Гігієнічні вимоги до умов занять фізичною культурою і спортом

Реферат на тему:

Гігієнічні вимоги до умов занять фізичною культурою і спортом Для позитивного впливу занять фізичною культурою і спортом на здоров’я потрібно дотримуватись певних гігієнічних вимог. Найважливішими з них є: ритм праці і відпочинку (хроніогігієна), зміст і режим харчування, виконання нормативних вимог щодо місць занять (спортивні споруди і обладнання, стан зовнішнього середовища), одяг і взуття людей, які займаються фізичною культурою і спортом.

Біоритми під час занять фізкультурою і спортом. Під біоритмами розуміють закономірність чергування біологічних процесів, яка притаманна всім тваринам і рослинам на Землі. Фізіологічні процеси протікають за ритмами, які мають порядок, що вимірюється секундами, хвилинами, годинами, добами, місяцями, роками.

Наука, що вивчає проблему біоритмів, називається біоритмологією. Швидкий прогрес цієї науки останніми роками пов’язаний з розвитком авіації, космонавтики, океанології, біології.

Як один з розділів біоритмології виділяють хроніогігієну, головним завданням якої є обґрунтування оптимального режиму життя з метою зміцнення здоров’я, синхронізації величини навантаження з рівнем працездатності.

В гігієні фізичного виховання і спорту вивчення біоритмів (півторагодинних, циркадних, тижневих, місячних, сезонних, річних) потрібно для визначення оптимальних режимів тренувань, відпочинку, сну, для вирішення питань акліматизації та адаптації, для попередження перенапружень, спортивних травм і захворювань, для планування тренувальних і змагальних програм з врахуванням індивідуальних біоритмів. Особливості біоритмів кожної людини важливо враховувати при комплектуванні команд для конкретних змагань.

Біоритми утворились в процесі еволюції. Їх появу пов’язують з циклами обертання Землі навколо своєї вісі, навколо Сонця, Місяця навколо Землі.

Добові біоритми виникли як наслідок синхронізації з циклом оберту Землі навколо своєї вісі. Ці біоритми особливо виражені у людей (день-ніч, світло-темрява). Уявлення про добовий цикл встановлюються в корі та підкіркових утвореннях центральної нервової системи. Їх називають ендогенними (внутрішніми) або циркадними (близько добовими) на відміну від екзогенних (зовнішніх) реальних циклів обертів Землі. Циркадні ритми у людини можуть бути дещо коротшими або довшими доби — десь у межах 23−25 годин.

Ендогенний добовий ритм може змінюватися при зміні часових поясів, синхронізуючись з місцевим часом, при цьому основний імпульс в регуляції добового режиму дає сонце. Наявність біологічного годинника дозволяє оптимально підстроювати періоди активності до зовнішніх ритмів.

Основні життєві функції організму проявляють циркадну (добову) ритмічність. Це стосується температури тіла, гормональної активності, діяльності серцево-судинної системи, працездатності та ін. Хоча природний ритм активності різних функцій, як правило, перебільшує 24 год., зовнішні синхронізатори — зміна дня і ночі, загальний режим життя, рухова активність, харчування та ін. — формують стабільний добовий ритм життєвих функцій.

Вміст біологічно активних речовин у внутрішньому середовищі організму наростає і зменшується в залежності від часу дня і ночі, помітно змінюється спроможність людини до виявлення різних фізичних і психічних якостей. Найвищий рівень функціональних можливостей організму спостерігається в період з 10 до 13 год., а потім, після незначного зменшення, з 16 до 19 год. Мінімальна активність життєвих функцій спостерігається вночі з 2 до 4 год.

Механізмом добового біоритму є внутрішньоклітинний біоритм. Активність організму як функціональної системи залежить від активності його функціональних одиниць — окремих клітин. Вмістом клітини є протоплазма, у якій постійно відбуваються два протилежних процеси: анаболізм і катаболізм. Анаболіз стимулює нарощування протоплазми, ріст і накопичення енергії, катаболізм — вивільнює енергію для внутрішньої і зовнішньої роботи. Ці два процеси посилюють один одного. Так, процеси розпаду клітинних структур стимулюють їх наступний синтез, а чим більше складних структур акумулюється у протоплазмі, тим активніше може проходити наступне розщеплення з вивільненням великої кількості енергії. У цьому випадку спостерігається максимальна життєдіяльність клітини, а, отже, всього організму в цілому.

Керують цим ритмом світло і температура. Чим сильніші цих два фактори, тим активніші ці процеси. До того ж з 3 до 15 години відбувається зрушення внутрішнього середовища організму в кислу сторону. Фізичне навантаження посилює дану реакцію, а, отже, сприяє у світлий час активізації катаболізму в кожній клітині. Із зменшенням світла і пониженням температури зменшується і фізична активність. Клітини переходять у неактивний стан. Тепер в них реалізується програма відновлення, накопичення, чому сприяє також зрушення з 15 до 3 години кислотно-основної рівноваги в лужну сторону. Таким чином, головним синхронізатором внутріклітинних біоритмів є зміна дня і ночі.

У відповідності з анаболічною і катаболічною фазами біологічний годинник регулює діяльність систем і органів. Зранку зростає активність наднирників, які продукують у кров адреналін і норадреналін, що підвищує активність нервової системи, прискорює роботу серця, покращує ефективність м’язових скорочень. Тому найскладнішу роботу варто виконувати в першу половину дня, це ж стосується і фізичного тренування, енергічніше функціонує кишково-шлунковий тракт, вища секреція травних залоз. Тому більшу частину денного харчового раціону, особливо жирні та м’ясні продукти, які вимагають тривалого травлення, рекомендують приймати до 16 години. Їжа, яка споживається після 18 години, переважно депонується.

Активність обмінних процесів, температура тіла, частота серцевих скорочень, артеріальний тиск, споживання О2 протягом дня поступово зростають і досягають найвищих величин близько 18 години, а потім знижуються до мінімуму о 3−5 годині. На протязі дня збільшується в крові вміст серотоніну і ацетилхоліну, які є медіаторами (передавачами) нервових імпульсів.

Розумова і фізична працездатність протягом дня має два піка. Перший припадає на 9−13 годин, другий — на 16−18 годин, це пов’язано з підйомами активності нервової системи. Десь у 20% людей найпродуктивнішою робота є в період першого циклу. Ці люди раніше засинають і раніше встають, зранку вони енергійні, діяльні, а в другій половині дня їх активність знижується. Умовно їх називають «жайворонками». Близько 30% людей належать до «сов». Вони пізно лягають, важко встають, їх активність значно вища в другій половині дня. Решта 50% людей належать до аритміків. У них немає вираженої активності зранку або вечором і вони можуть продуктивно працювати в першій і в другій половині дня.

Встановлені півторагодинні періоди активності всередині фаз сну та неспання. У період сну через 90−100 хвилин чергуються фази «повільного» та «швидкого» сну. У фазі швидкого сну посилюється діяльність внутрішніх органів, змінюються біопотенціали мозку, виникають снобачення.

У період неспання через півтори години спостерігається підвищення творчої активності. Посилюється спроможність зосереджувати увагу, з’являється творче натхнення, підвищується емоційний тонус, вирішуються важкі завдання. Потім настає 90-хвилинний період зниженої розумової працездатності, знижується спроможність підтримувати увагу на конкретному питанні, з’являється легка сонливість.

Чергування рівня працездатності через півтори години стосується не лише розумової діяльності, але й технічно складної фізичної роботи, що притаманне спортивним іграм, двобоям та іншим видам спорту. Тому 90-хвилинні періоди у спортсменів доцільно визначати при плануванні структури тренувальних та змагальних навантажень.

Біоритми охоплюють усі види діяльності людини. Деякі вчені виділяють 23-денний фізичний цикл, 28-денний емоційний, 33-денний інтелектуальний. Половина кожного циклу проходить під знаком «плюс» (підвищена працездатність) і половина під знаком «мінус». Всі цикли починаються від дня народження і з днів-плюсів.

Спостерігали, що кожний перший місяць від дати народження є найсприятливішим для високих спортивних результатів, а кожний другий і дванадцятий — найбільш невдалими. До того ж в цей період у спортсменів знижується імунологічний захист і вони більше хворіють.

Виділяють сезонні ритми. Висока резистивність до хвороб спостерігається у грудні та січні і низька — в серпні, знижена чутливість до стресів навесні і підвищена — восени. Підтверджується наявність дворічних циклів у жінок і трьохрічних — у чоловіків. Це твердження ґрунтується на вивченні біографій спортсменів, згідно якому у чоловіків найвищі досягнення спостерігалися через два роки на третій, а у жінок — через рік.

Практичне значення біоритмів і хроніогігієни під час занять фізичною культурою і спортом.

Спортивні педагоги, використовуючи під час роботи дані біоритмології та хроніогігієни повинні враховувати наступні положення:

1. Зовнішні цикли (добові, тижневі, місячні, річні) обумовлені законами існування нашої планети, засвоєні живими організмами, включаючи людину в процесі еволюції і тому найраціональніші при плануванні періодизації в тренувальних навантаженнях. Менш обґрунтовано з позиції хроніогігігєни застосування інших циклів, наприклад чотирьохденних, дев’ятиденних мікроциклів, трьохтижневих або п’ятитижневих мезоциклів. Практикою доведена ефективність піврічних і річних макроциклів, чотирьохрічних — Олімпійських циклів.

2. Більшість циклів не співпадають у часі, і сприятливий період одного циклу може припадати на негативну фазу іншого. Крім біоритмів, на психофізичний стан людини впливають й інші фактори (емоційні, психічні, фізичні), і рівнодіюча всіх впливів може не співпадати напрямку циклічного чинника. Найбільше виражений вплив добового ритму у людей типу «сов» або «жайворонків». Вплив решти ритмів на психофізичні функції менший і також залежить від індивідуальних особливостей. Найпомітніше воно може виявитися при сумації сприятливих і несприятливих ситуацій з ритмологічними. Людям, які займаються фізкультурою, спортсменам, тренерам, педагогам варто враховувати загальні та індивідуальні закономірності біоритмів, проте не надаючи цьому фатального значення.

3. Ґрунтуючись на сучасних знаннях у галузі біоритмології і хроніогігієни, рекомендується: враховувати індивідуальні добові та 90-хвилинні цикли (для осіб, у яких вони достатньо виражені) при плануванні складних тренувальних і змагальних завдань (так, наприклад, з врахуванням індивідуальних півторагодинних ритмів може виконуватися заміна гравців у спортивних іграх), за індивідуальної виразності річних ритмів посилити лікарський контроль і самоконтроль за здоров’ям і проводити потрібні профілактичні заходи у другий і дванадцятий місяці від дати народження, при переїзді в інші часові пояси (якщо різниця між ними становить від 3 годин і більше) потрібно проводити спеціальну підготовку для поступової адаптації до нового добового розпорядку дня.

Тренування і змагання у різний час доби. Вивчення нових техніко-тактичних елементів відбувається успішніше в першій половині дня, з 10 до 12 год. Саме в цей період спостерігається максимальний рівень пізнавальних здібностей спортсмена. У цей же час відзначається пік настрою, самопочуття, розумової працездатності. Пік психологічних показників пов’язують з максимумом рівня кортизолу і катехоламінів, який виявляється у першій половині дня.

Робота над розвитком швидкісно-силових можливостей, координаційних здібностей, рухливості у суглобах буде найефективнішою, якщо проводитиметься в діапазоні 16−18 год. Саме у цей час спостерігається найвищий рівень цих рухових здібностей.

Роботу над розвитком витривалості доцільно планувати ближче до вечора — з 16 до 19 год. У цей час спостерігаються максимальні величини поглинання кисню, легеневої вентиляції, ударного об'єму, хвилинного об'єму крові та ін. У цей же час спортсмени легше долають відчуття втоми, у них інтенсивніше відбуваються відновні процеси.

Дослідження спортивної працездатності, які були виконані в природних умовах, свідчать про те, що найвищі показники, як правило, спостерігаються у вечірній час. При цьому навіть пізно увечері (о 22 год.) більшість спортсменів демонструють більшу працездатність, ніж зранку. Це обумовлено реакціями довготривалої адаптації у відповідь на практику проведення тренувальних занять і змагань у вечірній час.

Таким чином, найвищі показники працездатності спостерігаються у спортсменів у той час, коли вони звикли тренуватися. При цьому варто відзначити, що природні добові коливання вегетативних функцій без сумніву накладають відбиток на величину коливань показників спеціальної працездатності: коли час занять співпадає з фізіологічним піком життєдіяльності організму, рівень працездатності виявляється дещо вищим порівняно з тим, який спостерігається під час проведення занять в неефективний час, з точки зору фізіологічної активності.

Час проведення занять протягом доби планують в залежності від умов тренувальних занять, навчання і праці. Проте варто слідкувати за тим, щоби час занять залишався, по можливості, стабільним, оскільки перебудова режиму тренування супроводжується зниженням працездатності спортсменів, послабленням процесів відновлення після навантажень, що не може не позначитися на якості тренувального процесу. Час занять може і повинен змінюватися лише перед відповідальними змаганнями, які будуть проводитися в години, відмітні від звичайного часу занять, або ж в іншому часовому поясі.

Зміна часу проведення занять призводить до закономірної зміни ритму працездатності. Найбільш лабільними виявляються швидкісно-силові можливості: вже через 10−15 днів спортсмени виявляють найбільшу працездатність у змінений час занять. Перебудова денного ритму працездатності за показниками витривалості відбувається дещо повільніше — до кінця третього тижня. Таким чином, основні тренувальні заняття на останніх 2−3 тижнях перед відповідальними змаганнями доцільно проводити у ті самі години, у які будуть стартувати спортсмени.

Гігієнічні вимоги до місць занять фізичною культурою в школі. У відповідності з нормативними вимогами в школах передбачені спортивна зона та навчально-спортивні приміщення.

Спортивна зона розташовується на ділянці школи не ближче ніж в 10 м від вікон різних приміщень школи. У неповній середній школі площа спортивної зони становить 5800−7900 м2. У середній школі в залежності від кількості учнів вона може становити від 4900 до 10 700 м².

У школах всіх типів у спортивній зоні розташовуються легкоатлетичний і гімнастичний майданчики. У середній школі (1176−1960 учнів) проектується майданчик для спортивних ігор і легкоатлетичних метань, а також комбінований майданчик для баскетболу, волейболу та інших ігор.

У неповній середній школі (320 учнів) і в середній школі (392−984 учні) передбачений малий майданчик для спортивних ігор і легкоатлетичних метань.

Навчально-спортивні приміщення школи включають в себе спортзали і розташовані при них 2 роздягальні, 2 душові, 2 туалети і 2 спеціальні кімнати: для викладачів і для збереження інвентаря. Розміри спортзалів залежать від типу школи. У неповній середній і середній школі (192−624 учні) проектується спортзал розміром 9×18×5,4 м. У середній школі (784−1176 учні) передбачений спортзал розміром 12×24×6 м. У середній школі (1568 учнів) планується 2 спортзали: один — 12×12×3 м, а другий 12×24×6 м. У середній школі на 1960 учнів також передбачені два спортзали: 12×12×3 та 15×30×6 м.

Спортзали розміщують на першому поверсі ізольовано від навчальних секцій і секцій спальних приміщень (у школі-інтернаті). Вхід до спортзалу здійснюється безпосередньо з роздягалок або через окремий коридор з спортзалу або інвентарної кімнати передбачений вихід на спортивний майданчик (для виносу інвентаря або евакуації учнів). Основні гігієнічні вимоги до обладнання, опалення, вентиляції, освітленню та експлуатації спортзалів школи аналогічні загальним вимогам, що висуваються до звичайних спортзалів.

Температура повітря у навчально-спортивних приміщеннях в залежності від кліматичних районів повинна мати наступні величини у спортивних залах — 15−17роздягальнях при спортзалах — 19−22душових — 25роздягальнях при душових — 20−23туалетах — 17−20/p>

Гігієнічними вимогами до будівельних матеріалів для спортивних споруд є: низька теплоі звукопровідність, незначна гігроскопічність. Дані фактори створюють сприятливий мікроклімат у приміщеннях. Ці якості залежать як від основних будівельних матеріалів, з яких будують стіни та перекриття, так і від оздоблювальних і облицювальних матеріалів. Нині найширше для будівництва спортивних споруд використовується залізобетон і цегла. Для оздоблення та облицювання широко використовуються синтетичні полімери, яким притаманні добрі звукоі термоізоляційні властивості, вони красиві і є зручними для обробки. Разом з тим вони можуть виділяти токсичні речовини, що особливо небезпечно при виконанні фізичних вправ внаслідок посиленого дихання. На синтетичних матеріалах утворюються статичні електричні поля, які негативно впливають на здоров’я і працездатність спортсменів, особливо при тривалому і повторному впливі.

Для підлог у спортзалах краще використовувати дерев’яне покриття. У роздягальнях, гардеробах, буфетних і масажних кімнатах підлогу краще покривати лінолеумом, який дозволяє проводити прибирання. Таке покриття також забезпечує добру теплоізоляцію. У приміщеннях, де потрібна добра водоізоляція — душових, туалетах, ваннах — підлога покривається керамічною плиткою або цементом. У легкоатлетичних і футбольних манежах, критих стадіонах сьогодні використовують покриття з синтетичних матеріалів — тартану, рекартану, які мають високі пружноеластичні властивості, потрібні для бігу і зручні для механічного прибирання.

Стіни спортзалів фарбуються масляними фарбами на висоту не менше 1,8 м. Вони зменшують затримку пилу і зручні для вологого прибирання, проте масляна фарба знижує повітропроникність стін, погіршує вентиляцію приміщень, сприяє підвищенню вологості. Тому, як правило, для покриття стін застосовують також і клеєву фарбу (вище 1,8 м). Доцільно використовувати фарби світлих тонів з матовою поверхнею (світло-жовті, світло-зелені), які сприяють кращому відбиванню світлових променів і створенню розсіяного рівномірного світла. До того ж, світлі тони тонізуюче впливають на нервову систему і створюють сприятливий емоційний фон у тих, хто займається.

Стеля в спортзалі, де відбуваються ігри, повинна фарбуватися масляною фарбою, оскільки вона стійкіша до ударів м’яча, ніж побілка та клеєва фарба.

Гігієнічні вимоги до спортивних споруд. Спортивні споруди поділяються на основні (група А) і допоміжні (група Б). Серед основних споруд виділяють відкриті і закриті, окремі (для одного виду спорту) і комплексні (декілька окремих споруд, які об'єднані територіально).

Загальними гігієнічними вимогами до всіх спортивних споруд є: розташування та орієнтація, транспортна доступність, планування, стан оточуючого середовища — повітря, вода, ґрунт, зелені насадження, обмеження шумових подразників, мікроклімат (температура, вологість, рух повітря, радіація).

Спортивні споруди будуються з навітряного боку від об'єктів, які забруднюють повітря. Відкриті спортивні споруди бажано розташовувати на південних схилах з деяким нахилом. Забруднення ґрунту не повинно досягати тої міри, коли втрачається його спроможність до самоочищення.

До спортивних споруд повинні бути зручні під'їзні шляхи громадського транспорту, які зменшують тим, хто займається там спортом, час на дорогу і забезпечують достатній потік глядачів на змагання.

У створенні сприятливих гігієнічних умов важливу роль відіграють зелені насадження. Вони повинні оточувати спортивні майданчики. Вибирають породи дерев і чагарників, які відповідають кліматичній зоні і мають добру пилезахисну спроможність (тополі, каштани, акації). Зелені насадження знижують забрудненість повітря на 40−60% влітку і 10−15% взимку, захищають від вітру, виділяють ароматичні речовини, створюють сприятливий естетичний фон.

Під час будування спортивних споруд повинна враховуватись їх орієнтація щодо сонця, від якого залежить величина радіації, яка надходить у приміщення. Опромінення прямим сонячним промінням спортивних приміщень знижує бактеріальну забрудненість і повинно тривати не більше 3 год на добу. Оптимальна орієнтація вікон повинна бути на південь і південний схід, а повздовжня вісь критої споруди — зі сходу на південний захід.

Орієнтація спортивних споруд залежить від напрямку домінуючих вітрів. У північних районах рекомендується надавати такої форми будівлям (овал, напівсфера), щоб вітри ніби обтікали їх, а вікна не виходили в бік домінуючих вітрів. На відкритих спортивних спорудах напрямок домінуючого вітру повинен бути поперечним щодо поздовжньої вісі.

При плануванні спортивних споруд повинні враховуватись кліматичні умови. У південних районах перевагу надають павільйонному розташуванню приміщень, яке забезпечує кращу вентиляцію. Перед вікнами висаджують дерева, які затримують надмірну сонячну радіацію.

До складу спортивних споруд входять допоміжні споруди і приміщення — гардероби, буфети, роздягальні, душові, туалети, приміщення для лікарів і відновних заходів, для викладачів і адміністрації тощо. Шляхи руху спортсменів і глядачів повинні проходити окремо. З роздягальні повинен бути обов’язково вихід до туалету і душової (ці приміщення повинні бути роздільними), до спортзалу.

Особливості гігієнічних вимог до басейнів на відкритих водоймах. Басейни краще розташовувати на водоймах з текучою водою (річки), які добре самоочищуються. На озерах і ставах басейни можуть розташовуватися лише у тому випадку, якщо вони не забруднюються побутовими або виробничими стічними водами, де відбувається купання худоби, прання білизни. Басейни повинні розташовуватись на 200−250 м вище за течією джерел забруднення для того, щоб з вітром і хвилями шкідливі речовини не надходили до басейну. Деколи дозволяють розташовувати басейн не менше ніж за 2 км нижче джерела забруднення.

На поверхні води не повинно бути забруднень. Прозорість її повинна дозволяти бачити білий круг діаметром 20 см на глибині 4 м. Якість води періодично оцінюють на хімічні домішки та бактеріальне забруднення. Дно водойми, де розташований басейн, повинно бути чистим, бажано з піском, яке поступово спускається, без коряк, паль, ям. Глибина басейну для занять спортивним плаванням повинна бути не менше 1,7 м. Для стрибків у воду з висоти 5 м глибина повинна бути 3,8 м, для стрибків з висоти 10 м — 4,5 м.

Басейн розташовують на сонячній стороні водойми. Поздовжня вісь його спрямована за течією річки. Басейн повинен мати страхувальну сітку.

Особливості гігієнічних вимог до штучних басейнів:

1. Загальні гігієнічні вимоги до спортивних споруд.

2. Вода в басейні постійно циркулює через фільтри, системи підігріву і знезаражування (ультрафіолетове опромінення, озонування, лазер, хімічні речовини — мідний купорос, розчини срібла та ін.). Найпоширенішим і дешевим способом знезаражування води є хлорування — 0,1−0,4 мг/л. Таке дозування справляє подразнюючий вплив на слизову (кон'юнктиву) ока (який можна попередити за допомогою спеціальних захисних окулярів) і бактерицидний вплив на флору, яка живе на слизових верхніх дихальних шляхів, що сприяє попередженню респіраторних інфекцій.

3. Для контролю за якістю води, її бактеріальною забрудненістю, вмістом хлору роблять проби води декілька разів на день.

4. Температура води і повітря у басейнах під час плавання повинна бути +26−27>

5. Перед виходом у зал влаштовуються ніжні ванни або душ.

Гігієна одягу та взуття під час занять фізичною культурою і спортом. Гігієнічне значення одягу та взуття під час занять фізичною культурою і спортом визначається їх роллю в регуляції теплообміну і попередженню травм і пошкоджень.

Гігієнічна оцінка одягу проводиться за такими його якостями: теплоі повітропроникність, гігроскопічність, електростатичність, знезаражуваність (спроможність піддаватися знезаражуванню), обтічність (вплив одягу на зустрічний опір повітря під час руху).

Теплопровідність одягу характеризується його спроможністю проводити тепло. Чим вища теплопровідність, тим більше тепла організм буде віддавати в оточуюче середовищечим теплопровідність нижча, тим більше утримує тепло. В холодну погоду потрібний одяг з низькою теплопровідністю, в спекотну — навпаки.

З матеріалів, що використовуються для одягу, найкраще зберігає тепло вовна.

Повітропроникність одягу характеризується його спроможністю до обміну повітря між простором під одягом і зовнішнім середовищем. Шкіра виділяє піт, який містить кінцеві продукти обміну, тому під одягом накопичуються водяна пара, шкідливі гази. За належної повітропроникності простір під одягом вентилюється, що покращує дихання шкіри і сприяє виведенню продуктів метаболізму. Добра повітропроникність у вовни, бавовняних тканин, шовку, льону.

Електростатичність найменша у вовни. Бавовна накопичує електрику в 11 разів більше ніж вовна, а нейлон — в 17 разів більше. Підвищений електричний заряд одягу негативно впливає на нервову систему, шкіру людини, знижує працездатність (див.с.6).

Гігроскопічність — спроможність убирати вологу, має важливе значення при посиленому потовиділенні під час фізичних навантажень. Найвища гігроскопічність у вовни, менша у бавовни, ще менша у нейлону.

Знезаражуваність. При забрудненні одягу на нього потрапляють мікроби. Синтетичні тканини не витримують температури води вище 30−40ому під час прання мікроорганізми не знешкоджуються. Тканина, торкаючись шкіри, викликає її подразнення та інфікування з розвитком різноманітних хвороб. Бавовняні тканини стійкіше до кип’ятіння і добре знезаражуються. Прання в гарячій воді дозволяє досягти знезаражування і вовняних тканин.

Таким чином, одягу з вовни та бавовняних тканин притаманні низька теплопровідність, добра повітропроникність, висока гігроскопічність, низька електростатичність. Ці тканини добре піддаються знезаражуванню, отже, вони якнайкраще відповідають гігієнічним вимогам. Одяг з синтетичних тканин легкий, еластичний, облягає тіло і зменшує зустрічний опір повітря, проте йому притаманні гірші гігієнічні якості порівняно з одягом з вовни та бавовняних тканин.

Взуття для занять фізичними вправами повинно відповідати наступним гігієнічним вимогам: сприяти збереженню постійної температури стопи (теплопровідність взуття), забезпечувати вентиляцію стопи (повітропроникність взуття), убирати піт (гігроскопічність), не пропускати зовнішньої вологи (вологозахищеність), сприяти попередженню пошкоджень опорно-рухового апарату (нижніх кінцівок, хребта), що забезпечується вірним підбором взуття у відповідності з індивідуальними особливостями будови і розмірів ноги, амортизаційні та корсетно-підтримуючі властивості взуття. Гігієнічні якості взуття залежать від трьох його складових: шкарпетка, устілки і власно зовнішнього взуття.

Теплопровідність спортивного взуття значною мірою залежить від шкарпеток. Шкарпетки з вовни та бавовни мають кращі гігієнічні якості, зокрема теплопровідністю, порівняно з синтетичними матеріалами. При низьких температурах надівають дві пари шкарпеток — з вовни та бавовни. Взуття для холодної погоди з натуральної шкіри має кращі гігієнічні якості. Взуття зі шкіри у поєднанні з шкарпетками з вовни та бавовни добре зберігає тепло, володіє гігроскопічністю та повітропроникністю.

У сиру погоду, як правило, використовують взуття з синтетичних матеріалів — гумове. Проте гумове взуття для занять фізичною культурою і спортом не рекомендується, оскільки йому притаманна низька повітропроникність, що утруднює вентиляцію стопи і тепловіддачу, посилює потовиділення.

Враховуючи велике навантаження на стопи і весь опорно-руховий апарат під час бігу, в ряді видів спорту важливе значення мають амортизаційні властивості взуття, які зменшують ударні навантаження на суглоби та хребет. Ці якості взуття створюються завдяки грубій пружній підошві, устілок з супінаторами, які підтримують зведення стопи і тим самим підвищують її амортизаційні властивості і попереджують розвиток плоскостопості. Груба підошва та устілки сприяють також теплоізоляції.

Різні види спорту вимагають взуття з конкретними властивостями (тому і виготовляють бігові, баскетбольні, волейбольні, футбольні, тенісні та інші кросівки). Наприклад, під час метання молота і диску, в ігрових видах спорту, гірськолижному спорті і фігурному катанні велике навантаження припадає на гомілковостопний суглоб, тому взуттю надається корсетна функція (стягування шнурівкою взуття навколо гомілковостопного суглоба). У деяких видах спорту, наприклад стрибки, потрібне підвищене зчеплення взуття з опорою, що досягається за допомогою шипів на підошві.

Сучасне взуття — це складна модель з комплексом новітніх технічних розробок. Виробництвом спортивного взуття займаються чимало фірм. Одним із світових лідерів є ASICS Corporation, Japan. Успіх кросівок ASICS визначається використанням новітніх технічних рішень, найбільш значущим серед яких є амортизаційна система ASICS® GELTM на основі напівтвердої субстанції-желе, яка знаходиться у пластиковій капсулі, що розташована в середній підошві в місцях докладання ударних навантажень. Крім даної системи кросівки ASICS мають наступні цікаві технічні рішення:

— легка проміжна підошва з етилвинилацетата (EVA) створює додаткову амортизацію і має низьку теплопровідність;

— амортизаційна система ASICS® GELTM дозволяє гасити не лише прямі, але й бокові ковзні удари, не втрачає своїх властивостей при зміні температури або тиску повітря;

— система DUOMAX конструкція середньої підошви (система контролю стійкості стопи), для виготовлення якої використовуються матеріали різної жорсткості, запобігає несиметричній деформації підошви (зменшує ризик зверхпронації - скручування);

— пластина-супінатор TRUSSTIC (система контролю стійкості стопи), яка розташована під середньою частиною запобігає надмірній пронації і скручуванню підошвинадає підошви анатомічної форми і значно зменшує вагу взуття;

— роздвоєний каблук SPLIT HEEL і зовнішня підошва WAVE DUOSOLE сприяють гнучкості і відмінному зчепленню з опорою;

— AHAR гума підвищеної зносостійкості, яка використовується на ділянках підошви, що підлягають підвищеному зношуванню;

— DUOSOLE комбінована підметка, яка виготовлена із синтетичного матеріалу, вкритого зносостійкими сегментамипокращує зчеплення, зменшує вагу взуття, підвищує зносостійкість і гнучкість підметки;

— світловідбиваючи елементи над каблуком і на носку по боках;

— система швидкого шнурування;

— канавки гнучкості в передній частині.

Список літератури:

1. 1.Бенедь В. П., Ковальчук Н. М., Завацький В.І. Цілеспрямовані дії фізичних вправ на розумову працездатність людини: Навчальний посібник. — Луцьк: Надстир’я, 1996. — 104 с.

2. 2.Борисенко А. Ф., Цвек С. Ф. Руховий режим учнів початкових класів: Навч.-метод. посібник. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К.: Рад.шк., 1989. — 190 с.

3. 3.Булатова М. М., Платонов В. Н. Спортсмен в различных климато-географических и погодных условиях. — К.: Олимпийская литература, 1996. — 176 с.

4. 4.Вайнбаум Я. С. Гигиена физического воспитания: Учеб. пособие для студентов фак. физ. воспитания пед. ин-тов. — М.: Просвещение, 1986. — 176 с.

5. 5.Вайнбаум Я. С. Дозирование физических нагрузок школьников. — М.: Просвещение, 1991. — 64 с.

6. 6.Дубовис М. С. Твій фізичний гарт. — К.: Здоров’я, 1983. — 80 с.

7. 7.Зільман С.Л., Зільман В.Л., Шевченко С. М. Гігієнічне виховання учнів: Посібник для вчителів. — К.: Рад.шк., 1988. — 123 с.

8. 8.Куколевский Г. М. Гигиена физкультурника. — М.: Медицина, 1971. — 80 с.

9. 9.Лаптев А. П., Малышев И. Н. Практикум по гигиене: Пособие для институтов физической культуры. — Изд. 2-е, перераб. — М.: Физкультура и спорт, 1981. — 151 с.

10. 10.Лаптев А. П., Минх А. А. Гигиена физической культуры и спорта: Уч-ник для ин-тов физ. культуры. — М.: Физкультура и спорт, 1979. — 288 с.: ил.

11. 11.Массовая физическая культура в вузе: Учеб. пособие /И.Г.Бердников, А. В. Маглеваний, В. Н. Максимова и др.- Под ред. В. А. Маслякова, В. С. Матяжова. — М.: Высш. шк., 1991. — 240 с.: ил.

12. 12.Матеріали лекцій.

13. 13.Мейксон Г. Б. и др. Самостоятельные занятия учащихся по физической культуре /Г.Б.Мейксон, В. Н. Шаулин, Е. Б. Шаулина. — М.: Просвещение, 1986. — 112 с.

14. 14.Омельяненко В. Г. Лекції і лабораторні заняття з гігієни шкільної і фізичних вправ: Навчальний посібник. — Тернопіль: Видавничий відділ ТДПУ, 1999.-140с.

15. 15.Питание в системе подготовки спортсменов /Под ред. В. Л. Смульского, В. Д. Моногарова, М. М. Булатовой. — К.: Олимпийская литература, 1996. — 223 с.

16. 16.Рациональное питание спортсменов /Калинский М.И., Пшендин А. И. — К.: Здоров’я, 1985. — 128 с.

17. 17.Смолянский Б. Л., Шибаева Л. С. Питание спортсменов. — К.: Здоров’я, 1982. — 56с.

18. 18.Уильямс Мелвин. Эргогенные средства в системе спортивной подготовки: Учебное пособие. — К.: Олимпийская литература, 1997. — 255 с.

19. 19.Уроки физической культуры в 9−10 классах средней школы/Ю.А.Барышников, Г. П. Богданов, И. А. Водянникова и др.- Под ред. Г. П. Богданова. — 2-е изд., доп. и перераб. — М.: Просвещение, 1987. — 207 с.: ил.

20. 20.Физиология оздоровительного бега / Фурман Ю. Н. — К.: Здоров’я, 1994. — 208 с.

21. 21.Физкультурно-оздоровительная работа в школе: Пособие для учителя /С.А.Баранцев, Г. В. Береуцин, Г. И. Довгаль, И.Н.СтолякПод ред. А. М. Шлемина. — М.: Просвещение, 1988. — 144 с.: ил.

22. 22.Фізична культура в 1−11-х класах: Програми для загальноосвітніх навчальних закладів. — К.: Перун, 1998. — 64 с.

23. 23.Язловецкий В. С. Физическое воспитание детей и подростков с ослабленным здоровьем. — К.: Здоровье, 1991. — 232 с.: ил.