Особливості фразеологізмів

ЗМІСТ ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ ВСТУП

І. ТЕОРЕТИЧНІ ПРИНЦИПИ ФРАЗЕОЛОГІЇЇ

1.1 Проблема визначення фразеологічної одиниці

1.2 Основні ознаки ФО

1.3 Критерії виділення ФО різних типів

1.4 Проблема класифікації ФО

1.5 Семантична структура ФО

1.6 Типи перекладацьких відповідників

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ І

РОЗДІЛ ІІ.

2.1 Семантичний аналіз ФО з компонентом на позначення частини тіла «рука»

2.2 Особливості ФО з компонентом на позначення частини тіла «рука» в українській та англійській мовах

2.3 Особливості перекладу ФО на на позначення частини тіла «рука»

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ ІІ.

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ Перелік використаних словників

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ:

Фразеологічні єдності (ФЄ)

Фразеологічна одиниця (ФО) Фразеологічні зрощення (ФЗ) Фразеологічні сполучення (ФС) Фразеологічні вирази (ФВ)

ВСТУП В останні десятиліття інтенсивно розвивається теорія фразеології та фразеографії, виходить у світ велика кількість оригінальних фразеологічних праць як у нашій країні, так і за кордоном.

Однак, незважаючи на опублікування ряду важливих праць, досі ще недостатньо вивчені проблеми семантики та структури у фразеології, багато питань залишається поза увагою мовознавців, особливо питання, що стосуються перекладу ФО з однієї мови на іншу.

Тема дослідження є однією із найактуальніших і найцікавіших. Дипломна робота присвячена аналізу структурно-семантичних особливостей ФО з компонентом частини тіла (рука).

Актуальність пояснюється тим, що аналіз відображення ФЗ на позначення частин тіла в фразеологічній картині світу дозволить більш глибше і змістовніше вивчити питання мовознавства, які не вирішені повністю, серед яких наприклад, питання про особливості та функціонування ФО з компонентом частини тіла — «рука».

Метою роботи є виявлення спільних та специфічних рис семантики та структури ФО з компонентом на позначення частин тіла в українській та англійській мовах в аспекті зіставлення та перекладу.

Для досягнення поставленої мети були сформульовані наступні завдання:

— визначити наукову концепцію значення ФО на основі вивчення наукових джерел лінгвістичної літератури ;

— виявити основні ознаки ФО;

— виділити підходи до класифікації ФО;

— проаналізувати існуючі класифікації ФО з метою подальшого використання їх окремих елементів в цій роботі;

— зробити дослідження семантичної класифікації ФО на позначення частин тіла в українській та англійській мовах;

— сформувати концепцію зіставного аналізу ФО з компонентом на позначення частин тіла в англійській та українській мовах;

— встановити ідеографічні групи ФО на позначення частин тіла «рука», що мають різний ступінь збігу в українській та англійській мовах та виявити особливості їх перекладу.

Основним методом дослідження є описовий, як допоміжні використовуються методи компонентного, трансформаційного, стилістичного і порівняльного аналізу.

Об'єктом дослідження в роботі є головним чином стійкі ФО англійської та української мови в аспекті зіставлення фразеологізмів однієї з семантичних груп, а саме ФО з компонентом на позначення частин тіла «рука». семантичний фразеологізм переклад Предметом дослідження є група фразеологізмів з компонентом на позначення частин тіла в українській та англійській мовах.

Гіпотезою дослідження є припущення про те, що ФО на позначення частин тіла в українській та англійській мовах мають свою специфіку та різний ступінь еквівалентності при перекладі.

Дослідження проводилися, як на матеріалі однієї мови у зіставному аспекті, так і в роботах — М. М. Шанського, В. В. Виноградова, В.М. Мокієнка, А.В. Куніна, В.М. Телії, О.С. Ахманової та інших; бо дослідження семантики ФО з компонентом на позначення частин тіла в англійській та українській мовах в аспекті зіставлення та перекладу до цього часу не проводилось.

Дослідження проводилось в декілька етапів:

— на першому пошуково-ознайомлювальному етапі проводився добір бібліографічних джерел та складання картотеки. На цьому етапі використовувався метод добору літератури за темою.

— на другому аналітичному етапі було зроблено критичний огляд літератури, сформовано концепцію дослідження, проведено аналіз картотеки та класифікацію матеріалу.

— на третьому етапі було проведено систематизацію та опис матеріалу з використанням порівняльно-зіставного методу і компонентного аналізу.

Новизна дослідження полягає у виявленні специфіки значень ФО з компонентом на позначення частин тіла «рука» в англійській та українській мовах в аспекті зіставлення та перекладу.

Матеріалом для дослідження стали 255 — ФО англійської мови та 560 — ФО української мови з компонентом тіла «рука», які були отримані головним чином шляхом вибірки з «Англо-російського словника» О.В. Куніна та «Словника фразеологізмів української мови» К.М. Білоніжко, І.С. Гнатюка та дібрані з фразеологічних і загальномовних словників української і англійської мови.

Результати роботи практично можуть бути використані у вивченні української та англійської мов та для розв’язання практичних завдань перекладу фразеологізмів зазначених мов.

І. ТЕОРЕТИЧНІ ПРИНЦИПИ ФРАЗЕОЛОГІЇЇ

1.1 Проблема визначення ФО

Про фразеологію написано багато статей, книг, дисертацій, а інтерес до цієї області мови не зникає ні серед дослідників, ні серед тих, хто просто небайдужий до слова. Фразеологічні засоби мови містять у собі велику силу експресії та емоцій. З давніх-давен дійшли до нас у цих крилатих висловах людські знання, радість, страждання, сміх і сльози, любов і гнів, віра і безвір'я, правда і кривда, чесність і обман, праця і лінь, істина і омана.

Підтверджується точність формули, висловленої ще на початку століття відомим датським мовознавцем Отто Есперсеном, що назвав фразеологію «деспотично примхливою і невловимою річчю». Сам факт наявності в мові окрім простих слів, цілих словесних комплексів, що іноді тотожні слову, бо частіше виявляють собою унікальний лінгвістичний феномен, що відрізняється яскравою виразністю, образністю й емоційністю, служить для нас приводом до того, щоб досліджувати саме цей розділ мовознавства.

Фразеологізми здавна вважають однією із специфічних рис кожної мови. Вони набагато виразніше, ніж окремі слова, розподіляються в певних структурно-функціональних стилях, виявляючи свою належність до кожного з них, а також до сфери усного чи писемного мовлення.

Оскільки мова, як і кожне суспільне явище, безперервно розвивається, разом з нею в постійному русі перебуває і її фразеологічний фонд. Фразеологія національної мови збагачується і вдосконалюється, вбираючи в себе безцінні скарби із приказок, прислів'їв, афоризмів і професіоналізмів, анекдотів і жартів — з усього того, що впродовж багатьох віків плекає і зберігає у своїй пам’яті носій мови — народ.

Одним із засобів образної і виразної літературної мови є крилаті слова. Ця назва походить ще від Гомеру, в поемах якого («Іліада» і «Одіссея») вона зустрічається багато разів («Він крилате слово промовив», між собою обмінювалися словами крилатими тихо). Гомер назвав «крилатими» слова тому, що вони ніби летять до вуха слухаючого з вуст того що говорить. Гомерівський вислів «крилате слово» стало терміном мовознавства і стилістики. Терміном цим позначають (ввійшовши в нашу мову з літературних джерел) короткі цитати, образні вислови, промови історичних постатей, імена міфологічних і літературних героїв, що стали всенародними, статті характеристики історичних діячів і т.д. Нерідко термін «крилаті слова» тлумачиться в більш широкому понятті: ним позначають народні приказки, прислів'я, всілякі образні вислови, що виникли не тільки з літературних джерел, але й в побуті.

Отже, фразеологія — розділ мовознавства вивчаючий джерела сполучення слів.

Слово «фразеологія» походити від двох грецьких слів: «фразис» — «вираження» і «логос» — «навчання». Фразеологією називають і сукупність таких сполучень — фразеологізмів. Іноді для їхнього позначення використовують і інші терміни: ідіома і фразеологічна одиниця.

Крилаті чи так званні слова фразеологізми вивчаються в розділі мовознавство, що вивчає стійкі сполучення слів — фразеології.

Фразеологія представляє собою складне явище, вивчення якого потребує власного метода дослідження, а також використання знань інших наук — лексикології, граматики, стилістики, фонетики, історії мови, історії, філософії, логіки та краєзнавства.

Засновником теорії фразеології є швейцарський лінгвіст французького походження Шарль Баллі, який вперше систематизував словосполучення у своїх працях «Нарис стилістики» та «Французька стилістика».

Праця Ш. Баллі дала початок розвитку фразеологічних досліджень. Концепція Баллі розглядається у працях Виноградова, Будагова, Амосової, Куніна, Назаряна та багатьох інших мовознавців.

Фразеологія як самостійна лінгвістична дисципліна виникла в 40-х рр. XX ст. у радянському мовознавстві. Передумови теорії фразеології були закладені в працях О.О. Потебні, І.І. Срезневського, О. О. Шахматова і Ф. Ф. Фортунатова. Вплив на розвиток фразеології зробили також ідеї французького лінгвіста Ш. Баллі (1865−1947рр.).

У західноєвропейському й американському мовознавстві фразеологія не виділяється в особливий розділ лінгвістики. Питання про вивчення стійких сполучень слів у спеціальному розділі мовознавства — фразеології, був поставлений в навчально-методичній літературі ще в 20−40-х р. у роботах Е.Д. Поліванова, С. И. Абакумова, Л. А. Булаховського. Вивчення фразеології стимулювалося лексикографічною практикою, з одного боку, а з іншого боку — роботами Виноградова, у яких були поставлені питання про основні поняття фразеології, її обсягів і задач. У 50-х роках головна увага приділялася питанням подібності і розходжень фразеологізмів зі словом і сполученням слів; проблематика фразеології вичерпувалася в основному з’ясуванням критеріїв фразеологічності й уточненням основ класифікації фразеологізмів. З кінця 50-х років намітилася тенденція системного підходу до проблем фразеології, розробляються питання, пов’язані з описанням фразеологізмів як структурних одиниць мови (А.І. Смирницкий, О.С.Ахманова). 60−70-і роки в розвитку фразеології характеризуються інтенсивним розробленням власне фразеологічних методів дослідження об'єктів фразеології, заснованих на ідеях системно-рівневого аналізу фактів мови (В.Л. Архангельський, Н. Н. Амосова, В. П. Жуков, А.В. Кунін, М.Т.Тагіев), вивченням системної організації фразеологічного складу (И.И. Чернишова, Н.М. Шанський) і його розвиток (В.Н. Мокіенко, Ф. Н. Попов, А.І. Федоров). Особлива увага приділяється семантиці фразеологізмів, і її номінативному аспекту (В.Н. Телія), фразеоутворенню в його динаміці (С.Г. Гаврін, Ю.А. Гвоздарев), ознаками сполучуваності слів-компонентів (М.М. Копиленко, З.Д. Попова), зіставно-типологічному вивченню фразеологічного складу (Ю.Ю. Аваліані, Л.І. Розейзон), а також розробленню опису фразеологізмів у словниках (А.М. Бабкін, А.И. Молотков)[27].

У науковому відношенні вивчення фразеології має важливе значення для пізнання самої мови. Фразеологізми існують у тісному зв’язку з лексикою, їхнє вивчення допомагає краще пізнати лексичну побудову, утворення і вживання в мові. Фразеологізми складаються з окремих слів і одночасно можуть співвідноситися за значенням до цих слів. За граматичною структурою фразеологізми є реченнями. Порівняння деяких фразеологізмів показує, що між фразеологізмами певної мови існує синонімічний та антонімічний взаємозв'язок, як це спостерігається й у лексиці.

Фразеологізм, фразеологічна одиниця (ФО) — загальна назва семантично невільних сполучень слів, що не виробляються в мові (як подібні з ними за формою синтаксичні структури — чи словосполучення речення), а відтворюються в ній у соціально закріпленому за ними стійкому співвідношенні значеннєвого змісту і визначеного лексико-граматичного складу. Семантичні зрушення в значеннях лексичних компонентів, стійкість і відтворюваність — взаємозалежні універсальні і відмітні ознаки фразеологізму.

Фразеологія кожної мови — це скарбниця народу, здобуток його мудрості й культури, що містить багатий матеріал про його історію, боротьбу з гнобителями й нападниками, про звичаї, ідеали, мрії і сподівання. Так в українських ФО відбилися історичні події, відобразилося народне відношення до них: «От тобі, бабуся, і Юр'їв день», виникло на Русі після покріпачення селян. У фразеологізмах української мови відобразилось ставлення до людських здібностей і вад: золоті руки; лизати руку; простягти руку. А от історія виникнення усталених словосполучень — перемивати кісточки; піймати синицю в руку; смерть занесла свою руку та інші; піднімає завісу над звичаями, віруваннями, обрядами наших предків. Тому-то фразеологія привертає увагу мовознавців, істориків, етнографів, філософів.

Інша особливість фразеології - образність. Вивчення мовної фразеології вводить нас у лабораторію народу — мовотворця, і не випадково з такою увагою вивчають її письменники, що бачать в українській фразеології чудові приклади образного відображення явищ та дійсності. Живописність і образність мови діє поетичними фразеологізмами на уяву слухаючого, змушуючи його переживати сказане більш сильніше, чим якби, звернувся до нього промовець діловою мовою. Наприклад: голою рукою не бери; росинки в роті не було; дати руку на відсік.

Предметом фразеології, як розділу мовознавства є дослідження категоріальних ознак фразеологізмів, на основі яких виділяються основні ознаки фразеологічності і виникає питання про сутність фразеологізмів як особливих одиниць мови, а також виявлення закономірностей функціонування фразеологізмів у мові і процесів їхнього утворення. Однак в умовах наявності єдиного предмета досліджень і не зважаючи на численні докладні розробки багатьох питань фразеології, дотепер існують різні точки зору на те, що таке фразеологізм, яким є обсяг фразеології будь-якої мови. Переліки фразеологізмів, пропоновані різними вченими, настільки відрізняються один від одного, що з повною впевненістю можна говорити про різні, в багатьох випадках прямо протилежні, що навіть виключають один одного, погляди на предмет досліджень, про різнобій і плутанину в науковій термінології, уживаної для позначення відповідних понять. Цим пояснюється і нечіткість розуміння задач, цілей і самої сутності терміна «фразеологія».

Узагальнюючи широкий спектр поглядів на фразеологію, можна відзначити наступне. У сучасній лінгвістиці чітко намітилося два напрямки досліджень. Перший напрямок вихідною точкою має визнання того, що фразеологізм — це така стійка одиниця мови, що складається зі слів, тобто по природі своїй — словосполучення. При цьому одні вчені висловлюють думку, що об'єктом фразеології є всі реально можливі в даній мові конкретні словосполучення, незалежно від якісних розходжень між ними.

Як і слова, фразеологізми :

— не використовуються щодня, і відтворюються як готові, наявні в мові одиниці з певним значенням: (англ.) by this hand (богом клюнусь); by the left hand (байстрюк); Scotch hands (дві лопатки для розрізання і накладання масла);

— визначаються стійкістю складу і сталістю структури: (англ.) handball (гандбол); handbell (дзвіночок); handcart (ручна валіза);

— часто позначене одне поняття вступає у синонімічні зв’язки з словами: (англ.) at hand (не за горами, на носу)= at hand(близько, рядом); (укр.) руки не слухаються = не слухають ні руки, ні ноги;

— виконують ту ж функцію, що й слова: (укр.) накивати п’ятами — втекти; пасти задніх — відставати; (англ.) at single hand(застарівше значення) — без будь чиєї допомоги.

Так, наприклад, М. М. Копиленко говорить наступне: «Фразеологія охоплює усі сполучення лексем, що існують у даній мові, у тому числі і так названі «вільні» словосполучення [8,с.81−84].

З іншого боку, об'єктом фразеології в межах цього напрямку визнаються тільки деякі розряди і групи словосполучень, що виділяються з усіх можливих у мові особливою своєрідністю. У залежності від того, які ознаки приймаються в розрахунок при виділенні таких словосполучень, то такий і визначається склад подібних одиниць у мові. Тільки ці «особливі» словосполучення і можуть бути названі фразеологізмами. Незважаючи на умовність понять і зв’язане з цим розмежуванням, звичайно говорять, що фразеологія може бути представлена:

— як фразеологія мови в «широкому» змісті слова, що включає у свій склад і словосполучення, переосмислені цілком, і словосполучення, у яких є не переосмислені слова-компоненти. Прикладом такого «широкого» розуміння обсягу і складу фразеології може служити точка зору В. Л. Архангельського, О. С. Ахмановой, Н.М. Шанського[5; 35].

— як фразеологія мови у «вузькому» змісті слова, що включає у свій склад тільки словосполучення, які переосмислені до кінця. До числа робіт, що відбивають таке розуміння обсягу і складу фразеології української мови, відносяться, наприклад, статті В. П. Жукова.

В обох випадках словниковий характер фразеологізму, як і лексемний характер його компонентів не ставиться під сумнів цими вченими. Фразеологізм рекомендують розглядати як номінацію ознак слова і словосполучення, підкреслюється омонімічність фразеологізму і словосполучення, що співвідноситься з ним за структурою.

Другий напрямок фразеології виходить з того, що фразеологізм — це не словосполучення (ні за формою, ні за змістом), це одиниця мови, що складається не зі слів. Об'єктом фразеології є вираз, що є лише генетичною суттю словосполучення. «Вони розкладені лише етимологічно, тобто поза системою сучасної мови, в історичному плані». Ці вирази протиставляються не омонімічним словосполученням, тому що якісно відрізняються від них. Основним у вивченні фразеологізму ставиться не змістовна і формальна характеристика компонентів, його утворюючих, і не зв’язків між компонентами, а вивчення самого фразеологізму в цілому, як одиниці мови, що має визначену форму, зміст і особливості вживання у мові. Склад фразеології утворюється з категоріально однотипних одиниць. Історія й етимологія кожного фразеологізму вивчається не в прямолінійній залежності від деяких «універсальних» схем, а як переосмислення словосполучень, та залежить від ступеня семантичної злитості компонентів, від ступеня десимантизаціі слів у словосполученнях. Основні положення цього напрямку розглядаються А. И. Молотковим у статті до «Фразеологічного словника російської мови», у його книзі «Основи фразеології російської мови» і інших працях.

Нам, ближче позиція В. В. Виноградова, що висловлена в ряді його робіт. Ця точка зору представляється найбільш виправданою, тим більше що її розділяють багато вчених — «Фразеологізм, фразеологічна одиниця — загальна назва семантично невільних сполучень слів, що не виникають в мові (як подібні з ними за формою синтаксичні структури — чи словосполучення речення), а відтворюються в ній у соціально закріпленому за ними стійкому співвідношенні значеннєвого змісту і визначеного лексико-граматичного складу. Семантичні зрушення в значеннях лексичних компонентів, стійкість і відтворення — взаємозалежні універсальні і відміні ознаки фразеологізму"[ 8, с. 381 ].

1.2 Основні ознаки ФО Багатство мови це багатство і його фразеології, тобто виразних і образних прислів'їв, оборотів, влучних і крилатих слів. Дуже часто в таких словах і зворотах лежить цілий світ, ціла історична епоха — факти побуту, уявлень, що прийшли з вірувань наших предків, реальних подій далекого минулого. І такий фразеологічний фонд — неповторне явище кожної мови.

Фразеологія — це те чи інше поняття в мові, яке не завжди передається одним словом.

Нерідко для цього використовується словесний комплекс, що представляє собою визначене, більш-менш стійке лексичне сполучення — так називану ФО.

Такі ФО можуть виконувати функції різних частин мови. Фразеологізми мають сталу конструкцію, одні і ті ж компоненти, заміна чи доповнення руйнує їх.

Фразеологічні звороти являють собою смислову, структурну єдність. Ступінь спаяності слів у фразеологізмів дуже різниться від значення усього звороту.

Фразеологією називається також уся сукупність цих складних по складу стійких сполучень — фразеологізмів. Фразеологія мови, як і лексика, являє собою тонку систему, яка має автономність, оскільки ФО принципово відрізняються, з одного боку, від окремих слів, з іншого боку — від вільних словосполучень, і в той же час входить у більш складну систему загальнонаціональної мови, знаходячись у визначених відносинах з різними його рівнями. Наприклад, як і слова, ФО складаються з фонем, що виконують змістовно-розпізнавальну функцію; це визначає системні зв’язки фразеології з фонематичним рівнем мови. ФО по-різному співвідносяться з різними частинами мови, що характеризує їхні системні зв’язки на морфологічному рівні. Виконуючи визначені синтаксичні функції в реченні, фразеологізми знаходяться в системних відносинах з іншими мовними одиницями на синтаксичному рівні.

У складі фразеологічної системи мов виділяються різноманітні парадигми (групи) ФО, які поєднуються за їх характерними ознаками поєднуваних за їхніх характерними ознаками. Крім уже згаданих груп ФО, можна розглянути і ряд інших, виходячи з їхніх власне лінгвістичних ознак: ФО — однозначні і багатозначні, омонімічні, синонімічні, антонімічні.

Велику цінність становлять приказки і прислів'я, які також належать до фразеології: (укр.) язик до Києва доведе; чорт ногу зломить; (англ.) a clean hand wants no washing(чесній людині не потрібно оправдовуватись).

Вони всебічно й багатогранно відтворюють різні сторони життя народу:

— возвеличують духовні цінності: (укр.) відкривати серце; душа співає; (англ.) have and open hand (бути щедрим);

— таврують ганебне: (укр.) вернути ніс; клювати носом; (англ.) bathe/dip one`s hands in blood (омити руки кров? ю);

— викривають вади: (укр.) в чорному тілі; шкіра та кістки;

— висловлюють співчуття, поради, вчать, наставляють і виховують людей: (укр.) мотати на вус.

По стилістичних особливостях відрізняються ФО на стилістично маркіровані і нейтральні, причому перші дозволяють виявити у своєму складі різні шари, що істотно відрізняються по стилістичному фарбуванню і стильовій приналежності.

Синтагматичні відносини ФО характеризуються можливостями їхньої сполучуваності з визначеним колом лексичних одиниць. Одні ФО відрізняються дуже обмеженою сполучуваністю. Іншим ФО властива одинична, замкнута сполучуваність, їх можна ужити лише з одним-двома словами: (укр.) живіт підвело; клювати носом; (англ.) dead hand (юрид. «мертва рука" — володіння юридичної особи нерухомістю без права передачі).

Широку сполучуваність мають такі розповсюдженні у всіх мовах фразеологізми, як: Ахіллесова п’ята, біла ворона, зачароване коло.

Зупинимося більш докладно на системних зв’язках ФО, обумовлених лінгвістичними особливостями.

Від філософських творів Платона йдуть вирази — hand on the torch — передавати знання, мудрість; Platonic love - платонічне кохання.

Фразеологізми, що володіють близьким чи тотожним значенням, вступають у синонімічні, відносини. Подібно лексичним одиницям, такі фразеологізми утворять синонімічні ряди, які можуть входити і відповідні лексичні синоніми одного ряду. Багатство фразеологічних, як і лексичних, синонімів створює величезні виразні можливості мов.

Фразеологічні синоніми можуть відрізнятися друг від друга стилістичним забарвленням: душа розкривається — книжкове, очі розбігаються — загальновживане, на все горло — розмовне.

Вони можуть не мати семантичних розходжень, а можуть відрізнятися відтінками: (укр.) набити руку; тертий калач; (англ.) in good hands (в добрих руках). Фразеологічні синоніми, як і лексичні, можуть відрізнятися і ступенем інтенсивності дії, прояву ознаки: (укр.) лити сльози, обливатися сльозами, потопати в сльозах, виплакати всі очі (кожен наступний синонім називає більш інтенсивну дію в порівнянні з попереднім).

В окремих фразеологічних синонімів можуть повторюватися деякі компоненти (якщо в основі фразеологізмів лежать різні образи, ми вправі називати їх синонімами). Від фразеологічних синонімів варто відрізняти фразеологічні варіанти, структурні розходження яких не порушують семантичної тотожності фразеологізмів. Фразеологічні варіанти відрізняються граматичними формами дієслова, у другому — так називаними «варіантними компонентами» .

Не синонімуются і ФО, подібні в значеннях, але відрізняються сполучуваністю і тому вони можуть вживатися в різних контекстах. Антонімічні відносини у фразеології розвиті менше, ніж синонімічні. Антонімія фразеологізмів часто підтримується антонімічними зв’язками їхніх лексичних синонімів.

В особливу групу виділяються антонімічні ФО, що частково збігаються по складу, але компоненти, що мають, протипоставлені за значенням. Компоненти, що додають таким ФО протилежне значення, часто є лексичними антонімами, але можуть одержати протилежне значення тільки в складі ФО: (англ.) join hands, але частіше вживається — hand to fist (розм. — рука об руку).

Більшість ФО характеризується однозначністю: вони мають лише одне значення, їхня семантична структура досить монолітна, нерозкладна: (англ.) ask for a lady?s hand (просити руку дівчини);

Але є ФО, що володіють декількома значеннями. Наприклад, фразеологізм: голова загула.

Багатозначність виникає звичайно у ФО, що зберегли в мові часткову залежність значень. Наприклад, фразеологізм: бойове хрещення, що означало спочатку — першу участь у бої, став вживатися в більш широкому значенні, указуючи на перший серйозний іспит у якій-небудь справі. Причому багатозначність легше розвивається у фразеологізмів, що мають цілісне значення і по своїй структурі співвідносні зі словосполученнями.

Для сучасної мови більш характерний розвиток образного та фразеологічного значення в термінологічних сполученнях.

Омонімічні відносини фразеологізмів виникають тоді, коли однакові по складу ФО виступають у зовсім різних значеннях. Вони не рідко набувають додаткових відтінків у значенні. Омонімічні ФО можуть з’являтися в мові, якщо в основі образних виразів виявляються різні ознаки того самого поняття: (укр.) під рукою (близько, поруч) але під рукою (під чиєю небудь опікою), така омонімія є результатом випадкового збігу компонентів, що утворять фразеологічні обороти.

В інших випадках джерелом фразеологічних омонімів стає остаточний розрив значень багатозначних фразеологізмів. У подібних випадках важко провести границю між явищем багатозначності фразеологізму й омонімією двох фразеологічних одиниць.

Однак, оскільки вільні словосполучення принципово відрізняються від фразеологізмів: (укр.) до ручки — уживається для вираження негативної межі, міри чого-небудь; далі вже нікуди. Говорити про омонімію таких виразів у точному значенні терміна не є доцільним, бо це випадковий збіг мовних одиниць різного порядку.

Фразеологізми, на відміну від лексичних одиниць, мають ряд характерних рис:

— ФО завжди складні по складу, вони утворюються з'єднанням декількох компонентів, що мають, як правило, окремий наголос, але не зберігають при цьому значення самостійних слів: руки не туди стоять (той хто не в міє робити чогось і т.ін).

— ФО семантично неподільні, вони мають звичайно нероздільне значення, яке можна виразити одним словом: (укр.) з божої руки — легко, без зусиль; з простягнутою рукою — жебракувати і т.д. Але ця особливість властива не усім фразеологізмам. Є і такі, котрі прирівнюються до цілого описового вираження — права рука — найнадійніший, найкращій помічник у кого-небудь, тут фразеологізми виникають у результаті образного переосмислення вільних словосполучень.

— ФО на відміну від вільних словосполучень характеризують сталість складу. Той чи інший компонент фразеологізму не можна замінити близьким за значенням словом, у той час як вільні словосполучення легко допускають таку заміну. Наприклад, замість: руки не туди стоять — не скажеш що — ноги не туди стоять; не в ті руки — не в ті ноги або руки сверблять — ноги сверблять.

Однак деякі фразеологізми мають варіанти: (укр.) руки не слухаютьсяне слухають ні руки ні ноги; з простягнутою рукою — з довгою рукою(жебракувати). Проте існування варіантів не означає, що в цих фразеологізмах можна довільно обновляти склад.

ФО відрізняють відтворювання. На відміну від вільних словосполучень, що будуються нами безпосередньо в мові, фразеологізми вживаються в готовому виді, такими, якими вони закріпилися в мові, якими їх утримує наша пам’ять, це свідчить про передбачуваність компонентів фразеологізмів.

Більшості ФО властива непроникність структури: у їхній склад не можна довільно включати які-небудь елементи.

Структурною особливістю, окремих ФО, є наявність у них вкороченої форми поряд з повною. Скорочення складу фразеологізму в подібних випадках мається на увазі прагненням до економії мовних засобів.

— Фразеологізми мають стійкість граматичної форми їхніх компонентів: кожен член фразеологічного сполучення відтворюється у визначеній граматичній формі, яку не можна довільно змінювати.

— Для більшості ФО характерний чітко закріплений порядок слів: an all Parliamentary hand = старий парламентський щур.

У той же час фразеологізми дієслівного типу, складені з дієслова і залежних від нього слів, допускають перестановку компонентів: набрати в рот води — у рот води набрати; не залишити каменю на камені - каменю на камені не залишити.

Фразеологізм, як і слово — є єдиною мовою стійких сполучень. ФО у значній своїй частині не відрізняється від вільних словосполучень. Серед фразеологізмів мі можемо знайти майже всі типи словосполучень, що відзначені в активному фонді мови. Однак потрібно відрізняти ФО від вільних словосполучень. У вільних словосполученнях можна замінити одне слово іншим: довгі руки — вкрасти; руки загребущі - жадібний; золоті руки/ a crack hand — майстер.

У фразеологічному сполученні не можна довільно замінити словосполучення тобто вони мають сталість лексичного складу. Це особлива відмінність ФО від вільних сполучень. Так саме ФО відрізняються від вільних сполучень і цілісність значення — слова в складі фразеологізму утрачають свою значеннєву самостійність. У складі фразеологізму зміст мають не окремі слова, а лише усі вираження в цілому. Це значить, що ФО, як і слова використовуються в мові готовими, тобто їх треба пам’ятати, знати в тім виді, у якому вони установилися в мові, і з тім значенням яку закріпилося за ними!

Неоднорідність структури ряду ФО порозумівається тим, що фразеологія поєднує досить різнобічний мовний матеріал, причому границі деяких ФО виражені недостатньо виразно [30,36].

Незважаючи на давану оригінальність визначених фразеологізмів, їхнє утворення в мові спирається на визначені зразки.

Особливості утворення ФО зв’язані з типом матеріалу, на базі якого вони створюються. В українській мові таких типів п’ять:

1) окремі слова української мови;

2) вільні словосполучення українській мови;

3) прислів'я української мови;

4) ФО української мови;

5) іншомовні ФО.

З окремих слів нові ФО виникають досить часто. Наприклад: руки загребущі - очі завидющі = ненаситна людина.

Найбільше число ФО утворюється на базі вільних словосполучень. Такі словосполучення одержують нове значення стерпне на них по подібності чи явищ їхнього зв’язку. Голова, наприклад, порівнюється з казанком, звідси — казанок варити — «голова міркує». А в англійській мові слово hand - прирівнюється до годинникової стрілки і тому набуває нового значення — стрілка годинника.

Фразеологізм як одиниця мови нерідко стає базою для утворення нових ФО. Такий шлях використовують при утворенні фразеологізмів на базі термінологічних сполучень: hand of write (почерк); the last hand (останній штрих); at the best hand (дешево) і т.д.

Особливим видом утворення нових фразеологізмів на базі існуючих є такий, коли змінюється склад і значення фразеологізму. Це як би розвиток фразеологізму, наприклад, зі словом зелений — «вільний», зелене світло — «вільний проїзд» — зелена вулиця.

На базі фразеологізмів інших мов утворюються запозичені фразеологізми.

Вживання фразеологізмів у мові історично сформувало закріплення традицію правил. Відхилення від загальноприйнятих норм припустимі від визначеного стилістичного ефекту.

Якщо норми порушені в результаті незнання особливостей вживання того чи іншого фразеологізму — виникає помилка.

В офіційних текстах найчастіше зустрічаються такі помилки:

у дієслівно-іменних сполученнях напівзнаменні дієслова можуть сполучатися з обмеженим числом іменників;

перекручування складу фразеологізму, у результаті лексичної підміни.

схрещення близьких за значенням фразеологізмів;

зміна граматичної форми слова, що входить в оборот.

Виправлення цих помилок у текстах документів обов’язково.

1.3 Критерії виділення ФО різних типів Для кожного типу фразеологізмів існують свої критерії виділення, що, однак, далеко не завжди піддаються чіткому аналізу. Для ідіом, що утворять безлічі ФО, фактори нерегулярності повинні бути виражені в максимальному ступені. Спроба орієнтації на якусь одну властивість ідіоматичності не дає бажаних результатів відносно до ідіом, оскільки жодне з охарактеризованих вище властивостей ідіоматичності не є необхідним і достатнім для усіх ідіом у цілому (А.Н.Баранів, Д.О.Добровольский). Реально практично для кожної групи ідіом, наприклад, стійких порівнянь типу — дурний як пробка, крутитися як білка в колесі, виділяється свій набір критеріїв.

Звичайно до ідіом відносять тільки словосполучення і предикативні одиниці типу грошей кури не клюють. Конструкції, аналогічні за формою і функцією реченню, у традиційних описах виключалися зі складу ідіом і попадали в сферу пареміологіі. Однак область паремій, що традиційно розуміються як не однорідна. З одного боку, до паремій відносять сентенції типу — не у свої сани не сідай, а з іншого боку — приказки — хто в ліс, хто по дрова. Останні розумніше відносити до ідіом (Д.О.Добровольский).

Можна виділити наступні параметри, по яких прислів'я відрізняються від приказок:

— наявність значення загальності, що присутствуют у значенні прислів'їв (це виражається на поверхневому рівні лексичними одиницями типу всякий, кожен, а також узагальнено-особистою формою дієслова в складі прислів'їв);

— наявність у прислів'їв «рекомендаційної сили» (Р.М.Хэар);

— велика дискурсивна залежність приказок у порівнянні з прислів'ями.

Дискурсивна залежність приказок виражається в тім, що вони «іллокутивно висловлюються» (у термінології А. Н. Баранова і Г. Е.Крейдліна) або попередньою реплікою коммуниканта, або якимись аспектами ситуації, не обов’язково вираженими словами.

На практиці класифікація ФО і критерії виділення окремих класів бувають тісно зв’язаними з конкретними задачами, розв’язуваними в рамках тієї чи іншої концепції.

1.4 Проблема класифікації ФО В. В. Виноградов виділив три основних типи ФО: фразеологічні зрощення, фразеологічні єдності, фразеологічні сполучення.

Фразеологічні зрощення (ФЗ) або ідіома являє собою давно сформований у мові, звичайно емоційно зафарбований, застиглий зворот мови.

Основною особливістю ФЗ, на відміну від сполучень і єдностей, є те, що загальний зміст їх не мотивований значенням складових елементів і не може бути з них виведений.

Слова, що входять до складу зрощення, цілком утратили семантичну самостійність і свої значення, отже, не пояснюють змісту всього обороту в цілому.

Мотивування загального значення ідіоми часто залишається неясним, а в деяких випадках може бути розкрита лише шляхом історичного екскурсу до джерел даного вираження.

Основна задача перекладача, полягає в тім, щоб підібрати визначений аналог в українській мові, правильно передати зміст даного речення. Значення ідіоми, якщо воно дається словником, відшукується найчастіше по іменнику.

ФО збагачують виразні засоби мови, додають йому жвавість і образність.

ФЗ — це абсолютно неподільні не розкладені словосполучення, визначення яких є зовсім незалежним від їхнього лексичного складу, від їхніх компонентів і так саме умовно і довільно, як значення невмотивованого словникового знака.

Фразеологічні єдності (ФЄ) або метафоричні одиниці - словосполучення, у яких значення цілого речення пов’язане з поняттям в середині образного стрижня фрази та потенційного змісту слів. ФЄ, на відміну від сполучення, являє собою нерухомий синтаксичний комплекс.

Загальне значення єдності, так само, як і фразеологічного сполучення (ФС) — мотивовано значенням слів, що входять до його складу, але воно не допускає ні підстановок, ні замін.

Що стосується фразеологічних єдностей і зрощень, то вони вживаються в газетних текстах і найчастіше — у художній літературі.

В словнику, як правило, пояснюється значення ФЄ. Відшукувати його значення потрібно по головному слову, що несе основне семантичне навантаження. У деяких випадках словник не дає значення єдності; тоді варто перекласти його дослівно по складових словах, а потім підібрати аналог. Таким чином, можна установити наступне:

— значення ФЄ, як правило, дається словником;

— знаходження значення розпочинаємо зі слова, що несе у фразеологічній групі основне семантичне навантаження;

— не можна довільно змінити стале в мові сполучення. Разом з тим ФС не є постійним комплексом і в деяких випадках допускає синонімічну підстановку чи заміну;

— треба мати на увазі, що кожна мова володіє своїми внутрішніми законами сполучуваності слів, унаслідок чого складові елементи фразеологічних сполучень не завжди є аналогічними у різних мовах.

Н.М. Шанський виділив четвертий тип ФО, назвавши їх фразеологічними вирази.

Фразеологічні вирази (ФВ) — це стійкі у своєму складі фразеологічні звороти, що виражаються не тільки семантичним членуванням, але і складається цілком зі слів з вільними значеннями.

Н.М. Шанський відзначив розходження фразеологізмів з погляду їхнього лексичного складу, а також докладно охарактеризував ФЗ з погляду їхньої структури, походження, експресивно-стилістичних властивостей.

Будучи частиною словникового складу, ФЗ утворюють кілька стилістичних шарів.

З погляду стилістичної (тобто залежно від їхнього переважного вживання в тій чи іншій сфері суспільної діяльності людей) виділяються:

— між стильові ФО;

— книжкові ФО;

— розмовні ФО;

— просторічні ФО.

Міжстильові ФЗ вживаються у всіх стилях сучасної української літературної мови. До міжстильових відносяться, такі слова «прадід», «Дід Мороз», «двоюрідний брат» тощо. Міжстильові ФЗ складають меншу частину фразеології, тому що більшість ФО утворюються або функціонують у розмовному чи в книжковому стилі. Виконуючи чисто номінативну функцію, вони не виражають ставлення мовця до визначення предметів і їх ознак. Ці ФО можна назвати нейтральними як з погляду стильового, так і з емоційного.

Книжні ФЗ використовуються в стилі художньої літератури та публіцистичному, науковому і офіційно-діловому стилях, наприклад велика кількість фразеологізмів пов’язана з античною міфологією, історією та літературою. Більшість цих фразеологізмів носять інтернаціональний характер, тому що зустрічаються у багатьох мовах: Ahilles' hill - ахіллесова п’ята; labour of Sisyphus — Сізіфова праця тощо.

Багато англійських фразеологізмів пов’язано з Давнім Римом (a bed of roses; Caesar's wife; cross the Rubicon).

Офіційно ділові і термінологічні ФО є звичайно нейтральні з погляду емоцій. Але в художній літературі і публіцистиці вживаються багато книжкових фразеологічних оборотів, що мають різне емоційне забарвлення. Значна частина книжкових фразеологізмів характеризується урочистістю і риторичністю. Серед книжкових фразеологічних оборотів виділяються також іронічні і жартівливі.

Розмовні ФО — до них належить велика частина ФЗ, ФЄ і прислів'їв, що були утворені в живій народній мові. Ці ФЗ мають яскраво виражену експресивність, чому сприяє їхня метафоричність, наприклад: сама малеча, один як билина в полі, правду матінку говорити. Серед розмовних ФЗ можна виділити групу тавтологічних, застарілих словосполучень, експресивність яких виражена повтором слів, що мають однаковий корінь, наприклад: дурень дурнем, чин чином, ні сват ні брат та інші.

Дуже яскраве емоційно-експресивне фарбування жартівливості містять ФО каламбурного характеру, наприклад: без задніх ніг, увіссати з молоком матері та інші.

Просторічні ФО мають більш знижений стилістичний характер, ніж розмовні, наприклад: від самих пелюшок, оженили мене не спитавши.

Ця група ФО характеризується яскраво вираженою емоційністю частіше вони мають негативне забарвлення: незгоди, наприклад: сунути ніс; чесати голову; сам, як палець.

Вживання ФО у мові підлягає історично сформованим, закріпленим традицією правилам. Відхилення від загальноприйнятих норм припустимі якщо мовець (або той хто пише) прагне досягти визначеного стилістичного ефекту. Якщо норми порушені в результаті незнання особливостей вживання того чи іншого фразеологізму, виникає помилка. В офіційних текстах найчастіше зустрічаються такі помилки:

— у дієслівно-іменних сполученнях на півзмінні дієслова можуть сполучатися з обмеженим числом іменників;

— перекручування складу фразеологізму, у результаті лексичної підміни;

— схрещення близьких за значенням ФО;

— зміна граматичної форми слова, що входить в оборот [6, 20, 36].

В основу іншої класифікації ФО покладені їхні загально граматичні особливості. При цьому пропонуються наступні типології фразеологізмів.

Типологія, заснована на граматичній подібності компонентного складу ФО. Виділяються наступні їхні типи:

— сполучення прикметника з іменником: наріжний камінь, зачарований коло, лебедина пісня — материнська.

— сполучення іменника в називному відмінку з іменником у родовому відмінку: точка зору, камінь спотикання, бразды правления (рос.);

— сполучення імені іменника в називному відмінку з іменниками в непрямих відмінках із прийменником: кров з молоком, душу в душу, справа в капелюсі;

— сполучення прийменниково-відмінкової форми іменника з прикметником: на живу нитку, по старій пам’яті, на короткій нозі;

— сполучення дієслова з іменником (із прийменником і без прийменника): оглянути поглядом, посіяти сумніву, взяти в руки, узятися за розум, водити за ніс;

— сполучення дієслова з прислівником: потрапити в просак, ходити босяком, бачити наскрізь;

— сполучення дієприслівника з ім'ям іменником: абияк, скрепя серце, стрім голов.

Типологія, заснована на відповідності синтаксичних функцій ФО і частин мови, якими вони можуть бути заміщені. Виділяються такі типи ФО:

— іменні ФО: наріжний камінь, лебедина пісня. У реченні вони виконують функції другорядного, присудка, доповнення; по характері зв’язків з іншими словами в сполученні можуть керувати яким-небудь членом і бути керованими;

— дієслівні ФО: водити за ніс, оглянути поглядом. У реченні виконують роль присудка; у сполученні з іншими словами можуть погодитися, керувати і бути керованими;

— ад'єктивні ФО: косий сажень у плечах, собі на розумі, кров з молоком, на риб’ячому хутрі. Вони мають значення якісної характеристики і, подібно прикметником, виступають у реченні у функції чи визначення іменної частини присудка;

— прислівникові, чи адвербіальні, фразеологізми: на живу нитку, абияк, скрепя серце, віч-на-віч. Вони, подібно прислівникам, характеризують якість дії і виконують у реченні роль обставин;

— вигукові ФО. Подібно вигукам, такі ФО виражають волевиявлення, почуття, виступаючи як окремі нерозчленовані речення.

Можна систематизувати ФО і по інших ознаках. Наприклад, з погляду звукової організації усі ФО розділяються на упорядковані по своїй фоніці і нейтральні. У складі перших поєднуються фразеологізми з вираженою ритмічною організацією: ні кола ні двору, тихіше води нижче трави, ні бе ні ме ні кукуріку; з елементами, що римуються.: вік вікувати, ні сват ні брат [17, 31].

Цікава класифікація ФО за їхнім походженням.

У цьому випадку варто виділити слов’янську фразеологію, до складу якої увійдуть ФО спільнослов'янські, східнослов'янські, власне російські. Перші мають відповідності в інших слов’янських мовах, другі - тільки в українському і білоруському, а треті характерні тільки для російської мови.

В особливу групу виділяють ФО, запозичені зі старослов’янської мови. Їхнім джерелом були християнські книги (біблія, євангеліє), переведені на старослов’янську мову.

Значну частину складають ФО, що прийшли в українську мову з античної міфології: Ахіллесова п’ята; Гордіїв вузол; Прокрустове ложе; Дамоклів меч; Авгієві стайні; Драконові закони; Танталові хліба; між Сциллою і Харибдою; колесо фортуни; сади Семіраміди. Більшість цих фразеологізмів відомі і в інших мовах, так що варто підкреслити інтернаціональний характер крилатих сполучень, з античними коренями.

Чимала кількість фразеологізмів є запозиченою з європейських мов в більш пізній час. Це ті що стали переважно стали крилатими цитатами з всесвітньо відомих художніх творів: принцеса на горошині (Г. X. Андерсен). Деякі крилаті слова приписуються великим вченим, мислителям: А усе-таки вона вертиться (Г. Галілей); Я знаю тільки те, що нічого не знаю (Сократ); Я мислю, значить існую (Р. Декарт).

Деякі фразеологізми являють собою кальки — буквальний переклад з язика-джерела: синя панчоха (англ. blue stocking), час — гроші (англ. time is money)[18].

Проблема специфіки значення ФЗ розглядалась в науковій літературі неодноразово. Науковці визначили наступні ознаки, що становлять специфіку фразеологічного значення:

— Відсутність спеціалізації компонентів у значенні фразеологічного звороту, цілісність значення фразеологізму. Ця особливість відрізняє значення ФО від значення вільного словосполучення, тому що в значенні слова теж немає спеціалізації компонентів, якщо під компонентами розуміти звуки, що складають вербальний образ слова.

— Образність, експресивність значення фраземи, зумовлена семантичним збагаченням при її формуванні. Без сумніву, як кіт наплакав — більш виразно, ніж просто — мало, а (рос.) — «ни кожи ни рожи» — виразніше, ніж — «некрасивый».

Посилення сем інтенсивності, образності в значенні фраземи. Наприклад, чугуївська верста (дуже високий); кожа да кости (рос. дуже худий).

Опосередкованість зв’язку значення ФО з реаліями, що позначаються. Іншими словами, значення ФО ніколи не буває прямим, первинним — воно завжди формується на базі уже функціонуючих слів.

Переважно оцінна функція значень фразем. Фраземи рідко виконують номінативну функцію (білий гриб, сухе вино, волозький горіх і ін.), частіше їхня функція є конотативною.

Більш вузька сполучуваність фразеологічного значення. Наприклад, слово міцно сполучається з великою кількістю слів, фразема — без задніх ніг, що має значення «міцно», — сполучається тільки зі словом — спати.

Відмінність семантичної структури багатозначного фразеологізму від семантичної структури багатозначного слова (фразеосемантичні варіанти рівноцінні, вони частіше перебувають у відношеннях детермінації).

Відсутність словотвірного значення, відсутність семантичних типів формування фразеологічних значень.

Але все ж таки названі риси не вичерпують значення ФЗ. Особлива увага звертається на специфіку образності фразем.

1.5 Семантична структура ФО ФО збагачують виразні засоби мови, додають йому жвавість і образность. Один з звичайних способів обігравання ФО полягає в тім, що слово, що входить у фразеологічне словосполучення, може бути зрозуміле як би буквально, у його основному значенні. Тоді відбувається руйнування нерозкладного за змістом словосполучення та його несподіваного переосмислення.

Величезний внесок у розгляд соціальної обумовленості змісту семантики слова, а також у розробку загальнотеоретичних і методичних аспектів проблеми «мова і культура» внесли вчені-лінгвісти Н. Г. Комлев, О. С. Ахманова, Е.М. Верещагін, В. Г. Костромаров, Т.Д. Томахін.

Однак перший фундаментальною монографією, присвяченої дослідженню, опису, а головне — доказу лінгвістичної природи нового поняття — «лексического тела» — була присвячена книга Е.М. Верещагіна і В. Г. Костомарова «Лингвострановедческая теория слова». У ній автори досліджують значення фонових знань для спілкування в осмисленій комунікації, тобто проводиться докладний соціолінгвічний аналіз слова як одиниці мови, що функціонує у визначеному соціальному контексті.

Чим більший збіг факторів, тим легший переклад метафор, тому відтворення перекладом фразеологізованих метафор є дуже ускладненим.

З погляду лінгвістики, семантична особливість ФО першої групи полягає в тому, що перший її компонент зберігає своє пряме значенн, а інші зазнають часткового або повного переосмислення.

Відповідно до висунутої лінгвістичної концепції, змістовний план слова розділяється й одним лексичним поняттям не вичерпується. Він включає і ті непонятійні «семантичні частки» (термін авторів), що викликають у людини сукупність визначених знань, сполучених з деяким змістом, і утворить те саме лексичне тло, що разом з лексемою і лексичним поняттям складає структуру слова: