, загальнолюдські цінності. З’являються нові ідеологеми — партократ (партократія), департизація.

Зникають або відходять у пасив ще недавно широковживані ідеологеми, як от: розвинений соціалізм, реальний соціалізм, соціалістичне змагання, світле майбутнє, дисидент, партквиток.

У складі української мови виділяємо також такі приклади суспільно-політичної термінології, напр.: активіст, антимілітаризм, буржуазія, пролетаріат, визиск, вибори, влада, голосування, депутат, делегат, сільрада, соціаліст, комуніст, соціалізм, комунізм, комуна, марксизм, ленінізм, комсомол, інтернаціоналізм, лібералізм, ліберал, народник, революція, революційний, політика, політвиховання, самоврядування, трибун, фракція, хвостизм, центризм, держава, уряд, мер, виборець, центризм, фракція, самоврядування, політика, перебудова, концентрування, грошовий обіг, узаконення, касація, репліка, дипломатична особа, порука, закон, товариство, партія, вартість, безробіття, нарада, безправність, опіка, власність, позичка, господарство, субординація, прокурор, пенсія, облігація, гендель, капітал, арешт, позив, вислуга, скарга, фонд, цензура агент, адвокат, акциза, чин, комісія, домести кальний, докторат, мито, продаж, ціна, свавілля, тестамент, стратег, патріот, республіка, свідок, синдикат, картель, депресія, депорт, дивіденд.

Суспільно-політична термінологія української мови характеризується деякими особливостями, що викликані екстралінгвальними чинниками і які певною мірою відрізняють її від наукової й технічної термінологічної лексики. їй не властива така стильова закріпленість, замкненість, яка спостерігається в системі інших термінологічних шарів лексики. Участь широких мас народу в політичному житті країни й у громадській діяльності сприяє тому, що багато суспільно-політичних термінів поступово входить до складу загальновживаної лексики, власне, між цими двома лексичними групами визначити якусь чітку межу, що їх розділяє, дуже важко, а то й зовсім неможливо.

Основною сферою функціонування суспільно-політичної лексики та термінології є публіцистичний стиль. Публіцистичний стиль містить численні компоненти суспільно-політичної лексики та суспільно-політичної термінології, оскільки він описує категорії, поняття та явища суспільного життя. Твори публіцистичного стилю розраховані на сприйняття широкими верствами носіїв певної мови, тому лексичний склад цих творів має бути зрозумілим.

Таким чином, суспільно-політична термінологія — це система, яка постійно поповнюється новими одиницями інших розрядів. Збагачення її складу відбувається не лише за рахунок появи нових слів відповідного змісту, а й унаслідок переосмислення значень уже існуючих у мові лексем.

Суспільно-політична термінологія становить таку частину словника, яка особливо гостро реагує на зміни, що відбуваються у світі реалій. Зміни в соціальному житті суспільства відразу знаходять своє відображення в суспільно-політичній термінології. Особливої актуальності останнім часом мають набути порівняльні дослідження суспільно-політичної термінології різних мов, завданням яких буде виявлення національних специфік у відображені суспільної сфери засобами мови.

1.2 Термінознавство як наука Літературна мова, крім загальновживаної частини, має численні підмови, які задовільняють потреби спілкування людей в найрізноманітніших сферах. Однією з таких підмов є наукова мова (інші назви? мова науки й техніки, фахова мова), найголовнішу частину якої становить термінологія.

Термінологія? 1) розділ мовознавства, що вивчає терміни (у цьому значенні все частіше використовують слово термінознавство); 2) сукупність термінів певної мови або певної галузі. Наприклад, можемо говорити про англійську, польську, російську, українську та ін. термінологію, а також про термінологію математичну, економічну, юридичну, хімічну, технічну тощо.

У словниковому складі української літературної мови значне місце належить термінологічній лексиці, кількість якої весь час помітно зростає. До термінологічної лексики належать усі слова, що об'єднуються в мові під загальною назвою терміни. Терміном називається спеціальне слово або словосполучення, що вживається для точного вираження поняття з якої-небудь галузі знання — науки, техніки, суспільно-політичного життя, мистецтва тощо, напр.: молекула, електрон, протон, синус, вітамін, рецептор, блюмінг, віза, монізм, фонема, графема, кліше, лігатура, сульфідин, квінтет, гама, додаткова вартість, питома вага.

Термін (від латин. terminus? межа, межовий знак)? це слово або словосполучення, яке позначає поняття певної галузі знання чи діяльності людини. Так, термінами є такі назви, як пінобетон, видатки, мінералізація гумусу, брутто? прибуток, вододжерело, господарський механізм.

Мовознавці виділяють такі ознаки терміна:

1) має чітке визначення, зафіксоване у словнику;

2) системний (класифікаційна системність, словотвірна системність);

3)однозначний у межах певної термінологічної системи або має тенденцію до однозначності

4) короткість (стислість) у плані вираження;

5) точний і не залежить від контексту;

6) відсутність синонімів у межах однієї терміносистеми;

7) стилістично нейтральний.

Терміни не є ізольованими одиницями мови, а частиною її словникового складу. Для розуміння основних вимог до терміна існує поняття «поля». Поле — це певна термінологія, у межах якої термін точний і однозначний. Поза межами певного термінологічного поля він втрачає свою характеристику, набуває інших системних зв’язків. Отже, усі основні риси притаманні термінам лише в межах їх термінологічного поля. Вказівку на відповідне поле можна здійснити або екстралінгвальним шляхом (ознайомившись з ситуацією спілкування), або лінгвальним (у контексті).

Вивчаючи структуру термінів, лінгвісти виділяють такі типи термінів:

1) прості: непохідні (терміни, які на синхронному зрізі не мають моти-ваційних слів, напр.: криза, рейд, дхарма) і похідні (терміни, у яких можемо виділити мотиваційні основи і словотворчі афікси, напр.: гегельянство, біосевіоризм, беркліанство, акциденція, тезеврація);

2) складні (терміни, у яких можна виділити дві основи, напр.: вільнодумствувати, гіпостазувати, самоосвіта,);

3) складені (терміни-словосполучення, напр.: соціалістичне змагання, соціалістична інтеграція, інтернаціональний обов’язок, холодна війна);

4) терміни-символи (?, +) і терміни-напівсимволи (?-промені, ?-про-міння, ?-еманація).

Сучасна українська термінологія неоднорідна за походженням. Джерелами її поповнення є:

1) вторинна номінація (термінологізація або ретермінологізація) — використання наявної в мові назви для позначення наукового поняття — поповнює термінологію кількісно (функції термінів починають виконувати слова, які раніше не були термінами) та якісно (звужується або розширюється семантика й змінюється обсяг понять): капітал, пенсія, бунт журнал, облігація;

2) наявність у мові словотворчих моделей (морфологічний, морфолого-синтаксичний способи). Серед способів термінної деривації провідна роль належить суфіксації; менш характерними є такі способи творення: префіксальний, безафіксний, абревіаційний, основоскладання та словоскладання;

3) аналітична деривація — один із найпродуктивніших шляхів поповнення терміносистем (приблизно 70% термінів у різних терміносистемах — це словосполучення). Серед складених назв домінують двота трикомпонентні терміносполуки, утворені за такими моделями: іменник + іменник (нейтральність грошей), прикметник + іменник (національне багатство), порядковий числівник + іменник (перший прибуток), дієслово + іменник (страхувати майно); прикметник + прикметник + іменник (валовий національний продукт), іменник + прикметник + іменник (емісія цінних паперів), прикметник + іменник + іменник (маркетингове дослідження ринку); кількість багатокомпонентних термінів обмежена (журнал обліку господарських операцій, закон тенденції норми прибутку до зниження).

4) іншомовних запозичень. У галузевих терміносистемах української мови іншомовні запозичення становлять приблизно 40% від однослівних термінів. Виділяємо групу інтернаціоналізмів — міжнародних термінів, уживаних не менш ніж у трьох неспоріднених мовах і запозичених переважно з грецької (економія, анархізм, автономія) або латинської (орган, нація, депутат, конгрес, ультиматум, цивілізація, демонстрація) мов. До інтернаціональної скарбниці термінології належать також терміни, запозичені з інших мов: англійської (воєнком, давистиза), італійської (балада, сонатина), німецької (бухгалтер, штаб), французької (ансамбль, парламент), іспанської (романс, сарабанда).

Залежно від ступеня спеціалізації значення терміни можна поділити на три основні групи:

1. Загальнонаукові терміни, тобто терміни, які вживаються практично в усіх галузевих термінологіях, наприклад: система, тенденція, закон, концепція, теорія, аналіз, синтез і т. д. Слід зазначити, що такі терміни в межах певної термінології можуть конкретизувати своє значення, пор.: валютна система, осушувальна система, теорія економічного ризику. До цієї категорії відносять і загальнотехнічну термінологію (машина (дощувальна машина), пристрій, агрегат).

2. Міжгалузеві терміни ?- це терміни, які використовуються в кількох споріднених або й віддалених галузях. Так, економічна наука має термінологію, спільну з іншими соціальними, природничими науками, наприклад: амортизація, екологічні витрати, санація, технополіс, приватна власність.

3. Вузькогалузеві терміни -? це терміни, характерні лише для певної галузі, наприклад: лізинг, банківська гарантія, деідеологізація, узаконення, дрена, чип.

Безперечно, професійне спілкування неможливе без використання термінів. Проте в мовленні фахівців, крім термінів, широко побутують і інші спеціальні одиниці? професіоналізми та номенклатурні назви. Слід розмежовувати термінологію і професійну лексику. Одиницею професійної лексики є професіоналізми, які позначають спеціальні поняття, знаряддя чи продукти праці. Професіоналізми виникають тоді, коли певна галузь ще не має розвиненої термінології (рибальство, полювання, ремесла). Різниця полягає в тому, що термін — це цілком офіційна, узаконена назва певного наукового поняття, а професіоналізм — напівофіційне слово, сферою вживання якого є мовлення (зубний лікар замість стоматолог, материнка замість материнська плата). Професіоналізми мають емоційно-експресивне забарвлення і є обмеженими у вживанні. Професійну лексику використовують люди певної професії у жаргоні (слензі).

В українському термінознавстві існує низка праць, у яких досліджується галузева термінологія — біологічна (Л. Симоненко), будівельна (В. Марченко), військова (Т. Михайленко, Л. Мурашко, Я. Яремко), геологічна (М.Годована), гідромеліоративна (Л. Малевич), граматична (Н. Москаленко), друкарська (Е. Огар), економічна (Т. Панько), математична (А.Крейтор), машинобудівна (О. Литвин), медична (Г. Дидик-Меуш), мінералогічна (Н.Овчаренко), музична (З. Булик, С. Булик-Верхола), образотворча (Б.Михайлишин), радіотехнічна (І. Кочан), ринкових відносин (О.Покровська), риторична (З. Куньч), соціально-політична (А. Бурячок), спортивна (М.Паночко), театральна (А. Костюк), фізична (В. Пілецький, І.Процик), філософська (Н. Жовтобрюх, Д. Кирик), хімічна (Г. Наконечна), церковна (С.Бібла), юридична (О. Сербенська) тощо.

Однак стан терміносистем низки наук не відповідає ще всім вимогам. Основними недоліками термінології є багатозначність термінів у межах однієї терміносистеми, наявність омонімів, синонімів, невідповідність термінів поняттям, які вони виражають (неправильно орієнтовані терміни), відсутність чіткого визначення, громіздкість термінів, надмірне використання запозичених найменувань, відсутність уніфікації в правописі. Невпорядкованість різногалузевих терміносистем гальмує розвиток деяких наук і спричинюється до помилок у практичній діяльності.

1.3 Суспільно-політична термінологія як лексико-семантична система Суспільно-політична українська термінологія — це відносно стабільна і закріплена традицією лексико-семантична система, що перебуває в стані безперервного руху і поступового вдосконалення. Розвиток термінології зумовлений чинниками суспільно-політичного, фахового та мовного характеру.

У мовознавчій літературі існує два погляди на місце термінології в сучасній українській мові:

1) термінологія як підсистему загальнолітературної мови

2) термінологію як діалектна лексика, жаргони, різновид української мови, що належить до пасивної лексики, так як більшість термінів функціонує у вузьких спеціальних сферах.

Історія формування наукового стилю, зокрема його лексики, свідчить про те, що основою формування термінології є літературна мова. Будь-яка терміносистема — це частина словникового складу літературної форми мови. Тому є підстави вважати термінологію підсистемою лексичної системи літературної мови, у якій виявляються закономірності, що діють у літературній мові, а також специфічні риси.

У термінології наявні лексико-семантичні процеси, характерні для лексики загалом: полісемія, омонімія, синонімія, антонімія, родо-видові відношення. Проте названі процеси реалізуються у термінології специфічно.

Полісемія термінів — вияв загальномовної закономірності, яка полягає в тому, що одному мовному знакові (слову) може відповідати декілька значень. Спостереження показують, що багатозначність розвивається в таких самих розрядах слів-термінів, що й у системі загальнолітературної мови. Наприклад, абстрактні іменники виявляють здатність розвивати конкретні значення (геометрія — геометрія крила літака), назви процесів називають також результати цих процесів (композиція, вимірювання). Таким чином, полісемія термінів — це природний вияв законів розвитку лексики. З нею можна боротися, її можна обмежувати, але вона все одно буде проникати в термінологію як складову частину лексики загальнолітературної мови.

Омонімія є логічним продовженням полісемії. Для міжгалузевої термінологічної омонімії характерні дві обов’язкові ознаки: по-перше, за термінами мають бути визначені різні дефініції і, по-друге, ці терміни мають функціонувати в різних термінологічних системах. Досить поширеним семантичним явищем у термінології є використання в значенні термінів загальновживаної лексики в переносному значенні.

У терміносистемах омонімія виникає тоді, коли значення багатозначного в минулому слова розходяться настільки, що втрачається спільна основа. Такі слова входять у різні терміносистеми (морфологія — в природознавстві та мовознавстві, реакція — в хімії та фізиці). Омоніми виникають також внаслідок творення термінів за допомогою використання побутових слів (безлад, визиск, вибори, ваучер).

Отже, омонімія в термінології - семантичний процес, який має ті самі першооснови, що і в загальновживаній лексиці, бо умови виявлення його оберігають омоніми від надуманих труднощів уживання.

Синонімія у термінології - це теж вияв загальномовної закономірності. Особливістю цього явища в термінології є те, що терміни-синоніми співвідносяться з одним і тим самим поняттям й об'єктом. Тому в термінології наявні абсолютні синоніми, що позбавлені стилістичних відтінків. Однак терміни-синоніми відрізняються іншими ознаками, наприклад, структурою, походженням, особливостями функціонування.

Причинами появи синонімів у термінології є:

1) вживання запозиченого терміна й автохтонного (адаптація — пристосування, асиміляція — уподібнення, прогрес — розвиток), кількох запозичених термінів (боніфікація — рефакція), декількох автохтонних номінацій (злука — возз'єднання); 2) існування повного варіанта терміна й абревіатури чи короткого варіанта (підсилювач високої частоти — ПВЧ, перфораційна карта — перфокарта); 3) наявність словесного і символічного позначення понять (О2-кисень, + - плюс, % - відсоток); 4) використання застарілих і сучасних термінів (реґент — диригент, іктакцент).

Слушно зазначає Л. Боярова, що існування термінів-синонімів сприяє семантичному розвиткові терміносистеми в цілому, уможливлює шляхом відбору знайти найбільш доцільну назву на позначення певного професійного поняття, вони необхідні і для тлумачення терміна (особливо іншомовного походження) та найточнішого висловлювання думки при нечітко окреслених межах між поняттями.

Антоніми — це терміні одиниці, які позначають не будь-які протилежні поняття, а обов’язково поняття співвідносні, тобто ті, які належать до одного і того самого ряду явищ об'єктивної дійсності, об'єднаних змістом на основі їхнього протиставлення. В антонімічних відношеннях можуть перебувати не лише терміни-слова, а й терміни-словосполучення В антонімічні відношення вступають різнокореневі терміни-слова (бемольдієз, вступ — фінал, збагачення — зубожіння), спільнокореневі терміни-слова (гармонія — дисгармонія, тональність — атональність, рентабельність — нерентабельність) і терміни-словосполучення (зовнішня торгівля — внутрішня торгівля, у музиці: головна партія — побічна партія).

Антонімічні відношення сприяють глибокому проникненню в сутність протиставлюваних понять, дають змогу цілісно та системно сприймати наукову інформацію, визначаючи місце кожного терміна в терміносистемі.

Пароніми — це близькі за звуковим складом слова, що називають різні поняття. Найпоширенішою є внутрішньосистемна паронімія, що утруднює вживання термінів: карбон — карбен, гармонія — гармоніка, капронова — капринова — каприлова кислота.

Серед термінів вирізняємо пароніми трьох типів:

1) автохтонні найменування (образ — образа, говір — говірка, звичай — звичка);

2) назви іншомовного походження (реферат — референт, метил — метилен, екскурс — екскурсія); 3) українські та запозичені найменування (нарада — нарація, прокляттяпроклітика).

Паронімія в термінології і загальновживаній лексиці має спільні риси. Слід пам’ятати, що фонетична близькість паронімічних найменувань може призводити до їх сплутування. Щоб запобігти неправильному вживанню термінів-паронімів, необхідно враховувати семантику словотвірних елементів іншомовного походження.

Отже, суспільно-політична українська термінологія — це відносно стабільна і закріплена традицією лексико-семантична система, що перебуває в стані безперервного руху і поступового вдосконалення. Усі процеси, властиві українській лексиці, притаманні й термінології, є невід'ємною частиною лексичної системи мови. Розвиток термінології зумовлений чинниками суспільно-політичного, фахового та мовного характеру. У термінології наявні лексико-семантичні процеси, характерні для лексики загалом: полісемія, омонімія, синонімія, антонімія, родо-видові відношення.

Розділ 2

Способи словотворення суспільно-політичної термінології

2.1 Семантичне переосмислення як спосіб творення суспільно-політичних термінів Формування і функціонування суспільно-політичної лексики і особливо термінології нерозривно пов’язані з розвитком соціальних понять, які, в свою чергу, відображають діалектику соціального розвитку, тому дослідження данних лінгвістичних явищ повинно вестися з постійним урахуванням зазначених процесом СПЛ і СПТ виникають у мові зовні приблизно тими ж шляхами, що й інші лексико-семантичні підсистеми літературної мови. Основну частину їх складають слова, що є результатом вторинної номінації, тобто отримані шляхом переосмислення споконвічно або запозичених слів, уже існували в мові. Розглянемо ці процеси на прикладі слів реакція, страйк, ревізія.

Вперше слово реакція зафіксовано в словнику І. Ренофанца, де його значення розкривалося як «протівудействіє», пізніше воно починає функціонувати як хімічний термін і приводиться словниках з відповідними позначками. Поряд з термінологізації слова (в рамках термінології природничих наук) з другої половити 30-х років XIX ст. продовжує розширюватися і загальне вживання шарів реакція в сенсі «протидія чого-небудь, зворотний рух в чому небудь» стосовно до різних явищ громадського порядку ідеології. Однак, як зазначає Ю. С. Сорокін, «то специфічне політичне значення, яке потім зробить його антонімом словам революція і прогрес, ще чітко не намітився … Надалі розкривається нове політичне осмислення даного слова; це відбувається вже в кінці 40-х рр.» У Толля при слові реакція крім значень терміна в хімії, фізиці, медицині та правознавстві вказується: «У політиці повернення до застаріло і віджилому порядку речей, знищення вже діючих реформ і поліпшень. Реакціонером називається особа, що протидіє чого б то не було» [Покликання]. Таким чином, у слові реакція розвивається нове ідеологізоване значення. Ю. С. Сорокін зауважує: «В епоху 60-х рр. слова реакція, реакційний, реакціонер міцно увійшли вже в сферу політичної термінології. Вони постійно з’являються на сторінках газет і журналів. Відбувається остаточна диференціація різних значень цього слова. Реакція як політичний термін тісно пов’язаний з похідними реакційний, реакційність і реакціонер. Реакція як термін хімічний (і взагалі природничо) залишається пов’язаним з іменником реактив».

У ході подальшого розвитку мови в кінці XIX — початку XX ст. політичні значення слова реакція отримало ще більш чітке класове вираження, що стало відображенням змін, що відбувалися в соціальному житті країни, хоча з цілком зрозумілих причин у словниках та енциклопедичних виданнях ця характеристика особливо не акцентується. Визначення, що приводиться у Великій енциклопедії: «реакція (політ.) — прагнення і рух історичне назад, повернення вже пережитих форм та умов історичного існування». Широке функціонування слова реакція в марксистській науковій літературі в строго визначеному політичному значенні призводить до його термінологізація.

Слід зазначити, що в даний час реакція як політичний термін вже наводиться в словниках не як одне із значень слова реакція поряд з його загальним і природничих значенням, а як омонім: «Реакція: 1. Дія або стан, що виникає у відповідь на той чи інший вплив. 2. Різка зміна в самопочутті, занепад, слабкість після напруги. 3. Хім. Взаємодія між двома або кількома речовинами, що приводить до утворення нової речовини. 4. Фіз., хім. Показник яких-небудь процесів чи властивостей. 5. Політика жорсткого придушення революційного руху і всякого суспільного прогресу, яку ведуть відживаючі чи переможені революцією експлуататорські класи в боротьбі за збереження або повернення своїх прав і політичне панування. Будь-яка протидія розвитку новогo, передового.»

Ще більш цікаві семантичні зміни відбулися зі словом страйкувати. Як зазначає Ю. С. Сорокін, «дієслово страйкувати було утворено на російському грунті від запозиченого ще в XVIII ст. італ. basta. В українській мові характерна семантична еволюція цих слів. Їх первинне вживання обмежував рамками карткової гри». Так, В. І. Даль подає таке значення цього слова: «Страйкувати, кінчити, перестати, зупинитися пошабашити вживається в азартних іграх». Саме на базі цього вихідного значення починають складатися різні розширено-переносні вживання. Однією з таких особливих реалізацій було і особливе значення, що відноситься до страйку робітників. Таке особливе значення склалося не раніше двох останніх десятиліть XIX в., У зв’язку з розвитком робітничого руху боротьби робітників за свої права і з дедалі сильнішим увагою нашої журналістики до різних форм цієї боротьби на Заході і в Росії. Ще в 60−70-х роках дієслово застрайкувати можна було вжити в загальному сенсі «припинити роботу». Пізніше таке вживання термінологічно обмежується; дієслова страйкувати, застрайкувати і їх похідні вживаються вже спеціально, коли мова йде про страйк робітників … У цей же час з’являються і нові похідні, наприклад страйкарі.

Пізніше слово страйкувати довгий час мало одне значення: «Організовано припиняти роботу з метою домогтися від капіталістичних підприємців чи уряду виконання економічних чи політичних вимог, брати участь в забастовкі» (СУМ, том, с.). Необхідно зазначити, що у зв’язку зі зміненими соціальними умовами життя носіїв російської мови в радянський час це слово стало ставитися до іншої, ніж в дореволюційній період, тематичної групи: стосовно до нашої країни його можна було кваліфікувати як історизм, в більш загальному плані воно належало до групи слів, що позначають реалії та явища, характеру для зарубіжних несоціалістичних країн. Проте зараз воно знову стало вживатися для позначення подій, що відбуваються в соціалістичних країнах, отримавши нове, ще не зафіксоване словниками значення, яке на відміну від старого має негативний конотативний компонент.

Дуже наочно між виникненням нових явищ у суспільно-політичній думці і появою нових ідеологізованих значень у словах можна простежити на прикладі слова ревізія. В Словнику В. Даля наводиться таке значення цього слова: «Перегляд і перевірка справ і скарбниці. Народна або Подушна, перепис, поіменна переписка всіх готівкових людей, всього населення. У кінці XIX-початку XX ст. спочатку в Німеччині, а потім і в інших європейських країнах, виникне ідеологічна течія, що вимагала перегляду, ревізії марксистської філософії, політекономії і теорії наукового комунізму. У мові його знайшло відображення в розширенні сфери застосування слова ревізія шляхом використання його по відношенню до положень певної соціальної теорії, а, отже, і до зміни значення цього слова. Надалі нове значення слова ревізія стає менш спеціалізованим, і в даний час воно використовується для позначення «перегляд положень якого вчення, з метою внесення в них корінних змін"[Покликання].

У зв’язку із зазначеною зміною значення перетворюється і все гніздо однокореневих слів. В. Даль наводить такі слова з цим коренем: ревізувати, ревізовка, ревізо, ревізійний. Цікаво відзначити, що розширення значення у цих слів, аналогічних зміни значення у слова ревізія, не відбулося — ревізіонізм означає перегляд не будь-яких теорій і поглядів, а саме марксизму-ленінізму, таким же чином йде справа і зі значеннями слів ревізіоніст і ревізіоністський, тобто вони і зараз вживаються тільки як суспільно-політичні терміни.

Результатом зміни значень може з’явитися не тільки поява СПТ, але і СПЛ. Наприклад, трикутник. У словнику В. Даля наводяться такі значення слова трикутник: «площина про три сторони і трьох кутах … / / Дощечка цього виду для креслення / / зігнутий в три кути сталевий прут, музичне. знаряддя / / зв’язані в такому ж вигляді бруси, для зимової розчистки доріг.» Після революції в російській мові це слово отримує нове громадсько-політичне значення: «загальна назва трьох керівних осіб на підприємстві, в установі: директора, секретаря партійної організації та голови місцевої профспілкової організації». Нове суспільно-політичне значення в результаті метонімічного перенесення з’явилося у слова аукціон. Академічний словник російської мови призводить тільки одне значення цього слова: «публічний продаж будь-якого майна, речей, при якій продається річ та купується особою, що запропонував за неї найвищу ціну». Але в сучасному довіднику вказується нове суспільно-політичне значення цього слова: «змагання молодих раціоналізаторів, що проводиться в ігровій формі» (Скрізь однакові лапки).

Таким чином, положення, висловлене фахівцями-термінологами, про те, що «терміни не виникають, не з’являються, а створюються» не завжди справедливо. Пояснюється це відмінностями у процесах природничо-наукового і соціального пізнання. Природничі науки відкривають існували завжди і незмінні закони природи. З плином часу змінюється лише здатність людського розуму пізнати їх. І якщо, наприклад, фізики в ході наукового експерименту відкривають якесь нове фізичне явище, то, очевидно, виникає необхідність відразу дати йому назву, яка дійсно створюється. Суспільні науки пізнають закономірності соціальної дійсності, що постійно здійснюється, чи інше суспільне явище, наприклад, капіталізм, робочий клас, формується поступово в ході історичного розвитку, відповідно відбувається і його наукове осмислення, що відбивається на рівні мови в особливих закономірності формування суспільно-політичного терміна.

Природно, що існує й інша можливість: в історично короткий відрізок часу виникає якесь нове явище суспільного життя, відповідне наукове поняття, і відразу з’являється термін, що позначає його значення, утворений шляхом первинної або вторинної номінації, як це зазвичай відбувалося в термінології природничих і технічних наук. Наприклад, розглянуті вище приклади зі словами ревізія, ревізіоніст, ревізіоністський. Але все-таки цей спосіб реалізується головним чином у ситуації, коли та чи інша громадська теорія в цілому вже сформована. В інших же умовах найбільш характерним є наступне перетворення: ідеологічно нейтральне слово — елемент CПЛ — суспільно-політичний термін.

У даний час в мовах, що функціонують в соціалістичних суспільствах, більшого поширення має зворотній процес, що зумовлено високим ступенем розвитку соціальних наук. Нові поняття формуються вже в рамках тієї чи іншої суспільної науки і позначаються відповідно термінами, які в подальшому можуть розширити сферу свого функціонування, вийти за межі мови. Однак, найбільш поширеним лінгвістичним способом утворення нових термінів є складання їх з декількох слів.

2.2 Творення слів засобами питомої словотвірної системи або на основі міжнародних елементів Важливим способом формування СПТ є утворення нових слів або засобами власної словотворчої системи, або на основі міжнародних елементів, або шляхом поєднання тих і тих. Тут можна навести численні приклади з різних мов. В українській мові велике місце серед таких термінів займають афіксальне словотворення: більшовик, меншовик, колективізація, новатор; надзвичайно продуктивними виявляються деякі інтернаціональні афікси, наприклад, анти- (кількість; %): антиатомного, антигегемонія, антикемпдевідский, антиолімпійскій, антипротекціоністський, антисоціалістичний та ін.; нео- (кількість; %): неодетермінізм, неоконсерватизм, неонатуралізм, неосамурай та ін.;

псевдо- (кількість; %): псевдоідейний, псевдоідеолог, псевдофілософ, псевдоестетичний та ін.; ре- (кількість; %): реіндустріалізація, реінтеграція та ін.; супер- (кількість; %): суперафриканер, супермонополія та ін.;

ультра- (кількість; %): ультраконсерватизм, ультраекстремізм та ін.,

іноді слово утворюється навіть за допомогою двох таких афіксів (префіксоїдів), наприклад, псевдоантисемітізм. Див. праці О. Стишова.

Широке поширення в галузі суспільно-політичної лексики і термінології має утворення похідних від власних назв, найчастіше це найменування різних філософських вчень та ідеологічних концепцій, а також їх послідовників, учасників трудових починів, сподвижників, що особливо відзначилися, військових командирів: марксизм, ленінізм, марксист, гегельянство, троцькізм, троцькісти, стахановці, будьонівці, чапаєвці, панфіловці. Цікавим є суфіксальний спосіб утворення нових слів від абревіатур, напр., цекісти (застар. член ЦК), чекіст, ентееровський, та, особливо, численні складні і складно-скорочені слова: марксистсько-ленінський, червоноармієць, агітбригада, агітавтобус, воїн-інтернаціоналіст, колоніально-расиський, ліволіберальні, соціально-демографічний, робітфак, раднарком, райком, колгосп, п’ятирічка, Радмін, партконференція, стінгазета, багатотиражка.

Вельми продуктивним є спосіб термінологізації словосполучень. Напр. всебічний розвиток особистості, демократичний централізм, соціалістична інтеграція, історична місія пролетаріату, загальна криза капіталізму, класова боротьба, пролетарський інтернаціоналізм, ідеологічна боротьба, світове соціалістичне співдружність та інші.

Аналогічні структурні типи утворення СПЛ і СПТ можна виявити і в інших мовах:

1. Афіксальний:

Суфіксальний спосіб (кількість; %):

— изм (кількість; %): атлантизм (англ. аtlantism — політика тісної співпраці між країнами Західної Європи та США) (СІС, с.),

— ист (кількість; %): атлантист (англ. аtlantist — прихильник такого співробітництва),

Записати за таким зразком.

coloration «політична орієнтування, політичне забарвлення», ageism «вікова дискримінація» (дискримінаційні дії проти літніх людей, особливо в відношення роботи), sexism «дискримінація жінок» (при прийомі на роботу і т. п.), Scientology «саєнтологія» (псевдонаука, «релігія-наука», що об'єднує релігію, психологію, біологію, створена американцем Л. Р. Хаббардом), anti-fascist «антифашист», anti-imperialistic «антиімперіалістіческій», anti-semitism «антисемітизм», antiwar «антивоєнний», Agnewism «агнеізм» (ідеї і погляди колишнього віце-президента США Спіро Агню (крайні праві), особливо його вимоги закону і порядку), Friedmanite «Фрідманом» (економіст, що підтримує теорії сучасного американського економіста М. Фрідмен), Keynesianism «кейнсіанство» (буржуазна теорія державно-монополістичного регулювання капіталістичної економіки, сформульована Дж. М. Кейнсом), Keynesian «кейнсіанський, кейнсіанец».

2. Складні і складноскорочені слова: англ. barnburner «радикал, прихильник крайніх заходів» (так називали затятих противників рабства в демократичній партії США в 40-х роках XIX ст.; вираз було взято з анекдоту про фермера, який спалив амбар (bumed bis barn), щоб позбутися від щурів); bridgebuilder «миротворець, прихильник»; dawk «людина, не схвалює війну, але відмовляється активно боротися за мир» (слово-гібрид, утворене в результаті з'єднання двох слів dove «голуб» і hawk «яструб»); Dixican «республіканець з Південних штатів США» (утворено від Dixie «південь США» і Republican «республіканець»).

Надзвичайно продуктивний цей спосіб є у німецькій мові: Kulturgruppe «гурток художньої самодіяльності», Alleinvertretungsanspruch «домагання на єдине уявлення» (німецької держави), Bundeskanzler «федеральний канцлер», Volkskammer «народна палата», Protestdemonstration «демонстрація протесту», Lehranfangeraktion «акція на захист прав молодих робітників, які починають навчання на підприємствах», Jugend-Initiative, Soldateninitiative «об'єднання громадян за віковою, професійною або якого-небудь іншою ознакою для спільної боротьби за поліпшення положення трудящих в тій чи тій галузі».