Ароматерапія в косметичному салоні

РЕФЕРАТ

на тему:

Ароматерапія в косметичному салоні

Ароматерапія — лікування ароматичними речовинами рослинного походження — відома людству понад 5 тис. років. З найдавніших часів були відомі і широко використовувалися ан­тисептичні, протимікробні, ранозагоювальні властивості материн­ки, подорожника, лаванди, чебрецю. Як протиотрути при різних інтоксикаціях, укусах змій, комах застосовувалися ефірні олії ро­машки, розмарину, лимона.

Ароматерапія діє відповідно до «холістичних» принципів: бу­дити і підсилювати життєву енергію і здатність пацієнта до само-зцілення. Ефірні олії діють, впливаючи як на тіло, так і на мозок, душу людини. Вони допомагають відчути дивовижну красу життя.

Вперше термін «ароматерапія» застосував французький хімік Рене-Моріс Гаттерфос у 1928 р.

Секрет виділення ніжних ароматних ефірних олій з рослинно­го матеріалу був відкритий ще у прадавні часи. Під час археоло­гічних розкопок у Месопотамії знайшли посудини для дистиляції саме такого віку. Єгиптяни широко використовували ефірні олії кедра, кориці, лимона, сосни, кропу, василька для релігійних об­рядів, бальзамування тіл померлих, лікування різних хвороб, а та­кож у косметичних цілях. На зорі розвитку таких древніх куль­тур, як китайська, індійська, вавилонська також практикувалося виділення ароматичних олій, особливо трояндової.

Греки і римляни здобули ці знання після завоювання Єгип­ту. Способи екстракції ефірних олій з рослин не один раз були втрачені і відкриті знову. Так, новий винахід методу гідродистиляції відбувся в Х-ХІ ст. в арабських країнах. Припускається, що його автором був великий арабський лікар і філософ Ібн Сі­на (Авіценна), який вперше одержав трояндову есенцію. Араби вчили європейців мистецтву екстракції ефірних олій в іспан­ських університетах, а самі знання про ефірні олії прийшли в Єв­ропу з учасниками хрестових походів.

Запах рослин зумовлений леткими ароматичними речовина­ми — ефірними оліями, що являють собою складні багатокомпо­нентні суміші. Наприклад, до складу м’ятної олії входять понад 100 органічних речовин, лавандової - близько 160, а трояндо­вої - більше 300.

Склад ефірних олій в рослин деяких видів коливається в про­цесі розвитку і залежить від умов вирощування, ґрунту, клімату, кількості сонячних днів у році, кількості опадів. Вважається, що кращу лавандову олію поставляють з гірських районів Франції, а найкоштовніші сорти лимонної та апельсинової олій виробляють на Сицилії.

Ефірні олії можуть накопичуватися в різних органах і ткани­нах рослин, наприклад, у м’яти й евкаліпта — в листіу кмину, коріандру, фенхелю — в насінніу цитрусових — у шкірціу ко­риці - в коріу кедра, сандалу, рожевого дерева — в деревиніу троянди, жасмину — у квіткахв імбиру — в коренях. Показовим є приклад гіркого апельсина: цедра містить ефірну олію гіркого апельсина (ефірна олія «кюрасао»), листя і дрібні плоди — пома­ранчеву ефірну олію, а квітки — ефірну олію неролі.

Більшість ефірних олій має пекучий смаквони добре розчи­няються в органічних середовищах (ефір, спирт, слина) і нату­ральних продуктах (мед, молоко, вершки). Вони легші за воду, погано в ній розчиняються та утворюють на її поверхні тонку плівку при спробі розчинення.

Вартість ефірних олій визначається, з одного боку, їхньою якіс­тю і наявністю розчинника, з другого — цінністю і рідкістю ефіро­олійних рослин, а також процентним вмістом ефірної олії в рослині. Так, зі 100 кг евкаліптового листя одержують до 30 кг евкаліптової олії, аз 100 кг квіток гіркого апельсина — лише 50 г ефірної олії!

Одержання ефірних олій — дуже тонка процедура. Відомо кілька методів отримання дорогоцінної олії з рослинної сирови­ни. Гідродистиляція — це найдревніший метод, заснований на здатності водяної пари витягати з рослинної сировини найменші летючі крапельки ефірної олії. Для більшості ефірних олій цей метод кращий і сьогодні і вимагає вмілого підбору самого проце­су (температури, тиску, тривалості) для кожної конкретної росли­ни. Саме так одержують трояндову олію.

Для цитрусових кращим є метод холодного пресування. А для рослин деяких видів з низьким вмістом ефірних олій для екстрак­ції останніх використовують метод анфлеражу (екстракції жирами): сировину пресують через свинячий жир, вміщений між скляними пластинами. Причому в той самий об'єм жиру додають усе нові й нові порції сировини для максимального насичення жиру ефірною олією. Таким способом одержують ефірну олію з жасмину.

Порівняно новий метод — екстрагування ефірних олій орга­нічними розчинниками. Застосування олій, отриманих таким спо­собом, може давати алергічні реакції, тому що розчинники висо­котоксичні, а цілком відокремити їх від олій дуже складно.

Протягом останніх років широко використовується метод із застосуванням скрапленого вуглекислого газу, так званий кріоген­ний метод.

Усі без винятку ефірні олії багатофункціональні, оскільки во­ни багатокомпонентні, але у їх дії є ряд загальних тенденцій:

— ефірні олії мають бактерицидні, антисептичні і протиза­пальні властивості;

— вони позитивно впливають на нервову систему, ділячись на стимулятори, адаптогени, седативні олії;

— благотворно впливають на емоції та психічне здоров’я лю­дини;

— мають біоенергетичну цінність;

— мають виражені косметичні і дерматологічні властивості, активно відновлюючи і зберігаючи здоров’я та красу шкіри і во­лосся.

ЕФІРООЛІЙНІ РОСЛИНИ Вербена — Verbena — чагарник висотою до 2 м. Листя вербени списоподібне, а невеликі за розміром квіти групуються в пірамідальні су­цвіття з липня по серпень.

Ефірну олію вербени одержують з підсушено­го листя методом парової перегонки. Олія має ли­монний запах і жовто-зелений колір, омолоджує і розгладжує шкіру, усуває пітливість, має антисеп­тичні властивості.

Жасмин. У Середній Європі з давніх часів культивується чубушник вінцевий або жасмин несправжній (Philadelphus coronarius). Це кущ з ароматними білими квітами, який помилково називають жасмином.

Ефірну олію одержують з квітів методом анфлеражу. Вона є ідеальним засобом при сухій шкірі обличчя, яка під дією олії стає світлою, пружною, еластичною — омолоджується.

Крім того, жасминова ефірна олія діє заспокійливо при депре­сивних станах, тривозі та дещо знижує артеріальний тиск.

Жожоба. Латинська назва рослини у переважній більшості наукових публікацій — Simmondsia Chinensis, а тривіальна, що прийшла з іспанської мови, — jojoba. У енциклопедичному довід­нику «Лікарські рослини» (К.- УРЕ, 1989) рослина має назву зи-зйфус справжній, китайський фінік, унабі та ююба. Внаслідок вільного перекладу поширилась назва жожоба.

Жожоба — деревовидний чагарник висотою 1−2 м з бляклим сіро-зеленим продовгуватим дещо потовщеним листям, з темно-коричневими стручкоподібними плодами.

Цей вічнозелений чагарник росте у посушливих зонах північ­ної Мексики, південно-східних штатах СІЛА, в деяких регіонах Латинської Америки, у Південній Африці, Австралії. За останні роки на півдні США вирощують понад 50 млн кущів цієї росли­ни. Тому тільки в двох штатах за рік одержують до 15 тис. т олії, точніше рослинного воску.

Рослинний віск входить до складу насіння цієї рослини і ста­новить майже 50% за масою. Склад олії жожоби визначають дов-голанцюгові нерозгалужені моноефіри жирних спиртів і кислот. Ось чому її слід класифікувати як віск, хоча на відміну від інших рослинних восків, олія жожоби залишається рідкою при кімнат­ній температурі.

Олія світло-жовтого кольору, без запаху. Стійка проти окис­лення та гіркнення протягом декількох роківпри цьому її хіміч­ний склад не змінюється.

З 70-х років XX ст. олію жожоби використовують як повно­цінну заміну спермацету та кашалотового жиру.

У кремах та емульсіях для догляду за шкірою олію жожоби можна використовувати в концентраціях до 35%. Завдяки особли­вій хімічній природі олії креми та емульсії швидко проникають у роговий шар шкіри, ефективно її пом’якшують і захищають від втрати вологи без порушення газокисневого обміну. Внаслідок високої термостійкості і присутності токоферолів олія протидіє вільним радикалам та УФ-випромінюванню, що запобігає перед­часному старінню шкіри. Завдяки кератостатичному ефекту, олія жожоби уповільнює прискорене злущування епідермальних клі­тин. При цьому шкіра стає гладенькою, оксамитовою.

Олія жожоби сприяє рівномірній засмазі і захищає від появи еритем. У складі косметичних засобів цей продукт проявляє ви­соку спорідненість зі шкірою та сприяє вираженому зволоженню і пом’якшенню шкіри, що особливо важливо при догляді за шкі­рою дитини.

Кипарис — Cupressus sempervirens L. — зустрічається майже в усьому Середземномор'ї, хоча походить зі Сходу, з Китаю, Ірану й Афганістану. Кипарис — дерево, що досягає 20 м у висоту, належить до вічнозелених, кора червоно-сірого кольору, листя дрібне і схоже на трикутні лусочки. Безбарвну чи зеленувату ефірну олію одержують з листя і шишок мето­дом дистиляції. Використовують як антисеп­тик для догляду за тонкою чутливою шкірою, схильною до подразнення і почервоніння.

— Лаванда.

Лаванда — Lavandula officinalis C. Цю рослину (назва від лат. lavare — мити) античні греки і рим­ляни використовували як гігієнічний засіб, що бу­ло пов’язано як із ЇЇ запахом, так і з яскраво вира­женими антисептичними властивостями. Підходить для догляду за шкірою будь-якого типу, усуває по­червоніння, лущення.

Лимонне дерево — Citrus limon R. — наа лежить до рідкісного різновиду вічнозелених дерев, що практично постійно має листя і плоди. Для цього потрібно, щоб воно росло в теплому кліматі Середземномор’я. Лимон­не дерево може досягати 5 м у висоту. Його листя досить велике, ясно-зеленого кольору, квіти мають дуже приємний запах і з’явля­ються в будь-яку пору року. Плоди збира­ють влітку та взимку. Ефірну олію добувають із цедри плодів методом дистиляції після пресування. Олія має ясно-жовтий чи зеленуватий колір і дуже приємний запах. Відбілює, розгладжує шкіру, ліквідує купероз, усуває ламкість нігтів, чудовий анти­септик.

Олію із насіння винограду застосовують у гігієнічній косметиці. Ця речовина дуже добре всмоктується шкіроюїй притаманні ре­генеруючі та зволожуючі якості.

Олія із насіння винограду пом’якшує, ре­генерує шкіру, усуває сухість і злущування епідермісу, а також підвищує її стійкість про­ти подразнювальних факторів зовнішнього середовища. Стійкий антиоксидант, омоло­джує та уповільнює процеси старіння організму, нормалізує лі-посекрецію шкіри, надає їй свіжого вигляду та пружності.

Отже, олія із насіння винограду є ідеальним засобом догляду за втомленою, в’ялою шкірою тіла, а також за жирним, пошкодже­ним волоссям.

Олія із зерна пророслої пшениці в Україні використовується з давніх часів. Тоді її застосовували для лікування задавнених ран і для зміцнення організму після тяжких хвороб.

Олія із зерна пророслої пшениці є неперевершеним антиоксидантом. До її складу входить знач­на кількість вітаміну Е, який збагачує, регенерує та зволожує шкіру, сповільнює процеси старіння. При застосуванні олії поліпшується метаболізм, виво­дяться токсичні речовини, шкіра стає еластичною та тугою.

Косметичні засоби, до складу яких входить олія із зерна про­рослої пшениці, рекомендуються для нормальної, сухої та змарні­лої шкіри. Це ідеальна добавка до відновних композицій для по­вік. Олію також застосовують при догляді за пошкодженим та ослабленим, схильним до випадання волоссям.

Цитрусові олії. Цитрусові - це лимон, апельсин, мандарин та інші рослини тропічних країн. Ефірні олії одержують із листя, квітів і шкірки плодів. Ефірні олії із шкірки плодів одержують методом холодного пресування. Ці олії швидко окислюються, проте їх можна зберігати від одного до двох років.

До складу цитрусових олій входить до 97% монотерпену лимо-нена, який і проявляє стимулюючу дію.

Апельсинова олія. Висока кількість лимонена (90−97%) та різні мікроелементи надають їй неповторного теплого аромату, стимулюють серцеву діяльність, активізують життєві сили.

Грейпфрутову олію одержують із шкірок грейпфрута. Зеленувата олія з легким відтін­ком аромату трави.

Стимулює обмінні процеси та утворення в організмі «гормонів щастя».

Мандаринова олія. До її складу входить 70−80% лимонена та 1% металантранилата, який діє заспокійливо.

Слід пам’ятати, що чутлива шкіра надзви­чайно швидко реагує на високі дози олій. Описані цитрусові олії мають антисептичну та шлаковивідну дію.

М’ята перцева — Mentha piperita — бага­торічна трав’яниста рослина. Стебла чотири­гранні, листя продовгуваті, темно-зелені звер­ху та світліші знизу. Рожеві квіточки зібрані у колосоподібні суцвіття.

Листя та стебла м’яти містять ефірну олію, до ЇЇ складу входять ментол, ментолін, пінен, ефіри ментолу, валеріанової та оцтової кислот. У листі також є каротин (до 40 мг %), геспе-ридин, бетаїн, рамноза, глюкоза та деякі орга­нічні кислоти.

Ефірна олія — легкорухлива прозора рідина, безбарвна чи ледь жовтувата, з характерним запахом і пекучим свіжим смаком. Як антисептичний освіжаючий засіб входить до складу зубних паст, полоскань.

М’ятна олія має протизапальну і болевгамувальну дію, зумов­лює місцеве звуження судин, зменшує свербіж і звужує пори шкі­ри, усуває явища куперозу.

Крім того, м’ятна ефірна олія ідеально тонізує шкіру, робить її пружною, свіжою.

Ромашка аптечна — Matricaria chamomil-la росте повсюдно на пустирях, лугах, полях. Це однолітня трав’яниста рослина висотою 15−50 см. Квіти в кошикових суцвіттях си­дять на довгих квітконіжкахкрайові - білі, язичковісередні - жовті, трубчасті. Цвіте в липні-серпні.

Рослині притаманний характерний аромат, який нагадує яблуневий. Росте повсюдно, а в спеціалізованих господарствах ромашку культи­вують.

Висушені суцвіття утримують ефірну олію. До її складу вхо­дять біологічно активна речовина хамазулен, терпени, каприло­ва та ізовалеріанова кислоти.

М’ятна ефірна олія має виражену антисептичну та протиза­пальну дію.

При її застосуванні шкіра світлішає, зморшки розгладжуються. її також застосовують при чутливій шкірі для зняття запалення, лущення та свербежу.

Водні настої та відвари м’яти використовують для духмяних ванн, які прекрасно знімають втому, заспокоюють пацієнта, роб­лять шкіру м’якою, оксамитовою.

Троянда дамаська — Rosa damascene (її ще на­зивають болгарською, казанлицькою, турецькою).

Колись великий філософ Сократ спитав у своїх учнів: «Що у природі абсолютно доскона­ле, красиве і корисне?» Найкращою відповіддю стала духмяна троянда, яку подарував учителю один з учнів.

Дійсно, немає жодної рослини такої ж вишу­каної та прекрасної, як троянда. На думку фа­хівців, з існуючих понад 400 сортів троянд лише 25 мають неповторний аромат.

З давніх часів ця рослина надзвичайно популярна. Пелюстки троянди використовували для приготування вина, желе, трояндо­вого цукру тощо.

Красуні Давнього Риму приймали ванни з трояндовою водою, яка надавала тілу особливої ніжності, свіжості і незрівнянного аромату. І в наші часи троянда не втратила свого значення. Екс­тракти з її пелюсток застосовують при виробництві лікерів, кон­дитерських виробів.

Проте найціннішим і найкращим у троянді є її духмяна суб­станція — ефірна олія. Це вона надає квітці неповторного аромату. Для виробництва ефірної олії культивують троянду дамаську та троянду столисту (її ще називають марокканською, французь­кою або прованською).

За цілющими властивостями найкращою вважається ефірна олія дамаської троянди. Для одержання 1 л трояндової олії ви­трачається 4 т трояндових пелюсток. Тому вартість 10 мл такої олії в світі досягає понад 150 у. о.

Слід зауважити, що ніжні трояндові пелюстки збирають вруч­ну, на світанку і з бутонів, які повністю розкрилися.

Трояндову олію виробляють методом перегону парою та ме­тодом анфлеражу. Відходи ефіроолійної переробки також є цін­ною косметичною сировиною — це трояндова вода і трояндовий віск.

До їх складу входять різні біофлавоноїди, які поліпшують процеси дихання шкіри, розгладжують зморшкивони мають ан-тиокислювальні та бактерицидні властивості.

Ефірна олія дамаської троянди досить густа, концентрована і в чистому вигляді в косметології та ароматерапії не застосовується, її розводять у пропорції 1:10 насиченими жирними оліями жожоба, паростків пророслої пшениці, виноградних кісточок, авокадоіноді - ефірною олією герані та синтетичними розчинниками.

Трояндова олія є сильним антидепресантом, її аромат створює теплу заспокійливу атмосферу. Вона стимулює кровообіг, урівноважує стан нервової системи, а також є вираженим анти­септиком.

Ця тонка субстанція може призупинити процес старіння. Тро­яндова олія регенерує, підвищує пружність та еластичність шкі­ри, нормалізує процеси обміну в сальних і потових залозах, усу­ває подразнення, запалення, висипання, лущення шкіри, ознаки куперозу. Це прекрасний засіб для усунення набряків і темних кіл під очима. Трояндова олія ефективна при лікуванні уражень шкіри, у т. ч. екзематозного та алергічного дерматитів.

Чайне дерево — Melaleuca altemifolia L. — переважно росте на болотистих ґрунтах Нового Південного Уельсу в Австралії. Цю рослину вперше описав Джозеф Банкс, який мандрував з капіта­ном Куком. Перші білі колоністи в Австралії застосовували чайне дерево як лікувальний засіб при наривах, нагноєннях і для очищення ран, що, безсумнівно, пояснюється чудовими антисептичними властивостями ефірної олії.

Чайне дерево не перевищує 6 м у висоту. Його вузьке світло-зелене листя має числен­ні пухирці, наповнені ефірною олією.

Квіти нерівномірно групуються в суцвіття і також підлягають збиранню. Ефірну олію одержують методом дистиляції. Вона має антисептичні властивос­ті, особливо щодо грибків і дріжджів.

Дослідженнями встановлено, що олія чайного дерева зміц­нює імунну систему, пригнічує збудників інфекційних захворю­вань.

Олію чайного дерева широко застосовують в ароматерапії - наприклад, при лікуванні жирної, ураженої шкіри, для профілак­тики запалення шкіри після депіляції, її також використовують як засіб проти лупи та свербежу. При цьому до шампуню дода­ють дві краплі олії. Тепла ванна, до якої додано 10 крапель цієї олії, стимулює кровообіг, знімає втому.

Особливо корисна олія чайного дерева при догляді за шкірою немовлят — подразнення швидко зникають.

Шавлія — Salvia officinalis L. Назва рослини (лат. salvere — рятувати, виліковувати) підкреслює її значення як лікарської росли­ни, насамперед антисептика. Із часів серед­ньовіччя відома приказка: «Людино, чому ж ти вмираєш, коли у твоєму городі росте шав­лія?».

Шавлія — це трав’яниста рослина висотою до 70 см. Численні чотиригранні стебла густо вкриті листям. Супротивне, суцільне листя продовгуватої формимолоде — білоповстяно опушене. Квіти синьо-фіолетові, рожеві або білі, зібрані в мутовки, які на кінцях стебел утворюють китицепо­дібне суцвіття. Зацвітає на другому році вегетації з кінця травня до липня.

До складу листя шавлії входить крохмал, смола, камедь, білко­ві та дубильні речовини, мінеральні солі та ефірна олія (до 2,5%). У свіжому листі є фітонцид, тому йому притаманна виражена бак­терицидна дія.

Шавлія відома з давніх часів завдяки дезінфікуючим, в’яжу­чим, протизапальним властивостям.

Цю рослину вводять до складу засобів для догляду за волос­сям для зміцнення коренів і посилення росту, проте насамперед вона відома як антисептик.

ВИКОРИСТАННЯ ЕФІРНИХ ОЛІЙ У медичній і косметичній практиці необхідно використовувати олії з позначкою «для професійної ароматерапії" — на них повинен бути сертифікат якості країни-виробника і гігієнічний сертифікат з обов’язковим підтвердженням органу сертифікації України.

Одним з основних правил підбору ефірних олій є «схвалення» запаху. Якщо аромат ефірної олії не подобається пацієнту, її вар­то замінити на іншу, подібну за властивостями.

Застосування фотосенсибілізуючих олій (усі цитрусові олії, олія бергамоту) потребує особливої обережності. Під впливом ультрафіолетових променів вони спричинюють розвиток на шкірі нерівної пігментації та подразнень.

Одне з основних правил ароматерапії - неухильне дотриман­ня рекомендованих доз.

У поєднанні з лікарськими засобами дія ефірних олій неод­нозначна: вони можуть підсилювати дію антибіотиків і в той же час «зводити нанівець» гомеопатичне лікування.

Ефірні олії слід зберігати у щільно закритих флаконах з тем­ного скла у темному прохолодному місці. Приміщення, де прово­дяться ароматерапевтичні процедури, необхідно регулярно про­вітрювати. Ефірні олії вогненебезпечні. Як уже згадувалося, вони добре розчиняються в алкоголі і жирах тваринного та рослинно­го походження. У косметології як транспортні чи базисні вико­ристовуються рослинні олії - мигдальна, персикова, маслинова та ін. (підбираються залежно від типу шкіри). До сумішей дода­ють 1−3 ефірних олій, але не більше 5. Використання в суміші більшої кількості ефірних олій може спричинити непередбачений результат, тому потрібно починати з однієї ефірної олії, розчине­ної в транспортній:

однопроцентне (1%) розведення — 5−6 крапель на 30 мл ба­зисної олії;

двопроцентне (2%) — 10−12 крапель;

трипроцентне (3%) — 15−16 крапель на 30 мл базисної олії.

Двопроцентне розведення є найбезпечнішим й ефективним.

Для приготування водних чи трав’яних сумішей спочатку роз­чиняють ефірну олію в розчиннику (молоко, вершки, мед), а по­тім додають у потрібну рідину.

В ароматерапії застосовуються різні методи впливу як на емо­ційний стан, на весь організм, так і на шкіру.

Аромалампа — це спеціальний контейнер, у який наливаєть­ся вода і додається 5−7 крапель ефірної олії. Свічка в нижній частині лампи нагріває воду, й аромат ефірної олії поширюється у приміщенні. Застосування аромалампи в косметичному салоні створює незвичайну атмосферу.

Ароматерапевтичні ванни — найдоступніший і найефектив­ніший метод лікування і профілактики багатьох захворювань. Те­рапевтичний ефект (седативний, судинорозширювальний, тонізу­ючий, анальгетичний) досягається за рахунок гарячої інгаляції з одночасним впливом через шкіру. Перед процедурою необхідно вимити тіло. А от після ванни тіло не обполіскують, бо олія, що потрапила на шкіру, дія­тиме ще якийсь час після ванни. Ефірні олії перед додаванням у воду розчиняють у меду, молоці, вершках.

Крім того, для ароматичних ванн використовують духмяне зілля, яке підвищує життєвий то­нус пацієнта. Так, м’ятні ванни мають збуджувальну дію, навпа­ки, ванни з мелісою діють заспо­кійливоевкаліпт і ромашка очищують шкіру та прочищають дихальні шляхи. Ромашкова ван­на рекомендується при сонячних опіках.

Ванни з ароматним зіллям швидко відновлюють сили організ­му. Слід пам’ятати: чим прохолодніша вода, тим інтенсивніший кровообіг. Таку ванну приймають від 5 до 10 хвилин.

Якщо температура води вище 37 °C, то людина в ній не відпо­чиває, а втомлюється, шкіра втрачає вологу, а серце відчуває пе­ревантаження.

Пацієнт одержить величезну насолоду, якщо після душу чи ванни йому подадуть нагріті рушники для обличчя і тіла.

Сауна, лазня. При високій температурі пори шкіри розширю­ються, що сприяє повнішому впливу ефірних олій через легені (вдихання пари) і шкіру. В умовах косметичного салону у вапо­ризатор можна додати 1−2 краплі ефірної олії для ефективного розпарювання шкіри обличчя перед очищенням.

Ароматерапевтичний масаж — загальний і точковий — най­більш популярний і дуже ефективний метод застосування ефір­них олій. Будь-який масаж, а тим більше аромамасаж, має роби­ти фахівець. Обов’язкова умова для досягнення найкращого результату — дещо підвищена температура в приміщенні.

Поряд з наведеними вище методами, косметолог може зба­гачувати лосьйони, креми, маски, додаючи в них різні ефірні олії.

Отже, ефірні олії та ароматерапія є надійними помічниками у практиці косметологавони допомагають у лікуванні проблем­ної, «втомленої», старіючої шкіри, прикрашають життя і захи­щають красу одним із наймогутніших і найсекретніших біоло­гічних механізмів ще не пізнаного рослинного світу, який нас оточує.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Владимиров В., Зудин Б. Кожньїе й венерические болезни: Атлас. — М.: Медицина, 1980. — 288 с.

2. Дугін О. М., Слєпцов В. Б., Галайчук А. А. Збірник законо­давчих та нормативних документів, що регламентують діяльність підприємств внутрішньої торгівлі. — К., 2004. — 304 с.

3. Калантаєвська К. А. Морфологія та фізіологія шкіри лю­дини. — К.: Здоров’я, 1965. — 304 с.

4. Кольгуненко Й. Й. ОсновьІ геронтокосметологии. — М.: Медицина, 1974. — 224 с.

5. Косметический пилинг: теоретические й практические ас-пектьі. — М.: Косметика й медицина, 2003. — 224 с.

6. Новикова Л. В. МетодьІ физиотерапии в косметологии. — М., 2001. — 176 с.

7. Новая косметология. — М.: Косметика й медицина, 2002.

8. Озерская О. С. Косметология. — СПб.: Искусство России, 2002. — 416 с.

9. Практическое пособие для косметолога-зстетиста. Ч. 1,2/ Под редакцией Л. В. Новиковой. — М., 1999;2000.

10. Справочник по косметике / Под общей редакцией проф. М. А. Розентула: — М.: Медицина, 1964. — 336 с.

11. Фицпатрик Т., Джонсон P., Вулар К. й dp. Дерматология: Атлас-справочник. 3-є издание. — М.: Практика, 1999. — 1088 с.

12. Фержтпек О., Фержтекова В., Шрамек Д. й dp. Космето­логия: Теория й практика. — Прага: MAKSDORF, 2002.

13. «Les Nouvelles Esthetiques». — М.: Космопресс, 2000;2004.

14. Rassner G. und Steinert U. Dermatologie. Lehrbuch imd At­las. — Urban&-Shwarzenberg, 1992. — 384 s.