Соціальні аспекти злочинності неповнолітніх (реферат)

Реферат на тему:

Соціальні аспекти злочинності неповнолітніх Як зазначається у статистичних даних, порівняно з 1990 р. злочинність за останні 12 років зросла майже вдвічі. Разом з тим зі стабілізацією економічного та політичного ста­но­ви­ща в Україні намітилась тенденція до зниження рівня злочинності.

Починаючи з 1996 р. кількість вчинених злочинів зменшується. У 2002 р. зареєстро­ва­но 450 661 злочин, що на 53 015, або на 10,5% менше порівняно з попереднім. Рівень злочинності у розрахунку на 10 тис. осіб становить 91 злочин. У структурі загальної злочинності за видами зло­чинів найбільше крадіжок і грабежів — 48,2% та злочинів, пов’язаних із наркотиками, — 12,9%.

Незважаючи на зменшення кількості злочинів (в основному крадіжок чужого майна) кри­мі­ногенна ситуація в країні залишається складною. У структурі злочинності перева­жа­ють тяж­кі та особливо тяжкі злочини. Їх кількість сягнула 232,5 тис., темпи приросту становлять майже 11%, а питома вага — 51,6% (41,7%). Усього вчинено 21 777 особливо тяжких злочинів, тоб­то найбільш небезпечних діянь, за які передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад 10 років або довічного позбавлення волі.

У деяких регіонах зростає рівень насильницької злочинності, насамперед злочинів про­ти жит­­тя та здоров’я людини.

Злочинні діяння з корисливою метою становлять більше половини (61,4%) від усіх заре­є­стро­ваних злочинів.

Знизився рівень підліткової злочинності. Минулого року неповнолітніми або за їх участю вчи­нено 32 335 злочинів, що на 10,7% менше, ніж у попередньому. Кожний третій підліток (8 899) вчинив злочин у віці 14−15 років. Підлітками вчинено менше злочинів майже в усіх ре­гіонах за винятком двох областей, у яких їх кількість збільшилась: Кіровоградській (+ 2,5%) та Івано-Франківській (+ 1,9%).

Водночас рівень злочинності серед підлітків залишається високим. Кожний двадцятий зло­чин з-поміж розслідуваних вчинено неповнолітніми. У структурі підліткової злочин­ності 68,9% складають тяжкі та особливо тяжкі злочини. Неповнолітніми вчинено 213 умисних вбивств, заподіяно 294 умисних тяжких тілесних ушкодження, вчинено 109 згвалтувань, 784 роз­бійних напади та 529 проявів щодо незаконного заволодіння авто­мобілями. Дві третини — 66% злочинів, вчинених неповнолітніми, становлять крадіжки чужого майна [1- С. 43−44].

Такий стан злочинності неповнолітніх викликає особливу занепокоєність, адже особа, ско­ївши злочин у період неповноліття, може ще не один раз стати на шлях злочину.

Вивчаючи особу злочинця з кримінологічного погляду, необхідно розглядати її через вза­ємо­дію з соціальним середовищем. Як показують дослідження, досить часто злочинну по­ве­дін­ку породжує саме взаємодія оточуючого середовища і людини. Зв’язок соціальних умов зі зло­­чинною поведінкою носить складний характер, до того ж соціальні умови завжди про­яв­ля­ю­­ться в злочинах через особу злочинця. Також злочинна поведінка зале­жить не лише від осо­­бистісних характеристик, а й від стійких соціально зумовлених дефор­мацій особи.

Вище викладене і визначає актуальність дослідження соціальних аспектів злочинності неповнолітніх.

Мета нашого дослідження — проаналізувати соціальні аспекти злочинності неповно­літніх.

Завдання — визначити соціальні аспекти боротьби зі злочинністю неповнолітніх.

Соціальні аспекти злочинності, в тому числі і злочинності неповнолітніх, розглянуто в роботах Ю. М. Антоняна, І.П. Васильківської, А.І. Долгової, Г. М. Міньковського, Т.Г. Перепелиці, В.Я. Рибальської, С.А. Тарарухіна, А. П. Тузова та інших вітчизняних і зарубіжних вчених, в тому числі психологів і соціологів.

На думку кримінологів, ступінь соціальної активності у взаємодії із середовищем, здат­ність протистояти негативним факторам останнього у різних осіб неоднакові. Так, саме по со­бі неповноліття суттєво обмежує ступінь активності особи — нерідко види, форми і межі со­ціальної взаємодії встановлюються дорослими. Підлітки не вибирають собі сім'ю, школу, ви­­хователів, вони не самостійні в соціально-економічному відношенні, тому, як правило, не мо­­жуть без допомоги дорослих радикально змінювати свої взаємо­зв'язки із середовищем (пі­ти з аморальної сім'ї тощо) [2, с. 24]. У силу вікових особли­востей підлітки менш критично сприй­мають зовнішні умови, не завжди в змозі правильно їх оцінити, що також може за пев­них обставин відобразитися на злочинній поведінці.

Підліток не завжди діє відповідно до норм, що мають цінність у суспільстві. Неповно­лі­тні про­ходять довгий та тривалий шлях становлення особи, спроможної жити у сус­пільстві. А жи­т­тя в свою чергу ставить безліч перешкод перед ними, викликаючи такі життєві ситуації, які ви­­магають негайного вирішення. Здатність неповнолітнього пра­вильно розуміти, а також біль­­ш правильно вирішити її з погляду суспільства, чи іншої проблеми, впливає на формування йо­­го поведінки, відбувається той чи інший вплив на особу з боку середовища. До того ж у жи­т­ті виникає досить багато протиріч, які вимагають морального вирішення.

Вплив середовища може бути як соціально-позитивний, так і соціально-негативний. Со­ц­і­­ально-негативний вплив проявляється в тому, що у особи закріплюються і посилю­ються ан­тисоціальні погляди, звички, які містяться в основі правопорушень.

Тому для встановлення причин їх скоєння необхідно розглянути та проаналізувати соці­а­ль­ні умови, які впливають на злочинність. Можливість скоєння правопорушення зростає при несприятливих умовах формування особи неповнолітнього.

Процеси, які відбуваються в Україні, різко змінили соціальне, ма­те­ріальне і політичне становище членів нашого суспільства. В останні роки досить загострились такі проблеми, як низький рівень життя, безробіття, відсутність можливостей для покращання житлових умов, ма­теріальна незабезпеченість.

Соціально-економічні, політичні і культурні аспекти життя суспільства здійснюють зов­­ніш­­ній вплив на формування механізму злочину, тоді як психологічні і психічні особ­ли­вості зло­чинця формують його зсередини, створюючи ніби внутрішній зміст [3, с. 262].

Злочин можна охаректизувати як результат взаємодії зовнішніх обставин та внутріш­ніх умов, середовища та особи. Зміни в особі проходять під впливом найбільш важливих для людини подразників, що найбільш повно відповідають потребам особи.

Обставини життя, виховання, зокрема ті, які відносять до умов морального вихован­ня, мі­с­тять у собі дві сторони: з однієї - вони позитивно впливають на формування високих мо­­ральних якостей, з іншої - мають негативний вплив. Вони викликають становлення не­га­тив­них поглядів, звичок та інші негативні явища, які не допомагають особі уникнути кри­міногенної ситуації.

Саме в підлітковому віці і розпочинається становлення особи. У зв’язку з цим непов­но­літ­ній являє собою несформоване і мінливе явище, яке не є стабільним і вони (неповно­літні) до­сить довго потребують опіки з боку дорослих, які б направляли їх духовний розви­ток у пра­вильному руслі, які б допомогли неповнолітньому знайти свій шлях до правильного ро­зу­мін­­ня істинних цінностей.

Як зазначають соціологи, первинним елементом з формування у підлітка системи по­гля­дів є сім'я. Вона як соціальне утворення виконує певні функції: репродуктивну, виховну, еко­­номічну, побутову, первинного соціального контролю, духовно-емоційну, сексуальну фун­к­цію, пов’язану з організацією дозвілля.

Репродуктивна функція сім'ї полягає у забезпеченні біологічного відтворення сус­піль­ства і задоволення потреби людини в дітях. Виховна — в соціалізації молодого поко­ління, під­три­манні культурної безперервності суспільства, задоволенні потреб у батьків­стві, контактах з дітьми, їх вихованні, самореалізації в дітях. Економічна і побутова дозволяють підтримувати фі­зичне здоров’я членів суспільства, економічно утримувати неповнолітніх і непрацездатних, до­глядати дітей, надавати й отримувати господарчо-побутові послуги.

Важливою функцією сім'ї є первинний соціальний контроль. Адже сім'я здійснює первин­ну моральну регламентацію поведінки людини в різних сферах життєдіяльності, а також від­по­ві­д­альності й зобов’язань у стосунках між чоловіком і дружиною, батьками і дітьми, старшим і середнім поколіннями, формує і підтримує моральні і правові санкції за неналежну поведінку і порушення моральних взаємин між членами сім'ї.

Духовно-емоційна функція забезпечує розвиток особистісних якостей членів сім'ї, спри­яє їх духовному взаємозбагаченню, здійснює емоційну стабілізацію індивідів і їх психологічну те­рапію, психологічний захист, надає емоційну підтримку. Функція, по­в'яза­на з організацією доз­вілля, забезпечує спільний відпочинок і одночасно виконує соціальний контроль у цій сфері.

Важливою є сексуальна функція сім'ї. Її суспільна роль полягає у реалізації сексуаль­но­го ко­нтролю щодо особи [4, с. 167−169].

Саме сім'я визначає потреби, інтереси особи, риси її характеру, які сприяють або переш­коджають протиправній поведінці. Вона є основою духовного, морального розвит­ку особи. Якщо хоча б один із членів сім'ї веде аморальний спосіб життя, або це спосіб життя всієї сім'ї, то це безумовно відображається на особистості неповнолітніх, на процесі становлення їх як особистості, як повноцінних членів суспільства.

За дослідженнями З. В. Байорюнас, характерними рисами сімей, що мають неповнолітних пра­вопорушників, виступають такі характеристики: сім'ї не цінують або мало ціну­ють мо­раль­ні блага і якостіна перше місце ставлять матеріальні цінностіхарактери­зуються ко­н­флік­тами і сваркамине мають розвиненої потреби у самостійному придбанні пе­да­го­гіч­них знаньу результаті цього, а також низької освіти і культури, є безсилими допомогти дітям пра­­вильно орієнтуватися в багатогранності життєвих обставиннамага­ються регулювати по­ве­дінку дітей шляхом лайки, докорів і покарання [2, с. 53].

Найчастіше злочини скоюють так звані «важкі» підлітки, для яких характерний низь­кий рівень пізнавальних і суспільних інтересів. Умовою формування їх особи є нега­тивні сімейні умови, а саме: відсутність нормального морального середовища, що виховує егоцентризм та ін­ші негативні якості. Формувати негативне моральне середовище можуть як аморальна по­ве­дінка батьків чи родичів, так люблячі його, бажаючі йому добра, але які не мають достатньої пе­дагогічної освіти, культури батьки.

" Важкі" підлітки характеризуються негативним ставленням до навчання, суспільно-ко­ри­сної праці. Досить часто вони протиставляють себе колективу (клас, школа, навчальний заклад то­що), що посилює існуючі конфліктні відносини.

У більшості випадків конфлікти в сім'ях правопорушників є результатом одночасно декількох факторів сімейного неблагополуччя. Але знову ж таки, сімейне неблагополуччя призводить до злочинної поведінки неповнолітніх тільки у взаємодії з іншими факторами, що пояснює, чому аналогічні несприятливі умови виховання в різних сім'ях не однозначно визначають поведінку дітей.

Для підлітка характерна підвищена потреба у спілкуванні з однолітками, прагнення до са­моствердження в їх середовищі, увага до їх думки. Потреба підлітка в спілкуванні та са­мо­с­твердженні повинна реалізовуватись у сприятливих умовах, на основі соціально корисної ді­яльності. Якщо цього не відбувається, то самоствердження відбувається у підліткових групах, ву­личних компаніях і може стати криміногенним фактором. Як стверджує Ю. В. Чуфаровський, лю­дина засвоює ту лінію поведінки, яка підтримується тим найближчим оточенням, з яким вона контактує, і якщо в ньому переважають думки, позиції і уявлення, що суперечать нормам мо­ралі і права, то, поділяючи їх, індивід вступає в конфлікт з суспільством і законом. Так, спіль­на злочинна діяльність підлітків здійснює на співучасників значно більший руйнуючий вплив, ніж злочин, скоєний наодинці. Підліток, залучаючись до злочинної групи, під­да­ється швидкій десоціалізації [3, с. 172]. Тому значну роль у генезисі злочинної поведінки неповнолітніх ві­ді­грають групові утво­ре­ння, які виникають на основі загальних звичок, інтересів, характеру по­ведінки, і тому орі­єн­та­ція на такі групи забезпечує реалізацію особистих цінностей та мо­ральних норм їх членів. Група виступає найближчим соціальним середовищем, яке кон­тро­лює поведінку неповнолітнього, впливає на освіту. Досить часто особисте приноситься в же­ртву групі.

У групі підлітки легше і швидше досягають виконання злочинних намірів, тому в складі груп скоюються, як правило, такі небезпечні злочини, як зґвалтування, крадіжки, грабежі, роз­бійні напади, хуліганство [5, с. 37].

Взагалі, група як соціальне утворення може посилювати або ослаблювати ті чи інші ри­си окремої особи. Досить часто особа, яка є членом якоїсь конкретної групи, подавляє в собі про­яви, які суперечать думці групи.

Кримінальну направленість групи, на думку кримінологів, характеризує наявність у гру­пі раніше судимих осіб, які не працюють і не навчаються, зловживають алкоголем чи на­р­ко­ти­ками, цікавляться азартними іграми, визнаного лідера, його авторитарний стиль управління гру­­пою, переважно кримінальна спрямованість такого управління, формування в групі власної су­б­культури (жаргон, спеціальні клятви, особливий ритуал поведінки та ін.). У подальшому при систематичній злочинній діяльності в групі здійснюється розподіл ролей і функцій при ско­єнні злочинів.

У процесі соціалізації особи не останню роль відіграє школа, яка повинна здійснювати мо­ральне, трудове виховання, прищеплювати підліткам повагу до старших, до закону, а також такі риси характеру, як принциповість, доброта, чесність, правдивість, поряд­ні­сть.

У нашій державі знецінено професію вчителя, що призводить до гострої нестачі вчи­телів, а тим більше висококваліфікованих. За умов глибокої соціально-економічної кризи за­га­ль­но­ос­вітні школи і профтехучилища далекі від того, що від них вимагається. Час­тина вчителів має ни­зький рівень культури і професійної підготовки, не користується авто­ритетом серед учнів. Кра­щі вчителі переходять до елітних шкіл — ліцеїв, гімназій тощо. Відсутня нова концепція освіти і виховання учнів. Все це відчужує дітей від школи, вони втрачають до неї інтерес.

За результатами опитування, 15% респондентів у віці від 13 до 15 років стверджують, що до навчання ставляться легковажно, а ще 12% зазначили, що до навчання ставляться без ін­тересу. Після школи продовжити навчання виявили бажання 72%.

Необхідно також розглянути незайнятість неповнолітніх суспільно корисною працею. Що­річ­но багато випускників середніх шкіл і профтехучилищ не можуть працевлаштува­тись. Ни-ні підприємства відмовляються брати їх на роботу. Не можуть знайти постійної роботи і «від­­сіяні» зі шкіл. Як наслідок, близько половини неповнолітніх злочинців ніде не вчилися й не пра­­цювали. А щодо працюючих неповнолітніх, то говорити про виховний вплив на них з боку тру­дових колективів сьогодні не доводиться. Для підприємств, що перебувають у скрутному еко­­номічному становищі, головне завдання — вижити будь-якими засобами. На жаль, непов­но­­літні робітники виштовхуються у першу чергу [6, с. 105].

Останні роки відбувається різке зростання кількості зареєстрованих злочинів, пов’я­за­них із наркотичними засобами, психотропними речовинами та прекурсорами, що свідчить про по­­ширення наркоманії серед населення. За останні п’ять років число осіб, взятих органами внут­рішніх справ на профілактичний облік за немедичне вживання нарко­тиків, збільшилось у два рази і досягло 100 тис. Особливе занепокоєння викликає ситуація в підлітковому й мо­ло­діж­ному середовищі - майже 90% споживачів наркотиків становить молодь віком до 30 років, з яких більше 4 тис. — неповнолітні [7, с. 22].

Одним із чинників розвитку людини є дозвілля. Саме використовуючи вільний час, людина роз­виває свої інтереси, реалізує свої потреби. Дозвілля є важливою сферою життєдіяльності не­повнолітніх. За умови його правильної орієнтації проходить фізичний розвиток молодого ор­ганізму, знімається психічне навантаження, розширюється кругозір, проходить творче зба­га­чення особистості.

Протиправна поведінка неповнолітніх у сфері дозвілля частіше за все пов’язана з не­за­д­о­віль­ною організацією вільного часу та неналежною організацією його проведення.

За даними анкетування, проведеного серед 100 неповнолітніх, 47% вільний час про­водять з товаришами на дискотеках, у компаніях, 37% - перед телевізором та за ком­п'ютерними іг­рами і лише 14% у вільний час відвідують музеї, театри, гуртки, читають кни­ги. Науково-пізнавальній, історичній літературі перевагу надає лише 24% опитаних, інші читають детективну та фантастичну літературу.

Негативну роль у сфері дозвілля відіграє телебачення як найбільш доступний спосіб про­ве­дення вільного часу, на якому панує жорстокість і насильство у різноманітних проявах.

Особлива увага кримінологів у боротьбі зі злочинністю звертається на її ранню профілактику, оскільки вона покликана усунути незначні антисуспільні зміни особи під­літків, які ще не стали на шлях злочинів.

Рання профілактика включає оздоровлення умов життя і виховання неповнолітніх, зне­шко­дження джерел антисоціального впливу, корекції особи неповнолітніх з метою відвернення мо­жливості стати на шлях вчинення злочинів.

Боротьбу зі злочинністю неповнолітніх потрібно планувати і проводити на різних рівнях і напрямах, враховуючи різний контингент. Для того щоб боротьба була ефек­тивною, не­об-хідна вза­ємодія правоохоронних органів і громадськості. Злочинність неповнолітніх — це за­га­ль­но­дер­жа­вна проблема, яка потребує якнайшвидшого вирішення.

Таким чином, при вирішенні проблеми боротьби зі злочинністю неповнолітніх, доцільно звер­нути увагу, в першу чергу, на найближче мікросередовище підлітка, а саме: сім'ю, шкіль­ний колектив, дворову компанію чи іншу мікрогрупу, в якій перебуває підліток.

Необхідно створювати фонди соціальної адаптації молоді, державні і благодійні фонди, здій­снювати заходи, спроможні запобігти негативним явищам серед неповнолітніх: здійсненню пра­вопорушень, розповсюдженню наркоманії, токсикоманії, алкоголізму, проституції. Слід здій­снити ряд заходів, покликаних забезпечити соціальну зайнятість неповнолітніх, організацію їх дозвілля.

Здійснюючи профілактику злочинів серед неповнолітніх, необхідно також: виявляти осіб, які втягують неповнолітніх у злочинну діяльність, пияцтво, проституціюосіб, схиль­них до немедичного вживання наркотичних засобівосіб, які систематично втікають з до­му.

Література:

1. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції в 2002 р. за даними судової статистики // Вісник Верховного Суду України. — 2003. — № 3 (37).

2. Долгова А. И. Социально-психологические аспекты преступности несовершенолет­них. — М.: Юридическая литература, 1998.

3. Чуфаровский Ю. В. Юридическая психология: Учебник для вузов. — М.: Новый юрист, 1998.

4. Соціологія: Посібник для студентів вищих навчальних закладів / За редакцією В.Г. Горо­д­­няненка. — К.: Видавничий центр «Академія», 1999.

5. Рыбальская В. Я. Проблемы борьбы с преступностью несовершенолетних: Учебное по­собие. — Иркутск: Изд-во Иркутского ун-та, 1994.

6. Курс кримінології: Особлива частина: Підручник: у 2 кн./ О. М. Джужа, П.П. Ми­хайленко, О. Г. Кулик та ін.- За заг. ред. О. М. Джужи. — К.: Юрінком Інтер, 2001.

7. Маляренко В. Т. Про соціальну зумовленість і справедливість покарання // Вісник Верховного Суду України. — 2002. — № 3 (31).