Різновиди кредитних операцій

Пошукова робота:

Різновиди кредитних операцій.

Класифікація кредитів

Залежно від цільового спрямування кредит може бути виробничим і споживчим.

Виробничі кредити використовуються у сфері виробництва та реалізації сукупного суспільного продукту.

Споживчий кредит надається фізичним особам на споживчі цілі: покращення житлових умов, створення підсобного домашнього господарства, придбання товарів у кредит, на задоволення інших потреб.

У свою чергу виробничі та споживчі кредити поділяються на кредити в поточну та інвестиційну діяльність.

Кредити в поточну діяльність надаються позичальникам для задоволення тимчасової потреби в коштах з метою придбання поточних активів у разі розриву між часом надходження коштів і здійснення витрат.

Кредити в поточну діяльність включають усі кредити, надані на купівлю сировини та інших виробничих запасів, на сезонні затрати та на інші цілі.

До кредитів у поточну діяльність належать:

• розрахунки за овердрафтом;

• кредити за внутрішніми торговельними операціями;

• кредити за експортно-імпортними операціями;

• інші кредити в поточну діяльність.

Кредити в інвестиційну діяльність надаються позичальникам для задоволення тимчасової потреби в коштах при здійсненні ними інвестиційних вкладень. До них належать: кредити на будівництво та освоєння землікредити на купівлю будівель, споруд, обладнання та земліна придбання цінних паперівфінансовий лізинг тощо.

За термінами користування кредити поділяються:

• на короткострокові, які надаються терміном до одного року;

• на довгострокові, які надаються терміном понад один рік. Довгострокові кредити можуть надаватись на відновлення, розширення та створення основних фондів (основного капіталу). Об'єктами кредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення діючих основних фондів, на нове будівництво, на приватизацію тощо.

За методами надання кредити поділяються на такі, що надаються:

• у разовому порядку;

• відповідно до відкритої відкличної або безвідкличної кредитної лінії.

Щодо термінів погашення кредити поділяються на такі, які погашаються:

• водночас;

• на виплат;

• достроково (на вимогу кредитора або за заявою позичальника);

• після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу тощо). Залежно від кількості кредиторів кредити можуть бути:

• надані одним банком;

• консорціумні, тобто такі, що надаються тимчасовими об'єднаннями банків (банківськими консорціумами).

Залежно від видів забезпечення виконання зобов’язань кредити поділяються на такі види:

• кредити, забезпечені заставою. У заставу може прийматися майно (нерухомість, транспортні засоби, космічні об'єкти, товари в обороті або переробці, цінні папери тощо) або майнові права. Заставником може виступати як сам позичальник, так і третя особа (майновий поручитель);

• кредити, забезпечені порукою, тобто фінансами третьої особи, яка несе перед банком, як правило, солідарну відповідальність разом із боржником;

• кредити, забезпечені гарантією, тобто фінансами третьої особи, яка несе перед банком субсидіарну відповідальність разом із боржником;

• кредити з іншим забезпеченням (страхування тощо), яке застосовується як додатковий захід забезпечення повернення кредитів і сплати відсотків;

• незабезпечені (бланкові кредити).

Фізичним особам банк надає:

• споживчі кредити, які надаються тільки в національній валюті на поточні потреби для придбання товарів довгострокового споживання та для оплати послуг, в інвестиційну діяльність — для купівлі та будівництва нерухомості житлового призначення та освоєння землі;

• кредити для поповнення платіжних карток міжнародних платіжних систем, що надаються як у національній, так і в іноземних валютах.

Види кредитів

А) Кредитування під заставу цінних паперів Кредитування клієнтів банки здійснюють з урахуванням певних особливостей, притаманних окремим видам позик. Найсуттєвішими є особливості надання та погашення таких кредитів: під заставу цінних паперів, контокорентного, споживчого й іпотечного.

В умовах ринкової економіки суб'єкти господарської діяльності володіють значною кількістю державних і комерційних цінних паперів, які можуть використовуватися для забезпечення банківських кредитів. Позики під заставу цінних паперів — зручна форма кредитних відносин між кредитором і позичальником, бо вони ґрунтуються на порівняно нескладній операції прийняття до застави й визначення вартості цінних паперів. Витрати на зберігання такої застави — незначні, оскільки цінні папери зберігаються в банку на окремому рахунку «депо». Не є трудомісткою й оцінка їхньої заставної вартості. Вона визначається котируванням цінних паперів на фондовому ринку. Одержувачем кредиту може бути будь-яке платоспроможне підприємство, якому на правах власності належать цінні папери зовнішніх емітентів, тобто інших банків, підприємств, органів державної влади.

Перш ніж надати клієнту кредит під заставу цінних паперів, банк має з’ясувати:

• якість цінних паперів (тобто справжність і платоспроможність їхніх емітентів);

• можливість реалізації цінних паперів на вторинному ринку (наприклад, не реалізуються на фондовій біржі цінні папери пайових товариств і акціонерних товариств закритого типу);

• котирування цінних паперів на фондовій біржі.

Щоб одержати позику, клієнт надає банку заяву, до якої додає реєстр заставних цінних паперів. У разі позитивного вирішення питання про кредитування між банком і клієнтом укладається кредитна угода та угода про заставу.

Після надання кредиту банк стає власником цінних паперів на період дії застави. Дивіденди, що надходять по акціях, зараховуються на рахунок клієнта.

Після закінчення терміну застави і за відсутності претензій до позичальника банк переоформлює заставні документи й повертає йому цінні папери.

Якщо позичальник неспроможний погасити борг, банк-кредитор може продати цінні папери на фондовій біржі. Сума від реалізації заставних цінних паперів спрямовується на погашення кредиту, а якщо виторг перевищує суму заборгованості, різниця надходить на поточний рахунок клієнта.

При наданні позики її розмір встановлюється як певний процент від заставної вартості цінних паперів. Цей процент визначається ступенем ризику для банку за кожним цінним папером, що є забезпеченням кредиту. Зокрема, обсяг позики, що надається під заставу державних цінних паперів, встановлюється в розмірі 90% їхньої заставної вартостіпід банківські акції, зареєстровані на фондовій біржі, він може коливатися на рівні 70−80% вартості акцій, а під котирувані цінні папери підприємницьких структур — на рівні 60−70% їх заставної ціни.

Надавши позику під цінні папери, банк періодично перевіряє клієнта з метою з’ясування його фінансового стану, а також спостерігає за фінансовим станом емітентів і ринковою вартістю застави.

Крім того, банк має впевнитися в тому, що одержані клієнтом кошти використані на виробничі потреби, а не для купівлі нових цінних паперів. Ця умова спрямована на обмеження біржової спекуляції позичальників і зниження ризику банкрутства клієнтів.

Б) Кредитування під вексель Одним із видів кредитування під цінні папери є надання позик під заставу боргових зобов’язань (векселів).

Вексель (від нім. wechsel — зміна, розмін) — це письмове боргове зобов’язання, що оформлене за нормами особливого (вексельного) законодавства й видається позичальником кредитору. Вексель — універсальний платіжний, розрахунковий, кредитний документ, призначений для сплати товарів і послуг, надання короткострокових кредитів, переоформлення раніше наданих кредитів.

Простий вексель (соло) — свідоцтво, що містить письмове безумовне зобов’язання векселедавця сплатити зазначену суму грошей подавцеві векселя або особі, яка зазначена у векселі, через встановлений термін або за поданням.

Переказнии вексель (трата) — це документ, що містить письмову безумовну вказівку векселедавця особі, на яку виставлений вексель (платникові), сплатити зазначену суму грошей утримувачу векселя або особі, яка зазначена у векселі, через встановлений термін або на вимогу.

Платником за простим векселем є векселедавець, за переказним — інша особа, яка бере на себе зобов’язання сплатити за векселем у термін і яка є вексельним боржником.

Видаючи простий вексель, векселедавець стає зобов’язаним перед векселетримачем. За переказним векселем зобов’язаним є платник, тому переказнии вексель насамперед пред’являється платникові для акцепту (від лат. acceptus — прийнятий), тобто для згоди на оплату. Шляхом акцепту платник бере на себе зобов’язання сплатити переказнии вексель. Акцепт оформлюється написом на векселі («Акцептований, «Зобов'язуюся сплатити» або іншим рівнозначним словом або фразою) і підписом платника. Так він стає акцептантом — головним вексельним боржником. За простим векселем векселедавець зобов’язаний, як і акцептант за переказним.

Векселетримач після закінчення встановленого терміну може пред’явити вексель до сплати, або, не чекаючи цього терміну, може передати його іншій особі за допомогою спеціального передатного напису — індосаменту (від лат. indorsum — спина) на звороті векселя або на спеціально прикріпленому листі - алонжі (від фр. allonge — надставка), але вже для сплати свого боргу, або може вексель продати. Продаж векселя до настання терміну погашення називається заліком векселя і має на меті негайне отримання грошей.

Платіж за векселем (у межах усієї вексельної суми або тільки її частки) може бути гарантований третьою особою або однією із осіб, які підписали вексель. Таке вексельне поручництво називається аваль (від фр. avalпоручництво за векселем) — воно оформлюється гарантійним написом і підписом аваліста — особи, яка виконує аваль. Аваль може бути здійснений також видачею спеціального документа. За поручництво авалісти беруть плату.

Кредит під заставу векселя. Про схожу операцію вже йшлося під час розгляду характеру забезпечення кредиту — вексель згадувався як засіб забезпечення кредиту.

Під заставу векселя банк може надати разовий кредит. Розмір кредиту становить 60−90% номінальної суми векселя. Термін кредиту визначається терміном погашення векселя. Виконуючи таку операцію, банк ретельно аналізує вексель: правильність юридичного оформлення, платоспроможність векселетримача, а також зміст операції, яка лежить в основі виписування векселя. На векселі банк ставить напис «Валюта під заставу», «Валюта під забезпечення», зберігає вексель до закінчення терміну у встановленому порядку.

Кредит під заставу векселя може мати постійний характер. Такий кредит видається зі спеціального позичкового рахунка в межах наданого позичальнику ліміту кредитування, який окремо встановлюється для кожного клієнта. Погашення кредиту здійснюється або перерахуванням коштів з поточного рахунка клієнта на судний, або за рахунок платежів за заставними векселями. Спеціальний позичковий рахунок відкривається тільки солідним клієнтам, які мають велику кількість надійних векселів, термін погашення за якими ще не настав. Найефективніший у взаємовідносинах банку з торговельними та постачально-посередницькими підприємствами.

Дисконтний кредит. Банки досить часто обліковують векселі. Це одна з найстаріших традиційних банківських операцій, яка здійснюється через індосамент (передатний напис на векселі). Векселетримач в момент заліку отримує вексельну суму за мінусом залікового відсотка або дисконту. Оскільки векселетримач отримує гроші, не чекаючи терміну погашення, то фактично він отримує від банку кредит.

В) Акцептний кредит Банк часто буває акцептантом, тобто платником за переказним векселем. Акцептний кредит, на відміну від дисконтного, не набуває характеру кредиту, а є лише гарантією, наданою банком. Акцептую-чи вексель, банк гарантує здійснення платежу точно у зазначений термін. Векселетримач вносить вексельну суму в банк до настання терміну платежу за векселем (зазвичай за один-два дні), а також сплачує комісію за акцепт (зазвичай 0,5% суми).

Г) Авальний кредит Банки та інші кредитні установи часто виступають авалістами (поручителями за векселем). За видачу вексельного поручництва банк стягує плату, так званий написний відсоток. У разі надання авального кредиту, як і при акцептному кредиті, йдеться не власне про позику, а лише про гарантії, що надаються банком для погашення вексельної суми або її частини.

Зазначимо, що три останні форми кредиту (особливо акцептний і авальний) мають характер опосередкованого кредитування, безпосередньо не пов’язані з наданням додаткових коштів у тимчасове користування позичальнику.

Ґ) Форфетирування Форфетирування (від фр. a for fait — цілком) — купівля банком у експортера (кредитора) комерційних векселів, акцептованих імпортером чи банком імпортера, термін за якими ще не настав, без можливості регресу (повернення вимоги про стягнення боргу) до попередніх боржників. Вексель передається банку (форфейтору). Власник векселя (експортер) отримує відразу суму боргу за мінусом облікової ставки форфетирування, яка зазвичай вища, ніж за іншими формами кредитування. Величина ставки залежить від категорії боржника, терміну кредиту, валюти. Після настання терміну платежу вексель пред’являється боржнику від імені форфейтора.

Зовні операція форфетирування нагадує операцію обліку векселя, але відрізняється обсягом прав і зобов’язань форфейтора і покупця векселя. Форфейтор не має права регресу до продавця векселя, тоді як власник векселя має право вимагати виплати за векселем у всіх осіб індосаментного ряду (осіб, зазначених на векселі).

Найчастіше ця операція застосовується в зовнішній торгівлі. Векселі купуються на великі суми та на тривалі терміни (від 6 місяців до 5 років). Форфетирування зазвичай застосовується як разова операція, пов’язана з купівлею-продажем одного векселя.

Д) Особливості надання кредиту з контокорентного рахунка (кредит за овердрафтом) Комерційні банки використовують таку форму економічних відносин з клієнтами, як контокорентний кредит. Він надається в національній або іноземній валюті відповідно до потреб клієнта в обсязі, що не перевищує встановленого ліміту. Для цього клієнту відкривається контокорентний рахунок (поточний рахунок з овердрафтом). На ньому щоденно відображаються всі платежі клієнта й надходження на його адресу коштів.

Оскільки суми платежів і надходжень, як правило, не збігаються, на поточному рахунку виникає або дебетове, або кредитове сальдо (залишок). Дебетове сальдо (овердрафт) свідчить про нестачу в клієнта власних коштів для забезпечення поточних платежів, і він мусить домовлятися з банком про надання контокорентного кредиту. Кредитове сальдо означає, що клієнт має на поточному рахунку певну суму власних коштів.

Контокорентний рахунок відкривають клієнтам, з якими банк має тривалі й міцні відносини і які відчувають регулярну потребу в банківському кредиті. Цей рахунок насамперед застосовується для підприємств з високою кредитною репутацією.

Контокорентний кредит використовується тільки для фінансування поточного виробництва й обігу і не спрямовується на фінансування інвестицій. Процес кредитування оформляють кредитною угодою між банком і клієнтом. Наявність дебетового сальдо на контокорентному рахунку означає, що банк видав клієнту кредит.

За користування контокорентним кредитом банк стягує з клієнта плату, яка складається з процентів, нарахованих на дебетові залишки контокорентного рахунка, і комісійних платежів (оборотної комісії).

Плата за користування контокорентним кредитом є найбільшою в банківській практиці, оскільки цей кредит пов’язаний з підвищеним ризиком для банку і дуже зручний для клієнта. Він забезпечує останньому можливість оперативно користуватися правом залучення банківських коштів для врівноваження зобов’язань і вимог.

Кожному клієнту банк встановлює ліміт кредитування за контокорентним рахунком, який обмежує розмір дебетового сальдо, що може виникнути на певну дату.

Можуть виникати ситуації, коли встановленого банком ліміту недостатньо для покриття від'ємного сальдо між вимогами та зобов’язаннями клієнта. У цьому разі банк без укладання додаткової кредитної угоди може дозволити своїм найнадійнішим клієнтам невелике короткострокове збільшення ліміту кредитування. Якщо від'ємне сальдо (овердрафт) за контокорентним рахунком часто перевищує ліміт, банк з’ясовує причини відхилень і в разі потреби укладає з позичальником нову кредитну угоду.

Користування контокорентним кредитом не виключає можливості оформлення клієнтам у банку інших кредитів, якщо очікується тимчасове зростання потреби в позичкових коштах порівняно із установленим лімітом за контокорентним рахунком.

Контокорентний кредит надається зазвичай під забезпечення, але клієнтам, які мають бездоганну репутаціювін може надаватися і без забезпечення, тобто у вигляді бланкового. У цьому разі банк може вимагати від позичальника виконання спеціальних умов. Зокрема, це може бути відмова клієнта від продажу певного виду майна, яке може слугувати заставою для кредиту.

В угоді на використання клієнтом контокорентного кредиту банк має право для захисту своїх інтересів передбачати право закриття контокорентного рахунка без попередження клієнта. Тому контокорентний кредит належить до позик до запитання. Його погашення здійснюється спрямуванням на рахунок поточних надходжень коштів на користь клієнта.

Кредит з контокорентного рахунка (надалі овердрафт) надасться клієнту на підставі договору, в якому зазначається ліміт овердрафту, умови його використання, відсотки за ним, а також відповідальність за несвоєчасне повернення.

Основною метою відкриття овердрафту є надання можливості клієнтам, які мають бездоганну репутацію, ведуть стабільний бізнес, з постійними, рівномірними оборотами на поточному рахунку здійснювати платежі з поточного рахунка при тимчасовій, короткотерміновій відсутності коштів на ньому.

Оскільки овердрафт, за визначенням, надається платоспроможним клієнтам на відносно короткий термін і має незначний розмір порівняно з обсягом оборотів на поточному рахунку, цей вид кредиту належить до категорії стандартних і не потребує обов’язкового оформлення забезпечення.

За термінами погашення овердрафт може буди двох видів:

• погашення кредиту відбувається кожного разу за наявності коштів на розрахунковому рахунку через надходження коштів на поточний рахунок позичальника (овердрафт 1);

• погашення кредиту відбувається наприкінці терміну дії договору або дії додаткових угод на надання окремих траншів у межах ліміту (овердрафт 2).

Овердрафт може бути відкритий лише клієнтам, які відповідають таким умовам:

• мають постійні й стабільні надходження на поточний рахунок;

• мають стабільний фінансовий стан.

Як виняток, овердрафт може бути відкритий позичальнику, який не відповідає цим умовам, за наявності високоліквідної застави.

Аналізуючи фінансовий стан позичальника, основну увагу необхідно звертати на обсяг оборотів за поточним рахунком, їх зміст і оцінку бізнесової стабільності клієнта.

Підприємствам із сезонним характером виробництва овердрафт може бути відкритий лише на термін сезону виробництва. При цьому для аналізу оборотів за поточним рахунком доцільно також використовувати дані за попередній сезон виробництва.

Рішення про відкриття овердрафту приймає кредитний комітет банку або кредитний комітет філії в межах встановленого філії ліміту кредитування.

Для того, щоб банк розглянув можливість відкриття овердрафту, позичальник звертається до банку з обґрунтованим клопотанням і документами, необхідними для визначення кредитоспроможності позичальника та ліміту овердрафту, а саме:

а) заявою, що має містити інформацію про терміни, на які запитується овердрафт, бажані терміни погашення основної суми боргу за овердрафтом та забезпечення, якщо овердрафт надається як виняток;

б) протоколом згоди засновників позичальника на відкриття овердрафту;

в) за останні два квартали:

• балансом підприємства;

• звітом про фінансові результати;

г) на вимогу банку — розрахунком очікуваних грошових потоків на поточний місяць;

ґ) на вимогу банку — розшифровкою дебіторської та кредиторської заборгованості на останню звітну дату;

д) копією ліцензій, якщо діяльність позичальника ліцензуєтьсяє) довідками інших банків, у яких позичальник має розрахункові.

рахунки;

є) іншими документами, необхідність у яких виникла у процесі розгляду та супроводження кредиту.

Для визначення ліміту овердрафту використовується середньомісячний оборот за кредитом поточного рахунка клієнта в банку за період не менше шести повних календарних місяців, що передують прийняттю рішення про відкриття овердрафту (або за попередній сезон виробництва для підприємств із сезонним характером виробництва).

При визначенні ліміту овердрафту не враховуються надходження, пов’язані з наданням усіх видів кредитів, фінансовою допомогою, транзитними оборотами.

Середньомісячний оборот за кредитом поточного рахунка клієнта за шість місяців визначається шляхом знаходження середнього кредитового обороту за поточним рахунком за шість місяців, який розраховується діленням чистого кредитового обороту за поточним рахунком (тобто надходжень на рахунок за винятком транзитних надходжень) загалом за шість місяців на кількість місяців.

Ліміт овердрафту встановлюється диференційовано залежно від ступеня надійності позичальника, рівня забезпечення, у розмірі до 20% середньомісячного кредитового обороту за поточним рахунком в банку або в іншому розмірі за узгодженням кредитного комітету банку.

Аналогічно розраховують ліміт овердрафту для підприємств із сезонним характером виробництва, але для розрахунку застосовуються дані й кількість місяців сезону виробництва.

Ліміт овердрафту підлягає щомісячному перегляду залежно від зміни обсягів обороту за кредитом поточного рахунка.

За домовленістю сторін ліміт за овердрафтом може зменшуватися в певній пропорції кожний місяць, доки не досягне нульового значення.

Загальний термін дії договору за овердрафтом, як правило, встановлюється на застережний термін (тиждень, місяць, тощо), але не більше одного року.

Для підприємств із сезонним характером виробництва термін овердрафту встановлюється від одного місяця до кількості місяців у сезоні виробництва.

За домовленістю сторін термін овердрафту може бути продовжено.

Термін овердрафту має бути перерваний, якщо протягом дії овердрафту з’являться ознаки втрати клієнтом кредитоспроможності (різке зменшення кредитового обороту за поточним рахункомзбиткова діяльністьпри овердрафті та дебетовий оборот за розрахунковим рахунком перевищує кредитовий оборот протягом десяти банківських днівпрострочення сплати відсотків і комісій за користування овердрафтом).

Базовий рівень відсотків і комісій за користування овердрафтом встановлюється Комітетом з управління активами і пасивами банку.

Відсотки за користування овердрафтом нараховуються виходячи із щоденного фактичного залишку коштів на рахунку овердрафту при вечірньому закритті овердрафту.

Відсотки за користування овердрафтом нараховуються щоденно або не менше одного разу на місяць залежно від виду овердрафту за період з першого числа місяця по останній календарний день звітного місяця та сплачуються клієнтом в кожному разі за наявності кредитового сальдо на поточному рахунку при вечірньому закритті овердрафту або не менше одного разу на місяць залежно від виду овердрафту, а також при закритті овердрафту за фактичний термін користування ним.

Е) Онкольний кредит Онкольний кредит (від англ. on call — на вимогу) є різновидом контокорентного кредиту та видається зазвичай під забезпечення товарно-матеріальних цінностей чи цінних паперів. У межах забезпеченого кредиту банк сплачує рахунки клієнта, отримуючи право погашення кредиту за першою своєю вимогою, з коштів, що надходять на рахунок клієнта, а при їх нестачі - реалізацією застави. Відсоткова ставка за онкольним кредитом нижча, ніж за звичайним банківським кредитом.

Є) Споживчий кредит Споживчі кредити — один із видів банківських кредитів. Вони надаються виключно в національній валюті фізичним особам — громадянам України. Найбільшого поширення кредитування споживчих потреб населення набуло в установах Ощадного банку України, які надають населенню короткострокові й довгострокові споживчі кредити.

Короткострокові кредити надаються громадянам на термін до одного року на такі споживчі цілі:

• придбання товарів широкого вжитку та тривалого користування і транспортних засобів;

• нагальні потреби (лікування, навчання, весілля, народження дитини, непередбачені обставини тощо).

Об'єктами довгострокового кредитування є: а) будівництво:

• індивідуальних житлових будинків з надвірними будівлями;

• будинків у сільській місцевості, що не є основним житлом, і будинків дачного типу та благоустрій садових ділянок;

• надвірних будівель для утримання худоби та зберігання сіль-госппродуктів, літніх кухонь, теплиць, майстерень, накриттів тощо;

• гаражів;

б) купівля:

• індивідуальних житлових будинків з надвірними будівлями;

• квартир у житлових будинках;

• будинків дачного типу та будинків у сільській місцевості, що не є основним житлом;

• гаражів;

в) реконструкція та капітальний ремонт:

• індивідуальних житлових будинків, приєднання їх до інженерних мереж, придбання обладнання для інженерного благоустрою будинку;

• квартир;

• будинків дачного типу і будинків у сільській місцевості, що не є основним житлом;

г) поточні потреби (придбання товарів тривалого користування, меблів, транспортних засобів, побутової техніки тощо).

Термін користування довгостроковим кредитом установлюється залежно від об'єкта кредитування, розміру позики та фінансового стану позичальника. При цьому термін користування кредитом, одержаним для будівництва та купівлі житла, не повинен перевищувати 10 років, а за іншими видами кредитів — 5 років.

Розміри споживчих кредитів обмежуються:

• граничними розмірами, встановленими Ощадним банком для конкретного виду кредиту;

• платоспроможністю (кредитоспроможністю) позичальника;

• вартістю заставленого майна та цінних паперів, що можуть бути надані позичальником як забезпечення повернення боргу.

Кредити під заставу нових товарів не повинні перевищувати 60% їх оціночної вартостістарих товарів — 30%- цінних паперів, емітованих Ощадним банком, — 90%- житлових будинків та квартир — 60%- виробничих приміщень — 40%- товарів в обороті або переробленні та легкових автомобілів — 50%.

Особливістю кредитування громадян на зазначені цілі є встановлення установою банку граничних термінів освоєння кредитів. Так, на будівництво індивідуальних будинків термін освоєння позики не повинен перевищувати двох років з дня її отриманняна будівництво садово-дачних, будиночків і будинків у сільській місцевості, що не є основним житлом, — одного рокуна реконструкцію і капітальний ремонт будівель — шести місяцівна купівлю житла і гаражів — двох місяців.

Обов’язковою умовою надання довгострокового споживчого кредиту є страхування об'єктів кредитування на користь банку протягом усього періоду користування позикою.

Видача кредиту здійснюється в безготівковій формі шляхом:

• оплати розрахункових документів за матеріали, конструкції, обладнання, надані послуги, виконані роботи;

• зарахування коштів на поточний рахунок позичальника (при будівництві власними силами) на підставі розрахунку готовності об'єкта кредитування;

• перерахування коштів на поточний рахунок продавця квартири, житлового будинку чи гаража.

В окремих випадках позика може надаватися готівкою з правом контролю за цільовим використанням коштів.

Для отримання кредиту позичальник подає до установи банку такі документи:

• заяву;

• паспорт;

• довідку про присвоєння ідентифікаційного коду;

• анкету позичальника;

• довідки з місця постійної роботи і про доходи;

• документи, що підтверджують право власності на майно позичальника;

• письмовий розрахунок погашення кредиту (економічне обґрунтування).

У разі отримання довгострокового кредиту, крім зазначених документів, позичальник додатково подає залежно від об'єкта кредитування такі довідки: про відведення земельної ділянки під будівництвопро власність на будинокпро балансову вартість квартирипро право власності на квартирупро членство позичальника в садівницькому товаристві та ін.

Кредитування здійснюється на підставі укладання між установою банку і позичальником кредитної угоди й угоди про заставу.

Погашення кредиту здійснюється в терміни, передбачені кредитним договором, щомісяця, однаковими частинами, починаючи з наступного місяця після його одержання, але не пізніше ЗО днів з дня підписання кредитної угоди.

Довгостроковий кредит починають погашати після закінчення встановленого терміну його освоєння.

Однією з форм споживчого кредитування є кредитна картка. Це пластинка з ідентифікатором власника, виготовлена з матеріалу, який важко підробити. Картки емітують банки і видають клієнтам, як правило, безкоштовно або за невелику щорічну плату. Умовою їх одержання є платоспроможність клієнта. Для кожної картки встановлюється ліміт кредитування.

Власника кредитної картки обслуговує банк, який її видав, і торговельна організація. Для останньої кредитна картка є гарантією відкриття покупцеві кредиту в банку. Обслуговування клієнта за допомогою кредитної картки здійснюється за такою схемою. Торговельні організації передають у банк, який видав кредитну картку, рахунки за товари, продані власнику карток. Банк їх сплачує, тобто перераховує кошти на поточний рахунок торговельної організації. За цю послугу стягується плата у вигляді комісії від вартості сплачених рахунків. Водночас торговельна організація щомісяця передає власнику картки рахунки за куплені протягом місяця товари. Протягом певного терміну (звичайно 25 діб) рахунки можуть бути сплачені безпроцентно, а пізніше — конвертуються в позику. Отже, виникають зобов’язання власника кредитної картки перед банком. Позику клієнт має періодично погашати, тому що в разі непогашення боргу вичерпується ліміт кредитування. Цей ліміт може бути збільшений або скорочений залежно від регулярності погашення клієнтом заборгованості банку.

Від операцій з кредитними картками банк отримує дохід, який складається:

• з комісії, яка стягує з торговельної організації при сплаті рахунків за відпущені власнику кредитної картки товари;

• зі щорічної плати клієнтів за кредитні картки (якщо її стягують);

• з процентів за кредит, що надається власникам карток у межах ліміту кредитування.

Ж) Іпотечний кредит.

Іпотечний кредит — це довгострокові позики, що їх надають банки під заставу нерухомості (землі і будівель виробничого й житлового призначення). В основу цього кредиту покладено іпотеку, що в перекладі з грецької мови означає «застава», причому не будь-якого майна, а саме нерухомого (здебільшого будівель і землі).

Іпотека може бути встановлена на нерухоме майно, яке заставник має право продавати або відчужувати в інший спосіб. До об'єктів іпотеки належать:

• підприємства, будівлі, споруди та інше нерухоме майно, що використовується у підприємницькій діяльності;

• житлові будинки й квартири;

• дачі, садові будинки, гаражі та інші споруди споживчого призначення;

• земельні ділянки.

Об'єкт (предмет) іпотеки має належати заставнику на правах власності або повного господарського розпорядження.

Застава нерухомого майна передбачає укладання угоди про іпотеку у вигляді заставної.

Угода про іпотеку підлягає державній реєстрації. Вона здійснюється на підставі заяви заставоутримувача з додаванням до неї заставної. Дані про державну реєстрацію іпотеки вносять у заставну. Реєстраційний запис про іпотеку погашається за заявою власника заставної або за рішенням суду про припинення іпотеки.

Заставоутримувач має право передати свої права стосовно заставної іншій особі. Відступлення прав за заставною здійснюється заставоутримувачем шляхом передатного напису, який має бути нотаріально засвідчений на заставній на користь нового заставоутримувача.

Про відступлення прав за заставною заставоутримувач має в письмовій формі повідомити боржника за кредитним договором, який забезпечений іпотекою, на підставі чого він стає зобов’язаний виконувати свій договір перед новим заставоутримувачем.

Заставник за згодою заставоутримувача має право передати предмет (об'єкт) іпотеки іншій особі у власність або господарське користування (розпорядження). У цьому разі іпотека зберігає свою силу, однак усі зобов’язання за договором іпотеки переходять до особи, яка придбала право на предмет іпотеки. Задоволення вимог заставоутримувача з вартості заставного майна в разі невиконання заставником забезпеченого іпотекою зобов’язання (кредитної угоди) здійснюється за рішенням суду. Особливо це стосується тих випадків, коли об'єктом іпотеки є підприємство загалом, житловий будинок, квартира.

Реалізацію права стягнення на предмет іпотеки здійснюють продажем заставного майна з публічних торгів, яку проводять спеціалізовані організації. Вибір організації, якій доручається продаж з публічних торгів предмета іпотеки, покладено на судового виконавця. Він встановлює терміни проведення таких торгів.

Список використаної літератури:

1. 1.Банки и банковские операции: Учебник для вузов / Под ред. проф. Е. Ф. Жукова. — М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997. — 471 с.

2. 2.Банківська енциклопедія / Під ред. А. М. Мороза. — К.: Ельтон, 1993. -328 с.

3. 3.Банківські операції: Підручник / А. М. Мороз, М. I. Савлук, М. Ф. Пуховкін та ін. / За ред. А. М. Мороза. — К.: КНЕУ, 2000. — 384 с.

4. 4.Банковское дело: Справочное пособие / Под ред. Ю. А. Бабичевой. — М.: Экономика, 1994. — 397 с.

5. 5.Банковское дело: Учебник / Под ред. В. И. Колесникова, Л. П. Кроливецкой. — М.: Финансы и статистика, 1995. — 480 с.

6. 6.Збірник виробничих ситуацій з навчальної дисципліни «Банківські операції» / Керівник авт. колективу А. М. Мороз. — К.: КНЕУ, 1998.-448 с.

7. 7.Калина А. В., Кочетков А. А. Работа современного коммерческого банкаУчеб.-метод, пособие. — К.- МАУП, 1997. — 224 с.

8. 8.Коммерческие банки / Э. Рид, Р. Коттер, Э. Гилл, Р. Смит. — М.: СП «Космополис», 1991. -480 с.

9. 9.Кочетков В. Н. Анализ кредитоспособности клиентов. Кредитные рискиУчеб.-метод, пособие. — К.- УФИМБ, 1995. — 16 с.