Борьба народів на Русі за незалежність XIII в

БОРЬБА НАРОДІВ РУСІ ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ У XIII В..

1. Передумови завоювань монголов.

Суровые природні умови регіону визначили неможливість займатися продуктивним землеробством і осілим скотарством. Монгольські племена, кочевавшие в степах Азії, переживали у 2-ой підлогу. ХII в. період розкладання пологових відносин. Формирующаяся знати (нойоны та його дружинники-нукеры), вела боротьбу пасовища й худобу — головні цінності кочового мира.

Экстенсивный характер кочового скотарського хозяйства монгольських племен, виснаження пасовищ і створювали жодну з передумов для воєн та захоплень чужих земель.

Под впливом більш розвинених сусідніх цивилизаций у кочовий знаті з’являються потреби, що вона неспроможна задовольнити з допомогою експлуатації рядових монголів (у скотарів, наприклад, було виділення власного ремісничого виробництва, предмети розкоші, якісну одяг та обладунки вони мають чи внаслідок торгового обміну, чи збройного грабежа).

Социальная стратифікація створювала умови до виникнення держави в монголів. Зіткнення серед різних кочових племен межі ХII-ХIII ст. закінчилися перемогою угруповання Темучина (в 1206 з'їзд монгольської знаті йому присвоєно титул Чингіз-хана), який приступив до створенню государства.

По одній з версій, найбільш завзяте опір надали татари, ім'я яких після винищення чоловіків племені перейшло усім монголов.

В рамках єдиної держави нойони большє нє могли збагачуватися з допомогою усобиць і компенсувати втрати цього джерела збагачення можна була лише з допомогою загарбницьких походів на багаті сусідні держави. З іншого боку, важкі державні повинності могли викликати невдоволення простих кочівників, що також підштовхувало до завоеваниям.

Государственность дала природженим воинам-кочевникам, яких з дитинства вчили витривалості і володінню зброєю, нову військову організацію та влитися залізну дисципліну. По створеному Чингис-ханом закону — Ясе, у разі втечі одного воїна з поля бою страчували весь десяток, хоробрі воїни всіляко заохочувалися і просувалися службовими щаблями. Яса регулювала поведінка монголів у побуті, встановлювала принцип обов’язкової взаємодопомоги, особливого шанобливого ставлення до гостю тощо. Отже, військова міць монголів, яка поєднується зі слабкістю більш цивілізованих сусідів, що переживають період роздробленості і враження внутрішніх чвар стала також одній з передумов завоеваний.

В історичної науки й інші трактування причин монгольської експансії. Так Л. Н. Гумільов пояснює її впливом природного довкілля, у якій періодично відбуваються енергетичні вибухи (т.зв. пассионарные імпульси), обрушивающиеся тих, чи інші народи. Через війну відбувається етнічна мутація, різко змінюється стереотип поведінки, зростає активність етносу, выливающаяся в завоювання. Такими пасіонаріями і було монголи — представники найрізноманітніших племен («люди довгою волі»), присутні навколо Темучина і що підпорядкували собі спочатку кочовий світ, а потім, «передавши» йому свою енергію, та інші народы.

2. Завоювання монголов.

Подчинив кочівників Центральної Азії і сусідні племена Південної Сибіру, Чингіс-хан зміцнив військову міць своєї країни. Початком завоювань «зовнішнього» світу стало захоплення Північного Китаю (1211−1215), де монголи ознайомилися з облогової технікою, використовують працю китайських ремісників, яких забирали в рабство, відпрацювали прийоми штурму кам’яних фортець, що, у результаті, довгі роки забезпечило їх військове переважання.

В 1219 р. війська Чингіз-хана напали на держава Хорезм-шахов. (Приводом агресії послужило знищення р. Отраре монгольського купецького каравану, скоєне за наказом самого Чингіз-хана). Квітуча країна опинилася розорена, не зумівши через внутрішніх чвар надати серйозного сопротивления.

После цього війська монголів під керівництвом талановитих полководців Субедея і Джебе, обійшовши південний берег Каспійського морів, вторглися на Закавказзі. Розгромивши об'єднану армяно-грузинскую армію, вони прорвалися на Північний Кавказ, де маємо справу з алани (осетинами) і половцями. Дію відповідно до свого улюбленого принципу «розділяй та владарюй» і обдуривши союзників, вони розправилися із нею по очереди.

Остатки половецьких орд під керівництвом хана Котяна звернулися по допомогу до російським князям, т.к. відносини між Руссю і половцями які вже характеризувалися поєднанням військовим сутичкам з недостатнім розвитком економічних, політичних лідеріва і навіть сімейні зв’язки. (Так сином половчанки був Андрій Боголюбський, а князь «Мстислав Удалий, якого і звернулися по медичну допомогу половці, був зятем хана Котяна). У підсумку проти раді князів Південної Русі було вирішено про про спільні дії. Спроба монголів розколоти союзників цього разу виявилася цілком невдалою, які посли були казнены.

Битва відбулася у 1223 р. на р. Калці в Приазов'ї й закінчилася страшним поразкою союзних військ. Головна причина цього полягала у неузгодженість дій, відсутності єдиного командування, в незнанні могутності й військових хитрощів монголів. Після перемоги монголи повернули на схід та довгі роки пішли зі полем зору. Проте зробити правильні висновки з поразки на р. Калці російські князі не зуміли, чвари як не припинилися, і навіть посилилися, що підірвало сили Російської земли.

Тем временем, после смерті 1227 р. Чингіз-хана його величезна імперія було поділено на улуси — удільні володіння синів і онуків Темучина, формально що підпорядковувалися главі роду. Хан західного улусу Бату (Батий), виконуючи заповіт свого діда, став готуватися до походу до «останнього моря» (в Атлантичному океані), але в курултае 1235 р. прийнято рішення про общемонгольском поході в Европу.

3. Навала монголів на Русь.

Осенью 1236 р. монголи розорили Волзьку Булгарию, а протягом 1237 р. завдали декілька поразок своїм запеклим ворогам — половцям. Росіяни князі, знаючи військових дій, які близько кордонів їх земель, вели між собою переговори щодо про спільні дії. Однак до якомусь рішенню де вони прийшли, і з закінченням осені зовсім заспокоїлися. (Із Віку століть кочівники приходили на Русь пізньої весни або на початку осені, коли можна було подолати на її дорогах і це ніж прогодувати лошадей).

В грудні 1237 р. несподівано росіян війська хана Батия (фактичним керівником військових сил монголів був Субедей) вступив у межі Рязанського князівства. Історики й немає єдиної думки про кількість монгольської армії. Сучасні дослідники спростовують літописні даних про 600 тисяч чоловік вважають, що було від 30 до 120 тисяч. Найімовірніше у військових діях проти Русі брало участь приблизно 50 тисяч воїнів, притому власне монголів було трохи більше 10 тисяч, інші ж — представники підкорених народів. Саме навала російські літописі сприймали як за гріхи й у першу чергу, князівські усобицы.

Рязань героїчно оборонялась, але, не отримавши допомогу інших князівств, за п’ять днів впала. Загинули князь Юрій Ігорович, його родину і всі жителі міста, який монголи, розграбувавши, зрівняли з землею.

По замерзлій Оке (русла рік і служили кочовикам шляхами в зимовий період) воїни Батия вийшли до Коломні, де маємо справу з залишками рязанської раті і дружиною володимирського князя на чолі з його сином, шедшим допоможе Рязані. Битву було жорстокої, чому свідчення загибель однієї з чингизидов — хана Кулькана, проте російське військо, значно уступавшее за чисельністю монгольскому, зазнала поражение.

После цього було взято і спалена Москва, а початку лютому 1238 р., по Клязьмі, війська Батия підійшли до Володимира. 7 лютого столиця Північно-Східній Русі впала, а 4 березня на р. Сіті, де Юрій Всеволодович спробував зібрати всі сили своєї землі, в жорстокому бої було розгромлено військо володимирського князя, а він загинув «злий сече».

Затем, захопивши після двотижневої облоги невеличкий прикордонний Торжок, монголи рушили на Новгород, але, не дійшовши 100 верст, повернули на південь. Певне, зазнавши великих втрат та враховуючи наступ весняної бездоріжжя, монголи вирішили не ризикувати, як і врятувало найбагатший місто Русі від руйнування. Місцем збору монгольських загонів, які йшли облавної ланцюгом, був невеликий місто Козельск. Сім тижнів він героїчно захищався, за що Батий прозвав його «злим городом».

Отдохнув і набравши сили, навесні 1239 р. монголи обрушилися на Південну, та був і Південно-Західну Русь. Пал доти неприступний форпост південних рубежів Русі - Переяслав, захопили Чернігів, а грудні 1240 р. після жорстокої облоги Батия взяти Київ. Після цього монголи підкорили Галицко-Волынскую Русь.

Затем монголи вторглися з Польщею, Угорщини та Чехії. Окремі їхні ряди сягали Адріатики, але сил для захоплення Західної Європи вже бракувало. До того ж навесні 1242 р. зі столиці монгольської імперії Каракоруму прийшла звістка про «смерть великого хана Угедея (він був третім сином Чингис-хана) і Батий, не відчувши поразок, терміново повернув свої війська назад, побоюючись несприятливих собі результатів виборів нового великого хана. Можливо ця смерть послужила йому приводом припинення ризикованого походу. Формальним ж основою повернення став остаточний розгром половців, заради чого, нібито, проводилося вся воєнна кампанія 1236−1242 гг.

Причины поразки російських полягали у політичної роздробленості, соціальній та перевагу монголів як і чисельності у кожному бої, і у підготовленості військ до ведення великомасштабних бойових дій, рівні військової дисциплины.

Своей трагічної боротьбою і подвигом Русь врятувала Західної Європи від погрому, який пережила сама. Прийнявши він головний «упор кочового світу, вона забезпечила сприятливі умови у розвиток європейської цивілізації. А Захід «відплатив» їй тим, що послав своїх завойовників до її рубежам.

4. Оборона Північно-Західної Руси.

В нас саме Русь спливала кров’ю від навали Батия її Північно-Західним кордонів стала загрожувати нова небезпека — немецко-шведская агресія. Ще ХII в. німецькі лицарі - хрестоносці з допомогою Риму та Німецької Імперії стали проникати у Східну Прибалтику, населену литовськими, латиськими і угро-фінськими племенами. У 1201 р. в захопленому гирло Західної Двіни грунтувалася фортеця Рига, превратившаяся в форпост експансії хрестоносців. (У 1202 р. створили Орден меченосцев, який після з'єднання з Тевтонським орденом в 1237 р. став називатися Ливонським орденом).

Население Прибалтики чинило спротив захопленням і насильницької християнізації, знаходячи цьому підтримку Русі. Щоправда, періодично вспыхивающая ворожнеча, наприклад, між литовськими і западнорусскими князями, заважала організації співдії і сприяла німецької експансії. Особливо вона посилилася після об'єднання Орденів й ослаблення Русі у результаті навали монголів, що став своєрідним поштовхом до наступові на Северо-Западные землі.

В 1240 р. у гирлі Неви висадився шведський загін. Він зустріли і розбитий дружиною Олександра Ярославовича, який на той час князював у Новгороді. За перемогу він отримав назвисько «Невський». Проте небезпека сохранялась.

Ливонские лицарі захопили Псков і вторглися в новгородські володіння. Князь Олександр, забувши про сварці з новгородцями (відразу ж потрапити після перемоги над шведами він був змушений піти із міста), на прохання навів свою дружину. Поєднавши її з новгородським ополченням і уклавши блок з ижорой, він вигнав німців із Копорья, Пскова і Ізборська. 5 квітня 1242 р. лицарі були остаточно розбиті на льоду Чудського озера, а 1243 р. змушені укласти мирний договір з Новгородом. Ця перемога призупинила західну агресію і припинила спроби нав’язати Русі католицизм. Надалі, спираючись допоможе монголів, відмінних віротерпимістю, російські князі неодноразово протистояли західної опасности.

5. Відносини Русі і «Золотий Орды.

После навали Русь потрапила до залежність від монгольського держави, який подальшому назва Золота Орда і простиравшегося до кордонів Русі до Західного Сибіру і Хорезма. Його столицею був заснований Батиєм в низов’ях Волги місто Сарай. Монголи були знесилені, а, ще, російські землі, покриті лісом, здавалися кочовикам дикими і непридатними для скотарства. Тому Русь зберегла своїх внутрішніх порядки, а її залежність обмежувалася виплатою данини (т.зв. «ординського виходу», який до поч. ХIV в. збирали спеціальні уповноважені хана — баскаки), надзвичайних поборів, і навіть призначенням Великого князя Володимирського ханом, який ставав росіян князів верховним сюзереном — «царем» по термінології на той час. Від податків звільнялося духовенство, і навіть лікарі, вчені України і злиденні. З іншого боку, російські воїни за наказом верховного правителя змушені були брати участь у військових дій за монголів, найчастіше далеко поза Руси.

Первым князем, котрий одержав Орді ярлик на велике князювання, що підтверджувало його васальну залежність від хана, став брат загиблого Юрія Ярослав Всеволодович, отруєний в Каракоруме.

К середині ХIII в. серед російських князів склалися два угруповання. Одна на чолі з Андрієм Ярославичем (великий князь володимирський з 1249 по 1252 рр.) і Данилом Романовичем Галицьким, підтримувана князями західних найменш жертв навали земель, виступила проти визнання залежність від Орди. Інша, куди входили переважно князі північно-східній Русі, схилялася до угоди. Цю позицію підтримувала і навіть церква, отримавши від завойовників ряд привілеїв і підозріло належить розрахунках представників антимонгольської угруповання на угоду із західними країнами й папської курією. Політику компромісу з Ордою став активно здійснювати життя Олександр Невський. Вважаючи згубною відкрите протистояння монголам, він сподівався використовувати їх міць для боротьби із західного католицької небезпекою, яка у свідомості людей тієї епохи сприймався як серйозніша загроза православної вірі, отже, і існуванню самої Руси.

По словами російського историка-эмигранта Г. В. Вернадського: — «Олександр Невський, щоб зберегти релігійну свободу, пожертвував свободою політичної, і двоє подвигу Олександра — його боротьби з Заходом й його смиренність перед Сходом — мали єдину мета — збереження православ’я як джерела моральної і політичною сили російського народа»).

С допомогою татар Олександр скинув свого брата Андрія Клюєва та отримав ярлик на велике князювання (1252−1263). Йому доводилося придушувати народні антиордынские руху, викликані, наприклад, переписом населення, проведену монголами в організацію збору данини. (Одне спалахнуло в 1257 р. в Новгороді під керівництвом сини Василя). Проте, попри це, він у пам’яті народу мудрим правителем і захисником землі русской.

6. Наслідки нашествия.

В результаті навали особливо пострадали города (з 74 міст Русі ХIII в. 49 зруйновані, багато ремісники поведені в рабство). Це вкоротило міські ремесла, загальмувало і деформировало розвиток товарно-грошових відносин, третього стану. У результаті, російський місто стане «центром прогресу» ні з соціально-політичному, ні з культурному відношенні, не зміг опиратися феодалізму і деспотичній влади, до на Русі. У середньовічної Європі «повітря міста робив людини свободным».

Разорение міст, збіднення населення, збір данини і витік срібла в Орду усиливали натуралізацію хозяйства, консервували патріархальність російської деревни.

Кроме міст, найбільшої шкоди понесли князі та дружинники, тобто. світські феодали, володіють своїми селами. Це спричинило возрождению позицій государственного феодалізму, більш примітивного і менше ефективного, ніж частновладельческого «сеньориального», який отримав певний розвиток за доби роздробленості. Надалі возрождающееся боярство виявилося у більшу залежність від своїх князів, ніж у епоху домонгольської Русі. Воно були також вільно розпоряджатися власними володіннями, перетворювалося з соратників князя у його підданих. Цьому сприяв і Орди з деспотичній владою хана, який прагнув перетворити російських князів в «служебників», всіляко принижують їх людське гідність. Князі ж проектували цей тип відносин у своїх бояр, інші ж — у своїх приближенных.

Нашествие і усталене потім ординське ярмо вплинули й в розвитку російської державності. Продолжался процес розподілу російських земель на Северо-Востоке, посилилися разжигаемые Ордою межкняжеские чвари, сталося відчуження Южной и Південно-Західної Русі, опинилися у ХIV в. у складі Великого князівства Литовского.

Главное ж полягала у тому, що, поряд з іншими чинниками, ярмо посилило прояв деспотичній тенденції і сприяло формуванню російського самодержавия.

В цілому, перетворення Русі у улус Золотої Орди призвела до того, що її цивілізаційна орбіта зрушила в східний бік. Вплив восточной цивилизации позначилося усім сторони життя і посилило цивілізаційний розкол Русі, зберігає свої європейські підстави.

1. Гумільов Л. Н. Давня Русь і Велика Степ. — М., 1989. — Гол. ХIХ-ХХIV.

2. Каргалов В. В. Зовнішньополітичні чинники розвитку феодальної Русі. — М., 1967. — З. 136−215.

3. Він також. Визвольні змагання Русі проти монголо-татарського ярма // Питання історії, 1969. — № 2, 3, 4.

4. Лімонов Ю.О. Владимиро-Суздальская Русь. Нариси соціально-політичної історії. — Л., 1987. — Розділ 1.

5. Мартышин О. В. Вільний Новгород: Суспільно-політичний лад право феодальної республіки. -М., 1992.

6. Насонов О. Н. Монголи і Русь. — М., Л., 1940.

7. Рибаков Б. А. Київська Русь і росіяни князівства ХII-ХIII ст. -М., 1982. — Гол. 6.

8. Толочко В. П. Київ і земля за доби феодальної роздробленості ХII-ХIII ст. — Київ, 1980.

9. Фроянов И. Я. Давня Русь. Досвід дослідження історії соціальної і політичною боротьби. — М., СПб., 1995. — Гол. 7, 9.

10. Янин В. Л. Новгородські посадники. М., 1962.

11. Хрестоматія з історії Росії. — М., 1994. — Т. 1. — З. 94−117.