Нахи на Північному Кавказе

Нахи на Північному Кавказе.

Население, що проживало біля нинішньої Чечні й Інгушетії, входила участь у ареал поширення званих кобанской і каякентско-харачойской археологічних культур. Вже на початку I тисячоліття до нашої ери там вміли плавити і кувати железо. Це населення відіграло роль подальшому розвитку этногенетических процесів, у виникненні власне чеченської та інгушської народів, як носіїв єдиної матеріальну годі й духовної культури. Саме тоді на Центральному Кавказі остаточно сформувався антропологічний тип чеченців і інгушів, як представників європеоїдної расы. Старообрядники, що на північних схилах Великого Кавказького хребта чеченські і інгушські племена входили в контакти з скіфами та інші кочовими племенами. Археологічні знахідки свідчить про міцних торгово-економічних і військово-політичних зв’язках вайнахів на той час з іншими народами та іноземними державами: античним світом, древнегрузинским, древнеармянским і перським царствами. Проте чи завжди ці контакти були дружелюбними. Сутички зі степовиками, набіги кочівників собі не дозволяли предкам вайнахів широко розселятимуться на рівнині, і на початку нашої ери вайнахи жили, в горах, перетворюючи свої поселення на недоступні кам’яні крепости.

Уход в гори чергувався із виходом рівнину. Свідчення того — поселення і могильники у селищ Сержень-Юрт, Аллерой, Майртуп, Зандак, Бамут, у яких археологами виявлено свідоцтва розвинених ковальського і гончарного промислів, різних ремесел, і навіть хліборобські орудия.

Алания.

У раніше середньовіччя в рівнинних районах Предкавказья почав оформлятися многоплеменный і багатомовний союз, який став називатися Аланией. Цей союз включав у собі, свідчать археологи, лінгвісти, антропологи, і кочівників, і осілих цих місць, переважно, нахоязычных. Це був рівнинні нахи, описані ще грецьким географом Страбоном під назвою гаргареи, мовою нахов означає «близькі», «родственники».

Кочевники-степняки, які становлять частина племінного союзу Алании, запозичили в нахов осілий спосіб життя невдовзі їх укріплені селища (городища) виникли з берегів Терека і Сунжи. Поселень було багато. Мандрівники минулих років відзначали, що аланские поселення настільки тісно розташовувалися друг до друга, що у одному селищі було чутно, як співають півні і гавкають собаки в другом.

Навколо селищ височіли величезні курганні могильники, деякі з них збереглися донині. Збереглися також сліди аланских городищ, однією із є Алхан-Калинское городище біля Грозненского району, в 16 км. на захід від Грозного, лівому березі Сунжи. Найімовірніше, як їх планують ученые-кавказоведы, тут перебувала свого часу столиця Алании місто Магас (Маас), мовою вайнахів означає «місто солнца».

Средневековые нахские племена і царства.

Чеченцы і інгуші у першій половині першого тисячоліття нової доби, які проживали на північних схилах великого Кавказького хребта, були за поруч назв, у цьому числі - «мелхи», «хамекиты», «садки». Цей вислів сягнули нашого часу з родовими прізвищами: Садой, Хамхоевы, Мелхи, що свідчать про давнини цих родов.

Півтори тисячі років тому населення Чечні й Інгушетії, що проживало в районах з Грузією й у самій Грузії, сповідувала християнство. Руїни християнських церков зберегло час. Такий, наприклад, храм Тхаба-Ерда біля селища Таргим в Ассиновском ущелині. Фахівці датують цей храм періодом раннього средневековья.

К цьому ж періоду належить встановлення зв’язків горців з іншими і далекими розвинені країни та іноземними державами. Інтенсивними були через відкликання Візантією і з Хазарією. У боротьбі Київського князя Святослава з Хазарією і князя Ігоря з половцями чеченці і інгуші виступали за своїх слов’янських друзів. Це засвідчують, зокрема, рядки «Слова про похід Ігорів », де полоненому половцями Ігорю пропонують бігти в гори. Там чеченці, народ Овлура, врятують і захистять російського князя.

В VIII-XI століттях по території Чечні проходили великі караванні шляху від хазарського міста Семендера, що розташувався орієнтовно на Північному Дагестані, до Чорного моря, до Таманському півострову і далі до європейських стран.

Другим важливим шляхом, связывавшим нахов з зовнішнім світом, був Дарьяльский прохід. Він з'єднував чеченців з Грузією й з усім переднеазиатским миром.

До епосі раннього середньовіччя належить розквіт кам’яного будівництва у країні нахов. У гірських ущелинах було побудовано сотні складних архітектурних споруд — бойові і житлові вежі, замки, склепи, храми, святилища. Пізніше з’явилися цілі поселення — фортеці і замкові комплекси, які досі вражають своїм пишнотою і майстерністю зодчих. Багато бойові вежі зводилися на піках скель і було абсолютно недоступні супротивнику. Давні архітектурні споруди вайнахів свідчить про рівні розвитку і культуры.

Татаро-монгольское нашествие.

В період татаро-монгольської навали царство Алания піддалося майже повному винищенню кочовими ордами двох полководців Чингис-Хана — Джебе і Субедея. Татаро-монголи не шкодували нікого. Мирне населення або вбивали, або вели в рабство. Худобу й передати майно були розграбовані. Сотні сіл й городищ були перетворилися на попіл. Ще одного удару по передгір'ям Кавказу був нанесений полчищами Батия 1238−1240 рр. Економічне, політичне, соціальне і духовний розвій чеченців було відкинуто тому за століття.

Населенню вдавалося рятуватися лише втечею в гори. Тут, серед стосів, вайнахи, розуміючи, що татаро-монгольське навала загрожує їм винищуванням чи асиміляцією, надавали ворогу воістину героїчне опір. Завдяки з того що частина нахов і у гори, народ зумів зберегти мову, звичаї, культуру. Тому чеченці з покоління до покоління передавали перекази і легенди у тому, як його предки в нерівній боротьбі зберегли волю і самобутність свого народа.