Використання новітніх інформаційних технологій для формування іміджу держави

Використання новітніх інформаційних технологій для формування іміджу держави

Вступ

У ринковій економіці незалежні, самостійні виробники товарів й послуг, а також усі тих, хто забезпечує безперервність циклу «наука — техніка — виробництво — збут — споживання «не зможуть успішно діяти на ринку, не маючи інформації. Підприємцю потрібна інформація про інших виробників, про можливих споживачів, про постачальників сировини, що комплектують й технології, про ціни, про положення на товарних ринках й ринках капіталу, про ситуацію в діловому житті, про загальну економічну й політичну кін «юнктуру над своїй стране, але й й в усьому світі, про довгострокові тенденції розвитку економіки, перспективи розвитку науки й техніки й можливі результати, про правові умови господарювання й т. п. У зв «язку із цим доцільно проаналізувати інформаційний ринок, значна частина послуг якого відноситься до сфери ділової інформації.

У розвитих країнах значна частина інформаційної діяльності протягом останніх двох десятиліть укладати ринкові відносини й виступає в якості одного із найважливіших елементів ринкової інфраструктури по обслуговуванню, реалізації й розвитку ринкових відносин, а також як самостійний спеціалізований сектор ринку, на якому пропонуються особливі продукти й послуги.

Сучасний інформаційний ринок включає три взаємодіючих області:

інформацію;

електронні догоди;

електронні комунікації.

В області електронних угод ринок інформації виступає не посереднім елементом ринкової інфраструктури, область електронної комунікації знаходиться на стику із галуззю зв «язку, а інформація, відноситься до нематеріального виробництва.

Ринок електронних угод (операцій, transactions) включає системи резервування квитків й місць у готелях, замовлення, продаж і обміну товарів й послуг, банківських й розрахункових операцій.

На ринку електронних комунікацій можна виділити різні системи сучасних засобів зв «язку й людського спілкування: мережі передачі даних, електронну пошту, телеконференції, електронні дошки оголошень й бюлетені, мережі й системи вилученого діалогового доступу до баз даних й т.п.

На світовому ринку інформації прийнято розрізняти наступні основні сектори, що також характерні й для України:

Сектор ділової інформації;

Сектор інформації для фахівців;

Сектор масової, споживчої інформації.

Підприємцю потрібна інформація із всіх 3-х секторів, але й успіх його діяльності визначається насамперед своєчасним використанням ділової інформації. 1.

Інформаційний простір бізнесу.

Сучасний інформаційний ринок по характері даних можна розділити на кілька основних секторів:

1. Сектор ділової інформації уявлень такими видами й джерелами, як:

1.1. Біржова й фінансова інформація — інформація про котирування цінних паперів, валютні курси, дисконтні ставки, ринки товарів й капіталів, інвестиціях, цінах. Джерелами такої інформації є біржі і обслуговуючі їхнього спеціальні служби біржової й фінансової інформації. Головним чинником, що забезпечує комерційну цінність такої інформації, є її повнота, точність й оперативність.

1.2. Економічна й статистична інформація — числова економічна, демографічна й соціальна інформація. Надається органами керування економікою й службами Статистики (державними й недержавними) у виді динамічних рядів, звітів, оцінок, прогнозів й т.п. Поряд із такими чинниками, що забезпечують комерційну цінність інформації, як повнота, точність й оперативність, особливе значення має приступність (не засекреченість) її споживачу.

1.3. Комерційна інформація — адресно-реквізітні дані про галузі, підприємства й їхніх відповідальних співробітників (включаючи дані про напрями діяльності, асортименті продукції, що випускається, цінах й т.п.). Джерела її - державні й цілий ряд недержавних організацій. Багато добірок комерційної інформації, пропоновані на інформаційному ринку як самостійні продукти, є вторинною переробкою інформації, що збирається різними державними (звичайно відповідають за реєстрацію, ліцензування і/чи перевірку різних аспектів діяльності підприємств й організацій різних форм власності). Головним чинником, що визначає товарну цінність інформації, є повнота й точність (адекватність змінам, що відбуваються,) даних.

1.4 Інформація із комерційних пропозицій надходить від спеціалізованих фірм — інформаційних торгових посередників. У найпростіших випадках (наприклад, при дослідженнях ринку, що не припускають як невід «ємну частину негайної купівлі-продажу) досить лише інформації про товари й ціни. У більшості ж комерційно значимих випадках потенційних продавців й покупців цікавлять ще і адресно-реквізітні даних контрагентів, без які контакт між ними й, отже, угода просто більше не відбудуться. Сьогодні невід «ємною частиною послуг, зв «язаних із наданням такої інформації, стає можливість негайного висновку догоди за результатами пошуку/добору даних. Якість цієї супутньої послуги визначає успіх у цьому секторі інформаційного ринку.

1.5. Політичні, економічні, військові й т.п. новини, що цікавлять представників різних соціальних груп, зокрема, підприємців. Головним чинником успіху тут служити оперативність («завтрашні дані повинні бути опубліковані вчора »), точність (відповідність фактам, відсутність перекручувань) й вірогідність прогнозної складової.

2. Сектор юридичної (нормативної) інформації із підрозділами по видах законодавчих й підзаконних (відомчих) документів по різних аспектах господарської діяльності;

2.1. Загальногосподарські акти (цивільне, арбітражне, податкове право).

2.2. Акти, що регламентують окремі види діяльності (наприклад, зовнішньоекономічне, торгове, банківське, біржову, ліцензування різних видів діяльності, митні проблеми, захист авторських прав й т.п.).

2.3. Акти, що регламентують перетворення прав власності в перехідний період (приватизація засобів виробництва, землі й т.п.).

2.4. Нормативні й рекомендуючі документи по стандартизації, включаючи порядок сертифікації виробів, проблеми відповідальності за недотримання стандартів й проблеми, зв «язані зі збільшенням попиту на тих товари, якість які сертифіковано належним чином й т.п.

Головні фактори у всіх підрозділах даного сектора — це:

можливість одержати не лише метадані (дані про зміст, й місцезнаходженні цікавлячих споживача даних, наприклад, бібліографію), але й й сам тексти відповідних актів, відстеження постачальниками даних численних змін, поповнень до змін й виправлень до доповнень;

можливість одержати зведений документ, у який внесені усі діючі модифікації документа;

відстеження не лише законодавчих, але й й відомчих актів, що не доводяться до зведення тихий, кого карають за їхнє порушення.

3. Сектор інформації для фахівців (бібліографія й першоджерела). Відмінність її від ділової й нормативної інформації, що відповідає на запитання хто, що, де, коли й на які умовах полягає до того, що вона відповідає на запитання навіщо, як й що якщо, якщо й призначена не для підприємців й працівників комерційних служб, а співробітників функціональних (у тому числі - інженерних й науково — дослідницьких) служб.

4. Сектор соціально-побутової (сервісної) інформації призначений (на відміну від попередніх видів) обслуговувати особистісні потреби людей.

5. Сектор технічних й програмних засобів для автоматизації офісної і управлінської діяльності (збору, обробки й використання даних) упритул примикає до чотирьох вищевказаного.

Варто враховувати, що користувачу потрібна не метаінформація із даними про тім, де й як він може сам знайти й зібрати необхідні йому дані), а інформація, зібрана й перероблена виконавцем (часто обсяг побажань досягає рівня інформаційно-маркетингового дослідження).2.

Комплекс побажань потенційних користувачів:

глибина пошуку і обсяг зібраних/перероблених даних повинні бути максимальні;

час збору/переробки даних й ціна оплачуваних послуг — мінімальні;

результат доставлений «на стіл «у погодженому (чи усі в машиночитаному, чи усі в друкованому) виді за принципом: «максимум інформації від виробника при мінімумі витрат із боці споживача » .

Побажання ці виникають із боці покупця зовсім не проти того, що він не розуміє трудомісткості виконання замовлення і/чи високої комерційної ціності добутих даних. Навпаки, багато хто добро розуміють цінність інформації. Алі саме ці, найбільш цивілізовані, групи підприємців випробують сьогодні найбільший дефіцит інвестиційних ресурсів. Вони чітко усвідомлять, що їхнього первісного капіталу просто більше не вистачить, щоб витягти із отриманої інформації закладену в ній потенційний прибуток.

Нова роль бібліотеки Фахівці із Центральної спеціальної бібліотеки Дослідницького центру на м. Юліхе (Німеччина) спробували зрозуміти, чи розташовує сучасна бібліотека перспективною концепцією: котрі інформаційні потреби суспільства й можливості самої інформації має бути їй враховувати й відповідно котрі інформаційні мережі треба створювати. Ці запитання смердоті обговорювали із бібліотекарями Великобританії, США і інших країн. Було вирішено провести серйозні дослідження й потім — по їхнього результатах — організувати «мозкову атаку «по створенню моделі бібліотеки майбутнього.

У 1991 році аналогічне дослідження запропонував провести незалежний консалтинговий й дослідницький центр Comedia у Великобританії. У рамках дослідження стояло розглянути можливості створення бібліотечної мережі. Через рік до центру Comedia приєдналися сім експертів в області бібліотечної справ й двадцять співробітників бібліотек. У підсумку було б проведено загальнонаціональне дослідження Майбутнє публічних бібліотек, й наданіі ними послуги.

Публічна бібліотека у Великобританії розглядається як деякий інформаційний центр й місцевий архів. У тієї ж годину це місце, де можна поспілкуватися із друзями, спокійно посидіти із книгою, погортати газету чи журнал — безкоштовно й без усякого тиску із сторони. Бібліотека, по суті, нейтральна й цілком демократична територія, відкрита для шкірного. Вона дозволяє відчути собі не є споживачем, а громадянином. Тут стираються грані між навчанням й відпочинком, освітою й розвагою, випадковим читанням й поглибленим вивчанням якого-небудь предмета.

Дослідження Майбутнє публічних бібліотек й наданіі ними послуги враховувало всю сукупність зовнішніх умів, здатних цілком змінити вигляд бібліотеки. Впливові сили суспільства вимагають, щоб її діяльність знайшла новий розумний зміст, наповнилася новим змістом. Це викликано іншим рівнем функціональної грамотності населення й відчутним вторгненням ринку до сфери вільного години людей. Здається, що, над традиційним місцем бібліотеки в суспільстві нависла погроза. Однак розпорядження про безупинне утворення безлічі людей й важливість інформаційних технологій для економічного розвитку надає бібліотеці нові можливості. 3.

Інформаційний ринок у країнах Центральної й Східної Європи Складно зробити повний огляд інформаційних продуктів й послуг у країнах Центральної й Східної Європи. Однак західні постачальники інформації, думає Еге. Симоні, повинні знаті, що:

існує величезна усвідомлена потреба в діловій інформації;

інформаційна мережа винна створюватися усередині кожної окремої країни й лише потім виходити на міжнародний рівень, а чи не бути настільки глобальної, як був Східна Європа;

при створенні інформаційної мережі прийдеться співробітничати із місцевими постачальниками інформації.

Міжнародна конференція в Щецині познайомила учасників із роботою агентств у Празі, Санкт-Петербурзі й Москві, у Польщі (при сприянні Великобританії) й в Литві. Загальні зведення про ці агентства такі:

їх не можна віднести до часток — за деяким виключенням (у Празі) смердоті виникли на базі бібліотек й інформаційних центрів;

вони цілком доречні в рамках виникаючих економічних структур, але й залежать від приватної ініціативи, доти ж їм припадати переборювати безліч перешкод. Ділова інформація існувала й до 1989 року, але й між економічною інформацією і інформацією в умовах твердого планування є значна різниця. Часто наявна інформація був просто невірної, що, наприклад, вилилося в повне незнання в Західній Німеччині реального стану економіки. Доступ до інформації про економіку країн Центральної й Східної Європи був закритий, а виходить, й конкуренція був неможлива й небажана.

Тепер важливо налагодити централізовану інформаційну систему, що приведе до появи нових фірм. Ряд інформаційних агентів незалежні й самостійно заробляють гроші, деякі пропонують платні послуги, одержуючи при цьому засобу із бюджету. Одні розоряються, інші поєднують свої зусилля, треті процвітають. Добре працюють агентства із професійним штатом. Бібліотеки беруть доля в цьому процесі, оскільки їм припадати заробляти гроші. Свої послуги смердоті оцінюють по-різному, годиною занадто високо, бо бюджетні асигнування постійно зменшуються, а засоби для розвитку необхідні. Значний розкид цін на інформаційні послуги говорити про ті, що ці служби не вміють поки оцінювати ситуацію на ринку. Багато хто також сподіваються на бюджет.

Бібліотеки можуть конкурувати на інформаційному ринку, бо мають компетентних, ерудованих фахівців, крім того, міжнародні зв «язки в бібліотечному середовищі более розвиті, чим у приватного інформаційному секторі.

Технології комерційного поширення інформації.

Результатом застосування нових інформаційних технологій є надання користувачу цікавлячих його даних у виді інформаційних послуг на базі інформаційних продуктів. При цьому дані визначаються як події, записи чи інструкції, представлені в будь-якій конвенціональній формі, що виражають будь-яку інформацію й піддаються комп «ютерній обробці.

Сукупність даних, сформованими їхніми виробниками для подальшого поширення, являє собою інформаційний продукт, чи продукт інформаційної діяльності, що може існувати як у речовинній, то й в нематеріальній формі. Таким чином, інформаційний продукт відбиває інформаційну модель виробника, у якій втілені в першу чергу його власні представлення про деяку предметну область. Однак цінність інформаційного продукту для користувачів, а отже, й його комерційний успіх залежать від того, наскільки він зможе задовольнити потреби користувачів. При цьому одержувана інформація сприймається як первинні дані, яким ще лише має бути статі інформацією, будучи сприйнятої у межах інформаційних моделей користувачів (представлень користувачів про цікавлячу їхній предмет області).

Зрозуміло, виробники комерційних продуктів намагаються врахувати у своїх моделях також й моделі користувачів. Проте інформаційні моделі виробників й користувачів ніколи не можуть цілком збігтися, бо користувачі часто вже не оформляють (явно чи неявно) свої досить неясні представлення про ті, Яка інформація їм потрібна, у чіткі інформаційні моделі, що перешкоджає обліку цих представлень у концепції продукту; якщо навіть такі моделі якимсь чином й існують, то, по-перше, виробник може про їхнього не знаті і/чи невірно їхнього сприймати й, по-друге, ці моделі в різних користувачів можуть не збігатися один із одним, роблячи тім самим побудову абстрактної інформаційної моделі «користувача взагалі» важко вирішуваної, а нерідко — й не має практичного змісту, задачею.

Розбіжності інформаційних моделей виробників й користувачів виявляються головним чином у тім, що користувачу потрібні дані в іншому обсязі і в іншій структурі в порівнянні із тім, як це зроблено в інформаційному продукті. При традиційних інформаційних технологіях такі розбіжності звичайні, що може бути проілюстровано наступним прикладом. Припустимо, деякий користувач (читач), що вирішує кросворд, бажає довідатися назву озера в штаті Іллінойс (США) з семи літер (перша—"М"). Його інформаційної моделі найбільшою мірою відповідала б спеціальна брошура, що містить 51 розділ (за кількістю штатів США), у кожнім із який перебував б алфавітний покажчик озер, розташованих у цьому штаті. Ос-кільки дана конкретна потреба нетипова, то такої брошури може не бути взагалі чи вон є, але й надійно похована под купою видань, що відповідають подібним потребам (типу «Пустелі США», «Гірські масиви США» й т.п.). У будь-якому випадку, якщо лише подібної брошури немає под рукою, читачу нічого не залишається, як звернутися до енциклопедії, що втілює представлення її творців про світобудову (велика частина цих представлень гіпотетичного читача, природно, не цікавить). У результаті довгих пошуків читач зупиняється на з статтею «США», де после фактичного переструктурування даних (ігнорування усього, що не відноситься до озер, а чи не відноситься перед тим гнітюча частина з статтею) він, нарешті, не без роботи знаходить відповідь («Мічиган»).

Нові інформаційні технології, на відміну від традиційних, припускають надання користувачу не лише інформаційного продукту, але й й засобів доступу до нього (засобів пошуку, обробки, представлення й т.п.). Ці засоби дозволяють користувачу непросто візуаліз увати зміст комп «ютерних файлів, у які втілений інформаційний продукт, але й і одержати інформацію в обсязі й форматі, що релевантні саме його потребам.4.

В ідеальному випадку засобу доступу повинні забезпечити пошук й представлення інформації, що відповідає потребам користувача, де б вон не перебувала. У термінах приведеного вище приклада це означає, що користувач інформаційного продукту (електронного аналога енциклопедії) повинний матір можливість знайти назву озера, оперуючи лише термінами «озеро» й «штат Іллінойс» й не знаючи, що в дійсності ця назва знаходиться в з статтею «США». Подібна можливість традиційно зв «язується із поняттям інформаційної послуги.

Поява інформаційних послуг розширило попит на інформаційні продукти, бо сприяло індивідуалізації пропозиції його наближенню до індивідуальних переваг окремих користувачів, а також зближенню інформаційних моделей виробників й користувачів. Крім того, користувачу не обов «язково уже матір цілком інформаційний продукт, що за інших рівних умів здешевлює реально отриману інформацію.

Таким чином, інформаційна послуга є поряд із інформаційним продуктом найважливішою характеристикою нових інформаційних технологій (ця єдність відбивається абревіатурою «ІПП» —"інформаційні продукти й послуги").

У найбільш загальному виді сучасні технології комерційного поширення інформації мають на увазі, що користувачі зі свого термінального прилаштую «спілкуються» із інформаційними продуктами, основними із який є бази даних (БД) за допомогою спеціальних програмних засобів. Ос-кільки подібне «спілкування», чи сеанс, здійснюється за схемою «запит-відповідь» й протікає в реальному часі (тобто відгук на запити із «являється безпосередньо в ході сеансу, а чи не по його закінченні, як при пакетному (batch) режимі), про відповідні технологіях говорять як про діалоговий, чи інтерактивних (online). Основні їхні види — удалінні банки даних, ІПП на технічних носіях, відеотекс.

Вилучені банки даних. Цей вид технології припускає колективний доступ користувачів до інформаційних продуктів, зосередженим на єдиному комп «ютері, чи хост-ЄВМ (host computer), у діалоговому режимі по мережах передачі даних.

Інформаційними продуктами тут виступають БД по різних предметних областях, а також різні метадані: директорії, рубрікатор і і інші дані, що полегшують користувачу пошук у БД. Інформаційні послуги надаються завдяки наявності різноманітних засобів пошуку, обробки й видачі інформації. Інформаційні продукти й програмні засоби є головними елементами банків даних чи автоматизованих банків даних (АБД) — основної організаційної форми, у якій розвиваються сучасні технології комерційного поширення інформації.

Відповідно до визначення Міжнародної конфедерації суспільств авторів й творців (International Confederation of Societies of Authors and Composers) банком даних називається сукупність (ensemble) наборів даних, а також зв «язаних й реляційних файлів. Однак не кожна сукупність даних, занесена в пам «ять комп «ютера, утворить АБД. Для цого необхідно виконання двох умов:

дані повинні складати деяке єдине ціле, тобто повинні бути відібрані на підставі стабільного класифікаційного критерію;

до відповідного інформаційного продукту повинний бути організований доступ визначеного числа користувачів.

У результаті АБД може бути визначена як система спеціальним чином організованих даних, програмних, технічних, мовних й організаційно-методичних засобів, призначених для централізованого нагромадження й колективного багатоцільового використання цих даних.

Базами даних називаються масиві машиночитаної інформації, що відносяться до визначеної предметної області і організовані на відповідному логічному й фізичному рівнях представлення. Доступ до АБД здійснюється із терміналів користувача, якими можуть бути яке-небудь спеціальне устаткування, але й найчастіше персональні комп «ютери чи інші інтелектуальні термінали, що дозволяють користувачу робити післясеансову обробку знайденої інформації.

Основними особливостями даної технології, що визначають багато в чому й її достоїнства, й її недоліки, є:

надання користувачу лише інформаційних послуг, а чи не безпосередньо інформаційних продуктів, у результаті чого він одержує (а часто і оплачує) лише ту інформацію, що йому дійсно потрібна;

повнота інформації, зв «язана із завантаженням на хост-ЄВМ великих масивів даних;

висока швидкість відновлення інформації;

відносно розвите програмне забезпечення, що дозволяє не лише знаходити і одержувати інформацію, але й й при необхідності здійснювати її графічну, наукометрич ну й економетрич ну обробку.

Послуги АБД, чи інтерактивні послуги, можуть надаватися в локального (local) й вилученому (remote) режимах. У першому випадку користувач працює із терміналами, прямо підключених до хост-ЄВМ (приклад: читачі бібліотеки, що здійснюють пошук в АБД, розташованому на її обчислювальному центрі, із терміналів, розкиданих по всьому приміщенню бібліотеки). Вилучений режим, навпроти, припускає, що АБД може фізично знаходитися як завгодно далеко від користувача, так що для їхнього із «єднання вимагаються спеціальні мережі ЕОМ (мережі передачі даних). Хоча останнім годиною локальні послуги починають активно конкурувати із вилученими, останні продовжують залишатися найбільш популярним виглядом інтерактивних послуг.

Правове середовище інформаційної діяльності.

Законодавча основа. Існуюча в Україні правове середовище в цілому може розглядатися як сприятлива для розвитку інформаційної діяльності й ринку інформаційних продуктів й послуг. Основою законодавчого регулювання інформаційної діяльності в Україні виступає її Конституція. Згідно із Конституцією Україні «Кожний має право вільно шукати, одержувати, передавати, робити й поширювати інформацію будь-яким законним способом. Перелік зведень, що складають державну таємницю, визначається федеральним законом ». Зрозуміло, що таке конституційне формулювання, яку несе в собі максимальну волю інформаційної діяльності із обмеженням прагнень відомств до закриття інформації, створює гарне правове середовище для становлення й розвитку інформаційного ринку.

Серед основних законів, що визначають правовий режим баз даних можна назвати:

Цивільний Кодекс Україні;

Закон України «Про авторське право й суміжні права » .

Наявні закони і інші правові акти по базах даних поки не вирішують багатьох проблем, висунутих практикою. Для України однієї із найбільш важливих є проблема якості й. насамперед, вірогідності інформації в базах даних, а також ступінь відповідальності них різних учасників ринку.

Аналіз діючого законодавства показує, що в Україні в даний годину не існує практично ніяк обмежень передати відкритої інформації із України і в Україні в будь-якій формі й на будь-якому носії. Відпрацьовані й відповідні механізми митного оформлення, хоча смердоті то й заходь для валютного контролю, годиною здаються зайво твердими.

Визначені проблеми можуть виникнути в зв «язку із зростанням трансграничних потоків інформації в майбутньому, однак, поки в Україні смердоті навіть не усвідомлені. На практиці для українських інформаційних служб найважливішими є не специфічно правові проблеми, а загальний правовий клімат, для якого характерні постійні зміни законодавства, що регулює господарську діяльність й. насамперед податкового.

На початку 90-х років на інформаційні служби як на інноваційні організації був розповсюджений режим пільгового оподатковування на прибуток. Однак дуже мало служб змогло скористатися цими пільгами, бо процедура сертифікації підприємств у якості інноваційних виявилася вкрай складною. Ті ж саме стосується пільг, отриманих у рамках законодавства про підтримку малих підприємств, число й частка які в інформаційному бізнесі дуже велика. Щоправда, у даному випадку основною причиною не використання пільг стали їхнього скасування й відновлення в процесі численних змін законодавства.

Велике значення для розвитку українського інформаційного ринку мало ті, що відповідно до діючого податкового законодавства витрати на придбання інформаційних послуг й продуктів цілком відносяться на собівартість підприємств й організацій, у відмінність, від витрат реклами чи навчання персоналу.

Важливою областю, недостатньо регульованої діючим законодавством, а також підзаконними й відомчими актами, є сфера закріплення прав володіння й розпорядження базами даних, створеними державними організаціями. Дотепер практично ніяк не вирішені запитання закріплення в договорах прав на використання державних інформаційних ресурсів, зокрема, на їхнє використання при створенні нових баз даних, підготовці й наданні інформаційних послуг й продуктів.

Звідси випливає відсутність правового регулювання приватизації інформаційних ресурсів, створених державними організаціями. Застосування загальних норм оцінки майна при приватизації приводити доти, що реальна вартість баз даних у складі активів недооцінюється, бо бази даних не входять у склад основних фондів й їхня вартість не переоцінюється на регулярній основі. У результаті національні інформаційні ресурси, створені за рахунок засобів платника податків, нерідко переходять у приватне монопольне володіння, й сус-пільство змушене знову викуповувати їх.

До недоліків діючого російського законодавства, що перешкоджає розвитку інформаційного ринку в Україні, варто віднести й практичну відсутність норм відповідальності свої, що називається «комп «ютерними злочинами », хоча іноді такого роду правопорушення, чинені українськими громадянами, носять міжнародних характер.

Авторські права Питання правового регулювання авторських й суміжних прав знайшли відображення в Конституції України, Цивільному Кодексі, Законі України «Про авторське право й суміжні права », а інших правових актах, у тому числі окремих видів інформаційних продуктів, що стосуються, й послуг. Слід зазначити, що Український закон про авторське право підготовлявся із обліком європейського модельного закону в даній області.

Особливості баз даних як про «єктів авторських прав у сполученні із їхній ведучою роллю в складі інформаційних ресурсів сучасного суспільства привели доти, що запитання авторських прав у зв «язку із базами даних уточнюються й розвиваються Законом України «Про правову охорону програм для електронних обчислювальних машин й баз даних » .

По українському законодавству на бази даних авторське право поширюється в повному обсязі. При цьому не має значення, чи вважається база даних випущеної чи не вилущеної й їхню якість. Правова охорона поширюється й на бази, що представляють собою результат творчої роботи по підборі і організації даних.

Права всіх, крім автора, учасників процесу створення (генерації) бази даних, що виконують технологічні й допоміжні функції, права користувачів й покупців бази даних й інформаційних продуктів й послуг, підготовлених на її основі, визначаються на основі договірних відносин. У свою чергу, договірне право регулюється Цивільним Кодексом. Після прийняття закону про правову охорону програм для ЕОМ й баз даних був організована добровільна реєстрація баз й договорів передати в Українському агентстві по правовій охороні програм й баз даних.

Здавалося б, проблема встановлення прав власника бази даних могла вважатися вирішеної, однак, на практиці виник ряд важливих обставин. Суди й правоохоронні органи виявилися в більшості випадків неготовими до розбору досить складних суперечок про права власності на бази даних й інші інформаційні продукти й послуги. У стране дотепер практично відсутні державні й суспільні структури, готові здійснювати спостереження й діючий контролю над дотриманням договорів по використанню баз даних.

У сполученні із низькою прибутковістю українського інформаційного ринку це не стимулює авторів й творців баз даних фіксувати свої права. Слід зазначити, що факт вступу в реєстраційні відносини із цим центром не зв «язаний із поширенням режиму правового захисту на бази даних, бо це суперечило б Закону України «Про авторське право й суміжні права » .

Законодавство в області авторських прав якщо розвиватися в тихий ж напрямках, що і в інших країнах, як у зв «язку із приєднанням України до нових міжнародних угод у цій області, то й завдяки розвитку суспільних відносин, регульованих даним законодавством. Відповідно до українського закону, бази даних користаються правовою охороною як друковані збірники.

В Україні при підготовці баз даних часто використовуються інші бази даних, різні довідники й т.п. При рішенні запитання про можливість формування баз даних на основі інформаційних масивів, отриманих від інших центрів-генераторів й інформаційно-комунікаційних мереж, генератори-центри-генератори мають на увазі наступні обставини:

в Україні й СНР інформаційна культура й законодавство в області захисту баз даних як інтелектуальної власності розвиті так низько, Незважаючи на прийняте законодавство в даній області, що інформаційні організації часто розпоряджаються чужими базами даних як своїми власними, не піклуючись про права й законні економічні інтереси їхніх генераторів, західні генератор-центри-генератори й центри обробки баз даних, як правило, встановлюють у своїх договорах обмеження на використання їхніх інформаційних продуктів, по твердості далеко переважаючі межі, дозволені законодавством, а також перевищуючі звичайно прийняту практику роботи в інформаційній області. Вивчення контрактів й договорів, пропонованих своїм користувачам закордонними центрами наводити на думку, що використання інформації із баз даних для підготовки нових інформаційних продуктів й послуг узагалі неможливо за винятком виконання конкретних запитів для конкретних споживачів.

Насправді як необмежена експлуатація чужих інформаційних ресурсів, створених в Україні й СНР, то й тверді обмеження, установлені західними центрами-генераторами й центрами обробки баз даних на використання їхніх ресурсів, є невиправданими. І в тім й в іншому випадку повинні цілком дотримуватися авторські права й правила звертання із продукцією інтелектуальної роботи. Однак значна частина інформаційних ресурсів узагалі не може розглядатися як про «єкт інтелектуальної власності, що, до речі, не враховується недавно прийнятим українським законом На Заході в останні 2−3 року в цих питаннях удалося досягти деякої ясності. У вересні 1991 р. Федеральний апеляційний суд США встановивши, що повторне використання довідкової інформації типу «жовтих сторінок «(довідкової адресної інформації із підприємств й організацій) не є порушенням авторських прав. У рішенні суду встановлено, що «жовті сторінки «не можуть бути про «єктом авторського права, й захищатися може й повинне лише форма організації й представлення матеріалу, наприклад, предметні й тематичні рубрики й їхні формулювання й розташування. Крім того, укладач нового довідника має право не проводити повторного дослідження про «єктів довідкової інформації у відношенні даних, що містилися в колишньому довіднику, бо дослідження про «єктів для одержання довідкової інформації не може розглядатися як творча діяльність, що дає в результаті продукт інтелектуальної праці.

В Україні можна чекати аналогічних рішень, бо бази даних, що користаються правовою охороною як збірники, законом розглядаються як результат творчої роботи по підборі і організації даних, а чи не відповідно до концепції «витрачених зусиль », що саме й потерпіла поразку в США.

Американські експерти вважають, що ці рішення являють собою перемогу в інформаційних війнах, що кілька років тому пророчив Про. Тоффлер у своїй книзі «Зрушення влади: Знання, багатство й насильство на рубежі XXI століття ». Окремі фахівці упевнені, що в результаті даних рішень у кінцевому рахунку виграв споживач, хоча комерційні інформаційні служби й спробують інтерпретувати рішення вузьке й всіляко його обмежити, бо конкуренція, що підсилилася, й перешкоди, що зруйнувалися, зведеним монополізмом, істотно збагачують інформаційний ринок.

Міжнародні аспекти.

Наступний коло завдань зв «язане із законодавчим регулюванням трансграничних потоків інформації (у тому числі в електронній формі), котрі забезпечують ефективного включення України у всесвітні економічні й науково-технічні зв «язки із урахуванням взаємних інтересів до специфіки взаємодії:

із країнами СНД;

з розвитими країнами й країнами Східної Європи;

з іншим світом.

Тут винна бути. зокрема, забезпечена «відкритість «українських інформаційних систем у змісті можливості обміну інформацією із закордонними партнерами, на основі використання відповідних міжнародних стандартів. У Україні в даний годину не існує практично ніяких обмежень правового характеру передати відкритої інформації із України в будь-якій формі й на будь-якому носії. Відпрацьовано й відповідні механізми митного оформлення. Фактично також немає й правових проблем доступу із України до закордонної інформації.

Більш того, відкритий Заходом з другої половини 80-х вільний й фактично безкоштовний доступ у Internet для радянських вчених й фахівців уплинув на відкриття для широкого користувача українських відомчих інформаційних мереж й систем, сприяв формуванню в суспільстві моделі відкритого й вільного обміну будь-якою інформацією як основи національної інформаційної інфраструктури. З іншого боці, проблеми трансграничних потоків інформації, що збурювали світову громадськість з середини 70-х до середини 80-х років, поки ще не усвідомлені. Вони неминуче виникнуть у зв «язку із зростанням обсягів інформаційного обміну.

Негативний вплив на розвиток міжнародного обміну інформацією мають постійні спроби жорсткості митного законодавства й правил валютного регулювання й контролю. Зрозуміло, що навіть при найвищих темпах розвитку міжнародного співробітництва в області інформації, його частка в загальному зовнішньоторговельному обороті країни навряд чи перевищить кілька відсотків, однак митний й валютний контроль застосовується перед тим майже також жорстко, як до експортерів сировини чи імпортерам продовольства.

Важливою практичною правовою проблемою для початківців комерційних й колишніх некомерційних служб у розвитку ринкових відносин в інформаційній діяльності стали постійні зміни законодавства, що регулює господарську діяльність й, насамперед, податкового. Аналіз українського ринку інформаційних послуг й продуктів показує, що він усє ще розвитий слабко. Інформаційна діяльність в Україні в цілому як й раніше збиткова. Навіть висока рентабельність комерційних інформаційних служб над змозі поліпшити результати в цілому, оскільки державний сектор поки не переборів границі планової збитковості й не зміг вийти хоча б на рівень безприбуткової роботи. Проте, усього за кілька років нові укра-їнські підприємці проробили величезний шлях від примітивного перепродаж державних інформаційних ресурсів до інвестицій хоча б частини зароблених засобів у розвиток бізнесу. На шкода, в інформаційній діяльності, на відміну від багатьох інших областей української економіки, процес утворення єдиного підприємницького співтовариства, який усє более розуміє свої інтереси й мети, відбувається уповільненими темпами. Аналіз результатів останніх років показавши, що, власне кажучи, в українській інформаційній інфраструктурі не виявилося елементів, що могли б узяти у собі завдання реформування — перекладу інформаційної діяльності на ринкові рейки. Це підсилює ізоляцію даного сектора українського ринку від відповідного сектора світового ринку.

Ясно, що інформаційна діяльність в Україні уже не може довше залишатися в стані вільного падіння і ізоляції. Маючи на увазі, що країна такого рівня просто більше не може розвиватися без національної інформаційної інфраструктури, вже найближчим годиною необхідно почати розробку розумної програми модернізації української інформаційної інфраструктури чи хоча б елементів такої програми. При цьому важливо якщо вийти далеко за межі уже звичних схем розвитку інформаційної діяльності і інформатизації, бо лише нові підходи зможуть дати щось, що відповідає новим реаліям.

У закордонних, а часто і в українських публікаціях проблеми забезпечення суспільства і економіки інформацією і інформаційними послугами трактуються занадто примітивно. З одного боці, що здається легкість заміщення послуг й продуктів власного виробництва імпортними створює видимість природного, ринкового рішення проблеми інформаційного забезпечення. Нехай мовляв вітчизняна інформаційна інфраструктура скоротиться в міру неефективності й низкою конкурентноздатності Тоді значні бюджетні засоби, що направляються на підтримку інформаційної діяльності, можна якщо передати на інші, более пріоритетні напрямки.

Є і інша крайність, що орієнтує сус-пільство на свого роду інформаційну автаркію, що спирається на ідею інформаційної незалежності країни. Дійсно, заміщення вітчизняних інформаційних послуг імпортними, чи послугами, підготовлюваними й філіями західних компаній, що робляться в Україні, що спостерігається в найбільш прибуткових секторах інформаційного ринку, націлених на обслуговування підприємців, робить актуальним запитання інформаційної безпеки країни. Державні структури не усвідомили, що їхня завдання в інформаційній діяльності полягає над підтримці старих інститутів, але й і у тім, щоб:

віддати скрізь, де можливо по розуміннях безпеки, рішення завдань інформаційного забезпечення державних інформаційних потреб приватним структурам;

підтримати становлення нових приватних інформаційних служб, що працюють у напрямках крапок зростанню сьогоднішньої української економіки (в основному це ділова й комерційна інформація) як за рахунок бюджетних засобів, то й засобів, одержуваних по лінії міжнародних фінансових інститутів й проектів.

При цьому не можна не враховувати, що в області наукової й технічної інформації творцями баз й банків даних є винятково державні структури. Малі структури часто намагаються використовувати результати цієї діяльності, не вступаючи ані в котрі правові відносини із центрами-генераторами. Сьогодні малим структурам просто більше не под силу створення й підтримка великих баз даних. Сприяння ж їхньому поширенню, доведенню до кінцевих споживачів при відрегульованих на правовій основі взаєминах, може й повинне статі функцією малих структур.

Зрозуміло, що результати первісної бібліографічної обробки й самих першоджерел повинні бути доступні всьому суспільству в сучасній формі, принаймні, у машиночитаному виді, у тому числі й державним й комерційним інформаційним службам, що працює на кінцевого споживача. При цьому не потрібно децентралізації підготовки рефератів в окремих областях, що держава й сус-пільство в стані підгримувати. Інфраструктура й досвід існуючих центрів, можуть використовуватися при фінансуванні їхні у рамках спеціальних цільових програм чи контрактів із комерційними організаціями.

Держава винна б стежити за тим, щоб усі програми допомоги України по лінії міжнародного співтовариства обов «язково включали інформаційний компонент, насамперед, по придбанню першоджерел інформації й залученню українських інформаційних організацій як співвиконавців цих програм.

Висновки й пропозиції.

Таким чином, як показавши даний реферат необхідною умовою для успішного функціонування будь-якої складної системи (у т.ч. економічної, технічної, військової й т.п.) є нормальне функціонування наступних процесів:

цілеспрямований збір, первинна обробка й надання доступу до інформації;

канали організації доступу користувачів до зібраної інформації;

своєчасне одержання інформації й її використання для прийняття рішень.

Основна проблема збору необхідної інформації полягає до того, щоб забезпечити:

повноту, адекватність, несуперечність й цілісність інформації;

мінімізацію технологічного запізнювання між моментом зародження інформації й тім моментом, коли до інформації може початися доступ.

Забезпечити це можна лише сучасними автоматизованими методиками, що базуються на основі комп «ютерних технологій. Украй важливо, щоб зібрана інформація був структурована із урахуванням потреб потенційних користувачів й зберігалася в машиночитаній формі, що дозволяє використовувати сучасні технології доступу і обробки.

Дуже важливою економічною проблемою бізнесу, зв «язаного зі збором й наданням інформації, є висока гранична ціна входження в справу. У зв «язку із цим украй важливо грамотне використання сучасних маркетингових технологій, що могли б забезпечити «влучення в потенційного клієнта», тобто забезпечити збір такої інформації, реалізація якої якщо, як мінімум, економічно рентабельною.

Список литературы

Інформаційний ринок в Україні/ Ю. М. Арский, Р. С. Гиляревский, В.С. Єгоров й ін. — 1996. — 293с.

Михнова І.Б., Пурник А. В., Антонова О.І. Бібліотека й бізнес: Практичні рекомендації, документи й матеріали. — 1994. — 167с.

Майорів С.І. Інформаційний бізнес: комерційне поширення й маркетинг .- М.:Фінанси й статистика, 2000.-128с.

Служба ділової інформації в бібліотеці: вітчизняна й закордонна практика: Учеб. Посібник/Пер. з анг. А. Пурника, Є. Пурник, У. Пурника, Г. Цісарської; Під загальною редакцією И.Михновой. — М.:НВЦ «Библиомаркет», 1996.-112с.

Родіонов І.І. Інформаційні ресурси для підприємців. — К.:Електронні знання, 1994. — 173 с.

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.

1 Інформаційний ринок в Україні. — с.146.

2 Майоров С.І. Інформаційний бізнес: комерційне поширення й маркетинг. — с.64.

3 Міхнова І.Б, Пурник А. В., Антонова О.І. Бібліотека й бізнес. — з. 93.

4 Родіонов І.П. Інформаційні ресурси для підприємців. — с.43.