Ещё раз оцінки радянсько-німецького договору ненапад

Ещё раз оцінки радянсько-німецького договору ненапад, секретних додаткових протоколів й правничого характеру відносин між СРСР і гітлерівської Германией.

Правительство СРСР пішло в укладання договору з Німеччиною договору ненапад і підписання з нею таємного додаткового протоколу про розмежування сфер інтересів, у Східної Європи по тому, як зрозуміли: німецько-польська війна неминуча. Було зрозуміло і те, що Польща зможе протистояти Німеччини) і що західні держави, швидше за все, ухилятися від виконання союзницьких зобов’язань по відношення до ней{1}. Через війну германо-польської війни" та запланованого Гітлером одночасно з цією рішення «проблеми Прибалтики «{2} (що ж було відомо радянському руководству{3}) виникала небезпека виходу вермахту до державний кордон СРСР безпосередній близькості до Ленінграда, Мінська з Києвом. Загроза фашистської агресії була цілком реальної, і було приймати найрішучіші заходи його запобігання.

Договор з Німеччиною радянське уряд розглядало як запасний варіант забезпечення безпеки СРСР. Робити ставку тільки досягнення угоди з Лондоном і Париж, знаючи, що можуть віддати перевагу, якщо така можливість, договір ні з Радянський Союз, і з Німеччиною, причому рахунок і проти Радянського Союзу, було кроком дуже необачним. У самій Москві розуміли, що нацистська Німеччина — партнер найвищою мірою ненадійний і підступний І що Гітлер не відмовився від своїх принципових програмних установок щодо СССР{4}. Але туди розуміли й те: може виникнути така ситуація, коли він іншої можливості відвести від СРСР військову загрозу, нехай навіть у час і ціною певних моральних втрат, крім угоди з Німеччиною про ненапад, просто ні буде.

Соглашение, підписаний 23 серпня 1939 р. у Москві, давало Радянському Союзі певні гарантії безпеки. Німці зобов’язалися утримуватися щодо СРСР «від будь-якого насильства, від будь-якого агресивного дії і будь-якого нападу… як окремо, і з іншими державами », і навіть консультуватися з нею під час вирішення питань, які можуть торкнутися його интересы{5}. Вони погоджувалися не поширювати свою військово-політичну активність на польські території на схід річок Писса-Нарев-Висла-Сан і прибалтійські держави північніше литовско-латвийской кордону, тобто. на райони вздовж західних рубежів Радянського Союзу, є зоною його безопасности{6}.

Ни договору про ненапад, ні ні прилагавшийся щодо нього секретний додатковий протокол не містили статей про військове співробітництво двох країн та не встановлювали ними зобов’язань ведення бойових співдії проти третіх країн або за надання допомоги друг другу у разі участі одній з договірних сторін у військовому конфликте{7}.

Не містили підписані документи і положень, які зобов’язували б боку здійснювати військові акції відношенні держав і територій, які входили на сфери їх інтересів, виробляти їх окупацію і «територіально-політичне перебудову ». У секретному додатковому протоколі передбачалася лише можливість таких дій (про це свідчить двічі використана формулювання «у разі… »), причому лише Німеччині, й лише стосовно сфері її інтересів. Під «випадками „“ территориально-политического перебудови », про які йшлося в протоколі, розумілося «виправлення «Німеччиною після завершення нею війни проти Польщі польско-германской і германо-литовской меж упорядкування і включення низки територій, належали Польщі й Литві, у складі рейху. Окупація Радянським Союзом сфери своїх і її «територіально-політичне перебудову «советско-германскими договорённостями не предусматривались{8}. Невипадково через два роки в ноті совєцькому правітельству від 22 червня 1941 р. німецьке міністерства закордонних справ заявило, що просування СРСР на території, є сферою її інтересів, та його наступне включення до склад радянської держави виглядали «прямим порушенням московських угод «{9}.

Договорённости, досягнуті СРСР і Німеччиною, не перетворювали в союзників ні формально, ні «фактично », хіба що нам це намагалися сьогодні доказать{10}. Не представляли вони собою і злочини «змови диктаторів «про «розділі Східної Європи ». Підписуючи секретний додатковий протокол, радянське уряд ставило метою не ліквідовувати і анексувати ряд східноєвропейських держав, а встановити межа поширенню німецької експансії Схід. Німеччина позбавлялась також можливості у разі перемоги над Польщею одноосібно вирішувати питання подальшої долі та межах польської держави, брала він зобов’язання визнати суверенітет Литви над Вільнюської областю, анексованої в 1920 р. поляками. Запровадження частин Червоної Армії східні райони Польщі 17 вересня 1939 р. й у Прибалтійські країни — влітку 1940 р. було виконано радянським урядом негаразд реалізації радянсько-німецьких домовленостей, а цілях запобігання військової окупації або політичного підпорядкування цих територій держав, подготавливавшихся гітлерівської Німеччиною з порушенням з порушенням які діяли угод. Ці кроки мали велике значення задля зміцнення безпеки Радянського Союзу, і мали антигерманскую спрямованість.

Советско-германский договору про ненапад був найзначніший дипломатичний і політичний акт завершальній фази передвоєнного кризи, викликаного неухильно обострявшимися протиріччями між Німеччиною, Італією і Японією, з одного боку, Англією, Францією, навіть їх союзниками — з іншого. Договір був плодом цієї кризи, а не його причиною, і він заключён за умов, коли запобігти військовий конфлікт у у Європі, на думку Москви, уявлялося вже неможливим. Цей розмова дозволяв СРСР зберегти нейтралітет. За вмістом він «не розходився до нових норм міжнародного правничий та договірної практикою держав, прийнятими для подібного роду врегулювань «{11}. Суперечив лише інтересам тих сил Заходу, які розраховували спровокувати советско-германский конфлікт і бажання домогтися розвитку німецької експансії в східному напрямі.

Не представляли собою нічого екстраординарного, з погляду політичної практики і політичної моралі свого часу, й таємні радянсько-німецькі домовленості по територіальним питанням. Пригадаємо, наприклад, зміст франко-итальянского і англо-итальянского угод 1935 р. про розмежування сфер інтересів, у Африке{12}, мюнхенського угоди 1938 р. між Німеччиною, Великобританією, Францією і Італією про відторгнення від Чехословаччини Судетської области{13}, англо-японского угоди з Китаю від 24 липня 1939 р., питання, обговорювані на секретних англо-германских переговорах влітку 1939 р., зміст мирних пропозицій Німеччини, які робилися по таємним каналам, починаючи з осені тієї самої года{14}. Заради забезпечення власної воєнної безпеки західні держави були готові пожертвувати (і жертвували) агресорам треті країни, та й самі, коли вважали це, не зупинялися перед порушенням їх суверенитета{15}. СРСР в умовах, коли полум’я війни загрожувало охопити всю Європу, коли відверто і цинічно перекроювалися кордону європейських держав, спробував недопущення включення до орбіту агресивної політики Німеччини низки суміжних ній держав і територій. Їх невовлечение під час війни в обстановці мало для СРСР виключно важливого значення. Слід відзначити також, що йшлося про забезпечення безпеки областей, які входили до цього часу склад російської держави і відібраних від нього 1918 — 1920 рр. Радянський уряд будь-коли приховувало, що є особливий інтерес забезпечувати безпеки цих галузей, а також відчуває відповідальність право їх долі й в кризової ситуації не залишиться байдужим глядачем спроб відкритого чи замаскованого зазіхання ними із боку третіх стран{18}.

Список литературы

{1}См.: Безименський Л. А. «Другий Мюнхен »: Задум й одержують результати // Нова і новітня історія. 1989. №№ 4 — 5.

{2}В директиві Гітлера від 3 квітня 1939 р. зазначалися можливість окупації під час війни проти Польщі також частиною Прибалтики аж «до старої кордону Курляндії «(Ursachen und Folgen. Eine Urkundenund Dokumentensammlung zur Zeitgeschichte/Hrsg. von H. Michaelis, E.Schraepler. B., s.a. Bd. XIII. Dok. № 2792d.). Різке посилення з весни 1939 р. німецького впливу у Прибалтиці змушувало радянське уряд рахуватися з можливістю її перетворення на плацдарм для нападу Німеччини на СРСР.

{3}Год кризи. 1938 — 1939: Документи і матеріали. Т. 1. М., 1990. Док. №№ 54, 81, 97, 311.

{4}Там ж. Док. № 311.

{5}Документы зовнішньої політики України Т. XXII. Кн. 1. Док. № 484.

{6}Там ж. Док. № 485.

{7}См.: Саме там.

{8}Там ж.

{9}Akten zur deutschen auswartigen Politik. Serie D. Bd. XII, 2. Gottingen, 1969. Dok. № 659.

{10}Семиряга М. И. Змову диктаторів // «Незалежне військовий огляд ». 1999. № 32; Він також. Імперські амбіції // Саме там. 1999. № 34.

{11}О політичної і правової оцінці радянсько-німецького договору ненапад від 1939 р. (Постанова З'їзду народних депутатів СРСР від 24 грудня 1989 р.) // «Щоправда ». 1989. 28 грудня.

{12}См.: Причини Другої світової війни: Документи і коментар. М., 1988. З. 308, 374 — 375, 377 — 378.

{13}См.: Факти з історії мюнхенського змови. 1937 — 1939. М., 1979. З. 329 — 331.

{14}Год кризи. Т. 2. Док. № 495.

{15}Там ж. Док. №№ 402, 489, 498, 499, 515, 526, 562, 563.

{16}Politisches Archiv des Auswartigen Amts Bonn: Buro des Staatssekretar. Der Krieg 1939. Bd. 5 (R 29 687), Bl. 168 (225 937) — 183 (225 952); England. Bd. 2 (R 29 570), Bl. 169 843 — 169 844. Див. також: Kettenacker L. Krieg zur Fredenssichherung: Die Deutschlandplanung der britischen Regierung wahrend des Zweiten Welltkrieges. Gottingen, Zurich, 1989. P. S. 51 — 67.

Вишлёв О. В. Ще раз оцінки радянсько-німецького договору ненапад, секретних додаткових протоколів й правничого характеру відносин між СРСР і гітлерівської Німеччиною.