Город на горі. 
Апостоли спочатку

" Місто на горі «. Апостоли в початку пути

А. Алексєєв, історик.

В давнини релігійні уявлення були частиною національного свідомості. Кожен народ поважав власних богів. Чужих богів боялися чи зневажали, іноді навіть брали їх (точніше, їх статуї) в полон. Поняття універсальності божества й абсолютної істини, прагнення прославити й утвердити істинної віри належать нову епоху, періоду становлення світових релігій і що починається глобалізації. Вперше воно проявилося під час Палестині.

В очікуванні Месії

Ко часу Різдва нащадки древніх ізраїльтян віддавна втратили національну державність, і розсіялися з усього Середземномор’ю. З чотирьох-шести мільйонів як дві третини їх жили поза Палестини. Становище цієї діаспори — жодній із багатьох у Римській імперії - було воістину унікальним. Причина полягала на особливостях єврейської релігії - іудаїзму. Римляни дозволяли своїм підданим почитати яких завгодно богів, аби люди й не забували приносити жертви Генію імператора. Це влаштовувало всіх, але тільки іудеїв.

В ідейному відношенні іудаїзм вирізнявся терпимістю: з фарисеями, скрупульозно соблюдавшими біблійні розпорядження, уживалися саддукеи, які заперечували доля і безсмертя душі, і навіть ессеи, отказывавшиеся молитися в Єрусалимському храмі Яхве (Єгови). Однак у життя важливий й не так сенс релігійних догматів, скільки їх зовнішні прояви. Іудеї непросто вважали Яхве єдиним справжнім богом, а й категорично не бажали поклонятися комусь, окрім неї. Понад те, вони прирівнювали людські зображення до идолопоклонству, відмовляючись бачити навіть портрети та статуї кесаря у своїх містах. Молитися над його добробут (але своєму незримому Богу) вони погоджувалися лише храмі, куди іновірців вхід категорично заборонявся. І постійні конфлікти іудеїв з римської адміністрацією виникали на основі цих установле ний.

Наряду з обрізанням й суворим дотриманням суботи в юдаїзмі дедалі більше розросталася система заборон та (наприклад, заборона приймати їжу що з неиудеями), утворює стіну між правовірні іудеями і послідовниками інших релігій.

Иудеи вірили, що Яхве і єврейським народом існує древній Заповіт (договір). Вони шанували Біблію та Закони, які Яхве продиктував Мойсею на горі Синай, і було твердо переконані, що раніше чи пізно з’явиться передвіщений пророками Месія, який відновить Ізраїльське царство у всій її велич. Поки ж знехотя терпіли влада Риму.

В 4 року до Р. Х., коли іудейський цар Ірод Великий (служив римлянам не було за страх, а й за совість), Його володіння Рим поділив на тетрархії (чверті). Син Ірода Архелай разом із царським титулом успадкував бoльшую частина сучасної держави Ізраїль: Іудею (землю навколо Єрусалима), Идумею, що лежить південніше й населену родинними, але ворожими євреям племенами, і Самарію, розташовану північніше, — її мешканців правоверные іудеї прирівнювали до іновірців. Рідний брат Архелая, Ірод Антипа, отримав Галілей, окраїнну і досить дику область північніше Самарії, між морським узбережжям і Генисаретским озером, і Перею на східному березі Йордану. Інші землі поділили їх єдинокровний брат Філіп Ірод і певний Лисаний.

В 6 року лише від Р. Х. римляни усунули Архелая і відправили на заслання, а Іудею, Идумею і Самарію віддали під владу римського чиновника-прокуратора. Цей удару залишкам єврейської державності породив партію зелотов (від грецького «зелотаи «- «ревнителі «), які, подібно сучасним мусульманським радикалам-ваххабитам, заперечували будь-яку влада, крім Божої. «Йти до страти вважають за ніщо, як і зневажають смерть на друзів і родичів, аби не визнавати із себе верховенства людини » , — писав про зелотах римський історик Йосип Флавій.

Однако повстання, підняте вождем зелотов Іудою Галилеянином, зазнала поразка, а Понтій Пілат, призначений 26 року прокуратором Іудеї, з початку взявся свідомо порушувати традиції євреїв. За наказом у Єрусалим внесли прапори з зображеннями імператора Тіберія. Описуючи методи правління Пілата, філософ Филон згадує «продажність і хижацтво, руйнація цілих сімей, все ницості, затейщиком яких був, страту широкого людського загалу, не підданих навіть ніякому суду, та інші жахи, які переважали усі межі «.

Иоанн і Ісус

На п’ятнадцятому року правління кесаря Тіберія, при первосвященику Каиафе, тобто близько тридцяти року від Р. Х., в Галілеї об’явився проповідник Іоанн. У одязі з кінського волосу, підперезаний шкіряним поясом, питавшийся акридами (сушеної сараною) і природним медом, він закликав людей до праведного життя і ритуальному обмиванню «задля спокути різних гріхів, але для очищення свого тіла, тим паче що душі їх заздалегідь вже встигнуть очиститися «(Йосип Флавій). За словами євангеліста Марка, галилейский тетрарх Ірод Антипа «боявся Іоанна, знаючи, що він чоловік праведний і святий, і берегли його; багато робив, слухаючи його, і із задоволенням слухав його ». Проте вплив Іоанна невдовзі став турбувати тетрарха. Коли Ірод Антипа повів свого брата Філіппа дружину Иродиаду, приходившуюся обом племінницею, Іоанн різко засудив цей шлюб. Затаившая злість Іродіада зуміла наполягти, щоб Івану відсікли голову.

Многоженство в усіх близькосхідних народів було правилом, проте перша дружина Антипы вважала себе ображеної появою Иродиады і бігла до батькові, царю Набатеи — «кам'янистої Аравії «. Невдовзі арабські війська повністю знищили армію Антипы. Багато побачили у тому Божу кару за вбивство Іоанна.

Среди учнів Іоанна (апостоли звали його Хрестителем) з’явився галилеянин Ісус Назорей. Євангелісти запевняють, що Іоанн сам визнав першість Ісуса. Проте проповідей Ісуса в Галілеї дуже перешкоджало те, що він був своєю — його знали з дитинства. Євангеліст Марк передає реакцію земляків на поява нового пророка: «Не тесля чи Він, син Марії, брат Іакова, Иосии, Іуди і Сімона? Не тут чи між нами його сестри? «.

Иисус не проповідував нову релігію. Він домагався від іудеїв здобуття права вони праведно, відповідно до духу Моїсєєва закону, і щоб визнали його Христом і Сином Божим. Проти першого ніхто відкрито не заперечував. Що ж до визначення «Син Божий », те з погляду іудаїзму, воно по-блюзнірському: в абсолютної божества, яким є Яхве, може бути дітей. У месіанство Ісуса переважна більшість іудеїв теж повірили: від пророків вони знали, що Месія повинен відтворити царство Ізраїлю, а " …Він не зробив ". Неправдоподібним видавався прихід Месії з варварської Галілеї, та й скоєних Ісусом дива, з обивательської погляду, виглядали недостатньо переконливо (в Євангелії від Марка, найбільш ранньому, вони зводяться до зцілень і насичення голодних).

Однако серед простого люду Ісус набув популярності, яку зелоти спробували використовуватиме організації повстання. Пілат придушив бунт. Іудейський Синедріон, щоб уникнути конфлікту з Римом і водночас позбутися від незручного опонента, звинуватив Ісуса в святотатстві і засудив до смерті, а Пілат, отримавши хабар у 30 талантів срібла (близько 750 кг), вирок затвердив, хоча проповідник викликав в нього деяку симпатію (хоча б тому, що вилікував його важкохвору дружину).

Иисуса розіп'яли на хресті - звичайна тоді форма ганебної страти. Жоден з впливових людей на той час не зауважив цього дрібного, зі своїми точки зору, події в палестинському закутку, події, з різних датировкам, між 27-му і 37-му роками.

Чтобы усвідомити унікальність подальшої долі християнства, слід пам’ятати, що проповідників і цілителів тоді (та й в усі епохи) бувало безліч. До помітним (крім згаданого Іоанна Христителя) можна віднести «Вчителі Праведності «- главу великий ессейской громади в Кумране — й молодшого сучасника Ісуса философа-пифагорейца Аполлония з Тианы — за його життя шанували як мудреця і чудотворця, а по смерті деякі поклонялися йому, як герою-полубогу. Проте їх спроби змінити світ виявилися марними. Чому?

Видимо, оскільки всі вони, попри таланти та вплив, самі обмежували сферу своєї діяльності. Іоанн вважав, що лише готує шлях для Месії. Кумраниты прагнули максимально відгородитися грішного світу. Аполлоний Тианский своє ставлення до оточення сформулиро вал в молитві сонячного Богу: «Гелиос, пішли моїй такі краю, які приємні і мені нічого і тобі, нехай довідуюся людей хороших, йдеться про поганих нехай ні я не знатиму, ні вони мене ». Через війну численні учні Аполлония не зробили нічого значимого, та якщо з його найкращих робіт до нас дійшли одна цитата, сліди біографії Піфагора так кілька листів.

Апостолы і євангелісти

Иисус діяв прямо протилежним чином, і тому кінець його земного існування став початком торжества його Євангелія Святого Духа.

Он безперестанку повторювати, що Мессией і Сином Божим, і кожного зустрічного прагнув перетворити на свого прибічника. Понад те: у складі найближчих учнів він дванадцять апостолів, щоб «були і щоб посилати їх у проповідь, і щоб вони мали влада зціляти хвороб і виганяти бісів ». І сказав їм: «Ви — світло світу. Не може сховатися місто, стоїть наверху гори. І запаливши свічку, ставлять її під посудиною, але свічнику, і світить всім у домі. Так так світить світло ваш перед людьми, що вони бачили ваші добрі справи славили Батька вашого Небесного » .

Позже Ісус обрав ще сімдесят учнів, і поставив перед ними такі завдання. Вперше за історію нове навчання з початку стає предметом, як ми б сьогодні, цілеспрямованої, в добре організованій пропагандистської кампанії.

Об апостолах відомо прикро мало, але можна сказати, що видатну роль у тому числі грав Симон Петро. Його постать малюється в новозавітних книгах досить жваво, і саме тому вона спочатку піддавалася найбільшому обговоренню і осуду.

В насправді, ставлення Ісуса до Петра двояко. З одним боку, він каже: «Ти — Петро, і цьому камені я створю Церква Мою, і врата пекла не здолають її; і дам тобі ключі до Царства Небесного; І що пов’яжеш землі, він пов’язано на небесах ». Але саме Петро відговорював Ісуса у Єрусалим, назустріч предуготованной смерті, і, певне, було дуже переконливий, тому що Ісус Христос буквально відхрещувався від цього: «Відійди від Мене, сатана! ти мені спокуса, оскільки думаєш щодо тому, що Боже, що людське ». Під час арешту Ісуса Петро (єдиний!) намагався надати збройні змагання, а згодом, як і передбачене, тричі зрікся нього, аби брати участь же не бути схопленим. Не дивно, що ще III столітті філософ Порфирій буквально танцював на кістках Петра, перераховуючи ці, з його погляду, «безглуздя «Євангелій.

Если керуватися чистої логікою, подібно греко-римським філософам, то вибір Ісуса справді дивне. Але сьогодні, з початком двох років, слід оцінювати те що реалістичніше. Ісусу доводилося вибирати речей, що було б під руками. Так, апостоли були ні ідеальними глашатаями істини, ані шеляга навіть бездоганними виконавцями її волі. Так, вони були скоріш «християнськими жирондистами «(вираз А. І. Герцена), а не якобинцами-монтаньярами. Але і вони, попри всі їх недоліки, що у століттях зберегти його ім'я і справа.

Если б Церкви Христової судилося долею утвердитися в світ у результаті одноразового дива, недосконалість Петра цьому тлі могло б недостойним. Однак ми знаємо, що торжества християнства передували століття повільного зростання, гонінь, внутрішньої боротьби, помилок, і болісних пошуків. Уявімо, що б, якби після Ісуса на чолі єрусалимської громади виявилися люди безкомпромісні, спраглі постраждати у Ім'я Господнє. Найімовірніше, земна історія християнства у цьому ще й завершилася. Щоб Церква вижила, їй вимагалося постійно шукати середній шлях між капітуляцією, відмовою від сповідуваної істини і сповіданням шаленим, провідним до фізичного знищення чи перетворенню в секту. Отож вибір Петра в ролі керівника можна припустити вдалим — хоча б оскільки переможців не судять.

И ось Ісус вмирає на хресті. У долі його вчення настає ключовим моментом. Тепер усе залежить від цього, як поведуться учні, й раніше всього одинадцять первенствующих (дванадцятий — зрадник Іуда Іскаріот). Вони вірять, що й страчений вчитель — Христос і Син Божий. Отже, він ось-ось має повернутися, влаштувати суд над гонителями, відновити розтоптану справедливість і відтворити царство Ізраїлю. Чи треба щось робити нею самою? Чи досить просто чекати? Або — страшно навіть уявити — ті таки помилилися?

О тому, як було зроблено їх вибір, непомічений і оцінений сучасниками, але мав грандіозні історичні наслідки, розповідають Євангелія.

Самое стисле, Євангеліє від Марка, традиційно іменується «другим », але це, безсумнівно, максимально ранній. Марка належать до числу сімдесяти апостолів «другого призову ». Переказ розповідає, що він дотримувався за Ісусом саме його арешту, але тексти цього підтверджують. Можливо, в описах подій, що з Воскресінням Ісуса, Марк спирався на розповіді свого родича Симона Петра.

Матфей, син Алфея, він також Левий-мытарь, автор «першого «Євангелія, був одним із дванадцяти апостолів. Можливо, під час подій разом з іншими був у Єрусалимі, проте яке нічим себе не виявив.

Автора «третього «Євангелія, Луку, традиційно вважають апостолом з сімдесяти, але, швидше за все, він приєднався до Церкви Христової значно пізніше: події у Палестині він описує явно зі слів.

И лише Іоанн, син Заведея, автор «четвертого «Євангелія і, очевидно, Апокаліпсиса, апостол з дванадцяти, як перебував у натовпі подій, а й поводився активно. Його, єдиного серед євангелістів, можна назвати безпосереднім свідком по крайнього заходу частини що з Ісусом подій. Щоправда, Євангеліє він писав старості, через багато років після всіх подій. За плечима залишилася довге життя, наповнена боротьбою і випробуваннями, а він з простого рибалки перетворився на визнаного вождя церкві і серйозного богослова. Це, зрозуміло, були не зашкодити його творі.

Евангельские описи сповнені суперечностей, на цьому підставі чимало істориків оголошували їх підробкою. Насправді саме суперечливість Євангелій служить переконливим доказом їхньої справжності - по крайнього заходу, основу: виключати, буцімто щось у яких додано пізніше, зрозуміло, не можна. Апостоли були ні слідчими, ні дослідниками. Вони — звичайні люди, котрі записували те, що бачили чи чули і як вірили. Величезною заслугою християнської Церкви перед історичної наукою стало саме те, що вона піддалася спокусі створити гладко обструганную версію своєї ранню історію, не прибрала з Євангелій видимі непорозуміння (хоча подібні спроби робилися), а зберегла тексти у первозданному вигляді. Ось якби історія Ісуса та її учнів було викладено менш суперечливо, у ній було б засумніватися.

Воскресение

Чтобы краще усвідомити послідовність подій, розіб'ємо їх у окремі епізоди. Отже…

Эпизод 1: жінки вважають труну Господній порожнім.

Иисус помер п’ятницю перед Великоднем відразу ж був похований. У святковий суботній день немає нічого важливого. Із завершенням суботи, світанку того дня, який ми саме у пам’ять цих подій кличемо «неділею », до печери з труною Ісуса приходять жінки, щоб у відповідність до звичаєм умастити тіло покійного. Усі євангелісти згадують цього факту, проте розходяться як щодо імен жінок, і про те, що вони побачили.

Согласно Марку, жінок, які до гробниці, три: Марія Магдалина, Марія Иаковлева і Саломея. Дорогою вони розмірковують, чи зрушити камінь, закриває вхід в гробницю. Проте, прийшовши цього разу місце, виявляють, що камінь отвален. Вони заходять всередину і підприємств бачать юнака у білій одязі, сидячого з боку труни. Жінки у жаху, але юнак заспокоює їх у відповідь, показуючи на порожній труну, що Ісуса але немає, що він воскреснув. І ще велить жінкам передати апостолам і особисто Симона Петра, що воскреслий Учитель чекатиме в Галілеї.

У Луки картина той самий з декотрими відзнаками докладно. Серед жінок, які до гробниці Ісуса, він називає знов-таки Марію Магдалину, якусь Івану, ще одне Марію (мати Іакова) «та інших із нею ». Увидя камінь отваленным, жінки заходять в гробницю і знаходять труну порожнім. Саме тоді їх постають «два Солов’яненка одежах блискучих », возвещающих воскресіння Ісуса.

Иоанн не згадує ніяких жінок, крім Марії Магдалини. Оскільки Іоанн був у числі апостолів, яким Марія Магдалина повідомила про побачене, він передає те, що чув саме з неї - єдиною незаперечною свідка. Іоанн стислий: «У ж дня тижня Марія Магдалина приходить до труні рано, коли були ще темно, і якими бачить, що камінь отвален від труни ». І жодних слів про юнакові на білому або про мужів у лискучих одежах.

Зато у Матвія картина малюється яскраво. Удосвіта до гробниці Ісуса приходять дві жінки — Марія Магдалина й інша Марія, мати Іакова і Иосии. Але тут перебуває стража, яка охороняла гробницю, — деталь, відсутня в інших євангелістів. На очах стражників і які прийшли жінок відбувається землетрус, і з неба спускається ангел, який відвалює камінь, і всідається нею. «І вид нього був як блискавка, і одяг його білого як сніг. Злякавшись його, стерегущие прийшли о трепет і вони як мертві «. Ігноруючи до смерті переляканих стражників, ангел повідомляє жінкам про Воскресінні Ісуса у відповідь, очікувати його треба в Галілеї.

Как поводяться жінки?

В Євангелії від Луки вони вислухали чоловіків у блискучих одежах і, «повернувшись від труни, сповістили усе це одинадцяти й іншим » .

В Євангелії від Марка вони такі налякані, що нічого нікому не розповідають. Що налякало — невже юнак у білому вбранні? Того ж день Ісус сам є Марії Магдалині, вигнавши з її сімох бісів. (Це стоїть відзначити: він свідчить у тому, що Марія Магдалина — одержима жінка із нестійкою психікою.) Лише цього вона (одна!) відбувається і оголошує про побачене «колишнім з Ним, плачучим і ридаючим » .

Матфей, описавши що сталися дива, реакцію жінок не каже нічого: певне, вони всі сприймає як належне. Коли жінки повертаються від гробниці, Ісус дорогою є їм і що підтверджує слова ангела у тому, що чекатиме апостолів в Галілеї. Жінок, хіба що які пережили землетрус і сходження ангела, то це вже анітрохи не лякає - вони йдуть і сповіщають про події учнів Ісуса. Тим більше що стражники, підкуплені первосвящениками, заявляють, що тіло розп’ятого Ісуса викрали учні.

Эпизод 2: Петро Миколайович і Іоанн у порожнього труни.

Итак, Марія Магдалина (по Марку) або всі жінки разом (за Матфеєм і Луці) повідомляють про баченому і чутому апостолам. Як ті поводяться, коли про воскресіння Вчителі? Марко і Лука пишуть, що апостоли жінкам не повірили; проте Лука додає, що робив Петро бігом біжить до гробниці і знаходить її порожній. У Іоанна це виписаний у деталях.

По його слів, Марія Магдалина спочатку оповістила не всіх апостолів, а лише Петра і самої Іоанна, які, певне, цей момент разом. «Отже біжить (Марія Магдалина. — А. А.) і дійшов Симона Петра й іншого учневі, якого любив Ісус (так Іоанн іменує себе самої. — А. А.), у відповідь їм: забрали Панове з труни, не знаємо, де Його ». Юнак, мужі, ангел, стражники, землетрус, який був їй Ісус, котрий вигнав сімох бісів, — нічого немає у словах Марії Магдалини, лише констатація той факт, що тіло Ісуса забрали.

Дальнейшие дії Петра і свої власні Іоанн описує дуже чітко: «Відразу вийшов Петро Миколайович і інший учень і пішли до труні. Вони помчали обидва разом; але інший учень біг скоріш Петра й до труні не перший і, нахилившись, побачив що лежать завіси; але з ввійшов. Після ним приходить Симон Петро, і належить у труну, і якими бачить завіси що лежать і плат, який був у главі Його, ні з завісами що лежить, але особливо звитий іншою місці. Тоді ввійшов і той учень, колись який прийшов до труні, і… побачив, і увірував » .

Явление, часте в стареньких: Іоанн пам’ятає все те що так яскраво, так ніби було вчора, і те, що хустку лежав окремо від одягу.

Эпизод 3: Марія Магдалина у порожнього труни.

Далее Іоанн розповідає, як вони з Петром повернулися себе, Марія ж стояла у порожнього гробу і плакала. У цьому вона нахилилася і побачила двох янголів там, де колись було тіло Ісуса. Вони запитали, чому її плаче. «Забрали пана мого, і знаю, де » , — скаржиться Марія. У народних обранців вона оглядається і якими бачить стоїть поруч чоловіка. «Що ти від плачеш і кого шукаєш? «- запитує він, і Марія, не звертаючи увагу янголів, говорить з ним, якого приймає за садівника. «Якщо ти Його виніс, — каже вона, — скажи мені, куди поклав, і це Його візьму ». Людина вимовляє: «Марія! «Вона раптово дізнається його, скрикує «Учитель! «і впадає щодо нього, але він просить її доторкатися, а йти «до братам Моїм «і вирішив розповісти, що він перегукується з Батькові. І після саме цього Марія відбувається і розповідає про побачене іншим учням.

Откуда Іоанн мав про цей епізод, якого знають інші євангелісти? Звісно, від самого Марії Магдалини — єдиною свідка дива.

Эпизод 4: Донецькій залізниці в Еммаус.

Дальше події розвиваються у порядку.

Об апостолах, не які повірили Марії Магдалині, Марк повідомляє коротко: «Після цього з’явився (Ісус. — А. А.) й інші образі двом особам на дорозі, що вони ішли у селище, й ті, повернувши шись, сповістили іншим; але і їм не повірили » .

Лука розповідає хоча б епізод значно докладніше. Називає під назвою однієї з цих двох — Клеопу (племінник матері Ісуса, син її сестри, теж Марії) і селище, куди вони йдуть, — Еммаус, в шістдесяти стадіях від Єрусалима. Дорогою до подорожуючим приєднується якийсь чоловік, якому вони розповідають про «смерть Вчителі і при крахові своїх сподівань: «А ми сподівалися було, що Він є Той, Який має позбавити Ізраїлю; але з усім тим, вже третього дня нині, як справа зрушила » .

Это з двох місць у Новому Заповіті, дає уявлення про сум’ятті учнів Ісуса. Вони прагнуть дива — прямого і очевидного. Їх Учитель, Син і Помазаник Божий, мав відразу після земної смерті з’явитися у силі та славі; і вже третього дня, яке досі немає! Якби це настрій зірвалася переломити, історія християнства скінчилася б, не розпочавшись.

Прохожий втішає схвильованих оповідачів, наводячи слова Письма у тому, як слід з’явитися Месії. Біля Еммауса хоче їх залишити, але потім дає себе умовити і залишається із нею. Під час трапези бере хліб, і, благословивши, подає їм. «Тоді відкрилися вони очі й вони дізналися Його; але Він був невидимий їм » .

Эпизод 5: явище Ісуса Петру.

Последствия попереднього епізоду Лука описує наступним чином: «І уставши той самий годину, повернулися на Єрусалим і в цьому разом одинадцять Апостолів колишніх із нею, котрі казали, що вже істинно воскреснув і став Симону ». Схоже, поворот у свідомості почався. Вони годі було й повірити Клеопе та її супутнику, як і повірили Марії Магдалині, але з вірити Симона Петра… Проте інші євангелісти про баченні Симона не повідомляють, Марк просто зазначає, що товаришам, повернулися з Еммауса, апостоли не повірили.

Эпизод 6: явище Ісуса одинадцяти апостолам у Єрусалимі.

Явление Ісуса Симона Петра згадується раз лише Першому посланні коринфян апостола Павла, але мимохідь: Ісус «з'явився Кифе, потім одинадцяти; потім з’явився більш ніж пятистам братій водночас, у тому числі більшість донині живими (послання написано через майже десятиліття після Воскресіння. — А. А.), і деякі і почили; потім з’явився Иакову, також усім Апостолам » .

По свідоцтву Марка, апостоли увірували у Воскресіння Ісуса по тому, як і з’явився їм всім спільно. «Нарешті з’явився самим одинадцяти, возлежащим, і докоряв їм за невір'я та жорстокосердість, що бачили Його не було повірили. І сказав їм: йдіть у світі і проповідуйте Євангелія всієї тварі. Хто вірувати, врятований буде; а не буде вірувати, засуджений буде. Уверовавших ж супроводжувати ці знаки: ім'ям Моїм будуть виганяти бісів, говоритимуть новими мовами; братимуть змій; і коли що смертоносне вип’ють, не зашкодить їм; покладуть руки з хворими, і вони будуть здорові «. (Зазначимо, що йдеться тільки не йде про польотах повітрям, ні про дивних перетвореннях; Ісус просто підтверджує здібності, даровані апостолам колись.).

По версії Луки, Ісус з’являється у зборах апостолів в момент, коли двоє їхніх «побратимів, повернувшись із Еммауса, розповідають про своє дивовижною зустрічі. «Коли вони наголошували на цьому, Сам Ісус став посеред їх і додав: світ вам ». Вони лякаються, думаючи, що бачать духу, але запевняє їх, що вони помиляються, дає помацати своїх рук і ноги, навіть їсть із нею печену рибу і стільниковий мед. Покладаючи на апостолів тягар проповіді, Ісус, проте, велить їм «залишатися у місті Єрусалимі, доки облекутся силою понад », після чого підноситься на небо.

В Євангелії від Іоанна даний епізод дробиться на два. У вперше Ісус є апостолам ввечері, що вони сидять за гратами, побоюючись нападів іудеїв. Ісус з’являється у тому числі у плоті, дме ними у відповідь: «Прийміть благодать Духа Святого ». Апостол Фома Дидим (Близнюк) тим часом відсутня. Коли він приходить, інші розповідають йому, що Вчителі воскреслим, але не вірить. Після завершення восьми днів Ісус є апостолам вдруге. На цього разу Фома перебуває разом з усіма і має нагоду переконатися у своєї неправоті.

В «Діяннях апостолів », написаних Лукою, певне, значно пізніше Євангелія, говориться не про одне і щодо двох явищах Ісуса апостолам, йдеться про кількох. У продовженні сороковин після загибелі на хресті Ісус є їм біля Єрусалима, на горі Елеонской (Оливній), проповідуючи про царство небесному. «І зібравши, Він повелів їм: не відлучайтеся з Єрусалима, але чекайте обіцяного від Батька, що ви від Мене; бо Іоанн хрестив водою, а ви через декілька днів після цього будете хрещені Духом Святим » .

Отметим такі моменти. На відміну з інших євангелістів, Лука як і Євангелії, і у «Діяннях «підкреслює, що Ісус Христос не велів апостолам відлучатися з Єрусалима. Потім Ісус обіцяє великі зміни (хрещення Святим Духом) в найкоротші терміни — протягом днів. І, насамкінець, в арамейською мові, якою розмовляли в Палестині, слово «Руах «(Дух) жіночого роду, отже, крім Бога-Отця ніби припускається Мати.

Ученики запитують воскреслого Ісуса у тому, що турбує їх найбільше: «Чи не це час, Боже, восстановляешь Ти царство Ізраїлю? «Він також відповідає, що ні їх — справа знати точні часи і строки. Досить те, що, прийнявши Дух Святий, вони почнуть «Його свідками у Єрусалимі й в усій Іудеї і Самарії і до краю землі. Розповівши це, Він у очах їх, і хмару взяла Його з цього виду їх » .

Итак, головне сказано: апостоли повинні не чекати, а діяти. Які З’явилися два Солов’яненка білої одязі (ще одне за паралель з Евангелием від Луки) засвідчують Підняття і майбутнє Його повернення.

Марк, на відміну Луки, щось свідчить, що Ісус Христос велів апостолам залишатися у Єрусалимі. Його Євангеліє завершується тим, що Ісус Христос, наставивши апостолів, підноситься на небо і сідає одесную Бога-Отця.

Эпизод 7: явище Ісуса апостолам в Галілеї.

У Матвія явище Ісуса апостолам перенесено у Галілею, куди вони, відповідно до отриманим через жінок вказівкам, вирушають. Він є їм на горі: «І, побачивши Його, поклонилися Йому; а інші усумнились ». Він також велить наставляти все народи, хрестячи їх в ім'я Отця й Сина, і Святого Духа, дотримуватися все, і він їх навчив, і завіряє в незмінною підтримці: «Із вами в усі дні до кінця століття » .

Иоанн підтверджує, що Ісус Христос був учням в Галілеї. Повідомивши, що Ісус Христос створив там багато чудес, Іоанн переходить до опису подій на Генисаретском озері.

" Були разом Симон Петро, і Фома, званий Близнюк, і Нафанаїл з Каны Галілейської, і його сини Заведеевы (тобто сам Іоанн та її брат Яків. — А. А.), та двоє інших з учнів Його ". Вони в човні ловити рибу, нічого не впіймали. «І коли вже настав ранок, Ісус стояв березі, але учні не дізналися, що це Ісус ». Дотримуючись його радам, вони наловили дуже багато риби. «Тоді учень, якого любив Ісус, сказав Петру: це Господь. Симон ж Петро, почувши, що це Господь, оперезався одягом, — бо був наг, — й кинувся у морі; інші учні припливли в човні, оскільки вони недалеко були від Землі, ліктів близько двохсот, — тягнучи мережу з рыбою ». Водночас ніхто не насмілювався ні що запитати дивного порадника: просто знали, і ними — Господь.

Далее слід спільна трапеза, під час якої Ісус запитує Петра: «Симон Ионин, чи ти мене було більше, що вони? «Петро підтверджує це. «Паси ягнят Моїх » , — відповідає йому Ісус. Це повторюється тричі. Потім Ісус каже Петру: «Істинно кажу тобі: коли ти був молодий, то препоясывался сама і ходив, куди хотів; а коли состареешься, то простягнеш руки твої, і той тебе препояшет і поведе, куди не хочеш ». На думку Іоанна, цими словами Ісус дав, що Петра чекає страту. Потім Ісус запросив Петра відійти із ним бік, Іоанн ж самовільно пішов по них, щоб отримати і свій доля. Помітивши його, Петро запитав в Ісуса: «Боже, і що? «(тобто і з цим що?). Але Ісус відповів: «Якщо хочу, що він пребув, поки прийду, що тобі доти? Ти йди за мною » .

Когда Іоанн писав свою Євангелію, він був глибоким дідом, і його хвилювало, що означали це слово Вчителі: «І промайнуло слово між братиями, що учень не помре. Але Ісус не мовив, що ні помре, але: «Якщо Я дуже хочу, що він пребув, поки прииду, що тобі доти? ««.

Выбор зроблено

О перші кроки Церкви після Воскресіння Ісуса розповідають «Діяння апостолів ». Повернувшись із Оливній гори у Єрусалим, апостоли зібралися порадитися. Найважливіше рішення, у історії всього людства — про прийдешньому другому пришестя — на той час вже дозріло. Свідчень на користь її прийдешнього повернення накопичилося достатньо, причому він чітко не вимагав від учнів не сидіти склавши руки, а діяти. Головне тепер — зберегти громаду і у ролі її керівників. На пропозицію Петра вирішено скликати збори ста двадцяти учнів Ісуса для обрання дванадцятого апостола цього разу місце зрадника Іуди Іскаріота. Втім, обрання значить виборів: керівники вносять дві кандидатури — Йосипа, званого Варсавой, а латиною Юстом, і Матфия. Жереб вихоплює Матфия (не плутати з євангелістом Матфеем).

Святой Климент, належав до покоління апостольських учнів, писав: «Петро, Яків (син Заведея і брат Іоанна. — А. А.) і Іоанн, хоч і особливо Спасителем ушановані, однак після Вознесіння Спасителя не заперечували друг в одного цією честю, але обрали єпископом Єрусалима Іакова Праведного (брата Ісуса. — А. А.) ». У другому місці, він ж пише: «Иакову Праведному, Івану і Петру Господь після Воскресіння передав знання, вони ж передали його іншим апостолам, а решта апостоли сімдесяти, однією із був Варнава » .

Таким чином, в новонародженої Церкви виділяються три головних особи: Петро, Іоанн Заведеев і Яків Праведний. Саме вони зберегли Церква Христового. Проте на світову релігію християнство зобов’язане не їм, а «людині із боку «- Павлу. Його дивовижна постать художника-монументаліста та багатогранна діяльність вимагають на окрему розповідь.

Словарик до статті

Апостол — грецькою «посланник ». Так називалися та дванадцяти осіб, обраних Христом для распростра нения його вчення: Симон-Петр, Андрій, Філіп, Іоанн, Яків, Нафаниил (Варфоломій), Симон, Матвій (Левій), Фаддей, Яків, Фома, Іуда.

Ветхий Заповіт — дохристианская частина Біблії, яке уже багато століть у I тисячолітті е.

Гений — у римлян індивідуальний дух, уособлення вольового початку, характеру окремої людини чи народу.

Диаспора — «розсіювання «(грецьк.).

Евангелие — «добра звістка «(грецьк.) — термін, вживаний у Римській імперії стосовно особі імператора; християни стали вживати його безпосередньо з ім'ям Пресвятої Богородиці.

Кесарь — грецьке вимова слова «цезар » .

Крещение, хрестити. Асоціація з хрестом, притаманна цим російським словами, в Євангеліях відсутня. Євангелісти, писали грецькою, вживали слово «баптизейн «- занурювати. Отже, «хрещення Святим Духом «означало «занурення в Святий Дух » .

Мессия (від єврейського «машиах «- «помазаник «у значенні «цар ») — десятки разів означає: ниспосланный Богом рятівник, покликаний відтворити царство Ізраїлю.

Назорей — так називали проповедников-аскетов, не стригших волосся (єврейське «назир », арамейское «ноцри «_ чистий, святої).

Новый Заповіт становлять чотири Євангелія та інші книжки початку нової доби, й сформували християнське вчення.

Симон мав прізвисько Цефа — від арамейско-еврейского «камінь «(у російському тексті Євангелія — Кифа). Петро — від грецького «пе «тра «_ камінь, скеля.

Синедрион («рада «- грецьк.) — вищий дорадчий і судовий орган у Єрусалимі, що складалася з релігійних авторитетів.

Христос — грецький варіант арамейської поняття Мессия.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.